Ідейно-естетична своєрідність творчості О. Пчілки

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………...3

Розділ І.  Постать   Олени Пчілки в   українській культурі та літературі кінця XIX – початку  XX ст…………………………………………………………5

1.1. Становлення та розвиток світоглядних переконань Олени Пчілки………………………………...………………………………………………5

1.2. Багатогранність творчої спадщини письменниці……….……………...8

Розділ ІІ. Ідейно-естетична своєрідність поетичної творчості Олени Пчілки……………………………………………………………………………….18

2.1. Фундаментальні мотиви творчості Олени Пчілки…………………....18

2.2. Місце Олени Пчілки в дитячій літературі…………………………… 27

Висновки……………………………………………………………………..39

Список використаної літератури……………………………………….......41

Вступ

     Творчість  Олени Пчілки (Ольга Петрівна Косач - Драгоманова, 1849 - 1930) посідає значне місце у розвитку української літератури кінця XIX - початку ХХ ст. Але як автор багатьох прозових, поетичних і драматичних творів, критик, публіцист, перекладач, фольклорист та етнограф, редактор й видавець, громадський діяч стала відомою широкому загалові лише недавно. Впродовж майже семи десятиліть можновладці намагалися стерти той слід, який залишила ця видатна жінка,  вбити пам'ять про неї. Бо не могли їй вибачити ту безкомпромісність, яку виявила в усьому, що стосувалося України (а це і протести національних утисків і русифікації, і послідовне обґрунтування спроможності української культури посісти гідне місце в світовій культурі, і пропагування української історії, що будила в нащадків національну свідомість).

Актуальність дослідження полягає у потребі вивчення та дослідження творчості Олени Пчілки відповідно до сучасних вимог українського літературознавства. У дослідженні доведено, що літературні витвори, з-під пера авторки, досягають висоти свого розвитку.

Мета – здійснити комплексне системно-аналітичне дослідження поетичних творів Олени Пчілки.

Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:

• простежити розвиток авторських рис Олени Пчілки;
• проаналізувати особливості її творів;
• розкрити основні проблеми, які зображує авторка;
• висвітлити традиції і новаторство у полі ідейно-естетичного спрямування її творів;
• з’ясувати роль та місце драм Олени Пчілки в літературному контексті доби.

Об’єктом дослідження виступають поетичні твори О. Пчілки.

Предмет –ідейно-естетичне спрямування творів поетеси.

Методи дослідження – порівняльний, проблемно-тематичний, описовий, біографічний.

Теоретико-методологічну основу роботи становлять праці вітчизняних літературознавців, таких як: Р. Вітренко, І. Денисюка, А. Диби, Л. Дрофань, О.Калінчук.

Структура й обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків  та списку використаної літератури(20 позицій). Загальний обсяг роботи – 42 сторінки, з них – 35 сторінок основного тексту.

РОЗДІЛ І. Постать   Олени Пчілки в   українській культурі та літературі кінця XIX – початку  XX ст.

1.1. Становлення та розвиток світоглядних переконань Олени Пчілки.

Ольга Петрівна Драгоманова (по чоловікові Косач) все життя присвятила справі розвитку української культури, невтомно й самовіддано працювала в ім’я відродження української нації.   Псевдонім, який вона собі обрала і під яким найчастіше друкувалася, – Олена Пчілка.

Поетеса, автор прозових та драматичних творів, перекладач, науковець, фольклорист і етнограф, публіцист, видавець, активна громадська діячка – це все вона, Олена Пчілка. А ще – вродлива жінка, ніжна й мудра матір, яка виховала геніальну Лесю Українку, виплекала її талант.

