Аналіз капіталу банку

   Курсова робота

   з курсу

   «Банківська система»

   на  тему: 

   «Аналіз капіталу банку» 
 
 
 
 
 

   Виконав: 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Київ 2011 

   ЗМІСТ 

   ВСТУП…………………………………………………………………….……3 

   РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи формування та структури  капіталу банку ………………………………………………………….…….6

1. Сутність та значення капіталу банку….. ………………….……………..6
2. Класифікація капіталу банку та фактори впливу на нього ...………….11
3. Показники оцінки капіталу банку……………………..…………….…..17

   РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ КАПІТАЛУ БАНКУ…………….……………..29

   2.1. Фінансово-економічна характеристика банку……………………………29

   2.2. Аналіз стану та динаміки структури капіталу банку…………….………31

   2.3. Оцінка  ефективності капіталу банку…………………….….…………….35 
 

   РОЗДІЛ 3. Основні напрями оптимізації капіталу банку…..39 

   ВИСНОВКИ…………………………………………………….…..………..….42 

   Список  використаних джерел…………………….…..……….……45 

   ДОДАТКИ………………………………………………………………………. 
 
 
 
 
 
 
 
 

   ВСТУП 

   Зміцнення ресурсної бази комерційних банків — одна з головних передумов подолання кризи української економіки, оскільки від цього великою мірою залежить розв'язання проблеми підвищення інвестиційної активності.

   Від зростання  ресурсного потенціалу банків значно залежать сприятливий інвестиційний  клімат у країні, інтеграція банківської системи у світове співтовариство. Разом з тим банківська система не може здійснювати інвестиції у великих обсягах, не володіючи відповідними ресурсами. Тому проблема підвищення інвестиційної активності економіки та проблема формування міцної ресурсної бази банків взаємозв’язані. При цьому вирішення першої проблеми передбачає і розв’язання другої.

   При сприятливих  умовах та нормальних темпах розвитку народногосподарського комплексу  в цілому добре розвиваються і  банківські установи; а у випадку погіршення фінансового стану підприємств, дефіциту фінансів держави, в сфері фінансово-кредитних установ з’являються проблеми з вільними грошовими коштами, збільшується контроль з боку Національного банку та інших державних органів, що зменшує ініціативу і в кінцевому результаті впливає на наслідки роботи банківської установи, тобто прибуток. Тому проблеми розвитку банківської системи – це в першу чергу проблеми розвитку економіки в цілому.

   В умовах, що склалися, виникла потреба швидко реагувати на зовнішні та внутрішні фактори, які впливають на результат діяльності банку, тому питання аналізу власного капіталу, що є фінансовою основою діяльності банку, є досить суттєвим і потребуючим уваги.

   Розвиток  банківської системи, її надійність в умовах ринкової економіки великою мірою залежать від стану і якості аналітичної роботи у центральному банку країни та комерційних банках. Аналіз діяльності банку повинен містити реальну та всебічну оцінку досягнутих результатів, висвітлювати позитивні й негативні аспекти його роботи, визначати конкретні шляхи вирішення нагальних проблем. Він є відправним пунктом ефективного управління як кожним конкретним комерційним банком, так і банківською системою в цілому, а також вихідною базою для прийняття управлінських рішень на всіх рівнях [5].

   Тому  дослідження потребує аналіз проблем  формування і поповнення власного капіталу, а також розгляду шляхів удосконалення  цих процесів.

   Проблеми  управління капіталом банку досліджували такі вітчизняні вчені як М.Д. Алексеєнко, М.Д. Білик, З.М. Васильченко, О.В. Дзюблюк, О.Д. Заруба, Б.С. Івасів, Г.Т. Карчева, А.М. Мороз, Л.О. Примостка, М.Ф. Пуховкіна, К.Є. Раєвський, М.І. Сивульський та інші. Серед російських вчених варто виділити роботи В.І.Колесникова, Л.П.Кроливецької, О.І.Лаврушина, Г.С.Панової, Є.Б.Ширінської, В.М.Усоскіна та інших. Належне місце в розробленні цієї проблеми займають праці західних вчених: Г.Айленберга, Г.Асхауера, Бартроп Кріса, Ж.Вігуру, І.Гаумерта, У.Гюде,  Мак Нотон Діани, Ж.Матука, Ф.Мишкіна, Роланд Еллера, П.Роуза, Д.Сінкі, Тімоті У.Коха  та інших.

