Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Право власності

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

СІМФЕРОПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. М. В. ФРУНЗЕ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

ДЕННЕ ВІДДІЛЕННЯ

ДИПЛОМНА РОБОТА

з цивільного права на тему:

ПРАВО ВЛАСНОСТІ ГРОМАДЯН НА житлове приміщення (будинок, КВАРТИРУ,

КІМНАТУ).

Студента 5-го курсу групи 504,

Кругова

Андрія Володимировича

Науковий

керівник Байдалакіна А.В.

Сімферополь 1999

ЗМІСТ:

стор

Введення.

I. Зміст права власності громадян на житлове приміщення.

II. Підстави виникнення права власності.

1) Початкові:

1.1.індівідуальное житлове будівництво;

1.2.пріобретеніе права власності на житлове приміщення після

повної виплати паю в житлово-будівельному (житловому) кооперативі;

2) Похідні:

2.1.пріватізація житлового приміщення;

3) Загальні положення про посвідчення угод:

3.1.договор купівлі-продажу житлового приміщення;

3.2.договор довічного утримання;

3.3.договор міни житлового приміщення;

3.4.договор дарування житлового приміщення;

3.5.наследованіе житлового приміщення;

III. Права і обов'язки власників житлового приміщення.

4) Права власника;

4.1. Застава нерухомого майна (іпотека);

5) Обов'язки власника;

IV. Підстави припинення права власності на житлове приміщення.

V. Захист права власності на житлове приміщення.

Висновок.

Список використаної літератури

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

Додаток 4

Додаток 5

Вступ.

Вибір теми даної дипломної роботи обумовлений її особливою актуальністю і

значущістю.

Ця тема є найважливішою з проблем для молодого розвивається

держави як Україна.

Предмет дослідження: в даній роботі є правові основи

пов'язані із задоволенням житлових потреб загалом і право

власності громадян на житлове приміщення зокрема, порядок придбання

у власність житла.

Об'єкт дослідження: інститут власності громадян на житло.

Мета роботи: на підставі чинного законодавства, короткий

дослідження виникнення права власності на житлове приміщення, порядок

посвідчення угод; підстави припинення права власності на житлове

приміщення.

Завдання роботи: розкрити особливості оформлення документів і

здійснення окремих видів операцій у реалізації права громадян на житлове

приміщення відповідно до чинного законодавства.

Методологічні основи роботи: правове дослідження, що грунтується на

аналізі, вивченні нормативної бази та правозастосовчої практики.

Основні джерела роботи: законодавство України про право громадян на

житло, яке регулює ті чи інші питання. Це Закони України "Про

власності "," Про приватизацію державного житлового фонду ", Житловий

кодекс України, Постанови Кабінету Міністрів України, Положення

державного комітету України по житлово-комунальному господарству,

Постанови Верховної Ради України, Наказ фонду державного

майна та Держжитлокомунгоспу ", інструкція" Про порядок вчинення

нотаріальних дій нотаріусами України.

Практичне застосування: дана робота може бути використана

студентами та аспірантами юридичних факультетів як навчального

матеріалу, і практичного посібника - всіма хто цікавиться питаннями

виникнення права власності на житло.

I. Зміст права власності громадян на житлове приміщення.

Житлові приміщення є специфічним майном-нерухомістю.

Специфіка даного майна виражається в таких аспектах: по-перше,

будь-яке житло, як в одноквартирному, так і в багатоквартирному будинку має зв'язок

із землею, по-друге, житлові приміщення використовуються досить тривалий

час, по-третє, право власності на квартири має законодавчо

певні обмеження, по-четверте, житлові приміщення неможливо

переміщати без втрати цілісності; по-п'яте, угоди з розпорядження житлом

повинні реєструватися в місцевих Радах.

Раніше придбання квартири або кімнати з державного фонду житла

було неможливо. Це явно суперечило самому змісту права

власності громадянина, тобто, права щодо володіння, користування і

розпорядження майном на свій розсуд і в своїх інтересах.

Спостерігалося надмірне обмеження права власності громадян, зведення

його функціонального призначення до задоволення споживчих потреб

власника; на перший план висувалися такі повноваження як володіння і

користування. До розпорядження власник вдавався рідко.

Для сучасного правового регулювання характерне розкріпачення

власності громадян від численних пут, які раніше її пов'язували. На

власність громадян у житловій сфері повною мірою поширений принцип

дозволительної спрямованості цивільно-правового регулювання, який

отримав закріплення в законодавстві.

Зараз право власності громадян на нерухомість в житловій сфері

означає, що власник має право, в порядку встановленому

законодавством, володіти, користуватися і розпоряджатися нею, у тому числі

здавати в оренду, оренду, віддавати в заставу в цілому і по частинах, продавати,

видозмінювати, перебудовувати і зносити, здійснювати також інші дії, якщо

при цьому не порушуються чинні норми, житлові та інші права і свободи

інших громадян, громадські інтереси.

