Забезпечення фінансової стійкості підприємства

КУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ

“СТРАТЕГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ”

ЗМІСТ

Вступ 3

1 Фінансова стійкість підприємства 5

2 Методи і показники оцінки фінансової стійкості 9

3 Забезпечення фінансової стійкості підприємства 17

Висновки 20

Список використаних джерел інформації 21

Вступ

Сучасний етап розвитку вітчизняної  економіки та її інтеграція у світовий економічний простір, відгомони  фінансової кризи в Україні та світі зумовлюють необхідність пошуку для підприємств нових способів взаємодії із зовнішнім оточенням. Як підтверджує світовий досвід, дієвим механізмом, який дозволяє подолати проблеми адаптації до мінливого зовнішнього  середовища, забезпечити конкурентоспроможність і фінансову стійкість підприємства в довгостроковому періоді, є  організація управління фінансами  на основі стратегічного підходу [1].

Актуальним для цілісності господарської системи підприємства є прийняття економічних рішень стосовно стратегічного передбачення управління доходами та витратами, рухом  активів, капіталу та грошових потоків, управління структурою капіталу та іншими аспектами його діяльності. Забезпеченість підприємства необхідною сумою капіталу та різних видів активів є основою  його функціонування і запорукою  стабільного позиціонування на ринку. Адже саме фінансове забезпечення господарської системи підприємства є необхідною умовою реалізації поставлених стратегічних завдань.

Фінансова стійкість підприємства – це головний компонент загальної  стійкості підприємства, що є об’єктом фінансового управління, його господарською  діяльністю та характеризує стан фінансових ресурсів як забезпеченість пропорційного, збалансованого розвитку при збереженні платоспроможності, кредитоспроможності  в умовах припустимого рівня ризику [2]. При цьому управління фінансовою стійкістю підприємства є системою принципів та методів розроблення і реалізації управлінських рішень, пов’язаних із забезпеченням постійного зростання прибутку, збереженням платоспроможності й кредитоспроможності, підтриманням фінансової рівноваги.

Проблеми створення ефективної системи управління фінансовою діяльністю підприємств, яка б дозволила  забезпечити його довгостроковий і  стабільний розвиток, у наш час  набули особливої актуальності. Не варто забувати, що необхідність забезпечення фінансової стійкості стоїть сьогодні не лише перед підприємствами, які знаходяться в кризовому стані чи перебувають на межі банкрутства, але й перед фінансово стійкими підприємствами, що зумовлено, насамперед, зростанням мінливості чинників зовнішнього та внутрішнього середовищ.

Управління фінансовою стійкістю  – це діяльність вищого управлінського персоналу підприємства, яка полягає  у забезпеченні стійкості фінансового  стану підприємства в довгостроковій перспективі за рахунок високої  частки власного капіталу у загальній  сумі джерел фінансових ресурсів підприємства. Стратегія управління фінансовою стійкістю  має відповідати вимогам антикризового  управління фінансами підприємства і передбачати раціоналізацію обігу  обігових засобів та оптимізацію  структури джерел їх фінансування; забезпечення своєчасного оновлення  позаобігових активів і високу ефективність їх використання; вибір та реалізацію найефективніших шляхів розширення обсягів активів для забезпечення напрямів розвитку; забезпечення необхідного  рівня самофінансування свого виробничого  розвитку за рахунок прибутку, оптимізації  податкових платежів, ефективної амортизаційної політики; забезпечення найефективніших  умов і форм залучення позикових  коштів відповідно до потреб підприємства.

1 фінансова стійкість  підприємства

1.  Сутність  поняття «фінансова стійкість».

Фінансова стійкість є  найважливішим фінансовим показником, що знаходиться в сфері уваги  керівництва підприємства і фінансової служби. Він використовується при  оцінці фінансового стану підприємства, його економічної надійності, кредитоспроможності, конкурентоспроможності, можливості банкрутства  та служить інструментом для вироблення управлінських рішень.