Народилася Ольга Петрівна Драгоманова 29 липня 1849 року на Полтавщині, у місті Гадячі. Ось як розповідала Ольга Петрівна про місця, де проминуло її дитинство: «Була та гадяцька садиба на високій, крутій горі і спускалася до річки Псла. Під самим Гадячем впадає у Псьол річка Грунь і разом з водами Псла оточує великий острів з кучерявими вербами, а поза островом розстеляється зелена долина, поки не замика її на обрію великий вічнозелений бір сосновий... Дивлячись з нашого вікна на все те поєднання гір, води і зеленощів, я завжди думала, що се чи не найкращий на всю Полтавщину краєвид, - а вона ж має так багато чудових куточків»[8, с. 12].

Олена Пчілка походила з славетного роду Драгоманових, відомого ще за часів гетьманщини. Предки її перебували на дипломатичній службі у Богдана Хмельницького, дядько – декабрист Яків Драгоманов – помер на засланні у Сибірі, батько Ольги Петрівни мав юридичну освіту, захоплювався літературою, писав вірші, оповідання, збирав народну творчість. У своїй юридичній практиці «держав руку дрібноти, усяких людей козацького роду»[4, с. 4]. Дітей у сім’ї Драгоманових привчали шанувати природу, любити мистецтво. З гордістю за своїх батьків Олена Пчілка говорила, що в той темний, жорстокий час, коли повновладно панувало деспотичне право, в їхній сім’ї ні з кого не знущались, нікого не карали, і діти виростали, не бачивши ніяких диких сцен розправи сильного з підвладним, а наставляло на добрий розум їх лише спокійне і лагідне слово. Дітей гляділа й виховувала мама. «Українська течія – се було наше природне оточення... Щодо пісень українських, – згадувала Олена Пчілка, - то не знаю, чи ще в якомусь панському домі співано їх так багато, як у нас»[10, с. 85]. Мама й сама мала гарний голос, знала безліч пісень і співала їх дітям.А коли діти підростали до «книжної науки», тоді вчив їх батько. 
 З дванадцяти років Ольга Драгоманова навчалась у Київському пансіонаті шляхетних дівчат. Брат Михайло – видатний вчений, літературний і громадський діяч – залучає її до київської "Громади” (культурно-освітньої організації ліберальної української інтелігенції). Тут вона знайомиться з композитором Миколою Лисенком, письменником Михайлом Старицьким, вченими, етнографами і фольклористами Павлом Житецьким, Олександром та Софією Русовими. До «Громади» входив також Петро Косач – тоді студент права Київського університету. З ним познайомилась і в 1868 р. взяла шлюб Ольга Петрівна. Жили Косачі у м. Звягелі, потім у Луцьку та селі Колодязному (Ковельського повіту).

Серйозно, усвідомлено і всеохопно українською справою  почала займатися  Олена Пчілка на початку 70-х років, після поїздки до брата Михайла за кордон, де він перебував у науковому відрядженні (1872). Всіма силами намагалася розважити брата і братову в їхньому невимовному горі – втраті малолітньої доньки Олі. Відвідала Флоренцію, Рим, Помпеї, а повертаючись додому, пообіцяла братові виконати його доручення: передати листи галичанам – січовикам, які перебували у Відні. «Зустріч з галичанами здалась мені зовсім інакшою, аніж я собі уявляла, – згадувала пізніше Олена Пчілка, – значно інтереснішою; до тієї пори ніякого виразного вражіння про них я не мала, бо не зустрічалась із ними, якщо не лічити побіжних зустрічей у Києві з Терлецьким і іншими, коли вони приїздили у справі переговорів з «Правдою». Тепер особливо я зазнайомилась щиро з Мелітоном Бучинським.

     Бачилась з Окуневським, Гриневичем, Білинським. Бучинський і його приятелі – це були перші знані мені активні українці – галичани. Під той час приїздив до Відня дехто і з галицького жіноцтва: пригадую Софію Окуневську. Вона була у Відні недовго, але справила на мене враження високоінтелігентної, захопленої вищими інтересами жінки. Я побачила, що й поміж жіноцтвом галицьким є течія національних настроїв. Через ту зустріч, хоч і дуже коротку, почалася і моя знайомість з іншим жіноцтвом галицьким, бо тоді часто між нами згадувано Кобринську-Озаркевич, хоч познайомилася в особистій зустрічі з нею я пізніше» [6, с. 3].

