Зайнятість як результат розвитку економіки та передумова забезпечення добробуту населення

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Полтавська державна аграрна академія

Кафедра економічної  теорії та економічних досліджень

Міждисциплінарна  курсова робота

з дисциплін загальноекономічної  підготовки

на тему:

«Зайнятість як результат розвитку економіки та передумова забезпечення добробуту населення»

Студентки

Косовської  Інни Володимирівни

курсу 2 факультету «Обліку та фінансів»

групи 2 напряму підготовки «Облік та аудит»

______________________(підпис)

Науковий  керівник

 кандидат  економічних наук, доцент кафедри  економічної теорії та економічних досліджень

Солтис  Володимир Васильович

_______________________(підпис)

Полтава – 2012 

                                               Зміст                                                Ст.

Вступ 3

РОЗДІЛ 1.  ЕКОНОМІЧНЕ   ЗРОСТАННЯ  І  СОЦІАЛЬНО-           ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОГРЕС 4

1.1. Теорії зайнятості, сутність і сучасні форми 4

1.2. Зайнятість та відтворення сукупної робочої сили 8

РОЗДІЛ 2.  МІКРОЕКОНОМІЧНІ  ЗАСАДИ  РИНКУ  ПРАЦІ                              ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ 15

2.1. Взаємодія попиту і пропозиції праці на ринку досконалої конкуренції 15

2.2. Зайнятість в умовах недосконалої конкуренції 17

2.3. Діяльність профспілок та місце держави уформуванні ефективної зайнятості 19

РОЗДІЛ 3.   ПРОБЛЕМИ   ЗАЙНЯТОСТІ З    ТОЧКИ   ЗОРУ     МАКРОЕКОНОМІКИ 24

3.1. Заробітна плата як мотиваційна складова продуктивної зайнятості 24

3.2. Структура, принципи і функції державного механізму регулювання зайнятості 30

3.3. Напрями та шляхи вдосконалення політики зайнятості в ринкових    умовах 38

Висновки 44

список використаних джерел 46

Додатки 48

Вступ

Однією  з соціально-економічних проблем в умовах ринкової трансформації економіки України є формування національного ринку праці. Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової супроводжується зростання рівня та тривалості безробіття, розвитком вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції тощо.

В Україні  існують величезні можливості для підвищення рівня зайнятості – розвиток приватного підприємництва, малого бізнесу, сфери послуг, фермерства, всієї ринкової інфраструктури.

Головною  умовою формування та ефективного функціонування національного ринку праці є  пришвидшення економічних реформ в  Україні. Ефективна структурна перебудова національної економіки через реструктуризацію збиткових підприємств, відмову  від практики м'яких бюджетних обмежень, реальне застосування інституту  банкрутства дала б змогу підвищувати  мобільність робочої сили, продуктивність праці та заробітну плату. Ці заходи в поєднанні з розвитком перспективних  галузей економіки, малого та середнього бізнесу сприяли б зменшенню  прихованого безробіття, працевлаштуванню вивільненої надлишкової робочої  сили на новостворених робочих місцях зі стабільною виплатою заробітної плати. Такі заходи не допускали б надмірного зростання безробіття і не індукували б застійного безробіття.

Метою роботи є вивчення теоретичних і методологічних аспектів зайнятості як результату розвитку економіки та передумов забезпечення добробуту населення.

РОЗДІЛ 1

ЕКОНОМІЧНЕ  ЗРОСТАННЯ І СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ  ПРОГРЕС

1.1. Теорії зайнятості, сутність  і сучасні форми

Зайнятість  — це діяльність громадян, пов'язана  із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству  і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход).

Закон України  «Про зайнятість населення» закріплює основні принципи державної політики в галузі сприяння зайнятості:

• виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов'язкової, примусової праці (крім випадків, спеціально встановлених законодавством). Цей принцип передбачає право людини працювати чи не працювати, а якщо працювати — то там і стільки, де і скільки це їй потрібно.
• створення державою умов для реалізації права громадян на працю, на захист від безробіття, на допомогу в працевлаштуванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи у відповідності з Конституцією України;
• забезпечення рівних можливостей всім громадянам України незалежно від національності, статі, віку, соціального положення, політичних і релігійних переконань у реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості; розвиток людських ресурсів;
• попередження масового і скорочення тривалого безробіття;
• підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвиткові їхніх здібностей до продуктивної, творчої праці;
• забезпечення соціального захисту в галузі зайнятості, включаючи спеціальні заходи для громадян, що мають особливі труднощі в пошуку роботи;
• заохочення роботодавців до створення нових робочих місць тощо[9].

