Історія винекнення, становлення та розвитку конкурентної розвідки

ЗМІСТ

ВСТУП
 

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ КОНКУРЕНТНОЇ РОЗВІДКИ

1.1 Історія винекнення конкурентної розвідки

1.2 Загальне поняття конкурентної розвідки

1.3 Методи конкурентної розвідки

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ КОНКУРЕТНОЇ РОЗВІДКИ НА ВИРОБНИЦТВІ

РОЗДІЛ 3. ПРОТИДІЯ КОНКУРЕНТНІЙ РОЗВІДЦІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема організації діяльності конкурентної розвідки в багатьох державах на сучасному етапі здобуває все більшу актуальність в усьому світі. В сьогоднішніх умовах зростаючої конкурентної боротьби, практично всі комерційні структури у своєму штаті мають підрозділи, які займаються інформаційно-аналітичною роботою. В одних фірмах це інформаційно-аналітичний відділ, в інших відділ маркетингу, відділ комерційної розвідки. Часто все залежить від розуміння керівництвом фірми важливості інформаційно-аналітичної роботи для забезпечення безпеки всіх граней діяльності комерційної структури.

Довідники описують промислове шпигунство як вид недобросовісної конкуренції, діяльність по незаконному добуванню відомостей, що містять комерційну цінність. Ключове слово в цьому визначенні — “незаконно”. На відміну від відомого серед маркетологів поняття “конкурентна розвідка”, під яким розуміють цілком легальний збір інформації про “колег” по бізнесі з використанням відкритих джерел (Інтернет, виставки, наукові конференції і публікації, довідники і т.д.), під промисловим шпигунством мається на увазі вивідування інформації, що ведеться забороненими способами з закритих від широкого доступу (і сторонніх осіб) джерел.

В Україні ще достатньо не сформований інститут „конкурентної розвідки”, за таких умов як в науково-практичній літературі, так і на практиці конкурента розвідка називається ще ділова розвідка, економічна розвідка, бізнес розвідка, просто служба безпеки. Проте, найбільш повною, і такою, що підкреслює суть діяльності є назва „конкурентна розвідка”. Проблему причин виникнення та умов існування конкурентної розвідки досліджували такі вчені-науковці, як Кульпінов В., Березин І., Івченко О., Єгоров В., Гаврюшин Г., Ткачук Ю., та ін. Загальний огляд досліджень, присвячених вивченню організації діяльності підрозділу конкурентної розвідки свідчить про недостатнє висвітлення даної тематики у науковій літературі.

Мета курсової роботи полягає в окресленні організації діяльності підрозділу конкурентної розвідки.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

1.      Охарактеризувати поняття конкурентної розвідки та історію вчення про неї;

2.      Дати характеристику організаційним аспекти діяльності служби конкурентної розвідки;

3.      Визначити особливості використання різних методів конкурентної розвідки;

Проаналізувати напрямки боротьби, методи та засоби захисту від промыслового шпигунства.

Об’єктом дослідження є сукупність певних взаємовідносин у сфері конкурентної розвідки.

Предметом курсової є конкурентна розвідка та її складові елементи.

Методи дослідження:

1.      Теоретичний: синтез, аналіз та узагальнення наукової літератури для теоретичного підґрунтя дослідження.

2.      Метод порівняльного аналізу для порівняння різних нормативно-правових джерел.

3.      Статистичний: для характеристики певних статистичних даних дослідження.

4.      Метод ретроспективного аналізу: для порівняння нормативно-правових актів у різні роки.

Структура роботи. Відповідно до завдань, мети та логічності дослідження курсова складається зі вступу, де обґрунтовані актуальність проблеми, поставлені мета і завдання роботи, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розділ 1. СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ КОНКУРЕНТНОЇ РОЗВІДКИ

1.1 Історія становлення конкурентної розвідки

Ще задовго до появи понять "конкурентна розвідка", "економічна розвідка", "промислове шпигунство" існувала діяльність, яка сьогодні підпадає під такі визначення. Основними проявами її були маскування "розвідників" під мирне населення, тобто використання прикриття, а також певні методи промислового шпигунства, яке здійснювалось не розвідувальними структурами задовго до того, як з'явилися офіційні розвідувальні та приватні служби.

