Особливості використання педагогічної спадщини А.С.Макаренка в сучасних умовах

ЗМІСТ

                                                     ВСТУП

Актуальність теми. Останнім часом суспільство все більше уваги звертає на проблему важковиховуваних підлітків.

           За даними досліджень зараз в Україні кожний шостий неповнолітній засуджений не вміє читати. Самі важковиховувані діти не прагнуть вчитися, вони не будують віддалених перспектив, в яких планують своє благополуччя через участь у суспільно-корисній праці.

Аналіз педагогічного досвіду А.Макаренка дозволяє стверджувати, що йому вдалося більшість своїх вихованців повернути до повноцінного життя, виховати їх справжніми патріотами своєї батьківщини.

Останні дослідження і публікації. Літературно-педагогічна спадщина А.Макаренка стала об’єктом численних досліджень ще у 40-х роках ХХ століття й донині продовжує викликати безліч суперечливих і неоднозначних тлумачень у вітчизняних та зарубіжних педагогів. Про масштаби розповсюдження творчого доробку педагога-новатора та публікацій про нього свідчать матеріали  п’яти бібліографічних покажчиків, присвячених діяльності А.Макаренка, що були видані за часів Радянського Союзу: один – у Києві у 1956 році і чотири – у Москві у 1959, 1978 (2 покажчики) і 1988 роках.

З-поміж сучасних українських дослідників-макаренкознавців особливу увагу привертають праці І.Зязюна, Л.Крамущенка, М.Окси, Л.Пашко, А.Ткаченка, Л.Хомич, М.Ярмаченка, а також російських учених Л.Гриценко, Л.Гордіна, В.Малініна, С.Нєвської та А.Фролова. У їхніх працях спостерігається прагнення заглибитись і об’єктивно оцінити концептуальні положення спадщини педагога, під новим кутом зору переглянути зміст, шляхи, цілі виховання за Макаренком, з тим, щоб одержати певний поштовх для подальшого розвитку педагогічної науки і практики.

Аналіз літератури свідчить, що проблемам дитячої злочинності приділяється значна увага. При тому, науковці розглядають зміст, структуру та методи її діагностики (Н.Грішина, Р.Дарендорф, Л.Козер, Н.Коломінський, К.Левін, Г.Ложкін, В.Мерлін, А.Петровський, Н.Пов’якель, О.Урбанович і ін.), особливості її профілактики, в тому числі представниками правоохоронних органів (А.Бандурка, Ю.Владимирський, В.Друзь, О.Литвак) та особливості соціальної, педагогічної та психокорекційної роботи з неповнолітніми, засудженими до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (Т.Авельцева, З.Бондаренко, Н.Зимовець, В.Кривуша, В.Лазаренко, Н.Максимова, В.Синьов і ін.), виправлення та ресоціалізацію неповнолітніх в умовах виправної колонії (В.Бадира, О.Беца, Т.Денисова, В.Дрижак, В.Пірожков, К.Платонов, С.Чебоненко і ін.).

Мета дослідження - розглянути в ретроспективі основні технології виховної роботи, на які звертав увагу в роботі з важковиховуваними підлітками А.Макаренко.

Об’єкт дослідження – соціальне виховання підлітків – правопорушників.

Предмет дослідження - використання спадщини А.С. Макаренка в процесі соціального виховання підлітків-правопорушників.

Завдання дослідження:

Практичне значення дослідження. Результати дослідження можуть бути використанні в процесі діяльності соціального педагога, також при розробці програми роботи з підлітками-правопорушниками і важковиховуваними підлітками. Також результати дослідження можуть бути використанні при подальшому дослідженні проблеми соціального виховання підлітків – правопорушників.

          Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ В СОЦІАЛЬНОМУ ВИХОВАННІ ПІДЛІТКІВ – ПРАВОПОРУШНИКІВ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ А.С. МАКАРЕНКА

1. Аналіз сутності педагогічної спадщини А.С. Макаренка щодо        соціально – виховної роботи з неповнолітніми правопорушниками  

          Проблема ранньої злочинності є надзвичайно серйозна й складна. В Україні, в умовах перехідної економіки цей феномен зростає. Усе більша кількість дітей, ще не почавши дорослого життя, вже заплямовані штампом виправних закладів. Причини, які призводять їх на лаву підсудних найрізноманітніші, але фінал один. Не дивлячись на те, що головною ціллю існування цих закладів є виховання й перевиховання неповнолітніх правопорушників, є причини говорити про те, що свої функції вони виконують недостатньо. Дуже часто виховні колонії, спецшколи й спецучилища є тими місцями, із яких рекрутуються майбутні члени дорослих кримінальних об’єднань. Фактично виховна колонія є місцем підготовки майбутнього злочинця. Ці діти вже фактично втрачені для здорового існування суспільства.

