Зайнятість, трудові відносини, безробіття
План:
Вступ.
1.Трудові відносини
2.Сутність зайнятості
а) форми зайнятості
б) проблеми політики зайнятості в Україні та шляхи їх вирішення
3.Сутність безробіття
а) види безробіття
б) економічні наслідки безробіття
в) соціальні наслідки безробіття
4. Проблема безробіття
в Україні та шляхи її вирішення
Висновок
Список літератури.
Вступ
Одним з найхарактерніших проявів хворобливого стану економіки в різні часи і в різних країнах було і залишається безробіття. Воно є результатом порушення макроекономічної рівноваги. Пропозиція праці перевищує попит і частина працівників не може продати свою робочу силу. В свою чергу, порушення рівноваги між попитом на працю і її пропозицією зумовлюється більш глибокими причинами. Безробіття у широких масштабах спричиняє соціальну і політичну нестабільність, озлоблення, зневіру, відчай людей. Фактором, що одночасно визначає пропозицію трудових ресурсів і попит на них, є заробітна плата. Підвищення її рівня може спонукати людей, не зайнятих у виробництві, пропонувати свою працю, а підприємців – скорочувати попит на неї.
Безробіття
- це стан неповної зайнятості працездатного
населення суспільне корисною працею.
Явище, коли частина активного населення
хоче працювати, але не може реалізувати
свої можливості; коли пропозиція робочої
сили перевищує попит на неї; коли кількість
наявних робочих місць не відповідає суспільно
необхідній кількості. Безробітними вважаються
працездатні громадяни, що не можуть одержати
роботу відповідно до своєї освіти, професії,
ступеня кваліфікації, котрі зареєстровані
на біржі праці. Рівень безробіття визначається
відношенням числа безробітних до загальної
чисельності працездатного населення
країни. Розв'язання проблеми безробіття
безпосередньо пов'язане з розвитком суспільного
виробництва, підприємництва, насамперед
із розвитком малого й середнього бізнесу.
Завдяки аналізу форм та видів безробіття,
ми можемо розрізняти шляхи підходу до
даної проблеми.
Одним
із найбільш складних для ринкової
економіки є питання про
Незважаючи
на наявність фундаментальних
1. Трудові відносини.
Традиційно радянська і вітчизняна економічна теорія не приділяла трудовим відносинам належної уваги, передусім тому, що базою економічних відносин вважалось власність на засоби виробництва, яка нібито уособлює в собі всю систему економічних відносин суспільства. К.Маркс писав, що виробництво має суспільну форму і є “присвоєнням індивідуумом предметів природи в межах певної суспільної форми і через неї” . Багато економістів загальний термін “присвоєння” ототожнювали з більш конкретним - “власність”, абсолютизуючи таким чином роль власності на засоби виробництва в системі економічних відносин. Тому й не дивно, що в радянських підручниках з політичної економії трудовим відносинам, за незначним винятком, не присвячувалась окрема тема. Це ж стосується і вітчизняних теоретичних робіт та підручників з економічної теорії пострадянської України.
Велике пізнавальне значення має розгляд як суті, так і структури трудових відносин.
Трудові відносини складаються з таких підсистем: соціально-економічної, технологічної і надбудовної (правові, політичні, соціальні аспекти трудових відносин). У зв'язку з цим при аналізі трудових відносин треба обов'язково розрізняти дві сторони і давати їм характеристику, по-перше, з матеріально-речової сторони (процес праці як такий), і, по-друге, з соціально-економічної сторони (суспільна форма процесу праці). Першу сторону праці досліджують природничі науки, другу - економічна теорія.
У взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин трудові відносини виступають відносинами першої залежності, безпосередньо віддзеркалюють творчу сторону продуктивних сил. Безпосередність зв'язку тут виражається у тому, що такого роду відносини виражають продуктивні сили праці без опосередкованих ланок (продуктивні сили - безпосередні відносини) і створюють їх трудову, або організаційно-технічну форму. Так, розвиток продуктивних сил шляхом поділу праці виражається в різних формах кооперації: проста бригада, комплексна бригада, підприємство, об'єднання, загальнонаціональна корпорація.
