Загальна характеристика психічного і особистісного розвитку підлітка

РІВНЕНСЬКИЙ ІНСТИТУТ СЛОВ'ЯНОЗНАВСТВА

КИЇВСЬКОГО СЛАВІСТИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

КАФЕДРА ПСИХОЛОГІЇ

ВПЛИВ ХАРАКТЕРОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПІДЛІТКІВ НА СОЦІОМЕТРИЧНИЙ СТАТУС В КЛАСІ

                                                                          Курсова робота з

                                                                                             соціальної психології

                                                                                                    студентки III курсу

                                                                                    факультету   психології

                                                                                                     та  мистецтвознавства 

                                                                     групи  П-072

                                                                                                спеціальності   "Психологія"      

                                                                                                Баін Наталії Миколаївни                                                                                                                                                                                                                        

Рівне 2010

Зміст

                                                                                   ст

Вступ…….………………………………………………………………..  3

Розділ I.   Загальна характеристика психічного і особистісного

розвитку підлітка

   1.1. Психолого-педагогічна характеристика підліткового віку………4

    1.2. Характерологічні особливості поведінки підлітків……………….5

    1.3. Психологічні новоутворення підліткового віку…………………...8

    1.4. Підліток як суб’єкт навчальної діяльності………………………..11

    1.5. Поняття соціального становища підлітка в шкільному колективі.15

Розділ 2.  Аналіз результатів експериментального вивчення основних тенденцій поведінки юнаків в системі міжособистісних стосунків у класі

2.1. Характеристика, мета та сутність методик............................................22

2.2. Аналіз результатів проведених методик.................................................29

Висновки    …………………………………………………………………..41

Література  ..…………………………………………………………………43   

Додатки    …………………………………………………………………….47

Вступ

Кожна людина, що живе в сучасному суспільстві, включена у безліч різних соціальних груп (навчальна група, родина,  дружня компанія і т.д.). У кожній з цих груп вона займає визначене положення, має деякий статус, до неї висуваються певні визначені вимоги. Таким чином, одна й та сама людина, в даному випадку підліток, повинен поводитися в одній ситуації, як учень, в іншій — як друг, у третій — як наставник, тобто виступати в різних ролях.

Метою даної курсової роботи є  дослідження  та аналіз впливу характерологічних особливостей підлітків на соціометричний статус в класі. Під час дослідження даної теми я планую виявити проблеми та ускладнення, що виникають у об'єктів дослідження — підлітків, проаналізувати дані проблемні ситуації та знайти методи їх вирішення. 

Предметом курсової роботи являється питання впливу оточення, характеру та особливостей соціальної системи, що має вплив на соціометричний статус підлітка у класі. 

Соціальна роль — відповідний прийнятим нормам спосіб поводження людей у залежності від їхнього статусу позиції в суспільстві, у системі міжособистісних відносин. Освоєння соціальних ролей — частина процесу соціалізації особистості, неодмінна умова «вростання» людини в суспільство собі подібних. Соціалізацією називається процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду, здійснюваний у спілкуванні і діяльності. Засвоюючи соціальні ролі, людина засвоює соціальні стандарти поводження, учиться оцінювати себе з боку і здійснювати самоконтроль. Таким чином, розвита особистість може використовувати рольове поводження як інструмент адаптації до визначених соціальних ситуацій, у той же час не ідентифікуючи з роллю.

Розділ І. Загальна характеристика психічного і особистісного розвитку підлітка

1.1. Психолого-педагогічна характеристика підліткового віку

Підлітковий вік – один із найскладніших та найвідповідальніших періодів становлення й розвитку психіки людини. Це вік допитливого розуму, жагучого прагнення до пізнання світу, пошуку свого призначення в ньому, бурхливої активності, ініціативності, потреби в кипучій діяльності та творчості. Він характеризується багатьма суперечностями, різноманітними фізіологічними та психологічними змінами, кризами тощо, зумовленими переважно невідповідністю між прискореним біологічним (фізіологічним) дозріванням та відносинами психологічного й соціального розвитку.