Віддаючи належне російській культурі й літературі, Олена Пчілка завжди ставила на перше місце національний ідеал, крізь його призму аналізувала ці стосунки і робила відповідні висновки. Диференціюючи окремі постаті у російському суспільстві у їх ставленні до українського питання, Олена Пчілка все ж не бачила різниці між поглядами прихильників старого царського режиму і російськими лібералами, оскільки і ті, і другі не розглядали Україну в аспекті національної незалежності, що, зрештою, спостерігаємо і сьогодні, коли навіть О. Солженіцин не вирвався з силового поля шовінізму й імперіалізму.

 Своїми викривальними публіцистичними статтями Олена Пчілка переконувала, що до українофобів треба підходити з точки зору боротьби за життя в своєму краї; що всяка нація, що прагне підвестися з колін, має удосконалити сама себе, загартувати свій дух. Художні твори та автуру журналу вона також добирала з цього погляду. В її журналі друкувалися поезії і антимосковська драматична поема «Бояриня»; Панас Мирний, Грицько Григоренко, Любов Яновська, Христя Алчевська, Надія Кибальчич, Агатангел Кримський, Олександр Олесь, Людмила Старицька-Черняхівська та багато інших вважали за честь друкуватися в «Рідному краї». Залишаючись впродовж багатьох літ трибуною демократичних письменників, «Рідний край» відігравав колосальну роль як у розвитку громадської думки, так і в літературному процесі.

«Мама не була соціалісткою, – згадувала дочка Олени Пчілки Ісидора, – вважала соціалізм утопією, але демократкою вона була і на словах, і на ділі. Так само, як і ворогом соціальної нерівності мама була все життя і свої переконання висловлювала одверто не тільки в родині своїй чи серед друзів, а широко в громаді, в пресі». Більшовиків не визнавала, і хоч перейшла вже сімдесятилітній рубіж, не боялася публічно виступити проти більшовицької влади, за що 1920 року була заарештована: «Два конвоїри повели Олену Пчілку через базарну площу до будинку Ревкому, — згадує очевидець. — Я йшов рядом з Оленою Пчілкою, конвоїри не проганяли мене. По дорозі Ольга Петрівна сказала мені, щоб я негайно пішов до військового комісара-боротьбіста Мусієнка і повідомив його, що Олену Пчілку арештовано. При цьому Ольга Петрівна дала мені й адресу комісара. Я негайно ж побіг, щоб виконати доручення Ольги Петрівни. Було дуже рано, ще тільки сонце почало сходити. Довгенько я стукав, аж нарешті двері відчинилися, і я побачив дружину комісара. Я попросив у неї вибачення і пояснив, чому так рано збудив їх. Того ж дня Олену Пчілку завдяки втручанню боротьбіста Мусієнка було звільнено. Але Ольга Петрівна мусила була виїхати з Гадяча. Приїхала її наймолодша донька Ісидора Петрівна й забрала свою матір у Могилів-Подільський» [18, с. 6].

1.2.Багатогранність творчої спадщини Олени Пчілки

Починаючи розглядати напрочуд різнобічний та багатий творчий доробок Олени Пчілки, насамперед звернімо увагу на той творчий псевдонім, який обрала для себе письменниця. Цей псевдонім – назва маленької комахи-трудівниці чи не найбільше вбирає в себе суть діяльності Ольги Петрівни. За висловом В.Скуратівського, вона, як і крилата трудолюбниця, невтомно впродовж всього життя «горопашно заповнювала щільники нашої культури цілющим нектаром» [8, с. 12].