          Девіантна поведінка - це система вчинків, що відхиляються від загальноприйнятої або якої мається на увазі норми, будь, то норми психічного здоров'я, права, культури або моралі.

          Вид девіантної поведінки - це антисоціальна поведінка, що порушує якісь соціальні й культурні норми, особливо правові. Коли такі вчинки порівняно незначні, їх називають правопорушеннями, а коли серйозні і наказуються в карному порядку – злочинами. Відповідно говорять про делінквентну (протиправну) і кримінальну (злочинну) поведінку. Якщо вчинки не приносять великої шкоди суспільним відносинам, то особи, що зробили їхній, піддаються покаранню по нормах трудового або адміністративного права. Правоохоронні органи в особі міліції і судових органів застосовують до девіантів міри примусового характеру (адміністративний арешт, штраф і ін.), а соціальні й медичні служби проводять із ними комплекс заходів для соціальної й психологічної адаптації. Якщо ж девіант учиняє злочин, то таке діяння кваліфікується по нормах карного законодавства.

 Отже, делінквентна поведінка  – це протиправна злочинна поведінка. Дії, вчинені такими людьми завдають моральної, фізичної та матеріальної шкоди. Деліквентність - психологічна готовність до правопорушення.

           Багато підлітків панічно бояться самотності. Для них дуже важливо спілкуватися, особливо з однолітками, важливо бути прийнятим за будь – яку ціну в їх групу. Ідентифікація себе з ними є частиною пошуку ідентичності й способом емансипації від батьків. Дуже часто саме в підліткових групах іде пробування себе в різних ситуаціях та різних областях діяльності. У цих групах вони мають можливість застосувати деякий „ролевий мораторій” для суспільства – діти пробують різні ролі, більшість з яких кримінального характеру (хуліганство, грабіжництво, спільні протиправні заробітки і т.д. )

           Специфічним для підліткового віку є прагнення якнайшвидше завоювати статус дорослої людини, досягти самостійності та незалежності. Ця установка може реалізуватись як позитивним так і негативним чином. Їх приваблюють такі найпростіше засвоювані атрибути дорослості як куріння, вживання спиртних напоїв, нецензурна мова, бродяжництво, вживання наркотичних засобів.

           Важливим фактором впливу на підлітка є сім’я. Вона визначає психологічну повноцінність або ущербність дитини, і в значній мірі може відображатися на ефективності виховання та навчання. Неблагополучна сім’я може здійснювати прямий негативний вплив на формування особистості, перешкоджати її нормальному розвитку (конфлікти в сім'ї, розлучення, погані побутові умови і т.д.). Існує безпосередній зв'язок між делінквентною поведінкою підлітків і неблагополуччям у сім'ї. Дефекти сімейного виховання – часто першопричина перекрученого формування особистості і наступного переходу на злочинний шлях підлітків, тому що на прикладі батьків вони одержують уявлення про належну поведінку, про відношення до суспільства, праці, ншим людям. Вирішального значення набуває загальна моральна позиція родини.

           Кримінологічні дослідження показують, що серед неповнолітніх правопорушників значним залишається число осіб, що проживають у неблагополучних сім'ях.

           Ризик правопорушень неповнолітніх, що виховуються в обстановці постійних і гострих конфліктів, у психічно обтяжених родинах, у 4 – 5 разів вище, а в тих, де панують агресивність і жорстокість, у 9 – 10 разів вище, ніж у тих, хто росте в педагогічно сильних і стійких родинах.

           Типовими причинами постійного і швидкого росту злочинності неповнолітніх є: статеве дозрівання дитини, залежність від думки однолітків, пробування себе в різноманітних ролях (нерідко, кримінальних), проблеми в сім’ї.

           Соціальному працівникові, щоб працювати з такими підлітками, переконливо вести з ними діалог, варто знати особливості кожного підлітка. Необхідно зібрати дані про нього. Важливо з'ясувати інтереси підлітка, культурний рівень, ідеали, переконання, прагнення, характер.

