Організаційна структура управління

     ЗМІСТ

вступ 

     Виробничі підприємства визначають промисловий  потенціал народного господарства і безупинно змінюються в міру розвитку продуктивних сил і поглиблення виробничих відношень. На кожному етапі розвитку економіки переважне поширення одержують ті або інші типи виробничих організацій.

     У народному господарстві відбувається безупинне удосконалювання чинних організаційних структур управління і пошук нових, більш раціональних форм організації управління. Пізнання закономірностей і теоретичне пояснення цих процесів мають велике значення для підвищення ефективності промислового виробництва.

     У широкому розумінні задача менеджерів полягає в тому, щоб обрати ту організаційну структуру, яка найкраще відповідає цілям і задачам підприємства, а також внутрішнім і зовнішнім факторам, що впливають на неї. Найкраща структура – це та, яка найкращим чином дозволяє підприємству ефективно взаємодіяти із зовнішнім середовищем, продуктивно і доцільно розподіляти і спрямовувати зусилля своїх співробітників і таким чином задовольняти потреби клієнтів і досягати своїх цілей із високою ефективністю.

     В даний час накопичений значний досвід теоретичного обґрунтування організаційних структур управління. Розроблені й успішно застосовуються на практиці різноманітні методологічні підходи до вивчення закономірностей їхнього формування і розвитку. Основні  розходження між цими підходами полягають у неоднозначному тлумаченні організаційних структур управління, що в одному випадку розглядаються як механізм, побудований для розв’язання конкретних задач, в іншому - як соціальний організм, що чуйно реагує на потреби членів трудового колективу, у  третьому - як складна соціально-економічна система і т.п.

     Дана  тема є актуальною практично для  кожного підприємства пострадянського  простору. За умов адміністративно-командної  економіки проблема відповідності  організаційної структури управління цілям і задачам підприємства, а також внутрішнім і зовнішнім факторам, які впливають на неї не вивчалась. Існували оргструктури бюрократичного типу з жорсткими ієрархічними зв’язками, високим рівнем формалізації, централізованим прийняттям рішень. Дана структура вважалася ефективною для будь-яких умов і форм. В той же час, зовсім не зверталася увага на те, що оргструктура і  управління нею не можуть бути стабільними, вони  постійно змінюються і удосконалюються в залежності від умов. В умовах ринкової  економіки підприємствам необхідно швидко реагувати на зміни зовнішнього середовища й адаптувати оргструктури відповідно до змін.

     Метою дослідження є вивчення організаційної структури управління в мережі «Епіцентр», визначення шляхів удосконалення даної структури.

     Об’єктом  дослідження є гіпермаркет «Епіцентр К».

     Предметом дослідження є організаційна структура управління в гіпермаркеті «Епіцентр К».

     Завданням дослідження є:

     – вивчення факторів, що впливають на побудову організаційної структури управління в мережі «Епіцентр»;

     – встановлення виду організаційної структури в мережі «Епіцентр»;

     – пошук шляхів удосконалення організаційної структури.

      І ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПОБУДОВИ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ НА ПІДПРИЄМСТВІ ТОРГІВЛІ 

     1.1 Організаційна структура управління та принципи її побудови 

     "Структура  управління організацією", або  "організаційна структура управління" (ОСУ) – одне з ключових понять менеджменту, тісно зв'язане з метою, функціями, процесом управління, роботою менеджерів і розподілом між ними повноважень. Організаційна структура управління – це форма поділу праці, що закріплює певні функції управління за відповідними структурними підрозділами апарата управління [2, ст.43]. В рамках цієї структури протікає весь управлінський процес (рух потоків інформації і прийняття управлінських рішень), в якому беруть участь менеджери всіх рівнів, категорій і професійної спеціалізації. Структуру можна порівняти з каркасом будинку управлінської системи, побудованим для того, щоб всі що протікають в ній процеси здійснювались вчасно і якісно. Звідси та увага, що керівники організацій приділяють принципам і засобам побудови структур управління, вибору їхніх типів і виглядів, вивченню тенденцій зміни і оцінкам відповідності завдань організацій.