Право володіння означає визначену законом можливість володіння

житловим приміщенням. При цьому слід мати на увазі, що крім власників

законними власниками житлових приміщень є особи, які проживають за

договором житлового найму, піднайму, а також громадяни, вселившиеся в житлове

приміщення в якості тимчасових мешканців.

Члени сім'ї власника житлового приміщення, які проживають разом з ним,

має право володіти житловим приміщенням нарівні з власником, якщо при їх

вселенні не було іншої домовленості. Причому право володіння житловим приміщенням

зберігається за членами сім'ї власника і у випадку припинення сімейних

відносин з ним. У цьому випадку, колишні члени сім'ї власника стають

наймачами житлового приміщення і з ними повинен бути укладений договір найму

жилого приміщення, який може бути розірваний тільки на передбачених у

законі підставах.

Право користування власника житловим приміщенням полягає в

експлуатації житлового приміщення з метою задоволення власником своїх

житлово-побутових потреб. Користування житловими приміщеннями носить строго

цільовий характер - для постійного проживання. Обмеження права

користування, а значить, і обмеження права власності, можливе лише в

Відповідно до чинного законодавства.

Право розпорядження, як вже говорилося, означає право власника

визначити правове становище житлового приміщення, тобто свободу його

відчуження і свободу його передачі в користування іншим особам у вигляді

договору найму чи оренди. Власник може розпоряджатися належним

йому житлом через наступні цивільно-правові угоди: купівлю-продаж, міну,

дарування, обмін, складання заповіту.

При цьому приватна власність на нерухомість або її частину у житловій

сфері не обмежується за кількістю, розмірами і вартості.

Об'єктом приватної власності громадян у житловій сфері можуть бути:

індивідуальні житлові будинки, приватизовані, придбані квартири і

будинки, квартири в будинках житлових і житлово-будівельних кооперативів з

повністю виплаченим пайовим внеском, у будинках товариств індивідуальних

власників квартир, квартири та будинки, придбані у власність

громадянами на інших підставах, передбачених чинним

законодавством.

Дані об'єкти навмисно пойменовані у множині, щоб

підкреслити можливість володіння декількома однорідними і різними

об'єктами одночасно одним громадянином.

Однак існує ряд обмежень права власності громадян в

житловій сфері. Так, наприклад, допускається використання власником

житлових приміщень в будинках для потреб промислового характеру, тобто під

нежитлові мети з дозволу місцевої ради. Власник зобов'язаний використовувати

житлові та підсобні приміщення без утиску житлових та інших прав і свобод

інших громадян. Право власності на житловий будинок слід відрізняти від права

власності на квартиру в багатоквартирному будинку. В останньому випадку

власнику належить тільки квартира, а фундамент, дах, сходові

майданчики та інші частини будинку, які обслуговують квартири, вони складають

власність держави, або якщо це будинок індивідуальних забудовників

загальну власність учасників будівництва.

Утримання та ремонт переданого у власність житлового приміщення

здійснюється власником з обов'язковим додержанням єдиних правил і

норм експлуатації, ремонту житлового фонду за рахунок коштів власника.

Капітальний ремонт житлового будинку, квартири з перебудовою або

переплануванням приміщень проводиться з дозволу місцевих Рад.

Необхідно дотримання санітарно-гігієнічних вимог, будівельних

норм і правил, протипожежних норм, як даного житлового приміщення, так і

інших житлових приміщень розташованих в цьому будинку.

У цій главі я в загальному розглянув права та обов'язки власників

житла, найбільш докладно вони будуть розглянуті нижче.

II. Підстави виникнення права власності громадян на житлове

приміщення.

Виникнення, зміна та припинення правовідносин власності,

як і будь-яких інших правовідносин, пов'язані з наявністю певних

юридичних фактів, передбачених нормами об'єктивного права і

розглянутих, як правило, в якості підстав виникнення

(Придбання) та припинення права власності. Необхідність правового

регулювання цих питань пов'язана з об'єктивною необхідністю

забезпечення власника можливість захисту свого права власності і

його докази у разі виникнення спору, тобто забезпечення

гарантій захисту економічних інтересів власників у цивільному

обороті.

Цивільним законодавством регулюються широке коло юридичних

підстав (способів) виникнення і припинення права власності.

Слід зазначити, що зазвичай виникнення права власності щодо

конкретного майна в однієї певної особи тягне його припинення у

іншої особи, і тому одні і ті ж юридичні факти стають, як

правило підставами як виникнення, так і припинення права

власності.

Цивільно-правова доктрина і судова практика ще з часів римського

права ділять способи виникнення права власності на дві великі

групи: первинні та похідні. В якості основного критерію

розмежування цих груп способів виникнення права власності

покладено правонаступництво, що означає наявність первинного набуття права

власності лише при відсутності правонаступництва, а при його наявності

визнається похідне придбання.

