Аналіз коефіцієнта фінансового ризику, ризику фінансового стану та ліквідності СК „ Країна ”

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………….………………...…3.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ ПІДПРИЄМСТВА:………..………………………………………4.

1.1.Поняття, види, причини виникнення фінансового ризику……...…..……4.

1.2.Теорія основи ризик-менеджменту…………….………………….……….7.

3. Методи нейтралізації фінансових ризиків…………………………….....12.

РОЗДІЛ ІІ. УПРАВЛІННЯ  РИЗИКАМИ   НА  ПРИКЛАДІ                                СК „ КРАЇНА ”:………………………………………………...…….…….…..18.

  2.1.Загальна економічна характеристика СК „Країна” ……..……...…….... 18.

2.2.Аналіз фінансового стану  СК „ Країна ”………………..………............19.

  2.3.Аналіз коефіцієнта фінансового ризику, ризику фінансового стану та  ліквідності СК „ Країна ”………………………………….............................26.

РОЗДІЛ ІІІ. ВИБІР   МЕТОДУ  РАННЬОГО   ПОПЕРЕДЖЕННЯ БАНКРУТСТВА   ДЛЯ  СК „ КРАЇНА ”…….……………………….............29.

       Висновки……………………………………………………………....…..33.

        Література………………………………………………………………...34.

       Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми. З ризиком кожен зустрічається щоденно: і на побутовому рівні, і при здійсненні господарської діяльності. За умов становлення нових конкурентних відносин між суб’єктами господарювання та переходу до ринкової економіки посилюється вплив ризиків на ефективність діяльності будь-якого підприємства. В сучасних умовах підприємство бере на себе всі ризики, а держава виступає лише регулятором та контролером відносин між господарюючими суб’єктами. За цих умов підвищується значення врахування ризиків, які стають постійними супутниками підприємницької діяльності.

Проблеми оцінки та управління ризиками розглядаються у наукових працях вітчизняних та іноземних вчених, таких як:  І.Т. Балабанов, Т. Бартон, В.В. Вітлінський, В.В. Глущенко, П.Г. Грабовий, Я. Дангель, А.А. Мазаракі, Н.І. Машина, Л.А. Савицька, Й. Тетенс,  Дж. Хемптон, М.В. Хохлов та ін.

Мета дослідження. Метою курсової роботи є дослідження теоретичних основ управління ризиками підприємства, провести аналіз фінансового стану, оцінити ризики СК „ Країна ”, вибрати модель раннього попередження банкрутства.

Завдання дослідження. Для досягнення мети поставлено такі основні науково-теоретичні та практичні завдання, які мають відображення в курсовій роботі:

• визначити сутність категорії „ ризик ”, його класифікацію, методи нейтралізації ризиків на основі аналізу теоретичних поглядів історичних і сучасних підходів до його тлумачення;
• проаналізувати фінансовий стан страхової компанії „ Країна ”;
• оцінити фінансовий ризик та ризик ліквідності СК „ Країна ”;
• вибрати модель раннього попередження ризику банкрутства для             СК „ Країна ”;

Об’єктом дослідження є діяльність страхової компанії „ Країна ” та ризик її банкрутства.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ ПІДПРИЄМСТВА
1. Поняття, передумови виникнення та види фінансового ризику

Ризик як економічна категорія  виник з появою товарно-грошових відносин і відображає подію, яка  може відбутися або ні. До того ж, для події, що відбулася, можливі  три варіанти економічного результату : позитивний (прибуток); нульовий (результат  не змінився); від’ємний (збиток).

 Вчені вважають, що вперше спроба наукового визначення сутності та змісту поняття “ризик” була зроблена математиком Йоганом Тетенсом (XVIII ст.). Його наукові праці з виміру ризику знайшли практичне застосування в страхуванні життя. Пізніше   термін “ ризик ” почав використовуватись у страховій теорії, а потім у фінансово-господарському, соціальному житті суспільства, поширився і на економічну теорію. [12, с. 350]

В господарській та фінансово-економічній  діяльності суб’єкта, як зазначено  у Фінансовому словнику, під ризиком  розуміють “ усвідомлену можливість небезпеки виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, майна, грошей у зв’язку з випадковими  змінами умов економічної діяльності, несприятливими обставинами ”. [12, с. 351]

 Основними критеріями ризику можна назвати:

• ризик повинен бути можливим;
• ризик повинен мати випадковий характер;
• факт реалізації ризику невідомий у часі та просторі;
• наслідки реалізації ризику повинні бути об'єктивно виміряні й оцінені.