     Під структурою управління розуміється упорядкована сукупність тривко взаємопов’язаних елементів, що забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного цілого [4, ст.105]. ОСУ визначається також як форма розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої здійснюється процес управління по відповідних функціях, направлених на рішення поставлених задач і досягнення наміченої мети. З цих позицій структура управління представляється в вигляді системи оптимального розподілу функціональних обов'язків, прав і відповідальності, порядку і форм взаємодії між її складовими органами ,що входять в управління і працюючими в них людьми.

     Ключовими поняттями структур управління є  елементи, зв'язки (відношення), рівні  і повноваження. Елементами ОСУ можуть бути як окремі робітники (керівники, фахівці, що служать), так і служби або органи апарату управління, в яких зайнята та або інша кількість фахівців, що виконають певні функціональні обов'язки. Є два направлення спеціалізації елементів ОСУ:

     а) в залежності від складу структурних  підрозділів організації виділяються ланки структури управління, які здійснюють маркетинг, менеджмент виробництва, науково-технічного прогресу і т.п.;

     б) виходячи з характеру загальних  функцій, що виконуються в процесі  управління, формуються органи, що займаються плануванням, що організовують виробництво, працю і управління, контролюючи всі процеси в організації.

     Відношення  між елементами структури управління підтримуються завдяки зв'язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні  і вертикальні. Перші носять характер погодження і є однорівневими. Другі – це відношення підпорядкування. Необхідність в них виникає при ієрархічності побудови системи управління, та є за наявності різноманітних рівнів управління, на кожному з яких переслідується своя мета.

     При дворівневій структурі створюються верхні ланки управління (керівництво організацією в цілому) і нижні ланки (менеджери, безпосередньо керуючі роботою виконавців). При трьох і більше рівнях в ОСУ формується так званий середній шар, що в свою чергу може складатися з декількох рівнів.

     В структурі управління організацією розрізняються лінійні і функціональні  зв'язки. Перші суть відношення з  приводу прийняття і реалізації управлінських рішень і рухи інформації між так званими лінійними  керівниками, які являються  особами, що повністю відповідають за діяльність організації або її структурних підрозділів. Функціональні зв'язки спрягаються з тими або іншими функціями менеджменту. Відповідно використовується таке поняття, як повноваження: лінійного персоналу, штабного персоналу і функціональні. Повноваження лінійних керівників дадуть право вирішувати всі питання розвитку довірених їм організацій і підрозділів, а також віддавати розпорядження, обов'язкові для виконання іншими членами організації (підрозділів). Повноваження штабного персоналу обмежуються правом планувати, рекомендувати, радити або допомагати, але не наказувати іншим членам організації виконувати їхні розпорядження. Якщо тому або іншому робітнику управлінського апарату надається право приймати рішення і вчиняти дії, звичайно що виконуються лінійними менеджерами, він одержує так звані функціональні повноваження.

     Між всіма названими вище елементами, що складають ОСУ, існують складні  відношення взаємозалежності: зміни  в кожній з них (скажемо, числа  елементів і рівнів, кількість і характер зв'язків і повноважень робітників) викликають необхідність перегляду всіх інших. Так, якщо керівництвом організації прийняте рішення про вступ в ОСУ нового органу, наприклад, відділу маркетингу (функції якого раніше ніхто не виконував), потрібно водночас дати відповідь на наступні питання: які задачі буде вирішувати новий відділ? Кому він буде безпосередньо підпорядкований? Що органи і підрозділи організації будуть доводити до нього необхідну інформацію? На яких ієрархічних рівнях буде виявлена нова служба? Якими повноваженнями наділяються робітники нового відділу? Що форми зв'язків повинні бути встановлені між новим відділом і іншими відділами?

     Збільшення  кількості елементів і рівнів в ОСУ неминуче призводить до многократного  зростання числа і складності зв'язків, що виникають в процесі прийняття управлінських рішень; слідством цього нерідко є уповільнення процесу управління, що в сучасних умовах тотожно погіршенню якості функціонування менеджменту організацій.

