Економічна суть відрахувань підприємств у цільові централізовані фонди

ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………………………………4

Розділ І. Економічна суть відрахувань підприємств у цільові централізовані фонди………………………………………………………..6

Розділ ІІ. Оцінка та аналіз зборів та цільових відрахувань підприємств  в Україні………………………………………………………………………..23

Розділ ІІІ. Шляхи удосконалення  системи зборів та цільових відрахувань  підприємств…………………………………………………………………..34

Висновки………………………………………………………………..40

Список використаних джерел  ..………………………………………42

Додатки

ВСТУП

Перехід України до ринкової економіки ознаменувався кардинальними  змінами в організаційній структурі  господарства, що призвело до модернізації фінансової системи держави і  перш за все її центральної ланки  – загальнодержавних фінансів. Тому виникає необхідність осмислення та аналізу змін, що відбуваються в  структурі, і якісних характеристиках  окремих фінансово-правових інститутів. Зокрема, це стосується централізованих  позабюджетних цільових фондів.

Система централізованих  фінансових ресурсів держави в сучасному  розвинутому соціально-ринковому  світі характеризується створенням, разом із бюджетною системою, значної  кількості позабюджетних фондів цільового призначення. Проблематика питань формування та функціонування цільових позабюджетних фондів держави, а також здійснення відрахувань  підприємств до них є досить актуальною, що зумовлено пошуком додаткових шляхів та можливостей отримання  фінансових ресурсів з метою повноцінного виконання загальносуспільних завдань  і функцій. Наявність численного обсягу труднощів, пов'язаних з діяльністю державних цільових фондів та підвищенням  їх суспільної ефективності, є тематикою  особливого характеру наукових досліджень.

Метою дослідження є визначення (на підставі комплексного аналізу) сфери  фінансово-правового регулювання  відносин, що виникають при формуванні, розподілі та використанні фінансових ресурсів централізованих позабюджетних  цільових фондів, та розробка науково-обгрунтованих  висновків та пропозицій щодо вдосконалення  національного законодавства у  цій сфері.

Об’єктом дослідження  є суспільні відносини, що виникають  в процесі акумуляції, розподілу  та витрачання грошових коштів централізованих  позабюджетних цільових фондів, і  які регулюються чинним законодавством України.

Предметом курсової роботи є правові норми, що регулюють відносини, які виникають при формуванні та використанні фінансових ресурсів централізованих позабюджетних цільових фондів, а також відносини, що виникають у результаті регулювання даними нормами зазначених суспільних відносин.

Соціально-економічний розвиток суспільних відносин в Україні можливий в умовах посилення соціального  захисту населення. Особливе місце у побудові ефективного механізму соціального захисту займає реформування системи пенсійного страхування.

В умовах світової фінансово-економічної  кризи загострилися проблеми солідарної пенсійної системи. Зокрема, щодо рівня  пенсійного забезпечення громадян.

Досвід розвинутих країн  свідчить, що впровадження системи  персоніфікованого пенсійного страхування  являється основним способом подолання  фінансової розбалансованості солідарної пенсійної системи, підвищення індивідуальної відповідальності громадянина у  власному пенсійному захисті, досягнення соціальної справедливості у чіткій прив’язці розміру отримуваних  пенсій від раніше здійснюваних внесків, забезпечення економіки довгостроковими  фінансовими ресурсами та інвестиційним  приростом пенсійних активів. [19, ст. 120]

 Водночас трансформація  пенсійної системи на принципах  персоніфікації являється довготривалим  та складним процесом, оскільки  накопичені зобов’язання пенсійної  системи перед учасниками солідарного  рівня повинні зберегти свої  джерела фінансування.

РОЗДІЛ І. Економічна суть відрахувань підприємств у цільові централізовані фонди

Після проголошення незалежності України постала потреба у  формуванні державної системи оподаткування  підприємств. Перехід до ринкової економіки супроводжувався формуванням принципово нової фінансової системи, важливою ланкою якої були і є в нинішній час цільові фонди держави - сукупність фінансових ресурсів, котрі знаходяться в розпорядженні державних, регіональних органів влади або місцевих органів самоврядування, і що мають цільове призначення. [21, ст. 36]

З цього часу почалося становлення  і розвиток системи обов’язкових відрахувань до державних цільових фондів України.

