Забезпечення підвищення рівня якості і конкурентоспроможності продукції

51

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Луганський національний аграрний університет

Економічний  факультет

Кафедра економіки підприємства

і управління трудовими ресурсами

Курсова робота

на тему:  «Забезпечення підвищення рівня якості і конкурентоспроможності продукції»

                                  Виконав: студент

                               3 курсу 334 групи

      Юдін Олександр Олександрович

Керівник: Лариса Іванівна

Луганськ  2012

Зміст:

Вступ

1.        Суть, показники і методи оцінювання якості продукції.

1.1. Поняття якості, характеристика його показників і значення для підвищення конкурентоспроможності продукції.

1.2. Методи визначення якості продукції і вплив його рівня на результати виробництва.

2.        Економічна характеристика об'єкту дослідження.

3.        Шляхи підвищення якості і конкурентоспроможності продукції.

3.1. Державне управління якістю продукції.

3.2. Заходи щодо підвищення якості на продукцію як чинник підвищення її конкурентоспроможності.

Висновки і пропозиції

Список літератури

ВСТУП

Одна з найважливіших задач розвитку підприємства і країни в цілому,

нерозривно пов`язана з ефективністю виробництва, забезпечення випуску необхідної кількості сучасних виробів та покращення якості, досягнення конкурентоспроможності продукції на ринку.

Загострення конкурентної боротьби (за збут своєї продукції, за місце на ринку) поміж фірмами-виробниками змушує шукати їх нові засоби впливу на рішення покупців. Одним з таких шляхів є створення товарів покращеного рівня якості.

Передовий закордонний досвід свідчить , що якість, безперечно, є найбільш вагомою складовою конкурентоспроможності, але разом з тим, можливості реалізації продукції, крім якості, визначаються значним числом параметрів і умов, більшість з яких розповсюджується не тільки на товар, але і на підприємство, фірму і навіть країну.

Проблема підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції в умовах подальшого розвитку економіки пов’язана, насамперед, з розробкою системи управління конкурентоспроможністю. Завоювання й утримання конкурентних переваг ключові фактори успіху підприємства в конкурентній боротьбі. Особливої гостроти ця проблема досягає в умовах посилення iнтенсивностi конкуренції на окремих ринках, де від виробників продукції потрібно постійно вiдслiдковувати зміни попиту, покращення якості, вартості сировинних ресурсів, а питання рентабелъностi активів прямо залежить від ступеня використання новiтнiх пiдходiв у сфері стратегічного маркетингу. Формування конкурентних відносин сприяє створенню розвиненого, цивiлiзованого ринку, що включає сферу виробництва й товарообмiну. Завдяки активному інтересу до проблем підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання, що виник внаслідок розвитку ринкових відносин, з’явилася велика кiлькiсть розробок, спрямованих на вирішення цієї проблеми.

Для сформованих концептуальних пiдходiв до управління конкурентними перевагами характерна безліч вiдмiнностей, що стосуються не тільки понятійного апарату, а й постановки цілей, теоретико-методологічної практичної бази процесу дослідження й аналізу ринку. Незважаючи на значні досягнення в теорії й практиці управління конкурентоспроможністю підприємства, є ряд проблем, якi залишаються предметом дискусій i обговорень вчених-економiстiв. Так, у бiльшостi наукових праць вітчизняних i закордонних учених використовується універсальний пiдхiд при розгляді ролі конкурентних переваг підприємства в процесах збільшення присутності на ринку, з урахуванням посилення інтенсивності галузевої конкуренції. При цьому недостатньо систематизовані поняття й методологія для вивчення рівня конкурентоспроможності підприємства як найважливішого інструмента посилення позицій підприємства в конкурентній боротьбі, слабко дослiдженi питання розробки практичного використання кiлькiсного підходу для оцінки результатів управління конкурентними перевагами. Особливості конкуренції на різних ринках диктують специфічний пiдхiд до вивчення конкуренції в галузі. Реалізація цього підходу можлива шляхом розроблення маркетингової стратегії з урахуванням результатів конкурентного аналізу, також результатів оцінки сильних i слабких сторін підприємства, послідовного моніторингу діяльності ключових конкурентних гравців у рамках конкретної галузі.

