Особливості вираження емоцій в чоовіків і жінок

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ І. Теоретичний  аналіз проблеми переживання емоційних  станів 5

1.1. Поняття емоційних  станів у психології та засоби  вираження 

емоцій  5

1.2. Сутність та особливості емоційного інтелекту 11

1.3. Особливості  переживання емоційних станів у чоловіків та жінок 15

Розділ ІІ. Переживання емоційних станів як чинник

2.1. Емпіричне вивчення гендерних відмінностей прояву емоційних станів

21

2.2. Психологічні поради  та рекомендації стосовно ефективної 

взаємодії з протилежною  статтю  25

Висновки 27

Список літератури 29

Вступ

Людське життя – це безперервний ланцюг станів, що постійно змінюються, повторюються, але ніколи повністю не збігаються один з одним.

Стани людини часто проявляються у вигляді реакції на ситуацію, що склалася, і мають пристосовницький характер. Головна їх функція – всебічно врівноважувати організм із зовнішнім середовищем, що постійно змінюється, узгоджувати його можливості з конкретними об’єктивними умовами, організовувати взаємодію із середовищем.

Актуальність даної теми зумовлена тим, що існують певні статево-рольові особливості у способі вираження емоцій в чоловіків і жінок на фоні соціально-психологічних факторів особистісного становлення. Людина взаємодіючи з навколишнім середовищем та іншими людьми, деяким чином до них відноситься та переживає те, що з нею відбувається. Переживання цього відношення і складає сферу відчуттів та емоцій людини. Емоції виражають стан суб’єкта і його відношення до об’єкта.

Емоційна сфера в  структурі особистості в різних людей може мати різну вагомість. Вона буде більшою чи меншою в залежності від темпераменту, емоційного збудження та стійкості людини, від структури її потреб, мотивів та інших факторів. Емоція як переживання завжди носить глибоко особистісний характер, зв’язаний з істинним «Я» людини. Будь-яке особистісно-значиме відношення набуває емоційного характеру, і тому, що саме зачіпає людину чи залишає її байдужою, робить радісною чи засмучує, можна виявити істинну його сутність [1].

В останній час з’являється  все більше інформації, яка свідчить про те, що емоційні стани, а саме їх переживання, проявляються не однаково у представників різних статей, у чоловіків та жінок. Дійсно, в багатьох дослідженнях виявлена чітка різниця в емоційній сфері представників чоловічої та жіночої статі. К. Хорні пише, що згідно з розподілом соціальних ролей сформувався деякий погляд на жінок як на інфантильних істот, які живуть емоціями. Л. В. Куликов відмічає, що у жінок емоційна сфера більше диференційована, ніж у чоловіків.

Цим питанням займалося дуже багато вчених та дослідників, як вітчизняних: М. С. Пономарьова, В. П. Плотников, О. І. Захаров, П. О. Ковальов, так і зарубіжних діячів: Н. Айзенберг, К. Ізард, С. Арчер, Е. Маккобі, К. Джеклін та багато інших. З цього можна зробити висновок, що дана проблема є актуальною, як в соціальній, так і в науковій сфері.

Метою дослідження є теоретичний аналіз та емпіричне дослідження особливостей переживання емоційних станів у жінок та чоловіків.

Об’єкт дослідження – емоційна сфера особистості.

Предмет дослідження – особливості гендерних відмінностей емоційних станів та ЕІ.

Відповідно меті, об’єкту  та предмету нашого дослідження були поставлені наступні завдання:

1. проаналізувати психолого-педагогічну літературу з обраної проблеми;
2. за результатами теоретичного аналізу визначити особливості переживання емоційних станів представниками різних статей;
3. здійснити підбір психолого-діагностичних методик для дослідження особливостей переживання емоційних станів та провести дослідження з метою визначення особливостей переживання емоційних станів у чоловіків та жінок;
4. узагальнити психологічні рекомендації та поради стосовно кращого розуміння та налагодження ефективної взаємодії із протилежною статтю.

