Ідентифікація за зовнішніми ознаками

      ЗМІСТ

ВСТУП ........................................................................................................................ 3

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ

       1.1 Поняття ідентифікації ............................................................................ 5

       1.2 Об'єкти, типи і види ідентифікації ........................................................ 7

       1.3 Загальна методика ідентифікації ......................................................... 10

РОЗДІЛ ІІ. ПОНЯТТЯ І ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ГАБІТОЛОГІЇ (ГАБІТОСКОПІЇ) ЯК ГАЛУЗІ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ

2.1 Поняття  і значення криміналістичної  габітології .............................. 13

2.2 Класифікація  ознак зовнішності людини ........................................... 17

2.3 Криміналістичне  документування ознак зовнішності  людини методом словесного портрета ............................................................ 19

2.4 Криміналістична  характеристика і методика діагностики  татуювання ........................................................................................... 22

2.5 Сучасні  засоби і технології документації  ознак зовнішності людини в  криміналістиці .................................................................................. 28

РОЗДІЛ 3. КРИМІНАЛІСТИЧНІ ВИДИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ЛЮДИНИ ЗА ОЗНАКАМИ ЗОВНІШНОСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ..................... 32

ВИСНОВКИ ............................................................................................................. 35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ......................................................... 37

      ВСТУП

      Актуальність  теми дослідження. Зовнішній вигляд (зовнішність) людини здавна використовується під час упізнання та кримінальної реєстрації злочинців. Зовнішність людини залишається відносно незмінною протягом всього її життя. Ознаки, які характеризують зовнішню будову людини, називаються ознаками зовнішності. У кожної людини зовнішній вигляд є суто індивідуальний і має здатність відображатися в матеріальних слідах та пам'яті людини у вигляді уявних образів. Ознаки зовнішності складають основу криміналістичного дослідження під час вирішення ідентифікаційних та діагностичних завдань. Вчення про ознаки зовнішності людини, про їх матеріальні та ідеальні відображення, про методи та засоби їх фіксації й використання для встановлення фактів, які відіграють значну роль у розкритті та розслідуванні злочинів, утворює окрему теорію науки криміналістики, яку називають криміналістичною габітологією або габітоскопією.

      Габітологія (або габітоскопія) – галузь криміналістичної техніки, що включає систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи. Науковою основою габітології є дані анатомії, антропології, біології.

      Ідентифікація людини за ознаками зовнішності являє  собою встановлення тотожності або  відмінності конкретної особи в  оперативно-розшукових або кримінально-процесуальних  цілях. Така ідентифікація можлива через індивідуальність зовнішнього вигляду людини та відносну його незмінність (стійкість). Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, яка перевіряється (розшукувана особа). Це може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений. Ідентифікуючими об'єктами виступають:

1. мисленнєвий образ зовнішнього вигляду, який зафіксований у пам'яті свідка, потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здійснюється шляхом пред'явлення для впізнання;
2. матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або відеоплівці;
3. словесний опис зовнішності людини з використанням спеціальної термінології (наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи) чи в довільній формі (під час допиту потерпілого);
4. останки людини (труп, частини розчленованого трупа, череп).

      Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

      Метою курсової роботи є дослідження криміналістичної габітології.

      Мета  роботи передбачає виконання таких  завдань:

• дослідити сутність і значення криміналістичної ідентифікації;
• дослідити поняття і значення криміналістичної габітології (габітоскопії) як галузі криміналістичної техніки;
• визначити криміналістичні види ідентифікації людини за ознаками зовнішності в кримінальному процесі.

      Об'єктом  дослідження курсової роботи є законодавство України, що регулює суспільні відносини щодо кримінальної відповідальності.

      Предмет дослідження – криміналістична габітологія.

      Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

      Теоретичною основою даного дослідження є підручники, навчальні посібники, збірники наукових праць, що відносяться як до науки криміналістики, психології, конституційного, кримінально – процесуального права.