 Отже, під ризиком у фінансово-господарській діяльності підприємств розуміють ймовірність виникнення збитків, втрат або недоотримання прибутку порівняно з прогнозним варіантом. [12, с. 11]

  Ризик має свої специфічні ознаки, такі як: є конкретним явищем, має вірогідний характер; може бути виміряним та оціненим; має конкретну форму прояву, пов’язану з певним об’єктом; є невід’ємним елементом фінансово-економічних відносин. Наявність ризику передбачає здійснення антикризикової діяльності, формами якої є компенсація, репресія, превенція.

Якщо перевести поняття  ризику в площину фінансових категорій, можна сказати, що ризик – це ймовірність  виникнення збитків, втрат або недоотримання  прибутку порівняно з прогнозним варіантом.

 Важливе значення для одержання всебічної характеристики ризиків має їх класифікація. В економічній літературі  не має одного судження щодо класифікації. Г.Г. Кірейцев виділяє свою класифікацію ризиків, яка наведена в Таблиця 1.1.1. [12, с. 354]

Нормативна література  „ розбиває ” фінансові ризики на чотири види: кредитні, інвестиційні, фінансові, гарантійні. [10]

Таблиця 1.1.1

Класифікація ризиків

№ п/п	Класифікаційна  ознака	Вид ризику
1.	За джерелами виникнення	Господарський
		Пов'язаний з особистістю  людини
		Обумовлений природними факторами
2.	За можливістю усунення	Несистематичний – диверсифікований
		Систематичний – не диверсифікований
3.	За ступенем впливу на фінансовий стан	Припустимий
		Критичний
		Катастрофічний
4.	За сферою виникнення	Внутрішній
		Зовнішній
5.	За тривалістю впливу	Постійний
		Тимчасовий
6.	За можливістю передбачення	Прогнозований
		Не прогнозований
7.	За можливими наслідками	В результаті настання якого  підприємство зазнає економічних втрат
		В результаті настання якого  підприємство недоотримає передбачений дохід
		В результаті настання якого  підприємство може мати як прибуток так  і збиток
8.	За об’єктом виникнення	Окремих фінансових операцій
		Різних видів фінансової діяльності
		Загальної фінансової діяльності
9.	За можливістю страхування	Що підлягає страхуванню
		Що не підлягає страхуванню

      З наведених видів ризику, що виділені за джерелами виникнення, найбільш керованим та передбачуваним є господарський ризик.

 Господарський ризик пов’язаний з веденням господарської діяльності, а тому в деяких підручниках він також називається підприємницьким. У загальному випадку всі підприємницькі ризики можна розподілити на:

• маркетингові ризики;
• ризики зміни законодавства;
• ризики неплатоспроможності;
• ризики інфляційних процесів.

 Сукупний (господарський або підприємницький) ризик розраховується як сумарна величина ризиків за всіма видами діяльності. Рівень сукупного ризику підприємства знаходиться під впливом багатьох факторів (табл.1.1.2.).

Таблиця. 1.1.2.

Фактори, що впливають на рівень сукупного ризику

Операційний ризик	Інвестиційний ризик	Фінансовий ризик
постачання	структура капіталу	інвестиційний портфель
виробнича сфера	проценти за кредит	премія за ризик
збут	розрахунки	ліквідність

 

       Невизначеність при здійсненні господарських операцій суб'єктом господарювання в рамках операційної, інвестиційної та фінансової діяльності свідчить про наявність ймовірності відхилення кінцевого результату від очікуваної величини, при цьому таке відхилення може мати як позитивний, так і негативний ефект. У свою чергу, ймовірність виникнення будь-яких відхилень, незалежно від того, позитивні чи негативні це відхилення, від очікуваного рівня фінансових показників прийнято визначати як ризик, що дозволяє стверджувати, що невизначеність, притаманна реалізації тих чи інших господарських операцій суб'єкта господарювання, формує його сукупний ризик, який, у свою чергу, складається із сукупності окремих видів ризиків. Причин виникнення фінансових ризиків дуже багато (Рис. 1.1.1.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1.1. Причини виникнення фінансових ризиків 

 

 Першопричини їх виникнення знаходяться у площині структури капіталу. Адже фінансовий ризик зумовлений нераціональним співвідношенням власних і позикових коштів. Такі ризики  називають ризиками структури капіталу: при незадовільній структурі капіталу виникає ризик того, що підприємство залучатиме кошти за ризиковою ставкою і врешті-решт стане неплатоспроможним і, як результат, збанкрутує.