Звичайно, для того, щоб безпечно проникнути на розвідувальну територію, розвідники змушені маскуватися під мирне населення. Першими прикриттями для них були деякі професії, наприклад, торгівці, священики, монахи, а також жебраки, каліки, вуличні співаки, повії [14; 36-37]. Це були зародки сучасної економічної розвідки та промислового шпигунства.

Найдавніший приклад промислового шпигунства описує відомий французький письменник Жозеф Анрі Беке у своїй книзі "Боротьба за вогонь", коли первісні люди - герої книги - відправлялися у сусіднє плем'я, щоб викрасти секрет добування вогню [21; 23].

Документальні джерела - китайська хроніка, що датується XV ст. до нашої ери - містять розповідь про китайську принцесу, яка у своєму капелюшку, прикрашеному живими квітами, вивезла з Китаю шовковичних черв'ячків і передала їх своєму коханому разом із секретом виготовлення шовку, чим позбавила Китай на монополію у даній галузі.

Ще на зорі цивілізації єгипетські, афінські та родоські торговці здійснювали збір таємної інформації, яка могла б сприяти комерційному розвитку. Проте, ця розвідка носила епізодичний характер і здійснювалася самими торговцями або їхніми посередниками. Вони намагалися дізнатися, який товар, якої якості, в якій кількості привезли на даний ринок конкуренти, і за якою ціною будуть продавати. Зрозуміло, по можливості вони не пропускали нагоди підпортити товар конкурентів, поширювали чутки про їхню неохайність, про їхні вигадані і справжні вади, оббрехати, а також відзначити непомірно високі ціни при неприпустимій якості товару. Пізніше всі ці прийоми одержали більш наукоподібні й благозвучні назви — дифамація, імідж, кон'юнктурний аналіз, реклама тощо.

В період пізнього Середньовіччя поряд з державною економічною розвідкою в торгових містах Середземномор'я зародилася приватна розвідка північноіталійських торговельних компаній. Венеція та Генуя стали центрами економічної розвідки, де комерційні таємниці цінувалися вище, ніж політичні. Починаючи з XI століття багатство та міць, а отже, і життєвий рівень італійських міст-держав, все більше і більше починають залежати від торгівлі з арабським Сходом й, природно, від випадковостей та небезпек, пов'язаних з цим видом діяльності. Всі купці та дипломати, які відправлялися закордон, ставали агентами розвідки Ясновельможного (титул правителя Венеції) як з комерційних, так і по політичних питань. Завдяки цьому маленькій республіці вдалося зайняти провідні позиції і зберегти їх, незважаючи на відкриття нових океанських шляхів та появу більших державних утворень і великих держав.

Пізніше, аж до середніх віків, спостерігається значний розвиток промислового шпигунства. Саме у цей період йшла боротьба за секрети "грецького вогню" (самозапалювальної речовини, яка в закупорених глиняних посудинах використовувалась для бомбардування ворожих кораблів), а також порцеляни, секрет виготовлення якого був нелегально вивезений з Китаю до Великобританії, Німеччини, Австрії, Росії, Італії, на Скандинавські острови, а звідти - по усьому світу.

З XVI до XVIII ст. основним предметом промислового шпигунства були відкриття алхіміків. Наполегливе полювання велося за секретом герметичної закупорки посуду, секретом виробництва золота, кислот для очищення алмазів і, нарешті, пороху (також викраденого у китайців) [16; 87].