Внесок Олени Пчілки у скарбницю української культури справді величезний. Адже не було (чи майже не було) такої сфери української гуманітарної науки та культури, до чого б не доклала своїх старань ця дивовижна жінка. Вона виявила себе талановитою поетесою, прозаїком, драматургом, публіцистом, видавцем, науковцем, етнографом, її дочка Ольга Косач-Кривнюк писала про неї: «Де занадто велика фігура, занадто складна, занадто значна її роль і місце в українському житті, і не з моєю кебетою писати про неї в цілому об'ємі її значення для української культури. Скажу лише, що розумніших за неї людей я знала мало, а може, й зовсім не знала» [16, с. 8].

Свою творчу діяльність Олена Пчілка розпочала перекладами. Першою літературною спробою Олени Пчілки був переклад казок Андерсена за порадою М.Старицького. У 1880 р. опубліковані її «Переклади з Гоголя: Записки причинного. Весняна ніч», 1882 – книжка «Українським дітям», до якої вона переклала поетичні твори О. Пушкіна («Анчар»), М. Лермонтова («Три пальми», «Гілка Палестини», «Мирі») та польського поета Сирокомлі («Співець»). Перекладацькій справі письменниця приділяла велику увагу протягом усього життя. Олена Пчілка перекладала твори Кольцова, Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Тургенєва, Фета, Надсона, Єсеніна, Овідвя, Сапфо, Свіфта, Міцкевича, Словацького, Гюго, Шіллера, Гете, Гейне, Діккенса, Уайльда, Андерсена, Мопассана та ін. Метою популяризації рідного слова вона переклала російською мовою також власні оповідання і поезії із збірки «Думки-мережанки».

Переклади Олени Пчілки несуть ідейно-смислове навантаження, збагачують словник української мови, зберігають стиль і манеру письма оригіналу, є довершеними літературними зразками. Вважаючи перекладання засобом збагачення та розвитку рідної мови, Ольга Петрівна у передмові до власних перекладів з Гоголя писала: «Трудно зважить, що більше розвиває мову, чи переклади, чи первотвори? Либонь, треба сказати так: ті й другі однаково».

Пропагування рідної мови Олена Пчілка вважала надзвичайно важливим своїм завданням. Одним із доказів піклування письменниці про повноцінне функціонування та розвиток української мови може бути її перебування у складі делегації до прем'єр-міністра Вітте у справі скасування заборон на українську мову. У 80-х роках XIX ст. Олена Пчілка разом з М.Старицьким, М.Комаровим та іншими діячами культури працювала над укладанням українсько-російського та російсько-українського словників. В одній із наукових статей Ольги Петрівни читаємо такі рядки: «Багато перешкод, що маємо яко наслідок нашого давнього рабства під тягарем обскурантизму або й хоч культури, та деспотичної, що вгашала нашого національного духа, не давала нам розвивати як слід нашу багату, могутню мову» [17, с. 5]. На превеликий жаль, цей вислів актуальний і сьогодні.

Аналізуючи творчість Олени Пчілки, не можна не загострити увагу на тих суспільно-політичних умовах, у яких довелося жити і працювати письменниці, а також на її власних поглядах на події, що відбувалися. На кінець ХІХ - поч. XX ст. припадає розквіт українського відродження, коли стало легше після всяких цензурних утисків пробитися українському слову. Саме в цей час національна ідея стала панівною в Європі. Ісайя Берлін писав з цього приводу: «той рух має своїх прихильників і ворогів ... надихались ним люди чину та митці, інтелектуальні еліти ч юрба... І все ж не буде перебільшенням стверджувати, що в сучасному світі це один з найвпливовіших, а подекуди на земній кулі - наймогутніший із земних рухів, і що частина з тих, хто не спромігся передбачити його еволюцію, поплатилися за це волею, ба життям. Мова про націоналізм» [7, с. 52].

Олена Пчілка ширше трактувала національну ідею, ніж І. Нечуй-Левицький, Марко Вовчок, Б. Грінченко, С. Васильченко. Вона бачила не тільки класове розшарування суспільства, в якому пани визискують народ. Вона вказувала на те, що ці пани заперечують також будь-які прояви народності, тобто українства, що для того, щоб бути інтелігентом, вважається необхідним відірватися не тільки від народних низів, але й зректися своєї нації.

