Вдосконалення особливостей сучасного стану боротьби органів зі злочинністю,пов'язаних з екологічними злочинами

87

ВСТУП

В умовах сучасного розвитку промисловості особливої актуальності набули питання охорони навколишнього природного середовища. Реформування сільського господарства, зміни форм власності, реорганізація суб'єктів господарювання, крім того, небажання керівників підприємств та підприємців нести додаткові витрати на заходи, спрямовані на охорону навколишнього природного середовища, а також свідоме порушення норм природоохоронного законодавства - усе це призводить до збільшення кількості суспільно небезпечних діянь проти довкілля.

Удосконалення механізму реалізації відповідальності за посягання на навколишнє природне середовище - один з найважливіших напрямів реформи кримінального законодавства, застосування норм якого повинно відіграти значну роль у боротьбі з екологічними злочинами.

Без досконалого правового забезпечення здійснення природоохоронних заходів неможливо. Правовідносини, що виникають у сфері охорони навколишнього середовища та природокористування, регулюються нормами як кримінального, так і цивільного, міжнародного, адміністративного права й такими галузями екологічного права, як водне, земельне, повітряне, лісове, гірниче, а також великою кількістю підзаконних нормативно-правових актів.

Основною метою кримінальної відповідальності за екологічні злочини є забезпечення виконання правил охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування, захист екологічних прав і інтересів громадян.

Екологічним злочинам притаманний ряд основних ознак: по-перше, вони являють собою суспільно-небезпечні діяння (дію чи бездіяльність); по-друге, високий ступінь суспільної небезпеки Цього виду злочинів зумовлений тим, що об’єктом їх посягання є екологічна безпека, якість навколишнього природного середовища, екологічні права громадян, а внаслідок їх вчинення заподіюється шкода або створюється загроза життю та здоров’ю людини, а також природним екологічним системам, атмосферному повітрю, землі, її надрам, водам, лісам, тваринному і рослинному світу, генетичному фонду, природним ландшафтам; по-третє, екологічні злочини є протиправними, і вони заборонені кримінальна законом.

У правовій літературі різним аспектам, що стосуються проблеми протидії екологічній злочинності приділялась увага у роботах відомих вчених в галузі кримінології та кримінального права: А.І. Долгової, О.Л. Дубовик, Е.М. Жевлакова, А.М. Плешакова, В.М. Раднаєва, Б.Б. Тан­гієва та ін. Питанням кримінально-правової охорони довкілля в Україні присвячено чимало уваги в працях українських вчених: С.Б. Гавриша, В.К. Матвійчука, П. Мельника, В.О. Навроцького, Ю.С. Шемшушенка та деяких інших. Разом з тим, у працях науковців, які займалися даною проблемою, залишились недостатньо висвітлені питання, що стосуються злочинної діяльності організованих угруповань у сфері екології.

РОЗДІЛ I.Злочини проти екологічної безпеки

1.1.Причини виникнення екологічних злочинів

Протягом останньої третини XX століття науково–технічна революція спричинила колосальне зростання матеріальних і духовних можливостей людства – як творчих, так і руйнівних. Нині світова громадськість приділяє значну увагу гострим екологічним проблемам. Зацікавленість ними викликана передусім турботами про безпеку та виживання людства і всього живого на Землі.

Сучасна цивілізація - це цивілізація постіндустріальна, це високі технології, інформаційне суспільство. Все це буде визначати контури майбутнього суспільства.

Разом з тим нинішній стан екологічної безпеки України визначається не тільки масштабами задач, що виникають, але і специфікою їхнього розв’язання в умовах переходу до ринку. Перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки відбувається з дуже значними соціальними втратами. Так, інфляція та спад промислового виробництва зумовили падіння рівня життя народу, зростання чисельності безробітних.