В умовах розвитку міжнародної торгівлі і споріднених їй видів діяльності, усіх окремих підприємств та галузей економіки на зовнішньому і внутрішньому ринках повністю залежить від того, наскільки їх продукція або послуги відповідають стандартам якості. На кожному часовому етапі якість продукції повинна бути оптимальною, тобто такою, що максимально задовольняє потреби споживачів при відносно мінімальних затратах на її досягнення.

З розвитком науково технічного прогресу проблема якості не спрощується, а, навпаки, стає складнішою. Тому вирішувати її традиційними методами, тобто лише шляхом контролю якості готової продукції, практично неможливо. Повинен бути комплексний, системний підхід, реалізація якого можлива лише в рамках системи управління якістю. Відомий американський спеціаліст Едвард Демінг ще в 1950 р. писав, що на 85% вирішення проблеми якості залежить не від людей, а від системи управління якістю.

Значну роль в підвищенні якості продукції відіграють стандарти, які є організаційно-технічною основою систем якості. На перших порах мала місце практика внесення в контракти вимог до систем якості, що доповнювали вимоги до продукції, а також до перевірки систем якості на підприємстві у виробника. Для регулювання процесу перевірки систем якості в ряді країн (США, Канада, Великобританія та інших) були створені національні стандарти, що встановлюють вимоги до систем якості, а в 1987 р. Міжнародною організацією із стандартизації ISO були розроблені і впроваджені міжнародні стандарти серії 9000, доповнені в подальшому стандартами 10000, які сконцентрували досвід управління якістю, нагромаджений в різних країнах, і в багатьох із них були впроваджені як національні.

В останні десятиліття одним із важливих механізмів гарантії якості стала сертифікація, яка переросла в норму торгових відносин будь-якого рівня. Якщо на ранніх етапах появи і розвитку сертифікації в її проведенні був зацікавлений головним чином виробник (з метою одержання гарантій відповідності певних характеристик виробів) і споживач, то зараз до вирішення задач сертифікації залучені громадські і приватні виробники, споживачі та науково-технічні організації, уряди більшості країн і навіть міжурядові організації. При цьому сертифікація з продукції поширилась на системи якості. Сертифікація продукції пов’язана з оцінкою показників її якості, тобто вимірюванням їх з використанням певних засобів вимірювання, достовірність і точність яких вивчає метрологія. Тому значно зростає роль метрологічного забезпечення якості продукції. Проблема забезпечення якості продукції є комплексною: науковою, технічною, економічною і соціальною, і у вирішенні її повинні приймати участь висококваліфіковані спеціалісти, які вільно володіють сучасними методами управління якістю, незалежно від того, в якому секторі вони працюють: державному чи приватному, на великих підприємствах чи в малому і середньому бізнесі, тому що загальні принципи організації і забезпечення високої якості продукції та послуг не залежать від розміру підприємства. Зараз виготовляється багато продукції яка б могла стати конкурентноспроможною на світовому ринку, але їй не вистачає забезпечення якості. Це може бути обумовлено тим, що підприємці не знають як досягти більш високої якості без великих витрат, або допускаються деяких помилок при забезпеченні якості своєї продукції. Тому я вважаю що ця тема потребує детального обговорення. Актуальність даної теми полягає в тому, що проблема забезпечення і підвищення якості продукції актуальна для всіх країн і підприємств. Від її вирішення в значній мірі залежить успіх і ефективність національної економіки. При цьому необхідно враховувати те, що підвищення якості продукції – задача довгострокова і безперервна. Рівень якості продукції не може бути постійною величиною.

1. Суть, показники і методи оцінювання якості продукції

1.1 . Поняття якості, характеристика його показників і значення для підвищення конкурентоспроможності продукції

Під якістю продукції розуміють сукупнiсть властивостей, що зумовлюють придатнiсть продукцiї, вiдповiдно до її призначення задовольняти певнi потреби споживачiв.

З поняттям якості тісно пов'язано і поняття технічного рівня продукції - відносної характеристики якості продукції, заснованої на зіставленні значень показників, що визначають технічну досконалість оцінюваної продукції, з відповідними базовими показниками, їх значеннями.

Якість продукції не обмежується тільки однією властивістю, це сукупність властивостей. Властивості продукції кількісно виражаються в показниках якості. Загальноприйнята класифікація підрозділяється на десять груп властивостей і відповідно показників.

