Ідіома

     Вступ 

     Незважаючи  на те, що ідіоматичні одиниці широко застосовуються в усному і писемному  мовленні (художній літературі, публіцистиці, тощо), їхні структурно-семантичні особливості  є недостатньо вивченими. Багато невирішених питань залишається  і в теорії та практиці перекладу цих одиниць з англійської на українську мову та їх функції. У вітчизняному перекладознавстві ще не існує комплексного дослідження і остаточного вирішення багатьох проблем, пов’язаних з функціями ідіом в публіцистичних творах та особливостями перекладу їх українською мовою, що й зумовило вибір даної теми та пояснює актуальність дослідження.

     Об’єктом  дослідження є однослівні ідіоматичні  одиниці в сучасній англійській  мові.

     Предмет дослідження – особливості функцій  однослівних ідіом в публіцистичних текстах на англійській мові.

     Мета  роботи – проаналізувати структурно-семантичні особливості та функції ідіоматичних одиниць в публіцистичному тексті, звертаючи увагу на національну  своєрідність однослівних ідіом  у англійській та засоби їхньої передачі українською мовою. У завдання дослідження входить укладання класифікації способів перекладу ідіоматичних одиниць.

     Матеріалом  дослідження стали уривки з статей англомовних газет та їхні переклади  українською мовою.

     Мета  та завдання дослідження визначили його структуру. Робота складається зі вступу, у якому окреслюються межі дослідження, двох розділів, кожен з яких завершується висновками, загальних висновків та бібліографії, що містить 25 джерел теоретичної літератури з мовознавства та теорії перекладу тощо.

     Розділ  I. Загальна характеристика ідіоматичних одиниць 

1. Поняття про ідіоми в сучасному  мовознавстві

     Термін  «ідіома» походить від давньогрецького  слова «ídiōma», що означає «особливість, своєрідність». Виділяються два  основні погляди на ідіоматичні одиниці – так звані «широкий підхід» та «вузький підхід» до ідіом. Згідно з останнім, ідіомами вважається лише такі «стійкі словосполуки, семантика яких не виводиться зі значень її складників, а інтегрована ними формально; виникає внаслідок утрати мотиваційних відношень» [3, с.173].

     У вітчизняному мовознавстві протягом довгого  часу існувала традиція називати ідіоми «фразеологічними зрощеннями», за термінологією  відомого радянського мовознавця акад. В.В. Виноградова, який розподілив фразеологічні  одиниці на фразеологічні зрощення (або ідіоми у вузькому значенні), фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення. На думку В.В. Виноградова, фразеологічні зрощення характеризуються немотивованістю складу зворотів (тобто з суми складових таких фразеологічних одиниць неможливо дізнатися про загальний зміст одиниці) та абсолютною семантичною єдністю компонентів. Серед фразеологічних зрощень виділяють наступні підтипи:

     1) Фразеологічні зрощення, у складі  яких є так звані «слова-некротизми»  (лексичні архаїзми, історизми та інші лексеми, що вийшли з ужитку мовлення). Наприклад, англійська ідіома “to buy a pig in a poke” на позначення невигідного та невдалого придбання чогось, що не було уважно розглянуто передусім (порівн. укр. ідіому «купувати кота в мішку». Лексема a poke позначає «мішок» і є архаїзмом (сучасний синонім “sack”), який в сучасній англійській мові вживається лише у вищезгаданій ідіоматичній одиниці. Тобто ми бачимо випадок, коли лексема продовжує жити значно довше у межах ідіоматичного словосполучення, аніж у вільному словосполученні чи ізольовано.

     2) Фразеологічні зрощення, що містять  граматичні архаїзми, які є синтаксично  неподільним цілим.

     Дж.Сейдл  і У.Макморді зазначають, зокрема: “The way in which the words are put together is often odd, illogical or even grammatically incorrect”

     [19, c.4].

     Так, ідіома I am good friends with him ("ми з ним  добрі друзі») є, з точки зору граматичної  структури, неправильною та нелогічною. Займенник I стоїть в однині, проте  форма I am a good friend with him є неможливою, хоча значно більш логічною. Можливою є форма I am good friend of his, але вона не є ідіоматичною одиницею.

     3) Фразеологічні зрощення, що стали  нерозкладними як лексично, так  і семантично, наприклад:

     to be born with the silver spoon in one’s mouth;

     to go through thick and thin.

     4) Фразеологічні зрощення, котрі являють  собою таку семантичну єдність,  що лексичні значення компонентів  зовсім неважливі для розуміння  цілого [20, с.144].