Розділ І. Теоретичний  аналіз проблеми переживання емоційних  станів

1.1. Поняття емоційних станів в психології

Емоції, як і інші психічні явища, являють собою різні форми відображення реального світу. Одні предмети, явища, речі радують людину, вона захоплюється ними, інші – засмучують або викликають відразу, треті – залишають байдужою.

Емоціями (афектами, психічними хвилюваннями) називають такі стани психіки, як страх, гнів, туга, радість, любов, надія, смуток, відраза, гордість і т.п. Психологія минулих століть перелічувала незліченну безліч подібних переживань [3].

Переживання почуттів виявляється як особливий емоційний стан людини і водночас є психічним процесом, тобто має свою динаміку. Формами переживання почуттів є емоції, афекти, настрої, стресові стани і власне почуття. Всі вони становлять емоційну сферу особистості, яка є одним з регуляторів поведінки і діяльності людини. Так, почуття сприяють вибору таких напрямків і форм діяльності, які найбільшою мірою забезпечують задоволення тих чи інших потреб, стимулюють саму діяльність.

Емоційний стан людини залежить від  характеру та інтенсивності актуальної потреби, з одного боку, та оцінки можливості її задоволення – з іншого. Якщо суб’єктивна вірогідність задоволення потреби велика, то виникають позитивні почуття, у противному разі – негативні.

Особливе значення емоційних станів полягає в їх регулятивній функції, оскільки переживання виступають у ролі сигналів, які стимулюють або стримують діяльність людини.

Емоційний стан може супроводжуватись посиленням або зниженням інтенсивності  фізіологічних функцій організму  людини. Такі фізіологічні реакції, як підвищення частоти пульсу, дихання, напруження м’язів, зміна кров’яного тиску, вмісту цукру в крові і таке інше, свідчать про активізацію сил організму. Отже, емоційні стани виконують енергетичну функцію, мобілізуючи фізіологічні резерви організму.

Емоційний стан — це узагальнене поняття, що об’єднує емоції, емоційні переживання внаслідок реагування особистості на зовнішні та внутрішні подразники. Його обсяг охоплює особистість і різні види емоцій у відповідь на зазначені подразники.

Афекти – це психічний стан, який швидко виникає і породжує негативні бурхливі емоції. Переживаючи афект, індивід може поводити себе всупереч соціальним нормам, втрачає контроль над своїми діями. Афекти мають бурхливу динаміку і тривалу післядію. Вони порушують пізнавальну діяльність, мають вигляд рухових, погано координованих реакцій, які потім погано відтворюються [4].

Тривога – це стан неспокою, що виникає у людини в ситуації, яка представляє для нього певну психічну або психологічну загрозу. Це стан ще часто називають тривожністю.

Тривожність – стан підвищеного психологічного дискомфорту, переживання з приводу подій , які мають відбутися , стан невпевненості в своїх силах і можливостях ,самонавіювання негативних думок. Людина сприймає щось незвичне, не може собі його пояснити і це викликає у неї певне занепокоєння. А організм одразу готується до захисту (саме тут і виявляються фізіологічні симптоми стресу). У психології розрізняють тривожність як емоційний стан (ситуативна тривожність) і як стійку межу (особистісна тривожність).

Стрес (англ. stress – напруга) – емоційний стан індивіда, який виникає в ситуаціях, що порушують усталений перебіг його життя. Цей стан полягає у неспецифічній реакції організму на вимоги, які до нього висуваються. Дослідження цієї реакції, започатковані Г. Сельє 1936 p., спричинили створення теорії стресу.

Фрустрація- стан організму, почуття, що виникають при блокуванні цілей, які особистість намагалась досягти, розчарування і безвихідь, крах надій.

Агресивність- підвищена активність, немотивована ситуацією. Це прагнення розв’язати суперечку чи конфлікт силовими методами, прагнення домінувати, керувати, найсильніша реакція на фрустрацію, фізична чи словесна атака певного об’єкта з метою завдати йому болю. Агресія супроводжується гнівом чи злістю.

Конфлікт- це критична психологічна ситуація, зіткнення складного внутрішнього світу особистості з умовами та вимогами життя.