Для об'єктивної оцінки якості продукції її властивості необхідно охарактеризувати кількісно і якісно.

За властивостями, що характеризуються, застосовують наступні групи показників (рис. 1).

Рис. 1. Показники якості продукції

Показники призначення характеризують властивості продукції, що визначають основні функції, для виконання яких вона призначена, і обумовлюють сферу її застосування.

Показники надійності. Надійність є однією з основних властивостей продукції. Чим ответственнее функції продукції, тим вище мають бути вимоги до надійності. Недостатня надійність виробу призводить до великих витрат на ремонт і підтримку їх працездатності в експлуатації. Надійність виробів багато в чому залежить від умов експлуатації : вологості, механічних навантажень, температури, тиску та ін.

Надійність - це властивість виробу (об'єкту) зберігати в часі у встановлених межах значення усіх параметрів, що характеризують здатність виконувати необхідні функції в заданих режимах і умовах застосування, технічного обслуговування, ремонтів, зберігання, транспортування. Надійність виробу залежно від призначення і умов його застосування включає безвідмовність, довговічність, ремонтопридатність, сохраняемость.

Безвідмовність - властивість об'єкту безперервна зберігати працездатний стан протягом деякого часу або деякого напрацювання. До показників безвідмовності відносяться: вірогідність безвідмовної роботи, вірогідність відмови, середнє напрацювання повністю, середнє напрацювання на відмову, інтенсивність відмов, параметр потоку відмов та ін.

Довговічність - властивість виробу зберігати працездатний стан до настання граничного стану при встановленій системі технічного обслуговування і ремонту. До показників довговічності відносяться: середній ресурс, призначений ресурс, середній ресурс до списання, середній ресурс до капітального ремонту, гамма-процентный ресурс, термін служби, середній термін служби, термін гарантії та ін.

Ремонтопридатність - властивість виробу, що полягає в пристосованості до попередження і виявлення причин виникнення відмов, ушкоджень і підтримці і відновленню працездатного стану шляхом проведення технічного обслуговування і ремонтів. До показників ремонтопридатності відносяться: вірогідність відновлення в заданий час, середній час відновлення, інтенсивність відновлення, середній час простою та ін.

Сохраняемость - властивість виробу зберігати значення показників безвідмовності, довговічності і ремонтопридатності в течію і після зберігання або транспортування. До показників сохраняемости відносяться: термін сохраняемости, середній термін сохраняемости, гамма-процентный термін сохраняемости та ін.

Показники економного використання сировини, матеріалів, палива і енергії характеризують властивості вироби, що відбивають його технічну досконалість по рівню або мірі споживаної ним сировини, матеріалів, палива, енергії. До таких показників при виготовленні і експлуатації виробів, наприклад, відносяться:

-                      питома маса виробу (на одиницю основного показника якості)

-                      коефіцієнт використання матеріальних ресурсів - відношення корисної витрати до витрати на виробництво одиниці продукції

-                      коефіцієнт корисної дії і тому подібне

Показники технологічності характеризують властивості продукції, що обумовлюють оптимальний розподіл витрат, матеріалів, праці і часу при технологічній підготовці виробництва, виготовленні і експлуатації продукції. До показників технологічності відносяться:

-                      основні (трудомісткість виготовлення, рівень технологічності по трудомісткості виготовлення, технологічна собівартість виготовлення, рівень технологічності за собівартістю виготовлення)

-                      додаткові (коефіцієнт застосування типових технологічних процесів, суха маса, питома матеріаломісткість, коефіцієнти використання матеріалу та ін.).

Показники стандартизації і уніфікації характеризують насиченість продукції стандартними, уніфікованими і оригінальними частинами, а також рівень уніфікації з іншими виробами. До них відносяться: коефіцієнт вживаності, коефіцієнт повторюваності, коефіцієнт міжпроектної уніфікації, уніфікація групи виробів та ін.