     Прикладами  подібних одиниць в англійській  мові можуть бути:

     to bring the house down;

     to take it out on someone.

     Багато  в чому подібним до вітчизняного розуміння  феномену ідіоматичної одиниці є  визначення Сейдл-Макморді, які наголошують  на відмінності семантики ідіоми від семантики її складників: “We can say that an idiom is a number of words which, taken together, mean something different from the individual words of the idiom when they stand alone” [19, c.4].

     Проте, слід зазначити, що в британському та американському мовознавстві більшу популярність має «широкий підхід» до проблеми ідіоми. До складу ідіом західні лінгвісти відносять не лише фразеологізми усіх типів, а навіть і паремії – приказки, прислів’я, крилаті вислови, цитати тощо. Але цю тему ми більш детально розглянемо у пункті 1.3.

     В цій роботі ми будемо використовувати термін «ідіома» або «ідіоматична одиниця», маючи на увазі фразеологічну одиницю мови, для якої характерна стійкість, відтворюваність та немотивованість значення, тобто зміст якої не дорівнює сумі значень слів-складників. 

2. Поняття «ідіома» та «ідіоматичність»

     Поняття “ідіома” та “ідіоматичність” мають  суміжний характер, але не є ідентичними. Ідіоми є лише одним із проявів  ідіоматичності: всі ідіоми визначаються ідіоматичністю, але не всі одиниці, що проявляють ідіоматичність, можна  назвати ідіомами.

     Ч. Фернандо вважає, що в основі ідіоматичності лежить традиційно спільна поява (habitual co-occurrence) слів у сполученні. Таким чином, базисною рисою ідіоматичності визнається, по суті, категорія стійкості.

     Увага як вітчизняних, так і зарубіжних лінгвістів зосереджена на понятті ідіоматичності. «Ідіоматичність є вже тому важливою, що її так багато в кожній мові», – зазначає У. Вайнрайх. Тобто поняття ідіоматичності є ширшим за ідіоми, бо є атрибутом не тільки ідіом, але й інших словосполучень і довших фрагментів дискурсу. У вітчизняній науці під ідіоматичністю розуміють «властивість мовних одиниць формувати цілісне значення не із суми значень її складників або незалежно від них». У зарубіжній лінгвістиці ідіоматичність тлумачиться як здатність слів сполучатися і перетворюватися у процесі вживання на «знайомі» вирази. Але не в усіх випадках слова, що стоять поряд, можуть перетворитися на словосполучення й набути ідіоматичності. Для цього необхідна наявність чотирьох факторів. [1, с. 58].

     По-перше, словосполучення повинні підпорядковуватися граматичним законам, у цьому разі вони утворюються за певними моделями. І хоча в корпусі фразеології існують винятки з правил (наприклад, nothing loath, be that as it may, foot the bill, long time no see, guess what?), таких фраз дуже мало і вони не є продуктивними, тобто за їх моделлю не утворюються інші словосполучення.

     По-друге, інваріантність компонентного складу фразеологічних одиниць, кліше та інших  фраз, теж указує на ідіоматичність.

     По-третє, це – переносне значення більшості таких одиниць, що свідчить про природу їх утворення шляхом метафоризації або метонімізації. Цей критерій береться до уваги особливо тоді, коли ми класифікуємо різноманітні фразеологічні одиниці на групи, бо він не є притаманним виключно всім усталеним виразам.

     І нарешті, четвертим критерієм ідіоматичності є те, що у фразеологізмі так  чи інакше закладено, закодовано культурний світогляд, притаманний колективній  свідомості носіїв мови (наприклад, blue blood, le sangre azur, - «блакитна кров», спочатку вживалось на позначення блакитних вен іспанців, що проступали крізь їх білу шкіру, на відміну від засмаглих іноземців, пізніше цей вираз став означати «аристократичне походження», безвідносно до кольору шкіри) [22, с. 34-35].

     До  цих чотирьох критеріїв, загально визнаних англійськими, фразеологами, російський дослідник І. Мельчук додає п'ятий – перекладний. Він стверджує: «словосполучення є ідіоматичним, якщо і тільки за умов, що до його складу входить хоча б одне таке слово, якому при перекладі словосполучення в цілому треба було б приписати перекладний еквівалент, можливий для цього слова тільки за умов появи цього слова одночасно з усіма іншими елементами сполучення (в певному порядку), причому дане слово може зустрічатися без інших елементів і тоді має інший переклад» [19, с. 20].

