Забезпечення виконання планів виробництва продукції виробничою потужністю

                                                       Інститут післядипломної освіти

Львівський національний університет  імені Івана Франка

Факультету обліку і підприємництва

 

 

Курсова робота

З навчальної дисципліни:

Організація та планування діяльності підроиємства

на тему:

Забезпечення виконання  планів виробництва продукції 

виробничою потужністю

 

 

 

 

 

 

Виконала

студентка

Групи МО-32

Парахоняк О.Р.

Керівник:

ОробчукМ.Г.

 

 

 

Львів

Зміст

 

 

ВСТУП                                                                                                                 3ст. 
1.Суть і види виробничої потужності підприємства                                       4ст. 
2.Методика розрахунку виробничої потужності підприємства різних типів виробництва: масового ,середнього, одиничного                                            7ст. 
3.Шляхи оптимізації виробничої потужності як головне умовне виконання виробничої програми                                                                                        15ст. 
ВИСНОВКИ                                                                                                     20ст.

ЛІТЕРАТУРА 
ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

      Потенціал економічного розвитку держави визначається ефективністю функціонування виробництва. 

     Головними господарськими завданнями промислового підприємства є удосконалення асортиментної політики, швидке регування на зміну суспільних потреб на основі сучасної організації суспільного процесу, забеспечення необхідного рівня виробничої гнучкості. Досягнення фінансової стабільності . Реалізація практичних рішень у цих областях визначає стійку позицію підприємства в конкретному середовищі.

     Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий  обсяг випуску продукції (видобутку й переробку сировини або надання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури асортименту та якості за умови найбільш повного використання виробничих площ, обладнання, прогресивної технології та організації виробництва. 
Найважливішим параметром, що характеризує потенційні можливості основного виробництва промислового підприємства, є його виробнича потужність.

     Під виробничою потужністю підприємства розуміється максимально можливий випуск продукції або переробки сировини у встановленій номенклатурі й асортименті при повному використанні виробничих площ і устаткування.

     Висвітлюючи максимально можливі обсяги випуску продукції (переробки сировини), виробнича потужність характеризує потенційні можливості підприємства з досягнення основної об'єктивної мети його виробничо-господарської діяльності. Розрахунок виробничої потужності є вихідним пунктом оцінки виробничого потенціалу підприємства і ресурсного обґрунтування його виробничої програми.

      У зв язку з цим ,в даній роботі будуть висвітлині наступна питання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Суть і  види виробничої потужності підприємства

 

    Виробнича потужність підприємства - це максимально можливий випуск продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі за певний час (зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці.(Зв язок виробничої потужності із визначенням продукції наведено в додатках А,В) . (81c.1)

    Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:

1. Визначення максимального  обсягу випуску виробів, який  повинен бути забезпечений наявною  виробничою потужністю підприємства.

 2.Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.

     Виявлення виробничих потужностей, які будуть функціонувати в плановому періоді - є найважливішим моментом техніко -економічного обґрунтування плану випуску продукції.(110c. 8)

     Вибуття потужності відбувається з наступних причин:

    -знос та вибуття обладнання;

     -збільшення трудомісткості виготовлення виробів;

     -зміна номенклатури і асортименту продукції, що випускається;

     -зменшення фонду робочого часу;

     -закінчення терміну лізингу обладнання.

     Виробнича потужність визначається різними вимірниками:

     -натуральними;

     -умовно-натуральними;

     -у багатономенклатурних виробництвах - вартісним вимірником

     При обчисленні потужності для визначення обсягу однорідної продукції використовуються натуральні показники - штуки, метри квадратні, метри кубічні, тонни, погонні метри й інші. Однак вони не дозволяють при визначенні потужності підприємства (ділянки, агрегату) порівнювати й аналізувати виробництво продукції за складністю і трудомісткістю виробів. Тому, з метою спрощення розрахунку виробничої потужності при широкій номенклатурі виробів, що випускаються підприємством, продукція різних найменувань поєднується в групи за ознакою конструктивної, технологічної та іншої подібності Кожна така група приводиться за трудомісткістю до базового виробу-представника. тобто до умовно-натуральних показників. Виріб-представник може мати найбільшу питому вагу по кількості і трудомісткості (хоча це не обов'язково). Застосування умовно-натуральних показників дозволяє привести усі види однорідної продукції з різними характеристиками до одного виду, прийнятого за базу. Для цього використовуються перевідні коефіцієнти, що відбивають трудомісткість та складність продукції, що випускається.  
     Розрізняють преспективну, проектну та діючу потужність підприємства.(111c. 8)

    Перспективна виробнича потужність відбиває очікувані зміни номенклатури продукції, технології й організації виробництва, закладені в плановому періоді.