      Методи  дослідження: історико-типологічний, метод теоретичного аналізу й систематизації, соціокультурний аналіз.

      Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ  І. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ

      1.1 Поняття ідентифікації

      Термін  «ідентифікація» походить від пізньолат. identifico – ототожнюю. Теорія ідентифікації вивчає технічні засоби, методи і прийоми встановлення тотожності об'єктів, що мають значення для розслідування злочину.

      Вирішення питань про тотожність має важливе  значення при розслідуванні різних злочинів. Водночас встановлення тотожності є встановленням суттєвих у справі обставин.

      Встановлення  тотожності різних об'єктів дає змогу встановити факти, важливі для розслідування злочину, тобто доказові факти, одержати докази.

      Процес  встановлення тотожності об'єктів (взуття – за слідами, особи – за прикметами зовнішності, знаряддя злому – за відбитками тощо) здійснюється різними  методами. Теорія ідентифікації вивчає загальні прийоми, методи і принципи, які притаманні усім випадкам встановлення тотожності, і тому називається загальною теорією криміналістичної ідентифікації.

      Для того, щоб вирішити питання про  тотожність або відмінність, необхідно в одних випадках здійснити більш-менш складне дослідження (криміналістичну експертизу), в інших – провести слідчі дії (наприклад, пред'явлення для впізнання).

      Тому  розрізняють оперативно-слідчу та експертну  ідентифікацію.

      В усіх випадках встановлення тотожності являє собою процес, який охоплює дослідження, порівняння або зіставлення ознак, – такий процес називається ідентифікацією, або ототожненням.

      Таким чином, криміналістична ідентифікація – це процес встановлення індивідуальної тотожності об'єктів, які мають значення для розслідування злочину або розгляду кримінальної справи.

      Розробка  теорії криміналістичної ідентифікації  є досягненням криміналістики. Криміналісти при з'ясовуванні всіх вузлових питань ідентифікації виходять із положення  щодо діалектичної тотожності, а саме: немає двох речей, предметів матеріального світу, які б були абсолютно подібними за всіма рисами та ознаками. Кожний об'єкт тотожний лише сам собі, відрізняється від усіх інших, хоча б і подібних [5, с.27].

      Наведене  положення є головним в теорії криміналістичної ідентифікації. Тотожність тільки з собою та відносна стійкість ознак й обумовлюють можливість ідентифікації. Положення «об'єкт тотожний тільки сам собі» дозволяє науково обґрунтувати висновок про тотожність при збігу комплексу ознак.

      Винятково важливим для теорії ідентифікації та правильного застосування її положень у судово-слідчій та експертній практиці є положення про те, що «конкретна тотожність містить у собі також розбіжності, зміни».

      Для висновку про тотожність необхідно враховувати зміни, що відбулися, в об'єктах ідентифікації, а також те, що розходження в деяких ознаках при порівнянні не виключає тотожності.

      1.2 Об'єкти, типи і  види ідентифікації

      На  даний час загальновизнаним є  те, що об'єктами ідентифікації в криміналістиці можуть бути речі, тварини, особи. Об'єктами ідентифікації вони стають, коли потрапляють в орбіту судового процесу, а встановлення тотожності набуває істотного значення для справи.

      Предмети  (речі). Завдання встановлення тотожності предметів може виникнути при розслідуванні різних злочинів. Неможливо дати вичерпний перелік предметів, щодо яких виникне потреба встановлення тотожності. За кримінальними справами такими предметами можуть виступати знаряддя і засоби, використані злочинцем при вчиненні злочину; залишені сліди; предмети, загублені злочинцем; викрадені речі, печатки, штампи тощо.

      Тварини. Встановлення тотожності тварин набуває значення, коли тварина була використана злочинцем для вивозу викрадених цінностей і на місці події були виявлені сліди лап або коли тварина була предметом розкрадання тощо.