   Проте в Україні майже відсутні наукові  дослідження, спеціально присвячені практичним проблемам аналізу власного капіталу банку та управління ними. Найчастіше у публікаціях розглядаються  лише деякі аспекти аналізу власного капіталу банку. Комплексне, всебічне дослідження економічної сутності власного капіталу банку практично відсутнє, тому в сучасних умовах розвитку банківського сектору в Україні  його слід вважати  особливо актуальним.

   Головною  метою аналізу   власного капіталу банку є розроблення теоретичної концепції формування власного капіталу, визначення його місця в системі державних регулятивних заходів, а також виявлення шляхів удосконалення формування власного капіталу банків на основі узагальнення результатів аналізу існуючої практики в Україні та досвіду країн з економічно розвиненою ринковою економікою.

   Для досягнення цієї мети постає необхідність вирішення  таких завдань:

• визначення економічної сутності та особливостей власного банківського капіталу як основи функціонування банків, регулювання банківської діяльності та здійснення нагляду за нею;
• визначення розміру власного капіталу, його структури та достатності;
• аналіз дотримання основних нормативів достатності капіталу;
• розроблення шляхів удосконалення формування власного капіталу банків.

   . Основним  об’єктом аналізу є комерційна  діяльність кожного окремого  банку. Об'єктом дослідження є власний капітал комерційних банків.

   Предметом дослідження є теоретичні і організаційні  основи формування власного капіталу банку. 

   Наукове дослідження проводилося з використанням  системного таких основних методів: аналіз, порівняння, коефіцієнтний  метод. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи формування та структури  капіталу банку

1. Сутність та значення капіталу банку

     Для здійснення комерційної і господарської діяльності банки повинні мати у своєму розпорядженні певну суму грошових коштів. Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій. Операції, з допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними.

   Згідно  з існуючими у банківській  практиці традиціями, ресурси комерційних  банків поділяють на власні, залучені та позичені кошти. До власних ресурсів комерційних банків або до банківського капіталу належать фонди, які створюються банками для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності, а також прибуток поточного і минулого років.

   Структура банківського капіталу не є сталою за якісним складом і змінюється протягом року залежно від багатьох факторів, зокрема від якості активів, використання прибутку, політики банку щодо забезпечення приросту капітальної бази тощо.

   Частка  власного капіталу комерційного банку  у сукупних ресурсах невелика, тоді як у сфері матеріального виробництва співвідношення власного і позиченого капіталів інше. Так, для промислового підприємства вважається нормою, коли власний капітал становить 50% загального капіталу, для комерційного банку достатнім вважається 10-12%. Це зумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується переважно чужими коштами, а власні кошти призначені передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію. Функція ж забезпечення оперативної діяльності, яка для власних коштів підприємств сфери матеріального виробництва постає головною, для власного банківського капіталу є другорядною. Однак роль власного капіталу комерційного банку як джерела забезпечення його оперативної діяльності на перших порах після його утворення є досить відчутною. За рахунок власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної та комп'ютерної техніки, будівництво або ореада банківських офісів, упровадження системи банківського захисту, банківських технологій і систем зв'язку.

   Власний капітал комерційного банку може також використовуватися для  участі у власності акціонерних та спільних підприємств.

   Капітал комерційного банку складається  із суми основного (капітал 1-го рівня) та додаткового капіталу (капітал 2-го рівня) за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів.

   Основний  капітал складається з:

   фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу банку;

   дивідендів, які направлені на збільшення статутного капіталу;

   емісійних різниць(різниць між ціною первинного розміщення ак 
цій та їх номінальною вартістю);

   резервних фондів, які створюються за рахунок прибутку банку;

   прибутку  минулих років.