   Проектна виробнича потужність являє собою величину можливого випуску продукції умовної номенклатури в одиницю часу, задану при проектуванні чи реконструкції виробничої одиниці. Вона є фіксованою величиною тому, що розрахована на постійну умовну номенклатуру і постійний режим роботи. За період проектування ( 1 -2 роки), будівництва (2-5 років) і освоєння потужності ( 1 -2 роки) значно змінюється номенклатура продукції, що випускається, а також ряд технологічних характеристик устаткування. Тому проектна потужність перестає відбивати дійсні можливості підприємства.

   Діюча потужність підприємства (цеху, лінії, агрегату) відбиває його потенційну здатність виробити протягом календарного періоду максимально можливу кількість продукції, передбаченої планом. Вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку виробництва. Тому її характеризують кілька показників:

     -потужність на початок планового періоду (вхідна);

     -потужність на кінець планового періоду (вихідна);

     -середньорічна потужність.

    При визначенні вхідної виробничої потужності враховуються:( 111c.2)

    проведення заходів щодо ліквідації «вузьких місць» протягом планового року;

    збільшення кількості устаткування чи заміна його на більш продуктивне;

перерозподіл робіт між  окремими групами устаткування та між  виробничими підрозділами;

    можливість збільшення змінності роботи устаткування чи ділянок, що лімітують випуск продукції.

    Під <<вузьким місцем>> розуміють невідповідність потужностей окремих цехів, дільниць, груп устаткування потужностям відповідних підрозділів до встановленої потужності усього підприємства, цеху.

     Вихідна потужність підприємства визначається з обліком:  
· намічених при визначенні вхідної потужності заходів щодо ліквідації «вузьких місць»;  
· запровадження в дію нових потужностей, у тому числі за рахунок розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації, а також за рахунок здійснення заходів щодо підвищення ефективності виробництва.  

     Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (Bnettx, грн), обчислюється за формулою:

Впвих = Впвх + Впвв - Впвт ,(90c.1)

де Впах- виробнича потужність на початок періоду, грн.;

Впвв- введена в плановому  періоді виробнича потужність, грн.;

В neufs- виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

     Середньорічна виробнича потужність ( Bnсер.р., грн) підприємства, цеху, обчислюється за формулою:

Bnсер.р.  =  Впвх  + Впвв. к/12  - Впвив .  12 – к/12(90с.9)

де к- кількість місяців  експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Методика розрахунку  виробничої потужності підприємства : масового,серійного,одиничного

 

     При розрахунку потужності беруть до уваги наступні фактори:

     -структура і величина основних засобів;

     -якісний склад обладнання, рівень фізичного і морального зносу;

     -передові технічні нормативи продуктивності обладнання,              використання площ, трудомісткість виробів, вихід продукції із сировини;

    -прогресивність технологічних процесів;

     -режим роботи підприємства;

     -ступінь спеціалізації;

     -рівень організації виробництва та праці;

     -якість сировини і ритмічність поставок;

     -фонд робочого часу обладнання.

    Розрахунок виробничої потужності підприємства повинен проводитись у такій послідовності: агрегати з групи технологічного обладнання - виробничі дільниці - цехи (корпуси, виробництва) - підприємство у цілому.

