Особенности перевода детской литературы

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Іванова Ольга  Іванівна

 

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ  ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ

(НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ ДЛЯ ДІТЕЙ СЕРЕДНЬОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ)

 

 

 

Курсова робота

з перекладознавства 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП....................................................................................................................3

 

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ  ПЕРЕКЛАДУ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Характерні риси сучасної дитячої літератури………....................6
2. Основні способи перекладу літератури для дітей..………….......11

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1................................................................................18

 

РОЗДІЛ 2. ЛІНКВОКУЛЬТУРНА  СВОЄРІДНІСТЬ ПЕРЕКЛАДУ ПОВІСТІ  Е.Б. ВАЙТА «ПАВУТИННЯ ШАРЛОТТИ» УКРАЇНСЬКОЮ ТА РОСІЙСЬКОЮ МОВАМИ

2.1. «Легкозрозумілість» як головний критерій оцінки якості перекладу творів для дітей……………. .....................................................................20

2. Форма повісті Е.Б. Війта в оригіналі і перекладах: збіги та відмінності ………………………………………………………………..25

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2................................................................................31

 

ВИСНОВКИ...........................................................................................................33

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…..…...................................................36

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Переклад — одне з  якнайдавніших занять людини. Відмінність  мов спонукала людей до цієї нелегкої, але такої необхідної праці, яка  служила і служить цілям спілкування  і обміну духовними цінностями між  народами.

Художній переклад є проблемою, що далеко виходить за межі суто літературно-лінгвістичної техніки, оскільки кожен переклад є в тій чи іншій мірі естетичним та ідеологічним освоєнням оригіналу. Лише добре озброєний лінгвістично і історико-культурно перекладач може задовільно вирішити завдання адекватного художнього перекладу, що полягає в передачі смислового змісту, емоційної виразності і словесно-структурного оформлення оригіналу.

Переклад літератури для дітей має свою специфіку, що обумовлена, в першу чергу, специфікою самої дитячої літератури – вона повинна враховувати вікові особливості читача. Таким чином, перекладач літератури для дітей повинен не тільки досконало володіти мовою оригіналу та перекладу, а й бути здатним дивитися на текст очима дитини. Також він повинен бути гарним психологом та знавцем дитячої душі. Потрібно вміти знайти, а можливо, й вигадати засоби передачі ідей та образів. Але ці образи повинні бути не лише доступними та зрозумілими для дитини, але й близькими для неї.

Дослідження мови дитячої  літератури та особливостей її перекладу завжди знаходилися у центрі уваги лінгвістів. У радянській філологічній науці питаннями літератури для дітей займалися такі видатні письменники та перекладачі як К.Чуковський [34; 53] та С. Маршак. Значний теоретичний та практичний внесок у вивчення дитячої англійської та американської літератури зробили Н. Демурова [15; 16], Б. Заходер [23],  Г. Кружков [35]. Окремі проблеми літератури для дітей висвітлювалися у працях таких видатних філологів, як В. Пропп [47], Ю. Лотман [37], В. Карасик [25; 26], Г. Клінберг, Д. Крістал, Н. Норріс, В. Неш, Т. Пууртінен [2; 3], Е. О'Салліван, З. Шавіт [5], К. Райс [4], Р. Ойттінен.   

Актуальність теми роботи зумовлена зростаючим інтересом лінгвістів до мови сучасних авторів, яки пишуть для дітей, та до особливостей перекладу дитячої літератури.

Об'єкт нашого дослідження – лінгвокультурні особливості перекладу творів для дітей.

Предметом дослідження є лінгвокультурні та стилістичні трансформації, яких набуває текст повісті Е.Б. Вайта «Павутиння Шарлотти» під час перекладу на українську та російську мови.

Мета дослідження полягає в комплексному та системному виявленні та описанні особливостей перекладу повісті Е.Б. Вайта «Павутиння Шарлотти» на українську та російську мови.