На думку О. С. Йоффе, за критерій розмежування первинних і

похідних способів виникнення права власності необхідно застосувати

також критерій узгодженої волі. Так зокрема, О. С. Йоффе вказує:

"Первинні способи характеризуються тим загальним для них моментом, що вони не

пов'язані з волею попереднього власника, оскільки такого взагалі немає або

ж його воля не приймається до уваги ", а похідні способи

"Характеризуються тим, що в таких випадках право власності набувається

з волі попереднього власника та за згодою нового набувача ".1

На думку Б. Б. Черепахіна, взагалі слід керуватися лише

критерієм наявності волевиявлення попереднього власника і відносити до

первинним способів придбання права власності ті, при яких

придбання права власності ті, при яких має місце волевиявлення

попереднього собственніка.2

У цьому розділі ми дізнаємося що існують як первинні, так і

похідні підстави виникнення власності, які ми розглянемо

нижче.

1) Первинні підстави:

1.1. Індивідуальне житлове будівництво.

Індивідуальне житлове будівництво на спеціально відведеному для цих

цілей ділянці, найбільш поширена форма придбання права

власності на житловий будинок.

Земельні і житлові відносини мають між собою тісний зв'язок. Для того

щоб обзавестися індивідуальним житловим будинком або підсобним господарством у

вигляді дачі або заміського будинку, необхідний, перш за все, земельну ділянку,

який при колишній системі земельних відносин можна було чекати роками.

Ряд нових законодавчих актів про права громадян в земельній сфері,

прийнятих останнім часом, запровадження приватної власності на землю

відкривають нові можливості для вирішення житлових проблем. Житловим будинком

вважається будова, що має поштовий номер, уся або не менше половини

корисної площі, якого призначена для постійного проживання,

розташований на земельній ділянці з усіма що знаходяться на ньому

допоміжними будівлями, спорудами, елементами благоустрою в

певних межах.

Так, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію

земельних ділянок "від 26.12.92р. за номером 1592, громадянам України

передаються безоплатно земельні ділянки, надані їм для ведення

особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і

господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, індивідуального

дачного та гаражного будівництва. Встановлено право розпорядження

приватизованими ділянками шляхом продажу, дарування, заповіту, обміну,

застави, надання в оренду тощо, без зміни їх цільового

призначення. Декретом1 передбачається, що передача громадянам України

безкоштовно у приватну власність земельних ділянок для

зазначених у ньому цілей здійснюється лише один раз.

Громадяни мають право на отримання або придбання у встановленому

порядку земельних ділянок для житлового будівництва незалежно від

наявності у них іншого житлового приміщення, у тому числі в інших населених

пунктах.

Необгрунтована відмова органів місцевого самоврядування у наданні та

продажу у встановлені терміни земельних ділянок для житлового

будівництва тягне за собою штрафні та інші санкції.

Земельна ділянка, відведена під житлове будівництво, повинен бути

використаний за призначенням в терміни, встановлені органами місцевого

самоврядування. При перевищенні встановленого терміну до забудовника органами

влади застосовуються санкції, передбачені законодавством.

Право на здійснення будівництва житла надається в порядку,

встановленому законодавством громадянину, якому на нього передано до

користування, чи забудовнику, якому це житло надане

власником за договором.

Будівництво житлового будинку здійснюється на основі рішення органів

місцевого самоврядування, в строк не більше одного місяця з моменту звернення

за ним, відповідно до затвердженої містобудівної документації та

існуючими будівельними нормами і правилами. Забудовник, організуючий

будівництво, може здійснювати його самостійно, або залучаючи

підрядника. Права на отримання земельної ділянки для будівництва житла

можна реалізувати тільки в зонах, передбачених містобудівної

документацією, під якою розуміється вся сукупність проектних

документів, необхідних для будівництва житлового будинку. До містобудівної

документації належать: генеральна схема розселення, природокористування та

територіальної організації продуктивних сил України, схеми розселення,

природокористування та територіальної організації продуктивних сил

великих географічних регіонів і національно-державних утворень,

генеральні плани міст, схеми та проекти районного планування

адміністративно-територіальних утворень.

Складається договір про зведення індивідуального житлового будинку на праві

особистої власності на відведеній земельній ділянці між виконкомом

міської ради з одного боку та громадянином з іншого. За договором

громадянин зобов'язаний побудувати житловий будинок на земельній ділянці, відведеній на

підставі рішення виконкому та закріплений державним актом на право

власності на землю. На цій ділянці громадянин (забудовник) зобов'язаний

звести з якісного матеріалу житловий будинок у відповідність з проектом,

затвердженим органом архітектури та містобудування. На цьому ж земельній

ділянці дозволяється будівництво так званих, надвірних споруд.

Затверджений проект на будівництво будинку і план розміщення будови на

земельній ділянці, виданий органом у справах будівництва і архітектури,

є невід'ємною частиною цього договору.

При використанні земельної ділянки не у відповідність з тією метою, для

Право власності 📙 Дипломная → 🆔 13899