Зайнятість та соціальний захист населення. 2

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….….......3  

РОЗДІЛ1. ЗАЙНЯТІСТЬ ЯК ЕКОНОМІЧНА ПРОБЛЕМА…...………..…....5                  

1.1. Поняття зайнятості…………………………………………….......…5          

1.2.Зайнятість населення  та її форми………………………………….…6                

          1.3.Безробіття як соціально-економічна  проблема……………........…..9                

РОЗДІЛ2. БЕЗРОБІТТЯ…..……………………………………………………11                    

2.1. Сутність та причини  безробіття………………………………...….11            

2.2. Види безробіття  та правове забезпечення права на працю………12                  

2.3. Наслідки безробіття………………………………………………...15                

РОЗДІЛ3. СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО  ЗАХИСТУ ГРОМАДЯН                                В УМОВАХ РИНКУ……………………………………...……………………17

3.1. Сутність соціальних проблем в ринковій економіці………...........17

3.2. Державна система  соціального захисту……………………....…...22

3.3. Організація соціального  захисту в сучасній Україні…………......24

ВИСНОВОК……………………………………………………………….…....29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..………………………………...…..31

ВСТУП

Здійснюваний в Україні  в даний час перехід до ринкових відносин зв‘язаний з великими труднощами, виникненням багатьох соціально-економічних проблем. Одна з них – проблема зайнятості, що нерозривно зв‘язана з людьми, їхньою виробничою діяльністю. 
Ринок пред‘являє і вимагає зовсім іншого рівня трудових взаємин на кожнім підприємстві. Однак, поки не створені ефективні механізми використання трудових ресурсів, виникають нові і загострюються старі проблеми зайнятості, росте безробіття.  
          Безробіття являє собою макроекономічну проблему, що найбільш прямо і сильно впливає на кожну людину. Утрата роботи для більшості людей означає зниження життєвого рівня і наносить серйозну психологічну травму. Тому не дивно, що проблема безробіття часто є предметом політичних  дискусій. 
          Економісти вивчають безробіття для визначення її причин, а також для удосконалювання заходів державної політики, що впливають на зайнятість. Деякі з державних програм, наприклад, програми по професійній перепідготовці безробітних, полегшують можливість їхнього майбутнього працевлаштування. Інші, такі як програми страхування по безробіттю, зм‘якшують окремі економічні труднощі, з якими зіштовхуються безробітні. Ще цілий ряд державних програм впливає на рівень безробіття побічно. Наприклад, більшість економістів вважає, що закони, що передбачають високу мінімальну заробітну плату, ведуть до росту безробіття. Виявляючи небажані побічні наслідки тієї чи іншої державної політики, економісти можуть допомогти політикам оцінити альтернативні варіанти вирішення різних проблем. 
          Протягом багатьох десятиліть політика керування трудовими ресурсами в СРСР відштовхувалася не від інтересів людини, а від потреб, обумовлених загальною спрямованістю економіки на переважно екстенсивний ріст. Вона була підпорядкована задачі подолання недостачі кадрів, вишукування додаткових джерел робочої сили для укомплектування зростаючого числа робочих місць. Це привело до практично повного вичерпання трудових ресурсів і надмірному залученню в народне господарство жінок і осіб пенсійного віку з обмеженою працездатністю. У СРСР тривалий час існувало таке явище, як нераціональна надзайнятість. 
Перехід до ринкової економіки неминуче привів до великих змін у використанні трудових ресурсів. З перебудовою господарського життя країни проявилося багато факторів, що впливають на якісні характеристики ринку робочої сили. Згортання діяльності центральних відомств і галузевих міністерств, розрив вертикальних і горизонтальних економічних зв‘язків, встановлених в умовах командно-адміністративної системи без врахування інтересів територій і трудових колективів, різке погіршення соціально-економічного положення і загострення руху населення негативно позначається на ефективності використання накопиченого виробничого потенціалу, збалансованому забезпеченні працездатного населення робітниками місцями, сприяє виникненню локальних вогнищ безробіття. Еміграція населення в країни дальнього зарубіжжя в основному охоплює висококваліфіковані кадри, фахівців, здатних витримати конкуренцію на світовому ринку робочої сили. Для України вона буде мати двоякий наслідок - з одного боку, скоротиться пропозиція робочої сили, з іншого боку – погіршиться її якість.  
          Найбільш загрозливим фактором росту безробіття і масового вивільнення людей з виробництва є розвал міжгосподарських зв‘язків і згортання з цієї причини виробництва на великих і надвеликих підприємствах першого підрозділу. Розрив горизонтальних економічних зв‘язків, порушення договірних зобов‘язань з постачання продукції супроводжуються зниженням обсягів продукції, скороченням числа робочих місць і працюючих. 

