Вдосконалення організації обліку фінансових результатів

ВСТУП

Актуальність теми. Основу економічного розвитку підприємства в  сучасних ринкових умовах господарювання становить прибуток, який являє собою  грошовий вираз основної частини  грошових надходжень, які створюються  підприємствами різних форм власності. Як економічна категорія він характеризує фінансовий результат підприємницької  діяльності. Прибуток є показником, який найбільш повно відображає ефективність виробництва, об’єм і кількість  виготовленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Багатоаспектне значення прибутку починається з  переходом економіки України  на принципи ринкового господарства. Адже акціонерні, орендні, приватні підприємства, а також підприємства інших форм власності, отримавши фінансову  самостійність і незалежність, стали  самі вирішувати, на які цілі і в  яких розмірах використовувати прибуток, який залишається після сплати податків до бюджету і інших обов’язкових платежів і відрахувань.

Питанням обліку доходів, витрат, формування й відображення в фінансовій звітності результатів  діяльності підприємств ґрунтовно  досліджені у працях відомих вітчизняних  учених, зокрема М.Т. Білухи, О.С. Бородкіна, Ф.Ф. Бутинця, А.М. Герасимовича, В.В. Сопко, Л.М. Кіндрацької, Є.В. Мниха, М.Г.Чумаченка, В.О.Шевчука та ін.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та розробці практичних рекомендацій щодо вдосконалення організації  обліку фінансових результатів.

Для досягнення зазначеної мети в роботі було поставлено такі завдання:

- розглянути концептуальні  основи організації обліку доходів,  витрат;

- дослідити на прикладі  СТОВ «Тепличне» організацію обліку фінансових результатів;

- розглянути порядок формування  прибутку на підприємстві;

- сформувати конкретні  пропозиції щодо удосконалення  організації обліку фінансових  результатів.

Об’єктом дослідження: процес формування фінансових результатів  на сільськогосподарському підприємстві та прибутку, що підлягає відображенню в системі бухгалтерського обліку.

Предметом дослідження є  теоретичні та практичні аспекти  організації обліку фінансових результатів  та порядок формування і використання прибутку.

Методи дослідження. Теоретичну й методологічну основу досліджень становлять базові положення економічної  теорії, законодавчо-нормативні документи, наукові розробки вчених з питань організації обліку фінансових результатів.

У процесі дослідження  було використано такі наукові методи: діалектичний, абстрактно-логічний і  системного аналізу (теоретичні і методологічні  узагальнення, визначення сутності і  значення доходів, витрат, завдання з  обліку фінансових результатів); загальноекономічні методи – економічних вимірювань, спостереження, економіко-статистичного  аналізу (при визначенні сучасного  стану забезпеченості і використання прибутку); причинно-наслідкового зв’язку  та моделювання (при визначенні напрямів удосконалення обліку фінансових результатів.).

Обсяг та структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, викладених на 58 сторінках, списку використаних джерел із 30-3 сторінки, 12 додатків -17 сторінок, 5 таблиць-5 сторінок , 4 рисунка-4 сторінки .

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ  ОБЛІКУ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

1.1 Визнання та класифікація  доходів

Дохід є збільшенням економічних  вигод у вигляді надходження  активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників)[5].

Доходи включаються до складу об’єктів облікового процесу  за принципами нарахування та відповідності.

Принцип нарахування передбачає відображення в обліку доходів і  витрат на момент їх виникнення, незалежно  від дати надходження або сплати грошових коштів.

Принцип відповідності передбачає визначення фінансового результату шляхом порівняння доходів звітного періоду з витратами цього  ж періоду, понесеними для отримання  цих доходів.

Дохід визнається, якщо:

- Існує ймовірність збільшення майбутніх економічних вигод у вигляді збільшення активу або зменшення зобов’язань;

- Оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Разом з тим, окремі види доходу мають певні особливості  визнання. При визнанні доходу від  звичайної діяльності необхідно  враховувати умови, наведені в табл.1.1.

