Зайнятість і безробіття

ЗМІСТ

РЕФЕРАТ ………………………………………………………………........…...4

ВСТУП………………………………………………………..…………........…..5

РОЗДІЛ1. ЗАЙНЯТІСТЬ ТА БЕЗРОБІТТЯ …………………………................7

1.1 Сутність і види зайнятості  ...........................….....…….……………….…....7

1.2 Ринок робочої сили ...................................................................................…..9

1.3 Безробіття та його види...................................................................................12

РОЗДІЛ 2. ДИНАМІКА І СТРУКТУРА ЗАЙНЯТОСТІ ТА БЕЗРОБІТТЯ……..........................................................................................................20

2.1 Аналітичний огляд ринку праці в Україні..............……......................……20

2.2 Соціальний захист  безробітних в Україні..............................………….......35

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ……..........……...37

3.1 Використання зарубіжного  досвіду в регулюванні зайнятості  населення України .....................................................................................................………....….37

3.2 Державна програма  зайнятості населення……………………………….40

3.3 Громадські роботи .................................................................…………......44

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………..........47

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..........49

ДОДАТКИ…………………………………………………………………...........51

РЕФЕРАТ

Курсова робота: 51 стор., 6 рис., 27 джерел, 1 додаток.

Об'єкт дослідження – Зайнятість і безробіття в Україні.

Мета роботи - дослідити проблеми і перспективи зайнятості, ринку робочої сили, визначити основні причини формування  і наслідки безробіття, а також приділити особливу увагу соціальному захисту безробітних.

Методи дослідження - порівняння, аналітичний, графічний, статистичний.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту. Зайнятість населення – найбільш узагальнена характеристика економіки.

Ефективне функціонування економіки пов’язане із забезпеченням  повної зайнятості наявних ресурсів. В процесі динамічного розвитку ринкової економіки виникає ще одна причина макроекономічної  нестабільності  -  неповна зайнятість.

Безробіття ми  розглядаємо  як явище, що засвідчує порушення  рівноваги, тобто  як  результат  певних макроекономічних коливань.

ЗАЙНЯТІСТЬ, РИНОК РОБОЧОЇ СИЛИ, БЕЗРОБІТТЯ, ЗАХОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ, ТІНЬОВИЙ РИНОК ПРАЦІ

ВСТУП

Актуальність даної  теми полягає в тому, що економічне зростання створює передумови для  збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Однак об'єктивні нерівномірності виходу з кризи окремих галузей і підприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі диспропорції національного ринку праці, разнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку праці це спричинило низку проблем. Ключовою проблемою залишається досягнення суспільно прийнятного рівня, структури, диференціації доходів від трудової діяльності, передусім заробітної плати. Низький рівень трудових доходів та їх невиправдана диференціація неминуче призводять до кризи мотивації трудової діяльності, наслідком якої стає низька трудова активність, неповне використання трудового потенціалу, зниження ролі праці та її повне чи часткове виключення з основних життєвих цінностей.

Мета цієї роботи —  дослідити проблеми і перспективи  зайнятості, ринку робочої сили, визначити основні причини формування  і наслідки безробіття, а також  приділити особливу увагу соціальному  захисту безробітних.

Завдання курсової роботи є дослідження і вивчення поняття  зайнятості, її сутності, видів, суб’єктів  і об’єктів; ринку робочої сили та факторів, що впливають на ціну робочої  сили; питань регулювання ринку робочої  сили в Україні; безробіття та його видів; соціального захисту безробітних в Україні.

Ринок праці є складовою  частиною економічної системи країни. А отже, він дзеркально відображує більшість політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в державі, та фокусує в собі найгостріші проблеми: високий рівень безробіття, посилення структурних диспропорцій зайнятості, неконтрольований відтік робочої сили за кордон, зміни в якості робочої сили і мотивації праці, падіння рівня доходів населення тощо. Зазначені проблеми стають істотним фактором поглиблення кризових явищ, стримують структурні зміни, а їх вирішення створює передумови для соціального і економічного зростання.