Поставлена мета потребує рішення наступних завдань:

1. Охарактеризувати особливості перекладу дитячої літератури.
2. Виділити характерні ознаки індивідуального стилю Е.Б. Вайта.
3. Визначити головні прийоми перекладу англомовної повісті на українську та російську мови.
4. Проаналізувати найбільш значущі лінгвокультурні відмінності тексту оригіналу та перекладу. 

Методи дослідження зумовлені метою та задачами роботи. Вивчення особливостей перекладу англомовної повісті для дітей вимагало застосування методів контекстуального та лінгвопоетичного аналізу. Використовуються прийоми зіставного аналізу, суть якого полягає у зіставленні мови оригіналу тексту та перекладу. Для визначення частотності використовується метод вибіркового підрахування.   

Наукова новизна визначається тим, що вперше розглядаються та вивчаються особливості перекладу твору популярного американського дитячого письменника середини 20 століття Елвіна Брукса Вайта на українську та російську мови.

Теоретична  значущість дослідження зосереджена в тому, що визначаються основні прийоми перекладу твору сучасної дитячої літератури.

Практична цінність роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані у таких теоретичних та практичних вузівських курсах, як теорія та практика перекладу, інтерпретація тексту, стилістика англійської мови.

Матеріалом дослідження є оригінал повісті Елвіна Брукса Вайта «Павутиння Шарлотти» («Charlotte’s Web»), її переклад на українську мову, виконаний Олександром Мокровольским та переклад на російську мову, виконаний Самуїлом Черфасом.

Робота складається  зі вступу, двох розділів, висновків  та списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ  ПЕРЕКЛАДУ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Характерні риси сучасної дитячої літератури

 

«Термін «дитяча література» означає як твори, спеціально призначені для дитячого читання, так і ті, що виявилися придатними для нього, хоча вони і призначалися спочатку для дорослих» [63].

Якщо деякі з творів літератури дорослих робилися улюбленими книгами дітей, то з іншого боку дуже багато з книг, написаних спеціально для дітей, відгуку у юних читачів не знаходили. Річ у тому, що писати для дітей надзвичайно важко. По-перше, дуже нелегко виробити доступну для дитячого розуміння мову; по-друге, не можна забувати відмінності дитячої психології від психології дорослої людини і різниці, що виникає звідси, в естетичних оцінках: дітям подобається багато що таке, що майже зовсім не чіпає дорослого; по-третє, доводиться враховувати неоднаковість смаків, інтересів і розуміння залежно від віку юних читачів: психіка дитини змінюється значніше швидше, ніж психіка дорослої людини; по-четверте не можна, випускати з уваги диференціацію дитячих читачів в соціальному відношенні (напр., література для сільських дітей багато в чому має бути іншою, чим для міських) і т. п. Авторові, щоб досягти наміченої мети, потрібно виразно уявляти собі ‒ для якої категорії юних читачів він пише. «Сприйняття дитиною читаної ним книги в набагато більшій мірі обумовлено звичними йому уявленнями про життя, ніж у дорослої людини, яка розвинула в собі здатність до відвернення від навколишнього оточення. Ось чому іноді прекрасні книги, написані для дітей однієї національної культури, виявляються недостатньо відповідними для дітей іншого народу» [52].

Завдання письменника  для дітей ускладнюється ще тим, що йому доводиться бути педагогом: погодитися з вимогами правильного виховання. Це не означає, щоб твори дитячого письменника були просочені мораллю і проповіддю (а цю помилку робили і роблять багато тих, що дуже пишуть для дітей), але в усякому разі автор дитячої книги несе незмірно більшу моральну відповідальність за свій твір, ніж письменник для дорослих [65].

Багато років не стихаюча суперечка навколо питання про  те, чи існує специфіка дитячої  літератури і чи потрібна вона, вирішилось на користь визнання специфіки. Більшість письменників і критиків виступили «за». Як не парадоксально, саму крайню точку зору на специфіку виразив С. Михалков: чи «не краще говорити про естетику мистецтва, що однаково може бути застосована і до літератури для дорослих, і до дитячої літератури» [24, c.46]. Висловлювання С. Михалкова категорично знімає розмову про специфіку. Близька до С. Михалкова Л. Ісарова, яка заперечує специфіку дитячої літератури на тій основі, що автори кращих творів для дітей «не пристосовують свою манеру під дітей», а створюють для них справжні художні твори. Насправді, Ісарова непослідовна у своїх судженнях: у виносці вона робить коментар, що вікова специфіка «обов'язкова в книжках для дошкільників і молодших школярів» [24, с.156].