Підлітковий вік починається, як правило, десь у 11 років у дівчат та у 12 років у хлопців. Це час так званої підліткової фізіологічної кризи. У цей період розпочинаються значні зміни функціональної активності нервової та ендокринної систем, що забезпечує докорінну перебудову дитячого організму, яка зумовлює перехід від дитинства до дорослості. Тому ця вікова криза називається ще   перехідною.

“Почуття дорослості”, яке приходить на зміну “почуттю дитячості” (що в молодшому віці створювало атмосферу захищеності, комфорту), зумовлює основну суперечність підліткового віку. Бажання молодих людей якомога швидше подорослішати породжує низку різноманітних проблем, але підлітки ні соціально, ні психологічно не готові правильно їх вирішувати.

Якщо якісні зміни у психічному розвитку молодшого школяра пов’язані передусім із навчальною діяльністю, то у психічному розвиткові підлітка головну роль відіграє система соціальних взаємин зі світом та взаємин в колективі.

Під впливом інтенсивнішого функціонування залоз внутрішньої секреції збільшується збудженість центральної нервової системи підлітка, що виявляється у підвищеній дратівливості, надмірній образливості, нестриманості тощо. Але цього може не бути, якщо дорослі виявлятимуть чуйність, тактовність та турботу. Поведінка підлітка значною мірою обумовлюється тим, як дорослі, зокрема батьки, допомагають йому вирішувати внутрішні суперечності.

Дівчатка підліткового віку спокійніші, ніж хлопчики, дисциплінованіше, відповідальніші, охоче виконують доручення вчителів, намагаються утвердитися в колективі успіхами в навчанні і громадській роботі. Цим, зокрема, і пояснюється своєрідний матріархат в учнівському самоуправлінні та багатьох громадських організаціях.

Статевий розвиток пробуджує цікавість підлітків до осіб протилежної статі й водночас підсилює увагу до своєї зовнішності. Ось чому дівчата починають надмірно використовувати косметику, роблять епатажні зачіски, специфічно ставляться до одягу. Хлопці також вигадують різні способи, щоб вирізнити себе серед однолітків, та визначити свій статус в колективі.

1.2  Характерологічні особливості поведінки підлітків

У підлітковому віці зростає значення дружби й міжособистісних стосунків у колективі однолітків, свого  «особливого»  статусу, характерною є специфічна система взаємин із соціальним середовищем, що обумовлює напрям психічного розвитку підлітка. В класі, де навчається підліток, він визначає для себе той чи інший соціометричний  статус. Він багато в чому починає дивитися по-дорослому на світ, більше цінує у людях принциповість, чесність, справедливість, пильно спостерігає за поведінкою дорослих, відчуває будь-які відтінки сімейних стосунків тощо.

У підлітків виникає велика потреба у тому, щоб саме батьки визнали їхню дорослість, їм притаманна чутливість до будь-якої фальші, лицемірства, їхні почуття надзвичайно загострені.

Психологічна криза підліткового віку пов’язана чималою мірою з тим, що у внутрішньому світі молодої людини формується нове явище – “почуття дорослості” .

Підліток часто ставить собі запитання: “Я – дитина, чи дорослий?” – і сам вирішує зарахувати себе до дорослих. Виникнення “почуття дорослості” має різні психологічні та фізіологічні підстави, наприклад, такі, як розвиток логічного мислення, пам’яті, волі, статевий розвиток. Тому можуть виникати конфліктні ситуації, непорозуміння, якщо до підлітка в цей період учителі, батьки, дорослі ставляться як до дитини, не бачать в ньому рівного собі, гідного, рівноправного співбесідника.