Вирішення широкого спектру  проблем у соціально-трудовій сфері може бути забезпечене шляхом підвищення ефективності функціонування ринку праці, що припускає, з одного боку, підвищення гнучкості ринку праці, з іншого боку, забезпечення дотримання соціальних прав і гарантій. Для цього необхідна модернізація механізмів реалізації державної політики на ринку праці, впровадження інноваційних методів державного регулювання.

Безробіття ми  розглядаємо  як явище, що засвідчує порушення рівноваги, тобто  як  результат певних макроекономічних коливань. Щоправда, як буде  показано далі, не всяке безробіття є порушенням  або  відхиленням  від норми. Оскільки воно спостерігається в усіх країнах  ринкової економіки і в різні часи, то його можна  певною  мірою  також вважати своєрідною нормою.

Йдеться передусім про  нестачу робочих місць та високу частку робочих місць з небезпечними умовами праці та низькими вимогами до якості робочої сили, що є результатом не лише низьких інвестицій, а насамперед нераціональної їхньої спрямованості, відсутності чіткої програми інвестиційної діяльності.

Трудові відносини постійно ускладнюються. Відбувається трансформація відносин, заснованих на протиставленні роботодавця та найманого робітника, на відокремленні виконавської праці від управлінської, у відносини, що ґрунтуються на спільному прийнятті відповідальності за розвиток справ на підприємстві, партнерстві, конструктивному співробітництві.

Все це говорить про велику важливість даної теми в процесі  формування нашої держави.

РОЗДІЛ 1

ЗАЙНЯТІСТЬ ТА БЕЗРОБІТТЯ

1.1 Сутність і види  зайнятості .

Ефективне функціонування економіки пов’язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. В процесі динамічного розвитку ринкової економіки виникає ще одна причина макроекономічної  нестабільності  -  неповна зайнятість.

Зайнятість населення  являє собою діяльність частини  населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення – найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об’єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв’язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних потреб через дохід, який особа отримує  за свою працю. Згідно із Законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

працюючі за наймом на умовах повного або неповного  робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи  підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

вибрані, призначені або  затверджені на оплачувану посаду в  органах державної влади, управління чи в суспільних об’єднаннях;

громадяни, які служать  у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах безпеки та внутрішніх справ;

особи, які проходять  професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

зайнятті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

працюючі громадяни  інших держав, які тимчасово перебувають  в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Повна зайнятість означає  використання усіх придатних до цього  трудових ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для  тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Разом з тим повна зайнятість сама по собі не є свідченням високого рівня організації виробництва, її доцільності і розумності. Слід враховувати ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, технологічні, соціальні і економічні фактори [22; с. 28-30].

У відповідності з  міжнародними стандартами, розробленими у 1983 році Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна  поділити на три категорії:

зайняті – це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день;

безробітні – ті, хто  не має роботи, але активно шукає  її або чекає, щоб повернутися  на попереднє місце роботи. Конкретніше: людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно: “без роботи”;  - “робить активні спроби найти роботу”;  - “готова зразу ж стати до роботи”.

Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу.

Особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення – це перш за все люди до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо); до цієї категорії відносяться і особи, що вибули зі складу робочої сили, - дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи) [23; с. 30-32].

1.2 Ринок робочої сили 

Ринок робочої сили - це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарно-грошовим відносинам спосіб включення  робочої сили в економічну систему. В умовах ринкової економіки робоча сила виступає як товар і в цьому схожа з іншими товарами, піддається економічній оцінці й оптимізації. Ринок робочої сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками) робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою.

Головними суб'єктами ринку  робочої сили є найманий працівник  та роботодавець. Кожен з них має  свою суспільну форму і розгалужену  структуру. Систему суб'єктів ринку  робочої сили доповнюють посередники.