З початку цільові фонди  з'являлися у вигляді спеціальних  фондів або особливих рахунків задовго  до виникнення бюджету. Державна влада  з розширенням своєї діяльності потребувала нових видатків, які вимагали коштів для свого покриття. Ці кошти концентрувалися в особливих фондах, призначених для спеціальних цілей. Такі фонди носили, як правило, тимчасовий характер. З виконанням державою намічених заходів фонди закінчували своє існування. В зв'язку з цим кількість фондів постійно мінялася.[12, ст. 120]

Одним із перших було прийнято Закон України «Про пенсійне забезпечення» - 5 листопада 1991 року. Трохи згодом було прийнято постанову Кабінету Міністрів  України від 28 січня 1992 року за №39 «Про створення Пенсійного фонду України», а 26 червня 1992 року було прийнято Закон  України «Про збір на обов’язкове  державне пенсійне страхування»  тощо.

На перших порах існування  незалежної України було прийнято також низку інших законодавчих актів, які були покликані регулювати систему обов’язкових відрахувань до державних цільових фондів в Україні. Вони приймалися при різних обставинах і досить часто без належного вивчення реальної ситуації у країні і потім, із розвитком суспільних і виробничо-господарських відносин неодноразово доповнювалися та на їх основі приймалися нові.

В історію становлення  і розвитку системи обов’язкових відрахувань до державних цільових фондів в Україні також слід віднести збір на формування Фонду для здійснення заходів з ліквідації наслідків  Чорнобильської катастрофи і соціального  захисту населення та відрахування у державний інноваційний фонд, які  мали місце у свій час. [13, ст. 200]

Порядок відрахувань у Фонд для здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення було визначено Законом України «Про формування фонду для заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення» від 20 липня 1997 року. З січня 1999 року цей збір було відмінено. Державний інноваційний фонд почав створюватися згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 18 лютого 1992 року №77 «Про створення державного інноваційного фонду». Згідно із Законом «Про державний бюджет України на 1998 рік» у бюджеті було сконцентровано вісі відрахування підприємств на інноваційну діяльність. Таке саме рішення прийняте на 1999 рік.

Зі зміцненням централізованої  держави починався період уніфікації спеціальних фондів. На основі об'єднання  різноманітних фондів був створений  державний бюджет. В сучасних умовах поряд з бюджетом існують і  позабюджетні цільові фонди.

Фонди фінансових ресурсів цільового призначення є самостійною  ланкою фінансової системи. Необхідність їх створення та функціонування зумовлена  потребою в наданні певних соціальних гарантій населенню у разі досягнення непрацездатного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання стихійного лиха та інших непередбачуваних подій. В економічному аспекті — це створення  та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення економічних і соціальних потреб держави, підприємницьких структур та окремих громадян. [26, ст. 205]

Світова наука й практика мають значний досвід щодо мобілізації  коштів на вказані цілі, які включають  такі джерела: внески громадян; асигнування  з бюджету; ресурси підприємницьких  структур; кошти спонсорів; благодійні внески; страхування; кредит. Фонди  фінансових ресурсів цільового призначення  існують майже в усіх країнах, проте в кожній є свій їхній перелік.

Цільові фонди в фінансовій системі України створені в відповідності з Законом України «Про основи бюджетного влаштування і бюджетного процесу в Україні». Головна причина їхнього створення - необхідність виділення надзвичайно важливих для суспільства видатків і забезпечення їх самостійними джерелами прибутку.

Оскільки платниками внесків  в цільові фонди є юридичні і фізичні (підприємці) особи, тобто  споживачі соціальних гарантій, то питання сплати та розподілу грошових коштів фондів стосуються всіх громадян України, і тому виявляється їхня зацікавленість в оптимальному функціонуванні системи цільових фондів. [15, ст.115]

Цільові фонди - форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, що привертаються державою для фінансування деяких суспільних потреб і що комплексно витрачаються на основі оперативної самостійності строго відповідно до цільових призначень фондів.

Цільові фонди, будучи складовою  частиною фінансової системи України, володіють рядом особливостей:

• заплановані органами влади і управління та мають  строгу цільову спрямованість;
• грошові кошти фондів використовуються для фінансування державних витрат;
• формуються в основному за рахунок обов'язкових відрахувань юридичних і фізичних осіб;
• страхові внески до фондів і взаємини, що виникають при їх сплаті, мають податкову природу, тарифи внесків встановлюються державою і є обов'язковими;
• на відносини, пов'язані з численням, сплатою  і стягненням внесків до фондів, поширена більшість норм і положень Закону України «Про основи податкової системи України»;
• грошові ресурси фонду знаходяться в державній власності і не підлягають вилученню на які-небудь цілі, прямо не передбачені законом;
• витрачання коштів з фондів здійснюється по розпорядженню Уряду або спеціально уповноваженого на те органу (Правління фонду). [20, ст.. 133]

