Аудит виробничих запасів

Курсова робота

Аудит виробничих запасів

Етапи і процедури  аудиту виробничих запасів

Аудит – це перевірка  публічної бухгалтерської звітності  в обліку, первинних документів. Щодо фінансово-господарської діяльності, суб’єктів господарювання з метою  визначення достовірності їх звітності, обліку його повноти та відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Якщо говорити простіше, то аудит – це незалежний економічний контроль.

Аудит застосовується там, де є потреба у висловленні  незалежної думки з питань господарювання. В проведенні аудиту зацікавлені акціонери, власники, управлінці, інвестори, постачальники, покупці, державні контролюючі органи, суди і т.д.

З метою ефективної організації  аудиторської перевірки необхідно  дотримуватись науково-обґрунтованої послідовності виконання аудиторських робіт. Доцільно визначити чотири таких етапи аудиту: планування та визначення аудиторського підходу; тестування засобів контролю; перевірка господарських операцій по суті (перевірка оборотів і сальдо за рахунками та аналітичні процедури); завершення аудиту (рис.     ).

І етап. Планування та визначення аудиторського  підходу

Існує багато способів виконання  завдань аудиту. Вибір аудитором  власного підходу зумовлюється, двома аспектами: необхідно зібрати достатню кількість аудиторських доказів, щоб аудитор міг взяти на себе професійну відповідальність, крім того, вартість накопичених доказів має бути мінімальною, щоб аудиторська організація була прибутковою та конкурентоспроможною.

Перед тим, як розпочати роботу з новим клієнтом, аудитор збирає і оцінює інформацію для прийняття рішення щодо проведення перевірки чи відмови від неї. Після прийняття позитивного рішення ставляться мета та основні завдання її проведення.

Крім вивчення характеру  бізнесу клієнта та факторів впливу на нього, аудитору необхідно зібрати таку інформацію: розміри і організацію підприємства, особливості його роботи; організаційну структуру та методи управління; систему бухгалтерського обліку і процедури контролю; важливі дати, зокрема, дати проведення інвентаризацій активів;  дати зустрічей аудитора з ревізійною комісією і радою директорів та ін.

Одержати таку інформацію можна ознайомившись з останніми  річними звітами з врахуванням  останніх публікацій загального характеру  щодо 
сфери бізнесу, положень з ведення бухгалтерського обліку і проведення 
аудиторської перевірки. Корисними джерелами інформації є робочі документи за попередній рік, поточне листування та ін. Аудитор доповнює одержану інформацію опитуванням офіційних осіб та працівників клієнта, а також інших осіб, які мають необхідні для нього відомості та досвід роботи в певній галузі. 

Крім цього, аудитор  оглядає основні приміщення підприємства-клієнта, знайомиться з протоколами останніх засідань ради директорів та акціонерів, аналізує основні контракти і угоди, укладені клієнтом, порівнює фінансові та інші дані підприємства-клієнта з аналогічними даними підприємств, аналізуючи взаємозв'язок і напрям таких даних.

ІІ  етап. Оцінка системи внутрішнього контролю

Згідно з аудиторськими стандартами необхідно, щоб аудитор досягнув 
належного розуміння системи внутрішнього контролю для відповідного 
планування і збору аудиторських свідчень. Цього можна досягти при вивченні організаційних структур підприємства, діючих інструктивно-методичних положень клієнта, проводячи бесіди з працівниками підприємства- 
клієнта, складаючи анкети і блок-схеми документообігу, а також спостерігаючи за діяльністю клієнта. (Рис.   )

На практиці аудитор  щорічно не проводить повторного аналізу чи документування даних щодо структури внутрішнього контролю клієнта. Більшість аудиторських перевірок періодичні. При їх проведенні аудитор користується знаннями і документами, складеними в минулому році, та вносить в них зміни, які виникли з часу торішньої аудиторської перевірки. Основна частина (якщо не всі) таких змін потрапляють у сферу уваги аудитора в результаті підтримування відносин з клієнтом у проміжках між щорічними аудиторськими перевірками. Якщо у аудитора виникають сумніви в тому, що його думка про систему бухгалтерського обліку клієнта є правильною чи повною, можливо, із-за змін, які відбулися з часу проведення попереднього аудиту, перед складанням плану проведення аудиту необхідно провести перевірку правильності відображення в бухгалтерському обліку однієї чи декількох операцій.

