ЗМІСТ 
 
 
 

Вступ

      Розвиток  вітчизняної економіки, прихід на ринок  західних компаній і тенденція до створення єдиного фінансово-інформаційного простору вимагають від українських компаній швидкого реагування на зміни ринкового середовища. У складному і швидко змінному діловому середовищі конкурентноздатними виявляються гнучкі і такі, що динамічно розвиваються компанії, яким вдалося скоротити витрати і підвищити ефективність бізнесу, забезпечуючи зростання вартості компанії. Досягти такого комплексного економічного ефекту можна тільки за рахунок впровадження прогресивних технологій, тому будь-яка нова технологія сьогодні пильно розглядається крізь призму її здатності ефективно вирішувати конкретні завдання бізнесу.

        Один з основних викликів сучасності - обмежені і дорогі ресурси, які, до того ж, часто характеризуються значним територіальним розподілом. Сьогодні дуже важливо виявити стратегічні напрями діяльності компанії і сконцентрувати достатні ресурси на ключових аспектах бізнесу. Для цього потрібно, перш за все, мати цілісну і реальну картину діяльності всіх сфер підприємства. Основним чинником створення тривалої конкурентної переваги і зростання інвестиційної привабливості компанії стають оптимальні стратегії управління всім ресурсним потенціалом підприємства.

      Управління тільки внутрішніми ресурсами підприємства, навіть в максимальному ступені ефективне, не вирішує всіх проблем. Посилення інтеграційних процесів у діловому світі приводить до того, що компанії сьогодні залучаються до широкої екосистеми, об'єднуючої внутрішню сферу бізнесу підприємства, всіх ділових партнерів, клієнтів, а також акціонерів, потенційних інвесторів і інших зацікавлених осіб. Внаслідок цього підприємствам важливо сформувати оптимальні організаційні межі своєї бізнес-середовища і, на основі сучасних технологій управління, забезпечити рентабельне використання широкого арсеналу зовнішніх ресурсів, найважливішою з яких стає ефективна співпраця всіх учасників бізнесу.

      Зростаюча конкуренція і непередбачувані  зміни ринкового середовища вимушують  компанії проводити ретельну оцінку ефективності свого бізнесу і  шукати способи підвищення продуктивності і прибутковості, зокрема за рахунок впровадження інтегрованих в єдиний комплекс технологічних рішень. Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження теми курсової роботи.

      Метою даної роботи є дослідження структури існуючих методів управління матеріальними ресурсами підприємства, системи і руху матеріальних ресурсів від моменту визначення необхідності забезпечення виробничого процесу сировиною і матеріалами до моменту виходу кінцевого продукту.

      Об'єктом  дослідження курсової роботи є система управління підприємства на базі компанії ТОВ Завод «Євроформат».

      Предмет дослідження – управління матеріальними  ресурсами на підприємстві.

      Мета  роботи передбачає виконання таких  завдань:

• дослідити поняття управління матеріальними ресурсами;
• охарактеризувати матеріально-технічне забезпечення виробництва в системі управління матеріальними ресурсами;
• проаналізувати управління матеріальними ресурсами на підприємстві.

Розділ 1

Матеріально-технічне забезпечення виробництва  в системі управління матеріальними ресурсами

1.1.  Поняття матеріальних ресурсів та управління ними

      Матеріальні ресурси — це ресурси в натурально-речовинній формі, які використовуються у виробничій діяльності підприємства. До їх складу входять основні фонди та частка оборотніх фондів:

      Основні фонди — це матеріально-речовинні  цінності підприємства, які використовуються або призначені як засоби праці. До основних фондів відносять будівлі, технічні споруди, обладнання, транспортні засоби, а також засоби зі сроком служби більше року та вартістю понад 500 гривень.

      Частина оборотніх фондів входить до складу матеріальних ресурсів. Це малоцінні та швидкопсувні предмети, пакувальний матеріал, паливо, електроенергія, технологічні та ін [8].

      На  основі досліджень різних вчених щодо класифікації матеріальних ресурсів, і з врахуванням їх великої  різноманітності, що використовуються на підприємствах,   нижче подано класифікацію матеріальних ресурсів, що відповідає сучасним економічним умовам в Україні (рис. 1.1.1.).   
 