     Масове виробництво (mass production) характеризується безперервним виготовленням великої кількості одних і тих же або декількох однотипних виробів. Масове виробництво орієнтоване на випуск обмеженої номенклатури стандартизованої продукції (виробів) у великих обсягах протягом відносно тривалого періоду часу,  . Обладнання спеціальне, вид руху предметів праці - паралельний. Цехи і ділянки спеціалізовані переважно за предметним принципом. Заводи мають просту і чітко визначену виробничу структуру. Наприклад, автомобілі, трактори, продукція сільськогосподарського машинобудування.

      Характерними рисами масового типу виробництва є

1. безперервність виробництва  однорідної продукції, коли окремі  одиниці продукції, що випускається  або не відрізняються один  від одного, або мають відмінності  в окремих модифікаціях залежно  від комплектації кінцевої продукції,  орієнтованої на конкретного  споживача; 

2. виготовлення вузлів, деталей,  компонентів на спеціалізованих  підприємствах, що випускають  однотипну продукцію і входять  у структуру фірми або виробничого  відділення або закуповуються  у незалежних фірм-постачальників;

3. наявність спеціалізованого  складального поточного виробництва,  заснованого на випуску продукції  з уніфікованих вузлів і деталей  встановленої якості і типорозмірів, що надходять у певній послідовності на технологічну лінію-конвеєр;

4. високий рівень спеціалізації  виробництва, зосередження на  одному підприємстві випуску  виробів одного або декількох  модифікацій або типорозмірів;

5. обов'язкова стандартизація  та уніфікація деталей, вузлів, агрегатів, при їх конструюванні  і подальшої комплектації;

6. спеціалізація робочих  місць на виконанні конкретних  операцій, які прямують на конвеєрі  в певній послідовності; 

7. автоматизація технологічного  процесу, застосування потокових  методів роботи;

8. використання робочих  невисокої кваліфікації, які виконують  закріплену за кожним робочим  конкретну операцію;

9. невелика тривалість  виробничого циклу, заснованого  на складальному виробництві; 

10. безперервна диспетчеризація  виробництва з використанням  автоматизованих систем управління  підприємством (АСУП);

11. повна автоматизація  контролю якості з широким  застосуванням статистичних методів  управління якістю продукції; 

12.тщательное планування  виробництва; 

13.комплексное використання  всіх факторів продуктивності.

      Основними з них є

      -вузька спеціалізація робочих місць на виконання однієї постійно повторюється операції

     - жорстке закріплення відносно невеликого числа операцій за робочими місцями;

     -односпрямоване рух сировини, напівфабрикатів, виробів від одного робочого місця до іншого;

      - розташування обладнання, робочих місць по ходу руху технологічного процесу (відповідно до принципу прямоточності);

      -широке виконання спеціалізованого обладнання;

     -суміщення основних і обслуговуючих операцій;

     - обмежена номенклатура продукції, що випускається.

     Переваги масового типу виробництва

      -повне використання обладнання;

      - високий рівень продуктивності праці,

      -найнижча собівартість одиниці продукції за рахунок економії на умовно-   постійні витрати і застосування високопродуктивного обладнання;

      -зменшення тривалості виробничого циклу;

      -скорочення обсягу незавершеного виробництва;

      - прискорення оборотності оборотних коштів.

     В результаті цього з'являється можливість використання потокових методів виробництва, організації виробничих процесів і широкого впровадження механізації та автоматизації виробництва.

     Ідеальним варіантом масового типу виробництва є виробництво, яке забезпечує безперервність руху виробів по всіх операціях виробничого процесу з моменту запуску вихідної сировини до виходу готової продукції.

     В умовах потоково-масового виробництва при вузькій спеціалізації робочих місць визначається потужність групи робочих місць, які виконують дану операцію при обробці конкретної деталі, потужність розраховується за такою формулою:

Вп  = Ф'еф . РМ/Тр(116с.8)

     В умовах серійного виробництва розрахунок виробничої потужності ускладнюється тим, що за кожним робочим місцем закріплюється велика кількість деталеоперацій. Як вимірник виробничої потужності використовується типовий виріб-представник:

                        Вп  =Ф'еф . Кус /Тр.пр.(116с.8)

де Трмр- технічно розрахована  норма часу на обробку комплекту  деталей виробу - представника на даній  групі устаткування.