Страх, паніка – дезорганізація поведінки, стан розгубленості, тривожності, відсутність контролю свідомості. Таке емоційне напруження сковує пізнавальну активність особистості.

Настрій – відносно слабкий і тривалий емоційний стан, рівномірний за своїми виявами. На відміну від інших емоційних явищ, настрій не має очевидного предметного змісту, його джерела нерідко полягають у несвідомому або ж у фізіологічних процесах організму, підпорогові подразники від яких сигналізують про біологічний сенс тих чи інших порушень у їх роботі. Та все ж частіше настрій відбиває процес стосунків людини зі світом. Вона може бути сумною або веселою, пригніченою або життєрадісною залежно від того, наскільки задоволені чи незадоволені її головні потреби, наскільки успішно вона просувається в напрямку до своїх цілей. У цьому зв'язку настрій можна вважати емоційною оцінкою індивідом обставин свого життя.

Пристрасті – сильні й тривалі емоційні стани, що на певний час забарвлюють життя індивіда, істотно позначаються на спрямованості й динаміці його діяльності. Це виразний сигнал особистісного сенсу предмета, потреби, мотиву, від якого залежить життя [28]. Пристрасть виявляється у зосередженості індивіда на якомусь предметі, який в цей час затіняє всі інші види діяльності. Переживаючи пристрасть, людина страждає, стає пасивною істотою; вона начебто перебуває під владою якоїсь сили, хоча ця сила й виходить від неї.

Пристрасті присутні такі компоненти: сила, стійкість, присутність  в ній вольових компонентів, зосередженість свідомості, увага на поставлену мету, поєднання активності та пасивності [5].

Предметом пристрасті найчастіше є інша людина, яка стає єдиним засобом задоволення «відкритої», що домінує над усіма іншими, потреби в іншій людині. Такою пристрастю може бути один з видів кохання .У цьому разі той, кого кохають, зазнає кристалізації – «особливої діяльності розуму, який з усього, з чим він стикається, видобуває відкриття того, що улюблений предмет має нові досконалості». Предметом пристрасті може бути й не одухотворений об'єкт або ж якась ідея. Як і у попередньому випадку, індивід потрапляє у поле тяжіння домінуючої потреби, яка з певних причин сформувалася протягом його життя.

Усі вище розглянуті стани  емоцій властиві кожній людині, особистості  тою чи іншою мірою, залежно від  життєвих ситуацій, чинників.

 Засоби  вираження емоцій

Мімічне вираження  емоцій. Дослідження мімічного вираження емоцій почалося більш 100 років тому. Одним з перших виникло запитання: чому в людини в емоційному стані специфічно змінюється напруга різних лицьових м'язів?

Класичною спробою відповісти на це питання була теорія Ч. Дарвіна, викладене їм у роботі "Вираження емоцій у людини і тварин" (1872). Відповідно до Дарвіна, міміка обумовлена уродженими механізмами, але виявилося, що теорія Дарвіна вірна лише частково, тому що мімічне вираження не цілком детерміновано уродженими факторами. Про це свідчать численні спостереження й експериментальні дані. Безліч досліджень було присвячено з'ясуванню того, чи здатна людина і якою мірою правильно розпізнавати мімічні реакції інших людей. У цих дослідженнях використовувалося три види матеріалу: малюнки мімічних реакцій, фотографії зображення емоцій акторами і фотографії спонтанного вираження емоцій [6].

В експериментах, проведених Борінгом і Тітченером, піддослідним показували малюнки з варіантами мімічного вираження. При пред'явленні  цих варіантів піддослідним кожний з них здавався цілком природним. Однак, коли потрібно було назвати емоцію, що відповідає цим зображенням, думки оцінюючих знайшли досить великі розбіжності: так, особа, що повинна виражати, на думку авторів, презирство, описувалася такими поняттями, як упертість, неуважність, несхвалення, зневага, відраза. Аналогічне дослідження було проведено з фотографіями акторів, що зображували різні емоції. Лангфелд установив, що число правильних оцінок почуттів, що хотів зобразити актор, складає від 17 до 58%, тобто не вище, ніж число правильних оцінок профілів Підеріта.

