Економічна суть офшорів та їх класифікація

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………с. 3-4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ

ОФШОРНИХ  ЗОН ………………………………………………….. с. 5-20

1. Економічна суть офшорів та їх класифікація ……………... с. 5-13
2. Множинність використання офшорних зон ……………….. с. 14-20

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФУНУЦІОНУВАННЯ

«КОКОСОВИХ» ОФШОРІВ ………………………………………… с. 21-30

2.1. Функціонування  Британських Віргінських 

островів як офшорної зони …………………………………………… с. 21-24

2.2.  Панама - один з  найпривабливіших 

“офшорів” світу ……………………………………………………….. с. 24-26

2.3. Характеристика  Острова Мен, як вільної

економічної зони ……………………………………………………….. с. 27-30

ВИСНОВОК …………………………………………………………….. с. 31-32

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ……………………….. с. 33-35

ВСТУП

Інвестиціями є усі  види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності та інших видів діяльності, в результаті якого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Досягнення сприятливого за усіма параметрами інвестиційного клімату і утримання його на високому рівні - складне завдання навіть для розвинених країн світу, а тим більше для країн, що розвиваються, до яких відноситься i Україна. Тому у світовій економічній практиці поширюється створення різноманітних особливих зон сприятливого інвестиційного клімату. Найбільш ефективною формою таких зон є офшорні (спеціальні) економічні зони. У них запропонована зручна технічна і промислова інфраструктура для розвитку бізнесу: кваліфікована робоча сила, наявність аеропортів і транспортних комунікацій, банки і фінансові організації, сприятлива атмосфера для бізнесу, надання податкових пільг і прямої фінансової підтримки.

Протягом останніх десятиріч офшорна фінансова діяльність посідає все значніше місце у світовій фінансовій системі. З одного боку спостерігається значний ріст обсягів фінансових операцій та зростання кількості світових фінансових установ, проте, з іншого, спостерігається досить неоднозначне ставлення до цього явища в урядових, ділових та наукових колах. Ті чи інші види офшорних фінансових операцій глибоко ввійшли у практику міжнародного корпоративного управління, тоді як уряди вважають їх способом ухилення від оподаткування та відмивання брудних грошей.

Широке застосування в бізнесі офшорів урешті-решт призводить країни з різним рівнем соціально-економічного розвитку до необхідності формування чіткої позиції щодо цього явища.

Актуальність даної  теми визначається впливом офшорних зон і компаній, що функціонують в них, на перерозподіл фінансових ресурсів, яке пов‘язане з припливом  або відтоком капіталу, що надає можливість опосередковано впливати на економіку окремих країн і на світову економіку в цілому. Так, половина експорту металопродукції та більше половини інвестицій в Україну проводяться з використанням офшорних зон, що призводить до недоотримання бюджетом грошових коштів.

Вивченням комплексу  проблем, пов‘язаних із функціонуванням  офшорного бізнесу суб‘єктів  господарювання та з‘ясуванням ролі держави займаються вчені багатьох країн. Зокрема, слід особливо відмітити  науковий вклад Хейфеца Б.А., Бугаєнко А.В., Пеппера Дж., Гетманцев Д., Абуова І., Аксьонов Д., Кузнєцов К., Костіцин К. та ін.

Об‘єктом дослідження  даної роботи є функціонування та розвиток офшорних зон, як світових фінансових центрів, предметом - діяльність офшорних зон та їх вплив на економіку держави.

Мета даної роботи - визначити теоретико-організаційні  основи офшорних зон, особливості функціонування офшорних юрисдикцій в сучасних умовах та основні напрямки протидії негативним наслідкам діяльності офшорних юрисдикцій.

Для досягнення поставленої мети при виконанні даної роботи необхідно було розв‘язати низку завдань:

- визначити економічну  суть офшорів та їх класифікацію;

- дослідити спеціалізацію  офшорних зон та наслідки їх  діяльності;

- дослідити множинність  використання офшорних зон;

- охарактеризувати напрямки  активізації міжнародного співробітництва  у сфері координації офшорного  бізнесу;

- дослідити використання  методів обмеження операцій, що  проводяться через офшорні зони.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ  ОСНОВИ ОФШОРНИХ ЗОН

1.1. Економічна  суть офшорів та їх класифікація

Терміну «офшор», дало англійське вираження «off shore», дослівно значуще «поза берегом». Відповідно термінології, прийнятої в економічній літературі, під офшорною діяльністю розуміється діяльність комерційної компанії поза юрисдикцією якої-небудь держави. Учасники міжнародних фінансових угод не є резидентами країни, на території якої відбуваються кредитно-фінансові операції [16, с.43].