Ергономічні показники характеризують зручність і комфорт споживання (експлуатації) виробу на етапах функціонального процесу в системі "Людина - виріб - середовище використання". Під середовищем використання розуміється простір, в якому людина здійснює функціональну діяльність, наприклад кабіна автобуса, салон автомобіля, приміщення цеху і так далі. Включають:

-                      гігієнічні показники, які характеризують відповідність санітарно-гігієнічним нормам (рівень освітленості, запиленої і температури і тому подібне);

-                      антропологічні показники, які характеризують виріб, що входить в контакт з людиною, з точки зору його відповідності розмірам людського тіла;

-                      фізіологічні показники, що характеризують вироби, експлуатація яких вимагає від людини використання м'язового апарату (відповідність виробу силовим, швидкісним, енергетичним можливостям людини);

-                      психофізіологічні показники, що характеризують вироби, експлуатація яких вимагає використання органів чуття людини;

-                      психологічні показники, що характеризують виріб, що бере участь при інформаційній взаємодії з людиною, і вимагаючі використання психологічних особливостей людини.

Естетичні показники характеризують:

-                      інформаційну виразність (знаковість, у тому числі товарний знак, оригінальність, стильова відповідність та ін.)

-                      раціональність форми (функціонально-конструктивна пристосованість, доцільність)

-                      цілісність композиції (організованість об'ємно-просторової структури, тектоничность, пластичність, колорит та ін.)

-                      досконалість виробничого виконання і товарного виду (ретельність покриття і обробки поверхні, чистота виконання зчленувань, округлень, чіткість виконання фірмових знаків, стійкість до ушкоджень).

Оцінка естетичних показників якості конкретних виробів проводиться експертною комісією. За критерій естетичної оцінки береться ранжируваний (еталонний) ряд виробів аналогічного класу і призначення, що складається експертами на основі базових зразків.

Екологічні показники характеризують рівень шкідливих дій на довкілля, що виникають при експлуатації або споживанні продукту. До них відносяться:

-                      фізичні (механічні - рівні пылевыделения, ущільнення грунту, шуму, ультразвукових коливань; електромагнітні - рівні радіоперешкод, біологічній активності електромагнітного поля та ін.; радіаційні - рівні излучаемости альфа-, бета- і гамма-частиц)

-                      хімічні (зміст токсичних речовин, що викидаються в довкілля, коефіцієнт сохраняемости токсичних речовин та ін.)

-                      мікробіологічні (рівень патогенності і вірулентності мікроорганізмів, що виділяються з препаратів мікробіологічного синтезу, та ін.)

-                      наявність знаків екологічності.

Облік екологічних показників повинен забезпечити: обмеження вступів в природне середовище промислових, транспортних і побутових стічних вод і викидів для зниження змісту забруднюючих речовин в атмосфері, що не перевищують гранично допустимі концентрації; збереження і раціональне використання біологічних ресурсів і так далі

Показники безпеки характеризують особливості продукції, що забезпечують безпеку людини (обслуговуючого персоналу) при експлуатації або споживанні продукції, монтажі, обслуговуванні, ремонті, зберіганні, транспортуванні і так далі

До показників безпеки відносяться: механічні (коефіцієнти деформованості, зношуваності, рівень шуму і вібрацій та ін.), електричні (час спрацьовування електрозахисту, вірогідність поразки електрострумом та ін.), термічні (вірогідність переохолодження і перегрівання, рівень термохімічної агресивності та ін.), пожаро- і вибухонебезпечні (вірогідність виникнення пожежі або вибуху та ін.), біологічні ( вірогідність біологічної небезпеки та ін.), наявність знаків безпеки та ін.

Показники транспортабельності характеризують пристосованість продукції до транспортування без її використання або споживання. Такими показниками є габаритні розміри, маса, коефіцієнт максимально можливого використання місткості транспортного засобу, діапазон допустимих температур, вологості, тиску і ударних навантажень при транспортуванні, витрати, час і трудомісткість підготовчих і завершальних робіт та ін.

Якнайповніше транспортабельність оцінюється вартісними показниками, що дозволяють одночасно врахувати матеріальні і трудові витрати, кваліфікацію і кількість людей, зайнятих роботами по транспортуванню.

Патентно-правові показники характеризують міру оновлення технічних рішень, використаних в продукції, їх патентний захист.

До патентно-правових відносяться показники: патентного захисту, патентної чистоти, територіального поширення. Патентно-правові показники є істотним чинником при визначенні конкурентоспроможності продукції.

Сервісні показники. До них відносяться такі показники як наявність і віддаленість сервісних структур, рівень якості сервісного обслуговування, вартість навчання, монтажу, кредитування, постачань, гарантійні терміни, вартість утилізації, вартість вторинного використання та ін.

