ЗМІСТ

ВСТУП

     Важливим  атрибутом ринкової економіки є конкурентоспроможність підприємства.

     Розуміння конкурентоспроможності підприємства трактується фахівцями по різному. Визначений авторитет в галузі конкуренції М.Портер, висновки якого обґрунтовуються на результатах багатьох досліджувань досягнення і збереження конкурентної переваги, вважає, що фірми попереджають своїх суперників, якщо мають міцну конкурентну перевагу. В країнах з ринковою економікою конкурентоспроможність підприємства є результатом переплетіння факторів, породженим об`єктивним розвитком продуктивних сил і відображаючи результати політики великих монополій в боротьбі за якість, ринки збуту і отримання прибутку.

     Дослідження конкурентоспроможності підприємства в умовах економічної ситуації, яка  склалась в Україні, дає змогу  розглядати її як комплексну характеристику потенціальних можливостей забезпечення конкурентних переваг в перспективі, яка доступна для огляду (10 - 15 років). Джерелами конкурентних переваг є прогресивна організаційно-технологічна і соціально-економічна база підприємства, вміння аналізувати та своєчасно здійснювати заходи щодо укріплення конкурентних переваг. Останнє слід відзначити особливо, тому що аналіз та оцінка рівня конкурентоспроможності підприємства необхідні на всіх ступенях поза виробничого процесу.

     Метою дослідження є розробка та обґрунтування заходів, щодо підвищення конкурентоспроможності підприємства ринку ресторанів.

     Ресторанний бізнес відрізняється від всіх інших  видів бізнесу. Це підприємство, яке  поєднує в собі мистецтво і  традиції, механізми діяльності і  досвід маркетологів, філософію обслуговування та концепцію формування потенційної аудиторії.

     З року в рік ресторанний бізнес стрімко розвивається. Йде серйозна конкурентна боротьба за відвідувачів. Саме цей фактор змушує топ-менеджерів продумувати не тільки основну стратегію  і стиль діяльності ресторану, але й деталі, що додають закладу унікальність і неповторність.

     Проте більшість ресторанів України не має звички серед персоналу свого  підприємства мати маркетолога, або  принаймні користуватися їхніми послугами. І регламентують вони це тим, що й без того добре працюють і отримують прибуток або тим, що послуги маркетолога забагато коштують та зовсім їм не потрібні і це займає багато часу. Але вони недооцінюють труд маркетолога.

     По-перше, щоб знати що і скільки продавати  необхідно знати кому і скільки  це потрібно. Саме маркетингові служби проводять аналіз ринку того чи іншого товару або послуги. Ці знання допомагають більш ефективно використовувати ресурси підприємства.

     Щоб структурувати роботу, в даному випадку, ресторану, необхідно продумати  головні цілі та задачі щодо реалізації продукції, визначити асортимент продукції, враховуючи побажання цільового сегменту споживачів, встановити ціновий діапазон, визначитися з методами збуту товарів або послуг та сформулювати головну стратегію розвитку підприємства. Таку інформацію і містить маркетинговий план. Найчастіше він складається на рік, а контроль над його здійсненням проводиться в середньому раз в півмісяця з метою можливого коригування плану.

     Тільки  при формуванні грамотно розробленої  концепції і послідовного комплексного впровадження всіх складових ресторанного бізнесу, гарантований успіх у розвитку діяльності ресторану.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ  ОСНОВИ ОЦІНКИ  КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Умови  виникнення та роль конкуренції  в ринковій економіці

     Важливим  атрибутом ринкової економіки є  конкуренція. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без  розвинутих форм конкуренції. Як стверджував  відомий англійський економіст  Ф. Хайєк, «суспільства, які покладаються на конкуренцію, успішніше за інших досягають своєї мети ». [18]

     Термін  «конкуренція» походить від латинського  слова «concurrere», що означає «зіштовхуюсь». [7]

     Конкуренція - це суперництво між учасниками ринкового господарства за найвигідніші умови виробництва, продажу і купівлі товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків. Такий вид економічних відносин існує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні, ні від кого незалежні суб'єкти, їхня залежність пов'язана тільки з кон'юнктурою ринку, бажанням виграти у конкурентів позиції у виробництві та реалізації своєї продукції. В ринкових відносинах конкуренцію - природно і об'єктивно існуюче явище - можна розглядати як закон товарного господарства, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем зарплати тощо.

