Особливості формування та обліку нематеріальних активів в умовах ринкових відносин

ЗМІСТ

РОЗДІЛ А. ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ………………………………………….  4

ВСТУП.................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. економічна сутність предмету та об’єкту бухгалтерського обліку.....................................................................6

1. Загальна характеристика предмету бухгалтерського обліку....................6

1.2 Формування процесу розширеного відтворення (виробництво, розподіл, обмін, споживання)..........................................................................................7

3. Окреме господарство, як основна ланка бухгалтерського обліку..........10
4. Поняття господарських засобів підприємства та джерел їх утворення.......................................................................................................13
5. Інвестиції, як уособлені об'єкти бухгалтерського обліку........................17
6. Особливості формування та обліку нематеріальних активів в умовах ринкових відносин..........................................................................................26
7. Особливості формування господарських засобів підприємства в сучасних умова...............................................................................................28

ВИСНОВКИ......................................................................................................32

РОЗДІЛ Б. ПРАКТИЧНИЙ РОЗДІЛ……………………………………………33

Список використаних джерел.......................................................52

ВСТУП

Питання визнання бухгалтерського обліку наукою постало на теренах України, яка входила до складу Російської Імперії, більше ніж 100 років тому. До цього часу серед науковців не існує згоди з цього питання. Одні стверджують, що бухгалтерський облік є наукою, інші – що це лише прикладна частина науки економіки, галузь застосування наукових знань. Дане питання залишається все ще не вирішеним, оскільки жодна із сторін не може переконати іншу у істинності своїх тверджень. Але разом з тим це питання є досить важливим на сучасному етапі розвитку облікової системи в Україні. Від того, чи визнають бухгалтерський облік наукою, чи ні – залежить майбутнє української системи бухгалтерського обліку. Яка позиція буде домінуючою в якості вихідної точки в розвитку обліку, в такому напрямі він і розвиватиметься. Гіпотезою дослідження є твердження, що статус науки дасть поштовх до більш фундаментальних та концептуальних досліджень в порівнянні із простим вирішенням практичних питань обліку. Проте слід зазначити, що бухгалтерський облік є не лише наукою, а і практичною діяльністю, що зумовлює його особливість. На мою думку, саме це засвідчує актуальність теми дослідження

Метою дослідження є визначення предмету та об’єкту бухгалтерського обліку як науки.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

• розглянути  визначення, предмет, об’єкт та основні складові бухгалтерського обліку як науки;
• вивчити формування процесу розширеного відтворення;
• охарактеризувати окреме господарство, як основну ланку бухгалтерського обліку;
• висвітлити поняття господарських засобів підприємства та джерел їх утворення;
• розглянути проблеми формування та обліку нематеріальних активів в умовах ринкових відносин.

Об’єкт дослідження – процес формування  предмету та об’єкту бухгалтерського обліку.

Предмет дослідження – теоретичні та методичні аспекти формування предмету та об’єкту бухгалтерського обліку як науки.

В ході написання курсової роботи використані наступні методи: аналітичний, статистичний та балансовий.

РОЗДІЛ А. ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ

1. економічна сутність предмету та обєкту бухгалтерського обліку

1.1. Загальна характеристика предмету бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік займається не тільки веденням бухгалтерських рахунків, а й включає планування, підготовку бюджетів, контроль і концентрацію уваги керівництва, оцінку, огляд діяльності й аудит. Він здійснюється в масштабах кожної держави. Та найбільш характерним об'єктом його застосування є підприємство - державне, спільне, колективне, приватне, де щоденно відбувається велика кількість господарських операцій, які вносять зміни у склад господарських засобів і їх джерел, за використанням яких необхідний контроль.

Засоби господарства становлять його матеріальну основу. Без знання їх складу, розміщення та джерел утворення неможливо управляти виробництвом. Засоби господарства групуються як за видами й розміщенням, так і за джерелами утворення та за призначенням.

У вітчизняній економічній літературі при визначенні предмета наявні різноманітні підходи, проте найбільш поширені три концепції: кругообігу, процесу розширеного відновлення та фактів господарської діяльності. Конкретизація двох перших на рівні підприємства зводиться, як правило, до того, що найчастіше в традиційній вітчизняній теорії бухгалтерського обліку його предметом вважається стан господарських засобів (майна) підприємства та використання (зміни, факти, процеси) господарських засобів при здійсненні господарської діяльності. Третя концепція пов’язує факти зі змінами у складі господарських засобів та величиною джерел їх формування .