      Особи. Об'єктом ідентифікації може бути особа людини або труп. У слідчій практиці найчастіше зустрічаються випадки ідентифікації особи обвинуваченого, потерпілого, жертви злочину (невпізнаного трупа) та ін.

      У криміналістиці розрізняють такі типи (випадки) ідентифікації:

      а) встановлення тотожності об'єкта за ознаками, відображеними у пам'яті людини;

      б) встановлення тотожності за описом;

      в) встановлення тотожності за фотозображенням;

      г) встановлення тотожності за слідами, які  відображають ознаки зовнішньої будови та інших речових проявів;

      ґ) встановлення тотожності цілого за частиною [5, с.28].

      Особливим типом встановлення тотожності є  ідентифікація цілого за частиною. У таких випадках вирішується питання про те, чи становили дві або декілька частин одне ціле; чи є дані частини частинами одного цілого. Можливість ідентифікації цілого за частиною відкриває шлях до використання з метою розкриття злочину різних дрібних часток. Нерідко вирішення питання про те, чи частини предмета на місці вчинення злочину становили одне ціле до його руйнації, дозволяє встановити злочинця і викрити його.

      Необхідно розрізняти індивідуальну ідентифікацію (ідентифікацію у вузькому розумінні) та встановлення групової належності (групову ідентифікацію).

      При індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, тобто те, що даний об'єкт є саме тим, що спостерігався раніше або залишив  сліди. При встановленні групової належності з'ясовується лише те, що об'єкт належить до певної групи (роду, виду, марки, системи тощо). Тобто при індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, а при встановленні групової належності – подібність (віднесення об'єкта, що залишив сліди, до групи, роду, виду об'єктів).

      Встановлення  конкретної тотожності має більш  важливе значення для слідства, ніж  встановлення групової належності. Проте  не слід недооцінювати й групову  ідентифікацію.

      Значення  встановлення групової належності полягає  в такому:

1. встановлення групової належності є, як правило, необхідним етапом до встановлення конкретної тотожності;
2. встановлення групової належності дозволяє виключити групу об'єктів з обсягу криміналістичного дослідження, є засобом виключення деяких версій у справі й тим самим звужує коло пошуків потрібного об'єкта.

      Групова ідентифікація має місце тоді, коли необхідно ідентифікувати матеріали  і речовини. У цьому випадку  мова йде про збіг властивостей порівнюваних об'єктів, які належать до певної групи, що і буде ототожнюваним об'єктом. Індивідуальна ідентифікація не завжди можлива і дослідження може обмежуватися тільки встановленням групової належності. Частіше за все індивідуальна ідентифікація буває неможлива через недостатньо повне відображення ознак об'єкта.

      У деяких випадках можливість встановлення тільки належності до групи залежить від рівня розвитку даної науки. Існує загальне правило, за яким індивідуальна ідентифікація можлива тільки за ознаками зовнішньої будови об'єктів, а якщо таких ознак немає (рідина, газоподібні речовини) або вони не відобразились як слід, то провадиться тільки групова ідентифікація.

      Висновок  про належність до групи має тим  більше значення, чим менш чисельна група, до якої належить об'єкт.

      При ідентифікації є два види об'єктів: ідентифіковані (відображувані) та ідентифікуючі (відображуючі). Ідентифікованим називається об'єкт, встановлення тотожності якого є завданням даного дослідження. Ідентифікуючими називаються об'єкти, за допомогою яких встановлюють тотожність чи групову належність. Ідентифікуючі об'єкти є носіями матеріально-фіксованого відображення ознак ідентифікованих об'єктів.

      Для вирішення питання про тотожність або відмінність користуються ідентифікуючими  об'єктами. Наприклад, для того, щоб  вирішити питання, чи залишені сліди  ніг, виявлені на місці злочину, вилученим у обвинуваченого взуттям (чи є воно тим самим), необхідно дослідити самі сліди або їх копії (зліпки). За допомогою зліпка вирішується дане питання. Взуття – це ідентифікований об'єкт, а слід взуття (зліпок) – це ідентифікуючий об'єкт.

