Історія зарубіжної науки про документ

 

 

 

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ

 

 

Кафедра документознавства

 

 

ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ НАУКИ ПРО ДОКУМЕНТ

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

студентки ІІ курсу

групи ДМ – 07

Захарченко Наталії

Олександрівни

_________________

 

Науковий керівник

к. політ. н., доцент

Лисенко О. М.

_________________

 

 

 

 

 

 

Черкаси – 2009

 

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. НАУКА ПРО ДОКУМЕНТ..................................................................6

     1.1 Понятя «документ», його функції, класифікації та ознаки......................6

     1.2 Наука про документ: поняття, об’єкт, предмет і структура...................11

     1.3 Звязок документознавства з іншими науками.........................................15

РОЗДІЛ 2. ІСТОРІЯ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА В РІЗНИХ КРАЇНАХ..........19

     2.1 Діловодство у контексті державного управління Російської імперії 19 ст. як чинник народження документознавства...................................................19

     2.2 Наука про документ в Бельгії (П. Отле)...................................................26

     2.3 Роль США в розвитку документознавства...............................................31

ВИСНОВКИ...........................................................................................................38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................42

 

ВСТУП

 

 

 

Актуальність теми дослідження. Перші документи з’явилися в 4 тисячолітті до нашої ери, в час виникнення перших централізованих держав. Уже тоді люди прагнули якось «організувати» та «упорядкувати» суспільне життя, взаємовідносини. Вони розуміли, що для цього потрібно скласти певні правила поведінки, яким повинен підкорятися кожен. Для цього потрібно їх зафіксувати, адже як говорить нам відомий вислів – слова відлітають, написане – залишається (Verba volant, scripta manent).

Йшов час, все поступово змінювалося, розвивалося, вдосконалювалося. Виникли перші навчальні заклади. Освіта набула популярності. З розвитком писемності кількість документів збільшувалась, а отже поставала необхідність у їх обробці, систематизації, уніфікації та збереженні.

Поступово з рідкісного явища і дорогої речі документ перетворився на звичайний засіб спілкування людей. У ході історичного розвитку складались і вдосконалювались правила, норим оформлення документа, його зовнішній вигляд, інформаційна та матеріальна складова.

Становлення документознавства як самостійної галузі знання починається наприкінці 19 – на початку 20 століття. На початковому етапі розвитку науки про документ мала своє місце проблема визначення ролі документа в житті суспільства. На сьогоднішній день відомо, що документ з’явився у відповідь на потреби людини і поширився на всі сфери її життя та діяльності (соціальну, політичну, економічну, технічну та ін.). Особливо велику роль у розвитку документа і науки про документ відіграє вдосконалення державної влади, управління, виникнення нових наукових дисциплін та створення новітніх технологій.

Сучасне документознавство базується не лише на власних теоретичних напрацюваннях, а й послуговує науковим здобуткам інших галузей знання. Світові тенденції розвитку документознавства сьогодні більше спрямовані на прикладні дослідження з залученням наукових напрацювань з інших галузей, таких, як інформатика, економіка, менеджмент, бібліотекознавство, архівознавство, юриспруденція та інші.

Щодня людина потребує отримувати певний масив інформації для повноцінного існування та функціонування. На сьогоднішній день це не є проблемою, оскільки інформація лине звідусіль.

Отже документознавство є актуальним в наш час, оскільки незалежно від того в якій країні проживає людина, в якій галузі функціонує, вона щодня стикається з величезним масивом інформації який треба піддати ряду операцій.

Метою курсової роботи є комплексне дослідження становлення документознавства, як явища, його розвитку в зарубіжних країнах.

Завдання:

1) визначити що таке «документ», та його особливості;

2) з’ясувати сутність документознавства, та його зв’язок з іншими науками;

3) дослідити діловодство в контексті  державного управління Російської  імперії 19 ст. як чинник народження  документознавства;

4) дати характеристику внеску  бельгійського вченого Поля Отле  в становлення науки про документ;

5) проаналізувати роль США в  розвитку документознавства.

