Організація і планування галузі рослинництва на підприємстві

ПЛАН

Вступ ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Організація та сучасний стан розвитку галузі рослинництва…………………………………………………………………………………. 6  

1.1.Природно-економічна характеристика СТОВ ім. Шевченка……………6

1.2. Спеціалізація СТОВ ім. Шевченка………………………………………...10   

1.3.Організація виробництва продукції рослинництва………………………. 14

1.4.Економічна ефективність  виробництва продукції рослинництва……….19  

Розділ 2. Планування розвитку галузі рослинництва у СТОВ ім. Шевченка26

2.1. Обґрунтування виробничої  програми  з рослинництва………………......26

2.1.1. Планування використання  земельних угідь……………………………..26

2.1.2. Планування урожайності сільськогосподарських культур у СТОВ ім. Шевченка……..................................................................................................29 

2.1.3. Планування розміру  посівних площ, виробництва продукції  та її розподіл…………………………………………………………………………………34  

2.2. Планування засобів виробництва у СТОВ ім. Шевченка………………...39

2.3. Планування трудових ресурсів…………………………………………….44

2.4. Планування собівартості та реалізації продукції рослинництва……….48

Розділ 3. Перспективи розвитку галузі рослинництва у СТОВ ім. Шевченка52

Висновки і пропозиції……………………………………………………….......55 

Список використаної літератури………………………………………………..57

Додатки

ВСТУП

У соціально-економічному розвитку країни сільське господарство посідає  особливе місце. Це одна з основних галузей народного господарства, яка забезпечує виробництво продуктів  харчування і є найпершою умовою розвитку суспільства.

 Основні завдання сільського  господарства – забезпечити інтенсивний  розвиток і підвищення ефективності  всіх його галузей з метою  збільшення виробництва і поліпшення  якості продукції, більш повне  задоволення потреб населення  в продуктах харчування і промисловості  в сировині.

 Рослинництво – провідна  галузь виробництва сільськогосподарської  продукції, найважливіше джерело  продовольчих ресурсів людства,  основа його цивілізації. 

 Основна мета рослинництва  – створення оптимальних технологій (агроекологічних) передумов виробництва  необхідної кількості високоякісної  рослинницької продукції на базі  інтенсивного фотосинтезу в посівах польових культур при одночасному збереженні або підвищенні родючості ґрунту.

 Галузь рослинництва  має велике соціально-економічне значення:

-         забезпечення продуктами харчування  суспільство; 

-         забезпечення кормової бази тваринницьких  комплексів;

-         великий внесок в виробництво  ВВП і ВСП; 

-         соціально-економічний розвиток.

 Розвиток і зміцнення  рослинництва – важливе завдання. Рослинництво, як невід'ємна складова частина агропромислового комплексу безсумнівно відіграє важливу роль у структурі народного господарства. Від стану рослинництва прямо залежить рівень життя людей та процвітання держави.

 Розвиток рослинництва  має базуватись на основі раціоналізації, використання сільськогосподарських угідь, підвищення їх ефективності розробки і вироблення науково обґрунтованих ресурсозберігаючих, економічно стійких систем і екологічно високоефективних систем ведення сільського господарства, здійснення комплексу середовищно-формуючих, природоохоронних, агротехнічних, організаційно-господарських, технічних і економічних заходів, спрямованих на підвищення продуктивності та економічної ефективності використання аграрно-ресурсного потенціалу.

 Основним напрямом  розвитку рослинництва має бути  його індустріалізація, комплексна  механізація, інтенсифікація, спеціалізація,  агропромислова кооперація, горизонтальна і вертикальна кооперація, комбінування і комплектування, формування зональних і внутрішньо зональних комплексів та агропромислових формувань.

Застосовування принципово нових методів створення та рівноправного розвитку різних форм власності та господарювання, утвердження господаря землі та майна, підвищення зацікавленості працівників у високопродуктивній праці, сприятимуть насиченню споживчого ринку товарами та послугами, виробленою продукцією і сировиною до повного забезпечення ними потреб населення.