В Україні з 1992 р. почали діяти  більше двох десятків цільових фондів серед яких можна виділити соціальні, економічні та інші. До числа вказаних фондів належать: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд зайнятості, Інноваційний фонд, а також велика кількість галузевих фондів.  Проте вказані фонди, крім Пенсійного, включаються до складу державного бюджету і тим самим дещо зменшується їхня роль як самостійної ланки фінансової системи. Треба зазначити, що діяльність централізованих фондів не здійснюється на принципах комерційного розрахунку, що теж звужує їхнє функціональне призначення.

Область перерозподілу бюджетних  коштів набагато ширше, ніж цільових фондів, рамки перерозподілу яких обмежені цільовим призначенням фонду, а в галузевих фондах — ще і  галузевою приналежністю. Така обмеженість  в перерозподільній функції цього  сегменту державних фінансів в окремих  випадках має ряд переваг перед  бюджетною формою перерозподілу  фінансових ресурсів. При виділенні до цільового фонду частини фінансових коштів легше є видимою відповідність джерел, що централізуються, і потреб, оперативніше розв'язуються питання управління даною частиною фінансових ресурсів, усувається неминучість дефіциту по цих фондах, що неможливо досягти в бюджетах в умовах економічної кризи.[22, ст..203]

Державні соціальні цільові  фонди лише формою, а не за змістом  є фондами взаємного страхування  населення. І справа зовсім не в тому, що платниками страхових внесків  в переважній частині є працедавці, а не працівники. Економічна природа  коштів, що зараховуються до соціальних цільових фондів, є не що інше, як частина  вартості відтворення робочої сили. Порядок же сплати внесків є формою прояву цієї суті. Ніщо не заважає органам  влади держави встановити мінімальний  рівень оплати праці (який є нижнім рівнем для будь-якого працедавця), що включає як прожитковий мінімум, так і частку платежів до соціальних цільових фондів, переклавши обов'язок вносити страхові платежі з працедавців  на працівників. Проте діючий порядок  простіший і звичніший для  менталітету нашої держави і  населення. У інших країнах страхові внески розподілені більш рівномірно між працівниками і працедавцями, а в окремих державах переважну  частину внесків сплачують працівники.

Цільові фонди вирішують  дві важливі задачі: забезпечення додатковими коштами пріоритетних сфер економіки та розширення соціальних послуг населенню.[27, ст. 311]

Закон України «Про систему  оподаткування» встановлює участь суб’єктів  господарювання у формуванні централізованих  державних цільових фондів. Ця участь здійснюється у вигляді обов’язкових зборів, внесків, порядок обчислення яких визначено окремими нормативними документами.

Відрахування  в цільові державні фонди нині становлять значні за обсягом суми коштів, що суттєво впливає на фінансово-господарську діяльність підприємств. Цей вплив  виявляється в такий спосіб. 

По-перше, через формування валових витрат, які виключаються із суми скоригованого валового доходу. Відтак відрахування в цільові державні фонди зменшують оподаткований  прибуток, а отже, і суму податку  на нього. 

По-друге, через  формування поточних витрат (собівартості). Указані відрахування збільшують собівартість, що відповідно може зменшити прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) або збільшити їхню вартість, а  отже, створити проблеми зі збутом продукції.  

По-третє, через використання прибутку. Це має місце тоді, коли відрахування (збори) здійснюються за рахунок прибутку підприємства.

Отже, вплив названих відрахувань  на фінансово-господарську діяльність підприємств є суперечливим. Можливість підприємств впливати на формування абсолютної суми відрахувань у цільові  фонди є обмеженою. Це пояснюється  тим, що нормативи відрахувань визначено  законодавчо і вони однакові для  всіх суб’єктів господарювання. Кількість  суб’єктів господарювання, які користуються пільгами щодо таких зборів, також  обмежені. Можливість впливати на розмір зборів з боку суб’єктів господарювання пов’язана з формуванням показників, стосовно яких встановлено нормативи відрахувань (сплачена сума заробітної плати, валовий дохід, вартість товарної продукції, обсяг реалізації продукції та ін.).[25, ст. 135]

Витрати і доходи (бюджет) державних цільових фондів затверджуються законодавчими (представницькими) органами у формі закону (рішення) аналогічно закону (рішенню) про затвердження державного бюджету . формуються державні цільові  фонди в порядку, встановленому  Законами України, в основному за рахунок обов’язкових відрахувань, що сплачуються юридичними і фізичними особами. Кошти державних цільових фондів знаходяться в державній власності.