Аудитор повинен сформулювати думку щодо системи внутрішнього контролю, достатню для складання  плану проведення перевірки. Якщо у  клієнта система внутрішнього контролю ефективна, то ризик контролю буде незначним, а кількість аудиторських свідчень може бути меншою, ніж при слабкій системі внутрішнього контролю.

В процесі формування думки щодо структури внутрішнього контролю аудитор визначає критичні моменти системи бухгалтерського  обліку, в яких можуть бути помилки  чи викривлення, і дістає впевненість, що стосовно таких пунктів були розроблені й проведені заходи і процедури, які дають змогу виявити помилки та викривлення.

Висновки аудитора щодо оцінки внутрішнього ризику та ризику контролю визначають характер, обсяг і масштаб процедур аудиту кожного рахунку чи групи рахунків. Якщо результати тестів засобів контролю позитивні, аудитор визначає, чи може він зменшити детальні аудиторські процедури по суті (попередньо визначивши рівень суттєвості економічної інформації).

Тестування засобів контролю спочатку проводяться, щоб дістати уявлення про систему внутрішнього контролю, з тим, щоб аудитор міг оцінити рівень ризику як "ризик нижче максимального". Далі аудитор визначає, чи необхідні додаткові докази ефективності контрольних заходів, процедур структури контролю і чи дозволять ці докази провести подальше зменшення обсягу перевірки для виконання поставлених завдань аудиту. Якщо необхідно, аудитору слід провести додаткові перевірки засобів контролю.

Основним у стратегії  аудиторської перевірки є питання, чи слід проводити додаткові перевірки засобів контролю і так значно зменшити кількість аудиторських процедур по суті, чи їх слід проводити без великих обмежень на основі результатів перевірок засобів контролю. На кожному етапі перевірки аудитор вибирає певну стратегію дій. Таким чином, одні завдання, поставлені при проведенні аудиторської перевірки, можуть бути виконанні проведенням додаткових перевірок засобів контролю і обмеженням обсягу перевірок на суттєвість, інші – тільки шляхом використання процедур таких перевірок.

Проведення додаткових перевірок на відповідність засобів  контролю ефективне тільки у разі, якщо час та зусилля, зекономлені  при проведенні перевірок на суттєвість, перевищують час і зусилля, затрачені  на проведення перевірок на відповідність засобів контролю. Перевірку зазвичай проводять тільки стосовно таких заходів і процедур, котрі, за оцінкою аудитора, здатні до мінімуму знизити ризик контролю.

Перевірка своєї думки  стосовно того, що ризик контролю незначний  здійснюється шляхом виконання певних процедур, які називаються тестами контрольних моментів (тестами засобів контролю).

Більшість тестів контрольних  моментів передбачають перевірку первинних документів, якими підтверджуються господарські операції.

Як відомо, перший етап аудиторської перевірки закінчується складанням плану-графіка та програми аудиторської перевірки. При складанні 
плану проведення аудиту до завершення додаткових перевірок засобів контролю аудитор припускає, що результати перевірок будуть задовільними. 
При роботі з клієнтом вперше основа для такого припущення може бути 
сформована шляхом проведення опитувань, спостережень, перевірки документів, записів, звітів, складених у процесі формування думки щодо 
структури контролю, а;шкож результатів тестів засобів контролю, уже про- 
ведених до того часу.

Якщо результати додаткових перевірок засобів контролю вказують на те, що елементи структури контролю протягом певного періоду працювали неефективно, то аудитор повинен провести коригування плану проведення аудиту в напрямі збільшення перевірок господарських операцій по суті. Доцільно при цьому визначити стратегію аудиторської перевірки щодо кожного рахунка чи групи рахунків, розробити відповідну програму, скласти план і графіки проведення робіт.

Ill етап. Перевірка господарських операцій по суті

Метою цього етапу  аудиторської перевірки є одержання  достатнього обсягу свідчень для  визначення того, чи відображені об'єктивно  кінцеві сальдо в бухгалтерському  балансі та інші дані в супутній фінансовій звітності. Характер і обсяг цієї роботи значною мірою залежить від результатів двох попередніх етапів.