При визначені моменту  визнання доходу необхідно враховувати  економічний зміст господарської  операції, внаслідок якої отримується  дохід. Так, дохід від продажу (реалізації), відповідно до принципу превалювання сутності над формою, може бути визнаний на дату відвантаження, до або після  неї. Визнаний дохід від реалізації (товарів, робіт, послуг) не коригується на величину пов’язаної з ним суми безнадійної або сумнівної заборгованості, яка згідно з П(с)БО 10 «Дебіторська заборгованість» визнається витратами.

Критерії визнання доходу, наведені в П(с)БО 15 «Дохід», застосовуються окремо до кожної операції[17]. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше опре цій разом, якщо не випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Таблиця 1.1

Порядок визнання доходів  від звичайної діяльності

Дохід відображається в бухгалтерському  обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню.

У бухгалтерському обліку визнані доходи класифікуються за такими групами:

ü дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

ü інші операційні доходи;

ü фінансові доходи;

ü інші доходи;

ü надзвичайні доходи.

Склад доходів, що відносяться  до відповідної групи, встановлено  П(с)БО 3 «Звіт про фінансові результати»  див. Додаток А.

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку статутну діяльність підприємства (або операції, які  її забезпечують чи виникають внаслідок  здійснення такої діяльності). Прикладом  звичайної діяльності може бути виробництво  та реалізація продукції, розрахунки із постачальниками, замовниками, працівниками, банківськими установами, податковими  органами тощо. До звичайної діяльності відносять також списання знецінених запасів, курсової різниці, економічні санкції за господарськими договорами, за порушенням податкового законодавства  та інші операції, що супроводжують  цю діяльність. Звичайна діяльність поділяється  на операційну та не операційну (фінансову  та інвестиційну).

Операційна діяльність –  це основна статутна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які  не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю[10].

Основна діяльність – це здійснення операцій, пов’язаних із виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), що є визначальною метою  створення підприємства та забезпечує основну частку його доходу.

До операційної діяльності відноситься основна діяльність, пов’язана з виробництвом або  реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), які є визначальною метою  створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Фінансова діяльність –  діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства (П(с)БО 4).

Інвестиційна діяльність – придбання та реалізація тих  необоротних активів, а також  фінансових інвестицій, які не є  складовою частиною еквівалентів грошових коштів (П(с)БО 4).

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) включає  фінансовий результат від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), одержання  якого є метою створення даного підприємства, а для установ і  організацій, які не знаходяться  на господарському розрахунку і одержують  доходи від господарської та іншої  комерційної діяльності, - суму перевищення  доходів над витратами, здійсненими  для отримання таких доходів[4].

Фінансовий результат  визначається як різниця між сумою  виручки від реалізації і одержаними на державне регулювання цін коштами  та сумою витрат на виробництво реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), комерційних  витрат, податку на додану вартість, акцизного збору та інших непрямих податків.

У разі відвантаження товару за договором купівлі-продажу, умовами  якого передбачено право покупця  повернути товар протягом певного  часу, вартість його визнається одночасно  доходом і дебіторською заборгованістю.

У разі відстрочення платежу, внаслідок чого виникає різниця  між справедливою вартістю та номінальною  сумою грошових коштів або їх еквівалентів, які підлягають отриманню за продукцію (товар, роботу, послугу чи інші активи), відповідно до п.22 П(с)БО 15 «Дохід», така різниця визнається доходом у  вигляді процентів[17].

Вартість повернутих товарів, відповідно до Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського  обліку активів, капіталу, зобов’язань  і господарських операцій підприємств  і організацій, відображається за дебетом  субрахунку 704 «Вирахування з доходу»  та кредитом рахунка 36 «Розрахунки  з покупцями та замовниками» і згідно з п.17 П(с)БО 3 наводиться (без непрямих податків) у статті «Інші вирахування з доходу» (рядок 030 форми «2). При цьому у рядках 010 і 015 форми № 2 суми не змінюються.

Сума доходу за бартерним  контрактом визначається за справедливою вартістю активів, робіт, послуг, що одержані або підлягають одержанню підприємством, зменшеною або збільшеною відповідно на суму переданих або одержаних  грошових коштів та їх еквівалентів.

Якщо справедливу вартість активів, робіт, послуг, які отримані або підлягають отриманню за бартерним  контрактом, достовірно визначити неможливо, то дохід визначається за справедливою вартістю активів, робіт, послуг (крім грошових коштів та їх еквівалентів), що передані за цим бартерним контрактом.