Велике занепокоєння викликає надмірна концентрація екологічно небезпечних виробництв, застаріле та неефективне природоохоронне обладнання на завершальних стадіях технологічної послідовності, ненадійність технічних систем і недостатня кваліфікація кадрів на підприємствах з підвищеним екологічним ризиком. Останніми роками у зв’язку зі скороченням озброєнь з’явилася якісно нова проблема - забезпечення екологічної безпеки конверсії. Все це може призвести до екологічно зумовленої соціальної напруженості як в національному, так і, враховуючи наслідки аварії на ЧАЕС, в міжнародному масштабах. Отже, нині існує реальна загроза того, що в результаті комбінації політичних або інших чинників на якийсь час в Україні можуть утворитися такі форми ринкової економіки, що підриватимуть її екологічну та національну безпеку.

Все це потребує створення державної системи екологічної безпеки, що гарантувала би захист громадян та природи України від негативного впливу антропогенних чи техногенних чинників. При цьому забезпечення стійкого безпечного розвитку, особливо в умовах існування ризиків природних, техногенних та природно-техногенних катастроф і стихійних лих, має спиратися на фундаментальні знання причин і чинників їхнього можливого виникнення.

Протягом останніх десятиліть науково-технічний прогрес та, як наслідок, посилення антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище, призвели до глобальних екологічних проблем, які не обійшли стороною й Україну. Споживацьке відношення до природи призвело до того, що довкілля стало агресивним і для самої людини. Виникнення загрози зникнення людства як виду та її поступове усвідомлення як цілком реальної призвело до офіційного визнання екологічно зумовленої загрози існуванню людської цивілізації на самому високому міждержавному рівні. У найближчі 30 років під впливом людської діяльності на планеті відбудуться незворотні зміни. Буде тією чи іншою мірою деформовано більш ніж 70 % земної поверхні, безповоротно втрачено більше чверті всіх видів фауни та флори, не відновлювальним дефіцитом стане безпечне повітря, чиста питна вода, непорушені ландшафти, можливість природи відновлюватись після антропогенного тиску. Забезпечити, з урахуванням зазначених невтішних перспектив, особисте спасіння від екологічної катастрофи - означає забезпечити екологічну безпеку країни, без якої є нереальною і національна безпека держави.

Забезпечення екологічної безпеки неможливо розглядати окремо від поняття «екологічні злочини» та її небезпечних наслідків, а саме: катастрофічного погіршення якості довкілля, що призводить до зниження тривалості життя, зростання рівня захворюваності та смертності; появою зон екологічного лиха; деградації відновлювальних природних ресурсів (земель, рибних, лісових ресурсів та ін.); виснаження невідновлювальних природних ресурсів (корисних копалин); забруднення та погіршення якості поверхневих та підземних вод, морів, атмосферного повітря; розповсюдження радіоактивного забруднення; небезпечного забруднення продуктів харчування.

Екологічна злочинність являє собою один із найнебезпечніших видів злочинної поведінки людей, тяжкі наслідки якої можуть носити  неконтрольований та невідновлювальний характер. Організований же різновид екологічної злочинності, зважаючи на наявність специфічних ознак, притаманних організованій злочинній діяльності, становить для довкілля та суспільства ще більшу небезпеку.

Злочини проти навколишнього природного середовища відносяться до категорії високолатентних злочинних посягань, соціальна небезпечність яких, як правило, не підтверджується офіційними статистичними даними, а ґрунтується в основному на таких об’єктивних показниках, які неможливо не помітити або приховати – деградація природного середовища, руйнування екосистем, забруднення довкілля – та авторитетні експертні оцінки.

Аналіз же статистичних даних про стан екологічної злочинності в Україні свідчить, що її доля в загальній структурі злочинності, незважаючи на загальну тенденцію до збільшення, залишається незначною (таблиці 1.1).