Відтак предметом бухгалтерського обліку є засоби господарства і господарські процеси.

Предметом бухгалтерського обліку є окремі сторони багатогранного процесу розширеного відтворення: господарські факти, явища і процеси (операції), що зумовлюють рух господарських засобів, а також джерел їх утворення. Предмет бухгалтерського обліку охоплює весь процес відтворення - тобто виробництво, розподіл, обіг та споживання. Так, на цукровому заводі предметом бухгалтерського обліку є процес виробництва, реалізації цукру тощо; на машинобудівельному підприємстві - процес виробництва машин, обладнання тощо та їх відтворення. Таким чином, предмет бухгалтерського обліку вивчає стан і використання засобів підприємства в процесі господарської діяльності та джерел їх утворення.

Об'єктами бухгалтерського обліку підприємства є господарські засоби й джерела господарських засобів.

Об'єкти бухгалтерського обліку є дуже різноманітними. Це цілий комплекс процесів і операцій, пов'язаних з виробничою та фінансово-господарською діяльністю, збереженням майна, ефективним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Без чітко визначених об'єктів неможлива реалізація предмета бухгалтерського обліку.

Об’єкти бухгалтерського обліку традиційно визначаються як складові його предмета. Мало того, поширене твердження, що поняття „предмет” та „об’єкт” рівнозначні, але об’єкт обліку, як поняття, – це частина предмета, його конкретизація стосовно окремої ланки господарства.

Об'єкти бухгалтерського обліку можна розподілити на активи, зобов’язання, власний капітал.

2. . Формування процесу розширеного відтворення (виробництво, розподіл, обмін, споживання)

Бухгалтерський облік здійснюється в усіх ланках народного господарства — на підприємствах, в організаціях, установах як виробничої, так і невиробничої сфери і служить для спостереження і контролю за їхньою діяльністю. Кожне підприємство (організація, установа) має певне майно — господарські засоби (будівлі, споруди, устаткування, матеріальні та інші ресурси), які утворюються за рахунок певних джерел (сукупності вкладень засновників, прибутку, позикових коштів тощо). Контроль за наявністю і рухом, а також доцільним використанням засобів у кожному господарстві здійснюється за допомогою бухгалтерського обліку. Отже, господарські засоби, що перебувають у розпорядженні окремих підприємств, і джерела їх формування є об'єктом бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета [1].

Процес розширеного суспільного відтворення ґрунтується на єдності виробництва суспільного продукту (необхідних суспільству матеріальних благ), його розподілу, обміну (обігу) і споживання. Процес виробництва, тобто створення суспільного продукту, здійснюється у ланках виробничої сфери (промисловість, сільське господарство, будівництво тощо). В бухгалтерському обліку відображаються матеріальні, трудові та фінансові затрати на виробництво цього продукту. Таким чином, суспільний продукт і затрати на його виробництво є об'єктом бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета.

Створений у процесі виробництва суспільний продукт підлягає розподілу. Частина його спрямовується на відтворення спожитих у процесі виробництва предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо), а також на відтворення засобів праці (основних засобів) шляхом повного їх відновлення. Друга частина суспільного продукту спрямовується для оплати праці робітників і службовців; на створення загальнодержавних фондів споживання (у вигляді відрахувань до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, сплати податків від прибутку та інших платежів до бюджету тощо); на створення фонду накопичення (прибутку підприємства). Розподіл суспільного продукту суворо контролюється за допомогою бухгалтерського обліку. В обліку відображаються затрати праці і винагорода, що належить кожному працівникові, контролюються розрахунки з бюджетом по податках та інших платежах, з Пенсійним фондом та Фондом соціального страхування по відрахуваннях, з фінансовими та іншими органами.

Отже, процес розподілу суспільного продукту і зобов'язання та розрахунки, що виникають при цьому, є об'єктом бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета. .