           Соціальний працівник, що працює з подібними підлітками, насамперед повинний пам'ятати про необхідність індивідуального підходу до кожного учасника. Важливо розібратися в проблемах, що хвилюють хлопців, спробувати допомогти в їхньому рішенні. Переконати їх у тому, що вони помиляються, показуючи правдиві цінності вітчизняної і закордонної культури. Необхідно знайти з цими підлітками спільну мову, знайти шляхи створення умов для їхнього самовираження і самореалізації.

           Порушення контакту з самими близькими людьми особливо гостро переживається підлітками, які починають розуміти протиріччя життя дорослих. Озлоблення, яке доходить до відчаю або жорстокості, недовіра до людей, зневага до норм, цинізм до загально прийнятих явищ – такий далеко не повний перелік внутрішніх установок підлітків, які пережили сварку або розлучення батьків, живуть в умовах пияцтва, розпусти, конфліктів, і взаємної байдужості.

          Профілактика. Проблема пошуку шляхів підвищення ефективності профілактичної роботи набула останнім часом особливо гостру актуальність у зв'язку з тенденцією, що позначилася в країні, зросту злочинності, і особливо злочинності неповнолітніх. Росте число тяжких, особливо жорстоких злочинів, росте організована злочинність, у яку усе більше втягується молодь.

           Разом з тим, важливо підкреслити, що в сучасних умовах повинні принципово мінятися підходи до організації профілактичної роботи, для того, щоб від заходів адміністративно-правового впливу перейти до надання соціально-педагогічної допомоги родині, підліткові, допомозі, заснованої на вивченні особистості неповнолітнього правопорушника, умов його сімейного й суспільного виховання. Така робота може вестися в успішно лише в тісній взаємодії всіх соціальних інститутів і вимагає глибоких спеціальних психіко-педагогічних знань.

           Профілактика девіантної поведінки припускає систематично здійснюваний, цілеспрямований попереджувальний вплив на окремих осіб, що ведуть антигромадський спосіб життя, із метою попередження злочинів і інших асоціальних проявів.

           Злочинність - це дуже часто складне соціальне явище, що не має «природних» границь ( на відміну від алкоголізму, наркотизму, самогубств) і обумовлене за допомогою двох критеріїв: суспільної небезпеки і караності в законному порядку.

           Під злочинністю розуміється масове, статично стійке соціальне явище, одна з форм девіантної поведінки, що досягло ступені суспільної небезпеки, обумовленої законодавцем у карному законі.

          Злочин - це протиправне, винне, карне суспільно небезпечне діяння, що зазіхає на охоронювані законом суспільні відносини і приносить їм істотну шкоду. Злочини кваліфікуються по нормах карно-процесуального права.

           До причин росту злочинності серед неповнолітніх варто віднести: безконтрольність продажу спиртних напоїв підліткам і навіть дітям, алкоголізм і насильство в сім'ї, комерціалізація центрів дозвілля, відеотек, ігрових залів, що штовхає молодь на здійснення корисливих злочинів із метою роздобути гроші.

           Підліткам з делінквентною поведінкою насамперед потрібна допомога в соціальній адаптації, оволодінні соціальними ролями, культурно-моральними нормами і цінностями, соціальна підтримка.

          Соціальний педагог допомагає важкому підліткові пізнати самого себе, розібратися у відношеннях з навколишніми, набути необхідні знання, громадянські і професійні якості, досягти нормальних відносин з батьками, учителями, однолітками, сформувати творчі захоплення. Роботу з підлітком необхідно спланувати так, щоб він повірив у реальність поставленої цілі.

Отже, делінквентна поведінка – це протиправна злочинна поведінка. Деліквентність – це психологічна готовність до правопорушень. Це випадки повторюваних, асоціальних по своїй спрямованості вчинки та дії, які формують негативно орієнтовані особистісні установки.

           У своїй педагогічній роботі А.Макаренко виходив з такого положення: «Відповідальність перед дітьми – це відповідальність перед історією; сьогоднішні діти – це завтрашня історія, завтрашнє майбутнє людства, нашої великої справи».

А.Макаренко створив два взірцевих педагогічних заклади – колонію Горького («Педагогічна поема»), комуну ім. Дзержинського («Прапори на баштах», «Марш 30-го року»). Тисячі правопорушників, дітей без нагляду не тільки підняв «з дна» життя, але й повернув до життя, виховав їх передовими громадянами нашої Вітчизни [16, с. 221].