Для української передової інтелігенції того часу ідеалами були ідеали російської ліберальної чи соціалістичної інтелігенції. Вони щиро вірили, що звільнена Росія дасть свободу й Україні. На відміну від них Олена Пчілка добре розуміла, що ця течія загальноросійської демократії приведе Україну до загибелі. Ці погляди письменниці не зустріли розуміння з боку тих, хто її оточував, її вважали вузькою націоналісткою. Але сьогодні, з огляду на історичні події минулого століття, сміливість та одержимість великою ідеєю цієї сміливої жінки стає для нас зрозумілою і викликає захоплення й повагу.

Погляди Олени Пчілки знайшли відображення у її творчості, зокрема у прозі. Найчастіше письменниця звертається до жанру оповідання; також написала дві повісті «Світло добра і любові» (1886 - 1888; не закінчена) і «Товаришки» (1887), але визначила їх як оповідання. Малі літературні форми більше відповідали типу художнього мислення. Олени Пчілки завдяки своїм локальним сюжетам, чіткій композиції, значним можливостям для реалізації ліричного бачення світу.

Перші прозові твори письменниці біли надруковані на початку 80-х років XIX ст. у львівському журналі «Зоря». Це були оповідання «Пігмаліон» (1884), «Забавний вечір» (1885), «Чад» (1886).

В оповіданнях «Пігмаліон» і «Чад» письменниця порушує тему фальшивого народолюбства. Як дрібний чиновник Сергій з першого оповідання, так і ліберальні паничі з другого, є служителями української культури лише на словах, та в ході подій твору виявляються зовсім байдужими до національної справи і ставляться до неї лише як до модної забави.

Тема української інтелігенції є домінуючою у прозових творах Олени Пчілки. Це було достатньо новим явищем в українській літературі, на чому акцентує увагу й Іван Франко у листі до письменниці від 4 січня 1886 року: «Ви перші і досі одинокі виводите в українській мові правдиву живу конверзацію освічених людей. Досі ми її ніде не бачили: ні у Нечуя, ні у Мирного, ні у Кониського. Всі вони дуже гарно вміють підхопити розмову селянську, але розмови освіченого товариства. Ви першії, як кажу, поки що одні тільки можете нам дати широкий роман на тлі соціально-політичних змагань і борьби тої зароджуючоїся української інтелігенції, котрої такі живі зразки видно і в «Світлі», і в «Чаді».

Незакінчена повість «Світло добра і любові», на яку вказує І.Франко, охоплює широкий спектр світоглядно-етичних і суспільно-політичних питань - пріоритети особистості і суспільства, пошуки інтелігенцією своєї ролі в суспільному розвитку, взаємини інтелігенції і народу, розвиток національної культури, еволюційний і революційний шляхи соціальних перетворень.

У повісті «Товаришки» провідною є тема емансипації жінки, її додатково поглиблено осмисленням ролі інтелігенції в суспільному житті. У життєвому виборі двох паралельно зображуваних героїнь утверджується рівноправність жінки в освіті, науці й трудовій діяльності, розкриваються дві різні позиції у взаєминах інтелігенції та народу. Тему цієї повісті визначила сама Олена Пчілка в післямові до твору. В ньому зображена пора першого пробудження нашого жіноцтва в 60-х роках, першого поривання його до раціональної освіти й життя.

Для художньої структури повістей Олени Пчілки характерна 
суб'єктивована розповідь від третьої особи з авторськими коментарями, 
оцінками, ретроспективні відступи в описі передісторії життя головних 
персонажів. Важливу виражальну роль відіграють діалоги, дискусії, в яких 
виявляється світогляд персонажів. Письменниця приділяє увагу 
психологічній мотивації вчинків - через відтворення роздумів персонажа у 
формі прямої мови. Охоче вдається до внутрішнього монологу. 