РОЗДІЛ 1. ЗАЙНЯТІСТЬ ЯК ЕКОНОМІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1. Поняття зайнятості

Зайнятість  населення являє собою діяльність частини населення щодо

створення суспільного  продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Згідно із законом України  “Про зайнятість населення” до зайнятого

населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня

(тижня) на  підприємствах, установах, організаціях  незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;
• вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах

державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

• громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх,

залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;
• працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні;
• зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
• виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

1.2.Зайнятість населення та її форми

Стан зайнятості є одним з основних індикаторів національної економіки. В ньому відображається те, як в суспільстві використовуються ресурси праці, а відповідно і можливості економічного росту. Основними параметрами, що характеризують стан зайнятості, становище на ринку праці можна назвати:

• економічно активне населення (робоча сила);
• економічно неактивне населення (не входить в склад робочої сили).

До економічно неактивного  населення відносяться:

а) особи віком до 16 років; 
          б) особи, які знаходяться в психіатричних лікарнях та виправних закладах; 
          в) пенсіонери, студенти, домогосподарки та інші особи, які вибули із складу робочої сили - непрацюючі і не шукаючі роботи. Економічно активне населення у всіх країнах складається із трьох частин: зайняте, незайняте, безробітне.

Однією з найважливіших  проблем ринкової економіки є  проблема повної зайнятості. Зайнятість - це економічна категорія, яку розглядають  з двох боків:

--- Зайнятість як економічна  категорія - це сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення країни робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить дохід. 
         --- Зайнятість як економічна проблема - це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої сили.

Зайняте населення становить  частину трудових ресурсів суспільства. В Україні - це особи віком від 16 до 55 років (жінки) і 60 років (чоловіки), а також особи пенсійного віку і молодь, молодша від зазначеного віку, якщо вона зайнята в народному господарстві. До складу зайнятих належать:

 *наймані працівники, особи, які працюють самостійно (підприємці, фермери, творчі працівники), зайняті в органах державної влади й управління;  
          *особи, котрі служать в армії або отримують професійну підготовку          (учні,  студенти денних форм навчання);  
          *особи, що виконують суспільно-оплачувані роботи;  
          *особи, зайняті вихованням малолітніх дітей, доглядом за інвалідами чи людьми похилого віку, громадяни інших країн, які проживають в Україні, працюють у народному господарстві.

Розрізняють три основні  види зайнятості: повну, раціональну й ефективну.

Повна зайнятість - це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

Раціональна зайнятість - зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури. Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо.

Ефективна зайнятість - це зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

Розрізняють основну  і спеціальні форми зайнятості.

Основна форма регулюється трудовим законодавством і типовими правилами внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників.

Спеціальні, або нетрадиційні форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна і кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм. У США та Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили.

В Україні домінує  тип зайнятості, що відповідає технологічному способу виробництва, який ґрунтується  на ручній та механізованій праці. Це переважання промисловості і сільськогосподарської трудової діяльності з широким застосуванням простої фізичної праці (близько 40% загальної чисельності працюючих). Розвинуті країни світу пройшли цей етап у 40-50 роки. Нині там існує інформативний тип зайнятості, тобто переважання у складі працюючих осіб, пов'язаних з відтворенням людини, збиранням, переробкою та наданням інформації у сфері виробництва та обігу та ін. Зростають витрати на підготовку якісної робочої сили у високотехнічних галузях промисловості. У США, наприклад, проходять перепідготовку 75-85% керівників, спеціалістів, робітників. У приватному секторі щороку навчається майже третина зайнятих.