Для забезпечення безперервності процесу виробництва створений суспільний продукт підлягає обміну (реалізації). Цей обмін здійснюється у формі купівлі-продажу. Обмін — це процес передачі суспільного продукту від виробника до споживача і є формою взаємозв'язку різних господарюючих суб'єктів. У процесі купівлі-продажу виникають певні витрати, пов'язані з транспортуванням, зберіганням, реалізацією тощо. Крім того, товарно- грошовий обіг зумовлює різні розрахункові взаємовідносини між постачальниками, покупцями, банками по кредитах, з бюджетом та ін.

Звідси, процес обігу суспільного продукту, грошові кошти та розрахунково-кредитні операції, що виникають при цьому, є об'єктами бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета.

Із сфери товарного обігу суспільний продукт надходить у сферу споживання (завершальна стадія розширеного суспільного відтворення). Споживання поділяються на виробниче, невиробниче і особисте. Виробниче споживання характеризує використання частини суспільного продукту у вигляді засобів виробництва (засобів праці і предметів праці) для потреб виробництва (створення матеріальних благ) і в бухгалтерському обліку відображається як органічна частина процесу виробництва. Невиробниче споживання здійснюється у ланках невиробничої сфери, призначених для задоволення потреб суспільства (державне управління й оборона країни, освіта, культура, охорона здоров'я тощо). Суспільний продукт у цій сфері споживається повністю і вибуває із кругообігу засобів у народному господарстві. Об'єктами бухгалтерського обліку у невиробничій сфері є бюджетні асигнування, тобто кошти, виділені із державного бюджету для забезпечення діяльності цих ланок народного господарства, і контроль за доцільністю їх використання.

Ознайомлення з основними об'єктами бухгалтерського обліку в процесі розширеного суспільного відтворення дає змогу узагальнити їх і дати визначення предмета бухгалтерського обліку в широкому його розумінні.

Предметом бухгалтерського обліку є процес розширеного суспільного відтворення (виробництва, обміну і невиробничого споживання суспільного продукту), а також використання господарських засобів у цих процесах, які узагальнюються у грошовому вимірнику, для надання інформації, необхідної для управління і контролю.

В окремих ланках народного господарства (підприємствах, організаціях, установах) об'єкти бухгалтерського обліку визначаються виконуваними ними функціями у процесі суспільного відтворення. Так, на підприємствах виробничої сфери об'єктами бухгалтерського обліку є господарські засоби та їх використання в процесі постачання, виробництва і реалізації, розрахунково-кредитні відносини, що виникають при цьому, а також фінансові результати діяльності.

Керівництво будь-яким господарством неможливе без добре налагодженого обліку і насамперед — бухгалтерського. Тому кожне господарство має закінчену систему бухгалтерського обліку, який охоплює всі засоби і процеси, забезпечує необхідною інформацією всі рівні управління.

3. . Окреме господарство, як основна ланка бухгалтерського обліку

Підприємство є основною ланкою господарства країни і в Україні здійснює свою діяльність згідно Закону України “Про підприємства в Україні” (1991 рік). Згідно Закону, підприємство – це самостійний господарюючий суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Підприємства є первинними ланками народного господарства, їхня господарська діяльність відображається в поточному обліку.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації [2].

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації:

• введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;
• користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;
• ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;
• самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися[3].

Підприємство самостійно:

• визначає облікову політику підприємства;
• обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;
• розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;
• затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;
• може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів [4].

Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер):

• забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності;
• організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;
• бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;
• забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідальність за бухгалтерський облік господарських операцій, пов'язаних з ліквідацією підприємства, включаючи оцінку майна і зобов'язань підприємства та складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності, покладається на ліквідаційну комісію, яка утворюється відповідно до законодавства [4].

4. . Поняття господарських засобів підприємства та джерел їх утворення

Господарські засоби підприємства — матеріали і фінансові ресурси, які утворюються за рахунок відповідних джерел (внесків засновників, прибутку, позики та ін.). Для ефективного управління аптечними фармацевтичними закладами (ФП) потрібна інформація про господарські засоби, які знаходяться в розпорядженні підприємства, про їх розміщення і функціонування, а також про джерела їх формування і цільове призначення.

Виходячи з цього, господарські засоби розподіляють на групи за складом і розміщенням, за функціональною участю в процесі діяльності, за джерелами формування і цільовим призначенням.