   Додатковий  капітал складається з:

   резервів  під стандартну заборгованість інших  банків;

   резервів  під стандартну заборгованість за кредитами, які надані клієнтам;

   загальних резервів;

   результату  переоцінки основних засобів;

   поточних  доходів.

   До  відвернень належать цінні папери в  портфелі банку на інвестиції та вкладення в асоційовані та дочірні установи. Відрахування (мінусування) вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом відвернень. У складі основного капіталу головна роль належить статутному капіталу банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу при організації нового банку за рахунок внесків засновників чи випуску і реалізації акцій.

   Розмір  статутного капіталу визначається засновниками, однак він не може бути меншим від  мінімального розміру, встановленого  Національним банком України.

   Мінімальний розмір статутного капіталу контролюється  Національним банком України згідно "Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні Затверджено" постанови Правління  Національного банку України від 28.08.2001 N 368.

   Мінімальний розмір статутного капіталу знову створених  банків має становити:

   а) для місцевих кооперативних банків:

   до  одного року діяльності - 1000000 євро, до двох років діяльності -1100000 євро, до трьох років діяльності -1200000 євро, до чотирьох років діяльності - 1350000 євро, починаючи з п'ятого року діяльності - 1500000 євро;

   б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області 
(регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних:

   до  одного року діяльності - 3000000 євро, до двох років діяльності - 3500000 євро, до трьох років діяльності - 4000000 євро, до чотирьох років діяльності - 4500000 євро, починаючи з п'ятого року діяльності - 5000000 євро;

   в) для  банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:

   до  одного року діяльності - 5000000 євро,

   до  двох років діяльності - 5500000 євро,

   до  трьох років діяльності - 6000000 євро,

   до  чотирьох років діяльності - 7000000 євро,

   починаючи з п'ятого року діяльності - 8000000 євро.

   Порядок формування статутного капіталу залежить від організації банку. Якщо комерційний банк утворюється у формі акціонерного товариства (AT) відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі AT закритого типу - через перерозподіл цих акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді.

   При утворенні банку як товариства з  обмеженою відповідальністю статутний капітал поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов'язаннями у межах своєї частки.

   Статутний капітал комерційного банку у  формі AT створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій - звичайних та привілейованих. Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку і поділяють з ним усі його доходи, збитки і ризики.

   З розширенням кола операцій комерційних  банків, а також у зв'язку з  необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного капіталу у комерційного банку з'являється потреба в збільшенні розмірів цього капіталу. Це досягається через проведення додаткової емісії акцій. Як правило, банк прагне при додаткових емісіях випускати насамперед привілейовані акції, з тим щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком.

   До  складу власного капіталу комерційного банку також входить резервний  капітал.

   Резервний капітал - це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, спеціальних потреб та покриття збитків. Наявність коштів в резервному капіталі забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства.

   Резервний капітал комерційного банку створюється  у порядку , ухваленому зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило на рівні 50% від розміру статутного капіталу. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку і має бути не меншим 5% від суми отриманого прибутку.

   В перші роки після створення комерційні банки прагнуть відраховувати в  резервний капітал значні кошти. Це додає банку стабільності та стійкості. Якщо резервний капітал досяг уставленого розміру то відрахування до нього припиняються. У разі часткового або повного використання коштів резервного капіталу відновлюються відрахування з прибутку для його формування.

   В комерційних банках також створюються  спеціальні фонди, призначені для виробничого  та соціального розвитку, їх формування здійснюється за рахунок прибутку.

   Банківський власний капітал поділяється  на капітал-брутто та капітал-нетто. Власний капітал-брутто - це сума усіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом. Власний капітал-нетто - це капітал-брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акцій AT, витрати майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто, капітал-нетто - це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси.

   Розмір  власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від чинників:

   рівень  мінімальних вимог НБУ до статутного фонду. Підвищення вимог – збільшує потребу у власному капіталі;

   специфіка клієнтури. При значній кількості  дрібних вкладників власних коштів тобто буде менше, ніж за наявності великих вкладників;

   характер  активних операцій. Наявність значного обсягу ризикових операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

   Більша  частина ресурсів комерційного банку  формується за рахунок залучених та позичених коштів, а не власних. Можливості комерційних банків у залученні коштів регулюються НБУ. Так, згідно з показником платоспроможності банку, нормативне значення якого встановлює НБУ, залучені та позичені кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.