 Таблиця 1.1

Питома вага злочинів проти довкілля у загальній структурі
злочинності в Україні за період 2003 – 2009 років (за даними Департаменту інформаційних технологій МВС України)

Характерною особливістю екологічної злочинності є стійка тенденція до зниження питомої ваги зареєстрованих злочинів проти довкілля, вчинених групою осіб. Так, у 2004 році частка групової екологічної злочинності становила 17,4 %, а вже у 2009 році – 10,8 %. Виявлення ж злочинів проти довкілля, що були вчинені організованими злочинними угрупованнями, у тому числі з міжрегіональними чи міжнародними зв’язками, носить одиничний характер (таблиця 1.2).

Таблиця 1.2

Зареєстровано злочинів проти довкілля, вчинених групою осіб, в Україні за період 2004 – 2009 років (за даними Департаменту інформаційних технологій МВС України)

 Звертає на себе увагу значна частка засуджених осіб, які вчинили злочин у складі груп, серед усіх осіб засуджених за злочини проти довкілля. Так, незважаючи на зниження абсолютних та відносних показників, за вироками судів, що набрали законної сили у 2006–2009 роках, питома вага осіб, засуджених за вчинення злочинів проти довкілля, коливалась від 44,3 % у 2007 році до 37,7 % у 2009 році. Даний показник є суттєво більшим за аналогічний показник загальної злочинності (25,0 % у 2009 році) (таблиця 1.3).

Таблиця 1.3

Засуджено осіб за вчинення злочинів проти довкілля, вчинених групою осіб, в Україні за період 2006 – 2009 років (за даними Державної судової адміністрації України)

Зазначена особливість пояснюється характером злочинів, за вчинення яких були засуджені дані особи. Переважну більшість злочинів, що вчинялися засудженими, становили посягання, пов’язані з протиправним заволодінням природними ресурсами (мисливськими, рибними, рослинними, мінеральними), які, як правило, й вчиняються групою осіб (рис. 1.1).

Рис. 1.1 - Структура судимості за злочини проти довкілля у 2009 році (за даними Державної судової адміністрації України)

Разом з тим, кількість засуджених осіб, які вчинили злочини проти довкілля у складі організованої групи, є незначною: 8 – у 2006 році та 1 – у 2007 році. Жодної особи не засуджено за вчинення злочину даної категорії у складі злочинної організації.

Особливістю правозастосовної практики у сфері охорони довкілля є те, що правоохоронні органи реагують лише на явні факти правопорушень, в основному стосовно безробітних місцевих мешканців, які таким чином намагаються заробити на своє існування. Так, за даними Державної судової адміністрації України, частка засуджених, які на момент учинення злочину мали офіційний статус безробітного, а також працездатних, які не працювали та не навчалися, становила у 2009 році в структурі засуджених за злочини проти довкілля 76,7 %. Як правило, ці особи вчиняють злочини епізодично та в невеликих розмірах. Члени організованих угруповань у сферу дії правоохоронних органів та судів практично не потрапляють.

Відповідно до Конституції України і зокрема до ст.50 і ст.16, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля пов'язане з обов'язком держави по забезпеченню екологічної безпеки і підтриманню екологічної рівноваги на території України. «Екологічна безпека є такий стан довкілля, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей».

Екологічна безпека гарантується здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів.

В арсеналі заходів забезпечення екологічної безпеки знаходиться й інститут правової відповідальності, включаючи кримінальну. До недавнього часу Кримінальний кодекс України 1960 року не мав окремого розділу про відповідальність за злочинні посягання на суспільні відносини безпечного і раціонального використання природних ресурсів в Україні. Не було навіть статей про відповідальність за псування головного природного ресурсу - землі. Не було задовільного визначення поняття екологічних злочинів і задовільної системи екологічних злочинів.

У чинному Кримінальному кодексі України ці недоліки виправлені. До кодексу включено окремий розділ VIII - «Злочини проти довкілля», у якому є нові норми про відповідальність за забруднення або псування земель (ст. 239 КК), за знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245 КК), за безгосподарське використання земель (ст. 254 КК).