При вирощуванні сільськогосподарських культур, особливо важливого значення набувають питання ефективного та раціонального використання землі, техніки та інших матеріфальних і трудових ресурсів у рослинництві, вимагаючи принципово нових підходів до організації виробництва.

Мета курсового проекту: навчитися добре володіти принципами організації і планування виробництва, вивчити досягнення науково-технічного прогресу, основні напрямки впровадження інтенсивних технологій вирощування культур, заходів щодо постійного підвищення урожайності. Розкрити резерви і показати реальні шляхи досягнень високих темпів підвищення продуктивності праці, зниження матеріально-фінансових і трудових витрат на одиницю продукції і зростання рівня рентабельності для забезпечення самофінансування розміреного відтворення у заданих темпах на основі інтенсифікації та раціонального використання виробничого потенціалу пропорційного розвитку галузей.

Об’єктом даного курсового проекту  є СТОВ ім. Шевченка Іллінцівського району Вінницької області.

Розділ 1. Організація  та сучасний стан розвитку галузі рослинництва

1.1.Природно-економічна характеристика СТОВ ім. Шевченка

     Центральна садиба господарства розташована в м. Іллінці Іллінецького району Вінницької області , а виробничі підрозділи у с. Борисівка. Господарство знаходиться на відстані 2 км. від районного центру м. Іллінці та 70 км. до обласного центру м. Вінниця. Поблизу населеного пункту знаходяться автомобільні дороги обласного значення , з твердим покриттям . Основними партнерами підприємства є ТОВ « Люстдорф» , що знаходиться на відстані 3 км.  Бабинський цукровий завод «Агро цукор» , що знаходиться на відстані  12 км  та  Іллінецький цукровий завод « Вінпромтех»    ,що  знаходиться на відставні 2 км , Вінницький м’ясокомбінат ,  що знаходиться на відстані  70 км . З цими підприємствами   СТОВ  ім..Шевченка має постійні зв’язки , вони забезпечують збут продукції  підприємства. Умови  реалізації  с/г  продукції різні : фірма  «Люстдорф»  проводить оплату по факту одержання продукції , цукрові  заводи працюють на умовах давальницької сировини.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      

       Сільськогосподарське  товариство з обмеженою відповідальністю  ім. Шевченка розміщене у зоні  українського лісостепу.  Підприємство  зручно розташоване, тому що знаходиться на території із сприятливими природно - кліматичними умовами .  Середньорічна кількість опадів  в зоні розташування господарства  становить 504 мм з коливанням від 503 мм. до 540 мм.  Із  цієї суми  біля 70% опадів випадає в теплий період року. Середньорічна температура повітря становить +69* С , абсолютний максимум  + 38  С , мінімум – 33  С. Середня сума  ефективних температур за вегетаційний період -2004  Гідротермічний коефіцієнт 175.  Тривалість снігового покриву – 89 днів, при середній висоті -15 см. Переважаючі типи ґрунтів у господарстві – сірі опідзолені, чорноземи і опідзолені. В цілому  дані кліматичні умови є сприятливими для вирощування зернових , цукрових буряків.          

   Земля є головним засобом виробництва у сільському господарстві. Про склад і структуру земельних угідь СТОВ ім. Шевченка дізнаємось з таблиці 1.                                    

Таблиця 1

Склад і структура сільськогосподарських  угідь СТОВ ім. Шевченка

Аналізуючи дані таблиці 1 можна сказати, що СТОВ ім. Шевченка добре забезпечене фондом. В 2010 року площа сільськогосподарських угідь становила 1277 га, тобто збільшилась на 4% в порівнянні з 2008 роком. Площа ріллі збільшилась і в 2010 році становила 1242 га.

Ефективність сільськогосподарського виробництва значною мірою залежить від рівня забезпеченості його трудовими ресурсами, рівномірного і раціонального їх використання.

Трудові ресурси як соціально-економічна категорія являють собою сукупність здатних до праці людей, які є носіями фізичних і духовних здібностей до праці, що використовуються у процесі створення матеріальних цінностей.

Про стан забезпечення і використання трудових ресурсів в СТОВ ім. Шевченка дізнаємось з таблиці 2.