Об’єкт дослідження: Документознавство як наука.

Предмет дослідження: Історія зарубіжної науки про документ.

Ступінь дослідження теми. Над даною проблематикою працювали багато дослідників різних часів і країн світу. Найбільш відомі з них в Україні це: Кулєшов С.Г., Сокова А.Н., Кушнаренко Н.М., Швецова-Водка Г.М., Бездрапко В.В., Гончарова Н.І., Мітяєв К.Г., Палеха Ю.І., Слободяник М.С., Поль Отле та інші.

Джерельна база роботи. При виконанні роботи було використано навчальні посібники, підручники, статті періодичних видань, повідомлення з інтернету.

У цих джерелах висвітлені питання документознавства як наукової дисципліни, його теоретичні засади, питання класифікації, типологізації, систематизації, уніфікації документів та науки про документ, історичні витоки, розглянуті окремі аспекти керування документацією за кордоном та багато іншого.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів: «Наука про документ» та «Історія зарубіжної науки про документ», шести підрозділів: «Поняття «документ», його функції, класифікації та ознаки», «Наука про документ: поняття, об’єкт, предмет і структура», «Звязок документознавства з іншими науками», «Діловодство у контексті державного управління Російської імперії 19 ст. як чинник народження документознавства», «Наука про документ в Бельгії (П. Отле)», «Роль США в розвитку документознавства», висновків та списку використаних джерел (12 примірників). Загальний обсяг роботи складає 44 сторінок.

 

РОЗДІЛ 1

НАУКА ПРО ДОКУМЕНТ

 

 

 

1.1 Понятя «документ», його  функції, класифікації та ознаки

 

Документ з’являється у відповідь на суспільні потреби людини і поширюється на її діяльність у соціальній, політичній, технічній та інших сферах [1, с. 3]. У ході історичного розвитку давалося багато тлумачень поняття «документ», складались і вдосконалювались певні правила, що регулювали інформаційне наповнення та зовнішній виглял документа. Поступово з рідкісного явища і дорогої речі документ перетворився на звичайний засіб письмового спілкування [2, с. 43].

Поняття «документ» є цетральним і фундаментальним в документознавстві. Воно відображає ознаки насправді існуючих предметів, які слугують обєктами практичної діяльності зі створення, збирання, аналітико-синтетичної обробки, зберігання, пошуку, розповсюдження та використання документної інформації в суспільстві.

Це поняття розуміється по-різному в таких наукових дисциплінах, як інформатика, бібліотекознавство, бібліографознавство, архівознавство, музеєзнавство, а також у відповідних спеціальних галузях діяльності – бібліотечній, музейній, архівній справі і бібліографії. Багатозначність поняття ускладнює спілкування і взаєморозуміння між спеціалістами документно-комунікаційної сфери. Виявлення загального значення поняття «документ» є завданням теоретичного документознавства, яке ще можна назвати документологією[4, с. 135].

На міжнародному рівні найбільш загальним визнано визначення документа як записаної інформації, яка може бути використана як одиниця в документаційному процесі. Це визначення розроблене і затверджене Міжнародною організацією зі стандартизації за участю Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій, Міжнародної федерації з документації, Міжнародної ради архівів, Міжнародної організації з інтелектуальної власності. Інформація може бути записана будь-яким способом фіксування, з допомогою не тільки знаків письма, але і зображень, звуку і т.п. Таке визначення дозволяє додати до документів всі матеріальні обєкти, які можуть бути використані для передачі інформації в суспільстві (архітектурні памятки, музейні експонати та багато іншого) [5, с. 19-20].

У цитованому багатьма підручниками з ділової мови «Універсальному довіднику-практикумі з ділових паперів», укладеному в 1997 році, документ визначається як засіб фіксації інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини. Ця фіксація має певні канони й здійснюється на основі спеціальних матеріалів.

Визначення поняття «документ» у ряді новітніх навчальних посібників, є майже ідентичним: «Документ – це результат відображення конкретної інформації на спеціальному матеріалі за визначеним стандартом уніфікації чи відповідною формою» [5, с. 23].