Належне використання всіх кримінально-правових засобів охорони природного середовища буде сприяти безпечному і раціональному використанню природних ресурсів України.

Питання про родовий об’єкт злочинів проти дозвілля у доктрині кримінального права ще не знайшли однозначного визначення. Родовим об’єктом цих злочинів є суб’єкт суспільних відносин населення України.

Належне цьому суб'єкту благо - природна можливість існування, предмети, залучені в сферу суспільних відносин, - земля, її надра, вода, атмосферне повітря, рослинний і тваринний світ.

Предметом екологічних злочинів є компоненти природного середовища - земля, її надра, вода, атмосферне повітря, рослинний і тваринний світ. У їх створення не вкладено людську працю, і вони не набули якості майна. Це можуть бути такі компоненти, які хоч і акумулюють певну кількість людської праці (наприклад, ліс, що виріс із лісопосадок під час лісовідновлювальних робіт, вирощені і випущені в природні водойми мальки цінних порід риб), але їх розвиток відбувається в природних умовах. Вони не вичленені з природного середовища людською працею і цим відрізняються від предмета злочинів проти власності.

Об'єктивна сторона більшості екологічних злочинів характеризується дією, (ст. 239, 242, 235, 239) а злочину, передбаченого ст. 237 КК, - бездіяльністю.

Більшість злочинів проти довкілля належить до злочинів з матеріальним складом (статті 236, 237, 239, 254, та ін.), деякі належать до злочинів з формальним складом і є закінченими в момент вчинення самого діяння (ч. 1 ст. 253, ст. 240, ст. 248, ст. 250).

Об'єктивна сторона більшості екологічних злочинів характеризується умислом або необережністю.

Субєктами екологічних злочинів можуть бути особи, яким виповнилося на момент вчинення злочину 16 років. Субєктом злочину передбаченого ч. 2 ст. 244 ККУ може бути тільки іноземна особа.

Субєктами злочинів передбачених статтями 236, 237, 238, 243 можуть бути тільки службові особи.

Злочини проти довкілля – це суспільно небезпечні винні кримінально карані діяння, що посягають на таку соціальну цінність, як оточуюче людину природне середовище.

За своїм безпосереднім об'єктом всі злочини проти довкілля можуть бути поділені на: 1) злочини проти екологічної безпеки (статті 236, 237, 238 і 253), 2) злочини у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря (статті 239, 240, 241 і 254), 3) злочини у сфері охорони водних ресурсів (статті 242, 243 і 244), 4) злочини у сфері лісовикористання, захисту рослинного і тваринного світу (статті 245, 246, 247, 248, 249, 250, 251 і 252).

Вивчення джерел кримінологічної інформації дає можливість сформулювати специфічні ознаки організованої екологічної злочинності. До них, слід віднести такі:

- корислива спрямованість злочинної діяльності;

- наявність корупційних зв’язків;

- професіоналізація;

- транснаціональний характер.

Необхідно зазначити, що вказані ознаки властиві не тільки організованій екологічній злочинності, а й організованій злочинності взагалі.

Наприкінці 80-х років ХХ століття О.Л. Дубовик та А.Е. Жалінський виділяли як підгрупу екологічних злочинів так звану корисливу екологічну злочинність за критерієм мети – отримання матеріальної вигоди.

Новий імпульс така діяльність отримала в умовах українського сьогодення, коли розвиток ринкової системи господарювання стимулював споживацьку психологію в суспільстві, розповсюдився на сферу природокористування та експлуатації природних ресурсів, що зумовило їх хижацьке використання, знищення окремих елементів довкілля, а також забруднення природного середовища. Отже, на сьогоднішній день саме корисливі злочинці формують організовану екологічну злочинність, що фактично являє собою нелегальне кримінальне «підприємництво», тобто отримання у зазначений спосіб постійного прибутку, бізнесової вигоди.