Дохід, пов'язаний з наданням послуг, визнається, виходячи зі ступеня  завершеності операції з надання  послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції[2]. Результат операції з надання послуг може бути достовірно оцінений за наявності всіх наведених нижче умов:

Ø можливості достовірної оцінки доходу;

Ø ймовірності надходження економічних вигод від надання послуг;

Ø можливості достовірної оцінки ступеня завершеності надання послуг на дату балансу;

Ø можливості достовірної оцінки витрат, здійснених для надання послуг та необхідних для їх завершення.

Оцінка ступеня завершеності операції з надання послуг може проводитися  шляхом:

Ø вивчення виконаної роботи;

Ø визначення питомої ваги обсягу послуг, наданих на певну дату, у загальному обсязі послуг, які мають бути надані;

Ø визначення питомої ваги витрат, яких зазнає підприємство у зв’язку із наданням послуг, у загальній очікуваній сумі таких витрат.

Якщо послуги полягають  у виконанні невизначеної кількості  дій (операцій) за визначений період часу, то дохід визначається шляхом рівномірного його нарахування за цей період (крім випадків, коли інший метод краще  визначає ступінь завершеності надання  послуг).

Якщо дохід (виручка) від  надання послуг не може бути достовірно визначений, то він відображається в бухгалтерському обліку в розмірі  визначених витрат, що підлягають відшкодуванню.

Якщо дохід (виручка) від  надання послуг не може бути достовірно оцінений і не існує імовірності  відшкодування зазнаних витрат, то дохід не визнається, а зазнані  витрати визнаються витратами звітного періоду. Якщо надалі сума доходу буде достовірно оцінена, то дохід визнається за такою оцінкою.

Визначений дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не коригується на величину пов'язаної з ним сумнівної та безнадійної дебіторської заборгованості. Сума такої заборгованості визнається витратами підприємства згідно з  Положенням (стандартом) бухгалтерського  обліку 10 «Дебіторська заборгованість». Доходом визнається сума зобов'язання, яке не підлягає погашенню.

Дохід від цільового фінансування визнається лише в сумі витрат, пов’язаних із цим фінансуванням, і тільки в  тих періодах, коли ці витрати були понесені, незалежно від надходження  «цільових» сум на рахунок. Підприємству для визнання доходу від цільового  фінансування досить мати підтвердження, що таке фінансування буде отримане. Порядок  визнання чи невизнання доходу від  цільового фінансування, залежно  від його видів і напрямків, наведений  в табл.1.2.

Дохід, який виникає в  результаті використання активів підприємства іншими сторонами, визнається у вигляді  процентів, роялті та дивідендів, якщо:

Ø ймовірне надходження економічних вигод, пов'язаних з такою операцією;

Ø дохід може бути достовірно оцінений.

Таблиця 1.2

Цільове фінансування

Такий дохід має визнаватися  у такому порядку:

Ø проценти визнаються у тому звітному періоді, до якого вони належать, виходячи з бази їх нарахування та строку користування відповідними активами;

Ø роялті визнаються за принципом нарахування згідно з економічним змістом відповідної угоди;

Ø дивіденди визнаються у періоді прийняття рішення про їх виплату.

Не визнаються доходами такі надходження від інших осіб:

· Сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів;

·  Сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо;

·  Сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

· Сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

· Сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором;

· Надходження, що належать іншим особам;

· Надходження від первинного розміщення цінних паперів.

1.2 Визнання та класифікація  витрат

Згідно з П(с)БО 1 та 3 витрати  – це зменшення економічних вигод  у вигляді вибуття активів  або збільшення зобов'язань, які  призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками)[16].

Об'єкт витрат — продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Виробничі витрати – вартісне вираження сукупності всіх явно спожитих ресурсів, які необхідно для виробництва  продукції (робіт, послуг).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття  в фінансовій звітності визначає П(с)БО 16 «Витрати»[18].

Витрати підприємства поділяють  на:

Ø Витрати операційної діяльності;

Ø Витрати інвестиційної діяльності;

Ø Витрати фінансової діяльності;

Ø Інші витрати звичайної діяльності.