Показники вторинного використання або утилізації (знищення). (Коефіцієнт вторинного використання та ін.)утилізація, знищення (трудомісткість і ціна знищення і утил.).

Економічні показники характеризують витрати на розробку, виготовлення, експлуатацію або споживання продукції. До економічних показників відносяться:

-                      витрати на виготовлення і випробування дослідних зразків

-                      повна собівартість виготовлення продукції

-                      витрати на витратні матеріали при експлуатації технічних об'єктів і так далі.

Якiсть продукцiї пов’язана iз споживною вартiстю товару, але ці поняття не тотожнi. Споживна вартiсть характеризує задоволення певної потреби споживачiв це — кориснiсть речей. Але одна i та ж сама споживна вартiсть може рiзною мiрою задовольнити потребу споживача. Тому якiсть характеризує мiру задоволення потреби, ступiнь придатностi i корисностi товару, яка може бути виявлена тiльки в процесi споживання (експлуатацiї). Наприклад, комп’ютерна технiка задовольняє одну iз потреб споживача у швидкому одержаннi та обробцi рiзномаiiiтної iнформацii, але якiсть цієї технiки характеризується цiлим рядом показникiв (надiйнiсть, довговiчнiстъ, швидкодiя та iн.), якi можуть бути оцiненi лише в процесi використання технiки. Слiд розрiзняти поняття якостi продукцiї та поняття її технiчного рiвня. Поняття технiчного рiвня виробiв за змiстом вужче вiд поняття якостi, оскiльки охоплює сукупнiсть лише технiко-експлуатацiйних характеристик. Показники технiчного рiвня встановлюються при проектуваннi нових знарядь працi (транспортних засобiв, машин, приладiв).  Необхiднiсть полiпшення якостi продукцiї в сучасних умовах диктується такими обставинами:

• Потребами науково-технiчного прогресу. Сучаснi технологiї породжують критичнi режими роботи (високi швидкостi, тиск, температури, умови вакууму тощо). Це викликає необхiднiсть пiдвищення якiсних характеристик сировини, матерiалiв, приладiв, обладнання, а також пошук i використання нових джерел енергії.

• Змiною споживчих запитiв населения. При кiлькiсному насиченнi ринку рiзноманiтними товарами зростають вимоги споживачiв до їх якiсних характеристик. Життя породжує також виникнення цiлком нових потреб споживачiв, а це зумовлює розширення номенклатури i асортименту товарiв, появу продукцiї з новими якiсними параметрами.

• Нестачею або обмеженiстю природшiх ресурсiв. За сучасних масштабiв виробництва пiдвищення корисної дії, довговiчностi машин i обладнання, зрiст коефiцiєнта використання сировини є рiвноцiнним збереженню значної кiлькості матерiалыиих i природних ресурсiв, економії суспільної працi. Наприклад, в Українi останнім часом загострилась проблема забезпечення енергоносiями; це викликало необхiднiсть пошуку альтернативних шляхiв енергозабезнечення, розроблення енергозберiгаючих технологiй тощо, тобто необхiднiсть пошуку сировини, обладнання з новими якiсними характеристиками.

• Зростанням значення матерiального стимулювання в ринкових умовах. Зростання доходiв населення спричиняє «активізацію» споживчого попиту щодо високоякiсної продукції. Нестача товарів високої якостi знижує дiєвiсть принципу матеріальної заінтересованості, оскiльки підприємець, працiвник повинен бути впевнений у можливостi придбання за свою платню бiльш якiсних товарiв.

• Розвитком зовнішньої торгiвлi. Цей аспект особливо важливий для України в контекстi намірів вступу нашої держави у Свiтову органiзацiю торгiвлi (СОТ) i пiдготовкою до вступу у Європейський Союз (ЄС). Членство в цих органiзацiях вимагає виробництва високоякiсної продукції, здатної конкурувати на зовнiшньому ринку.

Значения пiдвищення якостi продукцiї полягає в тому, що недостатнiй рiвень якостi має негативнi екокомiчнi, соцiальнi та екологiчнi наслiдки.