Одна підсистема трудових відносин - організаційно-технологічна (робітник А передає деталь робітнику Б) - є складовою продуктивних сил і розглядається в контексті так званого процесу праці, який складається з трьох елементів: самої праці, засобів праці, створених людиною (засоби праці і предмети праці) та землі (природних ресурсів).
Перший елемент - сама праця людини як цілеспрямована і доцільна її діяльність, що спрямована на відокремлення речі від природи, на пристосування її до потреб людей. Дії людини тоді стають працею, коли вони свідомо спрямована на досягнення поставленої мети, коли їх результатом є корисний для людини матеріальний продукт, послуга чи духовне благо.
Другий елемент праці - земля (з економічної точки зору до неї належать й інші природні ресурси, які залучаються до процесу праці), яка споконвіку постачає людині їжу, готові засоби до життя, існує без всякої участі з боку людини як загальний предмет і засіб людської праці.
Третім елементом доцільної діяльності людини як продуктивної сили є засоби виробництва - засоби праці і предмети праці, створені людиною. При цьому механічні засоби праці (машини, верстати, прилади тощо) у своїй сукупності, за висловом К.Маркса, становлять кісткову і мускульну силу виробництва, характеризують відмінні ознаки певної епохи суспільного виробництва.
Таким чином, продуктивні сили складаються із суб'єктивних і предметних елементів. Крім того, до елементів продуктивних сил економісти включають і техніко-організаційні (технологічні) відносини. Технологічні відносини виникають між працівниками в результаті послідовності і взаємозалежності виробничих функцій, виконуваних ними в процесі праці, тобто в результаті функціонального поділу праці, узятого зі сторони виробничих факторів. Ця сторона трудових відносин є складовою продуктивних сил і характеризує зміст праці. Зміст праці відображає рівень розвитку особистого моменту - робочої сили та речових елементів продуктивних сил. Від рівня розвитку засобів виробництва і робочої сили залежить склад і структура трудових операцій, професійний склад працівників, види праці (проста і складна, ручна і механізована, легка і важка праця і т. ін.).
Удосконалення засобів праці, техніки і технології виробництва, підвищення рівня вмілості та майстерності працівників підносять зміст праці, разом з тим і рівень розвитку самого працівника, збагачують сутність людини та її продуктивну силу. Збагачена людина - як робітник, інженер, вчений, менеджер, підприємець - збагачує свою зовнішню силу - засоби праці, а в їх системі - знаряддя праці, що забезпечує зростання продуктивності сукупної праці та обсягів суспільного продукту для задоволення потреб людей.
Організаційно-технологічні трудові відносини є змістовною складовою трудових відносин взагалі. Вони є базою соціально-економічних відносин, або, як їх ще називають, - суспільної форми праці. У даному випадку мова йде про ту систему трудових відносин, яка є складовою економічних відносин, в тому числі її соціально-економічної підсистеми. Такий теоретичний підхід до визначення праці в системі суспільного виробництва відображає його троїсту природу: змістову (як елементу продуктивних сил), суспільну (як економічну форму праці) і соціально-психологічну (як наявність надбудовних елементів у трудових відносинах людей). У нашому дослідженні увага концентрується на аналізі суспільно-економічних трудових відносин, оскільки ставиться завдання розкрити їх найважливіші складові.
Трудові відносини політична економія розглядає як складне системне явище. У них містяться такі елементи: наймана праця, експлуатація праці, приватний характер праці, вільна праця, колективна праця, асоційована праця, абстрактна праця, суспільна праця, загальна праця, суспільна кооперація праці, соціалістична праця тощо.
У системі цих категорій трудових відносин вагоме місце займає відчуження праці.