  Існування невизначеності при прийнятті управлінських фінансових рішень, а також ризику, що пов'язаний із їх виконанням, постає об'єктивна проблема формування адекватної системи виявлення, ідентифікації, оцінки та нейтралізації відповідних ризиків реалізації операційної, інвестиційної та фінансової діяльності суб'єкта господарювання - моделі управління ризиками, у тому числі фінансовими.

 

1.2.Теорія основи  ризик-менеджменту

Управління фінансовими  ризиками є одним з найважливіших  функціональних завдань фінансового  менеджменту. Виокремлюють  специфічний  напрям  фінансового менеджменту  – ризик-менеджмент.

   Під ризик-менеджментом слід розуміти систему управління ризиками на підприємстві, що передбачає використання методів та інструментів, спрямованих на виявлення, ідентифікацію ризиків, розрахунок ймовірності їх настання, їх оцінку (визначення можливого розміру фінансових втрат) та нейтралізацію (внутрішнє і зовнішнє їх страхування). [12, c. 369]

  Основна мета управління фінансовими ризиками – мінімізація пов’язаних з ними фінансових втрат. Головними завданнями управління фінансовими ризиками є оптимізація структури капіталу (співвідношення між власними та позичковими джерелами формування фінансових ресурсів) та оптимізація портфеля боргових зобов’язань. Передумовою оптимізації структури капіталу є розрахунок ефекту фінансового левериджу.

В процесі фінансової діяльності ризик-менеджмент здійснюється у відповідності  з політикою управління фінансовими  ризиками – системою цілей і завдань  управління ризиками, а також сукупністю методів і засобів досягнення  цілей.

  Процес управління ризиками є досить складним (рис. 1.2.1). [12, с. 370]

 

 

 

Фізичне управління                 Планування не       Фінансове управління

     можливими збитками         передбачених випадків можливими збитками

Уникнути    Зменшити                                           Взяти на себе             Передати

                                                                              Страхування       Інше

                                                          Перегляд

                                                           (Аналіз)

     Рис. 1.2.1 Процес управління ризиками 

 

  Система управління ризиками включає наступні блоки завдань:

1. ідентифікацію – процес встановлення переліку основних видів фінансових ризиків, що притаманні діяльності конкретного підприємства.

2.   оцінку ризиків – відображення наслідків впливу ризиків та ймовірності їх настання в кількісному виразі;

3. нейтралізацію ризиків – вжиття відповідних заходів щодо зменшення ймовірності настання ризиків і зменшення наслідків їх впливу.

  Ідентифікація фінансових ризиків є необхідною передумовою оцінки їх рівня в процесі ризик-менеджменту.

  На першій стадії ідентифікації в розрізі кожного напрямку господарської діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової) і основних господарських операцій визначаються притаманні їм види фінансових ризиків і на цій підставі складається перелік можливих несистематичних ризиків підприємства.

  На другій стадії визначається перелік систематичних ризиків, пов’язаних з господарською діяльністю підприємства в цілому.

  На третій стадії формується загальний портфель фінансових ризиків пов’язаних з діяльністю підприємства (включає можливі систематичні і несистематичні фінансові ризики).

  Під час оцінки ризиків базовими величинами, що розраховуються, є величина збитків, яких може зазнати підприємство та ймовірність настання цих збитків. Для визначення цих величин використовують складні алгоритми розрахунків. Результати оцінки ризиків є основою для вибору відповідних заходів їх нейтралізації.

Оцінка ризику ліквідності та ризику банкрутства

  Потреба в оцінці  ризику ліквідності виникає під  час змін стратегії й тактики  інвестиційної діяльності, і оскільки  на підприємстві такі зміни  відбуваються постійно відповідно  і контроль за зміною цього  ризику повинен здійснюватись  постійно.

  Ризик ліквідності – це специфічна форма ризику, яка визначається, як ймовірність того, що підприємство не здатне буде виконувати свої фінансові зобов’язання. Він може бути викликаний як низькою віддачею об’єктів інвестування підприємства так і великим періодом інвестиційного процесу. 
       Для оцінки ризику ліквідності використовують два критерії: [15]

 
     -    час трансформації інвестицій у грошові кошти;

- обсяг фінансових втрат  інвестора, що пов’язаний з  такою трансформацією.

       Виходячи з цього для оцінки ризику ліквідності інвестиційного підприємства за критерієм часу розраховують такі показники: 
1) Частка терміноволіквідних активів в їх реальному обсязі:

                                                                                                             (1.2.1)

де В_т – вартість терміноволіквідних активів де В – вартість всіх його активів.