Якщо тиск із боку дорослих посилюється, це відповідно збільшує опір підлітка. Він шукає вихід із конфліктної ситуації, з психологічного і навіть душевного дискомфорту, а способи виходу обираються стихійно. Часто підліток не усвідомлює чому зухвало поводиться.

У підлітковому віці, як і в молодшому шкільному віці, основним соціальним середовищем дитини залишається школа. Зовнішні умови розвитку пісно пов’язані із внутрішніми. На основі вищого, ніж у молодших школярів, рівня психічного та особистісного розвитку відбуваються докорінні зміни у змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій особистості підлітка. На цьому етапі у дитини виникає специфічний комплекс потреб, що виражається в прагненні знайти своє місце у групі ровесників, показати свій статус, вийти за межі школи та приєднатися до життя та діяльності дорослих .

Своєрідність соціальної ситуації розвитку підлітка полягає у включенні його в нову систему стосунків, спілкування з дорослими та однолітками, в опануванні нових соціальних функцій. У школі це виявляється передусім у необхідності налагодження у зв’язку з предметним навчанням стосунки не з одним, а з багатьма вчителями, врахування особистісних якостей кожного з них і їх нерідко суперечливих вимог. Усе це, як зазначала Л.Божович, зумовлює нову позицію учнів щодо вчителів, своєрідно емансипує їх від безпосереднього впливу дорослих, робить їх самостійнішими. Найголовніша зміна в соціальній ситуації розвитку підлітка, на її думку, породжена роллю в його житті групи ровесників. Тому в навчально-виховній роботі з підлітками необхідно враховувати важливість для їх поведінки і діяльності думки однолітків.

У цьому віці головна цінність – система відносин з однолітками, наслідування “ідеалу”, бажання жити майбутнім (недооцінювання теперішнього). Відстоюючи свою самостійність, підліток формує і розвиває на основі рефлексії свою самосвідомість, образ “Я”, співвідношення “реального” і “ідеального Я”. На основі інтелектуалізації психічних процесів відбуваються якісні зміні у сфері довільності та опосередкованості.

Ця епоха співвідноситься з макрофазою індивідуалізації, за О.В. Петровським, “характеризується пошуком засобів і способів для позначення своєї індивідуальності...”

Поведінка підлітків визначається маргінальністю його стану. Це проявляється у психіці, для якої типові внутрішня скромність, невизначеність рівня домагань, внутрішні протиріччя, агресивність, схильність до крайніх точок зору і позиції. Конфліктність є більшою, чим більше відмінностей між світом дитинства і світом дорослих.

У дослідженні підліткового віку важливо, на думку Л. Виготського, виокремити основне новоутворення у психіці підлітка, з’ясувати соціальну ситуацію його розвитку, яка у кожному віці передбачає неповторну систему стосунків дитини і середовища. А суть кризи перехідного віку полягає у перебудові цієї системи. Психологічний зміст підліткової кризи пов’язаний з виникненням почуття дорослості, розвитком самосвідомості, ставлення до себе як до дорослої особистості, до своїх нових можливостей і здібностей. Підліткам властиві прагнення до ідеалів, максималізм, значні фізіологічні зміни. Підліткова криза знаменує собою друге психологічне народження дитини. Підлітком цей конфлікт переживається як страх втрати “Я”, як дилема: бути собою зі своїм особливим і окремим духовним світом і індивідуальними здібностями чи бути - з тими, хто дорогий і цінний .

Отже, враховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що особливості проявів і перебігу підліткового періоду залежать від конкретних обставин розвитку підлітка, його соціальної позиції у світі дорослих та однолітків. Вирішальна роль у його психічному розвитку належить передусім системі соціальних відносин (відносин із навколишнім світом, та міжособистісних відносин).

1.3. Психологічні новоутворення підліткового віку

Підлітковий вік характеризується такими специфічними новоутвореннями, як почуття дорослості, потреба у самоствердженні.