     До  структури управління подається безліч вимог, що відбивають її ключове значення для менеджменту. Вони враховуються в принципах формування ОСУ, розробці яких було присвячено немало робіт вітчизняних авторів в дореформений період. Головні з цих принципів можуть бути сформульовані слідуючим чином:

     1. Організаційна структура управління  повинна передусім відбивати  мету і завдання організації,  а отже, бути підлеглій виробництву  і його потребам.

     2. Слід передбачити оптимальний  розподіл праці між органами  управління і окремими робітниками,  що забезпечує творчий характер роботи і нормальне навантаження, а також належну спеціалізацію.

     3. Формування структури управління  потрібно зв'язувати з визначенням  повноважень і відповідальності  кожного робітника і органу  управління, зі встановленням системи вертикальних і горизонтальних зв'язків між ними.

     4. Між функціями і обов'язками, з  одного боку, і повноваженнями  і відповідальністю з іншого, необхідно підтримувати відповідальність, порушення якого призводить до  дисфункції системи управління  в цілому.

     5. Організаційна структура управління  повинна бути  адекватною соціально-культурним  умовам організації, що виявляє  істотний вплив на рішення  відносно рівня централізації  і деталізації, розподілу повноважень  і відповідальності, міри самостійності  і масштабів контролю керівників і менеджерів. Практично це означає, що спроби сліпо копіювати структуру управління, що успішно функціонують в інших соціально-культурних умовах, не гарантують бажаного результату.

     Реалізація  цих принципів означає необхідність врахування при формуванні (або перебудові) структури управління безлічі різноманітних чинників, які впливають на ОСУ.

     Отже, головний чинник, "що задає" можливі контури і параметри структури управління, – сама організація. Різноманітність організацій в Україні передбачає велику кількість підходів до побудови управлінських структур. Побудова формальної структури управління, в якій чітко визначені ролі, зв'язки, повноваження і рівні, стає імперативом. 

      1.2 Основні класи  організаційних структур  управління виробництвом 

     Теорія  менеджменту виділяє два класи  організаційних структур управління виробництвом:

     1. Бюрократичні структури.

     2. Адаптивні структури.

     Бюрократичні (механістичні) організаційні структури  характеризуються високим рівнем розподілу  праці, розвинутою ієрархією управління ланцюгом команд, наявністю численних правил і норм поведінки персоналу, підбором кадрів за діловими та професійними якостями [3, ст.58].

     Концепція бюрократії (від французького „бюро, канцелярія” або грецького „панування”, букв. — панування канцелярії) була сформульована німецьким соціологом Максом Вебером на початку XX ст. і в ідеалі є однією з найкорисніших ідей в історії людства (табл. 1.1). Теорія М. Вебера не охоплювала опису конкретних організацій і розглядала бюрократію як деяку нормативну модель, ідеал, до якого повинні прагнути організації. Більшість сучасних організацій є варіантами бюрократії. Причина такого тривалого та широкомасштабного використання бюрократичних структур полягає у тому, що їх характеристики ще досить добре підходять для більшості промислових фірм, організацій сфери послуг, усіх видів державних установ (об’єктивність прийняття рішень, просування працівників на основі їх компетентності, концепція соціальної рівності тощо).

     Таблиця 1.1.

     Характеристики  раціональної бюрократії

Продовження таблиці 1.1

     Адаптивні (органічні) організаційні структури  розробляються та впроваджуються з  метою забезпечення можливостей  реагування на зміни зовнішнього середовища та впроваджування нових наукомістких технологій [7, ст.108].

     Бюрократичні  та адаптивні структури є крайнощами, а реальні структури реальних організацій знаходяться між ними і мають ознаки бюрократичних та адаптивних структур у різних співвідношеннях. Крім того, часто різним підрозділам в одній організації властиві різні структури. Так, наприклад, керівництво крупної організації використовує у виробничих підрозділах бюрократичні структури, а в науково-дослідних — адаптивні.

     Теорія  та практика менеджменту виробила велику кількість варіантів побудови бюрократичних  організаційних структур управління.

