Історія книги

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“ ІСТОРІЯ КНИГИ”

_________

підпис

Науковий керівник

____________

Київ – 2009

Зміст

ВСТУП_____________________________________________________3

РОЗДІЛ 1. Виникнення і розвиток книги_________________________6

1.1. Єгипет і Межиріччя__________________________________6

1.2. Книга в епоху середньовіччя__________________________8

1.3. Візантійські рукописи________________________________10

РОЗДІЛ 2. Український досвід книгодрукування__________________12

                    2.1. Книга за часів Київської Русі__________________________12

                   2.2. Печерська Лавра - осередок книгодрукування в XV — XVIIст.__________________________________________________________14

          РОЗДІЛ 3. Основні складові книги_____________________________17

                   3.1. Структура книги_____________________________________17

                   3.2. Апарат книги________________________________________20

                   3.3. Основні деталі книги_________________________________25

          ВИСНОВКИ________________________________________________29

          ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК______________________________30

          СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ______________________________________34

Вступ

Все що існує на землі має свій початок, історію виникнення та розвитку. Історія  книги  має  немало  захоплюючих  сторінок. Про неї  розповідають  і  сьогодні  спеціалісти, що досліджують справу поліграфії. На   всіх  етапах  розвитку  цивілізованого  суспільства  книга  відігравала  важливу  роль.  Не лише  друкована,  але  й  рукописна  книга  в  період,  який  передує  виникненню  книгодруку,  служила  важливим  засобом  розповсюдження  знань,  знайомила  суспільство  з  різноманітними  науковими  та  політичними  поглядами,  була  поштовхом  до  їх  формування.

              Книга  була  і  залишається  скарбницею мудрості. Як  вчитель  і  наставник  книга  знайомить  нас  з  надбаннями  людського  розуму,  допомагає  вирішувати  філософські  проблеми  буття.

Книга – неоцінимий  друг  кожної  людини,  та  беручи  книгу  з полички,  ми  рідко  замислюємось,  який  її  шлях,  скільки  праці  вкладено  в  неї,  перш  ніж  дійшла  вона  до  читача.  Скільки  людей її  створювало,  скільки  часу  та  сил  було вкладено  для  її  виготовлення.  Читаючи  книгу,  ми  навіть  не  знаємо,  скільки  деталей  містить  вона в собі,  скільки  різноманітних елементів,  придуманих  майстрами-поліграфістами, знаходиться  в  ній.  Усі  вони  мають  свої  назви  та   своє призначення.     Історія книги – це історія цивілізації, адже писемність – одна з ознак цивілізованості суспільства. У манускриптах і сувоях, рукописах й стародруках, спалена і розтерзана, проклята й забута, птахом Феніксом щораз поставала з попелу забуття книга, долаючи тисячоліття, приходила до нас, аби спопелити темряву брехні і явити світло істини, стерті з лиця землі ницих й підняти до небес високих духом...Історія книги - це складова частина історії культури, а сама книга - «інструмент насадження мудрості»(Я. Коменського), найбільш повний та всебічний вираз культури людства. Інші засоби масової комунікації, навіть такі прогресивні, як телебачення, - лише допоміжні засоби розвитку культури. Зародження і розвиток книги нерозривно пов'язані з розвитком суспільства. Як складне явище соціального і культурного життя книгу можна досліджувати, виходячи з різних аспектів. Історія літератури або науки в першу чергу цікавить зміст книги, а її історія представляється йому зміною літературних шкіл і наукових концепцій. З іншої точки зору дивиться на її розвиток історик книги.

Згідно із системним комунікаційно-інформаційним підходом до аналізу місця книги в документальній комунікації, «книга» — це абстрактна категорія, яка відображає сутність певного явища, і тому її не можна уявити собі як конкретний предмет чи сукупність предметів. З погляду її місця в документальній комунікації, книга — це документ опублікований, виданий або депонований, що надається у суспільне користування через книжкову торгівлю та бібліотеки. і будь-який документ, книга має головну (сутнісну) — соціально-комунікаційно-інформаційну функцію і підпорядковані їй функції: фіксування та зберігання інформації, пізнавальну, культурну, меморіальну, управління, свідчення. Книга має й усі властивості документа взагалі: знаковість, семантичність; здатність відображати (втілювати) розумову діяльність людини й суспільну свідомість взагалі, а також відображати об'єктивну реальність; дискретність і безперервність; так і матеріальну форму книги при її «використанні»; відповідність формулі характеристики комунікаційного повідомлення; діяльнісний характер (книга, як і будь-який документ, є результатом діяльності її творців і свідчить про цю діяльність).             