Розвиток дорослості є процесом становлення готовності дитини до життя в суспільстві. Він передбачає засвоєння суспільних вимог до особистості, діяльності, стосунків і поведінки дорослих.

Становлення дорослості відбувається по-різному. Перші її ознаки можуть дуже відрізнятися від розвинутих форм, проявлятися раптово. Якщо не знати і не враховувати нових тенденцій розвитку в підлітковому періоді, то процес виховання може бути неефективним, а становлення особистості – відбувається стихійно.

Спостерігаючи значні зрушення у своєму фізичному та статевому розвитку, відчуваючи свої можливості виконувати суспільно важливі справи у сім’ї і школі, підліток починає усвідомлювати, що він уже не дитина. У нього виникає специфічне ставлення до себе, він заперечує свою належність до дітей, прагне бути і вважатися дорослим. Це новоутворення виражає нову життєву позицію підлітка щодо людей і світу, визначає зміст і специфічну спрямованість його соціальної активності, систему нових прагнень, переживань та афективних реакцій.

Специфічна соціальна активність підлітка полягає у великій сприйнятливості до засвоєння цінностей, норм, способів поведінки, які існують у світі дорослих. Він усіляко намагається реалізувати свою потребу в утвердженні позиції дорослої людини, але відсутність психічних можливостей заважає досягненню цієї мети. Це є однією з основних суперечностей віку, розв’язання якої стимулює подальший психічний розвиток .

Оскільки прагнення отримати статус дорослого закономірне для підліткового віку і життєво необхідне для повноцінного та особистісного розвитку учня, педагог повинен правильно сприймати пов’язані із цим негативні вчинки, не перешкоджати проявам дорослості, а скеровувати його енергію у позитивному напрямі. Потребу підлітків мати зразок для наслідування вчитель може використати як один з каналів впливу на дітей, організовуючи вечори, зустрічі, диспути з відомими людьми, розкриваючи зміст життя і діяльності високоморальних, творчих особливостей.

З прагненням підлітка швидше стати дорослим пов’язана провідна для нього потреба в самостійності і незалежності. Його здатності самостійно регулювати свою поведінку сприяє досягнутий рівень психічного та особистісного розвитку. Підліток краще, ніж молодший школяр, розуміє себе, може аналізувати свої вчинки, хоч йому ще важко передбачати їх наслідки. Його поведінка більш осмислена, не така імпульсивна, як у молодшого школяра, він краще володіє собою. Потреба у самостійності реалізується у намаганні діяти без сторонньої допомоги й опіки, в здатності приймати рішення, в умінні досягати поставленої мети, поводитися під впливом власних спонукань .

Водночас у підлітків посилюється негативізмом щодо будь-яких вимог дорослих, яскраво виявляються ознаки емансипації, намагання будь-що демонструвати свою незалежність. Вони прагнуть вільно обирати способи виконання своїх обов’язків і одночас бояться проявити слабкість, уникають діяльності, яка може спричинити чиїсь насмішки або відчуття невпевненості у своїх силах. Тому інколи за відсутності вільного вибору підлітка швидше поводитимуться зухвало, ніж дозволять змусити себе до активності.

Постійна взаємодія підлітка з однолітками породжує у нього прагнення зайняти належне місце серед них, що є одним із домінуючих мотивів поведінки та діяльності. Його потреба в самоствердженні настільки сильна, що задля визнання ровесниками підліток готовий поступатися своїми поглядами та переконаннями, здійснювати вчинки всупереч своїм моральним настановам. Вона спонукає так званих важких підлітків до порушень норм і правил поведінки. Втратити авторитет в очах друзів, відчути посягання на свою честь і гідність є найбільшою трагедією для підлітка, що може призвести аж до суїциду. Тому він бурхливо реагує на нетактовні зауваження учителя у присутності друзів, вважаючи це приниженням своєї особистості. На цій основі нерідко виникають конфлікти між учнями і вчителем. Тільки тактовне ставлення до підлітка, підтримка його в очах ровесників створюють психологічно сприятливий грунт для ефективного впливу на нього виховних засобів педагога. Суттєву критику дорослого підліток адекватно може сприйняти наодинці .