1.3.Безробіття як соціально-економічна проблема

Безробіття і зайнятість - найважливіші показники використання людських ресурсів у виробничому процесі. На сьогоднішній день однією з корінних соціально-економічних проблем в економіці країни є безробіття. Під безробіттям розуміють таке соціально-економічне явище, коли частина економічно-активного населення не може знайти застосування своїй робочій силі, і вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого - великим суспільним лихом.

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження таких  науковців, як Амартія Сен, К. Х. Брайер, В.Галицького, І. Гнобіденка, Ю. Маршавіла, В. Саульського та інших.

Актуальність теми полягає  в тому, що проблема безробіття сьогодні є дуже  важливим питанням, що відображає рівень зайнятого населення та  аналіз рівнів безробіття з метою ефективного використання робочої сили. Безробіття є не тільки економічною, але й серйозною соціальною проблемою. Причому соціальні аспекти даної проблеми є більш суттєвими для суспільства.

До 90-х років ХХ ст. в усіх постсоціалістичних країнах  безробіття офіційно не визнавалося. В Україні вперше в 1991 році з прийняттям Закону «Про зайнятість населення» законодавчо визначається безробіття.

В Україні кількість  незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, скоротилася з 558,7 тис. осіб на 1 жовтня 2009 року до  526, 3 тис. осіб на 1 листопада. Офіційного статусу безробітних на зазначену дату набули 96,6 % незайнятих громадян, із них 78,6 % отримали допомогу по безробіттю.

Рівень зареєстрованого  безробіття в цілому по країні за жовтень 2009 року знизився на 0,1 % і на 1 листопада становив 1,8 % населення працездатного віку. Скорочення обсягів зареєстрованого безробіття у жовтні 2009 року спостерігалося в усіх регіонах, крім АРК, Запорізької та Херсонської областей. Значне зменшення кількості зареєстрованих безробітних відбулося у Волинській та Чернівецькій областях. Кількість вільних робочих місць заявлених підприємствами, установами та організаціями у службі зайнятості, у жовтні 2009 р. збільшилася на 3,4 тис., або на 4,5 %, і на кінець місяця становила 77,5 тис.

За сприяння державної  служби зайнятості у жовтні 2009 р. працевлаштовано 70,3 тис. осіб, що на 23,8 % більше, ніж у  вересні 2009 р. Рівень працевлаштування незайнятих громадян у жовтні 2009 р. порівняно з вереснем 2009 р. зріс на 2,3 відсоткового пункта і становив 10,6 %. Зростання зазначеного показника за вказаний період спостерігалося всіх регіонах країни, крім АРК та Запорізької області.

Із Фонду загальнообов’язкового  державного соціального страхування  на випадок безробіття у жовтні 2009 р. на допомогу по безробіттю витрачено 335,7 млн. грн. Середньооблікова кількість безробітних, які її отримували впродовж зазначеного місяця становила 515,1 тис. осіб. Середній розмір допомоги у жовтні 2009 р. становив 651,68 грн.,що дорівнює законодавчо встановленому розміру мінімальної заробітної плати (650 грн.)

Отже, безробіття – серйозна економічна та соціальна проблема, оскільки породжує низку негативних наслідків: економічних ( не довиробництво ВВП: за Законом  Оукена, збільшення фактичного безробіття на 1% призводить до скорочення реального ВВП на 2,5 %; потребує кошти на утримання безробітних), соціальних (зниження життєвого рівня, декваліфікація робочої сили, зростання показників соціальної патології).

Виходячи із запропонованих даних, які показують рівень розвитку безробіття, стає зрозумілим, що ситуація на ринку праці щодо безробіття має тенденцію на покращення, кількість незайнятих скоротилася, а кількість вільних робочих місць збільшилася на 4,5 %.