Для управління діяльністю необхідна інформація про господарські засоби, що є наявними у розпорядженні підприємства, їх розміщення та функціонування, а також щодо джерел їх утворення та цільового призначення. Тому господарські засоби підприємства групують:

− за складом і розміщенням;

− за джерелами утворення (формування) та цільовим призначенням.

І. За складом і розміщенням господарські засоби поділяються на засоби виробництва та засоби в сфері обігу.

Засоби виробництва залежно від виконуваної функції в процесі виробництва поділяються на засоби праці та предмети праці. До засобів праці відносяться необоротні активи, зокрема нематеріальні активи, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції та інші необоротні активи.

Предмети праці складає частина оборотних засобів у вигляді виробничих запасів (сировина, паливо, енергія, запасні частини) та незавершеного виробництва.

До засобів обігу відносяться готова продукція, виготовлена підприємством і призначена для реалізації (набуває форми товару), грошові кошти, що знаходяться в касі підприємства, на поточному, валютному та інших рахунках в банках, та засоби в розрахунках, до яких відноситься заборгованість інших підприємств, організацій та осіб даному підприємству, тобто дебіторська заборгованість.

ІІ. За джерелами утворення (формування) виділяють:

2.1. Джерела власних засобів.

2.1.1. Власний капітал:

а) статутний капітал;

б) пайовий капітал;

в) додатковий капітал;

г) резервний капітал;

д) нерозподілений прибуток;

2.1.2. Забезпечення майбутніх  витрат і платежів:

а) забезпечення виплат відпусток;

б) додаткове пенсійне забезпечення;

в) забезпечення наступних витрат та платежів;

г) цільове фінансування та цільові надходження;

2.1.3. Доходи майбутніх  періодів.

2.2. Джерела залучених (позичених) засобів.

2.2.1. Довгострокові зобов’язання:

а) довгострокові кредити банків;

б) інші довгострокові фінансові зобов’язання;

в) інші довгострокові зобов’язання;

2.2.2. Поточні зобов’язання:

а) короткострокові кредити банків;

б) кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги;

в) поточні зобов’язання за розрахунками;

г) інші поточні зобов’язання, в тому числі доходи майбутніх періодів, що будуть покриті протягом операційного циклу або 12 місяців з дати балансу [5].

Статутний капітал утворюється за рахунок сукупності вкладень (в грошовому вимірі) власників (учасників) до майна підприємства для забезпечення його діяльності, передбаченої установчими документами  (статутом).

Пайовий капітал утворюється за рахунок пайових внесків членів товариства і надалі збільшується за рахунок власного прибутку.

Додатковий капітал створюється в процесі діяльності підприємства за рахунок дооцінки активів, вартості безплатного надходження майна від інших юридичних та фізичних осіб та інших джерел.

Резервний капітал створюється за рахунок прибутку підприємства з метою усунення можливих в майбутньому тимчасових фінансових труднощів та забезпечення нормальної роботи підприємства [6].

Нерозподілений прибуток – сума чистого прибутку, що залишається в господарському обороті підприємства після сплати в бюджет та позабюджетні фонди податків та інших обов’язкових платежів і розподілу відповідної суми прибутку між власниками (учасниками) підприємства.

Забезпечення наступних витрат та платежів є джерелом коштів, призначених для покриття передбачуваних в майбутньому витрат та платежів.

Цільове фінансування та цільові надходження – джерело коштів, що створюється на підприємствах за рахунок бюджетних асигнувань та позабюджетних фондів, вкладень юридичних та фізичних осіб на цільові заходи (фінансування капітальних вкладень, науково-дослідницькі роботи, соціальні та інші цільові заходи).

Доходи майбутніх періодів – це джерело засобів, отриманих у звітному періоді чи попередніх звітних періодах, які відносяться до доходів майбутніх періодів (наприклад, отримана в рахунок майбутніх періодів орендна плата від орендаторів тощо). Вони підлягають зарахуванню на доходи тих періодів, до яких відносяться.

Довгострокові кредити банків – заборгованість підприємства банкам за отриманими від них кредитами, строк погашення яких не припадає на звітний період [7, c.21-22].

Інші довгострокові фінансові зобов’язання – сума довгострокової заборгованості підприємства відносно зобов’язання за залученими  (позиченими) засобами (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки.

До інших довгострокових зобов’язань відносяться заборгованість за довгостроковими векселями, за фінансовою орендою, відстроченими податковими зобов’язаннями тощо.