Економiчнi наслiдки полягають у втратах матерiальних i трудових ресурсiв, затрачених на виготовлення, транспортування i збереження недоброякiсної продуiкції; додатковi витрати на ремонт технiки; втрати у виробничiй iнфраструктурi (дороги, сховища, комунiкацiї) тощо.

Соцiальнi наслiдки проявляються у зниженнi темпiв зростання добробуту населения, падiннi престижу вiтчизняних товарiв, зменшеннi прибуткiв пiдприсмств та iн.

Екологiчнi наслiдки — це додатковi витрати на очищення земельних ресурсiв, водного i повiтряного басейнiв, на оздоровлення населення, втрати продуктивностi сiльськогосподарського виробництва через складну екологiчну ситуацiю i т. ін.

У тісному взаємозв’язку з якістю продукції перебуває її конкурентоспроможність. Загалом поняття конкурентоспроможності характеризує властивiсть об’єкта задовольняти певну конкретну потребу як порівняти з аналогічними об’єктами даного ринку. Конкурентоспроможність можна розглядати стосовно найрiзноманiтнiших об’єктів: проектно-конструкторської документації технології виробництва продукції, окремого проекту, окремої фірми (підприємства, організації), галузі, регіону, країни в цілому. Конкурентоспроможність - це характеристика товару, що відображає її відмінність від товару-конкурента як за ступенем задоволення конкретної потреби, так i за витратами на його забезпечення . Конкурентоспроможність підприємства означає його здатність до ефективної господарської діяльності та забезпечення прибутковості за умов конкурентного ринку. Інакше кажучи, конкурентоспроможність підприємства — це здатність забезпечувати випуск i реалізацію конкурентоспроможної продукції.

Під конкурентоспроможністю продукції заведено розуміти сукупність її властивостей, що відбиває мру задоволення конкретної потреби проти репрезентованої на ринку аналогiчної продукції. Вона визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати якісь вагомі переваги над виробами інших товаровиробників. Перший чинник відображає рівень якостi продукції, її стиль, унікальність, гарантії та рівень обслуговування, зручність у використанні;  другий чинник — рівень ціни порівняно з іншими конкурентами, систему знижок, форми оплати та можливість відстрочки у платежах тощо; третій чинник — канали збуту — характеризує форми збуту, стан ринку, систему транспортування та складування; четвертий чинник відображає ефективність діяльності маркетингових служб, дiєвiсть реклами, використання систем просування товару на ринок тощо; п’ятий чинник — квалiфiкацiйний рівень персоналу підприємства, ефективність використання кадрового потенціалу, прогресивність управлінської структури та й мобільність тощо.

Конкурентоспроможність товарів закладається ще на стадії проектування. У процесі виробництва матерiалiзуються найважливiшi (визначальні) елементи конкурентоспроможності виробів: якість i витрати. Моделювання та визначення рівня конкурентоспроможності продукції є необхідною передумовою для її продажу (реалізації) на вiдповiдному ринку .

Визначаючи конкурентоспроможність товару, виробник продукції має обов’язково знати вимоги потенційних покупців та оцінки споживачів. Тому формування конкурентоспроможності продукції починається з визначення суттєвих споживчих властивостей (потреб покупців), за якими оцінюється принципова можливість реалізувати продукцію на вiдповiдному ринку, де покупці постійно порівнюватимуть її характеристики з товарами конкурентів щодо міри задоволення конкретних потреб i цін реалізації.

Беручи загалом, для визначення конкурентоспроможності продукції продуценту необхідно знати:

• конкретні вимоги потенційних покупців (споживачів) до пропонованого на ринку товару;

• можливі розмири та динаміку попиту на продукцію;

• розрахунковий рівень ринкової ціни товару;

• очікуваний рівень конкуренцiї на ринку вiдповiдних товарів;

350 визначальні параметри продукції основних конкурентів,

• найбільш перспективні ринки для вiдповiдного товару та етапи закріплення на них;

• термін окупності сукупних витрат, зв’язаних з проектуванням, продукуванням i просуванням на ринок нового товару.

Конкурентоспроможність конкретного об’єкта бажано вимірювати кількісно, що уможливить управління її рівнем. Для цього необхідна інформація, що характеризує корисний ефект даного об’єкта та об’єктiв-конкурентiв за нормативний строк їхньої служби й сукупні витрати протягом життєвого циклу об’єктів.