Розширення «ринку збуту» незаконно добутих природних ресурсів, у тому числі завдяки екологічній контрабанді, утворює низку додаткових детермінуючих факторів. У злочинний промисел втягується все більша кількість людей. Для таких кримінальних «підприємств» характерна висока організація праці та чіткий розподіл ролей. Наприклад, з метою отримання дозволів на вирубку лісу для його подальшої реалізації на експорт «кримінальні» підприємці імітують лісові пожежі.

Окрему складову організованої екологічної злочинності часто становить «корумповане екологічне ліцензування», під яким розуміється противоправна поведінка осіб, які беруть участь у процесі надання та отримання дозволів (ліцензій) на природокористування та можливості впливати на довкілля, пов’язана з наданням корупційних послуг та отриманням тіньового прибутку, привласненням грошових коштів. Так, за результатами проведених тільки у 2009 році Генеральною прокуратурою України перевірок у Міністерстві охорони навколишнього природного середовища України виявлено понад 500 фактів незаконного надання суб’єктам господарювання спеціальних дозволів на користування надрами. Небезпечність «корумпованого екологічного ліцензування», що забезпечує тривалу та безкарну «підприємницьку» діяльність організованим угрупованням, становлять не тільки наслідки, властиві екологічній злочинності, й проявляється у погіршенні стану довкілля, його забрудненні та виснаженні природних ресурсів та у специфічних наслідках економіко-управлінського характеру. Ними є: руйнування законної конкуренції на ринку, коли незаконно добуті ресурси витісняють отримані у передбаченому законом порядку, а також падіння авторитету та ефективності державного управління за рахунок його корумпованості.

Професіоналізація є також однією з характерних ознак сучасної організованої екологічної злочинності. Утворення груп злочинців-професіоналів є результатом специфічної тенденції розвитку даного виду екологічної злочинності – трансформації (внаслідок безкарності та високої прибутковості цієї діяльності) мотивів забезпечення сім’ї продуктами харчування у мотиви збагачення. Так, «професійні» браконьєри найчастіше діють спільно, мають свої транспортні засоби, велику кількість заборонених засобів лову, налагоджені схеми реалізації незаконно добутої риби та морепродуктів (ікра, креветки). Сприяють злочинному бізнесу особи, які спеціалізуються на переробці (зберіганні в спеціально обладнаних морозильних камерах, засолюванні й копченні) та подальшій реалізації рибної продукції. Матеріали публікацій у періодичних виданнях і результати перевірок засвідчили наявність динамічно працюючого нелегального ринку риби цінних сортів, лов яких заборонено або квотується, та рибної продукції з неї, що здобувається шляхом промислового браконьєрства.

Останнім часом в Україні екологічна обстановка суттєво ускладнилася. Чорнобильська катастрофа призвела до екологічної кризи, яка охопила майже всю територію України і призвела до деградації основних ресурсів - ґрунтового і рослинного покриву, чистої прісної води, тваринного світу, корисних копалин і атмосферного повітря.

Сьогодні в Україні один із найвищих рівнів антропогенних і техногенних навантажень на навколишнє природне середовище. Цей тиск на території України у 7 разів перевищує рівень розвинутих європейських країн. В Україні занадто велика розораність сільськогосподарських угідь (близько 80%), великі нагромадження відходів (понад 25 млрд. т.), які поглинули майже 160 тис. га земельних угідь - українських чорноземів.

Усі наведені обставини свідчать не про окремі факти злочинних посягань, а про організовану екологічну злочинність, як явище та складову частину екологічної злочинності, що має найнебезпечніший характер, а протидія якій набуває сьогодні особливого значення.

1.2.Кваліфікація екологічних злочинів

Порушення правил екологічної безпеки (ст. 236). Об'єктивна сторона цього злочину проявляється в порушенні (дії або бездіяльності) порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та Інших об'єктів. Правила проведення такої експертизи встановлені в постанові Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р.