      Ідентифікуючі об'єкти поділяються на дві групи. Перша група – це об'єкти, що за припущенням слідчого відображають ознаки ідентифікованого об'єкта. Наприклад, сліди ніг, пальців рук, знарядь злому тощо, які виявлені на місці події.

      Друга група – це об'єкти, походження яких від певного об'єкта безсумнівне. Такі ідентифікуючі об'єкти називаються зразками. Залежно від характеру даної ідентифікації й властивостей інших ідентифікуючих об'єктів до зразків пред'являються ті або інші вимоги. Загальною і найважливішою вимогою є безсумнівність походження зразків. Зразки, у свою чергу, поділяються на основні та додаткові, або експериментальні [8, с.134].

       1.3 Загальна методика  ідентифікації

      Суттєвим  питанням теорії криміналістичної ідентифікації  є загальна методика ідентифікації, яка розглядає головні риси та основні прийоми встановлення тотожності, що властиві будь-якому виду ідентифікації.

      Ідентифікація як процес встановлення тотожності розпадається на дві основні стадії: аналітичну і синтетичну. Ці дві стадії взаємозалежні.

      Аналітична стадія починається з вивчення загальних, а потім окремих, індивідуальних ознак ідентифікованого об'єкта або ідентифікуючих об'єктів, походження яких безсумнівне, після цього вивчаються інші ідентифікуючі об'єкти. Процес встановлення тотожності розпочинається з всебічного вивчення, аналізу ознак об'єктів ідентифікації.

      Після проведеного вивчення ознак здійснюється їх порівняння. Ця частина роботи –  порівняльне дослідження – є найважливішою в ідентифікації. Таке дослідження тісно пов'язане з безпосереднім аналізом, оскільки порівняння, відділене від аналізу, не може забезпечити детального зіставлення властивостей і ознак порівнюваних об'єктів.

      Порівняння  здійснюється за допомогою зіставлення  ознак ідентифікованого об'єкта з  ознаками ідентифікуючого або ознак тільки ідентифікуючих об'єктів. Цей останній випадок означає:

      а) відсутній ідентифікований об'єкт (два машинописних тексти);

      б) порівняння з ознаками ідентифікованого об'єкта неможливе (ознаки почерку), важке (папілярний візерунок), недоцільне через особливі умови слідоутворення (куля).

      Кожний  із об'єктів має множинність ознак, однак при порівнянні використовуються не всі ознаки. Ідентифікаційними  ознаками називаються ознаки, які  слугують для порівняння.

      Способи порівняльного дослідження:

      1) спосіб зіставлення зводиться до розміщення порівняльних відображень в одне поле зору або на можливо більш близьку відстань одне від одного з тим, аби порівнювані об'єкти знаходилися на відстані найкращого сприйняття і при цьому був забезпечений ступінь збільшення, достатній для аналізу і порівняння ознак. З метою створення найкращих умов для зіставлення часто використовуються різноманітні оптичні прилади. Широко застосовуються фотографічні прийоми порівняння. При зіставленні іноді роблять допоміжні побудови;

      2) спосіб накладення відображень полягає в накладанні одного з порівнюваних прозорих відображень на інше з тим, щоб при суміщенні виявити як збіжні ознаки, так і ті, що різняться. Для цього часто виготовляють спеціальні прозорі відображення на плівці, склі (негатив – позитив);

      3) спосіб лінійного суміщення полягає в такому розміщенні двох відображень, при якому частина одного з них може розглядатися як продовження іншого. Частіше за все два фотозображення розрізаються по якійсь лінії, а потім по ній складаються різні частини цих зображень [5, с.33].

      Синтетична  стадія. Якщо основним завданням аналітичної стадії було встановлення збігу і розбіжностей в ідентифікаційних ознаках, то перед синтетичною стадією ставиться завдання науково пояснити виявлені збіги і розбіжності та дійти висновку про тотожність або відмінність, іноді – подібність.