Оглядаючи джерела  з  даної  теми  необхідно  зауважити,  що дослідники,  які вивчають  цю  справу  майже всю  уваги  приділяють  саме  книзі,  бо вона, мабуть, назавжди  залишиться  основним  засобом  розповсюдження  знань  та  мудрості.

Метою  цієї  роботи  є  розкриття   книги  як документа, починаючи з виникнення ,закінчуючи сьогоденням,  з  усіма  її деталями, зовнішнім  та  внутрішнім  оформленням, складовими  елементами,  які  формувалися  протягом  багатьох  років  і  змінювалися  разом  з поширенням потреб цієї продукції та вимогами читача. 

Об’єктом  дослідження  даної  роботи виступає книга як документ.   Предметом  роботи,  відповідно до об’єкту,  виступає  книга створена  за  допомогою  поліграфії, за встановленими стандартами та нормами, щодо внутрішнього та зовнішнього оформлення, яке залежить від її призначення. 

РОЗДІЛ 1. Виникнення і розвиток книги

1.1 Єгипет і Межиріччя

              Коли зародилося людство, у нього, у процесі розвитку, з’явилася потрібність в інформації. У кам’яний період інформацію передавали малюнками на скелях або вигуками та жестами. Розвиваючись фізично та духовно, людина потребувала більше інформації для спілкування. З’являлися письмена. Людство залишало слід про своє існування своїм нащадкам в рукописному вигляді спочатку красками на корі, листях дерев, які використовували замість паперу. Потім, коли з’являється папір, на папері.

Як і перші системи письма, перші книги з’явились в Шумерів, Єгипті,Китаї, Індії – там де формувались найдревніші рабовласницькі держави. Складне державне та господарське діловодство могло чітко функціонувати лише при наявності чіткої звітності та впорядкованої письмової документації. Іншим не менш важливим стимулом виникнення письма в деспотах Стародавнього Сходу були потреби ідеологічного порядку. Письмо потрібно було для прославлення і увіковічення подвигів «божественних» государів, для обґрунтування «божественної» природи їх влади.

Цілі, для яких використовувалась писемність,впливали на її зовнішній вигляд. У Стародавньому Єгипті надписи, що оповідають про богів і їх земних намісниках-фараонах висікали на камені  художньою формою ієрогліфічним письмом. Ця традиція збереглась аж до епохи спадку , коли ієрогліфів вже не розуміли навіть жреці. Як книжне письмо на свитках папірусу для господарських записів використовували ієратичне письмо, а в    4 ст. до н.е. його в цій області замінило демотичне письмо.

По суті всесвітньо історичною заслугою культури Стародавнього Сходу було те, що вона подарувала людству перші книги. Звичайно, по матеріалам, з якого вони були зроблені, та оформлення  вони нічим не нагадують первинну нам  сучасну книгу, тож і книгами їх можна назвати лише умовно. Перші пам’ятки писемності були висічені на крутих скалах або на обтесаних кам’яних монументах. Таких спосіб увіковічення думок виник ще в доісторичному часі, але зберігався він довго,навіть до того часу коли були винайдені інші матеріали для письма, значно  зручніші ніж камінь.

Зовнішній вигляд книги, як і іншої речі, залежить  перш за все від матеріалу, з якого вона виготовляється. В Єгипті для письма використовували і камінь, і дерево, і шкіру, і полотно, і навіть черепки. Однак головним матеріалом слугував папірус.

Не дивлячись на всі недоліки, папірус набув широкого поширення на Стародавньому Сході, в античній Греції і Римі як найзручніший і дешевший на ті часи писальний матеріал. Папірус вірою і правдою служив людині більше чотирьох тисяч років. Останнім документом, написаним на папірусі, вважається папська булла 1022г., адресована Гильдесгеймському монастирю в Германії.