     У своєму розвитку конкуренція пройшла  певний шлях удосконалення від простих до складніших форм. Конкуренція як явище була властива рабовласницькій, феодальній і навіть первіснообщинній епосі, її зародження й виникнення історично відносять до простого товарного виробництва. Конкуренція між простими товаровиробниками (ремісниками, селянами) орієнтується на суспільну (ринкову) вартість товару. Ті з них, які витрачають на одиницю продукції більше праці порівняно з суспільно-необхідними, в конкурентному суперництві втрачають свої позиції й не мають успіху.

     Особливий імпульс конкуренція дістала з переходом у розвинуте товарне господарство. Для ринкового господарства XVIII століття була характерна вільна конкуренція, її феномен детально дослідив Адам Сміт, якому належить вираз щодо «невидимої руки». Відомий англійський економіст перший зробив крок до розуміння конкуренції як ефективного засобу цінового регулювання:

• на основі теорії конкурентної ціни сформулював поняття конкуренції як суперництва, що підвищує ціни (при скороченні пропозиції) і зменшує ціни (при надлишку пропозиції);
• визначив основні умови ефективної конкуренції, що включають наявність великої кількості продавців, вичерпну інформацію про них, мобільність використовуваних ресурсів;
• вперше показав яким чином конкуренція, зрівнюючи норми прибутку, призводить до оптимального розподілу праці і капіталу між галузями;
• розробив елементи моделі досконалої конкуренції і теоретично довів, що в її умовах можливе максимальне задоволення потреб.

     На  рубежі XIX століття у найрозвинутіших  країнах світу вводиться механізм регулювання конкуренції, тобто встановлення «правил гри», коли підприємства та фірми намагаються запровадити нові принципи суперництва. Їхня суть полягає в тому, що підприємці діють не наосліп, силою витісняючи один одного з ринку, а з допомогою маркетингу детально вивчають ринкові можливості, його кон'юнктуру. Це значною мірою «заземлює» напругу виникнення кризи надвиробництва, оскільки зі споживачем наперед узгоджуються обсяги, номенклатура, умови й термін реалізації продукції.

     Конкуренція має негативні та позитивні риси. Тривалий час в нашій країні робився наголос в основному на негативних наслідках конкуренції: витіснення дрібних виробників великим капіталом, розорення одних і збагачення інших, посилення соціальної несправедливості, значне зростання майнової диференціації населення, загострення безробіття, інфляція тощо. В умовах адміністративно-командної системи у практиці господарювання конкуренція була майже відсутня.

     Позитивна роль конкуренції в ринковій економіці  проявляється в ряді функцій, які  вона виконує:

     - по-перше, як переконує світовий досвід, конкуренція охоплює всі зв'язки виробництва і споживання, є єдино можливим засобом досягнення збалансованості між попитом і пропозицією і в кінцевому підсумку - суспільними потребами та виробництвом;

     - по-друге, конкуренція виконує функцію спілкування (кооперації) та погодження інтересів виробників. У результаті поділу праці інтерес кожного з них пов'язаний і взаємодіє з інтересами інших товаровиробників. Через ринковий механізм конкуренція підпорядковує індивідуальні прагнення суб'єктів господарювання суспільним інтересам;

     - по-третє, конкуренція примушує товаровиробників знижувати індивідуальні виробничі витрати, що вимагає від підприємців постійного вдосконалення технічної бази виробництва, знаходження шляхів економії сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, робочого часу;

     - по-четверте, конкуренція стимулює підвищення якості продукції та послуг. Ця функція набуває особливого значення в нинішніх умовах розвитку науки й технології, коли кожному виробнику надається можливість удосконалювати споживчі якості виробів, відповідаючи на зростаючі потреби й зміну смаків споживача. Конкуренція спонукає виробників упроваджувати нові види продукції, а також здійснювати різні модифікації одного й того ж продукту;

     - по-п'яте, історично важливою функцією конкуренції є формування ринкової ціни. З її допомогою конкуренція забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами та суспільним виробництвом.

     Виконуючи ці функції, конкуренція безпосередньо  впливає на ефективність виробництва, підвищуючи його технічний рівень, забезпечуючи поліпшення якості та розширення номенклатури продукції.

     Виникнення  ринкової економіки знаменується появою вільної конкуренції. Але існування купівлі-продажу товарів, використання грошей може бути і без неї. Ось чому треба з'ясувати як виникає конкуренція.