Форми самоствердження підлітка можуть бути різноманітними. Найпростіша з них полягає у зовнішньому наслідуванні дорослих, їхніх шкідливих звичок, особливостей поведінки (куріння, вживання алкоголю, наркотиків, надмірне і без смаку використання косметики, носіння своєрідного одягу, послуговування нецензурною лексикою). Батьки та вчителі повинні активно боротися з цим, звертаючи увагу підлітків на позитивні зразки для наслідування ( літературні герої, історичні діячі, відомі особистості). Найважливіше, щоб і вони були для підлітків достойними зразками.

Отже, самоствердження молодших і старших підлітків має різну спрямованість. Для молодших провідною є потреба в гідному становищі у групі. Так, реакція п’ятикласника на певний вплив учителя залежить не стільки від міри його вини чи характеру впливу, скільки від школи, яка може бути завдана цим впливом його становищу в класі. При цьому впертість, свавілля тощо мають на меті завоювати і зміцнити становище дитини в групі, колективі однолітків. Старший підліток, як і молодший, потребує товариства ровесників, але його самоствердження виявляється у прагненні утвердитися у власних очах, а не в очах оточуючих.

У роботі з підлітками дорослі повинні зважати на основні новоутворення, оскільки вони тісно пов’язані із суперечностями цього віку, розв’язання яких є поступом у розвитку особистості .

1.4. Підліток як суб’єкт навчальної діяльності

У підлітковому віці провідними видами діяльності є міжособистісне спілкування з дорослими і ровесниками, суспільно корисна праця і навчання, що позитивно позначається на розвитку психіки та особистості загалом. Поряд із суспільно корисною діяльністю, спілкуванням основним видом діяльності підлітка залишається навчання. Він віддає перевагу тим видам навчальної діяльності, які, за його переконаннями, роблять його дорослим у власних очах та у очах значущих інших. Найчастіше його приваблюють самостійна робота на уроці, складний навчальний матеріал, можливість самостійно організовувати свою пізнавальну діяльність за межами школи. Але дуже часто підліткові не вдається реалізувати нові форми навчальної діяльності, оскільки він ще не володіє способами їх виконання.

Об’єктом незадоволення і занепокоєння батьків, як правило, є:

1.                      Некерована поведінка вдома і в школі, небажання підкорятися шкільним вимогам.

2.                      Риси характеру, що розглядаються як неприйнятні ( “на першому місці задоволення”, “син став агресивним”).

Об’єктом незадоволення педагогів є: зниження інтересу до навчання, конфліктність підлітків, посилення агресивності, перевага ролі друзів у порівнянні з впливом педагогів і батьків, порушення дисципліни, протест проти заборон .

Як суб’єкт навчальної діяльності підліток характеризується тенденцією до ствердження своєї позиції  суб’єктивної унікальності, “індивідуальності”, намаганням ( особливо у хлопчиків) чимось виділитися. Це може посилити пізнавальну мотивацію, якщо співвідноситься з самим змістом навчальної діяльності – її предметом, засобами, способами рішення навчальних завдань. Намагання досягнути “унікальності” входить і в мотивацію досягнення, особливо у складову “нагороди”, “успіху”. Навчальна мотивація як єдність пізнавальної і мотивації досягнення переломлюється у підлітка через призму вузькоособистих значимих і реально діючих мотивів групового та соціального буття.