Стійкість фінансів є необхідною умовою тривалої діяльності підприємства, в ході якої здійснюються своєчасне  і повне виконання зобов'язань  перед персоналом підприємства, бюджетом, кредиторами, партнерами, власниками (акціонерами), здійснюються інвестиції в його розвиток. Вважається, що фінансове становище  підприємства стійке, якщо власні кошти підприємства покривають не менше половини всіх фінансових ресурсів, необхідних для здійснення його господарської діяльності, фінансові ресурси використовуються з достатньою рентабельністю, підприємство точно і в строк розраховуються за своїми зобов'язаннями, суворо дотримуючись фінансової, кредитної та розрахункової дисципліну, а інвестиції збільшують дохідність капіталу. Стійкість фінансів характеризується не абсолютними значеннями різних частин балансу підприємства або його зобов'язань, а їх співвідношенням, тобто їх структурою [4].

Фінансова стійкість підприємства - це здатність підприємства відповідати  за своїми боргами й зобов'язаннями за рахунок конкретних джерел покриття - поточних активів. При цьому весь позиковий капітал в залежності від терміну обігу ділиться на довгостроковий (довгострокові кредити  і позики) і короткостроковий (короткострокові  кредити і позики, кредиторська заборгованість, аванси отримані і внутрішній борг), а в складі поточних (оборотних) активів  виділяються активи за ступенем ліквідності - грошові кошти, цінні папери та їх еквіваленти, з одного боку, а також дебіторська заборгованість та запаси по місцях розташування, з іншого боку [5].

Фінансова стійкість підприємства - це такий стан фінансових ресурсів підприємства, який забезпечує розвиток підприємства на основі зростання прибутку і капіталу при збереженні платоспроможності  і кредитоспроможності в умовах допустимого рівня ризику. Фінансова  стійкість формується в процесі  всієї виробничо-господарської діяльності і є головним компонентом загальної  стійкості фірми.

Аналіз фінансового стану  на ту або іншу дату дозволяє відповісти на запитання: наскільки правильно  фірма керувала фінансовими ресурсами  протягом періоду, що передує цій  даті. Важливо, щоб стан фінансових ресурсів відповідав вимогам ринку  і відповідав потребам розвитку фірми, оскільки недостатня фінансова стійкість  може призвести до неплатоспроможності  фірми і відсутності у неї  коштів для розвитку виробництва, а  надлишкова - перешкоджати розвитку, обтяжуючи  витрати фірми зайвими запасами і резервами. Таким чином, сутність фінансової стійкості визначається ефективним формуванням, розподілом і  використанням фінансових ресурсів, а платоспроможність виступає її зовнішнім проявом [6].

На підставі вищевикладеного  можна зробити висновок: фінансова  стійкість - це найважливіший показник фінансового стану підприємства, який характеризує здатність підприємства відповідати за своїми боргами за рахунок наявних у нього власних  ресурсів і залучених позикових  коштів, а також забезпечує розвиток підприємства на основі зростання прибутку і збереження платоспроможності  і кредитоспроможності.

2. Фактори, що впливають на фінансову стійкість підприємства.

На фінансову стійкість підприємства впливає величезне різноманіття факторів. Їх можна класифікувати за місцем виникнення на зовнішні і внутрішні, за важливістю результату на основні та другорядні, за структурою на прості і складні, за часом дії на постійні і тимчасові.

Внутрішні фактори залежать від організації роботи самого підприємства. Зовнішні ж від рішень керівництва й колективу підприємства зі зрозумілих причин не залежать. Компетенція та професіоналізм менеджерів підприємства, їх вміння враховувати зміни внутрішнього і зовнішнього середовища, злагодженість роботи колективу є, майже у всіх випадках, найважливішим чинником фінансової стійкості. Крім того, до основних внутрішніх факторів відносяться:

• склад і структура продукції, що випускається і послуг, що надаються, виручка в нерозривному зв'язку з витратами виробництва (їх динаміка), потенційна можливість підприємства зайняти певну частку ринку;

• оптимальний склад і структура активів (у тому числі - розмір сплаченого статутного капіталу), а також правильний вибір стратегії керування ними;

• склад і структура, стан майна, фінансових ресурсів, правильний вибір стратегії і тактики управління ними;

• кошти, що додатково мобілізуються на ринку позикових капіталів;

• резерви, як одна з форм фінансової гарантії платоспроможності господарюючого суб'єкта, а також галузева приналежність суб'єкта господарювання.