Принципи функціонування ринку робочої сили такі: кожен індивідуум має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудового найму за власним вибором і бажанням і за ринковою ціною на основі контракту між робітником і наймачем; роботодавець (підприємець, виробничий колектив, держава тощо) сам вирішує, скільки і яких робітників йому наймати; робочі місця створюються і регулюються державою не більшою мірою, ніж іншими роботодавцями.

Систему трудових відносин, що виникають на ринку робочої  сили, не можна звужувати до відносин купівлі-продажу робочої сили. Сутність ринку робочої сили розкривають також спосіб поєднання факторів виробництва, збалансованість трудових ресурсів і робочих місць, нормальне відтворення робочої сили, регулювання міграційних процесів населення, у тому числі й планово організованих переміщень робочої сили, плинності кадрів, неорганізованої міграції.

Елементами інфраструктури ринку є: сфера регулювання заробітної плати (закони, нормативні акти, угоди, колективні договори, арбітражні органи) і компенсацій (допомоги по безробіттю та ін.); мережа кас і різні фонди; служба зайнятості і працевлаштування; система профорієнтації, професійної підготовки і перенавчання трудових ресурсів; профспілкові організації та спілки роботодавців тощо.

Тільки ринок робочої  сили в змозі визначити дійсну ціну здібностей робітника, корисний ефект і частку кожного учасника трудового процесу. Він надає економічну свободу людині, можливість вибору не тільки сфери працевлаштування, а й способу життя. Проте, яким буде цей вибір, залежить від багатьох суб'єктивних і об'єктивних причин [16; с. 101].

Важливими функціями  ринку робочої сили є: забезпечення раціоналізації виробництва і зайнятості, регулювання та раціональне розміщення трудових ресурсів; узгодження економічних  інтересів в системі суспільного  поділу праці тощо.

Формування, функціонування, розвиток ринку робочої сили підпорядковані загальним законам і тенденціям розвитку ринкової економіки.

Характер товару робоча сила зумовлює взаємозв'язок економічних, соціальних, політичних, природно-демографічних, морально-етичних, психологічних факторів і процесів, що впливають на динаміку ринку робочої сили.

Серед особливостей функціонування товару робоча сила як біосоціальної  сутності слід виділити: гнучкість, мінливість, адаптивність (через свідомість і  аналіз) до природного навколишнього середовища, здатність на дію та протидію; робоча сила - активна сила, суб'єкт і об'єкт відтворювального процесу, елемент продуктивних сил і носій економічних відносин, реалізатор економічних інтересів і потреб; здатність самореалізовуватись, самопродаватись; здатність створення додаткових вартостей, а не просто перенос частини своєї вартості; носій робочої сили є одночасно і споживачем благ; товар робоча сила не можна навантажити і свавільно перемістити з одного географічного пункту, регіону в інший; з часом в процесі споживання товару робоча сила до певної межі відбувається нарощування його якостей як споживної вартості; суспільство не може повністю контролювати процес відтворення робочої сили. Виробником своїх якостей є насамперед сам носій робочої сили, а також держава, колектив та інші соціуми навколишнього середовища; процес ціноутворення, показники еластичності попиту і пропозиції товару робоча сила мають суттєві відмінності; продаж робочої сили не можна відкласти, очікуючи на сприятливішу економічну кон'юнктуру, бо саме це для більшості населення є єдиним джерелом забезпечення свого існування; такі явища, як запас, резерв, що є об'єктивно необхідними для забезпечення безперервності процесу виробництва, щодо робочої сили завжди означають втрати. Збережені та невикористані трудові ресурси є загубленими для суспільства, оскільки їх уже неможливо повернути у виробництво.

Отже, ринок робочої  сили відіграє важливу роль у формуванні структури і зайнятості сукупного  працівника. Він є невід'ємною складовою частиною системи ринкового господарства.

Розвинута ринкова економіка  надає можливість вибору різних способів включення людини в процес господарювання. В сучасних умовах функціонування сукупного  робітника ринок робить актуальним як соціальне партнерство, так і чіткий розподіл у сфері зайнятості прав і відповідальності всіх соціальних суб'єктів - суспільства (в особі держави та її органів), виробничих колективів, особистості (в особі працівника і власника) [16; с. 86].