     Лінійний  тип організаційної структури управління характеризується лінійними формами  зв’язку між ланками управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в  одній ланці управління. Суть лінійного управління полягає в тому, що очолює кожен виробничий підрозділ керівник (орган), який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику (органу). В свою чергу, останній є підзвітним вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого безпосереднього керівника. На цій основі створюється ієрархія даної системи управління (наприклад, майстер дільниці, начальник цеху, директор підприємства). Окремі спеціалісти допомагають лінійному керівникові збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об’єкту не дають.

     Таблиця 1.2.

     Переваги  та недоліки лінійних організаційних структур управління

     У практиці управління лінійна організаційна  структура використовується рідко, як правило, малими та середніми фірмами, які здійснюють нескладне виробництво.

     Функціональний  тип організаційної структури управління. Для сучасного виробництва характерним  є поглиблення спеціалізації  виробництва та управління, і реалізація управлінських функцій розподіляється між керівниками та органами, які передають нижчим рівням управління обов’язкові для них завдання. Функціональна організація існує поряд з лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців. Подвійне підпорядкування має за мету інтегрувати функції на кожному рівні управління та спеціалізувати їх по окремих ланках (табл. 1.3).

     Лінійно-функціональний (комбінований) тип організаційної структури повинен усувати недоліки лінійного та функціонального типів  структур управління: функціональні  ланки позбавлені права безпосереднього впливу на виконавців; вони готують рішення для лінійного керівника, який здійснює прямий адміністративний вплив на виконавців. При лінійно-функціональній структурі управління має переваги лінійна організація, але чим вищий рівень управління, тим більшу роль відіграє функціональне управління. Функціональні служби здійснюють всю технічну підготовку виробництва, готують варіанти вирішення питань, пов’язаних з керівництвом процесом виробництва, звільняють лінійних керівників від планування, фінансових розрахунків тощо.

     Таблиця 1.3.

     Переваги  та недоліки функціональних організаційних структур управління

     Комбіновані структури забезпечують такий розподіл праці, при якому лінійні ланки  управління повинні приймати рішення  та контролювати, а функціональні — консультувати, інформувати, організовувати, планувати (табл. 1.4).

     Таблиця 1.4.

     Переваги  та недоліки комбінованих організаційних структур управління

     Продуктовий тип передбачає створення в структурі фірми самостійних господарських структури підрозділів — виробничих відділень, орієнтованих на виробництво та збут конкретних видів продуктів однієї групи або ж одного продукту. При цьому передбачається спеціалізація виробничих відділень в головній компанії за окремими видами або групами продуктів і надання їм повноважень управління виробничими та збутовими дочірніми компаніями, розташованими в своїй країні та за кордоном.

     Оскільки  виробниче відділення саме виступає центром прибутку, воно здійснює не лише фінансовий, а й оперативний контроль за діяльністю підконтрольних підприємств.

     Продуктова  організаційна структура широко розповсюджена як результат переходу міжнародних фірм до децентралізації  управління, коли знання продукту та розвиток виробництва в глобальному масштабі набули першочергового значення (табл. 1.5). 

     Таблиця 1.5.

     Переваги  та недоліки продуктових організаційних структур управління

     Регіональний  тип організаційної структури управління виробництвом. При використанні регіонального  типу організаційної структури передбачається, що відповідальність за всю діяльність компанії на внутрішньому і зовнішньому ринках розподіляється між самостійними регіональними підрозділами. Ці підрозділи за змістом і характером діяльності можуть бути як виробничі відділення і бути центрами прибутку, а можуть організовуватися в формі дочірніх компаній і бути центрами прибутку та центрами відповідальності. Регіональна структура управління використовується компаніями, які виробляють продукцію обмеженої номенклатури та орієнтовані на широкі ринки збуту і конкретного споживача (табл. 1.6).

     Регіональна структура управління діяльністю компаній в цілому зустрічається рідко, хоча регіональний принцип управління закордонною діяльністю разом з управлінням продукту досить поширений. 
 

     Таблиця 1.6.

     Переваги  та недоліки регіональних організаційних структур управління

     Отже, кожен тип організаційної структури має свої переваги та недоліки. Вибір типу структури залежить від функцій організації, її задач та цілей.

      1.3 Проектування організаційної структури управління з урахуванням її ефективності