Існує тісний зв'язок між  розумінням системи внутрішнього контролю і оцінкою ризику контролю, а також  перевіркою окремих статей балансу  та іншої фінансової звітності. Якщо аудитор впевнений, що фінансова звітність представлена достатньо об'єктивно і якщо ця упевненість базується на його розумінні системи внутрішнього контролю, оцінці ризику контролю, тестів контрольних моментів, то можна суттєво скоротити перевірку господарських операцій по суті.

Існує дві категорії  процедур, які використовуються на третьому етапі аудиту: аналітичні процедури та перевірки окремих  елементів балансу. До аналітичних  процедур належать процедури, які дають  змогу оцінити загальну правдивість господарських операцій і сальдо. Аналітичні процедури доцільно виконати ще до перевірки окремих елементів сальдо. У такому випадку аналітичні процедури можуть допомогти визначити, наскільки детально слід перевіряти баланс. На четвертому етапі, завершальній стадії аудиторської перевірки, аналітичні процедури проводяться на основі достовірної фінансової інформації з метою оцінки фінансового стану, платоспроможності і ліквідності підприємства.

Перевірки оборотів та сальдо за рахунками виконуються, зазвичай, в останню чергу. При деяких перевірках усі вони проводяться після дати складання балансу. Але якщо клієнт хоче опублікувати свою звітність невдовзі (зразу) після дати балансу, то аудитори повинні вдатись до трудомістких перевірок сальдо за окремими рахунками в певні проміжні періоди перед кінцем року. При цьому виникає потреба в додатковій роботі, для того щоб "довести" аудит за проміжні періоди до аудиту балансу на кінець року.

Конкретні завдання, пов'язані  з заключними підсумками в балансі  та звіті про фінансові результати, можуть бути виконані при зборі різних видів аудиторських свідчень. Як приклади можна назвати дослідження матеріалів інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, вивчення товарних звітів, пов'язаних з рахунками до оплати, безпосереднє письмове опитування службовців про дебіторську заборгованість та ін. Велика частина свідчень надходить із незалежних джерел (третіх осіб), і ці джерела можна вважати надійними.

Перевірки по суті також  можуть забезпечити одержання доказів  щодо 
л структури контролю, наприклад, якщо помилка, виявлена внаслідок про 
ведення перевірок по суті, сталась через недоліки в структурі внутрішнього 
І контролю. У цьому разі у аудитора може з'явитись необхідність переоцін- 
I ки раніше зроблених висновків щодо структури контролю.

IVетап. Завершення аудиту

На стадії завершення аудитори виконують такі основні  дії. Перш за все аудиторам слід переконатись, що відповідним чином розкриті суміжні  зо-бов'язання. Значна частина процесу  пошуку суміжних зобов'язань проходить протягом перших трьох фаз, але деякі додаткові перевірки здійснюються і на завершальній фазі. Прикладами умовних зобов'язань можна назвати: судовий позов, який був висунутий, але за яким ще не одержано рішення; суперечності з приводу податку на прибуток; рекламації стосовно якості продукції; невикористані залишки за акредитивами; невраховані векселі до одержання та ін.

Інколи події, що відбуваються після  дати балансу, але ще до подання фінансової звітності й аудиторського висновку, справляють вплив на інформацію, відображену у фінансовій звітності. Тому організують спеціальні аудиторські процедури для визначення будь-яких наступних подій, які можуть вимагати відображення у фінансовій звітності.

Аудитор несе відповідальність за вивчення операцій і подій після дати балансу, бо необхідно визначити чи що-небудь з того, що трапилось, може вплинути на оцінку і розкриття проаудійованих звітів. Аудиторські процедури для перевірки цих операцій і подій носять назву огляду наступних подій чи огляду постбалансових оборотів.

До таких операцій можна віднести продаж запасів підприємства, які  були переоцінені до продажу, але  вартість їх продажу значно відрізняється  від проведеної оцінки, отже, необхідно  відкоригувати активи підприємства на дату балансу. Крім цього, наприклад, припустимо, що у підприємства була дебіторська заборгованість, яку, як з'ясувалось по закінченні року, не можна було одержати внаслідок банкрутства замовника після цієї дати. Ця подія вимагає коригування сумарної дебіторської заборгованості і, можливо, перерахунку витрат на безнадійні борги.