     Першою  умовою виникнення конкуренції є  наявність на ринку великого числа  незалежно діючих виробників будь-якого  конкретного продукту або ресурсу. Якщо виробництво зосереджено в руках одного власника, то панує монополія, яка по суті заперечує конкуренцію. Монополія і конкуренція - це антиподи.

     Друга умова виникнення конкуренції - це свобода  вибору господарської діяльності виробників. Кожний з них не тільки визначає що виробляти, а й має право вносити будь-які зміни у виробництво, визначати його обсяги тощо.

     Третьою умовою виникнення конкуренції є  відповідність між попитом і  пропозицією. Якщо, припустимо, попит  перевищує пропозицію, то у покупця не має свободи вибору, оскільки через дефіцит уся продукція реалізується. Там, де є дефіцит, там немає вільної конкуренції.

     Четвертою умовою виникнення конкуренції слід вважати наявність ринку засобів  виробництва. У конкурентній боротьбі велике значення має встановлення високої норми прибутку, яка по суті є орієнтиром у виборі господарської діяльності. Однак вибір діяльності показує тільки можливість виробництва. Для того щоб ця можливість перетворилась на дійсність, потрібно, маючи грошовий капітал, перетворити його на засоби виробництва.

     В умовах адміністративно-командної  системи вільного ринку засобів  виробництва не було: по - перше, покупцями  засобів виробництва були лише державні та кооперативні підприємства, по-друге, навіть ці покупці не мали права купувати те, що їм потрібно. По-третє, вибір засобів виробництва був обмежений, недостатній. У зв’язку з цим підприємства намагались створювати запас найбільш дефіцитних засобів виробництва. Відбувалося омертвіння значного капіталу, що негативно відбивалося на ефективності виробництва.

1.2. Оцінка  конкурентоспроможності підприємства

       Конкурентоспроможність підприємства  визначається за допомогою трьох  груп показників, які відображають  конкурентоспроможність продукції  що випускається та ефективність використання ресурсів.

     Перша група включає показники, які  характеризують економічні параметри, - собівартість, ціну виробу та споживання, умови платежу та поставок, строки та умови гарантії і т. д.

     Друга група включає показники, які  характеризують стан та використання живої праці, основних виробничих фондів, матеріальних затрат, обігових коштів, а також фінансовий стан підприємства.

       При оцінюванні конкурентоспроможності  підприємства предметом уваги  повинна бути номенклатура випускаємої  продукції та її конкурентоспроможність. Саме продукція з її якістю, упаковкою, сервісом, рекламою і т. д. приваблює не лише покупця, а також бізнесмена, акціонера, інвестора.

       Загальні правила оцінки конкурентоспроможності продукції наступні:

     - вибір та аналіз ринку для реалізації товару;

     - вивчення конкурентів по виробництву  і реалізації аналогічних товарів;

     - вибір та обґрунтування найбільш конкурентоспроможного товару-аналогу в якості бази для порівняння;

     - визначення необхідних груп параметрів, які підлягають оцінюванню;

     - установка набору одиничних показників  за відповідними групами параметрів;

     - вибір методик розрахунків, визначення  та аналіз зведених показників по товарним групам;

     - розрахунок інтегрального показника  конкурентоспроможності товару підприємства;

     - розробка товарної політики підприємства  відносно виробництва товару  для певного ринку, розширення  його виробництва, експорту, розробка  заходів по підвищенню конкурентоспроможності товару, зняття його з виробництва та ін. Щоб задовольнити свої потреби, покупець повинен придбати товар, а потім, якщо це досить складний виріб, нести витрати по експлуатації – купувати паливо, мастила, запасні частини.

     Третя група – нормативні параметри, які  показують чи відповідає виріб стандарту, нормам, правилам, що регламентують кордони, з яких даний параметр не має права виходити. До їх числа відносяться показники надійності, ресурс виробу, безвідмовність, довговічність, ремонтоздатність. До нормативних параметрів відносяться також ергономічні параметри (гігієнічні, фізіологічні, психологічні та ін.), які демонструють відповідність товару якостям людського організму та людської психіки, визначають зручність роботи, швидкість стомлення.

     Підтримка високої конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно опиняється більш прибутковим, чим його головні конкуренти. Це одночасно передбачає, що підприємство займає стабільне місце на ринку товарів та послуг , та його продукція користується постійним попитом. Однак в житті цей стан не являється незмінним. Тому керівництво підприємства повинно вміти відслідковувати зміни, що відбуваються в умовах господарювання, і проводити відповідні перетворення в політиці ведення виробництва та реалізації товарів. Такими перетвореннями можуть бути: зміна товарної політики, впровадження нових технологій, диверсифікація виробництва, зміна організаційно-правового статусу підприємства, модернізація форм збуту продукції, вихід на нові ринки, створення спільних виробництв і т. д.