Документ – писемний доказ, джерело відомостей довідкового характеру.

У практичній діяльності установ, організацій і підприємств найчастіше використовують текстові документи, інформація яких фіксується рукописним, машинописним чи друкарським способом [6, с. 108].

Поняття «функція» має різні значення (суспільне, математичне, фізіологічне, лінгвістичне). Оскільки документ – це об’єкт, створюваний суспільством, до нього застосовують суспільне значення поняття «функції»: «обов’язок, коло діяльності, призначення, роль», або «діяльність, обов’язок, робота, призначення» [7, с. 63].

Головною функцією документа є соціально-комунікаційно-інформаційна функція. Ця функція випливає з визначення документа як єдності інформації та матеріального носія, що використовується як канал передавання інформації в суспільстві. Похідними від головної функції є функції, обумовлені матеріальною формою документа, до них можна віднести:

1. фіксування інформації;
2. збереження інформації.

Загальні функції документа:

1. пізнавальна (когнітивна);
2. меморіальна;
3. культурна;
4. управлінська;
5. функція свідчення (документ – засіб доказу).

Окрім загальних функцій, які притаманні всім документам існують також і спеціальні функції документа. Серед спеціальних функцій можуть бути перелічені загальні, якщо вони стають головними для документів певного виду. Наприклад, для документальних джерел наукової інформації головною є пізнавальна функція; для документів, що створюються в процесі управління для його реалізації – управлінська [8, с. 89]. Для документів, що підтверджують певні правові відносини, головною є правова функція. Меморіальна функція більш яскраво виражена в документах, які є історичними пам’ятками, що зберігаються в музеях та архівах. Культурна функція є головною для документів, у яких відображається художня творчість.

Перелік спеціаьних функцій документа не визначений цілком повно. Спеціальні функції виявляються при характеристиці окремих видів документів, причому в того чи іншого виду може бути кілька спеціальних функцій [9, с. 89].

Класифікація є одним зі способів теоретичного пізнання будь-якого об’єкта. Для пізнання документа теж потрібно його класифікувати, тобто визначити види документа і ознаки, за якими вони розрізняються.

Крім наукового значення класифікація документів має і практичне спрямування: вона допомагає у практичній діяльності з виявлення, відбору, організації збереження та використання документів [9, с. 146].

Існує багато класифікацій документів. Розглянемо класифікації документа за ознаками, що характеризують знакову систему запису інформації.

1. За способом запису інформації (способом створення документа):

• рукописні (рукотворні);

• друковані;
2. За характером знакових засобів передачі інформації:
• символічний;
• іконічний;
3. За належністю знаків запису до певних знакових систем:
• текстові (писемні);
• нетекстові (зображувальні, нотні);
• технічно-кодовані;
• комплексні;
4. За характером мовної знакової системи, в якій втілено інформацю:
• вербальні;
• зображувальні;
• комплексні (поєднують дві чи більше мов);
5. За формою запису інформації:
• лінійні (одновимірні);
• двовимірні (площинні);
6. За призначенням до сприйняття інформації:
• людиносприймані;
• машиносприймані;
• людино-машиносприймані;
7. За каналом сприйняття інформації людиною:
• візуальні (розраховані для сприйняття зором);
• аудіальні (сприймаються слухом);
• аудіовізуальні;
• комбіновані;
8. За способом декодування інформації людиною: 
       -   призначені для читання;

      -   призначені для роздивляння;

      -   призначені для слухання;

      -   призначені для комплексного відтворенняінформації [9, с. 157].

Є ще класифікація документа за ознаками, що характеризують матеріальний носій документа, класифікація документа за його інформаційною складовою, за сферою виникнення інформації та об’єктом відображення, за обставинами побутування документа у зовнішньому середовищі та інші.

 Крім функцій та класифікацій, для характеристики документа виділяють ще «ознаки». Ознака – це «показник, прикмета, знак, за якими можна впізнати, визначити щось». Ознаки документа безпосередньо випливають з його функцій та властивостей, іноді навіть термінологічно збігаються.