Незважаючи на очевидну протилежність поглядів, прибічників і супротивників специфіки об'єднує спільність позиції: і ті, і інші прагнуть захистити дитячу літературу як рівноправне мистецтво слова, захистити її від схематизму і спрощеності. Звідси пристрасний заклик С. Михалкова міряти дитячу літературу за законами мистецтва взагалі.

Специфіка дитячої літератури існує і коріння її ‒ в особливостях дитячого сприйняття дійсності, яке  якісно відрізняється від сприйняття дорослої людини. Особливості дитячого сприйняття, його типологічні вікові якості витікають (як про це свідчать роботи Л.С. Виготського [12], А.Т. Парфенова, Б.М. Сарнова) зі своєрідності антропологічних форм дитячої свідомості, які залежать не лише від психофізіологічних чинників але також і від соціальних особливостей дитинства. Дитина ‒ громадська людина, але соціальна основа, на якій розвивається його суспільна свідомість, відрізняється від соціальної основи свідомості зрілої людини: дорослі люди безпосередні члени соціального середовища, а в стосунках дитини з соціальною дійсністю важливу роль грає дорослий посередник. «Справа полягає в тому, ‒ говорить А. Т. Парфенов, автор статті «Про специфіку художньої літератури для підростаючого покоління», ‒ що значна кількість життєвих функцій підростаючого покоління задовольняється, формується і стимулюється дорослими, а це накладає специфічний відбиток і на непрямий і на безпосередній досвід підростаючого покоління» [29]. Чим старша дитина, тим більше самостійна вона в громадських стосунках, тим менше в його положенні соціальної специфіки дитинства.

Специфічність дитячого твору, його форми і зміст, проявляється передусім в жанровій своєрідності.

Насправді, усі жанри, існуючі в «дорослій» літературі, є і в дитячій: роман, повість, розповідь, новела, нарис і т. д. Але очевидно і відмінність між ідентичними жанрами «дорослої» і дитячої літератур. Вона пояснюється відмінністю в жанроформуючих елементах, відмінністю, яка обумовлена специфічною орієнтацією на читацьке сприйняття. Специфічні усі жанроформуючі елементи твору для дітей.

Отже, однією з найважливіших  функцій дитячої літератури є  функція розважальна. Без неї немислимі і усі інші: не зацікавивши дитину, не можна її ні розвивати, ні виховувати і так далі. Не випадково останнім часом учені стали говорити і про гедоністичну роль книги ‒ вона повинна приносити насолоду, задоволення.

Усі учителі по праву  вважають виховну функцію однієї з найголовніших. Саме в книгах знаходиться «азбука моральності», з них багато в чому дитина дізнається, «что такое хорошо и что такое плохо» (В. Маяковський). Але зайва дидактика, як відомо, не завжди йде на користь художності: в кращих творах для дітей мораль, як в народних казках, «ніде відкрито не висловлюється, але витікає з самої тканини оповідання» (В. Пропп).

Менш популярна, але зовсім не менш важлива естетична функція дитячої літератури: книга повинна прищепити істинний художній смак, дитину необхідно знайомити з кращими зразками мистецтва слова. У радянські часи ця функція нерідко приносилася в жертву ідеології, коли школярів і навіть дошкільників примушували заучувати напам'ять жахливі з точки зору естетики, але «ідеологічно правильні» вірші про партію і Жовтень, читати малохудожні оповідання про Ленина і тому подібне. З іншого боку, ознайомлення тільки з кращими, на погляд дорослих, зразками класичної літератури нерідко порушує принцип доступності і в результаті дитина на усе життя, що залишилося, зберігає неприязне відношення до класики. І в цьому випадку, поза сумнівом, величезна роль дорослого, саме він здатний зіграти роль провідника в досягненні дитиною скарбів світової і вітчизняної літератури (навіть не призначеною спочатку для читання).