РОЗДІЛ 2. БЕЗРОБІТТЯ

2.1. Сутність та причини безробіття

За даними ООН сьогодні в світі кожний третій працездатний не має роботи взагалі або має  випадковий чи сезонний заробіток (750 млн. чол.). Тому безробіття є центральною  соціальною проблемою сучасного  суспільства.

Щоб пояснити причину безробіття, необхідно передусім проаналізувати наслідки нагромадження капіталу. Вони, як відомо, однозначно позитивні для підприємців тому, що передбачається в майбутньому отримання ще більших прибутків; неоднозначні для трудящого населення тому, що нагромадження капіталу суттєво впливає на рівень його зайнятості.

Нагромадження капіталу завжди супроводжується НТП. А це означає, що в міру розвитку технічного прогресу, відносна потреба в робочій  силі зменшується. В умовах НТП додатковий капітал, утворений в процесі нагромадження, притягує все менше і менше робітників порівняно зі своєю величиною. З іншого боку, старий капітал, який періодично відтворюється в новій технічній будові, відштовхує все більше і більше робітників, що раніше були ним зайняті. Це неминуче веде до виникнення надлишку робочої сили, порівняно з капіталом, що застосовується. Цей надлишок і утворює, так звану, промислову резервну армію праці, тобто безробіття.

Утворення й зростання  промислової резервної армії  праці є специфічним законом народонаселення ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Суть його полягає в тому, що робітники, створюючи додаткову вартість, створюють тим самим джерело нагромадження капіталу.

Англійський економіст  Т.Мальтус у своїй праці “Досвід про закон народонаселення” доводить, що людство на планеті розмножується в геометричній, а виробництво засобів існування зростає в арифметичній прогресії. Тому, з часом, певна частина людей залишається без засобів існування, тобто стає абсолютно надлишковою, що передбачає необхідність регулювання їх кількості.

Насправді ж “надлишок” працездатного населення є відносним, тобто, воно є надлишком лише по відношенню до потреб самозростання капіталу. Там, де суспільне виробництво підпорядковане не потребам капіталу, а працює на благо людей, там не існує “надлишку” робочої сили і зникає таке соціальне явище.

Сутність безробіття полягає в тому, що це не випадкове, а закономірне явище, породжене  процесом нагромадження капіталу в  умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Ринкова економіка за таких умов неминуче породжує безробіття, одночасно останнє є неодмінною умовою її нормального функціонування.

2.2. Види безробіття та правове забезпечення права на працю

Сучасні теорії ринку  праці розрізняють такі типи безробіття у залежності від причин вивільнення  робочої сили:

1. природне;

2. вимушене.

Природне безробіття набуває форми добровільного, фрикційного, інституціонального:

а) добровільне безробіття виникає внаслідок того, що деякі працівники не хочуть працювати за пропоновану їм зарплату, але приступили б до роботи, якби плата була вищою;

б) фрикційне безробіття пов'язане з постійним рухом  населення з одного регіону в  інший, із зміною професій. Для нього характерним є стан пошуку або очікування роботи в найближчому майбутньому;

в) інституціональне безробіття породжується самою будовою ринку  робочої сили, факторами, які впливають  на попит і пропозицію робочої  сили.

Вимушене безробіття – це безробіття, коли людина в працездатному віці не працює з незалежних від неї причин, вона може і хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає роботу але не може знайти її, бо немає вільних робочих місць. Серед форм вимушеного безробіття найбільш поширеними є:

а) плинне безробіття – це частина промислової резервної армії праці, яка то позбувається роботи, то знову знаходить її;

б) приховане безробіття – це витіснення дрібного виробництва  великим і розорення маси дрібних  селянських виробників;

в) застійне безробіття – це явище, коли частина працездатного населення живе випадковими заробітками;

г) сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці  в деяких галузях ( туризм, сільське господарство, будівництво );

д) технологічне безробіття пов’язане з ліквідацією робочих місць внаслідок модернізації, застосування нових технологій;

є) конверсійне безробіття виникає в зв’язку із скороченням  галузей військово-промислового комплексу.