У шкільних умовах, не ігноруючи навчання, підліток особливої уваги надає спілкуванню. Головне місце серед мотивів позитивного ставлення до школи займає мотив спілкування з однолітками, який аргументується таким чином: ми ходимо в школу не тільки вчитися, але й спілкуватися. Інші мотиви розташовуються в такій послідовності: якість викладання предмету (“вчитель може добре пояснювати”), прихильність до своєї школи (“хочу вчитися тільки в нашій школі”), контроль за навчанням, що здійснюється в школі (“якщо можна було б вчитися вдома, то ніхто нічого б не робив”).

В цьому віці виникають нові мотиви учіння: бажання бути освіченим (“вчуся, щоб бути грамотною людиною”), прагнення влаштуватися в майбутньому житті (“вчуся, щоб знайти високооплачувану роботу”), подальше навчання (“Мрію вступити до інституту”), прагнення до самоствердження і самовдосконалення (“не хочу бути гіршим за всіх”, “чим більше знаєш тим краще ставлення до тебе людей”), необхідність виконувати вимоги батьків (“мої батьки примушують мене вчитися”).

Для сучасних умов шкільного навчання більш характерні, нетипові порівняно з 80-ми роками, мотиви учіння. Якщо підліток 70-х і 80-х років розглядав себе як частину суспільства, ставлячи інтереси останнього вище власних, то для сучасного підлітка головною цінністю є він сам, і тому навіть в мотивації учіння на першому місці опиняються прагнення до саморозвитку  і самореалізації. Причому, більшість підлітків зорієнтована сьогодні на критерії, яка традиційно розглядалися як індивідуалістичні: практичність, прагнення до благополуччя, самостійність поглядів і отримання від життя “свого”, бажання бути добрим сім’янином [73; 145].

Для особистісного зростання підлітка особливої значущості набувають отримані в процесі учіння знання. Вони стають тією цінністю, яка забезпечує розширення кругозору, що дозволяє зайняти певний статус серед однолітків. Засвоюючи життєвий досвід близьких людей, підліток починає добре орієнтуватися в довкіллі. Вперше у перехідному віці виявляється самостійна спрямованість на пошук нових знань: разом з однолітками підліток їздить на художні і технічні виставки, в музеї, ходить у театрі, відвідує гуртки технічної творчості, мандрує тощо.

Процес засвоєння знань у школі може приносити інтелектуальне задоволення підлітку. Однак, тут існують свої особливості: в школі він не вибирає самостійно знання для освіти. В результаті можна бачити, що деякі підлітки легко, без примусу, засвоюють знання, інші – лише вибіркові предмети. Якщо підліток не бачить життєвого призначення окремих знань, то в нього зникає інтерес до відповідних предметів.

Підліток з високими домаганнями на визнання серед однолітків може досягти такого статусу за рахунок міцних знань. При цьому, для нього, як і раніше, зберігає своє значення оцінка його знань. Звертають на себе увагу деякі висловлювання учнів даного віку з приводу оцінок: “Оцінки допомагають зайняти певне місце в школі”; “Оцінка – показник знань”, “Оцінка – стимул”. Взагалі, у сучасних підлітків відмічається критичне ставлення до існуючої системи оцінок, хоч ними не відкидається необхідність оцінки учбових досягнень.

Навчальна мотивація підлітків формується на основі пізнавальних потреб і навчальних інтересів. А для формування в них більш широкого кола нахилів і здібностей велику роль починає відігравати активне випробування сил в різних галузях трудової діяльності. Такі практичні орієнтації обумовлюють можливість особистісного самоствердження і самовдосконалення.

Підлітки можуть брати участь у різних видах практичної діяльності: в організаційній, суспільно-корисній роботі, в навчально-освітніх заходах, у суспільно-політичному житті.

За обсягом витраченого часу підліток найбільше зайнятий навчанням, якщо він справді вчиться, а не робить вигляд, що вчиться. Але учіння, зберігаючи актуальність, за психологічною роллю не є провідною діяльністю для значної частини учнів підліткового віку .