 
 
 
 
 

Рис.1.1.1. Класифікація матеріальних ресурсів підприємства [8] 

      У ній враховано й усунуто головні  недоліки традиційних класифікацій матеріальних ресурсів, в яких матеріальні  ресурси подані лише як набір (послідовність) певного процесу використання. Управління матеріальними ресурсами може здійснюватись у різних умовах, на нього можуть впливати різні чинники:

• кризовий стан підприємства;
• зростання цінової конкуренції;
• перехід на освоєння нових видів продукції;
• зміна партнерів;
• вихід на міжнародний конкурентний ринок;
• робота в рамках кооперації; характер управління підприємством (антикризове, стратегічне);
• реструктуризація.

      В теперішній час на основі наукових розробок і господарської діяльності практики підприємств сформулювали основні принципи управління матеріальними ресурсами:

• плюралізм джерел забезпечення;
• самостійність підприємств-постачальників і підприємств-споживачів в використанні ресурсів, що знаходяться в рамках їх власності;
• зарегулювання на основі діючих за допомогою керуючих дій елементів державної економічної політики для досягнення збалансованості виробництва з матеріальними ресурсами;
• ідентифікація використання матеріальних ресурсів в наслідок досягнення максимально можливого ступеню їх залучення у виробничій обіг;
• комплексність (тобто задіяні всі необхідні матеріальні ресурси);
• оперативність;
• зворотність;
• сприйнятливість до науково-технічного прогресу;
• реалізація пріоритету споживача - задоволення індивідуальних і суспільних потреб в матеріальних ресурсах і послугах на необхідному рівні при найменших витратах.

    Ці  принципи мають працювати одночасно, бо визначають умови рівноважного стану  і ефективного функціонування системи. В протилежному випадку система  управління деформується, що призводить до збою в процесі матеріально-технічного забезпечення: виникненню дефіцитних ситуацій при одночасному виникненні надлишку запасів товарно-матеріальних цінностей[15].

1.2.  Форми і системи матеріально-технічного забезпечення

      У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). Вони в процесі виробництва перетворюються на продукцію (послуги) і підлягають постійному поповненню. Для цього організується матеріально-технічне забезпечення, яке включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачі окремим споживачам на підприємстві. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним, комплектним і з мінімальними витратами. Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання.

      Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками  є безпосередньо підприємства-виробники  або організації-посередники. Купівля  матеріально-технічних ресурсів безпосередньо у виробників, тобто організація постачання за прямими зв'язками, має ті переваги, що вона забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв'язками поставляються передусім ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями й складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, яка сягає іноді десятків тисяч найменувань і типорозмірів, не може поставлятися за прямими зв'язками. Ті ресурси, які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегулярно, економніше буває купувати в посередників – оптових фірм і магазинів. Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіально розміщуються неподалік від підприємств та організацій споживачів[6]. 

      Нерегулярна або періодична купівля матеріально-технічних  ресурсів, передовсім з однорідними стандартизованими властивостями, може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація про продаж продукції та рівень поточних цін.

      Вибираючи постачальників матеріально-технічних  ресурсів, слід ураховувати низку  чинників, у тім числі: відповідність виробничої потужності постачальників потребі підприємства в матеріалах, якість і ціну останніх, репутацію постачальника, його територіальну віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються й вибирається той партнер, який забезпечує найліпші умови постачання за мінімальних витрат.

      Між постачальником і споживачем матеріально-технічних  ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору. Матеріально-технічні ресурси поступають на склад підприємства, з якого далі подаються в цехи й на робочі місця.

      Об'єкти техніки (машини, устаткування, пристрої тощо), які потрібні епізодично, зберігаються на складі підприємства до моменту  введення в експлуатацію. Щодо матеріалів, то постачання таких на робочі місця  є регулярним і вважається завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення. Воно здійснюється за певною системою. Для кожного цеху чи іншого підрозділу службою матеріально-технічного забезпечення встановлюється ліміт витрат матеріалів на підставі норм витрат і планового обсягу робіт. У межах ліміту матеріали видаються зі складу цехам.

      Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах одиничного і дрібносерійного  виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують. За умов масового та багатосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих місць. Склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Централізована система дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізувати та автоматизувати транспортно-складські операції.

      Вищої форми набуває централізоване постачання матеріалів у цехи й на робочі місця  за інтегрованої системи виробництва й постачання "точно за часом", коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включаються також і постачальники, які забезпечують виробничий процес часто прямо "з коліс", зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму. 
 

     1.3.  Обчислення потреби в матеріалах 
 

      Потреба в матеріально-технічних ресурсах визначається по-різному, залежно від  їхнього призначення. Кількість  технічних засобів, тобто машин  та устаткування, обчислюється епізодично за проектування виробничих систем. Розрахунки потреби в матеріалах є регулярними і здійснюються на єдиній методичній основі. Кількість матеріалів певного різновиду, яка потрібна підприємству в розрахунковому періоді в натуральному вимірі (М_п) і яку слід закупити, обчислюється за формулою

М_п =М_в + М_з.к + М_з.п,

     де  М_в – витрати матеріалів за розрахунковий період; М_з.к, М_з.п – перехідний запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.

      Матеріали витрачаються (М_в) на такі потреби: основне виробництво, виготовлення технологічного оснащення, ремонтно-експлуатаційні роботи, заходи з підвищення технічного рівня виробництва, капітальне будівництво власними силами. Витрати матеріалів обчислюються множенням обсягу продукції (робіт) на норму витрати матеріалу. Цей засадний принцип конкретизується відповідно до того чи того об'єкта нормування. Так, витрати матеріалів на виробництво продукції М_в.в підраховується за формулою

М_в.в =

     де  п – кількість найменувань продукції, що виготовляється; N_і – обсяг випуску продукції і-го найменування в натуральному вимірі; М_ні – норма витрат матеріалу на одиницю і-го виробу; М_н.в. – витрати матеріалу на зміну залишків незавершеного виробництва[6].

      Величина  М_н.в. обчислюється тоді, коли істотно змінюються залишки незавершеного виробництва. Обчислення її проводять по-різному залежно від широти номенклатури продукції та величини норм витрат. За обмеженої номенклатури продукції й великих норм витрат визначається зміна кількості виробів у незавершеному виробництві, яку помножують на норму витрат на один виріб. В інших випадках величина М_н.в. обчислюється приблизно, виходячи зі зміни незавершеного виробництва у вартісному вимірі й витрат матеріалів на грошову одиницю за минулий рік.

      Так підраховуються витрати на виробництво  продукції основних матеріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів і тих  допоміжних матеріалів, які нормуються на окремі вироби. Витрати матеріалів на допоміжні й обслуговуючі процеси  обчислюються множенням обсягу робіт або кількості об’єктів обслуговування на норму витрат.

1.4.  Управління запасами підприємства

      Управління  запасами – це функціональна діяльність, мета якої – довести загальну суму щорічних витрат на утримування запасів  до мінімуму за умови задовільного обслуговування клієнтів.

      Згідно  з іншим визначенням, управління запасами – це забезпечення і підтримування  оптимальної кількості і типів  фізичних ресурсів, необхідних для  реалізації стратегічного плану  організації[20].

      Важливість управління запасами пояснюється, насамперед, тим, що виробництво – це потік матеріальних ресурсів через процес, який змінює форму цих матеріалів, перетворюючи їх у готову продукцію.

      Типи  запасів найчастіше розглядають  у контексті конкретної організації (стосовно банку – це запаси грошей, школи – запаси навчальних засобів, лікарні – ліків). Детальніше зупинимося на типах запасів промислового підприємства:

1. Сировина – це інгредієнти, які перетворюються в кінцевий продукт, і характер яких залежить від призначення продукції та особливостей виробничого процесу).
2. Допоміжні матеріали (матеріали, які не е часткою готового виробу: мастило, миючі засоби тощо).
3. Незавершене виробництво (вироби, що не пройшли повний технологічний цикл обробки).
4. Готова продукція (нереалізовані кінцеві продукти, які зберігаються на складах підприємства-виробника або на підприємствах роздрібної торгівлі) [20].