Вже на початку третього тисячоліття до н.е. в шумеро-аккадській період в ході були штампи, виготовлення з каменя або обпаленої глини з опуклими ієрогліфічними написами на них. Такі штампи вживали для маркування това­рів, ставили замість підпису на документах і навіть на бібліотечних книгах. Проте у шумерійців так і не виникла ідея використовувати штампи для розмноження текстів.

Як же писали на глині? Зробивши з неї табличку потрібної форми і розміру, писар (по-шумерські "дуб-сар": «дуб» - глиняна табличка, «cap» - писати), тримаючи її в лівій руці або поклавши на щось тверде, видавлював на ній знаки очеретяною або кістяною паличкою прямокутного або трикутного перетини. Паличку він тримав приблизно так, як зараз ми тримаємо олівець - під кутом. На місці натиску відбиток залишався глибокий і широкий, а там, де паличку легким рухом витягували з глини, залишалася тонка рисочка. Таким чином виходили клиновидні заглиблення, тому такий лист ми і називаємо клинописом. Іноді відбитки настільки малі, що для їх читання доводиться користуватися лупою. Щоб лист був рівним, табличку розкреслювали, прикладаючи до м'якої глини туго натягнуту нитку.

Ну, а як виглядала в книга Межиріччя? Адже достатньо довгий текст неможливо умістити на одній табличці. Шумерська або вавілонська книга складалася з десятків пронумерованих глиняних таблиць. Під останнім рядком тексту на першій таблиці ставили межу і потім вписували перший рядок наступної таблиці - так званий кустод. Ще нижче записували назву твору і номер таблиці. Зазвичай назвою слугували початкові слова самої книги.

У різних музеях і бібліотеках світу зберігають­ся безліч пам'яток писемності Стародавнього Сходу. Це літературна спадщина дозволяє су­дить про те, яка була тематика книг Стародавнього Сходу, хто їх писав і хто читав, як вони розповсюджувались. І у староєгипетській, і в шумерській літературі, особливо в початковий період, відчутно сильний вплив усної народної творчості. Проте помітну роль грає і релігійна ідеологія жерців і магів. Більшість тодішніх літературних творів представ­ляють собою художній переклад міфів, легенд, релігійних догм.

              ультура Стародавнього Сходу не зникла безслідно. Вона зробила великий вплив і подальший розвиток книги, передавши античному світу і свій основний писальний матеріал - папірус, і форму книги - сувій.

1.2 Книга в епоху середньовіччя

Основним писальним матеріалом в середньовіччі служив пергамен. На ранньому етапі його іноді кра­сили, зазвичай в пурпур, писали золотом або сріблом. У бібліотеці Упсальського університету збе­рігається Біблія, перекладена готською мовою єпископом Ульфілой (розум. у 382 р.), - найбільший пам’ятник тодішньої німецької писемності. Текст написаний виблискуючими срібними і золотими фарбами на пурпурному пергаменті, а обкладинки виготовлені з масивного срібла. Відомі молитвеники, написані золотом на чорному пергаменті. Манера фарбувати пергамен перестала практикуватися лише в XIII в.

У ранньому середньовіччі основними центрами як виробництва, так і споживання пергаменту були монастирі, а з XIII в. за виготовлення пергаменту узялися городяни-ремісники. Вони створю­вали самостійні цехи що виробляють пергамент. Але все-таки його постійно не вистачало. От чому широкого поширення набули так звані палімпсести - пергамент, з яких був стертий, зішкрябаний первинний текст, а потім написаний новий. До цього способу в Європі вдавалися ще в часи раннього середньовіччя. У результа­ті піддавалися зішкрябуванню безліч цінних текстів, особливо античних.

Рукописні книги бували часто пишні ілюстраціями і іншими декоративними елементами. Середньовічна книга пред­ставляла собою унікальний твір мистецтва і вважалася предметом розкоші. Була назначена для храмів, монастирів, багатих і знатних замовників, вона повинна була відповідати тій пишності, якою оточували себе церква і верхівка суспільства. Оскільки книги залишалися дорогими, їх зберігали дбайливо, вкладали в міцні, масивні обложки. На палітурці були дошки з твер­дого дерева (звідси вираз «прочитати книгу від дошки до дошки»), вони обтягувалися шкірою або пергаментом, рідше - матерією (оксамитом) і оздоблювали тим або іншим способом. Для оберігання від пилу книгу забезпечували ме­талевими застібками (лат. fibula) або тасьмою. Іноді її обтягували свого роду чохлом - камізой; частина його складала звичайна оболонка книги, а далі як би напіввідкритий футляр. Його зав'язували ремінцем з кольорової шкіри і таким чином книгу можна було підвісити до поясу або сідла.