Таблиця 2

Трудові ресурси та ефективність їх використання у СТОВ ім. Шевченка

Проаналізувавши дані таблиці 2, можна  зробити висновок, що  СТОВ ім. Шевченка майже повністю забезпечене трудовими  ресурсами та їх використання здійснюється в повній мірі. Про це свідчить збільшення кількості працівників у 2010 році на 1% у порівнянні з 2008. При цьому у рослинництві чисельність збільшилась на 14%, а у тваринництві зменшилась на 12%.

Основний капітал — частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами (у міру зношення). До основного капіталу відносять ту частину авансованого капіталу, яка втілюється в засобах праці (споруди, машини, устаткування, інструмент). Перенесена частина вартості основного капіталу створює амортизаційний фонд.

Основний капітал, що поряд  з іншими видами економічних ресурсів забезпечує виробничий процес, в ринкових умовах перетворюється на один з основних визначальних чинників ефективності господарювання. Від їх правильного формування, величини  і раціональної структури в значній мірі залежать темпи росту виробництва продукції і національного доходу країни. Визначаючи можливості підприємств щодо виготовлення продукції, основний капітал сприяє вирішенню різноманітних економічних завдань: наближенню виробництва до потреб попиту;  комплексній раціоналізації виробничої діяльності; економії матеріальних та трудових затрат у сфері виробництва.

Капіталовіддача показує  скільки виробляється готової продукції  на одиницю основного капіталу.

Капіталомісткість – обернений показник до капіталовіддачі.

Норму прибутку – обчислюється як виражене у відсотках відношення суми прибутку до суми авансованих у виробництво коштів. Норма прибутку є показником ефективності використання капіталу. Чим вища норма прибутку, тим ефективніше використовуються авансовані кошти.

Визначимо динаміку забезпеченості СТОВ ім. Шевченка основним капіталом у таблиці 3.

Таблиця 3

Динаміка забезпеченості СТОВ ім. Шевченка основним капіталом і його використання

Проаналізувавши дані таблиці 3, можна  зробити висновок, що у СТОВ ім. Шевченка вартість основного капіталу і вартість валової продукції у 2010 році відповідно збільнилась на 8% і 2%, але це призвело до зменшення капіталовіддачі на 6%; а капіталомісткість продукції, навпаки, збільшилась на 17%. Те, що капіталомісткість переважає над капіталовіддачою є негативним значенням і означає, що на меншу кількість виробленої продукції припадає більша кількість основних засобів.

Визначимо показники господарської  діяльності СТОВ ім. Шевченка  у таблиці 4.

Таблиця 4

Результати господарської діяльності СТОВ ім. Шевченка

Проаналізувавши дані таблиці 4, можна зробити висновок, що СТОВ ім. Шевченка у 2010 році отримав операційний прибуток в розмірі 30200 грн., а отже і рівень рентабельності дорівнює  0,6%.

1.2.Спеціалізація СТОВ ім. Шевченка

Спеціалізація любого виробництва  є об'єктивним і закономірним процесом суспільного поділу праці, який тісно пов'язаний з розвитком самого суспільства, його матеріальної сфери, складовою частиною якої є сільське господарство.

Спеціалізація сільськогосподарського виробництва - це процес суспільного поділу праці, який характеризується розвитком окремих галузей відповідно до грунтово-кліматичних і економічних умов кожного підприємства. Спеціалізація перебуває в органічній єдності і взаємообумовленості з розміщенням виробництва і відображає якісний бік суспільного поділу праці щодо необхідності виробництва відповідних видів продукції, які є найбільш економічно вигідними для даного підприємства чи окремої мікрозони.

Спеціалізація окремого підприємства чи виробничого підрозділу - це процес відособлення і створення галузей, які виробляють продукцію одного - двох видів у матеріальній сфері, застосовуючи для цього високоефективну  техніку, передову технологію і кваліфіковані  кадри.