В сучасних умовах поряд  з бюджетом знову підвищується значення цільових фондів, збільшується обсяг  цих фондів. Цільові фонди мають  ряд особливостей і переваг:

• в органів державної влади з’являються додаткові засоби для фінансового підтримання господарського життя і підприємництва, особливо в умовах нестабільної економіки;
• строго цільове використання засобів цих фондів забезпечує більш ефективний контроль, тому що їхня автономність від бюджету і призначення вимагають особливої уваги;
• можливість використання для покриття бюджетного дефіциту за певних умов – наявності активного сальдо.[21,  ст. 38]

В Україні, як державі, що вважає своїм пріоритетом формування соціально  орієнтованої ринкової економіки, найбільшими  за обсягом та найвагомішими за значенням  є соціальні фонди, а саме фонди  загальнообов'язкового державного соціального  страхування.

Збір на обов’язкове  державне пенсійне страхування. Порядок  визначення відрахувань встановлений Законом України «Про збір на обов’язкове  державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року та внесеними змінами  до цього закону від 15 липня 1999 р.

Платниками такого збору  є:

• суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, їх об’єднання, бюджетні, громадські установи й організації, фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, що використовують працю найманих працівників;
• філії, відділення й інші відособлені підрозділи платників збору, зазначених вище, що не мають статусу юридичної особи та розміщені на іншій території;
• фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси;
• фізичні особи, що працюють за трудовим договором (контрактом), виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами;
• юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі-продажу валют;
• суб’єкти підприємницької діяльності (у тому числі нерезиденти) — виробники та імпортери тютюнових виробів;
• суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платники, коштовних каменів;
• юридичні та фізичні особи за відчуження легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом;
• підприємства, організації, установи незалежно від форми власності, які придбавають нерухоме майно, крім державних підприємств, організацій, установ, які придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів;
• підприємства, організації, установи, які користуються послугами стільникового рухомого зв’язку. [6]

Для платників першої і  другої груп збір справляється з фактичних  витрат на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату  основної і додаткової заробітної плати  та інших видів заохочень і  премій. До цих витрат не відносять  витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими  договорами, на виплату доходів у  вигляді дивідендів, процентів тощо, а також інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсії, перелік яких затверджується кабінетом Міністрів України.

Зокрема, не нараховується  збір на такі види оплати праці та виплати:

• вихідна допомога у разі припинення трудового договору;
• компенсація за невикористану відпустку;
• добові за відрядження у межах норм, встановлені законодавством та виплати замість добових;
• заробітна плата за дні роботи без винагороди за працю, яка перераховується до бюджету або на благодійні цілі;
• суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, що пов’язане з виконанням ним трудових обов’язків;
• стипендії слухачам підготовчих відділень, студентам, аспірантам, що навчаються з відривом від виробництва;
• державні стипендії видатним діячам науки, освіти та культури;
• інші виплати згідно із законодавством. [17, ст. 106]

Є певні особливості  визначення об’єкта оподаткування  для обчислення суми збору щодо окремих  суб’єктів підприємницької діяльності.

Суб’єкти підприємницької  діяльності (юридичні і фізичні особи), які використовують працю найманих працівників, для визначення суми збору  беруть фактичні витрати на оплату праці, що підлягають оподаткуванню  прибутковим податком: витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, інших видів заохочень  і виплат, виходячи з тарифних ставок; премій, заохочень, у тім числі  в натуральній формі.

Платникам збору, які мають найманих працівників, але не здійснюють виплат на оплату їхньої праці, для визначення суми збору  розрахунково визначається показник, як добуток мінімального розміру  заробітної плати на кількість працівників  такого платника збору, на яких здійснюється нарахування заробітної плати. [6]

Не беруть у  розрахунок для обчислення збору  витрати на виплату доходів у вигляді дивідендів, відсотків, інші витрати, що не враховуються за обчислення середньомісячної зарплати з метою призначення пенсій.

Фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, що не використовують найманої праці, для  обчислення збору беруть суму свого  оподаткованого доходу (прибутку).

Суб’єкти підприємницької  діяльності — платники збору зобов’язані  зареєструватися в органах Пенсійного фонду України. Слід звернути увагу, що інформацію про таку реєстрацію вимагають комерційні банки у  разі відкриття банківських рахунків.