Спроби Лендіса встановити, які групи м’язів беруть участь у вираженні окремих емоційних  станів, дали негативні результати. На відміну від припущень, виявилося  неможливим знайти міміку, типову для  страху, радості або інших емоцій (якщо вважати типовою міміку, характерну для більшості людей).

Потрібно підкреслити, що типові мімічні корреляти не були знайдені не тільки для ситуацій, які  характеризувались як такі, що викликають страх, але й для тих ситуацій, які характеризувались так самими піддослідними (тобто для тих випадків, коли самі піддослідні стверджували, що вони відчували страх, відразу тощо). Разом з тим було встановлено, що у кожного піддослідного є деякий характерний для нього набір, репертуар мімічних реакцій, що повторюються в різних ситуаціях: закривати або широко відкривати очі, морщити лоб тощо.

Уявлення про те, що за виразом обличчя можна судити про емоції, які відчуває людина, справджується, якщо воно відноситься  до конвенціональних мімічних реакцій, до тієї своєрідної мови міміки, яким користуються люди для повідомлення про свої установки, задуми, почуття. Можливо, це уявлення є вірним і по відношенню до спонтанної міміки, але при умові, що маються на увазі добре знайомі люди. Коли нам приходиться довго спілкуватися з людиною, ми дізнаємося, що ось цей вираз її обличчя означає роздратованість, а ось цей – задоволення. Окрім загальної мови емоцій, потрібно знати ще й мову індивідуальну, тобто мову міміки конкретної людини. Як правило, ми вивчаємо мову емоцій лише близьких нам людей [7].

Отже, на формування мімічного  вираження емоцій впливають три  фактори:

1. вродженні видово-типові мімічні схеми, що відповідають певним емоційним станам;
2. набуті, завчені, соціалізовані способи виявлення почуттів, які піддаються довільному контролю;
3. індивідуальні експресивні особливості, які надають видовим і соціальним формам мімічного вираження специфічні риси, які характерні саме для цього окремого індивіда.

Пантоміміка, вираження емоцій голосом.

Дослідження жестів і  голосу виявляють вплив аналогічних факторів. Так, експерименти, у яких емоції визначалися по знятим на кіноплівку рухам рук досвідченого актора, показали, що рівень точності оцінок є приблизно таким же, як при визначенні емоцій по вираженню особи.

У стані емоційного порушення звичайно зростає сила голосу, а також значно змінюються його висота і тембр. Окремі інтонаційні коливання висоти можуть охоплювати цілу октаву.

Неодноразово починалися спроби виявити за допомогою звукозапису  викликувані емоціями зміни голосу. Однак у виді безлічі факторів, від яких залежать особливості запису, ці спроби дотепер не увінчалися успіхом.

Вираження емоцій голосом, так само як і мімічне вираження, має як уроджені видотипові компоненти, так і надбані – соціально  обумовлені і компоненти, що формуються в процесі індивідуального розвитку. Вродженими механізмами обумовлені такі прояви, як зміна сили голосу (при зміні емоційного порушення) або тремтіння голосу (під впливом хвилювання). При посиленні емоційного порушення зростає кількість функціональних одиниць, актуалізованих до дії, що впливає на посилення активації м'язів, що беруть участь у голосових реакціях,

Що стосується рухів  усього тіла – пантоміміки, то тут  удалося виявити одну виразну  комплексну реакцію, що виникає у  відповідь на сильний раптовий подразник, насамперед звуковий. Це так називана реакція здригування (startlepattern).

Деякі автори вважають, що ця реакція передує власне емоційним  реакціям. До останнього можна відносити  лише більш розвиті її форми. Ці більш  розвиті форми носять явний відбиток соціальної обумовленості.