До поточних зобов’язань відносяться зобов’язання, що підлягають погашенню за вимогами кредиторів, а також та частина зобов’язань, яка має  бути погашена протягом операційного циклу або 12 місяців починаючи з дати балансу.

Короткострокові кредити банків – це сума поточних зобов’язань перед банками за отриманими від них короткостроковими кредитами.

Кредиторська заборгованість за товари, роботи й послуги – це сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за отримані матеріальні цінності та надані послуги.

До поточних зобов’язань теж відносяться поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом та позабюджетних платежів, з оплати праці, зі страхування (соціального страхування, пенсійного забезпечення, страхування майна тощо), з учасниками по нарахованим дивідендам та з інших операцій, а також інші поточні зобов’язання (за векселями виданими, отриманими авансами та іншими розрахунками).

5. . Інвестиції, як уособлені об'єкти бухгалтерського обліку

Свої необоротні матеріальні та нематеріальні активи підприємства формують зазвичай шляхом їх придбання у постачальників або у процесі виконання сторонніми організаціями будівельно-монтажних, проектних, конструкторських, науково-дослідних та інших робіт. Але, зважаючи на специфічні умови діяльності підприємств, їх виробничий потенціал, ринкові ціни на обладнання та послуги, терміни виконання робіт і інші чинники, підприємства доволі часто власними силами, тобто господарським способом виготовляють нестандартне устаткування, предмети виробничого та господарського інвентарю, виконують роботи з капітального будівництва, монтажу виробничого устаткування, створення комп’ютерних програмних продуктів тощо. Така діяльність підприємства є специфічною складовою частиною його інвестиційної діяльності і вимагає адекватної системи організації бухгалтерського обліку [8, c.45-47].

Термін  «капітал» походить від латинського слова capitalis, що означає головний, і вживається у різних аспектах: «майно», «самозростаюча вартість», або нагромаджена праця у різних уречевлених формах. З точки зору представників класичної школи політекономії  (А. Сміт, Д. Рікардо) під капіталом розуміється нагромаджена праця (засоби виробництва). К. Маркс поділяє капітал на постійний і змінний. Постійний (основний) — це та частина капіталу,  яка перетворюється на засоби виробництва і позначається буквою С (від лат. constant — постійний). Частину капіталу, що витрачається на придбання робочої сили, Маркс назвав змінним капіталом — V (від англ. variable — змінний) [6]. І. О. Бланк визначає інвестиції, як вкладення капіталу у всіх його формах у різні об’єкти (інструменти) господарської діяльності з метою одержання прибутку, а також досягнення іншого економічного чи позаекономічного ефекту, здійснення якого базується на ринкових принципах і пов’язане з факторами часу, ризику і ліквідності [7].

Отже, якщо розглядати інвестиції в капітал на рівні суспільства в політекономічному розумінні, то це інвестиції (вкладення) ресурсів в основний капітал.

Якщо розглядати інвестиції в основний капітал на рівні підприємства, а бухгалтерський облік забезпечує збір та обробку даних про господарські операції підприємства, то в обліку, до засобів виробництва (основного капіталу) відносяться активи підприємства, очікуваний строк корисного використання яких більше одного року або операційного циклу, якщо він довший за рік, тому їх називають необоротні активи. До їх складу входять: основні засоби, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи та довгострокові біологічні активи. Отже, на рівні підприємства капітальні інвестиції — це вкладення ресурсів у вартісному вимірі в необоротні активи.

Капітальні інвестиції слід розглядати, принаймні, в трьох аспектах: відтворювальний, вартісний і технологічний [9, c.89-90].

Важливим для з’ясування економічної сутності капітальних інвестицій є розуміння сутності відтворення необоротних активів підприємства. Як відомо, існує просте і розширене відтворення засобів виробництва. До простого відтворення відноситься заміна зношених та застарілих засобів виробництва, при цьому розмір капітальних інвестицій дорівнює розміру попередньо накопичених амортизаційних відрахувань. До розширеного відтворення відноситься технічне переоснащення підприємства, при цьому збільшуються виробничі потужності підприємства, покращується технологія виробництва, підвищується продуктивність праці.

Розмір капітальних інвестицій на розширене відтворення засобів виробництва перевищує розмір накопичених амортизаційних відрахувань.