До зовнішніх факторів відносять вплив загальних економічних і соціальних умов господарювання. Такі як рівень розвитку техніки і технології в галузі, платоспроможний попит населення, економічна політика Уряду, її стабільність і обґрунтованість, законодавчо-правова база господарської діяльності.

Коефіцієнти фінансової стійкості зручні тим, що вони дозволяють визначити вплив різних чинників на зміни фінансового стану підприємства, оцінити його динаміку. Кожна група коефіцієнтів відбиває певну сторону фінансового стану підприємства. Однак не можна забувати, що відносні фінансові показники є лише орієнтовними індикаторами фінансового стану підприємства, його платоспроможності й кредитоспроможності.

Гарною характеристикою стійкості підприємства є його здатність розвиватися в мінливих умовах внутрішнього і зовнішнього середовища. Для цього підприємство повинно мати гнучку структуру фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість залучати позикові кошти, тобто бути кредитоспроможним.

Найбільш узагальнюючим показником фінансової стійкості підприємства є надлишок чи нестача джерел коштів для формування запасів і витрат. Цей надлишок або нестача утворюється в результаті різниці величини джерел засобів і величини запасів і витрат.

2 МЕТОДИ І ПОКАЗНИКИ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ

У фінансовому аналізі застосовуються такі основні методи:

1) Метод порівняння – є найбільш простим методом фінансового аналізу. При застосуванні даного методу фінансові показники звітного періоду порівнюються з фінансовими показниками базового періоду.

2) Метод групування – показники групуються та зводяться в таблиці – це дає можливість проводити аналітичні розрахунки, виявляти тенденції розвитку окремих явищ.

3) Метод ланцюгових підстановок – це заміна звітного показника базисним показником, а всі інші показники залишаються незмінними. Цей метод дозволяє визначити вплив окремих факторів на сукупні фінансові показники.

4) Метод фінансових коефіцієнтів. Фінансові коефіцієнти – це відносні показники фінансового стану підприємства, які виражають відношення одних абсолютних показників до інших. Метод застосовується для кількісної оцінки фінансового стану підприємства. Так само може бути використаний для порівняння показників фінансового стану конкретного підприємства з показниками інших організацій. Метод фінансових коефіцієнтів може бути застосований для виявлення динаміки розвитку показників.

У міжнародній практиці проводять  відносну оцінку фінансової стійкості  організації за допомогою фінансових коефіцієнтів.

Фінансова стійкість за цією методикою характеризується:

• співвідношенням власних і позикових коштів;
• темпами накопичення власних джерел;
• співвідношенням довгострокових і короткострокових зобов'язань;
• забезпеченням матеріальних оборотних засобів власними джерелами.

При оцінки фінансової стійкості застосовується аналітичний підхід, тобто розраховані  фактичні показники фінансової стійкості порівнюються з екстремальними.

Для оцінки фінансової стійкості  підприємства застосовується набір  або система коефіцієнтів. Таких  коефіцієнтів дуже багато, вони відображають різні сторони стану активів  і пасивів підприємства. У зв'язку з цим виникають складності в  загальній оцінці фінансової стійкості. Крім того, майже не існує якихось  єдиних нормативних критеріїв для  розглянутих показників.

Проаналізувавши досить великий  набір наявних коефіцієнтів фінансової стійкості, можна обмежитися наступними семи показниками:

1. Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів.
2. Коефіцієнт боргу.
3. Коефіцієнт автономії.
4. Коефіцієнт фінансової стійкості.
5. Коефіцієнт маневреності власних коштів.
6. Коефіцієнт стійкості структури мобільних засобів.
7. Коефіцієнт забезпеченості оборотного капіталу власними джерелами фінансування [7].