Тим часом наближалася нова епоха в культурі людства, а з нею затверджувався новий погляд на книгу, який проповідували великі італьянські гуманісти.

1.3 Візантійський рукопис

У Візантії монастирські скрипторії не внесли великого внеску до задоволення суспільної потреби в книгах і у вдосконалення художнього оформлення книги. Іноді вони працювали по замовленнях імператорів і знаті - виготовляли художньо прикрашені мініатюрами кодекси в дорогоцінних палітурках, але в основному поповнювали монастирські бібліотеки і випускали погано оформлені без смаку Псалтирі і Житія святих; церква хотіла перетворити їх на єдине читання мирян.

Виробництво рукописної візантійської книги відрізнялося від того, що мало місце в Західній Європі, тільки в деталях. І тут з перших сторіч нашої ери папірусний сувій був витиснений ко­дексом на пергаменті. Візантійці вимушені були відмовитися від папірусу, оскільки араби заборонили вивозити його за межі халіфату. У VI-VII ст. папірусна книга-сувій фактично вийшла з вживання. Втім, вже в IV в. три чверті книг, знайдених в тому, що входив тоді у Візантійську імперію Єгипті, складали книги-кодекси. Як у Західній Європі, так і у Візантії виробництво пергамента відставало від попиту, крім того, він був дорогий, і це примусило перейти до палімпсестаму, тобто до зішкрябування старих текстів і заповнення пергамента новим, і лише з появою у Візантії в VIII-IX ст.,декілька раніше, ніж в Західній Європі, паперу, палимпсести помаленьку втрачали своє значення.

На мистецтво оформлення візантійської книги величезний вплив зробила процвітаюча живопис. Спочатку ілюстрації і орнаменти візантійських книг копіювали зразки ел­ліністичної епохи. У візантійських кодексах ілюстрації розміщувалися так, як колись в античних свитах. Дрібні кольорові ілюстрації вторгалися в текст, не будучи відокремлені від нього рамкою; фон їх був такий же, як і в тексті: білий або пурпурний. По духу і техніці це чисто антич­ний живопис.

Ряд істориків вважає періодом розквіту візантійського мистецтва XI ст. Це стосується і мистецтва оформлення книги. Якраз в той період остаточно склалися всі елементи орнамен­тики візантійської книги: розкішні фронти списи і віньєтки, що нерідко заповнюють мало не всю сторінку, заставки, рослинний орнамент на полях, хитромудрі, орнаментовані букви заголовків (ініціали) - словом, все те, що робить візантійську книгу істинним твором мистецтва. Необхідний елемент її оформлення - прекрасна палітурка. З особливою розкішшю переплітали літургійні книги. У свій час для цього уживалася слоняча кістка, але вона була великою рідкістю і пото­му з IX - поч. Х ст. все частіше використовують золото і емаль. Умілі візантійські ювеліри досягли дивовижних успіхів. За замовленням багачів вони прикрашали золотий рельєф інкрустаціями з цінних каменів.

Роботи візантійських палітурників цінувалися настільки високо, що їх віддавали в придане, ко­ли принцеси виходили заміж в інші европейскі країни. Нерідко розкішні книги ставали дорогим імператорським даром, і це теж був спосіб познайомитися з мистецтвом візантійських майстрів. Їм намагалися наслідувати. Цілий транспорт з візантійськими кодексами - трофеї хрестоносців, що захопили в 1204 р. Константино­поль, прямували до Західної Європи.

Падіння Візантії і розгром османами Констан­тинополя в 1453 р. завдали величезного збитку книжковим зборам. Тільки мала їх частка була вивезена до Західної Європи і в слов'янські країни що бігли з Візантії ученими і бібліофіла­ми. Проте візантійська книжкова традиція залишила слід в розвитку книги як західноєвропейцям, так і особливо слов’янам і народам Кавказу.