   Одним з найважливіших компонентів  власного капіталу комерційного банку є прибуток від здійснення банківських операцій.

   Прибуток  визначається як різниця між отриманими доходами і понесеними витратами. Його рівень не може бути нижчий базової процентної ставки по пасивним операціям, оскільки в цьому випадку ринкова вартість випущених банком цінних паперів буде нижча номінальної. При встановленні норми доходу на власний капітал необхідно враховувати відсотки, що сплачуються по привілейованим акціям. Помноживши середню норму доходності на розмір власного капіталу можна визначити масу прибутку, яка направляється на виплату дивідендів. Вона є основою для розрахування суми необхідного прибутку. Для цього до маси прибутку, що використовується для виплати дивідендів, потрібно додати:

   видатки банку;

   відрахування  в резервний капітал банку;

   платежі до бюджету;

   розмір  фондів економічного стимулювання банку.

   Отже, для операцій банків використовуються ресурси комерційних банків, які визначаються як сукупність власних, запозичених і залучених коштів, які є в розпорядженні банку і визначаються банками в результаті проведення активних операцій.

   Головна мета управління капіталу банків полягає  в залученні і підтримці достатнього розміру капіталу для здійснення операційної діяльності і захисту від ризику. 

2. Класифікація капіталу банку та фактори впливу на нього

   Краще зрозуміти сутність банківського капіталу дає змогу класифікація його за різними ознаками (рис. 1.2).

   Залежно від організаційно-правової форми  діяльності банку його власний капітал  поділяється на акціонерний та пайовий. Акціонерний власний капітал формується початково в результаті випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною, вищою за номінальну вартість, засновники (акціонери) банку одержують емісійний дохід, який є складовою власного капіталу. Подальше зростання акціонерного капіталу відбувається як за рахунок капіталізації частки прибутку та деяких інших коштів, так і шляхом додаткової емісії акцій. Зауважимо, що в цьому разі акціонерним називається власний капітал, який належить акціонерному банку на правах власності, а отже, і його акціонерам. В економічній літературі акціонерний капітал іноді розглядається у вузькому значенні — як мобілізований шляхом емісії акцій.

   Пайовий власний капітал формується початково за рахунок внесків коштів і майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові банки організуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю і кооперативних банків, у яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його вкладу. У разі виходу учасника з пайового банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі.

   Рис. 1.2. Класифікація видів власного капіталу банку

   За  формою інвестування виокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фінансових активів. Чинним законодавством України передбачено формування власного капіталу банків лише у грошовій формі в національній та вільно конвертованій іноземній валюті. Грошова форма найбільш поширена, універсальна та ліквідна, тобто легко трансформується в інші форми. Власний капітал у матеріально-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо, у формі фінансових активів — у вигляді внесків до нього акцій, облігацій тощо. У вітчизняній банківській практиці формування власного капіталу банків у формі фінансових активів не здійснюється.

   Залежно від форми власності розрізняють  такі види власного капіталу банку: приватний  — заснований на власності фізичної особи; колективний — заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств і підприємств, та державний, який на правах власності належить державі.

   Виходячи  з резидентності вирізняють власний  капітал національний, що сформований і належить за правом власності юридичним і фізичним особам — резидентам України, та іноземний, що сформований та належить на правах власності юридичним і фізичним особам-нерезидентам.

   За  характером використання розрізняють  власний капітал, який нагромаджується, та який споживається. Перший використовується у виробничих цілях, тобто для здійснення банківських операцій і надання послуг, а другий споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання і соціальний розвиток колективу банку.

   Відповідно  до характеру використання в банківській  діяльності власний капітал банку  поділяється на робочий і неробочий. Робочим є власний капітал, який приносить банкові дохід, неробочим  — капітал, вкладений в активи, що не тільки не приносять банку доходів, а іноді фактично є збитками банку.

   Залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий і регулятивний власний  капітал. Балансовий власний капітал  розраховується як різниця між балансовою вартістю активів і зобов’язань  банку. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності банків і деяких інших потреб. Обчислюється регулятивний власний капітал за досить складною формулою, яка постійно коригується Національним банком України. За основу беруть показник балансового власного капіталу, який потім коригується (як правило, зменшується) на різноманітні балансові статті, що характеризують ризики банківської діяльності.

   Зазначимо, що до прийняття Закону України «Про банки і банківську діяльність» власний капітал банку, обчислюваний НБУ, мав назву нормативного. У Законі дається таке визначення регулятивного капіталу: «Капітал регулятивний (власні кошти) — складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України» [1]. Наведене визначення терміна регулятивного капіталу викликає низку зауважень. По-перше, у ньому не простежується економічна суть регулятивного капіталу. По-друге, згідно з положеннями Базельської угоди (1988 р.) на ризики зважується не капітал банку, а його активи, які потім співвідносяться з розміром власного капіталу для визначення адекватності капіталу. Сам же розмір капіталу за здійснення нагляду може зменшуватися на вкладення в інші юридичні особи тощо. Отже, регулятивний банківський капітал — це капітал, який банк повинен мати у своєму розпорядженні при здійсненні операцій чи послуг виходячи із вимог регулювального органу.[2]

   Головна мета процесу управління банківським  капіталом полягає в залученні та підтримці достатнього обсягу капіталу для розширення діяльності і створення захисту від ризиків. Величина капіталу визначає обсяги активних операцій банку, розмір депозитної бази, можливості запозичення коштів на фінансових ринках, максимальні розміри кредитів, величину відкритої валютної позиції та ряд інших важливих показників, які істотно впливають на діяльність банку.

   У банківській  практиці використовуються два методи управління капіталом:

   • метод  внутрішніх джерел поповнення капіталу;

   • метод  зовнішніх джерел поповнення капіталу.

   За  першим методом головним джерелом зростання  капіталу є нерозподілений прибуток банку. Реінвестування прибутку — найприйнятніша і порівняно дешева форма фінансування банку, який прагне розширити свою діяльність. Такий підхід до нарощування капітальної бази дає змогу не розширювати коло власників, а зберегти існуючу систему контролю за діяльністю банку і виключити зниження дохідності активів внаслідок збільшення їх кількості в обігу.

   Чистий  прибуток банку, що залишився в його розпорядженні після виплати податків, може бути спрямований на виконання двох основних завдань: 1) забезпечення певного рівня дивідендних виплат акціонерам; 2) достатнє фінансування діяльності банку. Отже, дивідендна політика банку справляє значний вплив на можливості розширення капітальної бази за рахунок внутрішніх джерел.

   Завдання  менеджменту полягає у визначенні оптимального співвідношення між величиною  прибутку, що спрямовується на поповнення капіталу та розміром дивідендних виплат акціонерам банку. Низький рівень дивідендів призводить до зниження ринкової вартості акцій та спонукає власників до їх продажу, що означає відплив акціонерною капіталу з банку. Така дивідендна політика не заохочує потенційних акціонерів і може створити проблеми при залученні капіталу в майбутньому, оскільки акції з низькими дивідендами не матимуть попиту на ринку.

   Високий рівень дивідендних виплат приваблює  акціонерів, але сповільнює процес накопичення капіталу. Це стримує  зростання обсягу активних операцій, які генерують доходи банку та підвищує загальний рівень ризику. Зниження надійності банку також може стати причиною відпливу капіталу через продаж акціонерами своїх акцій, які стають надто ризикованими. Дивідендна політика впливає не лише на внутрішні джерела поповнення капіталу, а й на зовнішні, адже можливості додаткового залучення капіталу значною мірою визначаються розміром дивідендів.

   Оптимальною дивідендною політикою є така, яка максимізує ринкову вартість акцій банку. Прибутковість акцій банку має бути не нижчою за прибутковість інших видів інвестицій з таким самим рівнем ризику.

   Переваги  методу внутрішніх джерел поповнення капіталу:

   • незалежність від кон'юнктури ринку;