     Ідіоматичність  також розуміють як неможливість виведення значення цілого мовного  утворення із сукупності значень  його складових.

     Видається необхідним розмежувати поняття  “ідіома” та ширше поняття “ідіоматичність”, що покриває як менші так і більші за словосполучення одиниці, а також конструкції та стійкі словосполучення, які не є ідіомами.

     Феномен «ідіоматичность» як такий, визначає місце  ідіом в системі фразеологічних одиниць мови як її ядро, або ключова  складова[2, с. 53]. 

3. Розмежовування понять «однослівні ідіоми» та «фразеологізми», а також «прислів’я»

     Як  ми вже зазначали у пункті 1.1, до складу ідіом західні лінгвісти  відносять не лише фразеологізми  усіх типів, а навіть і паремії  – приказки, прислів’я, крилаті  вислови, цитати тощо. Так, Ричард Спієрс у передмові до «Словника американських ідіом» пояснює вибірку одиниць для даного видання наступним чином: «Every language has phrases or sentences that cannot be translated literally. Many clichés, proverbs, slang phrases, phrasal verbs, and common sayings offer this kind of problem. A phrase or sentence of this type is usually said to be idiomatic. This Dictionary is a collection of the idiomatic phases and sentences that occur frequently in American English» [20, с.7].

     Тобто ми бачимо значне розширення поняття «ідіоми» порівняно з розумінням В.Виноградова: адже до складу ідіом віднесені не лише словосполучення, а й речення (sentences) різного характеру: кліше, прислів’я, сленгові фрази, мовленнєві штампи (common sayings), які об’єднує одна спільна риса: їхня ідіоматичність. Подібним чином укладено більшість з інших оригінальних словників та довідників ідіом англійської мови Укладач іншого популярного словника ідіом британського варіанту англійської мови Вільям Колінз, зокрема, зазначає: «Вивчаючи ідіоми, завжди стикаєшся з двома найголовнішими проблема. Перша – проблема походження. Як зауважує Піарсел Сміт, навіть фахівці не в змозі чітко і впевнено пояснити значення численних ідіоматичних виразів. По-друге, існує проблема зв’язку між походженням та поточним використанням. Часто стає необхідним, вивчаючи ідіому, наявне значення якої зрозуміло і широким загалом використовується правильно, визнати, що зв’язок між походженням та значенням не є відомим» [25, c.11].

     У своїй передмові до словника Дж.Сейдл та У.Макморді “English idioms and how to use them” (1983) проф. Мєднікова зазначає: «Слово «ідіома» не є однозначним. Ним називають і особливу фразеологічну одиницю, що має ярко виражені стилістичні особливості (власно ідіоми) та інші види фразеологічних одиниць. Ось чому Дженіфер Сейдл та У.Макморді, розуміючи слово ідіома у всій системі його значень, включили до складу посібника все те, що, на їхню думку, може вважатися специфічно англійським і те, що необхідно знати тим, хто вивчає англійську мову як іноземну. Радянська лінгвістика, яка досягла великих успіхів у своєму теоретичному розвитку, інакше розглядає проблеми класифікації фразеологічних одиниць. Наше мовлення, коли ми розмовляємо, є ідіоматичним в тому сенсі, коли ми користуємося характерними для нашої мови виразами та зворотами, що демонструють у своєму синтаксичному та семантичному складі її специфіку» [16, c.5].

     Фразеологічні єдності характеризуються образною мотивованістю значень складників. Проте, як і зрощення, вони являють  собою неподільне ціле. Тип класифікації В.В.Виноградова – фразеологічні сполучення - обов’язково мають у своєму складі вільні та фразеологічно зв’язані значення. Пізніше М.Шанський доповнив класифікацію ще одним типом – фразеологічні вирази - це «речення з переосмисленим складом компонентів» [22, c. 644].

     Н.Н. Амосова [6, c. 65], використовуючи контекстологічний аналіз, виділяє «два типи фразеологічних одиниць – фраземи й ідіоми. Фразема – це одиниця постійного контексту, у якій вказівний мінімум, потрібний для актуалізації певного значення слова, є єдино можливим, тобто постійним. Другий компонент є вказівним мінімумом для першого. Однослівні ідіоми, на відміну від фразем, – це одиниці постійного контексту, у яких вказівний мінімум і семантика одиниці нормально складають тотожність, представлену лексичним складом словосполучення. Ідіоми характеризуються цілісністю значення».