РОЗДІЛ 2. Український досвід книгодрукування

2.1.Книга за часів Київської Русі

Книга – одне з найбільших чудес, створеною людиною. З тих пір, як люди навчилися писати, свою всю мудрість вони довірили книгам. Книги відкривають нам світ, допомагають уявити минуле, заглянути в майбутнє.

Шлях розвитку книги був довгим і складним. Який тільки матеріал не використовували люди для виготовлення книжок: глину, листя та кору дерева, шкіру тварин, бамбук, папірус, шовк.

Перші паперові книги з'явилися в Європі в ХІІІ ст. Їх довгий час писали від руки. Одна книга виготовлялася 5-7 років і коштувала дуже дорого.

У ХV ст. був винайдений спосіб друкувати книги. Перша друкована в Україні була видана Іваном Федоровим у 1574 році у Львові. Називалась вона “Апостол”.

Довіряючи всі свої знання і досвід книгам, люди навчилися зберігати їх. Скарбницями книг називають бібліотеки. У перекладі з давньогрецької мови слово “бібліотека” означає приміщення, де зберігаються книги (“бібліо” – книга, “тека” – сховище). Бібліотеки з'явилися з незапам’ятних часів. Давні єгиптяни називали їх “аптеками для душі”, тому, що книги робили людську душу благородною, а розум сильним. В Україні перша бібліотека з'явилася за часів Київської держави. Її створив князь Ярослав Мудрий у 1037 р.

По­ява книгодрукування — значна віха в розвитку культури українського народу, серйозний чинник у формуванні національної свідомості. Друкована книга, окрім свого функціонального призначення, запо­чаткувала і новий етап в історії культури — мистецтво книгодруку­вання. Власне, книгодрукування стало одночасно і виявом гумані­стичних тенденцій в українській історії та зброєю представників вітчизняного гуманізму в боротьбі за незалежність.

В Україні до появи першодруків панувала рукописна книга, кот­ра була витвором малярства. Характерною такою пам'яткою є руко­писне Пересопницьке Євангеліє, складене в 1556—1561 рр. у Заславі при монастирі св. Трійці, що довгий час належало Пересопницькому монастирю на Волині. У Пересопницькому Євангелії широко вико­ристовується тогочасна термінологія, особливо волинський діалект. Пересопницьке Євангеліє здобуло славу не тільки взірця тогочасної української мови, а й пам'ятки українського мистецтва. Головний зміст орнаментики Пересопницького Євангелія — зображення україн­ської флори.

Друкована книга становила синтез графічного мистецтва і полігра­фічної техніки. Перші книги, друковані кирилицею, з'явилися у 1491 р. в краківській друкарні Швайпольта Фіоля. Це були "Осьмигласник", "Тріодь цвітна", "Часословець". Українським першодруком вважаєть­ся "Апостол", надрукований у 1574 р. Іваном Федоровим у Львові. "Апостол" історично започаткував розвиток друкарства в Україні.

Одночасно з "Апостолом" І. Федоров видає навчальні книги — граматки. Зразком такої книги є "Буквар", надрукований у 1574 р. "Буквар" складався з двох частин: азбуки та матеріалів для читан­ня. Крім того, що ця книга є одним з українських першодруків, вона ще й цінна пам'ятка шкільної освіти.

Львівська друкарня продовжує традиції вітчизняного друку, але її діяльність не є формальним наслідуван­ням друкарської практики. У перших своїх виданнях друкарня Львівського братства спробувала реформувати церковнослов'янський кириличний шрифт. І хоча зміни стосувалися лише прописних букв, значення їх вагоме.

Перші видання Львівського братства були оздоблені досить скром­но ("Граматика", 1591 р.). Але вже в наступних виданнях ("Часослов", 1609, "Бесіди Іоанна Золотоустого о воспитании чад", 1609 р.) з'явля­ється новий елемент оздоблення — сюжетно-фігурна гравюра.

2.2. Печерська Лавра - осередок книгодрукування в XV — XVII ст.

Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Перший, хто розпочав друкарство в Печерській Лаврі, був архимандрит, Єлисей Плетенецький (1599-1624). Десь біля 1615 року він купив в Стрятині у спадкоємців Федора Балабана гарну друкарню і перевіз її до Лаври.