З названих семи коефіцієнтів тільки три мають універсальне застосування незалежно від характеру діяльності і структури активів і пасивів  підприємства: коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів, коефіцієнт маневреності власних коштів і коефіцієнт забезпеченості оборотного капіталу власними джерелами фінансування. [8]

При аналізі фінансового  стану застосовують комплекс наступних  показників фінансової стійкості підприємства:

1. Коефіцієнт фінансового ризику (коефіцієнт заборгованості, співвідношення позикових і власних коштів, важеля) - це відношення позикових коштів до власних коштів. Він показує, скільки позикових коштів підприємство залучило на 1 умовну одиницю власних.

К_ФР = ЗС / СС

де К_ФР - коефіцієнт фінансового ризику;

 ЗС - позикові кошти; а СС - власні кошти.

..  Оптимальне значення цього показника, вироблене західною практюююиююююююююкою - 0,5. Вважається, що якщо значення його перевищує одиницю, то фінансова автономність і стійкість оцінюваного підприємства сягає критичної точки, проте все залежить від характеру діяльності та специфіки галузі, до якої належить підприємство [8].

Зростання показника свідчить про збільшення залежності підприємства від зовнішніх  фінансових джерел, тобто, в певному  сенсі, про зниження фінансової стійкості  і нерідко утрудняє можливість одержання  кредиту. [8]

Однак аналітик повинен будувати свої висновки на основі даних аналітичного (внутрішнього) обліку, які розкривають напрями  вкладення коштів. Тому при розрахунку нормального рівня коефіцієнта  співвідношення позикових і власних  коштів потрібно брати до уваги якісну структуру та швидкість оборотності  матеріальних оборотних коштів і  дебіторської заборгованості. Якщо дебіторська  заборгованість обертається швидше матеріальних оборотних коштів, це означає досить високу інтенсивність  надходження грошових коштів на рахунки  підприємства, а в підсумку - збільшення власних коштів; при високій оборотності  матеріальних оборотних коштів і  ще більш високої оборотності  дебіторської заборгованості коефіцієнт співвідношення позикових і власних  коштів може перевищувати одиницю. [9]

Встановлено нормативне значення даного коефіцієнта - співвідношення має бути менше 0,7. Перевищення зазначеної границі  означає залежність підприємства від  зовнішніх джерел коштів, втрату фінансової стійкості. [10]

2. Коефіцієнт боргу (індекс фінансової напруженості) - це відношення позикових коштів до валюти балансу:

Кд = ЗС / Вб

де ЗС - позикові кошти;

 Вб - валюта  балансу. 

Міжнародний стандарт (європейський) до 50%. Тенденцію нормальної фінансової стійкості підтверджує і коефіцієнт боргу: якщо частка позикових коштів у валюті балансу знижується, то в наявності тенденція зміцнення фінансової стійкості підприємства, що робить його більш привабливим для ділових партнерів. [11]

Нормативне значення коефіцієнта  залученого капіталу має бути менше  або дорівнює 0,4.

3. Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності) - це відношення власних коштів до валюти балансу підприємства:

Ка = СС / Вб

де СС - власні кошти.

За цим  показником судять, наскільки підприємство незалежно від позикового капіталу. Коефіцієнт автономії є найбільш загальним показником фінансової стійкості  підприємства. [8]

Оптимальне  значення даного коефіцієнта - 50%, тобто  бажано, щоб сума власних коштів була більше половини всіх коштів, які  має підприємство. У цьому разі кредитори почувають себе спокійно, усвідомлюючи, що весь позиковий капітал  може бути компенсований власністю  підприємства. Зростання цього коефіцієнта  говорить про посилення фінансової стійкості підприємства. [8]

У підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори більш охоче вкладають  кошти, представляють більш вигідні  умови кредитування. Але стандартної (нормальної, нормативної) частки власного капіталу, єдиної для всіх підприємств, галузей, країн вказати не можна. [12]

4. Коефіцієнт фінансової стійкості - частка чистих активів у сукупних активах компанії. Коефіцієнт фінансової стійкості показує частку активів компанії фінансуються за рахунок власного капіталу. Він дорівнює відношенню суми джерел власних коштів і довгострокових кредитів і позик до підсумку активу балансу:

КФУ = ПК / Вб

Довгострокові позикові кошти (включаючи довгострокові  кредити) цілком правомірно приєднати  до власних коштів підприємства, оскільки за режимом їх використання вони наближаються до власних джерел. Тому крім розрахунку коефіцієнтів фінансової стійкості і незалежності підприємства аналізують структуру його позикових коштів: велику питому вагу в ній довгострокових кредитів є ознакою сталого фінансового стану підприємства. [13]

Оптимальне  значення цього показника становить 0,8-0,9.