Оповідання Олени Пчілки сконцентровані на світоглядно-етичних питаннях добра і Зла, милосердя, цінності людського життя («Соловйовий спів», «Забавний вечір», «Рятуйте!»), проблемах стосунків у сім'ї («Пігмаліон», «Маскарад», «Біла кицька»), на проблемах школи і освіти («Півтора оселедця», «Золота писанка»), інтелігенції та народу («Чад», «За правдою»). Цим творам притаманне побутово-ситуативне розкриття типових суспільних явищ («Атришоки», «За двором», «Пожди, бабо, нових правів», «Збентежена вечеря»). Переважає суб'єктивований тип розповіді від третьої особи, насичений авторськими оцінками і коментарями. Часто використовується прийом звертання до читача.

Загалом оповідання Олени Пчілки тяжіють до нарисового типу з розлогим описом подій. Творам нерідко шкодить уповільнений розвиток сюжету, переобтяженість другорядними подіями («Пігмаліон», «Маскарад», «За правдою», «Золота писанка»). Новелістичні оповідання «Соловйовий спів, «Біла кицька», які виявляють особливості прози рубежу століть – зображення події, опосередковане суб'єктивно-емоційним сприйняттям, майстерність психологічної деталі, належать до художніх здобутків письменниці. У цих творах по-новому осмислено архаїчну форму оповіді від першої особи, помітною є поглиблена психологічність.

Поетична спадщина є значною у творчому доробку письменниці. За 
Г. Авраховим, не будучи аж надто великим поетичним талантом, Олена 
Пчілка під щасливу мить творчої наснаги сягала заповітних висот вічного 
мистецького.

     Поетичні твори  Олени Пчілки публікуються з 1883 р.: у ж. «Зоря» надруковані вірші «Сердечні турботи» і «На любій розмові»; до альманаху «Рада» (Т.1) включені вірші «Волинські спогади» і «Гульча», до другого тому (1884) – поема «Козачка Олена». 1886 року вийшла збірка поезій «Думки-мережанки». Пізніше поетичні твори Олени Пчілки друкувалися в альманахові «Перший вінок», журналах «Зоря» і «Рідний край». У другій половині 80-х років письменниця працює над поемою «Орлове гніздо». Значна частина поетичного доробку Олени Пчілки ще не опублікована і зберігається в архіві письменниці.

Лірика Олени Пчілки відзначається психологічно-особистісною орієнтацією з акцентом на морально-етичних аспектах. Домінують медитативні жанри, в яких органічно розкривається внутрішній світ особистості. Основні жанри лірики Олени Пчілки – вірші-роздуми, ліричні медитації, послання, елегії, пісенні поезії, вірші-оповідання.

Показовим для особистісно-орієнтованої лірики Олени Пчілки є звернення до громадянсько-патріотичної проблематики у жанрі ліричної медитації, глибоке проникнення в душевний стан людини.

Для лірики Олени Пчілки характерне звертання до проблем мистецтва в громадянсько-патріотичній інтерпретації: утвердження активної громадянської позиції творчої особистості (лірична медитація «Минула молодість!.. Мов пісня прошуміла!..»), культуротворчої ролі мистецтва (поминальний вірш «Миколі Лисенкові», вірш-роздум «Слово»).

Ліричний талант поетеси найповніше розкривається у настроєвій 
виразності ритмічно-композиційній і образній майстерності елегій 
(«Прощання», «Осіннє листя»), пісенних поезій («Та вже не ти!», 
«Ноктюрно»). Елегійність, пісенні прийоми поширені у всій медитативній 
ліриці Олени Пчілки. Наспівність лірики Олени Пчілки виявляється і в 
ритмомелодиці – широке використання інтонаційно гнучких і мелодійних 
хореїчних форм, звукове багатство рими, динамічна строфіка з комбінацією 
різноскладових рядків.

Серед ліро-епічних жанрів поезії Олени Пчілки представлені байка, легенда, вірш-алегорія, поема.