Плетенецький гаряче взявся до друкарської роботи; в Радомишлі він збудував велику папірню, що постачала папір у його друкарню. Лаврська друкарня стала тоді енергійнішою - книжок вона випускала більше ніж інші друкарні. За 8 років від свого започаткування (з 1617-1624 р., до смерті Є. Плетенецького) Лавра надрукувала 11 великих книжок. Це були: “Часословець”, “Анфологюнъ” 1619 р. (1048 сторінок), “Книга о въръ единой“ 1619 р., “Божественная літургія” 1620 р., “Номоканонъ”1620 і 1624 р., “Беседы І. Златоустаго”1623-1624 р., “Псалтыръ” 1624 р. та інші.

Увесь час Лавра якнайбільше дбала про найкращу зовнішність своїх книжок, і в цьому відношенні печерські видання не мали собі рівних. Лаврська гравюра придбала собі заслужену славу серед усього слов'янського світу. Спеціальні "ізобразителі" звичайно готували потрібні малюнки, а гравери вирізували їх на дереві (а з кінця 1680 років і на міді); свої рисувальні та граверні має Лавра вже в XVII столітті.

Лавра випустила в світ довгу низку розкішних видань, наприклад, "Бесіди на ап. Павла" 1623 р., "Бесіди на Діяння" 1624 р., "Тріодь Пісна" 1627 р., "Тріодь Цвітна" 1631 р., Требник 1646 р., "Патерик Печорський" всіх трьох видань - 1661 р., 1678 р., а особливо 1702 р., "Апостол" 1695 р., “Напрестольне Євангеліє “1697 та 1707 р. і т. п.- все це пишні видання, з великою кількістю гравюр, часом більше сотні, видання одне одного розкішніше, одне одного дорожче, з яких кожне є гордістю того чи іншого архимандрита-видавця. За сто років своєї найкращої праці Лавра мала декілька десятків дуже гарних граверів, серед яких були й такі талановиті, як монах Ілля (1636-1663), Леонтій Тарасевич та Інокентій Щирський.

Перший період лаврського друку - це період її вільного життя; Лавра вільно друкувала всі книжки, які тільки вважала за корисні та потрібні, і ніхто тоді не ставав їй на дорозі цієї культурної праці. Таким життям жила Лавра цілих 70 років, тобто до того часу, коли українську церкву було віддано московському патріархові(1685рік). Українське духовенство довго відмовлялось іти під московську владу , бо добре розуміло, що Москва припинить всю культурну працю України. І коли насильством, зрадою та підкупом над українською церквою запанувала Москва, з того часу всім просвітнім справам українського духовенства прийшов край.

Другий період лаврського друку - це період боротьби її за права Лаври, за її свободу друку (з 1685 до кінця XVIII століття). Почався цей період після приєднання української церкви до московського патріархату. В цей час забороняється видання книг українською мовою, на друкування потрібен був дозвіл патріарха. І тому не диво, що за XVIII століття ми маємо небагато українських друкованих творів, але за те з’явилася велика кількість творів рукописних, що випадково побачили світ тільки в XIX столітті...

В боротьбі за свободу друку, що так довго і так вперто вела Лавра, гору таки взла Москва. І старожитні права Лаври були зламані, та вона тепер вже й не протестувала і почала друкувати книжки, тільки однакові з книжками московськими. Настав третій, новий період лаврського друкарства, що вже цілком ішов під патріотичним прапором «обрусєнія»...

Отже, поряд із засвоєнням та розвитком традицій книгодрукуван­ня Івана Федорова, в кінці XVI — на початку XVII ст. українські майстри вели пошуки нових засобів і елементів як в організації дру­ку, так і в оздобленні книг. Спроба реформувати церковнослов'ян­ський кириличний шрифт, збагачення книги новими високохудожні­ми прикрасами, в яких поєднувались елементи мистецтва Відроджен­ня з творчістю українських народних майстрів, свідчать про плідний розвиток друкарства в означений період.

Характерною рисою української літератури, що видавалася в умо­вах Великого Польсько-Литовського князівства, а надалі й у складі Російської імперії стало утвердження ідей громадянського гуманізму, тобто ідей спільного блага громади, піднесення авторитету рідної мови, виховання молоді на принципах патріотизму. Яскраво ці мотиви виявлялись в педагогічній і оратор­сько-учительній прозі другої половини XVII ст. Освіта, література й видавнича справа в польсько-литовську добу в Україні розвивались на рівні європейського культурного процессу.