Операційна діяльність –  це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які  не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

У бухгалтерському обліку витрати обліковують за елементами витрат та статтями калькуляції.

Елементи витрат – це сукупність економічно однорідних витрат.

В національних стандартах обліку витрат операційної діяльності виділяють п’ять елементів витрат[7], а саме:

Ø Матеріальні витрати;

Ø Витрати на оплату праці;

Ø Відрахування на соціальні заходи;

Ø Амортизація;

Ø Інші операційні витрати.

Загальна схема формування витрат підприємства та їх списання наведена в Додатку Б., а склад операційних  витрат за елементами-Додаток В.

Стаття калькуляції –  це певний вид витрат, що утворюють  собівартість. Собівартість – це грошовий вираз безпосередніх витрат підприємства, пов’язаних з виробництвом та реалізацією продукції (робіт, послуг). Собівартість включає в себе витрати підприємства на оплату праці, на відшкодування знарядь праці, що споживаються в процесі виробництва, вартість сировини, матеріалів, послуг, наданих іншими підприємствами, витрати по реалізації продукції та обслуговування виробництва. Собівартість – частина витрат (не завжди лише виробничих), необхідна для оцінки вартості певного об’єкта калькулювання[15].

Склад статей калькуляції  обирається підприємством самостійно. Рекомендовані статті калькуляції  наведені у галузевих методичних рекомендаціях з планування та формування собівартості продукції. Наприклад, Методичними  рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженим наказом Державного комітету промислової  політики України від 02.02.2001 № 47 рекомендується виділяти наступні статті калькуляції:

- Сировина та матеріали;

- Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

- Паливо й енергія та технологічні цілі;

- Основна заробітна плата;

- Додаткова заробітна плата;

- Відрахування на соціальні заходи;

- Загальновиробничі витрати;

- Втрати від браку;

- Витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

- Інші виробничі витрати.

Основою організації обліку виробничої діяльності є економічно обґрунтована класифікація обліку витрат. Класифікація витрат здійснюється виходячи з певних цілей. Як правило, вона здійснюється з метою визначення собівартості продукції та встановлення цін на її окремі види. Основна класифікація здійснюється за видами витрат, за економічними елементами, за статтями калькуляції. Але на підприємстві можуть бути визначені й інші критерії класифікації витрат. Це викликано тим, що підприємство має безліч техніко-економічних, маркетингових, фінансових особливостей, які більш-менш впливають на формування собівартості. Ознаки (критерії), за якими найчастіше класифікують витрати та цілі такої класифікації наведені в табл.1.3.

Таблиця 1.3

Класифікація витрат за окремими ознаками

1.3 Порядок формування  прибутку

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток, набутий в результаті здійснення господарської діяльності, кошти, одержані за рахунок внеску власника та інші фінансові надходження на законних підставах[3]. Прибуток в основному утворюється в результаті продажу (реалізації) готової продукції (товарів, послуг). Крім того, підприємство може продавати (реалізовувати) інші матеріальні цінності і послуги допоміжних виробництв та господарств, а також мати доходи і збитки, що збільшують або зменшують розмір прибутку від інвестиційної діяльності.

Прибуток — це та частина  додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається  після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Протягом тривалого часу загальна сума отриманого підприємством прибутку визначалась як балансовий прибуток.

Отримання балансового прибутку було пов’язане з кількома напрямками діяльності підприємства –див. Додаток Г.

По-перше, це основна діяльність. Її результатом є прибуток від  реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Як правило, цей прибуток займав основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначався відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного мита, митних зборів, а також витрат, що включалися в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Залежно від сфери, виду діяльності підприємства мали місце деякі особливості формування цього прибутку, методики його розрахунку.

По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємства, але пов’язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг. Її визначали як прибуток від іншої реалізації.

Прибуток від іншої  реалізації міг бути отриманий за реалізації на сторону продукції  підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховувався так само, як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реалізації основних фондів (групи 1), нематеріальних активів розраховувався відніманням від ціни їх реалізації ПДВ, витрат з реалізації і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислювався як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключали витрати, пов’язані з реалізацією (комісійний збір)[7].

Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації міг значно коливатись на окремих підприємствах і в окремі періоди.