Так, в економічному довіднику  А. Амбарцумова і С. Стерлігова «1000 термінів ринкової економіки» сказано: «офшор - термін, що застосовується для характеристики світових фінансових центрів, а також для деяких видів банківських операцій». Інше, більш повне визначення цього терміну можна знайти у «Великому енциклопедичному словнику»: «офшор (англ. Off-shore - знаходиться на відстані від берега, поза територією країни) - території, що представляють пільговий режим (зниження податків, звільнення від валютного контролю і тощо) для фінансово-кредитних операцій з іноземними учасниками і в іноземній валюті » [6,с.243].

Існують цілий ряд  термінів, що застосовуються до позначення класичних офшорів. Серед них  можна відзначити такі, як «офшорне середовище», «офшорна зона»,«офшорна юрисдикція», «офшорний бізнес», «офшорний  фінансовий центр» (ОФЦ), «офшорний банківський центр», «податкова гавань», «податковий притулок» , «податковий рай», «податковий парадиз», «податковий притулок», «податковий оазис» і деякі інші, в тому числі ті, в яких не міститься натяк на офшор або пільги з оподаткування («міжнародний фінансовий центр», «міжнародний банківський центр »). Хоча окремі автори і вважають, що існують певні особливості кожного з цих термінів (деякі з них будуть відзначені нижче), всі вони у можуть розглядатися в якості синонімів термінів «офшор», або «офшорна юрисдикція» [31,с.19].

На думку експертів  Організації економічного співробітництва  та розвитку ОЕСР), до податкових гаванях  належать країни і території, де прибутковий  податок стягується за номінальною  або нульовою ставкою і для  певних видів доходу встановлено преференційний режим оподаткування, а для нерезидентів створені можливості ухилення від сплати податків в країнах їх резидентності.

МВФ вважає, що для ОФЦ  притаманні такі характеристики:

- юрисдикція, яка має  відносно велике число фінансових інститутів, що спеціалізуються на обслуговуванні ділових зв'язків нерезидентів;

- фінансова система  із зовнішніми активами і зобов'язаннями  непорівнянними з внутрішніми;

- центри, які забезпечують  деякі або всі наступне послуги:  низький рівень або нульове оподаткування; м'яке фінансове регулювання; банківську секретність і анонімність.

Міжнародна група з  боротьби з відмиванням (легалізацією) злочинних доходів - FATF (Financial Action Task Force on Money Laundering) відповідно до головних цілей своєї діяльності замість терміна «офшор» застосовує поняття країни і територій, що не співпрацюють, з якого випливає, що сприятливий режим, наданий офшорними фінансовими центрами нерезидентам (легкість ведення бізнесу, конфіденційність), не створює надійний захист проти легалізації доходів, нажитих кримінальним шляхом.

У фундаментальній праці  «Світові фінанси» М. Янга, Ф. Лисиця і  Л. Мауера офшорні банківські центри розглядаються як окрема категорія  міжнародних фінансових центрів, які  виконують посередницькі функції для позичальників і депонентів. Основною причиною їх привабливості є мінімальне офіційне регулювання, у тому числі практично повна відсутність податків та контролю за управлінням портфелями цінних паперів банків.

Проте суть явищ, що точніше і докладніше розкривається економістами, які оперують поняттями «офшорна зона», «офшорна компанія» і «офшорна діяльність». Під офшорною компанією розуміється підприємницька фірма, зареєстрована на особливих територіях, званих офшорними зонами. У свою чергу офшорна зона являє собою територіально відокремлений регіон, район, область або острів (півострів), в якому не діють деякі правила і норми країни юрисдикції, тобто тієї країни, в межах якої створюється даний офшор. А під «офшорною діяльністю» розуміється діяльність фірм і компаній поза юрисдикцією будь-якої держави (території). Найбільш повним є таке розуміння офшорного бізнесу і офшорної компанії: «офшорний бізнес» - це бізнес, що здійснюється за межами даної юрисдикції, який має закордонні по відношенню до неї джерела доходу і тому підлягає у ній пільговому оподаткуванню.

«Офшорна компанія» - це термін, що характеризує особливий  організаційно-юридичний статус підприємства, який забезпечує йому максимальне зниження податкових втрат (у більшості випадків - до нуля). Такий статус звичайно пов'язаний з вимогою проведення ділових операцій за межами юрисдикцій, де дана офшорна компанія офіційно зареєстрована.