У цей період промислове шпигунство починає узаконюватися, перетворюватися у такий вид діяльності, який підтримується державою. Прикладом цього можна вважати прийняття у 1791 році у Франції закону про патенти. Це був вже не перший законодавчий захід, спрямований на захист прав винахідників. Але особливістю цього закону було те, що вперше заохочувалося промислове шпигунство за кордонами Франції. Цей закон закріплює "за кожним, хто перший привезе до Франції який-небудь іноземний промисел, такі ж пільги, якими користувався б його винахідник" [там само; 88].

Наприкінці XVIII ст. в Манчестері виникає перша приватна організація, що сприяла приватному шпигунству, з назвою "Асоціація по боротьбі з патентами і монополіями". Приблизно у той же час (1754 р.) група банкірів і філантропів створила "Товариство заохочення ремесла і торгівлі", яке видавало премії винахідникам, які не запатентували свої винаходи.

Наступною подією, яка стала приводом для створення першої приватної промислової контррозвідки, стала справа про французьку сталь. В оголошеному Наполеоном Бонапартом конкурсі на виготовлення французької сталі міг взяти участь як винахідник нової сталі, так і шпигун, що викрав спосіб виготовлення в англійців. Конкурс виграв Фрідріх Круп, який, очевидно, скупив у дрібних шпигунів багато формул і таким чином зрозумів суть технологій основних виробників англійської сталі. Отримавши в 1841 році концесію від французького уряду, Фрідріх Круп створив компанію по виробництву сталі. Але його справа розвитку не отримала і він помер, залишивши борги на суму 9 млн. дол. США. Його пристрасть до шпигунства (разом з фабрикою) перейшла до сина - Альфреда Крупа. Налагодивши контакти як у вищому світі, так і серед промисловців Англії, А. Круп отримав секрети, якими свого часу не зміг заволодіти його батько. Він відразу ж приступив до створення першої у світі приватної організації промислової безпеки, а в 1848 році стає єдиним власником фірми.

Син Альфреда Крупа Густав продовжив справу діда і батька у XX сторіччі. Про успіхи діяльності їхньої розвідки, зокрема, свідчить той факт, що Густавові вдалося викрасти у французів гігантську гармату, котру він сховав у заводській трубі. Йому належить винахід - опромінення відвідувачів ікс-променями, що засвічували у них фотоплівку і викликали серйозні фізичні розлади [27].

Приблизно з 1875 року - часу очевидної промислової переваги Англії - розпочинається історія розвитку промислового шпигунства в США та Японії, що почала розвиватися. У період Першої світової війни промислове шпигунство практично зливається з військовим. Про це, наприклад, свідчить факт викрадення французами у німців у 1914-1915 рр. технології виготовлення снарядів з отруйним газом, коли за декілька днів за дві тисячі марок шпигун здобув секрет, над яким два роки працювали кращі німецькі хіміки і на який було витрачено мільйони.

Подальший розвиток промислового шпигунства фірм, корпорацій, фінансових структур набував все більшого поширення. У зв'язку з тим, що перед державними розвідувальними структурами почали ставитися питання економічного характеру, розпочалося об'єднання інтересів неурядових організацій та спеціальних служб щодо намагань за будь-яку ціну отримати необхідну інформацію. Разом з тим, виходячи з цієї ситуації спецслужби почали залучати недержавні, не розвідувальні структури для прикриття своєї розвідувальної діяльності.

Прикладом створення зародків промислового шпигунства XVI століття є також і банківські структури Фуггерів в Аусберзі. Фуггери створили велику фінансову імперію, позичаючи гроші збіднілим правителям і державам. Та обставина, що Фуггери рідко помилялися при розміщенні своїх капіталів, були результатом професійної організації ними збирання приватної інформації.

Торговельний будинок Фуггерів розсилав своїм штатним службовцям у представництва фірми в інших містах Європи бюлетені новин, які, крім іншої, мали і таємну інформацію політичного та економічного змісту. Це давало їм можливість більш ефективно вирішувати завдання, що ставилися перед ними.