Безробіття характеризується двома основними показниками:

а) рівнем безробіття;

б) тривалістю безробіття.

Рівень безробіття –  це відношення кількості офіційно зареєстрованих повністю безробітних до кількості  працездатного населення.

Рб = (Кб : Кn) х 100 , де

Рб – рівень безробіття;

Кб – кількість  безробітних;

Кп – кількість  працездатного населення.

В залежності від величини часового інтервалу безробіття може бути тривалим (4 – 8 місяців), довготривалим (8 – 18 місяців) і застійним (більше 18-ти місяців); може бути прихованим і легалізованим.

У зв’язку з тим, що економічні, моральні та соціальні втрати від безробіття великі, уряди всіх країн прикладають зусилля, щоб досягти зниження безробіття нижче природного або нормального рівня. Тому вводиться ще одне поняття – оптимального безробіття, що означає безробіття, рівень якого нижче природного. Досвід багатьох країн є свідченням того, що в міру падіння рівня безробіття нижче природного, випуск продукції збільшується вище потенційного. І тут ми зустрічаємося з таким парадоксом, що навіть при досягненні оптимального рівня безробіття добробут населення на максимальному рівні не забезпечується. Це відбувається внаслідокдії законів ринкової економіки: існує тісний зв’язок і залежність заробітної плати, цін на споживчі товари від розмірів безробіття.

Зазначимо також тут  і правові засади даної проблематики.Конституція України передбачає правона працю та трудову діяльність(Розділ Ι Ι):

- Кожен має право  на працю, що включає можливість  заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або  на яку вільно погоджується(ст.43).

- Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів, відповідно до суспільних потреб(ст.43).

- Кожен має право  на належні, безпечні і здорові  умови праці, на заробітну плату,  не нижчу від визначеної законом(ст.43).

- Громадянам гарантується  захист від незаконного звільнення(ст.43).

- Кожен, хто працює, має право на відпочинок(ст.45).

- Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом(ст.42).

- Громадяни мають право  на соціальний захист, що включає  право на забезпечення їх у  разі повної, часткової або тимчасової  втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з належних від них обставин, у старості та інших випадках, передбачених законом(ст.46).

- Це право гарантується  загальнообов’язковим державним  соціальним страхуванням за рахунок  страхових внесків громадян, підприємств,  установ, організацій, а також  бюджетних та інших джерел соціального забезпечення(ст.46).

2.3. Наслідки безробіття

Безробіття дає цілу низку переважно негативних наслідків. На рівні кожного конкретного  індивіда воно має чітко визначені  негативні наслідки. Перш за все, вони пов'язані з тим, що, втративши роботу, людина втрачає і джерело доходів, що звужує її можливості в задоволенні власних потреб і робить цей процес менш якісним. Останнє пов'язано з тим, що людина починає економити на харчуванні, одязі, освіті тощо. Погіршується її психологічний стан, а з цим і здоров'я людини. Увесь цей комплекс негативних наслідків безробіття може набувати дуже гострих форм, і людина в цьому стані, особливо якщо безробіття продовжується довго, стає схильною до антисоціальних дій і навіть до суїциду.

На рівні всього суспільства безробіття теж спричиняє негативні наслідки. Вони пов'язані, перш за все, із скороченням масштабів виробництва. Зменшується ВВП, а разом з цим і якість життя всього суспільства. Залежність між зростанням безробіття і падінням ВВП виявив американський учений А.Оукен, який вивів закон (закон Оукена), відповідно до якого зростання безробіття над його природну норму в 1 % веде до втрати у виробництві ВВП 2,5 %.

Слід підкреслити і  той факт, що безробіття різко зменшує  ціну робочої сили, а відтак, гальмує технічний прогрес. Це пов'язано з тим, що дешева робоча сила не стимулює підприємця до впровадження складної техніки. Ризику можливих втрат від закупівлі дорогого обладнання чи технології в умовах безробіття часто можна уникнути, наймаючи в необхідній кількості дешеву робочу силу.