5. Коефіцієнт маневреності власних джерел - це відношення його власних оборотних коштів до суми джерел власних коштів:

Км = (СС - ВА - У) / СС

де ВА - необоротні активи.

Коефіцієнт  маневреності власних джерел, показує  величину власних оборотних коштів, що припадають на 1 руб. власного капіталу. [12]

Коефіцієнт  повинен бути достатньо високим, щоб забезпечити гнучкість у  використанні власних коштів. Різке  зростання даного коефіцієнта не може свідчити про нормальну діяльність підприємства, тому що збільшення цього  показника можливе або при  зростанні власного оборотного капіталу, або при зменшенні власних  джерел фінансування.

Встановлено нормативне значення даного коефіцієнта: 0,2 - 0,5. Чим ближче значення показника  до верхньої межі, тим більше можливостей  фінансового маневру в підприємства.

6. Коефіцієнт стійкості структури мобільних засобів - це відношення чистого оборотного капіталу до всього оборотного капіталу:

До  уст.мс. = (ОБ - КП) / ПРО

де ПРО - величина оборотних активів;

 КП - короткострокові  пасиви.

Чистий оборотний капітал - це поточні активи, якими володіє  компанія після погашення поточних зобов'язань. Стандарту з даного коефіцієнту немає.

7. Коефіцієнт забезпеченості оборотного капіталу власними джерелами - це відношення власних оборотних коштів до оборотних активів. Він показує, яка частина оборотних активів фінансується за рахунок власних джерел і не потребують залучення позикових:

До  _ВОК = (СС - ВА - У) / ПРО

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними представляє собою відношення різниці між обсягами джерел власних  коштів (підсумок розділу I пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів  та інших необоротних активів (підсумок розділу I активу балансу) до фактичної  вартості знаходяться в наявності  у підприємства оборотних коштів у вигляді виробничих засобів , дебіторської заборгованості та інших оборотних  активів (сума підсумків II і III розділів активу балансу).

Нормативне  значення даного коефіцієнта: нижня межа - 0,1.

При показнику  нижче значення 0,1 структура балансу  визнається незадовільною, а організація  неплатоспроможною. Більш висока величина показника (до 0,5) свідчить про хороше фінансовий стан організації, про її можливості проводити незалежну фінансову політику. [14]

Рівень  показника забезпеченості матеріальних запасів власними оборотними засобами оцінюється, перш за все, в залежності від стану матеріальних запасів. Якщо їх величина значно вище обґрунтованої потреби, то власні оборотні кошти можуть покрити лише частину матеріальних запасів, тобто показник буде менше одиниці. Навпаки, при недостатності у підприємства матеріальних запасів для безперебійного здійснення діяльності, показник може бути вище одиниці, але це не буде ознакою доброго фінансового стану підприємства. [15]

Таблиця 2.1, дає стислу і наочну характеристику показників фінансової стійкості підприємства.

Таблиця 2.1 - Показники фінансової стійкості підприємства.

Крім того, для оцінки фінансового стану  підприємства необхідним є визначення типу фінансової стійкості.

Відповідно за показником забезпечення запасів власними і позиковими коштами можна виділити такі типи фінансової стійкості підприємства:

1. Абсолютна фінансова стійкість. Такий тип фінансової стійкості характеризується тим, що всі запаси підприємства покриваються власними оборотними коштами, тобто організація не залежить від зовнішніх кредиторів. Така ситуація зустрічається вкрай рідко. Більш того, вона навряд чи може розглядатися як ідеальна, оскільки означає, що керівництво компанії не вміє, не бажає або не має можливості використовувати зовнішні джерела коштів для основної діяльності.