Жанр байки розроблявся письменницею здебільшого в ранній період творчості. У легендах Олена Пчілка охоче використовує античні та біблійні сюжети, мотиви, образи («Пророк», «Найперші діаманти»).

У поемах «Козачка Олена» і «Орлове гніздо» постають події історичного минулого України. В поемі «Козачка Олена» першорядною є ідея соціальної активності жінки. Твір становить спробу художньої реалізації жіночого образу-характеру, основним ціннісним орієнтиром якого є обов'язок у найширшому його розумінні. У поемі «Орлове гніздо» широко розгорнуто події політичного життя України другої половини XVII ст. У центрі твору – державна діяльність гетьмана правобережної України Петра Дорошенка, його прагнення здобути політичну незалежність України. 

Значний внесок Олени Пчілки і в розвиток української драматургії. Інтерес письменниці до. цього виду мистецтва у значній мірі зумовили культурно-громадські та дружні зв'язки із засновниками українського професійного театру М.Старицьким та М.Кропивницьким.

Драматичні твори Олени Пчілки були народжені бажанням поповнити небагатий на той час репертуар українських театральних труп, розширити тематичне коло української драматургії, обмежене сільською тематикою. Вперше на сцені представники освіченої частини українського суспільства, заговорили українською мовою. Здебільшого героями п'єс Олени Пчілки були представники української інтелігенції.. Треба зазначити, що це відбувалося тоді, коли, за І.Франком, «цензура не допускала на українську сцену драм, узятих із життя інтелігенції, на тій підставі, що української інтелігенції нема й не сміє бути».

Перу письменниці належать такі драматичні твори, як водевіль «Сужена - не огужена!» (1881), комедія «Світова річ» (І884), драма «Злочинниця» (1888), драма «Отрута»(не опублікована).

Вже у 1914 - 1920 рр. вона написала ряд п'єс для дитячого театру.

За висловом дослідниці творчості Олени Пчілки Любові Дрофань, у своїх драматичних творах письменниця «показує не тільки внутрішній психологічний конфлікт окремої особистості, а й еволюціонує у своєму письмі до соціально-філософських узагальнень. Так, у драмі «Отрута» ... зображене середовище міщан, у якому навіть невинна душа зрештою перетворюється на лицеміра... Отрута національної деградації, а відтак і особистісної, вплинула на середовище освічених людей. Письменниця філософськи осмислює причини відкинення приналежності до своєї нації» [8, с. 53]. Як бачимо, і тут, в драматургії, як і в поетичних та прозових творах, на перший план висувається національна ідея.

Після революції 1917 р. Олена Пчілка багато працює як дитяча письменниця. 1918 р. вийшли друком п'єси «Весняний ранок Тарасовий» і «Казка Зеленого Гаю», у 1919 р. написана дитяча опера «Дві чарівниці» та збірка оповідань та віршів для дітей, «Книжка-Різдвянка». Більшість дитячих п'єс Олени Пчілки, створених у 1917 – 1920 рр., було інсценізовано в аматорських гуртках Гадяча і Могилів-Подільського, але вони не друкувались.

Крім розглянутої багатої літературної діяльності, Олена Пчілка значну увагу приділила діяльності етнографічній та фольклористичній. До її творчої скарбниці увійшли такі праці: «Украинский народний орнамент. Вышивки, ткани, писанки» (1876), «Отживающая или начальная форма «вертепной драмьі» (1883), «Украинские колядки (текст волннский)» (1903), «Про легенди і пісні» (1926), «Українські узори» (1927) та ін. Праця «Украинский народний орнамент» принесла Ользі Петрівні славу першого в Україні знавця даного виду мистецтва. І.Франко високо оцінив цю дослідницьку роботу і навіть звертався до Олени Пчілки з проханням написати статтю про українські народні вишивки: «Для сього, здаєсь, компетентнішого робітника над вас не знайду».