В залежності від виду продукції, яка виробляється в рослинництві, а також характеру використання земельних угідь галузі поділяються  на зерновиробництво, овочівництво, виробництво технічних культур та інші. Тваринницькі галузі відрізняються одна від одної за видами тварин і продукції,яка виробляється ними: тваринництво (молочне і м'ясне), свинарство (племінне і м'ясне), птахівництво, вівчарство, конярство, рибальство, бджільництво та інші. Сільськогосподарські галузі, в залежності від виду продукції, яка ними виробляється, та її обсяги і значення для економіки підприємства визначають галузеву спеціалізацію.

Допоміжні виробництва складають  невід'ємну частину виробничого  комплексу кожного підприємства і в значній мірі впливають  на розвиток окремих галузей і  виробничий напрям підприємства. Сюди відносяться такі виробництва як водопостачання, енергопостачання, машинно-тракторний та автомобільний парки, ремонтні майстерні  та інші.

Розвиток цих виробництв, їх технічний рівень сприяють не лише зростанню енерго- та електроозброєності працюючих підприємства, що впливає на своєчасність і якість виконання всіх технологічних процесів, але і створюють умови для підвищення продуктивності і оплати праці, її привабливості.

Розрізняють три форми  спеціалізації: територіальну, спеціалізацію  аграрних підприємств і внутрішньогосподарську спеціалізацію.

Територіальна, або зональна спеціалізація являє собою розподіл праці між відповідних сільськогосподарських  зон по виробництву найбільш характерних для них видів товарної продукції і має географічне закріплення сільськогосподарського виробництва.

Господарська спеціалізація  характеризує виробничий напрям окремих  сільськогосподарських підприємств  та міжгосподарських об'єднань і показує, які основні види продукції ними виробляються. Вона передбачає поділ  праці між окремими підприємствами в межах адміністративного району. Ця форма спеціалізації сприяє поєднанню  природно - кліматичних і економічних  умов для тих видів продукції, які є найбільш пристосованими для  даної мікрозони і мають високий  попит на споживчому ринку. За таких  умов окремі підприємства можуть мати різну спеціалізацію, враховуючи особливості перехідного періоду до ринкової економіки, та необхідність більш ефективного використання власного виробничого потенціалу, чому в значній мірі повинна сприяти спеціалізація окремих відділків, бригад, ферм, ланок.

Внутрішньогосподарська  спеціалізація сільськогосподарського підприємства - це спеціалізація виробничих підрозділів. Чим вищий рівень внутрішньогосподарської спеціалізації, тим кращі кінцеві показники діяльності окремих виробничих підрозділів і підприємства в цілому.

Реформування колективних  сільськогосподарських підприємств  сприяло створенню нових господарств різних форм власності, в яких змінилась раніше чітко визначена спеціалізація. Це призвело до того, що одні види продукції стали головними (наприклад, зернові і зернобобові культури), а інші - додатковими (кормові буряки) і навіть підсобними (багаторічні трави на насіння для власних потреб).

В таких випадках обсяги виробництва товарної продукції  мають значні відхилення від валової, тоді як виробничий напрям і рівень спеціалізації визначаються саме по вартості основних видів товарної продукції в структурі виручки від реалізації в діючих цінах.

У СТОВ ім. Шевченка спеціалізацію  розраховують шляхом розрахунку питомої ваги кожного виду продукції в розрізі основних галузей і визначається головна і додаткові галузі в структурі реалізації, а також виробничий напрям підприємства( табл.5).

Таблиця 5

Структура грошових надходжень від реалізації продукції

Так, в СТОВ ім. Шевченка за  2010 рік визначили такі основні види продукції по питомій вазі в структурі реалізації: зернові займають - 63 %; ріпак – 7,5 %; молоко – 53,4%; яловичина – 55,6 %. Отже, основними видами продукції в рослинництві є зернові культури, а в тваринництві – м’ясо ВРХ. На підставі наведених даних виробничий напрям СТОВ ім. Шевченка визначається як зерно - ріпаковий з розвиненим молочно - м'ясним скотарством.

1.3.Організація виробництва продукції рослинництва

Рослинництво є основою сільського виробництва у СТОВ ім. Шевченка. Її продукція становить більше половини валового виробництва продукції сільськогосподарського виробництва. Від інтенсивності її розвитку залежить забезпечення населення продуктами харчування і промисловість - сировиною. Галузь рослинництва є визначальною у розвитку інших галузей, особливо тваринництва, оскільки кормова база останнього, створюється переважно в цій галузі.