2. Нормальний стійкий фінансовий стан. У цій ситуації підприємство використовує для покриття запасів, крім власних оборотних коштів, також і довгостроково залучені кошти. Такий тип фінансування запасів є «нормальним» з точки зору фінансового менеджменту. Нормальна фінансова стійкість є найбільш бажаною для підприємства.

3. Нестійкий фінансовий стан. Така ситуація характеризується нестачею у підприємства «нормальних» джерел для фінансування запасів. В результаті чого виникає потреба в короткострокових кредитах і позиках. Таким чином запаси покриваються за рахунок усіх основних джерел формування запасів. У цій ситуації ще існує можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів, скорочення дебіторської заборгованості, прискорення оборотності запасів.

4. Кризовий фінансовий стан. Характеризується ситуацією, при якій підприємство має кредити і позики, не погашені в строк, а також прострочену кредиторську і дебіторську заборгованість. У цьому випадку можна говорити про те, що підприємство знаходиться на межі банкрутства.

3 забезпечення фінансової стійкості підприємства

Забезпечення фінансової стійкості підприємства включає  ряд заходів, які можна представити  у вигляді таблиці (див. табл. 3.1). Такий комплекс заходів є загальним  для всіх організація. Для кожної конкретної організації він може бути доповнений в ході загального аналізу фінансів підприємства і  його діяльності.

Таблиця 3.1 – Заходи, щодо підвищення фінансової стійкості підприємства

Вибір тієї або  іншої стратегії забезпечення фінансової стійкості підприємства визначається на основі аналізу його фінансового  стану на даний момент.

Проте, розробити, оцінити й обрати стратегію – це половина роботи, друга половина стосується реалізації стратегії. Як стверджують провідні менеджери – спеціалісти в галузі стратегічного управління – розробити стратегічну програму значно легше, ніж здійснити її практичну реалізацію. Тому цій проблемі сьогодні присвячено багато публікацій і розробок. Класично процес реалізації стратегії включає такі етапи: забезпечення стратегічних змін фінансової діяльності підприємства, діагностику характеру й інтенсивності змін зовнішнього фінансового середовища на кожному етапі реалізації стратегії, формування тактичних та оперативних планів, прийняття рішень, спрямованих на забезпечення фінансової стійкості, організацію контролю та коригування при необхідності фінансової стратегії.

Головною проблемою стратегічного  управління фінансовою стійкістю є  необхідність пов’язати стратегію  й тактику, що дозволило б досягти  синергетичного ефекту від упровадження системи стратегічного управління. Сьогодні однією з найпопулярніших  концепцій стратегічного управління, що поєднує стратегічну й оперативну діяльність, є система збалансованих  показників (Balanced Scorecard – BSC). Концепція, розроблена Д. Нортоном і Р. Капланом, дає уявлення про стратегію та поточний стан досягнення стратегічних цілей [14].

Водночас однією з найпоширеніших технологій управління фінансами підприємства є бюджетування, яке використовується майже в усіх підприємствах країн  із ринковою економікою. Технологія бюджетування орієнована лише на фінансові показники  діяльності, проте цього не достатньо  для реалізації стратегії підприємства. Адже фінансові показники відображають діяльність підприємства в минулому, а прийняття управлінських рішень на їх основі призводить до надмірної  концентрації на вирішенні короткострокових проблем. У цілому бюджетування вирішує  тактичні питання та, по суті, не призначене для стратегічного управління. Ці недоліки можна усунути шляхом інтеграції бюджетування та BSC.

Основне завдання BSC полягає  у формалізації стратегії бізнесу, інформуванні менеджерів і персоналу  організації про стратегічні  наміри; забезпеченні моніторингу та зворотного зв’язку з метою пошуку й генерації організаційних ініціатив  у середині структурних підрозділів. При цьому відслідковується виконання  довгострокових планів розвитку та робота підприємства, яка відповідає його стратегії. Крім того, у разі недосягнення запланованих результатів протягом визначеного періоду переглядається та уточнюється не лише оперативне управління підприємством, але й  обрана стратегія [14].