За часів керівництва компанією Якоба Фуггера (1495-1525 рр.) була створена справжня приватна розвідувальна служба, в основі функціонування якої знаходились численні представництва фірм у різних європейських країнах, які збирали необхідні відомості.

Достатньо дієздатні приватні розвідувальні структури, в тому числі й економічного спрямування, були створені ще у XVIII ст. у Пруссії. Професійні основи сучасної німецької конкурентної розвідки та промислового шпигунства була закладена у XVIII - XIX ст. У той період німецькі купці під час поїздок по Європі та вивчення ринку дійшли висновку, що за рахунок використання іноземних наукових досягнень у різних галузях промисловості можна усунути зі свого шляху французькі та англійські фірми-конкуренти. На основі, власне кажучи, розвідувальної економічної інформації, котра здобувалася вітчизняними бізнесменами, німці в короткий термін розгорнули власну навчальну і науково-дослідну базу для розвитку нових технологій. Такі методи конкурентної розвідки сприяли тому, що ряд німецьких підприємств вже на початку XX ст. стали власниками патентів з багатьох відкриттів у хімічній галузі [34; 58].

Однією з великих приватних розвідувальних структур економічного напрямку XIX століття в Європі була організація, яку утримував банкірський двір Ротшильдів. Наприкінці XVIII століття п'ять братів заснували банки в п'ятьох європейських столицях (Лондоні, Парижі, Відні, Франкфурті та Неаполі). Під час війни з Наполеоном вони навербували більше 200 агентів і надали всі свої розвіддані, а також можливості щодо міждержавного переказу капіталів у розпорядження Англії. Всі витрати вони згодом повністю покрили за допомогою біржової афери. Завдяки своїм інформаторам Натан Ротшильд першим довідався про поразку Наполеона. Він негайно розпочав масовий продаж своїх акцій. Всі інші біржовики відразу ж зробили те саме, оскільки вирішили, що бій програли англійці. Коли ціни впали до гранично низького рівня, Ротшильд все скупив!

Ротшильди налагодили професійно організовану структуру економічної розвідки для збирання інформації як для власних потреб так і для своїх клієнтів. Діючи з контор у Франкфурті-на-Майні, Лондоні, Парижі, Відні та Неаполі агенти Ротшильда часто могли здобувати надзвичайно важливі відомості раніше, ніж зацікавлені в них уряди [31; 59].

Німецький уряд на державному рівні підтримував промислове шпигунство і у зв'язку з браком державних коштів на використання промислових секретів користувався послугами приватних компаній. Наприклад, німецьким фірмам, які відкривали свої представництва (філії) в інших державах, державне казначейство Німеччини видавало "особливі премії". До початку Першої світової війни в Російській імперії не було жодної галузі промисловості, у котрій би німецькій капітал так чи інакше не переважав.

Першими діяльність секретних служб на сферу економіки поширили англійці. Головною ставкою в грі стала текстильна промисловість. Завдяки технічній перевазі Велика Британія забезпечувала собі в області текстилю практично монопольне положення. Однак наприкінці XVIII століття представники південних штатів Америки не пошкодували фінансових коштів на організацію промислового шпигунства на англійських фабриках у Ланкаширі, в результаті чого їм вдалося одержати креслення прядильної машини. Це послужило початком створення та розвитку бавовняної промисловості в Америці. Завдяки наявності дешевої, здебільшого рабської робочої сили американська бавовняна промисловість почала становити реальну загрозу для Англії. Тому остання вирішила за будь-яку ціну захистити конкурентноздатність своєї промисловості. Їй це вдалося завдяки максимальній експлуатації орних земель і сільськогосподарських угідь у своїх колоніях, зокрема, в Африці та Вест-Індії були створенні величезні бавовняні плантації. Цю місію успішно виконав Генрі Уікхем, який вже до цього чудово себе зарекомендував, коли нелегально вивіз з Бразилії насіння гевеї, зруйнувавши тим самим монополію цієї країни в області каучуку [29].