     Серійне виробництво (series production) - виготовлення конструктивно однакових виробів партіями або серіями певного розміру, періодично повторюваними через проміжки часу.

 Серія - деяку кількість  однотипних виробів, що запускаються  у виробництво. 

    Характерні риси серійного типу виробництва

1. виготовлення серіями  широкої номенклатури повторюваної  однорідної продукції; 

2. децентралізація виробничої  діяльності з виробничим підрозділам  (відділенням, заводам і цехах), спеціалізованим на виконанні  конкретних операцій, на випуску  різних за номенклатурою товарів; 

3. виготовлення продукції,  як на основі попередніх замовлень  покупців, так і для невідомих  наперед споживачів;

4. періодичність виготовлення  виробів серіями, обробка деталей  для складання окремими партіями;

5. використання в процесі  виробництва робітників середньої кваліфікації; спиціалізація робочих місць на виконанні кількох закріплених за ними операцій, незначний обсяг ручної праці;

6. не вилика тривалість виробничого циклу;

7. типізація технологічного  процесу у зв'язку з уніфікованим  складом деталей і компонентів,  що надходять в складальне  виробництво; 

8. наявність спиціалізованого технологічного обладнання з закріпленими робочими місцями;

9. різні вимоги до обробки  спеціалізованої продукції, що  випускається окремими партіями, звідси проходження продукції  в процесі обробки за різними  маршрутами з необов'язковим проходженням  через всі цехи і ділянки; 

10. автоматизація контролю  якості виготовленої продукції  та застосування статистичних, методів  управління якістю продукції; 

     Недоліками серійного типу виробництва є

     -висока тривалість виробничого циклу через неритмічної роботи устаткування,

     -збільшення непродуктивних витрат часу в результаті частих переналагоджень обладнання, великих перерв у виробництві, через проведення робіт з підготовки виробництва в процесі виготовлення виробів.

     -збільшення собівартості одиниці продукції;

      -зниження оборотності обігових коштів;

      - скорочення продуктивності праці.

     У залежності від кількості одночасно виготовлених однакових виробів, що входять в серію, розрізняють дрібносерійне, среднесерійное і великосерійне виробництво.

     Дрібносерійне виробництво - тип організації виробничого процесу, при якому підрозділи або обробні центри спеціалізуються на певних операціях. Оброблювані вироби випускаються не великими партіями широкої номенклатури. Регулярність чергування партії протягом року або відсутня, або нерегулярна, а розміри серій нестійкі, підприємство весь час освоює нові вироби і припиняє випуск раніше освоєних.  .

 Дрібносерійне виробництво  оснащується переважно універсальним  устаткуванням, тяжіє до одиничного.

     Среднесерійное виробництво займає проміжне місце між дрібносерійним і крупносерійним. Для даного типу виробництва характерна велика кількість серій обмеженою номенклатури. Серії повторюються з неабиякою регулярністю по періоду запуску і числу виробів у партії; річна номенклатура все ж ширше, ніж номенклатура випуску в кожному місяці. За робітниками місцями закріплена більш вузька номенклатура операцій,  . Устаткування універсальне і спеціальне, вид руху предметів праці - паралельно-послідовний. Заводи мають розвинену виробничу структуру, заготівельні цехи спиціалізуються за тихнологічним принципом, а в механоскладальних цехах створюються предметнозамкнуті ділянки.

    Великосерійне виробництво характеризується закріпленням за робочим місцем невеликого числа операцій, а партії оброблюваних виробів великі і стійко повторюються, через заздалегідь певні проміжки часу. У великосерійному виробництві номенклатура продукції, що випускається стійка, але обмежена. Робочі місця мають більш вузьку спиціалізацію. Обладнання переважно спиціальна, види руху предметів праці - паралельно-послідовний і паралельний. Заводи мають просту виробничу структуру, обробні та складальні цехи спеціалізовані за предметним принципом, а заготівельні за технологічним. Великосерійне виробництво набуває рис масового типу виробництва.

 Розвиток виробництва  і збільшення випускаються партій  залежить від рівня спеціалізації  даного виробництва, поглиблення  якої створює сприятливі умови  для заміни одиничного виробництва,  значного збільшення партій, переходу  до масового виробництва. Збільшення  партій підвищує продуктивність  праці і знижує собівартість  виробу.