Не викликає сумнівів пізнавальна функція дитячої літератури : ученими встановлено, що до семи років людина отримує 70% знань і тільки 30% ‒ за усе наступне життя! Відносно художньої літератури пізнавальна функція підрозділяється на два аспекти: по-перше, існує спеціальний жанр науково-художньої прози, де в літературній формі дітям підносяться ті або інші знання (наприклад, природознавська казка В. Бианки). По-друге, твори що навіть не мають пізнавальної спрямованості, сприяють розширенню круга знань дитини про світ, природу і людину.

Величезна роль ілюстрацій в дитячій книзі. Так, для дітей дошкільного віку об'єм ілюстрацій має бути не менше 75%. Не випадково Аліса Л. Керролла говорила: «Який толк у книжці, якщо в ній немає ні картинок, ні розмов?». Один з провідних видів пам'яті ‒ зорова, і зовнішній вигляд книги з дитинства міцно з'єднувався з її змістом (наприклад, важко представити «Пригоди Буратино» А. Толстого або «Чарівника Смарагдового міста» А. Волкова без ілюстрацій Л. Володимирського). Навіть дорослий читач, не кажучи вже про дітей, починає знайомство з книгою саме із зовнішнього її оформлення (чим зараз нерідко зловживають комерційні книговидавці, прагнучі яскравістю обкладинки компенсувати убогість змісту).

Працюючи з дитячою  книгою, не можна не враховувати  і психологічних особливостей сприйняття дитячої (і не лише дитячої) літератури. Це ідентифікація ― ототожнення себе з літературним героєм. Особливо це характерно для підліткового віку, але не лише. Це ескапізм ‒ відхід в уявний світ книги. Активно засуджуваний в епоху соціалізму, абсолютно іншу оцінку він отримав у висловлюванні Дж.P.P.Толкіна: «Хіба слід зневажати людину, яка біжить з темниці, щоб повернутися додому? Чи того, хто, не маючи можливості втекти, думає і говорить про щось, не пов'язане з в'язницею і тюремниками?». Додаючи до свого реального світу світ прочитаних ним книг читач тим самим збагачує своє життя, свій духовний досвід. Особливо схильні до ескапізму прихильники літератури фентезі, і зокрема того ж Дж.P.P.Толкіна: влаштовуючи «хоббітські ігрища», розподіляючи ролі, майструючи мечі і кольчуги, вони нерідко так глибоко занурюються в цей світ, що не просто буває повернутися в реальний (тому, на жаль, нерідкі випадки самогубств серед толкіністів). Отже, і тут багато в чому потрібно знати міру, щоб не загратися остаточно.

Величезну роль у відборі  і сприйнятті художньої літератури грає її компенсаторна функція. По тому, яким книгам віддає перевагу людина, прекрасно видно, чого йому не вистачає в реальній дійсності. Діти, а потім підлітки і молодь, прагнучи здолати повсякденність навколишнього життя, сумуючи за дивом, вибирають спочатку чарівні казки, потім фентезі і фантастику. Жінки, замучені побутом, дітьми і сім'єю, читаючи жіночі любовні романи, ідентифікують себе з героїнею, задовольняють мрію про «прекрасного принца», яскравий і щасливий фінал (незважаючи на шаблонність сюжету, образів, і так далі). Таким чином, за рахунок літератури людина добирає те, чого не вистачає в житті і тим самим також збагачує його.

Спрямованість особистості позначається на відборі книг певних жанрів : молодь, спрямована у майбутнє, віддає перевагу фантастиці; люди старшого покоління, навпаки, ‒  книги про минуле, історичні жанри, мемуари і тому подібне. Повертаючись до дитячої літератури, не можна не відмітити, що традиційно вона ділиться на власне дитячу (книги, написані спеціально для дітей) і дитяче читання, що включає твори, спочатку не адресовані дітям, але що увійшли до круга дитячого читання (казки А.С. Пушкіна, книги Дж.P.P.Толкіна). А чи є зворотний процес? Серед книг, адресованих дітям, ми можемо назвати принаймні дві, що стали і фактом культури дорослих, джерелом натхнення, предметом досліджень і суперечок. Це «Аліса в країні чудес» Л. Керролла (приклад класичний) і книги про Гарі Поттера Дж. К. Ролінг (приклад сучасний).