Рослинництво як галузь СТОВ ім. Швченка складається з двох підгалузей: виробництво зернових культур та ріпаку.

При цьому головна увага  приділяється організації використання земельних угідь, визначенню власних витрат на проведення відповідних робіт, встановленню розмірів і структури посівних площ відповідно договірних зобов’язань і потреби підприємства в продукції рослинництва, рівня урожайності, використання добрив, захист рослин від шкідників, хвороб та бур’янів.

Особливого значення набуває  питання реалізації продукції, яке  об’єктивно відбиває умови виробництва, планування, рівня урожайності як основного показника галузей  рослинництва.

Основою виробництва продукції  рослинництва є технологія вирощування сільськогосподарських культур. За послідовністю виконання технологічних операцій у процесі виробництва рослинницької продукції можна виділити чотири основних періоди:

1)  основний обробіток грунту і внесення добрив;

2)  передпосівний обробіток грунту і сівба;

3)  догляд за посівами;

4)  збирання врожаю.

При організації виробничих процесів у рослинництві необхідно  дотримуватись таких принципів:

• пропорційності – передбачає встановлення оптимальних співвідношень між засобами праці, предметами праці та робочою силою у процесі виробництва з метою забезпечення його безперервності і досягнення високої продуктивності;
• ритмічності – полягає у виконанні всіх пов’язаних між собою операцій в одному темпі;
• узгодженості - полягає у вимаганні виконання окремих виробничих операцій у чітко визначеній послідовності;
• безперервності – виконання взаємопов’язаних операцій у виробничому процесі без перерв або з мінімальними перервами між ними.

Найбільш енергомістким  і трудомістким перідом є обробіток  грунту .

Організація процесу оранки полягає в підготовці до роботи агрегату, регулюванні всіх корпусів плуга, і  передплужника на однакову глибину, кріплення борін, щоб забезпечити перекриття плуга. Оранка є одночасним боронуванням, що дозволяє поліпшити якість обробітку, зберігати вологу.

Перед початком оранки поле розбивають на загінки однакової  ширини, потім відбивають поворотні  смуги проходом агрегату так, щоб  стіна борони була до загінки. Ширина поворотних смуг повинна бути рівною кратній кількості проходу агрегату, вона коливається від 9 до 30 м.

Боронування – це прийом підготовки грунту для посіву та догляду за ними. До боронування пред’являються такі вимоги:

• дрібногрудкуватість верхнього покриву грунту;
• однакова глибина рихлиння, вирівненість поверхні – відсутність гребенів, огріхів, особливо на поворотах;
• прямолінійність ходу зубів борін.

За допомогою культивацій досягається вирівнювання поля, створюється дрібногрудковий шар грунту на глибину заробки насіння, знищуються бур’яни, зберігається волога верхнього покриву грунту.

Для кращого обробітку  грунту культивація і боронування  виконується одним агрегатом.

Лущення, дискування, коткування здійснюється, щоб запобігти висушування грунту після збирання врожаю, а також для збереження в ньому вологи, знищення бур’янів, хвороб та шкідників, які накопичуються в післязбиральних рештках. Застосування поточного методу збирання зернових культур дозволяє звільнити поля від соломи одночасно із збиранням, а це дає можливість вслід за ним лущити стерню, що в свою чергу зменшує забур’яненість полів, поліпшує якість подальшого обробітку грунту.

Заготівля, транспортування  і внесення добрив є складним і  трудомісткими процесами. Основними  видами робіт при цьому є:

• подрібнення;
• навантаження у транспортні засоби;
• транспортування до місця внесення;
• внесення в грунт за допомогою різних розкидачів та сівалок.

Посівний агрегат слід укомплектувати, відрегулювати, встановити на норму висіву. Крім цього визначаються способи його руху.

Найчастіше використовується на посіві човниковий спосіб руху. Залежно від конфігурації поля і кількості сівалок можуть застосовуватись загінний, перекриттям, перехресний способи.

При збиранні зернових культур  виконуються такі основні технологічні операції: