Особливості формування та напрямки використання позикових фінансових ресурсів підприємства. 2

РІВНЕНСЬКИЙ ІНСТИТУТ СЛОВ’ЯНОЗНАВСТВА

КИЇВСЬКОГО  СЛАВІСТИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ 

КАФЕДРА: “ЕКОНОМІКИ ТА БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ” 
 
 
 

Курсова робота з дисципліни:

“Фінанси підприємства”

на тему:

“ Особливості формування та напрямки використання позикових фінансових ресурсів підприємства ” 

Варіант №6 
 
 

Виконав: студент ІІI курсу

  факультету МЕВ та Б

  спеціальності “Фінанси та кредит”

  академічної групи ФК-081

Дзех  Ю. В.

Перевірив:

доц. Нікшич Світлана Міланівна  
 
 
 
 
 
 
 

РІВНЕ 2010

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Особливості формування та напрямки використання позикових фінансових ресурсів підприємства…………………………………………...5
1. Джерела формування та способи залучення позикового капіталу…….5
2. Значення позикового капіталу і політика його формування………….13
3. Особливості використання позикових фінансових ресурсів………..20
2. Розрахунково-практичний розділ…………………………………………...25
1. Вихідні дані до виконання розрахунково-практичного розділу курсової роботи……………………………………………………………………...25
2. Виробничо-економічний план як основа фінансового планування…..27

2.2.1 Планування виробничої програми і визначення потреби підприємства в основному капіталі……………………………………..27

2.2.2 Планування поповнення амортизаційного фонду на підприємстві. Обґрунтування економічно доцільного методу нарахування амортизації………………………………………………………………...28

2.2.3 Визначення потреби підприємства в оборотному капіталі з використанням методики нормування оборотних засобів……………..31

2.2.4 Бюджет  поточних затрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції……………………………………………………...33

2.2.5 Планова  калькуляція ціни одиниці продукції  підприємства…….35

Висновки…………………………………………………………………………36

Список використаної літератури……………………………………………….38 

Вступ

     Актуальність  проблеми. Ефективна фінансова діяльність підприємства неможлива без постійного залучення позикових коштів,  їх використання в обороті  підприємства  зумовлене,  з  одного  боку,  об’єктивною необхідністю, а саме: невідповідністю у часі між надходженнями коштів та  витратами,  сезонністю  виробництва,  впровадженням  інвестиційних проектів, які потребують значних обсягів вкладень за декілька років; з іншого боку, за допомогою позикових коштів забезпечується розширення виробничо-господарської діяльності,  оновлення технічної бази, використання ефекту фінансового лівериджу та ін.

     Залучення  позикового  капіталу  дозволяє  суттєво  розширити  обсяг господарської  діяльності  підприємства,  забезпечити  більш  ефективне використання  власного  капіталу,  прискорити формування  цільового фінансування і на цій підставі підвищити ринкову вартість підприємства. У  зв’язку  з  цим  особливого  значення  набуває  проблема  джерел формування та способів залучення позикового капіталу.

     Аналіз  останніх наукових досліджень  і публікацій. Дослідження економічної категорії «капітал» здійснюється протягом багатьох  століть. Однак додаткового імпульсу ці дослідження набули у другій половині ХХ ст., коли науковці і практики почали ідентифікувати інтелектуальну складову процесу виробництва. У міру зростання  її ролі у створенні вартості почали формуватися нові моделі управління капіталом, які полягали у визначенні джерел формування  і  способів залучення капіталу . Зокрема, дослідженням даної проблематики займалися О.М. Ананьєва, В.Ю. Бодаковського, Л.П. Довгань, В.Б. Ісмаїлов, М.М. Забаштанський. Проте задача визначення джерел формування та способів залучення позикового капіталу потребує визначення різних форм залучення капіталу, аналізу  їх переваг  та  недоліків,  способів  залучення  як  із  зовнішнього середовища, так і з внутрішнього, класифікації позикових коштів, адже вони характеризуються різними ознаками. Отримані  результати можуть  бути  покладені  в  основу  прийняття управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел залучення позикових коштів, які забезпечують потребу підприємства в позичковому капіталі.

     Метою роботи є надати ґрунтовні рекомендації щодо виробу джерел формування  та  способів  залучення  позикового  капіталу  різними підприємствами.

1. Особливості формування та напрямки використання позикових  фінансових ресурсів підприємства

1.1 Джерела формування та способи залучення позикового капіталу 

     Для  будь-якого  підприємства принципове значення має віддача у формі прибутку використання  як  власних,  так  і  залучених  коштів. Якщо підприємство у  своїй діяльності використовує як власний, так і залучений капітал, то дохідність власного капіталу може бути підвищена за рахунок банківських кредитів. Використання залученого капіталу дає змогу підприємству нарощувати економічний потенціал  і забезпечити ефективніше використання власного капіталу , а отже, підвищити ринкову вартість капіталу . Позиковий  капітал  підприємства  складається  з  довгострокових  і поточних зобов’язань, забезпечень наступних витрат і платежів та доходів майбутніх періодів [1].

     Згідно  з П(С)БО  11,  зобов’язання  характеризують  заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди [2].

     На  рис. 1 наведено склад зобов’язань та характеристика їх елементів.

Рис.  1. Склад  зобов’язань  підприємства

     Залучений капітал,  у  вигляді позикових  коштів можливо  здобувати, використовуючи зовнішнє та внутрішнє залучення [3]. Способи залучення позичкового  капіталу узагальнено на рис. 2.

     Рис. 2. Способи  залучення позикового капіталу

     Отже, є два способи залучення позикового капіталу [4-5], які в свою чергу  можуть мати різні джерела формування. Зовнішні джерела позичкових коштів  складаються  з двох підгруп –  зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу (рис. 3) .

     Рис. 3. Зовнішні джерела створення позикового фінансового капіталу підприємства

     Внутрішні  джерела  позикових  коштів,  до  яких  входять  позикові фінансові  ресурси,  утворюються  за  рахунок  відстрочених  зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов’язань (рис. 4).

     Рис. 4. Зовнішні джерела створення позикового фінансового капіталу підприємства

     Отже, однією  з форм  залучення довгострокового  капіталу  є  випуск облігаційних  позик. Акціонерне  товариство має  право  розміщувати, облігації відповідно до рішення ради директорів,  якщо  інший порядок не визначено його статутом. Облігація засвідчує право власника вимагати її  погашення  та  процентів  або  номінальної  вартості  за  дисконтною облігацією у встановлений термін. Погашення  облігацій може  здійснюватися  у  грошовій формі  або майном відповідно до рішення про їх випуск. Товариство може  випускати  облігації,  які  забезпечені  відповідним майном; облігації під забезпечення, яке надає третя особа; облігації без забезпечення. Випуск облігацій без забезпечення дозволяється товариству після трьох років діяльності та за умови двох річних балансів.

     Облігації можуть бути іменними або на пред’явника. Товариство може обумовити можливість довгострокового погашення облігацій за бажанням їх власника.

     Товариство  не може розмішувати облігації, які  можуть концентруватися в  акції,  якщо  кількість,  оголошених  акцій  належить,  відповідним  категоріям і типам, право на придбання яких надають такого роду цінні папери.

     Підприємство  може  отримати  кредити  в  комерційних  банках  під забезпечення векселів або  інших боргових цінних паперів. Повернення підприємством  таких  кредитів  здійснюється  з  поточних  рахунків підприємства або за рахунок коштів, отриманих банком від дебіторів під час оплати векселів (заставлених). Підприємство несе відповідні витрати за  залучення  капіталу . Ці  витрати пов’язані  із  сплатою  процентів  за кредитами і позиками.

     Фінансові довгострокові зобов’язання можуть бути конвертовані і не конвертовані. Довгострокові  конвертовані  зобов’язання  пов’язані  з кредитами і позиками [6], які підприємство отримало на умовах, згідно з якими у  випадку  їх  непогашення у  визначений  термін, до  кредиторів переходить певна кількість акцій або вони володітимуть частиною вкладу до статутного капіталу .

     Довгострокові неконвертовані  зобов’язання не пов’язані  з певними умовами надання  кредиторам прав на отримання  акцій  або  володіння частиною статутного капіталу в разі неповернення кредитів і позик.

     Отже,  авторами  здійснено  порівняння  довгострокових  кредитів  з фінансуванням  за допомогою емісії корпоративних облігацій, доцільно відзначити такі переваги:

     -  підприємство  не  несе  витрат  на  розміщення  та  оплату  послуг фінансових посередників у випадку випуску документальних емісійних цінних паперів;

     -  у  разі  довгострокового   погашення  облігацій  підприємство  не заплановано  вилучає з обігу кошти, що  обмежує його фінансові можливості на даному етапі;

     -  ймовірність  здійснити  ефективну   емісію  облігацій  є  невеликою,  особливо для новостворених підприємств;

     -  термін отримання кредиту   від банку  з моменту його  оформлення завжди коротший порівняно  з надходженням коштів з фондового  ринку. Короткостроковий позичковий  капітал  залучається  підприємством відповідно до кредитного договору , укладеного з банками [7]. У бухгалтерському балансі короткострокові кредити і позики відображаються як короткострокові зобов’язання зі строком погашення протягом 12 місяців. Вони є джерелом покриття оборотних активів.

     Позики  можуть  бути  у  вигляді  облігацій:  привілейованих  акцій; фінансових  векселів;  інших  боргових  цінних  паперів. Позиками вважаються і суми до сплати за фінансовий лізинг.

     Використання залученого капіталу дає змогу підприємству нарощувати економічний потенціал  і забезпечити ефективніше використання власного капіталу , а отже, підвищити ринкову вартість підприємства.

     Різні джерела й умови формування капіталу  позичковими коштами обумовлюють  доцільність  проведення  авторами  порівняльної  оцінки ефективності залучених коштів.

     Основою такої оцінки може бути розрахунок вартості залучених коштів за складовими. Оцінка вартості залученого капіталу має ряд особливостей, а саме:

     - залучення додаткового капіталу завжди супроводжується збільшенням вихідних грошових потоків на підприємстві. Це збільшення пов’язане зі сплатою процентів за обслуговування позичкового капіталу і з погашенням основного  боргу . Крім  того,  це  пов’язано  з  кредитним  і процентним ризиком;

     -  вартість  позичкового капіталу  пов’язана  з оцінкою  кредитоспроможності   позичальника  з боку банку  . Чим  вища кредитоспроможність  підприємства  за  оцінкою   кредитора,  тим  нижча  вартість  залученого капіталу ,  оскільки  кредит під мінімальну процентну  ставку надається тільки першокласним позичальникам;

     -  урахування  впливу  суми,  пов’язаної  з  обслуговуванням  боргу  (проценти за кредит), впливає  на розмір оподаткованого прибутку  і податку на прибуток. Це пов’язано  з тим, що виплати по обслуговуванню боргу відносять  до  витрат  виробництва  і  цим  збільшують  валові  втрати  і зменшують податок на прибуток.

     Залучення капіталу у формі випуску облігацій  забезпечує акціонерному товариству такі переваги [8]:

     -  емісія  облігації  не  веде  до  втрати  контролю  над  управлінням товариством (порівняно з випуском акцій);

     - облігації можуть бути емітовані  на відносно невисоких фінансових  зобов’язаннях  за процентами  (порівняно  з процентами  за  банківський кредит або дивіденди за акціями);

     -  облігації мають  більшу можливість  розповсюдження,  ніж  акції  завдяки  зменшенню рівня ризику  для  інвесторів, оскільки  забезпечені  майном товариства.

     Одночасно емісія облігацій має і негативні  наслідки для акціонерного товариства:

     - облігації не можуть бути емітовані для формування статутного капіталу і покриття тимчасової нестачі грошових коштів;

     -  емісія  облігацій  пов’язана   зі  значними  додатковими   витратами емітента:  емісію облігацій   на  велику  суму  в  змозі   здійснювати  тільки великі акціонерні товариства (корпорації);

     - після випуску облігацій унаслідок  зміни кон’юнктури фінансового  ринку середня ставка позичкового  процента по облігаціях  інших  емітентів може знизитися, а  це негативно впливає на досліджуваного  емітента.

     Отже  за  умов  сучасного  вітчизняного фінансового  ринку  емісія корпоративних  облігацій  поки що  вигідна  для  високорентабельних акціонерних компаній.

     Внутрішня  кредиторська  заборгованість  являє  собою  безкоштовне джерело фінансування підприємства. Сума цієї  заборгованості  умовно може  бути  прирівняна  до  власного  капіталу . Однак  вона  спричиняє зниження вартості підприємства, а отже і обсягу випуску продукції і як наслідок зниженню прибутку підприємства. З урахуванням оцінки вартості окремих складових позичкового капіталу і питомої ваги кожного елемента у  загальній  сумі  визначається  середньозважена  вартість  позичкового капіталу .

     Вартість  фінансового лізингу визначається на основі ставки лізингових платежів. Оцінюючи таку сучасну форму залучення фінансового кредиту, підприємство має врахувати, що вартість фінансового лізингу не повинна, з одного боку , перевищувати вартість банківського кредиту , а з іншого – використання фінансового лізингу має супроводжуватися зниженням його вартості.

     Залучення у господарський оборот банківських  кредитів, кредиторської заборгованості, інвестиційних внесків працівників, орендної плати [6] та інших позикових  коштів є нормальним явищем діяльності підприємства. Господарська практика свідчить, що ефективність використання залучених коштів, зазвичай, більша ніж ефективність використання власного капіталу [9;  10]. Це  пояснюється,  насамперед,  підвищенням  відповідальності суб’єктів  господарювання  перед  кредиторами  за  повернення  боргу  у встановлений термін.

     Використання  у необхідних розмірах короткострокових кредитів банку створює  для  підприємства  умови щодо  підвищення  ефективності використання фінансових ресурсів  [11], оскільки потреби  в оборотних  коштах,  які  носять  тимчасовий  характер,  покриваються  за  рахунок кредитів.

     Залучення  в  оборот  позикового  капіталу  в  розумних  розмірах  та ефективне  його використання сприяють поліпшенню фінансового стану, і навпаки, якщо підприємство залучає в свій оборот позиковий капітал у розмірах, що  економічно  не  обґрунтовані,  то  це може  призвести до погіршення фінансового стану [12].

     1.2 Значення позикового капіталу і політика його формування 

     Позичковий  капітал – це сума вільних грошей, які надаються їх власником у  тимчасове користування іншій особі (підприємцю) з метою отримання відсотку.

     У процесі розвитку підприємства в  міру погашення його фінансових зобов’язань  виникає потреба в притягненні  нових позикових засобів. Джерела  і форми залучення позикових  засобів підприємством дуже різноманітні. Позикові засоби, що залучаються підприємством, класифікують за нижченаведеними ознаками [2, 54].

     За  цілями залучення позикові засоби поділяють  на:

     1. Позикові засоби, що залучаються  для забезпечення відтворення  поза оборотних активів;

     2. Позикові засоби, що залучаються для поповнення оборотних активів;

     3. Позикові засоби, що залучаються  для задоволення інших господарських  або соціальних потреб;

     За  джерелами залучення позикові засоби поділяють на:

     1. Позикові засоби, що залучаються  із зовнішніх джерел;

     2. Позикові засоби, що залучаються  з внутрішніх джерел.

     За  періодом залучення позикові засоби поділяють на:

     1.  Позикові засоби, що залучаються  на довгостроковий період;

     2.  Позикові засоби, що залучаються  на короткостроковий період.

     За  формами залучення позикові засоби поділяють на:

     1.   Позикові засоби, що залучаються  в грошовій формі;

     2.   Позикові засоби, що залучаються  у формі устаткування;

     3.   Позикові засоби, що залучаються  в товарній формі; 

     4. Позикові засоби, що залучаються  в інших матеріальних або нематеріальних формах.

     За  формами забезпечення позикові засоби поділяють на:

     1.   Незабезпечені позикові засоби;

     2.   Позикові засоби, забезпечені порукою  або гарантією; 

     3.   Позикові засоби, забезпечені заставою.

     До  складу позичкового капіталу належать також зобов'язання, які відображаються за розділом «Доходи майбутніх періодів». У цій статті показуються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів.

     На  кожному підприємстві організовується  управління залученням позикових засобів. У процесі цього управління розв’язується  багато завдань, що визначає необхідність розробки спеціальної фінансової політики на підприємствах, які використовують значний обсяг позикового капіталу.

     Політика  залучення позикових засобів  є частиною загальної фінансової стратегії, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення  позикового капіталу з різних джерел відповідно до потреб розвитку підприємства [1, 67].