Вихованцями А. Макаренка були знедолені, безпритульні. Він вважав, що виховання та навчання важковиховуваних дітей відіграє велику роль особливо до 18 років. Зокрема, на його думку, щоб «виховати справжню людину з безпритульного, треба знати в скільки років він ним став... Навіть хороший хлопчик, якого викинули із життя дуже рано, може збитися зі шляху, однак колосальне значення має освіта. Якщо колишній безпритульний закінчив повну середню школу, це хороша гарантія від рецидивів» [13, с. 46].

При тому, виховання за А.Макаренком ґрунтується не тільки на передачі соціального досвіду старших поколінь молодшим, а виступає планомірним, цілеспрямованим впливом на свідомість і поведінку людини для того, щоб сформувати поняття, принципи, ціннісні орієнтації, які б забезпечили необхідні умови для розвитку особистості та її всебічної підготовки до суспільного життя та трудової діяльності.

Для підвищення ефективності виховного процесу з важковиховуваними дітьми, видатний педагог пропонував використовувати всі засоби, щоб дитячі установи перестали бути установами, що тільки беруть щось у держави, а перетворилися в установи трудового виховання, щоб на них не треба було витрачати мільйони карбованців. У той же час, праця вихованців повинна бути не лише обов’язком, але й правом. Адже бідний соціальним наповненням труд ремісника, невелике мотиваційне значення праці, що переважно складається із самообслуговування при значній втомі, на думку А.Макаренка, не може стати предметом повноцінного виховання [9; 14].

Праця без освіти та виховання не має виховного значення. Творча праця можлива тоді, коли людина ставиться до неї з любов’ю, розуміє її користь та необхідність, вона стає основою прояву особистості людини та її таланту. Не останнє місце в праці посідає фізичний розвиток, але головна користь для неповнолітнього, все ж таки - від праці, вказував А.Макаренко, вважаючи її основою психічного та духовного розвитку людини.

Антон Семенович прагнув до того, щоб після виходу за межі колонії, вихованці почували себе людьми відповідальними за свою подальшу долю. Говорячи про життєву перспективу, яку собі вимальовує кожна людина, А. Макаренко зазначав, що «справжнім стимулом людського життя є завтрашня радість. В педагогічній техніці ця завтрашня радість є одним із важливих об’єктів роботи. Спочатку треба організувати саму радість, пробудити її до життя і поставити як реальність» [9, с. 351].

А.Макаренко постійно підкреслював, що виховання хороших дітей та виховання правопорушників не може здійснюватися різними методами.

А.Макаренко один з перших вказував на те, що недостатньо бачити причини соціальної дезадаптації лише в особистісних особливостях підлітка й обмежуватися індивідуальною психокорекцією.

Основою створеної ним виховної системи було педагогічно організоване середовище життєдіяльності підлітків, спрямоване на соціальне оздоровлення людини (духовне, моральне, фізичне), де головну реабілітаційну функцію виконував колектив.

Свої погляди на виховання свідомої поведінки, А.Макаренко пояснював тим, що для нього найбільш важливим є те, як людина себе поводить в ситуації, за якої її не контролюють і все, що вона робить, відбувається в «таємниці», «без свідків». Він розумів, що легко навчити дитину поводитися правильно в присутності інших, а от навчити її поводитися правильно, коли ніхто не чує, не бачить і нічого не знає - це складне завдання.

Існує ще багато педагогічних принципів, сформульованих А.Макаренком, використання яких могло б сприяти успішному вирішенню проблем роботи з «важкими» підлітками, таких наприклад, як принцип зв’язку виховання з життям, принцип поваги і вимогливості до особистості, принцип педагогічного оптимізму і рівнобічної дії тощо.

Особистісною професійною позицією А.Макаренка була позиція діалектичного підходу до навчання, до виховання, до життя взагалі. Можливо саме ця позиція забезпечила таку життєздатність його педагогічної системи, яка була актуальною на початку ХХ століття і залишається актуальною сьогодні – в ХХІ столітті.

В роботі із важковиховуваними дітьми, А.Макаренко жодного питання не вирішував стандартно або однозначно, відшукуючи кожний раз індивідуальне в кожній особистості і водночас, привчаючи її до поваги соціально схвалюваних цінностей та норм, даючи установки на формування активної життєвої позиції, засвоєння життєвих цілей, ролей, моральних якостей [29, c. 29].