      Запаси  створюються з метою:

• сприяння обслуговуванню споживачів (наявність запасів – важливий чинник утримування споживачів, пов'язаний із можливістю поставки продукції в будь-який час);
• сприяння гнучкості виробництва (здатність швидко переходити на виробництво іншої, продукції завдяки запасам, можливість задовольнити попит на продукцію, яка в даний час не виробляється);
• сприяння визначеності виробництва (чим більш невизначена ситуація на ринку, тим більша необхідність страхування створенням резервних запасів);
• сприяння згладжуванню виробництва (здатність задовольняти попит у періоди максимального збуту без збільшення обсягу виробництва);
• отримання прибутку шляхом цінової спекуляції (в період інфляції можна отримати прибуток купівлею запасів за нижчою ціною і продажем їх у майбутньому).

      Створення та зберігання запасів потребують значних  витрат, і щорічна їх сума перевищує  чверть вартості самих запасів. Тому важливо керувати запасами, щоб зазначені витрати були мінімальними і щоб забезпечувався той рівень обслуговування та задоволення запитів клієнтів, до якого прагне компанія.

      Затрати, пов'язані зі створенням і зберіганням  запасів, охоплюють:

      А. Затрати на підтримування запасів, тобто пов'язані з володінням запасами.

      Б. Затрати, пов'язані з розміром партій, тобто затрати, пропорційні до кількості  замовлених партій, а не кількості  виробленої продукції.

      В. Затрати, пов'язані з дефіцитом запасів, тобто такі, що виникають при відсутності необхідних матеріалів.

      Г. Затрати на управління запасами.

      Ефективність  системи управління запасами залежить від виду попиту на конкретний тип  запасів. Теорія менеджменту виділяє  залежний і незалежний попит.

      Предмет має залежний попит, якщо його використання прямо пов'язане з планами виробництва  інших виробів. Цей вид попиту існує, в основному, на матеріали  та комплектуючі вироби, що використовуються при виробництві продукції.

      Предмет користується незалежним попитом, якщо попит на нього не зумовлюється планами виробництва інших виробів. Прогнозувати його значно важче, ніж залежний попит.

      Система управління запасами при залежному  попиті на продукцію має можливість чітко планувати потреби виробництва  в матеріальних ресурсах, оскільки в цій ситуації основою планування є план виробництва. Метою такого планування матеріальних потреб є забезпечення виробничого процесу лише тим, що безпосередньо необхідне для виконання планів поточного періоду.

      Система управління запасами при залежному попиті реалізує два підходи: фіксована кількість продукції та фіксований час [20].

      У системах з фіксованою кількістю  продукції постійно контролюється  рівень запасів. У момент падіння  кількості запасів нижче від  встановленого рівня видається замовлення на поповнення запасів, причому замовляється завжди одна й та ж кількість виробів. Отже, фіксованими величинами в цій системі є рівень запасів, при якому повторюється замовлення, та кількість замовлених виробів. Система управління запасами за фіксованою кількістю продукції є ефективною за таких умов:

• висока питома вартість виробів, що постачаються;
• високі витрати зберігання матеріально-технічних запасів;
• високий рівень збитків у випадку відсутності запасів;
• скидка у ціні залежно від замовленої кількості;
• відносно непередбачений або випадковий характер попиту.

      У системах з фіксованим часом замовлення на поповнення запасів розміщуються із заданою періодичністю. Кількість  виробів, що замовляється, нестабільна  і залежить від наявного залишку. Така система є найбільш ефективною для матеріально-технічних запасів, що мають такі характеристики: 

• малоцінні предмети;
• низькі витрати на зберігання матеріально-технічних запасів;
• незначні втрати при відсутності запасів у конкретний момент часу;
• даний вид запасів – один з багатьох, що закуповується у конкретного постачальника;
• скидка у ціні залежить від вартості замовлень відразу на кілька виробів;
• відносно стабільний рівень попиту тощо [20].