1.2. Сутність та особливості емоційного інтелекту

Термін «емоційний інтелект»  почали вперше використовувати на початку 90-х років американські психологи  П.Селовей та Дж.Мейер. Дослідники застосовували його для сукупності позначень ступеня розвитку таких людських якостей, як самосвідомість, самоконтроль, мотивація, уміння ставити себе на місце інших людей, навички роботи з людьми,вміння налагоджувати взаєморозуміння з іншими. Згідно уявлень дослідників оригінальної концепції, емоційний інтелект- це група ментальних здібностей, які сприяють усвідомленню та розумінню власних емоцій та емоцій оточуючих [13, 326с].

Емоційний інтелект, на думку  дослідників, являє собою комбінацію 4-х здібностей: 

1. Сприйняття, ідентифікація емоцій (власних та інших людей), прояв емоцій. Це здатність визначати емоції через фізичний стан, почуття і думки; диференціювати істинні та неправдиві прояви почуттів.

2. Фасилітація мислення  – здатність викликати певну  емоцію і потім контролювати її, тобто як емоції входять до когнітивної системи і змінюють когніції. Емоції спрямовують увагу на важливу інформацію; допомагають у міркуваннях і в пам'яті на почуття, зміна настрою з оптимістичного на песимістичний дозволяє враховувати різні точки зору; емоційні стани по-різному допомагають у конкретних підходах до вирішення проблем.

3. Розуміння емоцій  – здатність розуміти складні  емоції і емоційні переходи  з однієї стадії на іншу, аналіз  емоцій, використання емоційних  знань. Розуміння емоцій уявляє собою здатність класифікувати емоції і розрізняти зв'язки між словами і емоціями; інтерпретувати значення емоцій, що стосуються взаємовідносин; розуміти складні (амбівалентні) почуття; усвідомлювати переходи від однієї емоції до іншої.

4. Управління своїми емоціями і почуттями інших людей. Це ре-флексивна регуляція емоцій, необхідна для емоційного й інтелектуального розвитку, що допомагає залишатись відкритим до позитивних та негативних почуттів; викликати емоції або відсторонятися від них залежно від їх інформативності або користі; усвідомлювати емоції, визначати їх ясність і типовість, доцільність тощо; управляти своїми і чужими емоціями за допомогою стримування негативних почуттів і підвищення позитивних, без викривлення інформації, яка в них зберігається.

Для того щоб визначити  ЕІ, існують спеціальні психологічні тести, але на даний момент всі  вони експериментальні й не мають  єдиного, прийнятого в усьому світі  варіанту, як тест на IQ.

Ніхто не знає вас краще, ніж ви самі, тому дізнатися приблизний рівень свого ЕІ можна навіть без використання тестів. Для цього спробуйте подивитися на себе з боку. Які вам властиві риси характеру? Як ваша поведінка залежить від тих чи інших ситуацій? Відповівши на ці запитання, ви зможете оцінити свій ЕІ і зробити для себе якісь висновки. Можливо, це допоможе вам вирішити проблеми, пов'язані з роботою і кар'єрою [14, 376с].

 Отже, людина з високим  ЕІ уміло знаходить вихід зі  складних ситуацій, легко і конструктивно  вирішує проблеми, доброзичлива  і приємна у спілкуванні, намагається уникати конфліктних ситуацій, самодостатня і незалежна, реалістично оцінює свої здібності, ініціативна.

Людина з низьким  ЕІ часто агресивна, конфліктна, неприємна  у спілкуванні, погано контролює  свої миттєві бажання і швидкоплинні імпульси, не впевнена у собі, не задоволена життям, не прагне до самовдосконалення і не знає, чого хоче в життя, не вміє говорити про почуття і не бажає розуміти почуття інших людей, часто відчуває неспокій, почуття провини, холодна, закрита,важко йде на контакт.

Звичайно, ЕІ багато в чому залежить від характеру і темпераменту, але не є статичною величиною, що нам дана від народження. З життєвим досвідом ЕІ неминуче зростає і розвивається.