Слід зазначити, що цю роботу Ольга Петрівна не покидала все життя, її збірка «Українські узори» витримала п'ять видань. До видання, що складалося з 30 великих таблиць дослідниця додала об'ємну наукову передмову з поясненням наукової вартості свого систематично укладеного збірника зразків народного українського мистецтва.

Численні фольклорні записи Олени Пчілки містять пісні, казки, загадки, прислів'я та приказки. Крім того, лексичний матеріал, зібраний нею в основному на Волині, друкувався у різноманітних словниках, а словесно-етнографічні матеріали (пісні з мелодіями, народні перекази тощо) вміщувались у збірниках М.Лисенка, В.Антоновича, М.Драгоманова, Комарова та в часописі «Киевская старина» («Вертеп», «Національні типи в українській народній словесності»).

Плідною була діяльність Олени Пчілки і в галузі видавництва і журналістики. Наприкінці 70-х - на початку 80-х років XIX ст. у луцьку вона організувала видавництво «Невеличкий гурток волинський», в 1880 р. упорядкувала й видала «Співомовки» С. Руданського. З 1881 брала участь у виданні літературного альманаху «Рада» (два випуски - 1883 і 1884). Разом з Н.Кобринською Ольга Петрівна видала 1887 р. у Львові жіночий літературний альманах «Перший вінок».

З 1890-х років Олена Пчілка веде активну роботу як керівник літературного відділу «Київського літературно-артистичного товариства» – організовує літературні вечори і концерти, присвячені пам'яті українських письменників. У 1908 - 1914 рр. була редакторам і видавцем журналу «Рідний край» і, як додаток до нього, видавала журнал для дітей «Молода Україна».

Переїхавши до Гадяча після смерті Лесі Українки, Олена Пчілка редагувала «Газету Гадяцького земства» (1917 - 1919). У 20-і роки Олена Пчілка жила в Києві, де працювала в літературно-історичній та етнографічній комісіях Всеукраїнської академії наук; у 1927 р. Була обрана членом-кореспондентом АН УРСР.

Таким чином, літературна творчість Олени Пчілки відобразила ряд визначальних тенденцій розвитку українського письменництва – другої половини XIX - початку XX ст.: майстерність психологічних деталей у прозі, психологічно-особистісну орієнтацію лірики, звернення до життя інтелігенції як у прозових, так і у драматичних творах. Крім того, Олена Пчілка залишила значний етнографічний та фольклористичний спадок, зробила значний внесок у розвиток видавничої справи та публіцистики.

РОЗДІЛ ІІ. Ідейно-естетична своєрідність поетичної творчості Олени Пчілки

2.1. Фундаментальні мотиви творчості  Олени Пчілки

Поезія, проза, драматургія, переклади забезпечили їй чільне місце в когорті українських письменників 70 – 90-х років XIX століття. Найбільш плідними виявилися 80-ті роки – безнадійно чорні в житті української суспільності, коли все рідне зневажалося, відкидалося, а в літературі превалювали мотиви зневіри, безнадії й розпачу. Природно, що Олена Пчілка віддала данину цим настроям, хоч ніколи не була схильна «до плачу над лихою долею». Та й не могла бути в міру свого виховання, ідейно-естетичного ідеалу, сформованого народнопоетичною творчістю, зразками світової поезії і поезії Шевченка.

    Громадсько-патріотичні мотиви – ось що вирізняє Олену Пчілку не тільки серед письменниць – жінок, а й серед поетів, попередників і сучасників – співців «гіркої долі», не захмареного щастя, утопії соціалістичного раю. «Не в той слід іду я, в який пішов той Марко Вовчок і сучасні йому автори, я стала на нове поле», – писала вона Омеляну Огоновському. 50 літ вона засівала те поле ідеями правди, віри, добра, краси і гордості за свій народ, з корінням вириваючи бур'ян рабства, слабкості, байдужості, лінивства, що деморалізували націю, шкодили її природному розвиткові та росту.