На завершальній стадії аудиторської перевірки сертифікований аудитор повинен перевірити роботу складу групи аудиторів і вирішити чи достатньо зібрано свідчень та оцінити результати аудиту. Перевірка особою, яка має широкий досвід чи є більш кваліфікованою, здійснюється для виявлення (запобігання) помилок і для оцінки суджень і висновків. Відповідна перевірка робочих документів – це найважливіший спосіб забезпечити високу якість виконання аудиту, а також незалежності суджень всієї групи аудиторів, яка виконує замовлення на аудит.

Завершується аудит складанням відповідного аудиторського висновку (звіту) та листа-повідомлення управлінської  ланки та аудиторського комітету щодо недоліків структури внутрішнього контролю, виявлених у ході перевірки.

2.3. Процедури  аудиту

Аудит представляє собою  сукупність дій аудитора. Такі дії  аудитора називаються аудиторськими процедурами.

Щоб скласти висновок про фінансово-майновий стан клієнта, аудитор повинен визначити конкретні цілі проведення аудиту, досягнення яких дасть йому можливість підтвердити або спростувати (виявити неузгодженість) фінансові документи клієнта. Конкретні цілі аудиту можуть бути сформульовані по-різному. Одним із можливих варіантів представлення цілей аудиту може бути такий:

• наявність і можливість виявлення викривлень;

— повнота відображення інформації;

— своєчасність відображення інформації;

— права і відповідальність;

— процеси інтерпретації  та її розподіл;

— претензійні відносини.

Встановивши конкретні  цілі аудиту, аудитор прагне одержати докази на користь кожної конкретної цілі перевірки або всупереч їй. Таким чином, аудитор визначає процедури, які дають йому можливість підтвердити конкретні цілі перевірки і підготувати позитивний висновок або виявити неузгодженість фінансових документів.

У загальному вигляді аудиторські процедури  можуть бути класифіковані таким чином:

— розуміння бізнесу, його організації, галузі, у якій здійснюється діяльність підприємства;

— вивчення і аналіз інформації про діяльність підприємства в цілому;

— вивчення форм і методів  обліку, оцінювання впливу законодавчих змін на стан обліково-аналітичного процесу;

— визначення стану об'єкта в натуральному, вартісному вираженні;

— контроль процесу відображення деяких операцій в обліку (первинні документи, аналітичні, синтетичні та звітні документи);

- розгляд питань минулих  років;

- огляд звітів керівництва  підприємства і проміжних звітів;

- аналіз важливих змін  в облікових процедурах;

- оцінка праці внутрішніх аудиторів.

Виконання процедур аудиту дає аудитору впевненість у тому, що робота буде виконана в повному  обсязі незалежно від розмірів підприємства і виду його діяльності.

Аудитор одержує аудиторські  докази, застосовуючи одну або декілька із зазначених нижче процедур: перевірку, спостереження, опитування і підтвердження, підрахунок та аналітичні процедури. Термін таких процедур частково залежатиме від часу протягом якого потрібні аудиторські докази.

Перевірка включає вивчення бухгалтерських реєстрів та документів або матеріальних активів. Перевірка бухгалтерських реєстрів та документів дає аудиторські докази різного рівня надійності, залежно від їхнього характеру і джерела отримання та ефективності засобів внутрішнього контролю підприємства. До трьох основних категорій документальних аудиторських доказів, які мають для аудитора різний рівень надійності, належать: документальні аудиторські докази, що здійснені та зберігаються у третіх осіб; документальні аудиторські докази, які виконані та зберігаються на підприємстві.

Перевірка виробничих запасів  забезпечує надійні аудиторські  докази щодо їх наявності, але не завжди стосовно права власності на них  та правильності відображення  їх вартості.

Спостереження – це нагляд з боку аудитора за процесом або  процедурами, які виконуються іншими особами, наприклад, спостереження за підрахунком товарно-матеріальних запасів працівниками підприємства або виконання процедур контролю, після яких не залишаються ознаки їх проведення.