2) Показник ризику ліквідності:

                                                                                                (1.2.2)             
де Вm – вартість терміноволіквідних активів; Вв – вартість високоліквідних активів; Вс – вартість середньоліквідних активів; Вн – вартість низьколіквідних активів.

        Чим більшим є показник ризику ліквідності, тим меншим є ризик ліквідності.

  Модель прогнозування банкрутства, розроблена американським економістом Е. Альтманом має також назву “розрахунок Z-показника” і є класичною в своїй сфері, оскільки включена до більшості західних підручників присвячених фінансовому прогнозуванню, та оцінці кредитоспроможності підприємств. [20]

  Побудована Альтманом дискримінантна функція має такий вигляд: 
Z = 0,012 X1 + 0,014 X2 + 0,033 X3 + 0,006 X4 + 0,999 X5                       (1.2.3) 
Це 5-ти факторна модель, де факторами виступають окремі показники фінансового стану підприємства. Адаптовано до вітчизняних стандартів фінансової звітності, окремі змінні дискримінантної функції мають такий вигляд: 
¾ X1= робочий капітал/ валюта балансу;

¾ X2 = сума нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) та резервного капіталу / валюта балансу;

¾ X3 = звичайний прибуток до оподаткування / валюта балансу;

¾ X4 = ринкова вартість підприємств / позичковий капітал;

¾  X5 = чиста виручка від реалізації продукції/ валюта балансу.   

     Провівши аналіз 33-х пар промислових підприємств з обсягом валюти балансу від 1 до 25 млн. дол. США, Альтман зробив висновок щодо інтерпретації значень Z-показника, який поданий в таблиці 2.1.1.

Таблиця 1.2.1

Значення показника Z

Показник Z	Ймовірність банкрутства
до 1,8	Висока
1,81 – 2,67	Не можна однозначно визначити
2,67 і вище	Низька

 

      В Німеччині вперше застосував методологію багатофакторного дискримінантного аналізу при дослідженні фінансового стану підприємств у 1976 році К. Беєрман. Свої висновки він базував на емпіричному дослідженні 21 пари підприємств, половина з яких були збиткові та знаходилися у фінансовій кризі. Основні характеристики дискримінантної функції Беєрмана наведено в таблиці 12.1. [20]

       Одержані  значення інтегрального показника  Беєрман рекомендує інтерпретувати наступним чином (горизонт прогнозування 1 рік): 
1) Z > 0,32 - підприємство знаходиться під загрозою банкрутства; 
2) 0,32 > Z > 0,236 - неможливо чітко ідентифікувати, потребує додаткового якісного аналізу;

3) Z < 0,236 - підприємству не  загрожує банкрутство. 

 

 

 

                                                                                                           Таблиця 1.2.2 
                       Параметри дискримінантної функції Беєрмана

Показник	Вага
Х1 = Позичковий капітал / валюта балансу	+0, 077
Х2 = Чистий прибуток / валюта балансу	+0,813
Х3 = Чистий прибуток/ позичковий капітал	+0,124
Х4 = Чистий прибуток/ чиста  виручка від реалізації	-0,105
Х5 = Cash-flow / позичковий капітал	-0,063
Х6 = Чиста виручка від  реалізації / валюта балансу	+0,061
Х7 = Запаси / Чиста виручка  від реалізації	+0,268
Х8 = Сума амортизації/ Вартість основних засобів на кінець періоду	+0,217
Х9 = Введені основні засоби/ сума амортизації	+0,012
Х10= Заборгованість за банківськими позиками/ позичковий капітал	+0,165

 

        Методологія багатофакторного дискримінантного аналізу може використовуватися як службами контролінгу підприємства для своєчасного виявлення симптомів фінансової кризи, так і банками при оцінці кредитоспроможності позичальника.

 

1.3.Методи нейтралізації фінансових ризиків

 

  До основних інструментів нейтралізації ризиків слід віднести:

1. уникнення ризику;
2. формування відповідних резервів;
3. диверсифікація ризиків;
4. хеджування;
5. страхування ризиків страховими компаніями;
6. лімітування;
7. розподіл ризиків;
8. інші методи.

Уникнення ризику є найефективнішим і водночас найважчим для виконання методом. Уникнення означає фактичне ухилення від ризи-когенної, ризиконебезпечної діяльності або способу буття. Безумовно, про уникнення може йтися лише за наявності альтернативних вирішень, які є менш ризиковими. Основними заходами в напрямку уникнення ризику є:

• відмова від здійснення фінансових операцій, рівень ризику за яким надмірно високий.
• відмова від використання у високих обсягах позикових коштів.
• від надмірного використання обігових коштів у низьколіквідних формах
• відмова від використання тимчасово вільних грошових коштів у короткострокових фінансових вкладеннях.