Ознаки, за якими можна відрізнити документи від недокументів, залежать від трактування сутності документа, його функцій та властивостей.

Головні ознаки документа:

1. Наявність соціальної інформації.

2. Фіксованість інформації.

3. Призначеність документа для передавання інформації.

  Від цих ознак похідними є такі:

1. Речовинність.

2. Семіотичний і семантичний характер [9, с. 100].

 

Характеристика функцій документа є важливим доповненням до дефініцій документа. Серед функцій документа слід розрізняти головну функцію, загальні, спеціальні і конкретні функції.

Кожний документ є поліфункціональним об’єктом, тому що виконує кілька функцій.

Визначення ознак документа випливає з його функцій та властивостей, а також залежить ві трактування документа.

Загалом визначення функцій, властивостей та ознак документа належить до дискусійних питань теорії документа і різними авторами вирішується по-різному.

  

 

1.2 Наука про документ: поняття, об’єкт, предмет і структура

 

Існують різні трактування поняття «документознавство», однак жодне з них не стало загальнопринятим. Взагалі то, як і поняття «документ». І це закономірно, оскільки «документознавство» - термін багатоаспектний, структурно-розгалуджений, що стосується різних сторін документа і документно-комунікаційної діяльності – явищ не менш тяжких і різнопланових. З цього приводу термін мало піддається однозначному поясненню, тим більше – короткому визначенню.

Документознавство – це наука про документ і документно-комунікаційну діяльність. Це наукова дисципліна, що вивчає закономірності створення і функціонування документів, що розробляє принципи і методи діяльності документно-комунікативних систем.

Документознавство вивчає документ, як джерело інформації і засіб соціальної комунікації. Це комплексна наука про документ і документно-комунікаційну діяльність, що вивчає в історичному, сучасному, прогностичному планах процеси створення, розповсюдження, використання документних джерел інформації в суспільстві [3, с. 148-149].

Становлення документознавства як самостійної галузі знання починається наприкінці 19 – на початку 20 ст. Діловодство розвивалось разом із становленням і зміцненням державності і відбивало її трансформації на шляху до більш складних форм управління. Документознавчі дослідження різних наукових шкіл спрямовуються на вдосконалення самого документа як інструмента управління, джерела інформації, підставного доказу тих чи інших дій.

Сучасне документознавство базується не лише на власних теоретичних напрацюваннях, а й послуговується науковими здобутками інших галузей знань [1, с. 6].

 Розуміння об’єкта і предмета документознавства залежить від того, як трактується документознавство, як визначається його структура.

Н.М. Кушнаренко поділяє документознавство на загальне та особливе. Об’єктом загального документознавства вона вважає «комплексне вивчення документа як системного об’єкта». Предмет документознавства визначається як «створення наукового знання про документ...». Структура загального документознавства включає: теорію документа, історію документа, історію і теорію документно-комунікаційної діяльності. До теорії документа подано синонімічну назву – «документологія». Разом із тим сам підручник, який очевидно, відображає зміст загального документознавства, має розділи:

«Теоретичні основи документознавства», «Характеристика окремих видів і типів документів», «Документи на новітніх носіях інформації». Отже, реально загальне документознавство тут складається з теоретичних основ і характеристики основних видів і типів документів [9, с. 188].

Крім загального документознавства, Н.М. Кушнаренко виокремлює «особливе документознавство» і поділяє його на «спеціальне» та «часткове».

До «спеціального» належать дисципліни, які вивчають «особливості документів, що є об’єктами бібліотечної, архівної, музейної справи», але в переліку цих дисциплін названо не конкретні дисципліни, що вивчають «особливості документів», а галузі знань, які за самовизначенням мають істотно ширші об’єкти вивчення.

Предметом  часткового документознавства є «окремі види та різновиди документа», серед яких названі: «книги, патенти, ноти, карти, кінофільми, оптичні диски і т.ін.». Відповідно, часткове документознавство формується у «частковонаукові» дисципліни: книгознавство, патентознавство, картознавство і т.ін. У більшості перелічених дисциплін предметом вивчення є не тільки особливості відповідного вида документа.