Опитування – це пошук  інформації, котру можна отримати від обізнаних осіб на підприємстві або поза його межами. Опитування може варіюватись: від формальних письмових запитів, адресованих третім особам, до неформального усного опитування працівників підприємства. Відповіді можуть дати аудиторові інформацію, якою він раніше не володів, або підтверджувальні для аудитора докази.

Підтвердження полягає  в отриманні аудиторами підтверджувальної  інформації відносно того, що міститься  в бухгалтерських реєстрах.

Підрахунок полягає  в перевірці арифметичної точності первинних документів та реєстрів обліку або у самостійному проведенні підрахунків.

Аналітичні процедури  – це аналіз найважливіших показників і співвідношень, включаючи підсумкове дослідження відхилень і взаємозв’язків, які суперечать іншій інформації, що стосується цієї справи, або відхиляються від показників, які очікуються.

Використання аналітичних  операцій грунтується на сподіванні, що між даними існує певний взаємозв’язок  і що він продовжує зберігатись  у разі відсутності доказів протилежного. Наявність цих зв’язків забезпечує аудиторські докази щодо повноти, точності та достовірності даних, які створені системою обліку. Однак довіра до результатіваналітичних процедур залежить від оцінки аудитором ризику того, що аналітичні процедури можуть виявити саме ті взаємозв’язки, що й очікувалися, хоч насправді може мати місце істотне викривлення фінансової звітності.

Основні прийоми аналітичних  процедур: процентні порівняння, коефіцієнтний  аналіз фінансового стану підприємства, балансовий метод. Так, в процесі проведення перевірки аудитор застосовує наступні аналітичні процедури:

* порівняння фактичних  показників бухгалтерської звітності  з плановими (кошторисними) показниками  певного економічного суб'єкта – при цьому аудитор повинен оцінити методику планування, яку використовує економічний суб'єкт та переконатись, що клієнт не змінив бухгалтерських показників звітного періоду у відповідності з плановими показниками;

* порівняння фактичних  показників бухгалтерської звітності  з прогнозними показниками, самостійно визначеними аудитором, - при цьому аудитор будує свої думки на підставі тенденцій, що склались;

* порівняння показників  бухгалтерської звітності і пов'язаних  з ними відносних коефіцієнтів  звітного періоду з нормативними значеннями, що встановлюються діючим законодавством або самим економічним суб'єктом, - при цьому аудитор здійснює розрахунок і аналіз відносних показників поточного періоду; зіставлення і аналіз змін відносних показників, розрахованих для того ж економічного суб'єкта в різні періоди; порівняння змін декількох видів відносних показників;

* порівняння показників  бухгалтерської звітності з середньо-галузевими даними – при цьому аудитор повинен врахувати, що галузеві дані є середніми значеннями і можуть бути (особливо в перехідний період розвитку економіки) такими, що не відповідають показникам даного економічного суб'єкта;

* порівняння показників  бухгалтерської звітності з небухгалтерськими  даними (даними, що не входять  до бухгалтерської звітності); при  цьому аудитор повинен переконатись в точності небухгалтерських даних, що використовуватиме;

* аналіз змін протягом  певного часу показників бухгалтерської звітності і відносних коефіцієнтів, пов'язаних з ними: при цьому здійснюється просте порівняння статей бухгалтерського балансу і аналіз їх різких змін; аналіз змін, статей у порівнянні зі змінами інших статей. Аудитору слід переконатись в ідентичності методики визначення окремих статей в балансах, що порівнюються. Застосування аналітичних процедур регламентується національним нормативом № 16 "Аналітичні операції". Останнім рекомендується аналітичні операції використовувати:

* щоб допомогти аудитору  при плануванні характеру, часу  і розміру інших аудиторських  процедур;

* як процедури перевірки  на суттєвість, коли їх використання  може бути більш ефективним або продуктивним, ніж тести деталей з метою скорочення ризику невиявлення по окремих твердженнях фінансової звітності підприємства;

* як остаточний (заключний)  огляд фінансової звітності підприємства на стадії завершення аудиту.

3.2 Методика проведення аудиту виробничих запасів.

Запаси визнаються активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому  економічні вигоди, пов’язані з  їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Основними завданнями аудиту виробничих запасів є:

• перевірка збереження цінностей;
• контроль за дотриманням норм витрат матеріалів і встановлених норм запасів;
• перевірка правильності оцінки і раціонального використання матеріалів у виробництві;
• аналіз стану обліку і внутрішнього контролю за рухом матеріалів.