 

 

1.2 Основні способи перекладу літератури для дітей

 

 

Коло проблем і труднощів  в  області художнього перекладу дуже широке. При перекладі художніх текстів відповідальність перекладача величезна, оскільки його текст стає для читача єдиним. Перекладач прагне до того, що переклад читався так само легко, як оригінал. Природно, він завжди враховує, на кого направлений його переклад, на якого читача. І з цього приводу треба звернути увагу на переклад дитячої художньої літератури. Впродовж багатьох століть відбувається взаємопроникнення різних культур, у тому числі і в області дитячої літератури. Найпоширеніший вид перекладу – це переклад казок. Знайомство дітей з літературою і зі світом починається саме з них. Всім відомі казки братів Грімм, Г.Х. Андерсона, Ш. Пьеро та ін. Більшість читачів знайома з їх перекладами, якість яких має бути дуже високою. Саме тому існує необхідність вивчення перекладів дитячої літератури, виявлення характерних особливостей, труднощів і способів їх подолання.

Перекладач не лише зобов'язаний прекрасно володіти мовою оригіналу  і перекладу, але і зуміти поглянути  на текст очима дитини. Також він, поза сумнівом, має бути гарним психологом і знавцем дитячої душі. Потрібно зуміти знайти, а може, і придумати засоби для передачі ідей і образів. Причому вони мають бути не просто доступні і зрозумілі, вони мають бути близькі дитям. Всім відомо, що діти сприймають деякі речі, предмети і явища абсолютно відмінно від загальноприйнятих уявлень.

Що стосується перекладу  дитячої літератури, то ця тема практично  не висвітлюється у вітчизняному перекладознавстві, у той час  як зарубіжні дослідники вже досить тривалий час розробляють ЇЇ у світлі нових досягнень перекладознавчої науки, хоча і не демонструючи єдиного підходу, оскільки досі не було масштабних спроб систематизувати всі попередні надбання. Як зазначає німецький дослідник Р. Табберт, «якщо центр уваги зараз зміщується саме вбік перекладу, то причиною є не тільки той факт, що літературознавці та лінгвісти стали опікуватись задачами, які раніше були компетенцією лише освітян та знавців бібліотечної справи, але також і вплив пізніших теорій перекладу» [1, с. 304]. Під новими теоріями науковець має на увазі зокрема теорію скопосу Г.Фермеєра. Отже, як показують дослідження, наявна лакунарність теоретичних настанов для перекладу дитячої літератури, що зумовлює суттєві проблеми: не вироблено єдиного підходу до перекладу, не створено достатньої кількості однозначних критеріїв, не згадуючи вже про загальні стратегії. Більш того, перекладачі творів, призначених для дітей, не завжди повною мірою усвідомлюють роль дитячої літератури як явища. Сучасна література, призначена для дітей, стає предметом філологічного аналізу достатньо повільно. Ще більше часу необхідно для усвідомлення потенційного впливу сучасних творів для дітей та юнацтва на формування їхньої мовної свідомості. Попит на переклади дитячої літератури безпосередньо пов'язаний з усвідомленням у суспільстві ролі дитячих книжок як важливого педагогічного інструмента.