  У тій ситуації, коли можливості раціонального уникнення ризику вичерпуються, постає потреба використовувати інші способи антири-зикового характеру. Один із таких способів полягає в попереджувальній (превентивній) діяльності, спрямованій на зменшення ризику. Здійснення ефективної попереджувальної діяльності потребує значних фінансових витрат на придбання різноманітних технічних засобів та проведення організаційно-технічних заходів, які могли б протистояти виникненню ризиків.

  Формування  резервів. Найпоширенішим інструментом нейтралізації наслідків настання ризиків є використання для цих цілей резервного фонду фінансових ресурсів, що призначений для покриття можливих збитків.

  Резерви створюються  відповідно до чинного законодавства  або установчих документів підприємств  за рахунок нерозподіленого прибутку  або коштів власників. В окремих  випадках джерелом формування  резервного фонду можуть бути  валові витрати суб’єктів господарювання, що регулюється законодавчими  актами з питань оподаткування.  Згідно Закону України “ Про господарські товариства ” на кожному підприємстві, заснованому у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо, повинен бути сформований резервний фонд. Розмір цього фонду регламентується засновницькими документами, але він має бути  > 25 % статутного капіталу підприємства. Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду також передбачається засновницькими документами, але він має бути  > 5 % суми чистого прибутку підприємств.

  Зменшення рівня фінансових  ризиків можна також досягти,  застосовуючи механізм диверсифікації.

  Диверсифікація – один зі способів мінімізації фінансових ризиків, який полягає в розподілі ризиків шляхом розширення об’єктів капіталовкладень, асортименту товарів і послуг, фінансових інструментів тощо.

  Розрізняють диверсифікацію  інвестицій, продукції та виробництва.

  Законодавством встановлені  вимоги щодо диверсифікації активів  та їх ліквідності у разі, якщо  суб’єкти господарювання здійснюють  свою діяльність у сфері банківської  чи страхової справи, фінансового  посередництва та в інших випадках.

  Диверсифікація активів  може здійснюватися шляхом розподілу  значної їх частини між найбільш  ліквідними, безпечними і прибутковими  категоріями, наприклад:

1. кошти на поточних рахунках;
2. банківські вклади (депозити);
3. цінні папери, що передбачають одержання прибутку;
4. цінні папери, що емітуються державою;
5. готівка в межах лімітів залишків каси.

  Хеджування – метод страхування цінового ризику за угодами на біржі (товарній, фондовій). Механізм хеджування ризиків полягає в здійсненні зустрічних операцій з купівлі-продажу активів (фінансових інструментів).

   До хеджування твердих контрактів належать форвардні, ф’ючерсні та аналогічні щодо них контракти. До хеджування умовних контрактів належать опціони та аналогічні щодо них контракти. 

 Операція хеджування вимагає здійснення трьох біржових угод: купівлі (продажу) реального товару або цінних паперів з поставкою в майбутньому періоді; продажу (купівлі) ф’ючерсних контрактів на аналогічну кількість товарів або цінних паперів; ліквідацію позиції за ф’ючерсними контрактами в момент поставки реального товару або цінних паперів шляхом укладання угоди.

  Перші два види  біржових угод здійснюються на  початковій стадії операції по  страхуванню цінового ризику, а  третій їх вид – на стадії  завершення. Принцип операції хеджування оснований на тому, що якщо її учасник має фінансові втрати через зміни цін як продавець реального товару або цінних паперів, то він виграє в тих же розмірах як покупець ф’ючерсних контрактів на таку ж кількість товару або цінних паперів і навпаки.

  Страхування – фінансова операція, направлена на грошове відшкодування можливих втрат при реалізації окремих фінансових ризиків (настання страхового випадку). Розрізняють внутрішнє і зовнішнє страхування фінансових ризиків.

  Сутність зовнішнього  страхування фінансових ризиків  полягає в                „ передачі ” фінансових ризиків  стороннім господарюючим суб’єктам  – партнерам по господарській  діяльності, страховим компаніям  тощо. На ринку страхових послуг  страхові компанії надають послуги  із страхування: кредитних ризиків;  інноваційних ризиків; депозитних  ризиків; відповідальності; ризиків  на випадок недосягнення планового  рівня рентабельності тощо.