     Укладач «Великого англо-російського фразеологічного  словника» відомий вчений-германіст  О.В. Кунін [15, c.15] наводить класифікацію фразеологічних одиниць за походженням, яку, хоча вона розроблена на матеріалі англійської мови і є, з першого погляду, специфічною лише для цієї мови, успішно використовують і для класифікації іншомовних фразеологічних систем, тобто її також можна вважати універсальною. Він виділяє фразеологічні деривації, тобто утворення фразеологічних одиниць від інших фразеологічних одиниць, серед яких він розрізняє наступні прийоми:

     а) виокремлення фразеологічної одиниці  зі складу вихідного фразеологізму: a hot potato частина виразу drop something like a hot potato;

     б) утворення дієслівних фразеологічних одиниць від прислів’я з дієсловом  в наказовому способі:

     strike while the iron is hot;

     в) конверсія: a stab in the back від дієслівного  фразеологізму to stab someone in the back;

     г) утворення за аналогією: Aunt Thomasina за аналогією Uncle Tom;

     д) за контрастом hell on earth антонімічне heaven on earth;

     е) розгортання образу вихідного фразеологізму  – to be nuts (to fall off one’s nut);

     ж) контамінація gild the lily від gild refined gold and paint the lily.

     Другим  способом формування фразеологізму, за Куніним, є утворення фразеологічної одиниці від перемінного словосполучення  шляхом його змінення:

     through thick and thin (through thicket and thin wood).

     Третя група включає фразеологізми-кальки: «утворення фразеологічної одиниці від іншомовного фразеологізму шляхом його калькування:

     it goes without saying від французького cela va sans dire».

     Нарешті, четверта, остання група за Куніним, включає фразеологізми з літературних джерел (у такому випадку в етимологічних примітках зазначається «шекспірівське», «дікенсівське» тощо) [15, c.15].

     Існує також класифікація ідіом американського варіанту англійської мови О.Швейцера, згідно з якою розрізняються ідіоми-часткові американізми та ідіоми-повні американізми [23, c.143-144]. У першому випадку загальноанглійське значення залишилося первинним, а американське є вторинним, таким, що розвинулося на основі першого (прикладами можуть бути фразеологічні звороти dark horse – «темна конячка, невідомий кінь на змаганнях» – «маловідомий кандидат на виборах» або roaring forties – «сорокові широти Атлантичного океану» – «центральний район Нью-Йорка»). Повний американізм властивий лише американському варіанту англійської мови (to come right with a bang – блискуче пройти, мати великий успіх, big time – великий, значний, to be on the (water) wagon – обстоювати тверезий спосіб життя, не вживати алкогольних напоїв, lone wolf – людина, що діє самостійно, не шукаючи сторонньої допомоги).

     Проте більшість дослідників сходяться в тому, що фразеологізми повинні характеризуватися трьома найважливішими параметрами: неоднослівністю, стійкістю та ідіоматичністю. Перший з цих параметрів можна вважати єдиним відносно ясним та операційним поняттям, хоча й тут виникають проблеми, пов’язані з наявністю або відсутністю в тій чи іншій мові орфографічної традиції, розрізненням слів і словосполучень, слів и речень в даному морфологічному типі мови тощо. Категорія стійкості є вже менш визначеною, але найбільші запитання викликає поняття ідіоматичності. В найбільш загальному розумінні ідіоматичність позначає «властивість мовних одиниць формувати цілісне значення не із суми значень її складників або незалежно від них» [3, с.173] Фразеологія виявляється лише одним з проявів ідіоматичності.

     Розглянемо  фактори, які можна розглядати як причину стійкості ідіоматичних одиниць.

     Вочевидь, достеменно виявити справжні причини  формування стійких зворотів тільки в рамках лінгвістики неможливо, адже найчастіше причини стійкості  носять екстралінгвістичний характер. Тут може виявитися важливою культурна значущість вихідного тексту (пор. численні ідіоми-біблеїзми, ідіоми літературного походження з відомих художніх творів, зокрема, з творів В. Шекспіра в англійській мові); підвищення престижності та/або поширення сфери функціонування певних фахових мов або жаргонів (поширення сленгізмів через розмовне мовлення та ЗМІ до художньої літератури). культурно-історичний контекст (так, за даними А.Швейцера, внаслідок контактів з представниками інших народів протягом колонізації Північної Америки, в американському варіанті англійської мови опинилися ідіоми не лише британського, а й індіанського, французького, голандського, німецького та іспанського походження [23, с.36-37]). Втім, багато з причин узуалізації залишаються незрозумілими.