Регулювання ринку робочої сили в Україні.

Ринок праці, як важлива  багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя  суспільства потребує кваліфікованого  регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних соціальних заходів розвитку суспільства.

Економічне зростання  створює передумови для створення  нових та реконструкції вже існуючих робочих місць. Метою такої реконструкції  має бути зменшення питомої ваги робочих місць з важкими та шкідливими умовами праці, забезпечення сучасного технологічного рівня виробництва, захист навколишнього середовища.

Необхідно створити передумови для істотного підвищення мобільності  робочої сили (професійної, соціальної, територіальної) шляхом належної професійно-освітньої підготовки робочої сили відповідно до поточних та перспективних вимог економіки та створення реального ринку житла.

Через обмеженість можливостей  протягом найближчих років підвищити  рівень заробітної плати за рахунок  традиційних джерел необхідно повною мірою задіяти потенціал джерел, пов'язаних із реструктуризацією собівартості та цін і збільшенням у них частки заробітної плати, інших видів доходів працюючих на основі зменшення податкового навантаження на фонди оплати праці з одночасним зростанням абсолютних розмірів останніх; перегляду ставок і відрахувань з доходів підприємств; запровадження системи оподаткування прибутку, яка б стимулювала економію матеріальних ресурсів.

Трансформація політики ринку праці має бути спрямована на забезпечення достойною роботою населення незалежно від місця проживання, на стимулювання економічної активності населення, розвиток та реалізацію трудового потенціалу. Це стане вагомим чинником дальшого економічного зростання [14; с. 318-320].

Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю.

Залежно від стану  економіки та ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів  регулювання зайнятості.

До активних заходів  належать: створення додаткових і  нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо;  профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів; організація громадських робіт; посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили; розвиток служби зайнятості тощо.

До пасивних заходів  належать: виплата допомоги у зв’язку  з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Слід наголосити, що створення  нових постійних і тимчасових робочих місць у сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60% загальної кількості зайнятих у недержавних структурах.

Галузева спеціалізація, розміри малих підприємств мають визначитися структурними та соціальними пріоритетами розвитку окремих міст, областей з урахуванням збалансованості регіональної економіки.

Перспективним напрямом є організація малих підприємств  шляхом залучення на них випускників  профтехучилищ, технікумів з подальшим переведенням цих підприємств на оренду, викуп.

Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників. Система професійного навчання безробітних громадян і  незайнятого населення має виконувати соціальні (опанування професії, спеціальності як засобом захисту від безробіття) та економічні функції (розвиток трудового потенціалу суспільства, відтворення робочої сили необхідної кваліфікації). Ця система є одним із ланцюгів безперервного навчання, доповнюючи існуючі системи професійного навчання.

Професійне навчання має організовуватися насамперед для  громадян, які особливо потребують соціального захисту; осіб, які тривалий час не працюють, інвалідів, молоді, одиноких і багатодітних батьків, жінок, які виховують дітей дошкільного віку та дітей інвалідів, осіб передпенсійного віку, біженців, вимушених переселенців [3; с. 81-100].

На мою думку, необхідно  удосконалити систему інформації щодо вакансій, передусім створити інтегровану базу даних про ринок робочої сили, яка б містила інформацію про потребу підприємств  у кадрах за професіями та кваліфікаційними розрядами (структура професій, рівень кваліфікацій), а також дані про кількість наявних та необхідних робочих місць за категоріями персоналу.

Водночас слід поліпшити  інформаційне обслуговування молодіжного  сектора ринку праці шляхом періодичної  підготовки і доведення до учнів  і студентів інформації про потребу  підприємств у робочій силі, про  необхідність продовжувати навчання та одержання професії, конкурентноспроможної на ринку праці, проводити спеціалізовані (галузеві) та регіональні (міжгалузеві) ярмарки вакансій; забезпечувати розвиток профорієнтаційних послуг для молоді (інформаційних, діагностичних, консультативних та ін.).