2. Особливості використання педагогічної спадщини А.С.Макаренка в сучасних умовах

Сучасні соціальні педагоги, говорячи про роботу з людьми, які опинилися в місцях позбавлення волі, акцентують увагу на тому, що вони лише тимчасово відірвані від суспільства і період ізоляції треба ефективно використовувати для їх підготовки до повернення в суспільство. «Ресоціалізація засуджених означає засвоєння десоціалізованою особистістю соціального досвіду, норм та цінностей, що дозволятимуть їй знову стати повноправним членом суспільства» [2, с. 49]. Однак, специфіка ресоціалізації засуджених досить складна і неоднозначна, що не дозволяє стверджувати на сто відсотків, що всі ті люди, які в своєму житті зіткнулися із кримінально-виконавчою системою, після відбуття покарання ніколи вже більше злочинів скоювати не будуть.

          Ідеї соціальної реабілітації особистості неповнолітнього злочинця знайшли своє втілення лише в середині 80-х років ХХ століття у створеній, на їхню думку, «принципово новій моделі організації виконання покарань, яка отримала назву «реінтеграційна». На формування її теоретичної основи значний вплив здійснила західноєвропейська кримінально-правова доктрина «нового соціального захисту» [2, с. 49].

Концепція «нового соціального захисту» базувалася на таких положеннях: усі засоби боротьби зі злочинністю повинні розглядатися як засоби захисту суспільства гуманними методами; соціальний захист передбачає нейтралізацію правопорушника шляхом його ізоляції від суспільства та застосування до нього методів виховання з метою його ресоціалізації; кримінальна політика держави має орієнтуватися переважно на індивідуальне попередження злочинності, тобто бути спрямованою на ресоціалізацію правопорушника; робота по виправленню особистості правопорушника має за мету формування у нього почуття відповідальності, правильних ціннісних орієнтацій, правослухняної поведінки [2, с. 49].

Що ж є відправною точкою для застосування методів виховання та формування правослухняної особистості? Виявляється, що такою основою є «гуманне виправне середовище», яке розглядається в якості основного засобу соціальної реабілітації та необхідної умови реалізації інших засобів впливу на правопорушників: суспільно-корисної праці, загальноосвітнього та професійно-технічного навчання, соціального та релігійно-морального виховання, навчання правилам поведінки в соціумі, лікування наркоманії та алкоголізму, психологічної та психотерапевтичної допомоги, програм корисного дозвілля, соціально-психологічного тренінгу [2, с. 52].

Отже, виходячи з того, що ці підходи в роботі із неповнолітніми засудженими проголошують гуманізацію діяльності установ виконання покарань, не можна не згадати ідеї А.Макаренка, що були проголошені ним ще в 20-30-ті роки ХХ-го століття, про первинний колектив, педагогічне керівництво ним, його функціонування та розвиток як дієву основу «гуманного виправного середовища». Не менш актуальними сьогодні залишаються «макаренківські положення про активізацію різноманітних видів соціально-корисної діяльності та посилення її особистісного смислу, гуманізації, творчої спрямованості діяльності та самостійності» [21, с. 43].

За основу процесу реабілітації сьогодні береться індивідуально-психологічний підхід (відповідно до сучасних теорій соціальної роботи), ефективними вважаються індивідуальні консультації психолога, соціально-педагогічні тренінги і рольові ігри.

Багаторічні вітчизняні дослідження доводять, що процес дезадаптації починається і супроводжується втратою референтної значимості колективу (в нашому випадку - шкільного), відчуженням від основних інститутів соціалізації. Відповідно до цього, основна задача соціального педагога, який займається реабілітацією неповнолітніх правопорушників, була сформульована А. Макаренком як «відновлення нормальних взаємостосунків між особистістю і суспільством, шляхом створення нової системи мотивації» [12, с. 53].

Дуже сучасними є міркування А.С. Макаренка стосовно поведінки людини, її свободи і захищеності: «Логіка нашої дисципліни стверджує, що дисципліна ставить кожну окрему особистість, кожну людину в більш захищене, більш вільне становище... дисципліна - це свобода... Дисципліна в колективі - це повна захищеність, повна впевненість у своєму праві, шляхах і можливостях саме для кожної окремої особистості» [13, с. 116].