У наступних публікаціях авторки наука «документознавство» поділяється вже не на три, а на чотири частини:

1. Документологія. Це – теорія  і методологія документознавства.

2. Загальне документознавство. Охоплює  «історію формування документної  комунікації, а також методику та організацію роботи з документом» або «історію, типологію, класифікацію документа, технологічні основи життєвого циклу документа».

3. Часткове документознавство, до  складу якого входять наукові  дисципліни, «що вивчають окремі  найважливіші процеси роботи з документом», а саме: «теорію та технологію складання документів, їх редагування, тиражування, розповсюдження, захист, обробку, облік, кумулювання, зберігання, використання». Серед відповідних дисциплін названі: документна лінгвістика, теорія і практика редагування, діловодство, організація та технологія видавничої діяльності, бібліополістика, документна статистика, інтелектуальне право, аналітико-синтетична обробка документів, теорія і технологія збирання документів, електронний документообіг,повнотекстові бази даних. Але належність всіх названих дисциплін саме до документознавства, хоча б і часткового, ще не доведена. Тобто не все книгознавство, бібліотекознавство, архівознавство тощо проголошуються документознавчими дисциплінами.

4. Спеціальне документознавство. Включає  дисципліни, що виокремлюються як  за видами документів, так і  за «сферами практичної діяльності».

Певна особливість структури документознавства полягає у тому, що тут ідеться не суто про науку, а про цикл навчальних документознавчих дисциплін, що виокремлюються в процесі підготовки фахівців спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» [9, с. 190].

На думку С.Г. Кулешова, документознавство поділяється на загальне (документологія) і спеціальне, що диференціюється за видами документів і типами документації. Зміст загального документознавства С.Г. Кулешов визначає доволі чітко: «документологія це і є загальне документознавство, яке розробляє питання теорії документа, вивчає закономірності генезису, еволюції документа, загальні для всіх наук проблеми функціонування документів, практики їхньього створення і роботи з ними».

Найбільш розвинутим напрямом спеціального документознавства Кулешов визначає управлінське документознавство.

Щодо інших галузей знань, які спеціалізуються на дослідженнях документів, що розрізняються за ознаками змісту, зовнішньої форми, номіналів, жанрів тощо, то їх об’єднання у межах документознавства наврядчи можливе [9, с. 192].

 

 

1.3 Звязок документознавства  з іншими науками

 

Документознавство має зв’язки з багатьма науковими дисциплінами, що зумовлено його складною історією і багатогранним об’єктом дослідження – документом. Але найчастіші його зв’язки з дисциплінами, пов’язаними з походженням документознавства.

Зокрема, є тісний зв’язок документознавства з інформатикою (соціальною), яка вивчає загальні проблеми інформаційних процесів. Загальне документознавство тісно контактує також з книгознавством, зокрема із загальною теорією книги.

Основні положення і висновки документознавства активно використовуються бібліотекознавством і бібліографознавством. Точніше, можна сказати так: основні проблеми загального документознавства досліджуються переважно бібліотекознавцями і бібліографознавцями.

Крім того, документознавство має зв’язки з дисциплінами історичного джерелознавства, архівознавством,  теорією справочинства (діловодства), а також із багатьма науковими дисциплінами, які вивчають різні галузі діяльності, в яких створюються, функціонують і використовуються документи (наприклад, теоріями менеджменту, бухгалтерського обліку, банківської спраси тощо) [9, с. 199].

Документознавство – це метанаука для всіх наук документно-комунікативного циклу [10, с. 156]. Документознавство як інтегративна наукова дисципліна тісно пов’язане зі справочинством, книгознавством, бібліотекознавством, бібліографознавством, архівознавством, інформатикою тощо. Всі ці дисципліни входять до складу  «особливого документознавства» [10, с. 154].

За більш широкого підходу до складу документознавства входять історичне джерелознавство та музеєзнавство, семіотика, текстологія, кодикологія та інші науки, але в самій «структурі документознавства» цих наук немає [10, с. 156].