     Одиничне виробництво (job shop production) орієнтовано на випуск штучних виробів різноманітної і непостійною номенклатури конкретного призначення, коли кожна одиниця кінцевої продукції унікальна по конструкції, виконуваних завдань, розташування або з будь-яким іншим важливим ознаками. Це робить неможливим постійне закріплення операцій за окремими робочими місцями,  . При цьому типі виробництва застосовують універсальне устаткування і в основному послідовний вид руху партій деталей по операціях технологічного процесу. Заводи мають складну виробничу структуру, а цеху спеціалізовані за технологічним принципом.

     Для цього типу виробничої системи характерні

1. широка номенклатура  спиціалізованої продукції, зазвичай не повторюється;

2. децентралізація виробничої  діяльності по спеціалізованих  підрозділах; 

3. одиничний неповторяющійся  характер процесу виробництва; 

4. виготовлення продукції  на основі замовлень споживачів  з урахуванням їх вимог на  етапі узгодження проекту і  техніко-економічної документації  виробів; 

5. використання в процесі  виробництва висококваліфікованої  робочої сили фахівців - інженерів  і робітників широкого профілю,  які виконують великий обсяг  ручних робіт; 

6. висока тривалість виробничого  циклу, коли на випуск кожної  одиниці продукції витрачається  кілька тижнів, місяців, років,  звідси висока питома вага  незавершеного виробництва в  кінці звітного періоду; 

7. планування діяльності  фірми в залежності від наявності  замовлень і термінів виготовлення  кожної одиничної продукції; 

8. здійснення контролю  якості продукції на індивідуальній  основі - по кожному одиничному  виробу.

     Недоліками одиничного типу виробництва є

     -часта переналагодження устаткування,

      -відсутність детально розробленої технології виготовлення різних виробів;

     -велика питома вага ручних робіт, укрупнені методи нормування праці;

     -висока тривалість виробничого циклу;

     -великий обсяг незавершеного виробництва;

     - висока собівартість продукції, що випускається.

    Різновидом одиничного виробництва є здійснення великих проектів (проектна система), коли всі ресурси виробничої системи в даний період часу спрямовані на реалізацію одного або декількох проектів

  До одиничного виробництва відноситься випуск найбільших машин, унікальних приладів, обладнання, потужних гідравлічних турбін і генераторів, прокатних станів, крокуючих екскаваторів, атомних реакторів та інших виробів, а також нестандартної продукції за індивідуальними замовленнями.

    Віднесення підприємства до того чи іншого типу виробництва має умовний характер, так як на будь-якому підприємстві і навіть в окремих цехах можна виявити не один, а кілька одночасно існуючих різних типів виробничих процесів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Шляхи оптимізації виробничої потужності як головні умови використання виробничої програми.

     Виробнича програма будь-якого підприємства повинна бути обґрунтована наявними виробничими ресурсами (виробничими фондами, трудовими і матеріальними ресурсами), а також виробничою потужністю підприємства.

   Виробнича потужність є змінною величиною. Вона залежить від продуктивності праці, впровадження нової техніки, оснастки, вдосконалення технологічних процесів, організації виробництва і праці та інших факторів.

  Отже, виробнича потужність — це максимально можливий випуск продукції на підприємстві за умови виконання завдань з номенклатури, асортименту, якості і максимального завантаження устаткування і виробничої площі, використання сучасних технологічних процесів і форм організації виробництва і пращ на основі прогресивних норм використання матеріальних і трудових ресурсів.

     Розрахунок виробничої потужності підприємства необхідний для:

    — обґрунтування планового випуску продукції;

    — виявлення внутрішніх резервів зростання виробництва;

    — складання балансу потужностей;

    — визначення відповідності робочих місць і трудових ресурсів;

    — оцінки потреби в кадрах;

    — економічного обґрунтування рівня спеціалізації і кооперування, а також визначення обсягу необхідних капітальних вкладень.