      У результаті порівняння може бути встановлений збіг низки ознак і розбіжність  інших. Залежно від виду дослідження  експерт пояснює це даними конкретної науки, але завжди і в усіх випадках необхідно:

      при поясненні відмінностей враховувати: а) зміни властивостей об'єктів ідентифікації; б) зміни умов прояву властивостей; в) зміни матеріально-фіксованого відображення;

      при поясненні збігу враховувати: а) стійкість ознак; б) наскільки часто ознака трапляється в об'єктах ідентифікації (чим більш рідкісною є ознака, тим вона цінніша); в) конкретні умови відображення об'єктів ідентифікації.

      Істотне значення для наукового пояснення  й збігу і відмінностей в ознаках  має вивчення умов і механізму утворення ознак.

      Висновок  про тотожність, відмінність або  групову належність, яким закінчується ідентифікація, повинен будуватися на даних дослідження і бути обґрунтованим. Цей висновок повинен бути результатом  глибокої оцінки збігу і відмінності в ознаках, при цьому ознаки повинні розглядатися у взаємозв'язку і взаємозалежності, як єдиний комплекс ознак об'єкта. Для висновку про наявність тотожності необхідним є збіг комплексу ознак, неповторних у даному сполученні та ні в якому іншому об'єкті. Для тотожності необхідним є збіг саме комплексу ознак, окремі ознаки можуть бути у багатьох об'єктів. Таким чином, для індивідуальної ідентифікації (встановлення конкретної тотожності) необхідним є збіг комплексу загальних і окремих ознак [5, с.34].

      Для висновку про групову належність (групову ідентифікацію) необхідним є збіг всіх істотних ознак даної  групи (роду, виду, системи, сорту, марки  тощо), тобто таких ознак, за відсутності  однієї з яких виключається належність об'єкта до групи.

      Результат ідентифікації може бути виражений:

      а) у позитивній формі – тотожність установлена;

      б) у негативній формі – установлена  відмінність;

      в) у категоричній формі – інше вирішення  даного питання за переконанням експерта неможливе;

      г) у ймовірній (передбачуваній) формі – існує велика можливість даного рішення, інше рішення хоча і малоймовірне, але можливе, припустиме.

      Наукова достовірність визначається в результаті вирішення таких основних питань: а) чи необхідні спеціальні знання для вирішення питання про тотожність і якщо так, то чи була призначена судова експертиза, чи достатньо кваліфікований експерт; б) чи були надані експерту необхідні об'єкти; чи мали вони потрібні властивості; в) у яких умовах провадилася ідентифікація; г) чи є науковими метод і засоби, які застосовувалися при порівняльному дослідженні; ґ) наскільки обґрунтований збіг комплексу ознак; чим мотивуються відмін-ності; д) чи немає логічних суперечностей [4, с.216].

РОЗДІЛ ІІ. ПОНЯТТЯ І ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ГАБІТОЛОГІЇ (ГАБІТОСКОПІЇ) ЯК ГАЛУЗІ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ

2.1 Поняття і значення  криміналістичної  габітології

      Криміналістична габітологія (лат. crimen – злочин + habitus – зовнішній вигляд людини, її будова тіла + гр. logos – вчення) – це галузь криміналістичної техніки, що ґрунтується на засадах анатомії, антропології, біології й охоплює систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини, а також сукупність методів і науково-технічних засобів, що забезпечують збирання, дослідження і використання відповідних ознак для ототожнення особи.

      Отже, серед криміналістів нині є загальновизнаним, що габітологія вивчає сліди –  ознаки зовнішньої будови людини та їх використання в процесі досудового та судового слідства. Однозначного підходу щодо використання терміна «габітологія» не існує. Криміналісти застосовують також термін "габітоскопія".