Коли дитячі книжки перекладаються, то може виникнути необхідність у  різноманітних припасуваннях з  метою дотримання понять про хороше і погане для дітей, а також для того, щоб перекладений текст відповідав належному рівню складності у цільовій культурі. При перекладі також необхідно зважати на зручність для читання, що є одним з аспектів легкозрозумілості. Зручність для читання передбачає, що текст легко придатний для читання вголос, оскільки дитячі книжки часто зачитують вголос не тільки дорослі, але і діти. Отже, завданням перекладача ще на рівні відтворення структури тексту є уникнення надто довгих та складних для сприйняття синтаксичних конструкцій. При передачі окремих рис авторського стилю, перекладач може стикнутися з проблемою невідповідності цільового тексту нормам дитячої літератури, прийнятим у даному лінгвістичному середовищі, а також, власне, очікуванням читачів. Акцептабельність такого тексту може стати значно нижчою, і це спричинить негативні наслідки для дитячої аудиторії: якщо цікаві та нескладні для читання книжки заохочують дітей читати більше та розвивають зацікавленість у літературі, то складні, незрозумілі книжки часто відштовхують від читання і можуть навіть уповільнити розвиток навичок читання.

Для того, щоб підсумувати  ідеї попередніх дослідників, спробуємо  привести усі вищезгадані принципи, критерії та підходи в єдину систему. Перш за все, ми приймаємо за данність те, що переклад дитячої літератури ‒ це переклад, орієнтований на реципієнта. Безумовно, неможна повністю відкидати вихідне джерело (текст оригіналу) та вихідну культуру, оскільки такі дії призводять не до перекладу, а до адаптації- переказу, обробки тощо. Вважаємо, що переклад дитячої книги повинен доносити до свого читача відчуття чужоземної культури, виконувати не тільки розважальні, а й дидактичні функції. Така книга буде доступна для розуміння за умови врахування специфіки цільової аудиторії. Таких специфічних рис ми виділяємо чотири:

1) Вік. Для зручності можна поділити цільову аудиторію за трьома віковими категоріями:

а) дошкільний/молодший шкільний вік

б) середній шкільний вік

в) старший шкільний вік

2)  Несформованість мовної особистості. Тобто, дитина ще не має того набору здатностей та навичок, який би забезпечував повноцінне та адекватне сприйняття будь-якого тексту.

3)  Недостатня мовна компетенція. Особливо читачі дошкільного та молодшого шкільного віку стикаються з труднощами, пов'язаними із мовною складністю запропонованого їм перекладеного тексту. Ці труднощі можуть бути викликані як надто складним синтаксисом, так і вживанням великої кількості потенційно незнайомих лексичних одиниць. Крім того, діти молодшого віку не завжди розрізняють стильові особливості, не сприймають глибокого підтексту.

4)   Обмежений обсяг знань про навколишній світ. Зокрема це більшою мірою стосується перших двох вікових категорій. Недостатність знань про співвідношення між речами, про оцінки, принципи, ставлення, традиції тощо, а також недостатність енциклопедичних знань призводить до обмеження рівня розуміння.

Для кожної вікової категорії  ми б хотіли запропонувати критерії якісного перекладу дитячих книг. Для перекладу літератури, призначеної  для всіх вікових категорій, виділяємо два основних принципи: перший це загальна акцептабельність, другий ― динамічна еквівалентність (власне, ці критерії підходять також і для перекладу «дорослої» художньої літератури). Про акцептабельність ми вже згадували вище, про динамічну еквівалентність (за визначенням Ю. Найди) слід сказати лише те, що переклад будь-якої дитячої книги має викликати у цільової аудиторії ту саму реакцію, що і оригінал у своїх реципієнтів ‒ сміх, сльози, здивування тощо.

Розглянемо детальніше критерії для кожної вікової категорії. Загальна акцептабельність для першої групи включає в себе:

1)      Структурна  простота (зручність для читання).

2)      Легкозрозумілість.

3)      Гармонія  між малюнками і текстом.

4)   Збереження форми (римовані твори повинні залишатися римованими, звуконаслідовання має передаватися звуконаслідованням, розповсюджені в дитячій літературі прийоми - асонанси та алітерації- повинні бути присутніми і в тексті перекладу).

Критерії для другої групи:

1)      Легкозрозумілість.  Якщо в тексті оригіналу зустрічаються елементи, які можуть бути незрозумілими читачу (назви, історичні події, міфологічні істоти тощо), то ми вважаємо, що перекладач не перевищить своїх повноважень, якщо дасть у примітках роз'яснення або стислий коментар.