     Виробнича потужність визначається в натуральних одиницях при обмеженій номенклатурі виробів і у вартісному виразі при широкому асортименті.

   При обґрунтуванні виробничої програми виробничою потужністю важливо мати інформацію про рівень її використання на підприємстві. Тому при розрахунках і складанні балансу значне місце відводиться показникам за допомогою яких можна визначити стан використання діючих потужностей і на підставі цього розробити заходи для поліпшення використання виробничих потужностей і збільшення виробництва продукції. Найбільш об’єктивну аналітичну інформацію про рівень використання виробничих потужностей дає система показників, яка :

    на три групи:

  1. Показники, які характеризують  рівень освоєння проектної та  використання середньорічної виробничої  потужності підприємства: коефіцієнт  освоєння проектної потужності 

Кп=В/Мп,(111с.2)

 де В – випуск  продукції, передбачений проектом; Мп – проектна потужність (характеризує  рівень використання введеної  в дію нової потужності з  ціллю досягнення стабільного  випуску продукції не нижче  рівня передбаченого проектом);

коефіцієнт використання середньорічної виробничої потужності Кі=Вп/Мср,

 де Вп – фактичний  чи плановий річний випуск  продукції (товарної), Мср – середньорічна  виробнича потужність даного  обладнання (включаючи потужність, що зайнята в період підготовки  виробництва, освоєння, введення  нової техніки, за мінусом потужності, відведеної на період реконструкції  підприємства).

     По значенню Кі можна судити про ступінь використання та наявності резервів виробничої потужності, а також про рівень завантаженості планового завдання підприємства на поточний рік. Чим > 1 тим краще використовується виробнича потужність.

2. Показники, які характеризують  використання устаткування у  часі та у потужності (коефіцієнти  екстенсивної та інтенсивної  завантаженості); Коефіцієнт екстенсивного  завантаження визначається відношенням  часу фактичної роботи обладнання (за зміну, добу, місяць, рік) до  планового (максимально можливому)  фонду часу роботи обладнання  за цей же період.

 Ке= Фф/Фп (115с.2)

 де Ф – час роботи  обладнання.

Коефіцієнт змінності

 Кзм = t ст.-см./ с (115с.2)

 де tст-мс. – фактично  відпрацьоване число станко-змін  за добу;

 с – загальна кількість  наявних станків у парку. 

Коефіцієнт інтенсивного завантаження

 Кі.н. = Вф/Вп,(116с.2)

 де В – випуск  продукції за одиницю часу.

     Інтегральний коефіцієнт завантаження дає загальну характеристику рівня використання обладнання як по виробництву, так і за часом.     Визначається добутком:

 Кінт.= Ке*Кі.н.3. (116с.2)

     Показники використання устаткування та площ у вартісних та натуральних вимірниках. Коефіцієнт, що характеризує ефективність використання внутрішньозаводських площ

Кпл=Вп/Вм, (116с.2)

де Вм –випуск продукції, т., шт., мс 1 м2 за прийнятою розрахунковою  потужністю.

      Аналіз приведених показників за групами системи дозволяє отримати достатньо достовірну інформацію про рівень використання та наявність резервів виробничих потужностей підприємства в цілому та їх виробничих підрозділів та визначити заходи щодо покращення їх використання.

 На підставі плану  випуску продукції підприємством  розробляються річні, квартальні  і місячні виробничі програми  цехів. Виробнича програма цеху  містить завдання по номенклатурі  і в загальному обсязі продукції.  У завданні по номенклатурі  вказується кількість найменувань  виготовлених окремих видів продукції  в натуральному виразі. Планово-облікові  одиниці (номенклатурні позиції), у яких встановлюється завдання  цехам по номенклатурі, мають  різний ступінь деталізації для  різних цехів і типів виробництва. 

     Виробнича програма кожного цеху обґрунтовується виробничою потужністю окремих груп устаткування, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи та завантаження в машино-годинах. Такі розрахунки дозволяють виявити “вузькі місця” в цеху і вжити заходів щодо усунення диспропорцій у завантаженні устаткування.

     Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, крім державного контракту та державного замовлення, розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства і за згодою дирекції.