       Важливим моментом в проведенні  перетворень по підвищенню конкурентоспроможності  підприємства являється вибір  їх здійснення. В ряді вітчизняних  та зарубіжних робіт пропонується  виходити із так званого циклу  конкурентної переваги фірми – КПФ (діаграма 1.). 

     Діаграма 1. Цикл КПФ 

     Зі  схеми ми бачимо, що на кожному етапі  стан конкурентоспроможності підприємства різний. Але коли вона переходить в  так звану зрілість, тобто стає незмінною, то рахується , що настав момент для проведення перетворень. Але при такому підході може виникнути ситуація, при якій проведення перетворень нічого не дасть. Справа в тому, що в силу різночасовості змін подій, які відбуваються в параметрах, що впливають на конкурентоспроможність підприємства в стадії загальної зрілості деякі з них будуть знаходитись в стані занепаду, і на їх зміни буде потрібно багато часу. Тому у відповідності з прийнятою стратегією розвитку підприємства необхідно відслідковувати зміни кожного фактора. Всі фактори, що впливають на конкурентоспроможність, можна розділити на дві великі групи: внутрішні та зовнішні.

     Зовнішні  фактори – це ті, на які підприємство впливати не може і в своєї політиці повинно сприймати їх як дещо незмінне. До них відносяться наступні:

1. Діяльність державних владних структур(фіскальна та кредитно грошова політика, законодавство). Наприклад, в залежності від характеру податкової політики (розміри податкових ставок) підприємство буде отримувати високий прибуток чи, навпаки, зовсім його не отримувати.
2. Господарська кон’юктура, що складається. Вона включає кон’юктуру ринків сировинних та матеріальних ресурсів, ринків трудових ресурсів, ринків засобів виробництва, ринків фінансових ресурсів.

     3.Розвиток  родинних та підтримуючих галузей.  В даному випадку мова йде  про розвиток нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої переробки), нових матеріалів та джерел енергії. Їх впровадження у виробництво підвищує науковий та виробничий потенціал підприємства.

     4. Параметри попиту. Вони включають  ріст попиту на товари, що виробляються підприємством, його стабільність і дозволяють підприємству отримувати високий прибуток , а також закріпити своє положення на ринку. Нестабільний попит, зміна вимог покупця до якості продукції підприємства, зниження покупної можливості населення, навпаки, не створюють умов для забезпечення певної конкурентоспроможності підприємства.

     До  внутрішніх факторів відносяться наступні:

1. Діяльність керівництва та апарату управління підприємства (організаційна та виробнича структури управління, професійний та кваліфікований рівень керуючих кадрів і т. д.).
2. Система технологічного оснащення. Обновлення устаткування та технологій, тобто заміна їх на більш прогресивні, забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства, підсилює внутрішню гнучкість виробництва.

     3.Сировина, матеріали і напівфабрикати. Якість  сировини, комплектність її перероблення  та величина відходів серйозно впливають на конкурентоспроможність підприємства. Зменшення виходу готової продукції із використовуваної сировини (це особливо характерно для харчової промисловості), не комплексна її переробка приводять до збільшення витрат виробництва, а значить, до зменшення прибутку, що, в свою чергу, не дозволяє розширити виробництво. В наслідок цього знижується конкурентоспроможність. І навпаки, покращення використання сировини, його комплексна переробка понижують витрати виробництва, а значить, підвищують конкурентоспроможність.

     4. Збут продукції: його об’єм та витрати реалізації. Цей фактор серйозно впливає на підвищення конкурентоспроможності підприємства: можна добитися непоганих результатів в виробництві, випускаючи продукцію вищої якості і відносно невисокої собівартості, але все буде зведене нанівець із-за непродуманої збутової політиці. Тому підприємство намагається здійснити ефективний збут за рахунок продажі продукції, необхідної ринкові, стимулювання збільшення об’ємів продаж, завойовуючи нові ринки збуту. Все це робиться , з однієї сторони, на основі формування «свого» покупця, проведення ефективної цінової політики і т. п. , а з іншої – шляхом ефективного забезпечення сировиною, необхідними матеріалами та устаткуванням по доступним цінам.

     Визначивши  середовище, в якому воно буде працювати, підприємству необхідно перейти  до установлення своєї ролі, положення  на ринку. Тут важливо виходити із максималізації тих можливостей підприємства, які відрізняють його від конкурентів.

     До  форм та методів максимілізації внутрішніх можливостей основі проведення технологічної  політики, направленої, по-перше, на постійне внесення підприємства необхідно перш за все віднести гнучке їх використання на «ноу-хау» в технологію виробництва та образ своєї продукції, що дозволяє підприємству стати лідером у випуску даної продукції, по-друге, на забезпечення високої якості, по-третє, на поставку продукції в срок.

     Прагнучи  до гнучкого використання своїх внутрішніх можливостей, підприємство повинно  забезпечити собі технологічну та економічну ефективність не нижче галузевої. Іншими словами, воно повинно найти спосіб оптимального поєднання бажаної  технологічної та економічної ефективності, щоб забезпечити найкращі технологічні та економічні умови пропозиції.

1.3. Сучасні концепції управління конкурентоспроможністю

     Сучасна концепція управління конкурентоспроможністю підприємства ґрунтується на використанні базових положень науки управління, відповідно до яких основними елементами системи управління є мета, об’єкт і суб’єкт, методологія та принципи, процес та функції управління.

     Метою управління конкурентоспроможністю підприємства виступає забезпечення життєздатності та сталого функціонування підприємства за будь-яких економічних, політичних, соціальних та інших змін у його зовнішньому середовищі.

     Проаналізувавши підходи вчених до управління конкурентоспроможністю можливо виділити основний підхід –  процесний. Відповідно до нього управління конкурентоспроможністю підприємства являє собою процес реалізації певної сукупності управлінських функцій – ціле встановлення, планування, організації, мотивації та контролю діяльності по формуванню конкурентних переваг та забезпеченню життєдіяльності підприємства як суб’єкта економічної діяльності. Значення кожної зі складових функцій нами представлено в Табл.1. 

     Табл.1. 

     Складові  функції процесного підходу до управління конкурентоспроможністю

     Реалізація  функцій управління конкурентоспроможністю підприємства у їх взаємозв’язку  формує цикл управління конкурентоспроможністю. Адекватність та  ефективність управління кожною складовою даного процесу, дасть змогу підприємству сформувати та підтримувати на належному рівні власну конкурентоспроможність. Для ефективного управління конкурентоспроможністю підприємства його необхідно розглядати в контексті важливого стратегічного завдання кожного підприємства та проводити  дослідження процесу управління конкурентоспроможністю потенціалу підприємства.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА РИНКУ ПІДПРИЄМСТВ РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА

1. Загальна  характеристика готельного комплексу  «Тернопіль»

     Об'єктом  дослідження курсової роботи є ресторан «Тернопіль» який знаходиться за адресою: м Тернопіль, вул. Замкова 14. Ресторан розміщений на першому поверсі будинку, де знаходиться готель «Тернопіль». Підприємство харчування відкритого типу вищої надточної категорії ресторан «Тернопіль» входить до складу готельного комплексу «Тернопіль – готель». До його складу входять бар «Тернопіль» - на 40 місць, торговий зал «Червоний» - на 100 місць, торговий зал «Білий» - на 180 місць.

     Структурною одиницею ресторану є бар «Тернопіль», який має окремий вхід і знаходиться в одній будівлі. Бар також має рівноправне сполучення як з виробничими цехами, так і з торговими залами ресторану Всього у підприємстві 320 місць.

     Контингент  споживачів ресторану різноманітний: це в основному мешканці готелю, іноземці, туристичні групи, учасники делегацій, службовці різних установ, розміщених в центральній частині  міст, а також жителі міста Тернополя.

     Приміщення  ресторану, в основному, розміщені на першому поверсі будівлі. Основні виробничі потужності ресторану знаходяться на одному поверсі, це виробничі цехи, два торгових зали, бар, допоміжні та адміністративні приміщення, гардероб, вестибюль. В напівпідвальному приміщенні розташовані складські приміщення холодильні камери м'ясний та кондитерський цехи.

     На  поверхах готелю немає ніяких торгових точок підприємства, тому всі мешканці готелю обслуговуються у залах ресторану. Режим роботи залів:

     «Червоний» зал - з 8.00 до 20.00

     «Білий» зал - з 12.00 до 24.00