В науковій літературі прийнято в системі трудових відносин виокремлювати “характер праці” (хоча деякі політекономи соціально-економічні трудові відносини і характер праці ототожнюють). Характер праці - це складова специфічних економічних трудових відносин, тобто формаційна категорія. Характер праці виражає притаманні даному економічному ладу суспільства (капіталістичному, соціалістичному) важливі риси суспільного устрою праці. Сюди належать: позаекономічний і економічний примус до праці, експлуатація праці людини людиною, наймана праця, асоційована праця, підневільна праця, вільна праця, колективна праця, безпосередньо суспільна праця, незайнята праця працездатного населення, відчуження праці тощо.
В пострадянській
Україні відбувається трансформація
трудових відносин системи державно-
2. Сутність зайнятості.
Зайнятість
населення — це економічна категорія,
яку розглядають з двох точок зору: зайнятість
як економічне поняття і зайнятість як
економічна проблема.
Законом Україні
"Про зайнятість населення" від
1 березня 1991 р. № 803-ХІІ (із змін, і доп.)
(ст. 1) передбачено, що в Україні до
зайнятого населення належать громадяни,
що проживають на території держави на
законних підставах: працюючі по найму
на умовах повного або неповного робочого
дня (тижня) на підприємствах, в установах
і організаціях незалежно від форм власності,
у міжнародних та іноземних організаціях
в Україні і за кордоном; громадяни, які
самостійно забезпечують себе роботою,
включаючи підприємців, осіб, зайнятих
індивідуальною трудовою діяльністю,
творчою діяльністю, члени кооперативів,
фермери та члени їх сімей, що беруть участь
у виробництві; обрані, призначені або
затверджені на оплачувану посаду в органах
державної влади, управління та громадських
об'єднаннях; громадяни, які проходять
строкову військову службу або альтернативну
(невійськову) службу; громадяни, які проходять
професійну підготовку, перепідготовку
і підвищення кваліфікації з відривом
від виробництва; учні загальноосвітніх
шкіл і студенти вищих закладів освіти;
працюючі громадяни інших країн, які тимчасово
проживають в Україні і виконують функції,
не пов'язані із забезпеченням діяльності
посольств і місій.
Зайнятість є
соціально-економічним явищем, а
тому вона має економічну та соціальну
сутність.
Економічна сутність зайнятості полягає
в діяльності людей по створенню валового
внутрішнього продукту (національного
доходу). Таким чином, чим більше людей
зайнято при будь - яких інших умовах, тим
більше в суспільстві виробляється матеріальних
і духовних цінностей, тим вищий буде рівень
життя населення. Це — перший головний
висновок, на якому базується соціально-економічна
політика та державне управління зайнятістю
населення.
Соціальна сутність зайнятості відображає
необхідність особи в самовираженні і
самоствердженні через суспільно-корисну
працю, а також ступінь задоволення в доходах
своїх потреб при певному рівні соціально-економічного
розвитку суспільства. Звідси другий основний
практичний висновок, на якому базується
соціально-економічна політика держави
в галузі управління зайнятістю: якщо
суспільство націлено на соціально-економічний
розвиток, воно не може байдуже ставитись
до тих громадян, які бажають працювати,
але з якихось причин не мають роботи.
Адже люди, які не мають роботи, а бажають
працювати, маргіналізуються і скочуються
на узбіччя суспільства. Громадяни, які
живуть не на зароблені кошти, а на допомогу,
не знаходять самовираження в праці, можуть
вдатися до кримінальних дій і взагалі
втрачають інтерес до праці. Розвитку
такого явища допускати не можна. Це дорого
коштуватиме суспільству.
Саме така двоєдина сутність зайнятості
населення і дає підстави чітко визначити,
що зайнятість населення є найважливішим
елементом соціально-економічної політики
держави. Звідси випливають і основні
функції зайнятості населення:
забезпечення життєдіяльності і розвитку
суспільства, в тому числі його непрацездатних
членів;
забезпечення життєдіяльності і розвитку
особистості;
забезпечення якості робочої сили.