     Фразеологія та ідіоматика мають, по-перше, зону перетину, до якої належать фразеологізми-ідіоми, по-друге, свої власні сфери компетенції. Їх співвідношення можна унаочнити в такий спосіб: 

     Таким чином, поняття “фразеологія” та “ідіоматика” перехрещуються, але не суперечать одне одному. Ми пропонуємо розрізняти фразеологічні одиниці ідіоматичного і неідіоматичного характеру, оскільки не всі фразеологізми є ідіомами. З іншого боку, ідіоматика виходить за межі фразеології. Ідіоматичні одиниці існують як на рівнях речення і словосполучення, так і на рівні слова. Поява ідіоматичних одиниць зумовлена потребою дати конкретну і образно-емоційну оцінку предметам та явищам, які вже мають вербальну форму вираження. Постійне суміщення значення прототипу ідіоматичних одиниць та їх ідіоматичного значення спричиняє, з одного боку, ускладненість смислової структури, а з іншого – її образність і, як наслідок, здатність виконувати експресивну функцію.

     Занадто вузьке і структурно лімітоване тлумачення ідіоматики призвело до того, що ідіоми досліджувалися переважно на рівні словосполучення (тобто ідіоми-фразеологізми), у той час як однослівним ідіомам майже не приділялося уваги. Проте, як свідчать результати аналізу наукової літератури та ілюстративного матеріалу, однослівна ідіоматика є актуальним і цікавим об’єктом лінгвістичного дослідження [1, с.57].

     Вперше  термін “однослівна ідіома” було вжито Д. І. Квеселевичем і В. П. Сасіною [116, с. 115]. Наголошуючи на тому, що до ідіоматики належать всі види вторинних експресивних номінацій незалежно від їх структури, автори пропонують розрізняти такі семантичні типи однослівних ідіом: 1) однослівні ідіоми, в яких змінене значення набуває пейоративних конотацій: apology – “що-небудь фальшиве, підроблене”: This is an apology for champagne; 2) однослівні ідіоми, в яких змінене значення набуває меліоративних конотацій: honey – “люба, голубка (пестливе називання жінки)”; 3) однослівні ідіоми, які належать до функціонального класу комунікативів (релятивів), тобто до слів, що вживаються як реакція на слова співрозмовника або ситуацію: bags! – “дарма!”, great! – “загнув!”, nuts! – “кіно”; 4) однослівні ідіоми-конверсиви з повною зміною структури семеми: twig – “розуміти”: Do you twig what I am getting at? Незважаючи на неоднорідні критерії, ця класифікація відображає найсуттєвішу відмінність однослівних ідіом від однослівних комунікативів: останнім завжди притаманне значення реакції на репліку співрозмовника.

     Слід  додати, що статус ідіом як складової частини фразеологічної системи ніколи не було поставлено під сумнів, на відміну від прислів’їв, приказок, крилатих слів, яким багато вчених відмовляють у приналежності до фразеології. Звернемо увагу також на величезний лінгвокультурознавчий потенціал фразеології, адже саме в ідіоматичних одиницях мови відбито багатовікову історію народу, своєрідність його культури та побуту. Внаслідок того, що в ідіоматичних виразах чітко відображається національний характер народу, їхнє активне засвоєння необхідно кожному, хто вивчає мову. Також необхідно розвивати вміння коректно вживати ідіоми в мовленні, правильно відчуваючи їхній стилістичний регістр – чи належать вони до просторіччя, або вульгаризмів, канцеляризмів або книжкового стилю. 

     Висновки  розділу I 

     У першому розділі дослідження  робиться спроба надати оцінку сучасному  стану наукових досліджень в галузі ідіоматики. Зазначається, що у вітчизняній  лінгвістиці мовознавці є здебільшого  послідовниками так званого «вузького» розуміння ідіоматичних одиниць, згідно з традиціями, започаткованими радянським вченим В.Виноградовим, в той час, як їхні британські та американські колеги віддають перевагу «широкому» підходу, вносячи до складу ідіом такі одиниці, як приказки, прислів’я, крилаті вирази, які за вітчизняними науковими традиціями прийнято вважати предметом вивчення фольклористики, або пареміології.

     Серед класифікацій, пропонованих зарубіжними  дослідниками, особливий інтерес  становлять класифікації ідіом британських  лексикологів Дж.Сейдл та У.Макморді за походженням.