1.3.  Безробіття та його види.

Безробіття — складне  економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття — це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Факторами формування безробіття можуть бути такі:

1)  нестача сукупного  ефективного попиту;

2) негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов'язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;

3) недостатня мобільність  робочої сили;

4) структурні зрушення  в економіці;

5) дискримінація на  ринку праці щодо жінок, молоді  та національної меншості;

6) демографічні зміни  в чисельності та складі робочої  сили;

7) сезонні коливання  в рівнях виробництва окремих  галузей економіки.

Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися.

Розрізняють відкрите й  приховане безробіття.

Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого  населення,

приховане — наявність формально зайнятого населення.

Економісти розрізняють  три види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між регіонами і видами праці, а також у різних стадіях життєвого циклу. Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують люди, які шукають роботу (після закінчення навчання або через переїзд в інше місце, через пошук роботи, яка б відповідала рівню їхньої кваліфікації чи уподобанням, рівню зарплати). Цей різновид безробіття вважається неминучим і навіть бажаним.

Структурне безробіття означає невідповідність між  пропозицією праці та попитом на робочу силу. Така невідповідність виникає у зв’язку з технологічними змінами у процесі виробництва, коли попит на один різновид зростає, тоді як на інший зменшується, а пропозиція не може швидко пристосуватися до цього. Структурна незбалансованість між видами діяльності виникає, коли, наприклад, одні сектори економіки розширюються, а в інших скорочуються обсяги виробництва. Структурне безробіття теж вважається неминучим.

До циклічного безробіття призводить спад виробництва, тобто  фаза економічного циклу, яка характеризується недостатністю сукупних витрат. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає. В періоди економічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне, а в періоди циклічного підйому воно відсутнє [24; с. 215-216].

Отже, рівень безробіття за умов повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Цей показник називають  також природним рівнем безробіття; він відповідає потенційному ВВП. Ця концепція в 1968 році вперше була запропонована Мілтоном Фрідманом і незалежно від нього була розроблена Едмундом Фелпсом із Колумбійського університету.

Різниця між фактичним  та природним рівнем безробіття дає  показник циклічного безробіття.

Щодо виміру рівня природного безробіття, то треба зазначити, що до цього часу не існує надійної методики його обчислення. А це призводить до розходжень у методиках оцінки рівня природного безробіття.

Найбільш відомий і  простий спосіб визначення рівня  природного безробіття полягає у розрахунку середньої величини фактичного безробіття за тривалий відрізок часу. Він заснований на тому, що середня величина фактичного безробіття за довготривалий період згладжує (вирівнює) циклічні коливання безробіття навколо його природного рівня.

Інший метод оцінки рівня  природного безробіття полягає у  визначенні такого року, у якому, за припущенням, в економіці була повна  зайнятість, а рівень очікуваної інфляції був близький до її фактичного рівня.

Зараз вважається що в  розвинутих країнах рівень природного безробіття становить 5-6%. Це означає, що при використанні 94-95% робочої сили забезпечується повна зайнятість працездатного населення.

На ринку праці розрізняють  також застійне і хронічне безробіття.

Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних — бідних, бродяг, бомжів та ін.

Розвиток ринкової економіки  супроводжується виникненням і  розширенням масштабів хронічного безробіття. Це пов'язано з тим, що інвестиції у створення нових  робочих місць відстають від  темпів зростання чисельності найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи насамперед найменш розвинуті регіони. Серед безробітних переважають жінки, спеціалісти з вищою освітою. Щодо вікового складу домінує молодь [25; с. 63-68].

На мою думку стратегія зайнятості населення в Україні має пов’язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання активному безробіттю, та збільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці.

Причини і наслідки безробіття

Згідно із Законом  України “Про зайнятість населення” безробітними вважаються працездатні  громадяни працездатного віку, які  з незалежних від них причин не мають заробітку або інших  передбачених чинним законодавством доходів  через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, тобто це особи, що справді шукають роботу та здатні приступити до праці.