Ці функції зайнятості, в свою чергу, значною
мірою забезпечують залежно від її рівня
і ступеня продуктивності звужене, просте
чи розширене відтворення населення, а
також екстенсивне або інтенсивне відтворення
робочої сили.
Двоєдина сутність зайнятості та її функції
знайшли своє відображення в Законі України
«Про зайнятість населення» (ст. 1), а саме:
«Зайнятість населення — це є суспільно-корисна
діяльність громадян, яка пов’язана із
задоволенням особистих та суспільних
потреб і така, що, як правило, приносить
їм дохід у грошовій або іншій формі». [17]
а) форми зайнятості населення
Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.
Повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.
Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.
Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.
Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.
В
Україні прихована неповна
Часткова зайнятість — це добровільна неповна зайнятість.
Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.
Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.
'
Види зайнятості
• характер діяльності;
• соціальна належність;
• галузева належність;
• територіальна належність;
• рівень урбанізації;
•
професійно-кваліфікаційний
• статева належність;
• віковий рівень;
• вид власності.
Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.
Сьогодні в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частку населення.
Зайнятість неповний робочий час— це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.
Тимчасова зайнятість — це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.
Сезонна зайнятість — це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.
В умовах перехідної економіки в Україні досить поширена не регламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.
Нерегламентована зайнятість — це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.
Розширення
нерегламентованої зайнятості супроводжується
подальшим знецінюванням робочої сили,
зниженням мотивації до праці, насамперед
у державному секторі, зростанням інфляції
та цін. Доходи від такої діяльності не
оподатковуються, тому держава зазнає
певних збитків. Водночас через вищі заробітки
та зовнішню привабливість нерегламентованої
діяльності у людей формується ставлення
до неї як до престижної.[
13]
б) проблеми політики зайнятості в Україні та шляхи їх вирішення
Важливим напрямом
запобігання безробіттю серед молоді
є реалізація спеціалізованих програм,
які забезпечують розширення зайнятості
молоді шляхом створення для неї додаткових
робочих місць без великих матеріальних
витрат, зокрема шляхом організації сезонної
і тимчасової участі в проведенні сільськогосподарських
робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської
техніки, транспортуванні і реалізації
урожаю., через надання допомоги інвалідам,
людям похилого віку, через роботу в лікарнях,
інтернатах, дитячих будинках та ін.
• сприяння розвитку
і структурній перебудові економіки,
створенню умов для спрямування
вивільнюваних працівників, насамперед
на рентабельні виробництва та в пріоритетні
галузі економіки;
Спеціальні галузеві
програми зайнятості населення призначені
уія вирішення на рівні окремих
галузей і підприємств проблем
прихованого безробіття, сприяння продуктивній
зайнятості працівників практичній
реалізації диференційованого підходу
щодо окремих підприємств з урахуванням
державної політики структурної перебудови,
санації державних підприємств і заходів
державної політики на ринку праці.
Заходи щодо
реалізації державної політики зайнятості
на територіальному рівні
Важливим є
об'єднання річного та довгострокового
підходів до програмування зайнятості
населення, як це передбачено статтею
14 Закону України “Про зайнятість населення”.
3. Сутність безробіття
Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.
Безробіття
в ринковій економіці - це стан ринку
робочої сили за умов, коли пропозиція
робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття
має циклічний характер.
- Зайнятість як результат розвитку економіки та передумова забезпечення добробуту населення
- Зайсан ауданы
- Зайырлы Мемлекет
- Заказник «Урман Елга»
- Заказное убийство
- Заказные убийства. Убийства по найму
- Закаливание
- Зайнятість і відтворення робочої сили в Україні
- Зайнятість населення та ринок робочої сили
- Зайнятість та безробіття
- Зайнятість та безробіття як макроекономічні категорії
- Зайнятість та відтворення робочої сили в Україні
- Зайнятість та соціальний захист населення
- Зайнятість та соціальний захист населення