У США найбільшого розмаху конкурентна розвідка набула після Першої світової війни. Найпоширенішим стало використання технічних засобів для здобуття необхідної інформації. Методи конкурентної розвідки досить вдало використовували американські податкові органи, таємні агенти, котрі займалися виявленням прихованих прибутків, отримували 10 % від повернутої суми до бюджету.

Сьогодні американські підприємства є одними з найактивніших у сфері конкурентної розвідки. З 1986 року у США легально діє "Товариство спеціалістів із здобування відомостей про конкурентів", яке нараховує близько 1500 постійних членів [19; 110].

У США на достатньо високому професійному рівні знаходиться конкурента контррозвідка. Її органи об'єднані у національну службу "Американське товариство по забезпеченню безпеки промисловості". Членами товариства є керівники служб безпеки великих промислових фірм та їх закордонних філіалів. Начальниками служб безпеки, як правило, призначаються колишні співробітники державних секретних служб. Поряд з офіційним обміном технологіями останнім часом широкого розмаху набуває нелегальна "передача" технологій у формі промислового шпигунства і технологічного піратства - масового випуску і продажу технологій-імітацій тіньовими структурами. Третина зарубіжних служб маркетингу, аналітичних центрів великих корпорацій так чи інакше причетні до промислового шпигунства.

Як і економічна розвідка, так і діючі заходи захисту проти неї є важливими умовами забезпечення конкурентних переваг. Оскільки у всьому світі конкуренція визначається одним із головних факторів, що забезпечують рівновагу економічного розвитку, то конкурентна розвідка буде зберігати свою актуальність у подальшому.

За даними ООН, у світі діють близько 55 тисяч транснаціональних корпорацій, що займаються комерційним шпіонажем, які збирають дані про фундаментальні і прикладні відкриття, про злиття компаній, про провідних спеціалістів, про рух фінансів, а також про провідних політичних діячах, про провідних спеціалістів і менеджерів фірм з метою чинення впливу на них, про території, перспективні з точки зору вкладання капіталу тощо. У сучасному світі у розвідувальні заходи вкладаються досить великі кошти.

Провідні держави світу продовжують модернізувати свої розвідувальні служби, удосконалюють технічну розвідку, нарощують її можливості. Одночасно ці держави активно удосконалюють своє власне законодавство, направлене на протидію промисловому шпіонажу, захисту перспективних технологій. Даний досвід, у сьогоднішній час, є необхідним для нашої держави.

Протиріччя інтересів у різних держав світу об'єктивно обумовлює боротьбу між ними, і доки вона існує до тих пір будуть проявлятися наміри вести розвідувальну роботу проти своїх противників з метою відстоювання власних як національних інтересів, так і інтересів національних компаній. Причому у даному випадку надається перевага не ідеології, а економіці, про що свідчать численні факти ведення економічної розвідки ізраїльських компаній проти американських, англійських проти німецьких, французьких проти англійських та німецьких.

В умовах сучасної конкурентної боротьби першочергового значення набуває розвідка намірів конкурентів, вивчення основних тенденцій розвитку бізнесу, аналіз можливих ризиків. Останнім часом ці задачі розв’язуються в рамках нової дисципліни, що отримала на Заході назву «конкурентна розвідка» (competitive intelligence). На відміну від промислового шпигунства вона є легальним заняттям і діє у межах існуючих законів.

Важливим напрямком її діяльності є робота з відкритими джерелами інформації. Досягнення конкурентної розвідки пов’язані з широким застосуванням нових інформаційних технологій, передусім, з Інтернетом, спеціалізованими базами даних, пошуковими програмами, сховищами інформації тощо [31; 113].