      Для визначення вартості оптимального розміру  замовлення доцільно розглянути таку залежність:

Кількість (розмір партії)

Рис. 2.1.1. Залежність між вартістю виконання замовлення та поточними витратами 

      На  рис. 2.1.1. пряма (1) характеризує поточні витрати на утримування запасів (це кошти, інвестовані в запаси, орендна плата, страхові витрати тощо). Крива (2) характеризує вартість виконання замовлення. Щоб звести до мінімуму витрати на запаси, менеджер повинен звести до мінімуму вартість виконання замовлення, а також поточні витрати. Як видно з рис. 2.1.1., ці величини зв'язані між собою протилежно: із збільшенням розміру кожного замовлення кількість і вартість замовлень зменшується, але, з іншого боку, оскільки великі кількості ресурсів замовляються та розміщуються в запасах, витрати на утримання зростають. Складання залежностей (1) та (2) дає криву сукупних витрат (3), екстремальна точка якої відповідає оптимальному розмірові замовлення.

      Більшість американських теоретиків і практиків  менеджменту вважають, що при встановленій меті управління запасами (утримування на мінімальному рівні щорічної загальної суми витрат на забезпечення запасів) необхідно зводити до мінімуму такі показники:

• кількість замовлень за рік;
• тривалість страхових циклів;
• тривалість часу поставки, виготовлення та внутрізаводського транспортування;
• тривалість циклів зберігання на складі;
• кількість товарів, що знаходяться на складі;
• кількість складів і комор.

      Американські  фахівці вважають, що добре виконана програма управління запасами повинна  дати такі результати:

1. Більш як на 10% зменшити загальну суму витрат на запаси.
2. Зменшити середню суму капітальних вкладень у запаси.
3. Зменшити кількість дефіцитних товарів.

      Для ефективної реалізації цієї економії необхідно правильно використати  як кошти, зекономлені на капіталовкладеннях у запаси, так і додаткову площу, звільнену через зменшення розміру запасів. 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2

ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА ТОВ "ЄВРОФОРМАТ" 
 

1. Історія виникнення підприємства та коротка характеристика бізнесу

     ТОВ «Завод Євроформат» – український  виробник, головним видом діяльності якого є виготовлення корпусних металовиробів та монтаж шаф, які застосовуються в якості оболонок для розміщення активного електротехнічного, телекомунікаційного та електронного обладнання.

     ТОВ «Завод Євроформат»  – належить до промислової групи компаній «Євроформат». За основною спеціалізацією в структурі промислової групи компаній підприємство відноситься до Департаменту корпусних металовиробів. На сьогодні інвесторами підприємства є українські акціонери.

      Історія розвитку:

• 1998: Рік початку розвитку промислової групи компаній «Євроформат». Цього року було сформовано основні виробничі потужності та здійснено  запуск заводу з виготовлення дорожніх знаків для потреб українського ринку. 
• 2000: Шляхом закупки додаткового обладнання компанія створила повний цикл виробництва дорожніх знаків від закупки сировини до просування товару на ринку.
• 2002: Було проведено освоєння випуску бар’єрного огородження. В кінці цього року була запущена нова виробнича лінія з випуску бар’єрного огородження.
• 2003: Введена в експлуатацію автоматична лінія по обробці листового металу.   
• 2004: Запуск найбільшої в Україні лінії гарячого цинкування з семиметровою ванною.
• 2004: Впровадження Системи Управління Якістю (ISO 9001-2001). 
• 2005: Введена єдина автоматизована система управління виробничими процесами.
• 2005: Відкриття власного конструкторського бюро. Компанія «Євроформат» набуває статусу інженерно-виробничої компанії. 
• 2007: Освоєно виробництво високовольтних опор.
• 2009: Розпочато серійне виробництво модульних шаф для житлових, адміністративних і торгових приміщень. Шафи були розроблені та удосконалені за європейськими стандартами.
• 2010: Департамент «Комунальне обладнання» у вересні 2010 року сертифікував підприємство відповідно до міжнародного стандарту якості ISO-9001: 2008 (сертифікат відповідності отриманий в результаті сертифікаційного аудиту фахівцями TUV NORD CERT GmbH (Німеччина) [19].