Попутним негативним наслідком безробіття стає посилення  соціального напруження в суспільстві. Страйки, демонстрації, різноманітні політичні  акції збурюють великі маси населення  і можуть вилитись у погроми, злочини й інші насильницькі дії. Ці прояви соціального напруження посилюються ще й тим, що безробіття, різко зменшуючи доходи населення, а часто й просто позбавляючи його засобів існування, підвищує рівень криміногенності в суспільстві. Це робить масові акції населення особливо небезпечними і погіршує життя людини загалом.

Проте, попри всі ці негативні наслідки безробіття, у  ньому є й певні позитивні  моменти. Вони реалізуються на рівні  суспільства і полягають у  такому.

По-перше, армія безробітних завжди являє собою резервну робочу силу, яку капітал може задіяти в будь-який момент, коли кон'юнктура ринку зміниться і створяться умови для швидкого розгортання виробництва.

По-друге, наявність великої маси тих, хто бажає працювати і не має роботи, позитивно впливає на тих, хто належить до категорії зайнятих. їх відповідальність, дисципліна тощо увесь час знаходяться під впливом реальної можливості бути звільненими в будь-який момент, і через це безробіття позитивно впливає на ці складові якості робочої сили.

Проблема безробіття дуже гостро стояла і стоїть в Україні. Вона посилена в нашій державі дуже слабкою і в правовому, і в матеріальному плані системою соціального захисту безробітних. Держава ще не має добре відпрацьованої системи заходів щодо боротьби з безробіттям, а система соціального захисту тих, хто стає безробітним, дуже слабка.

РОЗДІЛ 3. СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ГРОМАДЯН В УМОВАХ РИНКУ

3.1. Сутність соціальних проблем в ринковій економіці

Рух товарів та послуг у здоровій економіці, орієнтованій на критерії ефективності і здатній до саморегулювання, відбувається на основі ринкових відносин. У ринковій економіці товар робоча сила купується і продається на ринку праці. Ринок праці - суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів. Як економічна категорія ринок праці представляє собою систему виробничих відносин між робітниками, підприємцями і державою, по-перше, з приводу обміну індивідуальної здібності до праці на фонд засобів, необхідних для відтворення рабочої сили, та, по-друге, з приводу розміщення робітників в системі суспільного розподілу праці у відповідності до законів товарного виробництва та обороту.

Сучасні індустріальні та постіндустріальні  країни спираються в основному на найману працю (наймані робітники - >90%). Таким чином, на ринку праці робітники пропонують свою робочу силу в розрахунку на оплату, формуючи пропозицію, а роботодавці пред'являють попит і платять за неї.

На практиці ринок праці сприймається як механізм виявлення і погодження попиту і пропонування на робочу силу, тобто цей ринок має спільні риси з іншими складовими загального ринку. Це попит, пропозиція, ціна. Водночас ринок праці відрізняється від інших ринків. Суть відмінності в тому, що для робітника продаж робочої сили, її ціна, служать, як правило, основним джерелом життєдіяльності. Тому продаж робочої сили не можна відкласти на тривалий час, чекаючи більш сприятливого співвідношення попит-пропозиція. Рівень заробітньої плати може гарантуватися тільки державою, шляхом встановлення граничних правових норм (тарифні ставки, ставки оплати праці, тривалість робочого часу, оподаткування та ін.).

Різкі коливання на ринку  праці, що виникають у результаті циклічних перерв у виробництві, відставання попиту на робочу силу від її пропонування призводять не лише до значних порушень у відтворенні робочої сили, а й до значних вибухів.

За останні роки чотири процеси докорінно змінили у  розвинутих країнах стан ринку праці:

· Зростання профспілок (зрівняння влади між працівником та роботодавцем)

· Послаблення соціальних недоліків (закон про соціальне  страхування, житлове будівництво, медицина, освіта…)

· Держава взяла на себе відповідальність за рівень виробництва (зниження податків або збільшення видатків з бюджету, або і те і інше. Таким чином держава збільшує попит і нарощує виробництво)

· У провідних державах зник старомодний підприємець, на зміну  якому прийшов менеджер, корпоративний  бюрократ.