Те, що проголошується сьогодні основними принципами реабілітаційної роботи, у порівнянні з досвідом А.Макаренка виглядає явно невиразно, тому що: по-перше, для А.Макаренка важливим моментом було не просте включення в групу, в колектив, а створення єдиного виховного колективу, що представляє собою виховну систему [12], в якій «окремі його члени опиняються в постійних ділових, дружніх, побутових стосунках» [9, с. 310; 8, с. 96], що дозволяє відтворити нормальні взаємовідносини між особистістю та суспільством, де в якості однієї з цілей, і одночасно, принципом і засобом взаємодії виступає «ідея захищеності особистості в колективі» [13, с. 197]; по-друге, не простому вихованню трудових навичок, а серйозному виробництву на госпрозрахунковій основі, участі усього колективу в економічній і управлінській діяльності, придбанню реальних спеціальностей і розвитку активної життєвої позиції приділяв увагу А.Макаренко. Недаремно, одне з основних положень індивідуально-соціальної концепції видатного педагога - це розвиток якостей особистості, що дозволяють бути їй господарем і творцем власного життя, а не утриманцем; по-третє, А. Макаренко «ступнув далі» сучасних програм і карт реабілітації (в яких вміщується, в основному, опис попереднього життя, характер взаємин і перелік реабілітаційних заходів), говорячи про необхідність «проектування особистості», створення програми людського характеру, що включає всю сутність особистості [7, с. 129-130]. Виникаючі сьогодні проблеми, в ході соціальної реабілітації, можна пояснити «слабкістю і неясністю перспективи» і відсутністю впевненості людини в завтрашньому дні, що так характерно для нашого суспільства, в той час як А.Макаренко, завжди наголошував на формуванні чіткої та зрозумілої життєвої перспективи як для особистості, так і для всього колективу.

Завдання полягає не лише в тому, щоб виховувати в собі правильне, розумне ставлення до питань поведінки, регулярно повторював А.Макаренко, але ще і виховувати правильні звички, тобто такі звички, коли ми вчиняли б правильно зовсім не тому, що сіли і подумали, а тому, що інакше ми не можемо, тому що ми так звикли. «Між усвідомленням, як треба вчинити, і звичною поведінкою є протиріччя. Між ними є якась маленька канавка, і необхідно цю канавку заповнити досвідом ... і виховання цих звичок - набагато більш важка справа, чим виховання свідомості» [9, с. 52].

Для успішного застосування макаренківської педагогіки в сучасних умовах, за його ж словами, «потрібна велика творчість, потрібна душа, особистість. У цю справу треба вкласти вашу власну душу» [13].

Існує ще багато педагогічних принципів, сформульованих А.Макаренком, використання яких могло б сприяти успішному вирішенню проблем роботи з «важкими» підлітками, таких наприклад, як принцип зв’язку виховання з життям, принцип поваги і вимогливості до особистості, принцип педагогічного оптимізму і рівнобічної дії тощо.

3. Аналіз нормативно – правової бази соціального захисту підлітків – правопорушників

Під час розробки нормативно – правової бази боротьби з правопорушеннями неповнолітніх на сьогодні активно використовуються міжнародні правові документи, що стосуються правосуддя та забезпечення прав дитини. Ці документи можна умовно поділити на документи загального характеру (стосуються загальних принципів захисту прав дитини й мають застосовуватись у всьому світі) і документи регіонального характеру (стосуються тих чи інших конкретних регіонів із відносно однорідною культурою). Існують відповідні міжнародні документи, які розглядають загальні проблеми кримінального судочинства  і прав людини, та документи з правосуддя стосовно дітей і неповнолітніх.

Вітчизняна нормативно – правова база соціально – педагогічної роботи з неповнолітніми правопорушниками : Конституція України (1996 р.), Кримінальний кодекс України (2001 р.), Кримінально – виконавчий кодекс України (2003 р., набув чинності із 2004 р.), Кримінально – процесуальний кодекс України (1960 р., із змінами), Про державну кримінально – виконавчу  службу України (2005 р.), Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний термін (2003 р.), Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (2003 р.), Про порядок взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ та центрів зайнятості населення, щодо надання особам, які звільнені від відбування покарання, допомогти в побутовому і трудовому влаштуванні, соціальній адаптації (2003 р.), Державна Програма покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006-2010 роки (2006 р.), Норма належності речового майна для засуджених неповнолітніх, які відбувають покарання у виховно - трудових колоніях (2000 р.), Положення про кримінальну міліцію у справах неповнолітніх (2007 р.), Правила тримання неповнолітніх у дисциплінарній кімнаті приймальників – розподільників для неповнолітніх (1996 р.) та ін. [6,ст.55-65]

Отже, нормативно – правовими документами, що є основою соціально – педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими, є три кодекси України – Кримінальний, Кримінально – процесуальний, та Кримінально – виконавчий.