2)     Текстуальна  цілісність. Тут ми погодимось з шведським дослідником Г. Клінбергом у тому, що текст оригіналу має передаватися максимально повно. Тут не йдеться про припасування дорослих книг (таких як «Дон Кіхот», «Гаргантюа та Пантагрюель») до потреб дитячої літератури, отже необхідності у скороченнях просто не виникає. Якщо книга написана спеціально для дітей, то автор не допускає згадки того, що розцінюється як табу для дітей.

3)      Функціональна  відповідність. Переклад має включати  в себе не тільки передачу  змістового навантаження усіх елементів тексту, але і повне й точне відтворення їхніх функцій.

4)       Дотримання  педагогічних цілей. Якщо оригінальний  текст несе в собі повчання (а дитячі книги як правило  неможливі без дидактики), якщо  протягом всієї книги реалізується певна настанова, глобальна ідея (наприклад, боротьба добра зі злом), то завданням перекладача є не спотворити цю ідею, донести її до юних читачів хоча б і в завуальованій формі, якщо таким здається задум автора.

Критерії для третьої  групи:

1)      Дотримання принципа «невтручання» - текст оригіналу повинен бути переданий у повному обсязі і без купюр.

2)      Стильова  відповідність. Недопустимо в  ході перекладу змінювати стилістичне  забарвлення тих чи інших елементів.  Також трапляються випадки, що  в тексті оригіналу певні поняття постійно виражаються за допомогою одних і тих самих лексичних одиниць, причому контекстуально можна зрозуміти їх різне емоційне навантаження. У такій ситуації вважаємо за доцільне використовувати якомога більше синонімів з відповідаючим оригіналу ступенем експресивності. Це сприятиме збагаченню словникового запасу та розвитку образного мислення.

3)      Естетичність. Естетичні функції оригінального  твору повинні бути відтворені  у повному обсязі. Сюди ми включаємо  адекватну передачу мовної гри, тропів.

Слід також зазначити, що дотримання критеріїв перекладу  для кожної наступної вікової  категорії не виключає необхідності врахування критеріїв, зазначених для  попередніх категорій.

З усього вищесказаного  можна зробити такі висновки: дитяча література має численні специфічні риси, що виділяють її з-поміж інших літературних підсистем, вона виступає цінним та ефективним інструментом виховання та навчання дитини, сприяє засвоєнню мови, прищеплює літературний смак та розвиває мовне відчуття, дарує естетичне задоволення. Усе це зумовлює необхідність особливо дбайливого ставлення до перекладу творів, призначених для дітей. Аналіз наукової літератури з проблем перекладу дитячої літератури показав, що в цій сфері наявно чимало прогалин, не існує уніфікованого перекладацького підходу, часто не спостерігається чіткого розрізнення між перекладом дитячих творів та їхньою адаптацією, яка була традиційно прийнята у попередніх перекладознавчих школах та передбачала такі методи, як симпліфікацію, пурифікацію, скорочення. Також виявилось, що серед дослідників немає одностайної думки щодо загальних принципів перекладу дитячої літератури, і це відкриває широке поле для подальших розвідок у цьому напрямку. Для того, щоб частково вирішити проблему недостатньої теоретико-методологічної бази перекладу дитячої літератури ми запропонували критеріальну систему, яка базується на принципах акцептабельності та динамічної еквівалентності, передбачає розподіл цільової аудиторії за віком та включає в себе різнопланові критерії перекладу в залежності від вікової категорії, для якої вони передбачені.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

 

Переклад посідає особливе місце у літературному процесі. Кожен вид літератури «обслуговується» певним видом перекладу. Зокрема, художня  література послуговується художнім перекладом. Художній переклад – один з найнаглядніших проявів міжлітературної взаємодії. Фактично він є основною частиною національно-літературного процесу, оскільки виступає посередником між літературами. Без нього неможливо було б говорити про міжлітературний процес у всій його повноті. Художній переклад – особливий вид перекладу. Художній переклад – відображення думок і почуттів автора прозового або поетичного першотвору за допомогою іншої мови, перевтілення його образів у матеріал іншої мови.