У першу чергу вони залучають клієнтів тим, що мають  вкрай сприятливий валютно-фінансовий режим, низький рівень оподатковування або практикується його повна заміна на фіксований платіж. Ще одна обставина: високий рівень таємності будь-якої банківської і комерційної діяльності. А це — анонімність реальних власників компанії, можливість довірчого керування акціями офшорної компанії (ОК) за допомогою місцевих номінальних власників.

Створюючи ОЗ, держава  переслідує стратегічні цілі, які  можна об’єднати в такі три  групи:

1. Економічні цілі:

- залучення іноземних  інвестицій;

- зростання валютних  надходжень в економіку всієї країни або її окремого регіону від реєстраційних засобів.

2. Соціальні цілі:

- прискорення розвитку  країни в цілому чи конкретної  її території;

- підвищення зайнятості  та рівня доходів населення;

- створення висококваліфікованої  робочої сили за рахунок вивчення і впровадження на практиці світового досвіду в сфері організації, управління, фінансів;

- орієнтація культури  менеджменту на світові вимоги  до технології управління.

3. Науково-технічні цілі:

- впровадження провідних  закордонних технологій, насамперед інформаційних, у галузі сучасних засобів зв’язку і банківської справи.

Зрозуміло, що на практиці такі цілі можуть коригуватися в залежності від конкретної ситуації і типу офшорної юрисдикції. Наприклад, цілеспрямована податкова політика таких пільгових холдингових юрисдикцій як Нідерланди і Люксембург, привели до того, що вони не тільки залучили величезні додаткові кошти у свою економіку, а й самі стали найбільшими світовими інвесторами [31, с.12].

В ОЗ існує ряд особливостей, що вигідно відрізняє їх від інших груп країн з пільговим оподатковуванням, і створює інвестиційну привабливість для іноземних інвесторів:

- тут максимально  спрощена процедура реєстрації  компанії, що утворюється. Не підлягають  розголошенню особистості власників  фірми. Розкриття їхніх імен може вимагатися лише у випадку початку розслідування по факту здійснення карного злочину (шахрайство, незаконна торгівля зброєю, наркотиками і т.п.). Однак і в цьому випадку е певні гарантії. У деяких ОЗ можуть випускатися акції на пред'явника зареєстрованої компанії. Це забезпечує анонімність справжніх хазяїнів ОК.

- в офшорних зонах  немає обмежень на вивіз валюти. Фірми можуть вільно відкривати  депозити в будь-якій валюті  в яких-небудь банках. Вони мають  право робити й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень.

- більшість країн «податкового  раю» не вважають карним злочином  порушення податкового, валютного і митного законодавства. Від фірм, розташованих в офшорних зонах, не потрібно представлення бухгалтерських звітів і податкових декларацій. Єдиною формою звітності є щорічний фінансовий звіт. Зовнішні аудитори діють далеко не у всіх ОЗ. Рахунки фірм можуть бути перевірені ними тільки за рішенням власників.

- засновуючи ОК в одній з  численних юрисдикцій, комерційні компанії реалізують своє право платника податків вибрати будь-які припустимі законом методи для зменшення податкових зобов'язань, звільнення від митних тарифів, валютного контролю, експортних і імпортних квот.

- в ОЗ пільговий режим визначається  також відсутністю валютних обмежень і митних податків і зборів для інвесторів, а також низьким рівнем статутного капіталу. Найчастіше він просто декларується, а мінімальний розмір, як правило, не встановлюється.

- процедура керування фірмою  гранично спрощена. Іноді вона умовна - керування в цьому випадку здійснюється секретарською фірмою за дорученням власника.

Податковими гаванями фахівці  називають країни, в яких максимально  спрощена процедура реєстрації юридичних  осіб та значно знижені або й зовсім немає податків на прибуток, отриманий поза межами країни — місця реєстрації. Вимоги до ведення справ, оформлення документів — мінімальні. Переваги роботи в податковій гавані:

- податок на прибуток  майже відсутній або не перевищує  1-2%. Часто з фірм, що зареєстровані у цих країнах (але діють в іншому місці), не стягують жодних інших податків, окрім разового річного збору, що не залежить від доходу, отриманого компанією, від 150 до 1000 дол. США;

- процедура реєстрації спрощена  до мінімуму. Часто взагалі умовна  й здійснюється за дорученням. Розмір статутного фонду офшорної фірми здебільшого не обумовлюється. Повна конфіденційність особи власника тощо;

- кількість валюти, що репатріюється,  необмежена. Зареєстровані фірми  вільно відкривають депозити  у будь-якій валюті, у будь-якому банку, здійснюють та отримують платежі без жодних валютних обмежень;

- „м’яке” місцеве законодавство  стосовно порушень податкових  та митних правил.

Найбільше податкових гаваней  у країнах „третього світу”. Це — Панама, Коста-Рика, Бермудські, Кайманові, Віргінські, Багамські острови, Барбадос, Ліберія, Науру тощо. У Європі до податкових гаваней належать острови Ла-Маншу: Мен, Джерсі, Гібралтар; карликові країни – Мальта, Ліхтенштейн, Андорра, Монако.

Негативні моменти роботи в податковій гавані: податкова і митна служба розвинутих західних країн пильніше перевіряє фінансові та комерційні операції офшорних фірм. Досить складно отримати кредит у банках та знайти ділових партнерів на Заході.

Поряд з пільговим режимом господарювання, перш за все податковим, є ряд інших специфічних умова, без якої не можна говорити про традиційні (класичні) офшори. Цією умовою є обов'язковість отримання доходів, зареєстрованих на даній території компаній, поза даною територією. При цьому в більшості офшорних юрисдикцій податкові пільги надаються тільки нерезидентам, проте в деяких з них - іноземним і національним компаніям, але тільки за доходами, отриманими від їхнього зарубіжної діяльності.

Досить важливим фактором привабливості  офшора є стабільність цього режиму. Звичайно протягом 15–25 років з моменту реєстрації офшорної компанії інвестор гарантується від несприятливих для нього змін в офшорній зоні. Тут найбільш характерний приклад — Гонконг, що є досі офшорною юрисдикцією, незважаючи на перехід в 1997 році під юрисдикцію Китаю.

Хоча формування підприємств в  офшорних зонах асоціюється з  відмиванням тіньового капіталу, однак створення дочірніх компаній іноземними інвесторами в офшорних зонах є ефективним механізмом залучення  значних іноземних інвестицій, створенням нових робочих місць, що сприяє розвитку національної економіки.

Залежно від місцеположення органів  адміністративно-фінансового управління фірмою щодо території реєстрації офшорні  компанії можуть бути резидентними (resident) і нерезидентними (non-resident). Резидентом в податковому праві вважається юридична або фізична особа (whether legal or natural person), що має постійне місцеперебування в даній країні; по британському праву (Великобританії належить цілий ряд офшорних зон) - особа, що живе в країні постійно або значний період часу або постійне житло, що має в ній.

Компанії-резиденти мають  менші пільги, чим нерезиденти: резидентні фірми, як правило, повинні платити  податки на прибуток (income tax), на корпорацію (corporation tax), на статутні капітали (stock capital), капітали що вивозяться (export capital), і т.п. Нерезидентні компанії часто звільняються від всіх або частини таких податків і можуть обмежитися щорічними фіксованими виплатами до місцевого бюджету (local budget) зони [32] .

Неспівпадання поняття «резидент» в різних країнах може призводити до того, що одна і та ж особа отримує цей статус в двох або більше країнах. В деяких випадках разом з цим поняттям уживається термін доміціль, або доміцілій (domicile), який можна визначити як «поняття податкового права деяких країн, що означає основне місце мешкання фізичної особи». Це дещо трактуваня терміну, що дуже наближає його до поняття «резидентства». Насправді резидентство зв'язане, перш за все, з податковим законодавством, а доміціль має набагато ширші правові наслідки. Крім того, доміціль може відноситися і до юридичної особи.

На відміну від резидентства, фізична особа, як правило, може мати доміціль тільки в одній країні. Компанія може бути доміцільована в тій країні, де вона зареєстрована, але її резидентство, що важливе для оподаткування, регулюється країною, де знаходиться центр контролю і управління компанії. Так або інакше, вирішення спірних ситуацій здійснюється на основі норм внутрішнього права кожної країни або на умовах, відповідних міжнародним податковим угодам (international tax agreements).

Офшори виступають досить ефективним інструментом продажу авторських прав, оплати валютних контрактів, передачі устаткування в лізинг, наймання персоналу, постачання давальницької сировини, операцій з нерухомістю (у тому числі покупки нерухомості за кордоном), ведення інвестиційної та спекулятивної діяльності на світових фінансових ринках і просто банківським сейфом. У зв'язку з розвитком всесвітньої мережі Інтернет практикується офшорне програмування, відкриття на території офшорних зон специфічних бізнес-одиниць, наприклад віртуальних казино.

Компанії створюються  у вигляді торгових і посередницьких фірм, фінансових центрів і банків, які керують холдингами різних структур, інвестиційних центрів, внутрішньофірмових страхових компаній, трастових компаній, компаній для володіння нерухомістю.

Досліджуючи дану тему необхідно розглянути класифікацію офшорних компаній за різними  ознаками.

Загалом офшорні юрисдикції можна поділити на три види: стовідсоткові  офшорні зони, країни з пільговим оподатковуванням і адміністративно-територіальні утворення з низьким рівнем оподаткування.

Стовідсоткові офшорні  зони найчастіше відомі як «податкові гавані» або «податкові укриття» (tax haven). Невеликі держави, острови з  невисоким рівнем розвитку власної економіки, однак з досить високою політичною стабільністю (Багамські, Британські Віргінські, Кайманові острови, острови Джерсі та Гернсі, Ліберія, Панама тощо). Як правило, ці держави не ставлять жодних вимог до звітності, єдина вимога — внести щорічний фіксований збір.

До другого виду офшорних юрисдикцій належать країни з пільговим  режимом оподатковування окремих  видів діяльності. Крім офшорних компаній там існують і звичайні, що здійснюють діяльність на території реєстрації. Для того щоб довести, що компанія не вела офшорної діяльності, звичайно слід щороку проходити аудит і здавати звіти. З боку урядів цих держав контроль здійснюється більш жорсткий, ніж у випадку з податковими гаванями, ведеться реєстр директорів і акціонерів, проте і престиж компаній набагато вище. Прикладом таких зон є Кіпр, Гібралтар, Люксембург, Швейцарія, Ліхтенштейн тощо.

Третій вид офшорних юрисдикцій — це адміністративно-територіальні  утворення, в яких діє офшорний режим. Характерний для країн з федеральним устроєм (США, Велика Британія, Канада, Російська Федерація тощо).

Виділяють градацію офшорів за рівнем надійності, тобто репутацією ділового центру. Значення фактора репутації має настільки значне, що керівник фінансової служби ОЕСР Дж. Оуена вважає за необхідне виділяти добре і погано регульовані фінансових центри, а не говорити про офшори і неофшори. Добре керовані фінансові центри співпрацюють з іноземними податковими та іншими органами і мають високий рівень нагляду. Погано регульовані ж центри ховаються за секретністю. Низький рівень або нульові податки ще не є шкідливою податковою практикою. У той же час, чим вище репутація, тим, як правило, обходиться дорожче обслуговування компанії в цій юрисдикції (необхідність ведення бухгалтерського обліку за міжнародними стандартами, обов'язковий аудит, ведення документообігу тощо). Проте вкладення в більш респектабельні юрисдикції зазвичай дають високу фінансову віддачу.

Для оцінки респектабельності і  благонадійності офшорних юрисдикцій можна використовувати деякі інші характеристики, такі як входження в «чорні списки» ФАТФ та ОЕСР, рівень нагляду та регулювання фінансової діяльності, а також присвоєні відомими рейтинговими агентствами кредитні рейтинги.

Інвестиційна привабливість різних офшорних зон залежить від умов реєстрації й оподатковування. Крім того, Форумом фінансової стабільності розвинутих країн, створеним колишнім президентом «Бундесбанка», встановлено рейтинг офшорних зон за ступенем їхньої надійності:

Перша група — Гонконг, Сінгапур, Люксембург, Швейцарія, Дублін, Гернсі, острів Мен і Джерсі.

Друга група — Андорра, Бахрейн, Барбадос, Бермуди, Гибралтар, Лабуан, Макао, Мальта, Монако.

Третя група — Ангілля, Антигуа і Барбуда, Аруба. Беліз, Британські Віргінські острова, Кайманові острова, острова Кука, Коста-Рика. Кіпр, Ліван, Ліхтенштейн, Панама, Багами й ін.

Слід зазначити, що фактор сприятливого інвестиційного клімату  країн другої і третьої групи  грає важливу роль у виборі об'єктів  інвестування українськими господарськими суб'єктами [10, с.44]

1.2. Множинність використання офшорних зон

Офшори - зручна форма володіння приватними активами. Як правило, великі активи належать не бізнесменам особисто, а підконтрольним їм компаніям, часто офшорним. Самі бізнесмени володіють лише акціями і частками цих компаній, знову ж таки часто за посередництва номінальних власників і трастових фондів.

Офшорні банки. З офшорами як такими тісно пов'язане поняття  «банківського раю», який забезпечують офшорні банки. Основними їх перевагами є не тільки зниження рівня оподаткування, але і жорстке дотримання банківської таємниці, сприятливе правове середовище, що прискорює проведення банківських операцій за рахунок відсутності жорсткої регламентації звітності, валютного регулювання та прямого контролю з боку місцевої влади. Крім того, в деяких офшорах було полегшена прискорена реєстрація банків, і досить складно проводити розслідування відносно їхніх операцій. У той же час відсутність контролю за операціями офшорних банків є однією із серйозних проблем, так як це може сприяти різного роду зловживань.

Виникнення юрисдикції «банківського раю», або банківських  офшорів, після Другої світової війни  було пов'язане, перш за все, з жорсткими  валютними обмеженнями та валютним законодавством. Це обмежувало можливості банків по транснаціоналізації їх діяльності.

Перший банківський  офшор з'явився на Багамських островах у 1965 р., що знаходилися під юрисдикцією  Британської корони, для яких Банк Англії розробив спеціальне законодавство, що дозволило багамським банкам обслуговувати  нерезидентів в іноземних валютах. Ця практика згодом була застосована і в інших офшорних юрисдикціях [26,c.79].

Створені в офшорах  банки часто представляли собою  «банки без персоналу», оскільки не мали права надавати банківські послуги  на території юрисдикції реєстрації. На практиці операції здійснювалися основним суспільством («патронуючим банком»), а діяльність офшорного банку зводилася до секретарським функцій. Однак офшорні банки могли бути і реальними установами, що надають банківські послуги (через філіальну мережу або електронні системи).

Для здійснення своєї  діяльності офшорні банки повинні  отримати банківську ліцензію, які  бувають трьох категорій: «А», «В»  і «С».

Ліцензія типу «А»  доступна невеликому числу найбільш авторитетних і великих міжнародних банків. Вона дозволяє здійснювати операції як з нерезидентами, так і резидентами офшорної юрисдикції в будь-яких іноземних валютах.

Найбільш поширена ліцензія типу «В», за якою працює більшість офшорних банків. Розрізняють такі різновиди цієї ліцензії:

1) офшорні банки з повною ліцензією типу «В» («необмежені» банки). Вони отримують ліцензію від приймаючої країни, що дозволяє їм займатися банківськими та / або трастовими операціями поза приймаючою країною. Ці банки мають право обслуговувати клієнтів за межами країни, в якій вони розташовані;

2) офшорні банки з  обмеженою ліцензією типу «В»  («обмежені» банки) отримують  ліцензію, подібну ліцензії «необмеженого»  банку, за винятком того, що  вони можуть мати справу тільки  з тими іноземними особами  або корпораціями, які вказані в їх ліцензії. Як правило, байки цього типу створити простіше всього;

3) офшорні керовані (administered) банки (банки «без персоналу»). Вони функціонують на базі  банку з генеральною ліцензією,  на основі особливого договору  між ним і власником офшорного банку. Для створення такого банку потрібна відповідна ліцензія.

У ліцензії типу «С» існує  ряд обмежень по видах іноземних  валют і типами нерезидентів, з  якими можна проводити операції офшорному банку.

Зазвичай адміністративні функції  по управлінню і забезпеченню роботи патронованого офшорного банку здійснює базовий банк, розташований за межами офшорної юрисдикції. Офшорний банк забезпечується окремим зв'язком із зареєстрованим офісом. На додаток до цих адміністративних функцій по договору може здійснюватися управління власне банківською діяльністю: використовуються банківські комунікації, випускаються мультивалютні платіжні документи, депозитні сертифікати та банківські референції, проводиться документування та оформлення валютних операцій.

Однією з поширених форм офшорних компаній є офшорні фінансові та інвестиційні компанії. Вони можуть виконувати різні функції:

1) фінансове управління  активами конкретної групи компаній (але безпосередньо не входять  до її складу). У цих компаніях  концентрується прибуток групи, тому використання офшорної компанії може призвести до виграшу через економію з податків;

2) акумулювання дивідендів, що надходять  від своїх дочірніх компаній, і отримання максимальної вигоди  від податкових кредитів;