В емоційній сфері  існують певні гендерні відмінності, які розрізняються, передусім, тим що ЕІ у жінок проявляється більшою мірою на рівні міжособистісних стосунків, а у чоловіків – на внутрішньоособистому рівні. Відповідно до досліджень (Г.Орме, 2003), незважаючи на відсутність розбіжностей між чоловіками й жінками за загальним рівнем EQ (коефіцієнта емоційності), жінки виявляють більш високий рівень за міжособистісними показниками емоційного інтелекту (емоційності, міжособистісних стосунків, соціальної відповідальності). У чоловіків переважають внутрішньоособистісні показники (самоствердження, здатність відстоювати свої права), здатність до управління стресом (стресостійкість, контроль імпульсивність) і адаптивність (визначення правдоподібності, вирішення проблем). Іншими словами, жінки більш поінформовані про емоції, демонструють більшу емоційність, у них складаються більш сприятливі міжособистісні стосунки, і вони діють із більшою соціальною відповідальністю, ніж чоловіки. Чоловіки, у свою чергу, проявляють більшу самоповагу, більш незалежні, краще долають стрес, краще вирішують проблеми, більш оптимістичні ніж жінки [10].

Відмінності в інтенсивності вираження  емоцій можуть бути пов'язані з тим, що в жінок особистісна активність загалом є вищою, ніж у чоловіків. Варто враховувати й той факт, що чоловіки в межах своєї традиційної  статевої ролі схильні до "обмежувальної емоційності" – мінімізації емоційної експресії.

Гендерні стереотипи обмежують  вираження емоцій, "не відповідних" представникам певної статі. Для  чоловіків відкритий прояв емоцій у ряді випадків викликає насмішки і ганьбу, тому вони намагаються приховати всі свої емоції, окрім гніву, агресії та гордощів. Прояв суму, депресії, страху і таких соціальних емоцій, як сором і зніяковілість, розглядаються як "не чоловічі". Чоловіки, які проявляють подібні емоції, оцінюються більш негативно у порівнянні з жінками, їх не схильні заспокоювати у цих випадках, як це прийнято щодо жінок. Більш того, агресивні чоловіки оцінюються як більш привабливі і компетентні, ніж неагресивні. Таким чином, багато чоловіків навчилися приховувати біль і любов. Навіть, якщо чоловік сильно кохає жінку, йому буде дуже важко виразити свої емоції і відреагувати. Для жінок, навпаки, вираження гніву і агресії вважається не прийнятним. Жінки більш емпатійні, ніж чоловіки [7]. Однією з причин може бути те, що ігри дівчат з ляльками розвивають емпатійну експресію, а іграшки хлопчиків її не розвивають. На думку Д. Блока, через це чоловіки мають менш багатий досвід у сфері емпатійної чуйності. В результаті вони просто не знають, як реагувати на емоційний дискомфорт іншої людини [7].

Ще одна причина полягає в  тому, що чоловіки постійно опиняються в ситуаціях, які вимагають від  них прояву сили, незалежності, владності. Це прагнення до змагання – якостей, які навряд чи поєднуються з емпатійною чуйністю. Тиск і ззовні, що примушує бути незалежним і прагнути до змагання, часто починається вже в дитинстві [8].

Відомо, що патерни емоційних відмінностей серед дорослих чоловіків і жінок  детерміновані різними підходами  до виховання дітей [5].

Блок стежила за розвитком групи  хлопчиків і дівчат протягом 40 років.

За цей час вона виявила, що батьки поводилися по-різному із синами й  доньками. Зокрема, доньок виховували так, щоб вони виявляли свої почуття  й були в добрих стосунках з  навколишніми. Виховуючи синів, їх заохочували  до прояву незалежності й вчили, що треба контролювати свої емоції [12].

Розуміння емоцій і керування ними неможливі без усвідомлення і  озвучення емоційного стану. Вербалізація власного емоційного стану відіграє подвійну роль: з одного боку, інформує вашого партнера про почуття, які ви переживаєте, а з іншого, – допомагає регулювати власну емоційну напругу,  будучи названим, емоційне переживання втрачає свою інтенсивність та владу над людиною [1].

1.3. Особливості переживання  емоційних станів у чоловіків  та жінок

Емоції і почуття кожної людини мають неповторні відтінки проявів, але напевно кожен хоча б раз  зазначив, що емоції чоловіка і жінки  абсолютно не схожі між собою, а точніше прояви цих емоцій.