Основними джерелами  інформації аудиту виробничих запасів  є:

• товарно-транспортні накладні, вимоги, накладні, лімітно-забірні картки;
• супроводжувальні та розрахунково-платіжні документи постачальників, доручення, журнали реєстрації доручень;
• митні декларації;
• акти приймання матеріалів (якщо якість і кількість матеріалів, що надійшли на склад, не відповідає даним супроводжувальних документів або матеріали надійшли без документів);
• документи, що обгрунтовують купівельну ціну та первісну вартість запасів;
• матеріали інвентаризації (накази про проведення інвентаризацій, інвентаризаційні описи, акти результатів контрольних перевірок цінностей, письмові пояснення матеріально-відповідальних осіб, протоколи засідань інвентаризаційних комісій);
• розрахунки природних втрат, акти псування;
• картки складського обліку (за кожним номенклатурним номером);
• матеріальні звіти;
• журнал-ордер №5;
• Головні книги;
• баланси підприємства та форми звітності.

Необхідними умовами  збереження товарно-матеріальних цінностей є правильна організація складського господарства та контроль пропускної системи на підприємстві, а також забезпечення необхідними кадрами служб матеріально-технічного постачання та збуту продукції.

У ході аудиту необхідно  перевірити існування у відділі кадрів підприємства документації з питань підбору, прийому на роботу та звільнення матеріально-відповідальних осіб (зав. складами, експедиторів та інших). За даними трудових книжок та особових справ необхідно встановити, чи не призначаються на ці посади особи, які мають непогашені судимості за корисливі злочини, чи погоджувалось їх призначення з головним бухгалтером підприємства. Далі слід встановити, чи укладені з такими працівниками письмові договори про повну матеріальну відповідальність.

Договори про повну матеріальну відповідальність, згідно зі статею 135-1 КЗпП, мають бути укладені з усіма працівниками (які досягли 18 р.), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язані із зберіганням, обробленням, продажем, перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт може бути визначено у колективному договорі.

У ході аудиту слід перевірити, чи надаються щорічні відпустки  матеріально-відповідальним особам, чи проводиться інвентаризація цінностей під час передачі їх особам, які тимчасово замінюють матеріально-відповідальних осіб.

У разі спільного виконання  працівниками окремих видів робіт, коли неможливо розмежувати матеріальну  відповідальність кожного, згідно зі статтею 135-2 КЗпП власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства може встановити колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. У цьому випадку письмовий договір укладається між підприємством і всіма членами колективу (бригади).

Аудитору слід перевірити, чи визначено на підприємстві коло посадових осіб, які мають право  підписувати документи на отримання  та відпуск матеріалів зі складів, видачу дозволів на вивіз матеріальних цінностей  з території підприємства, чи дотримується чинний порядок видачі доручень та отримання за ними матеріальних цінностей.

Бланки доручень є  документами суворої звітності, тому аудитору слід перевірити порядок  отримання, зберігання і обліку бланків  доручень, як документів суворої звітності. Під час оприбуткування бланків доручень слід вказувати місце зберігання, нумерацію, їх кількість та вартість.

Заповнюючи типовий  бланк доручення, обов’язково вказують строк його дії (10 днів). Доручення завжди повинно мати номер і дату видачі, повну назву і поштову адресу споживача товару, а потім – платника.

Доручення видається  конкретній фізичній особі, яка має  право на отримання товару. В ньому  вказується дані паспорту особи, якій видається доручення. Отримуючи  цінності, представник разом з  дорученням повинен подати паспорт. Уповноваженому працівникові покупця, який має прострочене доручення товарно-матеріальні цінності не видаються.

У доручення виписуються  повна назва постачальника, і  назви, номери і дати видачі документів, за якими отримують товар.

Зворотній бік доручення повинен містити перелік товарно-матеріальних цінностей, які отримує представник покупця, з їх нумерацією по порядку, повною назвою кожного товару, одиницею його виміру та кількістю прописом. Доручення підписує особа, яка повинна отримати товар. Підпис цієї особи завіряється керівництвом підприємства-покупця і відбитком печатки.