РОЗДІЛ 2 МЕТОДИЧНІ ПИТАННЯ ВИКОРИСТАННЯ СПАДЩИНИ А.С. МАКАРЕНКА УСОЦІАЛЬНОМУ ВИХОВАННІ ПІДЛІТКІВ - ПРАВОПОРУШНИКІВ

2.1 Діагностування негативних характеристик підлітків – правопорушників

2.2      Аналіз досвіду творчого використання спадщини А.С. Макаренка у  соціальному вихованні підлітків – правопорушників

2.3.Комплекс засобів з  метою соціального виховання  підлітків – правопорушників  в дитячій колонії міліції

ВИСНОВКИ

Отже, у процесі соціалізації головне місце займає вміння особи контактувати і співпрацювати з іншими. Саме тому колективне виховання є основою правильного виховання, адже особа засвоює норми і правила колективу, суспільний досвід, вчиться регулювати свою поведінку тощо. Людина в колективі – це людина в суспільстві. Знання теорії та практики колективного виховання є особливо важливим для педагогів у здійсненні їхньої діяльності. Вмінні допомагати і бути провідником у процесі соціалізації.

Аналізуючи усе напрошується висновок, що уся історія вітчизняної педагогіки, починаючи з 40-х років ХХ століття, у своєму поступальному русі відчуває благотворний вплив педагогічних поглядів А.Макаренка – яскравого представника педагогічної науки.

Проведений аналіз позиції діалектичного підходу А.Макаренка до навчання, до виховання, до життя взагалі важковиховуваних підлітків показав, що в роботі з ними він жодного питання не вирішував стандартно або однозначно, відшукуючи кожний раз індивідуальне в кожній дитині і водночас, привчаючи її до поваги соціально схвалюваних цінностей та норм, даючи установки на формування активної життєвої позиції, засвоєння життєвих цілей, ролей, моральних якостей.

Врахування педагогічної спадщини А.Макаренка дозволило виділити низку завдань, виконання яких дозволить майбутнім пенітенціаріям в процесі проходження різних видів практики набути навичок проведення виховної роботи, які необхідні в їх подальшій роботі як соціальних педагогів.