      Криміналістична габітоскопія (лат. crimen – злочин + habitus – зовнішній вигляд людини, її будова тіла + гр. scopeo – розглядати) – це криміналістичне вчення про ознаки зовнішнього вигляду людини, їх матеріальних та ідеальних відображень, про методику використання цих ознак при встановленні фактів, що мають значення для провадження досудового слідства в кримінальних справах про злочини та їх попередження. Як бачимо, габітоскопія вивчає криміналістичне ототожнення людини за ознаками зовнішності, є галуззю криміналістичної техніки, що охоплює вивчення, систематизацію, оцінку ознак зовнішності з метою застосування прийомів і методів ідентифікації особи [11].

      Що  стосується історичного аспекту  проблеми, то, наприклад, на початку 90-х років минулого століття в підручнику з криміналістики був передбачений спеціальний розділ «Криміналістичне ототожнення людини за ознаками зовнішності». Ототожнення особи за ознаками зовнішності можливе тільки тому, що кожна людина наділена від природи неповторною сукупністю ознак зовнішності, і ці ознаки притаманні тільки цій людині на відповідному етапі її розвитку. Зміни в зовнішності людини можуть трапитися з різних причин, у тому числі умисно [9, с.100].

      Людина  наділена даними, що забезпечують її життєдіяльність. їх можна класифікувати за трьома видами: фізичні, біологічні, соціальні. Це означає, що людині притаманні відповідно три види слідів. Отже, на місці події людина (злочинець, потерпілий, свідок) залишає сліди, які мають інформацію про неї.

1. Фізичні дані характеризують будову тіла людини.
2. Біологічні дані характеризують функціональну діяльність людини як біологічного механізму в соціальному середовищі.
3. Соціальні дані характеризують людину як суб'єкта правовідносин, суспільних відносин.

      Фізичні дані людини, у свою чергу, є двох видів: зовнішні (анатомічні) і внутрішні (структурні). Зовнішні (анатомічні) дані характеризують будову тіла людини (голови, обличчя, рук, ніг, зубів, шкіряних покривів та ін.). Внутрішні (структурні) дані характеризують зовнішню будову тканин, органів, різних виділень людського організму.

      Біологічні  дані людини є трьох видів: динамічні, голосові й мовні. Динамічні дані означають рухові навички, що проявляються під час руху людини, в індивідуальній каліграфії, при жестикуляції, у голосі, манері поведінки. Голос – дані людини, джерело звукових слідів. Завдяки голосу можна формувати індивідуальні комплекси ознак – ідентифікувати людину за голосом, звуковою мовою. Мова – дані людини, що є засобом спілкування з іншими. Криміналістами досліджується усна і письмова мова.

      Соціальні дані людини характеризують її як особу. Усі соціальні дані можна об'єднати в окремі класи: персонографічні, психофізіологічні, психічні, світосприймальні, виробничо-ділові, морально-побутові.

      Персонографічні дані – прізвище, ім'я, по батькові, стать, дата народження, місце народження, національність тощо.

      Психофізіологічні дані характеризують:

1. стан людини – веселість, збудливість, пригніченість;
2. тип нервової діяльності людини – сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік;
3. фізичні вади людини – глухота, сліпота, різні каліцтва.

      Психічні  дані є сталими душевними якостями індивіда, що набуваються в процесі  життєдіяльності, виховання та самовиховання  – відчуття, сприймання, увага, пам'ять, почуття, мовлення, уява, мислення, воля. Система психічних даних може впливати на темперамент та характер людини, її психічні якості: енергійність, рішучість, запальність, мужність, сміливість, працьовитість тощо.

      Світосприймальні  дані характеризують духовне, ідейне обличчя людини (ідейність, принциповість, вірність). Вони дозволяють визначити: заангажованість, вподобання особи, прихильність до певних ідей, ідеології; переконання, погляди, дотримування певних принципів; стійкість і незмінність у своїх почуттях, відносинах, у виконанні обов'язків, повинності.