Місце загального і спеціального документознавства серед інших наукових дисциплін характиризується С.Г. Кулішовим, як їх зв’язки з цілим рядом наук. Для загального документознавства це: науки документально-комунікаційного циклу, семіотика, загальна теорія комунікації, історичне джерелознавство, історія писемності, історія культури, загальна теорія класифікації, психологія [11, с. 50].

Для спеціального документознавства це: архівознавство, мовознавство, теорія і практика менеджменту, правознавство, технологія справочинства, теорія науково-інформаційної діяльності, інформатика, інформологія, дипломатика, неодипломатика, філігранологія (історія паперу), сфрагістика, палеографія, кодикологія, теорія комунікацій, історичне джерелознавство тощо. «Зв’язки» означають спільність об’єкта дослідження (в деяких випадках), спільність проблематики, спільність методів тощо [11, с. 124].

На думку Н.Б. Зінов’євої, зв’язки документознавства з іншими науками, обумовлені перш за все походженням документознавчих концепцій, зокрема, з книгознавства, фондознавства, науково-інформаційної діяльності, бібліографознавства, науки про управлінську діяльність. Вона вважає, що документознавство становить «органічну єдність» з наукознавством, архівознавством, бібліотекознавством, книгознавством, бібліографією, інформатикою, патентознавством, справочинством тощо [12, с. 167]. Із цими науками документознавство збігається лише у певних межах, тобто перетинається [12, с. 168].

Н.Б. Зінов’єва відзначає складні взаємозв’язки документознавства з історичними науками: історичні документи є об’єктами дослідження історіографії, текстології, палеографії, філігранології, сфрагістики, археографії [12, с. 172]. До суміжних із документознавством наук вона відносить також комплекс природничих дисциплін, що досліджують проблеми збереженості документів [12, с. 173].

Все сказане вище дає можливість запропонувати ще один погляд на місце документознавства в системі наук. У чомусь він спирається на вже наявні досягнення, але не обмежується ними, додає нові нюанси.

Місце документознавства в системі наук треба розглядати в різних комплексах наукових дисциплін. Зокрема, по-перше, серед дисциплін, які вивчають сферу інформаційної комунікаційної діяльності суспільства; по-друге, серед дисциплін, які вивчають окремі види чи типи документів, їх функціонування в суспільстві; по-третє, серед дисциплін, які вивчають знакові системи і мову зокрема [9, с. 201].

Перелік дисциплін можуть доповнити: музичне документознавство, образотворче документознавство, інші дисципліни, присвячені конкретним видам або типам документів. Усі названі дисципліни практично існують і в них проводяться дослідження, але не завжди в межах конкретної дисципліни і навіть не завжди в межах документознавства [9, с. 204].

Отже, навчальна дисципліна «Документознавство» (або комплекс навчальних дисциплін) має бути спеціалізованою відповідно до того, яким майбутнім спеціалістам вона викладається [9, с. 206].

Погляд на структуру документознавства і його місце серед суміжних наукових дисциплін спрямований на те, щоб інтегрувати позитивні моменти різних концепцій і, по можливості, зняти чи зменшити негативні риси, що викликали зауваження. Але, безумовно, він потребує подальшого обговорення поряд з іншими пропозиціями [9, с. 207].

      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

 

В першому розділі відбувається знайомство з документознавством, як наукою. Дослідивши науку про документ з’ясували, що поняття «документ» є цетральним і фундаментальним в документознавстві. Є багато варіантів визначення поняття «документ». Це поняття розуміється по-різному в різних галузях науки. На міжнародному рівні найбільш загальним визнано визначення документа як записаної інформації, яка може бути використана як одиниця в документаційному процесі. Характеристика функцій документа є важливим доповненням до дефініцій документа. Серед функцій документа слід розрізняти головну функцію, загальні, спеціальні і конкретні функції. Кожний документ є поліфункціональним об’єктом, тому що виконує кілька функцій. Загалом визначення функцій, властивостей, класифікацій та ознак документа належить до дискусійних питань теорії документа і різними авторами вирішується по-різному.