Наукові дослідження, присвячені соціально-педагогічним технологіям виправлення А.Макаренка, мають велике значення, однак їхній потенціал поки що повною міри не використаний навіть в діючих моделях ресоціалізації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антон Макаренко: Харківська трудова колонія ім. М. Горького (в документах і матеріалах 1926-1928): монографія / авт.-уклад.: І. Кривонос, Н. Тарасевич, А. Ткаченко; за ред. акад. І. Зязюна. - К.: Пед. думка, 2008. - 351 с.
2. Беца О.В. Реалізація ідей соціальної реабілітації засуджених у зарубіжній пенітенціарії //Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К.: Редакційно-видавничий відділ КІВС, 1996. - № 1. - 120 с.
3. Галагузова .Історія соціальної педагогіки – К.:…………
4. Гоулман Д.Емоціональний інтелект.,перекл..з англ..А.П.Ісаєвою –М: Аст: Аст-Москва; Володимир:ВКТ, 2009.-478 с.
5. Дічек Н.П. А. Макаренко і світ: аналіз англомовних студій: монографія / Н. Дічек. - К.: Наук. думка, 2005. - 318 с.
6. Збірник міжнародних правових документів,законодавчих актів і нормативних документів України з питань соціально – правового захисту дітей. – К.:[б.в.],1998. – с.475-495
7. Іваньков І.В. Хрестоматія з курсу «Кримінально-виконавче право». - Донецьк: «Донецький Меморіал», 2000. - 230 с.
8. Макаренко А.С. Методы воспитания // Педагогика. – 2007. – № 8. – С. 16-27.
9. Макаренко А.С. О воспитании / Сост. и авт. вступит. статьи В.С. Хелемендик. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Политиздат, 1990. - 415 с.
10. Макаренко А.С. О моем опыте / А.С. Макаренко // Пед. соч.: в 8 т. - М.: Педагогика, 1984. -Т. 4. - С. 248-267.
11. Макаренко А.С. Опыт образовательной работы в Полтавской трудовой колонии им. М. Горького / А.С. Макаренко // Пед. соч.: в 8 т. - М.: Педагогика, 1983. - Т. 1. - С. 18-24.
12. Макаренко А.С. Педагогические труды: В 8-ми т. Т. 1. - М.: Просвещение, 1983. - 712 с.
13. Макаренко А.С. Педагогические труды: В 8-ми т. Т. 4. - М.: Просвещение, 1984. - 448 с.
14. Макаренко А.С. Педагогические труды: В 8-ми т. Т. 7. - М.: Просвещение, 1986. - 500 с.
15. Макаренко А.С. Такова наша история / А.С. Макаренко // Пед. соч.: в 8 т. - М.: Педагогика, 1983. - Т. 1. - С. 211-212.
16. Мосіяшенко В.А., Курок О.І., Задорожна Л.В. Історія педагогіки України в особах: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. – 266 с.
17. Нариси з історії розвитку новаторських навчально-виховних закладів в Україні (ХХ століття): навч.-метод. посіб. / за ред. О.В. Сухомлинської, В.С. Курила; авт. кол.: О.В. Сухомлинська, В.С. Курило, Н.П. Дічек, Л.Д. Березівська, Н.С. Побірченко, Н.Б. Антонець, Л.С. Бондар, Т.В. Філімонова, М.Я. Антонець, Т.І. Куліш, О.М. Шевчук. - Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2010. - 444 с.
18. Педагогічне мислення в контексті теоретико - методологічної спадщини А.С. Макаренка і сучасної педагогіки. Тези доповідей на Всеукраїнській науково – практичній конференції ”Педагогічне мислення в контексті теоретико – методологічної спадщини А.С. Макаренка і сучасної педагогіки” (27-28 березня 2008 року, м.Рівне), присвяченої 120- ій річниці з дня А.С. Макаренка. – Рівне : РДГУ, 2008. -184 с.
19. Полтавська трудова колонія ім. М. Горького в документах і матеріалах (1920-1926 рр.) / за ред. акад. І.А. Зязюна. – Київ-Полтава, 2001. - Ч. І. - 269 с.
20. Полтавська трудова колонія ім. М. Горького в документах і матеріалах (1920-1926 рр.) / за ред. акад. І.А. Зязюна. – Київ-Полтава, 2002. - Ч. ІІ. - 216 с.
21. Синьов В.М. Педагогічні основи ресоціалізації злочинців / В.М. Синьов, Г.О. Радов, В.І. Кривіша, О.В. Беца - К.: МП «Леся», 1997. - 272 с.
22. Сисоєва С.О., Соколова І.В.  Нариси з історії розвитку педагогічної думки: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 308 с.
23. Соціальна педагогіка: теорія і технології: Підручник / За ред. І.Д. Звєрєвої. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 316 с.
24. Спадщина А.С. Макаренка і педагогічні пріоритети сучасності: 1991-2008 рр.: до 120-річчя від дня народж.: біобібліогр. покажч. / Акад. пед. наук України, Держ. наук.-пед. б-ка України ім. В.О. Сухомлинського, Ін-т пед. освіти і освіти дорослих; упоряд.: І.О. Іванова, Т.В. Лога; вступ. ст. А.В. Ткаченко; наук. ред.: П.І. Рогова, А.М. Доркену; бібліогр. ред. Л.О. Пономаренко ; наук. консул. І.А. Зязюн; рец. Л.О. Хомич. – К., 2008. – 154 с. 
25. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000. – 544 с. 
26. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: «Академвидав», 2005. – 560 с.
27. Фролов А.А. Концепція педагогіки А. Макаренка // Педагогіка. – 1998. – № 1. – С. 95-102.
28. Харченко С.Я. Соціалізація дітей та молоді в процесі соціально-педагогічної діяльності: теорія і практика: Монографія. – Луганськ: Альма-матер, 2006. – 320 с.
29. Чебоненко С.О. Значення педагогічної спадщини А.С. Макаренка у роботі з важковиховуваними підлітками // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Педагогічні науки. – 2009. – Випуск 61. – С. 26-30.