     Розглянуто  також феномен «ідіоматичності» як такий, що визначає місце ідіом  в системі фразеологічних одиниць  мови як її ядро, або ключова складова.

     Ми  спробували довести що поняття “фразеологія” та “ідіоматика” перехрещуються, але не суперечать одне одному, що не всі фразеологізми є ідіомами. Зазначили що в ідіоматичних виразах чітко відображається національний характер народу, їхнє активне засвоєння необхідно кожному, хто вивчає мову.

     Розділ  II. Функції ідіом у публіцистичному тексті 

     2.1 Публіцистичний дискурс як контекст функціонування однослівних ідіом  

     Кінець XX століття відзначається розвитком  нових видів мовленнєвих комунікацій  у сфері техніки зв’язку, техніки  створення й зберігання текстів, зв'язку мовних текстів з добутками  технічної, естетичної і наукової думки, освіти, виховання й навчання. Класичне книжкове, письмове й усне мовлення розвивається під впливом нових технічних засобів мови, що включають рекламу, масову інформацію й інформаційні системи. Відповідно й світогляд людей збагачується новим шаром усвідомлення світу та самопізнання [10].

     Під публічною сферою фахівці розуміють певний простір (місце), у якому різні соціальні системи, уряд, партії, профспілки, мас-медіа ведуть суспільну дискусію й можуть вступати у певну опозицію по відношенню один до іншого. Публічна сфера як ознака демократичного суспільства припускає, таким чином, можливість вільного обміну думками між його членами. При цьому фахівці підкреслюють, що публічна сфера не з’являється лише за наявності вільної преси, власне свободи слова – вона народжується тоді, коли в суспільстві виникають більш-менш самостійні індивіди, здатні скласти власну думку про що-небудь і, що важливо, викласти певним чином привселюдно власне судження [14, с. 22].

     Під публіцистикою (від лат. publicus – суспільний) розуміють рід творів, присвячених актуальним проблемам і явищам сучасного життя суспільства. Публіцистика відіграє важливу політичну й ідеологічну роль як засіб вираження плюралізму суспільної думки, що формується навколо найгостріших проблем життя. Публіцистика існує у словесній (письмовій та усній), графічно-образотворчій (плакат, карикатура), фото- і кінематографічній (документальне кіно, телебачення), театрально-драматичній, словесно музичній формах [4, с. 14].

     Саме  публіцистичному дискурсу, у якому суб'єкту приписується найбільш еластична соціальна роль – виражати, тією чи іншою мірою, інтереси соціуму, належить домінантна роль у сучасному світі. Публіцистичний дискурс характеризується максимальною інтертекстуальною проникністю й мінливістю. Особливий інтерес цієї дискурсивної формації полягає в тому, що знання в її межах структурується як призначене для використання знання для сучасників і як звільнене від прагматики знання для історії. Так, у газетному дискурсі, що має багатовікову традицію, заголовний словник-тезаурус концептуалізує події великої тривалості, а розведення подій і кон’юнктур (подій середньої тривалості) відбувається на рівні газетних жанрів [18, с. 76].

     Мову  не можна вважати лише пасивним відображувачем і накопичувачем інформації про об’єктивний світ. Мова сама може бути активним знаряддям формування дійсності. Наприклад, мова пропаганди використовується для досягнення економічних переваг у бізнесі або політичних переваг у сфері управління. У публіцистичному дискурсі велику роль відіграє лексика з емоційно-експресивною та оцінною конотацією. Щоб надати тексту дискурсу потрібну у цей момент конотацію, слід постійно контролювати лексику, яка у ньому використовується [24].

     Газетно-публіцистичний дискурс є дистантною формою комунікативної діяльності інституціонального та когнітивного характеру, основними учасниками якої є представники засобів масової інформації як соціального інституту та масова аудиторія [17, с. 11].

     Мас-медійний адресант намагається підлаштуватися під адресата з метою впливу та досягнення певних цілей. У ПД Великобританії та США домінує орієнтація на рецептивні настанови платоспроможного адресата, що вимагає зрозумілу для нього інформацію [5, с. 147].

     Отже, мас-медійна комунікація є систематичним  поширенням повідомлень через друк, радіо, телебачення, кіно, аудіо- та відеозапис, Інтернет та інші канали серед численних розосереджених аудиторій з метою інформування та здійснення ідеологічного, політичного, культурного, релігійного, психологічного впливу на формування й зміну оцінок, думок, переконань і поведінки людей [12, с. 109].