Можна розглядати різні національні особливості організації і проведення конкурентної розвідки в різних країнах світу (США, Японії, Франції, Німеччині, Росії), але у всіх — спільні завдання і методи, що застосовуються у розвідувальній діяльності державних спецслужб та ділових структурах.

Проводячи аналіз науково-джерельної бази неможливо оминути праці Єгорова В., Сідака В.С. та Степанкова В.С. з історії української розвідки та контррозвідки. В працях досліджується методи і засоби промислового шпигунства, а також протидії йому в різні роки в українській державі.

Ведучи мову про теоретичне підґрунтя промислового шпигунства та протидії йому варто згадати праці таких вітчизняних науковців, як Березина І., Гасанова Р.М., Даллеса О., Івченко О., Костів Л. та Сергєєва С. В своїх доробках згадані науковці окреслювали теоретичні підґрунтя функціонування підрозділу конкурентної розвідки на підприємстві.

Цікавими є також роботи зарубіжних науковців, які проводили дослідження в галузі конкурентної розвідки. Взяти хоча б працю Тома Саллівана „Business intelligence keeps tabs on the net”, де він детально описує особливості конкурентної розвідки в мережі Інтернет, а також засоби протидії їй. Також теоретичне і практичне підґрунтя розвідки в Інтернеті досліджував Джон Міллер. Серед зарубіжних авторів слід виділити ще працю французького науковця Патріка Пелемана.

Підводячи підсумок, зазначимо, що конкурентна розвідка - це історично сформовані методи і способи добування та аналізу необхідної інформації для отримання можливості переваги над конкурентами.

1.2 Загальне поняття конкурентної розвідки

Дослідження відкритих інформаційних джерел, що стосується основних тенденцій бізнесу й намірів конкурентів, аналізу ризиків та вразливостей, професійно закріпилось на Заході з його більш розвиненими ринками, отримавши назву «конкурентної розвідки» (competitive intelligence). У вітчизняному бізнесовому довкіллі цей термін поки не є широко вживаним. Тому можна зустріти еквіваленти типу „ділова розвідка”, „бізнес-розвідка”. Часто саме бізнесову розвідку мають на увазі коли, не уточнюючи хто, чим, заради чого займається, висловлюються щодо “інформаційно-аналітичної роботи”, “моніторингу” тощо.

              Необхідно одразу окреслити межу між двома різними поняттями: розвідка і шпигунство (державне шпигунство - це передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства. Подібні дії вчиненні громадянином України будуть кваліфікуватися як державна зрада. Промислове шпигунство - не законне отримання інформації з обмеженим доступом про комерційну діяльність суб'єкта господарювання).

Шпигунство – це злочин і карається кримінальним законом. Вважаємо, що поняттями „конкурентна розвідка” та „промислове шпигунство” різняться між собою за змістом, хоча мають спільну мету. Так, метою як конкурентної розвідки так і промислового шпигунства є одержання інформації, яка б дозволила здобути конкурентну перевагу на ринку. Головною відмінністю між конкурентною розвідкою та промисловим шпигунством є методи й способи отримання такої інформації [23].

Все, що використовується розвідником є законним. Промисловий шпіонаж, навпаки, передбачає нелегальні методи і технології. Служба конкурентної розвідки користується тільки відкритими джерелами, оскільки робота розвідника – інформаційно-аналітична, тобто збирання й обробка різних даних, що впливають або можуть вплинути на розвиток бізнесу. Шпигунство полягає головним чином в оперативній роботі, зокрема й у вербуванні агентів та збиранні конфіденційної інформації для досягнення конкурентних переваг.

Крім того, промислове шпигунство передбачає лише збирання інформації, як правило, досить чітко вказаної керівництвом. Конкурентна розвідка орієнтована не тільки на збір і аналіз різних даних, а й вироблення управлінських рішень рекомендацій, а також на прогнозування можливих дій конкурентів або зміну ринку. Але в більшості випадках ці визначення ґрунтуються більш на теоретичних доробках даного питання, на практиці як правило, конкурентна розвідка використовує засоби промислового шпигунства і провести межу між цими поняттями не можливо.