Пенсійний фонд включається  до державного бюджету. Забороняється  використання коштів фонду не за цільовим призначенням, у тім числі на кредитні, депозитні операції, надання позичок. Тимчасово вільні кошти фонду, за браком заборгованості у виплаті  пенсій, можуть бути використані Пенсійним  фондом на придбання державних цінних паперів. [26, 203]

Збір на обов’язкове соціальне  страхування. Для цілей соціального страхування громадян України створено Фонд соціального страхування. До нього спрямовується частка коштів від внесків на державне соціальне страхування підприємств, установ, організацій і кооперативів, розташованих на території країни, незалежно від їхнього відомчого підпорядкування, форм власності та господарювання, а також громадян, які працюють на умовах оренди, найму чи займаються індивідуальною трудовою діяльністю.

Порядок визначення збору  встановлено Законом України  «Про збір на обов’язкове соціальне  страхування» від 26 липня 1997 р. Особливість  такого збору полягає в тім, що він включає збір на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття. У зв’язку з цим скасовані відрахування підприємств у Фонд сприяння зайнятості населення, що здійснювались згідно із Законом України «Про систему оподаткування» від 2 лютого 1994 р.

Також до цього збору відносяться  збір на обов’язкове соціальне страхування  у зв’язку з тимчасовою втратою  працездатності та витратами, зумовленими  народженням та похованням, збір на загальнообов’язкове державне страхування  від нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання, які  спричинили втрату працездатності.          [15, ст.  116]

Нормативними документами, які регламентують порядок розрахунку та сплати цих зборів є закони України  «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового соціального страхування» та «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Ці кошти формуються в  результаті справляння цих зборів, використовуються на матеріальне забезпечення громадян у зв’язку з втратою  заробітної плати (доходу) внаслідок  тимчасової втрати працездатності чи втрати роботи.

Усі організації України, в яких працюючі підлягають державному соціальному страхуванню, а також  особи, що наймають окремих громадян за трудовими договорами, відповідно до чинного законодавства зобов'язані  сплачувати страхові внески, а також  вносити до фонду суми:

• одержувані в установленому порядку від своїх працівників за видані профспілковими організаціями путівки на санаторно-курортне лікування, відпочинок і туристичні подорожі;
• витрат на виплати та допомоги з тимчасової непрацездатності, спричиненої трудовими каліцтвами й професійними захворюваннями в результаті порушень адміністрацією правил захисту праці й техніки безпеки; у зв'язку з підвищеною захворюваністю з вини адміністрації, а також травмами, що виникли з вини інших організацій чи окремих осіб;
• нарахованої пені у разі несплати страхових внесків у встановлений строк і штрафів, накладених технічними та правовими інспекторами праці профспілкових органів і посадових осіб організацій. Зазначені штрафи стягуються із заробітної плати цих посадових осіб адміністрацією організацій.[9]

Усі юридичні та фізичні  особи, які вносять відрахування до цього фонду, зобов'язані зареєструватися  як страхувальники за місцем свого  знаходження у відповідних комітетах  профспілок.

Страхові внески на соціальне  страхування сплачуються за тарифами, встановленими законодавством України.

Страхові внески нараховують, виходячи з установленого тарифу внесків на соціальне страхування  та заробітної плати всіх працюючих, які підлягають соціальному страхуванню, в тому числі штатних, позаштатних, сезонних, тимчасових, тих. що працюють за сумісництвом чи виконують разові, випадкові та короткострокові роботи при наявності укладених із ними письмових трудових договорів.

За рахунок коштів Фонду  соціального страхування здійснюються витрати на такі цілі:

• виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, вагітності й при пологах, при народженні дитини, на поховання;
• організацію санаторно-курортного лікування та відпочинку трудящих, їхніх дітей, ветеранів та інвалідів.

Кошти фонду можуть витрачатися  страхувальниками лише згідно з їхнім  цільовим призначенням у встановленому  порядку. Витрати за рахунок внесків  сплачуються страхувальником із його каси або через його поточний рахунок в установі банку. Для  бухгалтерії страхувальника підставою  для виплати допомоги за рахунок коштів фонду є відповідні чинні законодавчі та нормативні документи.

Контроль за своєчасним і  повним надходженням страхових внесків  та інших платежів, а також правильністю витрат коштів соціального страхування  фонду здійснюють страховики, профспілкові комітети, територіальні та галузеві профспілкові органи, органи Фонду  соціального страхування України, Державна податкова адміністрація, ревізійні комісії профспілкових  організацій.[17, ст. 107]