Підлітки, прагнучи зайняти значуще місце серед дорослих людей, виходять за межі навчальної діяльності, яка виступає для них як обов’язок віку, і шукають собі місце в між особистісному спілкуванні з приводу вирішення важливих справ. Сюди входять фізична культура, спільна праця, спрямована на виготовлення різних предметів, суспільно-політична діяльність. При цьому помітно, що у підлітків ще недостатньо сформовані такі особистісні риси як працелюбність, відповідальність, терпеливість у досягненні поставлених цілей.

У підлітковому віці розширюється зміст навчання, оскільки набуття знань нерідко виходить за межі школи, навчальних програм і здійснюється самостійно й цілеспрямовано. З часом ця тенденція посилюється. У багатьох учнів з”являєтьться стійке прагнення до розумової роботи, оволодіння новими знаннями та вміннями, усвідомлений інтерес до певних навчальних предметів і відповідних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту. У деяких підлітків обсяг знань з однієї чи кількох галузей може набагато перевищувати вікову норму.

Оптимальні умови для розвитку особистості складаються тоді, коли набуття знань стає для підлітка суб’єктивно необхідним і важливим. Саме в цьому віці з’являються нові мотиви навчання, пов’язані з формуванням ідеалу, життєвої перспективи, професійних намірів і самосвідомості. Далекі і близькі цілі організовують і скеровують самостійну діяльність дитини. Завдяки виконанню пізнавальних і продуктивно-творчих завдань навчання набуває особистісного сенсу, перетворюються на самоосвіту, стимулює самовдосконалення підлітків. Незадоволення собою і прагнення реалізувати задумане живлять його пізнавальну активність.

Навчання у школі може стати для підлітка формальною діяльністю, нецікавою рутинною працею. Якщо в системі його особистісних цінностей набуття знань не є суттєвим, він вчитиметься лише заради оцінки. Крім усвідомлення необхідності навчання у школі, підліток мусить мати сформовані соціальні, позиційні мотиви, наприклад прагнення бути кращим учнем класу, вирізнятися з-поміж інших школярів.

Тільки за доцільно організованих міжособистісного спілкування, суспільно корисної діяльності, навчання відбувається повноцінний психічний розвиток та особистісне становлення підлітка.

1.5. Поняття соціального становища підлітка в шкільному колективі.

Одна з головних тенденцій перехідного віку - переорієнтація зі спілкування з батьками, вчителями і взагалі старших на ровесників, більш-менш   рівних по положенню. Така переорієнтація може відбуватися повільно і  поступово чи у вигляді стрибка і бурхливо, вона по-різному виражена в різних сферах діяльності, у яких престиж старших і однолітків, неоднаковий, але відбувається вона обов'язково.

По-перше, спілкування з однолітками дуже важливий специфічний канал інформації; по ньому підлітки довідуються багато необхідніх речей, яких по тим чи іншим причинам їм не повідомляють дорослі. Наприклад, що переважну більшість інформації з питань статі підліток одержує від однолітків, тому їхня відсутність може затримати його психосексуальний  розвиток чи додати йому нездоровий характер. По-друге, це специфічний вид міжособистісних відносин. Групова гра й інші види спільної діяльності виробляють необхідні навички соціальної взаємодії, уміння підкорятися колективній дисципліні й у той же час відстоювати свої права, співвідносити особисті інтереси із суспільними. Поза суспільством однолітків, де взаємини будуються принципово на рівних і статус треба заслужити і вміти підтримувати, дитина не може виробити необхідних дорослому комунікативних якостей. Змагальний характер групових взаємин, якого немає у відносинах з батьками, також  слугує важливою життєвою школою. По-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Свідомість групової приналежності, солідарності, товариській взаємодопомозі не тільки полегшує підлітку автономізацію від дорослих, але і дає йому надзвичайно важливе почуття емоційного благополуччя і стійкості.  Чи зумів він заслужити повагу і любов рідних, товаришів, має для самоповаги підлітка вирішальне значення.