РОЗДІЛ 3. Основні складові книги

3.1. Структура книги

Будь-яку книгу можна розділити на вступну частину, основний текст і заключну частину.

1.      Вступна частина

Не існує яких-небудь особливо твердих правил, що визначають вид вступного матеріалу, оскільки зміст вступної частини часто визначається вимогами до представлення теми матеріалу і відносною довжиною кожної частини. Скажемо просто, що запропонований нижче порядок випробуваний і підходить для більшості книг.Вступний матеріал часто нумерується окремо від основного тексту, наприклад, римськими цифрами. Цей спосіб зручний, наприклад, для довідників, коли остаточна довжина вступної частини може бути встановлена після одержання спробних відбитків сторінок; у книзі може міститися багато глав чи розділів, і сторінки зі змістом можуть бути остаточно сформовані тільки на етапі друку книги. При виданні літератури масового попиту цей спосіб не принциповий.

2.      Авантитул

Авантитулом називається перша сторінка видання, розташована перед титульним листом і утримуюча звичайно видавничу марку, епіграф, присвяту, надзаголовні дані. Зрідка застосовуються й інші назви: фортитул чи вихідний лист. Сторінка може бути і порожньою, не утримуючої ніякої інформації. Вона як би захищає титульний лист. При нумерації сторінок авантитулу, як правило, привласнюється перший номер. Якщо в процесі верстки виникають зайві сторінки, авантитулом можна пожертвувати.

3.      Оголошення

Оголошення має на увазі список інших книг даного автора і міститься на контртитулі. Тут же наводиться інформація про видання в цілому чи відтворюється титульний лист видання, який послужив оригіналом для перекладу.

4.      Заголовок

Основний заголовок книги відображається, звичайно, на титульному листі. Як правило, заголовок містить у собі назву видання, виділену художньо-поліграфічним способом.

5.      Зворотна сторона титулу

На зворотному боці титульного листа, що традиційно є четвертою сторінкою видання, розміщаються елементи вихідної інформації (наприклад, знак охорони авторського права, ISBN, каталожна дані, анотація й основна інформація про видання і видавця.

6.      Фронтиспіс

Ліва сторона розвороту з титульним листом служить для розміщення ілюстрації чи портрета автора.

7.      Зміст

Перелік частин, розділів і глав у книзі. Список змісту традиційно починається з лівої сторінки.

8.      Список ілюстрацій

9.      Повний перелік ілюстрацій.

10. Список скорочень

Для словників і довідників - список використовуваних у книзі скорочень.

     11. Передмова

Супровідна стаття, що розміщується на початку видання. Як правило, у передмові пояснюються мета й особливості змісту і побудови твору.

     12. Вступ

Вступ розкриває тему книги, звичайно пишеться автором. Починається з нового листа.

     13. Основний текст

Основний текст може бути поділений на будь-яку кількість частин, розділів, глав, підрозділів у будь-якім їхньому сполученні.

      14. Заключна частина

Як і вступний матеріал, заключний матеріал також може бути представлений різним чином.

      Післямова. Супровідна стаття, що поміщається після основного тексту твору.

      Додатки. Таблиці, пояснення і доповнення, що мають відношення до основного тексту, але допоміжні стосовно головної теми.

      Примітки. Примітки, що пояснюють.

      Список термінів (глосарій). Список понять і термінів, що відносяться до обговорюваної теми.

      Словник. Список іноземних слів за абеткою з поясненням їхніх значень.

      Бібліографія. Список книг, використовуваних як джерела чи інформації рекомендуються для подальшого вивчення.

      Предметний покажчик. Список понять за абеткою з посиланнями на сторінки.

Всі елементи в заключній частині звичайно починаються з нової сторінки. Як правило, використовується нумерація, що продовжує систему нумерації основного тексту, але якщо має місце достатнє близький зв'язок за змістом із вступним матеріалом, чи заключна частина, що приводиться, є єдиної для декількох томів, можна використовувати при нумерації римські цифри, продовжуючи нумерацію з вступної частини, чи почавши її заново.