     Процес  формування політики залучення підприємством  позикових засобів включає такі основні етапи:

     1. Аналіз залучення і використання  позикових засобів у попередньому  періоді. 

     Метою такого аналізу є виявлення обсягу, складу і форм залучення позикових  засобів підприємством, а також оцінка ефективності їх використання.

     На  першому етапі аналізу вивчається динаміка загального обсягу залучення  позикових засобів в періоді, що аналізується, темпи цієї динаміки порівнюються з темпами приросту суми власних фінансових ресурсів, обсягів операційної та інвестиційної діяльності, загальної суми активів підприємства.

     На  другому етапі аналізу визначаються основні форми залучення позикових  засобів, аналізуються в динаміці такі показники як питома вага сформованого фінансового кредиту, товарного кредиту і внутрішньої кредиторської заборгованості в загальній сумі позикових засобів, що використовуються підприємством.

     На  третьому етапі аналізу визначається співвідношення обсягів позикових  засобів за період їх залучення. У  цих цілях проводиться відповідне угруповання позикового капіталу, вивчається динаміка співвідношення коротко- і довгострокових позикових засобів і їх відповідність обсягу оборотних і поза оборотних активів, що використовуються підприємством.

     На  четвертій стадії аналізу вивчається склад конкретних кредиторів підприємства й умови надання ними різних форм фінансового і товарного кредитів.

     На  п’ятій стадії аналізу вивчається ефективність використання позикових  засобів у цілому й окремих  їх форм на підприємстві. У цих цілях використовуються показники оборотності та рентабельності позикового капіталу. Перша група даних показників порівнюється, в процесі аналізу, із середнім періодом обороту власного капіталу.

     Результати  проведеного аналізу є основою  оцінки доцільності використання позикових засобів на підприємстві у сформованих обсягах і формах.

     2. Визначення цілей залучення позикових  засобів у майбутньому періоді. 

     Основними цілями залучення позикових засобів  підприємствами є:

     а) поповнення необхідного обсягу постійної  частини оборотних активів;

     б) забезпечення формування перемінної частини  оборотних активів;

     в) формування недостатнього обсягу інвестиційних  ресурсів;

     г) забезпечення соціально-побутових  потреб своїх робітників;

     3. Визначення граничного обсягу  залучення позикових засобів.

     Максимальний  обсяг даного залучення диктується двома основними умовами:

     1) Граничним ефектом фінансового  лівериджу. При цій умові обсяг  власних фінансових ресурсів  формується на попередньому етапі,  загальна сума власного капіталу, що використовується, може бути визначена заздалегідь. Стосовно неї розраховується коефіцієнт фінансового левериджу (коефіцієнт фінансування), при якому його ефект буде максимальним. З урахуванням суми власного капіталу в майбутньому періоді і розрахованого коефіцієнта фінансового левериджу обчислюється граничний обсяг позикових засобів, що забезпечує ефективне використання власного капіталу;

     2) Забезпеченням достатньої фінансової  стійкості підприємства. Вона повинна  оцінюватися не тільки з позицій  самого підприємства, але і з позицій можливих його кредиторів, що забезпечить згодом зниження вартості залучення позикових засобів.

     З урахуванням даних вимог підприємство установлює ліміт використання позикових  засобів у своїй господарській  діяльності.

     4. Оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел.

     Така  оцінка проводиться в розрізі  різних форм позикового капіталу, що залучається  підприємством із зовнішніх і  внутрішніх джерел. Результати такої  оцінки є основою розробки управлінських  рішень щодо вибору альтернативних джерел залучення позикових засобів, що забезпечують задоволення потреб підприємства у позиковому капіталі.

     5. Визначення співвідношення обсягу  позикових засобів, що залучаються  на коротко- і довгостроковій  основі.

     На  довгостроковий період позикові засоби залучаються, як правило, для розширення обсягу власних основних засобів і формування відсутнього обсягу інвестиційних ресурсів. На короткостроковий період позикові засоби залучаються для всіх інших цілей [3, 81].

     Метою даних розрахунків є встановлення термінів використання позикових засобів, що залучаються для оптимізації співвідношення довго- і короткострокових їх видів. У процесі цих розрахунків визначається повний і середній термін використання позикових засобів.