Жінки і чоловіки – істоти різні. І ця різниця настільки істотна, що на відміну від будь-яких інших особливостей, за якими суспільство класифікує окремих своїх членів – національність, релігія, політичні переконання, соціальне становище, видно неозброєним оком. Тим не менш, для переважної більшості і жінок і чоловіків сенс і мета життя зводяться до простих, але не завжди досяжних понять: безпека, достаток, гармонія в сім'ї, – те, що зазвичай називається нормальним щасливим життям.

Психофізіологічні особливості чоловіків і жінок. Психоаналітична теорія, основну роль статевої диференціації приписує біологічним факторам, визнаючи, що чоловіча та жіноча поведінкові моделі істотно відрізняються один від одного. Чоловікам притаманні активність, агресивність, рішучість, прагнення до змагання і досягнення, здібності до творчості, розсудливість, жінкам – пасивність, залежність, конформність, нерішучість,емоційність, врівноваженість. Статеві відмінності виникають і в розвитку Суперего. З. Фрейд вважав, що голос совісті є чоловічим голосом, що виникають з ототожнення з батьком. Хлопчики ототожнюють себе з батьком, дівчатка це роблять в рідкісних випадках.

К. Хорні вважала, що заздрість чоловікам, незадоволеність своєю роллю  проявляється у багатьох жінок. Це призводить до формування "комплексу маскулінності", який допомагає їм справлятися з відчуттям провини і тривоги. Надалі вона розглядала і заздрість, і незадоволеність як наслідок переважного становища чоловіків у сучасному суспільстві і вплив соціального оточення. 

Бажання знецінити жінку, на думку К. Хорні, виникає у чоловіка внаслідок того, що він відчуває несвідому заздрість до неї через свою відносно малу ролі в прокреації. У К. Хорні склалося враження про те, що чоловіки мають сильну заздрість до вагітності, дітородіння і материнства, до жіночих грудей і годівлі. Але його заздрість до жінки – одна з основних рушійних сил у формуванні культурних цінностей.

Прихильники "нової  психології" слідом за С. Бем стверджують, що людина, яка володіє тільки традиційно типовими для тієї або іншої статі рисами, приречена на неуспіх у реальному житті. Андрогін, передбачає поєднання чоловічих і жіночих психологічних якостей в одному індивіді, сприяє досягненню успіхів у різних сферах життєдіяльності. Андрогенний тип виявився не тільки самим успішним, але й найбільш поширеним. Відповідно до теорії соціальних очікувань, поведінка людини визначається не тільки біологічною (хромосомною, гормональною), вродженою статтю , але багато в чому і статтю психологічною, соціальною, яка засвоюється прижиттєво під впливом статево–рольових і соціальних очікувань [9]. 

Теоріясоціального навчання при розгляді формування психічної статі та статево–рольових стереотипів виходить із принципу обумовлення, тобто наслідування дитини моделей поведінки батьків і підкріплення ними її відповідної поведінки. Теорія когнітивного розвитку (Л. Колберг) , головним у статевій соціалізації визнає пізнавальну інформацію, яку дитина отримує від дорослого, і розуміння нею своєї статевої приналежності.

Зараз ми наведемо порівняльні  дані численних досліджень, що стосуються відмінностей чоловіка і жінки. Це будуть особливості сприйняття, логіки та інтуїції, темпераменту, нервової системи, спостережливості, пристосовності, взаємини з оточуючими, інтересів, оцінок, фізичних параметрів, організації мислення, активності, енергетики роботи та підприємництва і багато чого іншого, в чому чоловіки і жінки істотно розрізняються.

Мова піде про середньо типових чоловіка та жінку. Різноманітність  між ними в тому, що знайдуться жінки, у яких чоловічих рис більше, ніж у деяких чоловіків. Знайдуться і чоловіки, що володіють більше "жіночими" якостями, ніж якась жінка. Але це винятки, які, як прийнято говорити, лише підтверджують наявність правила. Тому надалі під словом "чоловік" чи "жінка" ми будемо розуміти "типового" представника своєї статі.