1.3 Методи конкурентної розвідки

Конкурентна розвідка – постійний процес збору, нагромадження, структурування, аналізу даних про внутрішнє й зовнішнє середовище компанії й надання вищому менеджменту компанії інформації, що дозволяє йому передбачати зміни в обстановці й приймати своєчасні оптимальні рішення по керуванню ризиками, впровадженню змін у компанії й відповідні заходи, спрямовані на задоволення майбутніх запитів споживачів та підтримки прибутковості. Важливим є та обставина, що конкурентна розвідка займається збором інформації про навколишнє бізнес-середовище тільки законними методами [32].

Методи добування інформації конкурентною розвідкою можна поділити на законні, незаконні та методи, які за своєю формою не порушують норм законів, проте не відповідають морально-етичним нормам ведення чесної конкурентної боротьби. Зазначимо, що конкурентній розвідці притаманні, як правило, тільки законні методи і частково методи, які порушують морально-етичні норми, промислове шпигунство використовує весь спектр методів добування інформації. Тепер розглянемо їх детальніше та наведемо найбільш типові приклади.

До першої групи методів конкурентної розвідки, тобто до законних, належать:

       вивчення та аналіз публікацій конкурента;

       вивчення, аналіз та обробка відкритої інформації про конкурента;

       «зворотна інженерія» придбання й дослідження виробів конкурентів;

       діяльність на випередження (метод попередження);

       метод сценаріїв( Відповідно до цього методу розробляються кілька варіантів майбутнього розвитку подій, які звичайно включають як мінімум песимістичний, оптимістичний і найбільш імовірні варіанти. Метод сценаріїв полегшує інтеграцію різних даних, отриманих як якісними, так і кількісними методами);

       метод альтернативних джерел ( Пропонує кілька пояснень для конкретної проблеми конкурентної розвідки. Він корисний, якщо аналітик одержав суперечливі або неясні дані з декількох джерел, якщо користувач вимагає обговорити кілька можливих сценаріїв розвитку подій або потрібно одержати оцінку довгострокової перспективи);

       аналіз можливостей (Дозволяє аналітикові конкурентної розвідки поставити себе на місце керівника, що приймає рішення, і визначити потенційні дії компанії. Цей метод дозволяє «висвітлити» ризики й можливості, з якими зіштовхується компанія, що прагне вплинути на конкурентну ситуацію, відповідаючи на запитання «Як діяти?», а не «чи варто діяти?» ) ;

       метод аналізу від противного (Спрямований на те, щоб змусити аналітика змінити або взагалі відмовитися від своїх базових припущень щодо конкурентів і переосмислити напрямки свого аналізу. Цей метод корисний, оскільки він ставить під сумнів те, що підказує здоровий глузд, дозволяє уникнути стереотипів );

       метод аналізу подій ( Виділяє ті або інші події, що відбуваються в зовнішнім середовищі компанії, показує тенденції, а також особливості у діях конкурента або партнера. Даний метод використовується усіма аналітиками, щоправда, при цьому не завжди жорстко дотримуючись методичних вимог. Якщо цей метод використовується систематично, він може виявити важливі тенденції в конкурентному середовищі компанії й служити засобом раннього попередження, оскільки дозволяє помітити, коли в діяльності конкуруючих компаній відбуваються зміни. Проста хронологія дій конкурентів, аналіз недавніх покупок компаній, дані про географію активності конкурента - все це відмінні приклади застосування методу аналізу подій );

       аналіз конкуруючих гіпотез (Дозволяє зіставити різні аналітичні висновки й пояснення щодо дій конкурентів. Він також дає можливість аналітикам перевірити погодженість зібраних розвідувальних даних і виявити сумнівні або нужденні в додатковому аналізі розділи звіту);