Повна зайнятість в ринковій економіці означає  не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, як це було в радянські часи, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці. [2]

Раціональність  зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні  цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю  суспільного поділу праці; кількісною і якісною відповідністю робіт  і працівників; економічною доцільністю  робочих місць, що без шкоди для  здоров'я дозволяє працівникові досягти  високої продуктивності праці та мати заробіток, який забезпечує нормальне  життя.

Ефективно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості між  потребою населення в роботі і  робочими місцями, за якої створюються  сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства  в цілому. В зв'язку з постійним  розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом  зростають кількісні та якісні параметри  ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.

Зайнятість  населення України забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої  на задоволення його потреб у добровільному  виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць  і розвитку підприємництва.

На рис. 1.1 зображені теорії зайнятості, що існують в сучасній економічній теорії.

Класична  теорія зайнятості XIX ст. пов’язана  з іменами Д. Рікардо, Дж. Мілля та В. Петті. Її автори вважали, що ринок має всі можливості для ефективної кооперації усіх процесів, пов'язаних із зайнятістю, забезпеченням повного використання ресурсів праці, якими володіє суспільство. Держава не повинна втручатись у процеси, що відбуваються, оскільки в ринкових умовах об'єктивні закони управляють економічними явищами у суспільстві.

Рис. 1.1. Теорії зайнятості

За теорією  Кейнса, ринок праці характеризується постійною рівновагою. Основним регулятором зайнятості є держава, яка впливає на сукупний попит на товари і послуги та на працю. Ціна є не регулятором ринку праці, а результатом співвідношення між попитом і пропозицією. Послідовники Дж. Кейнса пояснюють безробіття скороченням сукупного попиту.

На відміну  від кейнсіанців представники неокласичної теорії (А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Пері, Р. Холл та ін.) вважали, що ринок праці діє на основі цінової рівноваги, тобто регулятором ринку є ціна робочої сили (заробітна плата), яка регулює попит і пропозицію робочої сили. Якщо попит перевищує пропозицію, працівники пропонують свої послуги за дедалі більші ставки заробітної плати, і роботодавці змушені платити заробітну плату, вищу за ринкову. У такий спосіб установлюється рівновага, підвищується зайнятість населення[12].

Монетаризм (Μ. Фрідмен, Φ. Маклуп, Л. Роббінс та ін.) ґрунтується на необхідності «природного» рівня безробіття, жорсткої структури цін на робочу силу. Представники цієї концепції вважають, що досягнення ринкової стабільності і рівноваги можливе в умовах вільної конкуренції на ринку з гнучкими цінами і заробітною платою, без втручання держави і профспілок. Урівноваженню ринку, на їх думку, може сприяти використання механізму грошово-кредитної політики (облікова ставка центрального банку, розміри обов'язкових резервів комерційних банків на рахунках центрального банку).

Інституціоналістська  теорія пояснює характер зайнятості особливостями динаміки окремих  галузей і професійно-демографічних  груп. Особлива увага приділяється не макроекономічному аналізові  ринку праці, а аналізу професійних  структур і галузевих відмінностей у структурі робочої сили, рівнях заробітної плати.

Марксистська  теорія наголошує, що зайнятість населення  визначається загальними ринковими  закономірностями. Згідно з цією теорією, товар "робоча сила" в процесі  праці створює вартість, а вартість усіх інших ресурсів лише переноситься на нову вартість працею. Окрім того, робоча сила як товар впливає на співвідношення попиту і пропозиції та на свою ринкову ціну[12].

Отже, зайнятість — це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб. Законодавство України регулює трудові відносини. Зокрема закон України «Про зайнятість населення» закріплює основні принципи державної політики в галузі сприяння зайнятості. До теорій зайнятості, які існують в сучасній економічній теорії відносять: класичну, кейнсіанську, неокласичну, монетаристську, інституціоналістську, марксистську теорії. Кожна з теорій по своєму пояснює зайнятість як явище у суспільному житті країни.

1.2. Зайнятість та відтворення  сукупної робочої сили

Ринок праці  – це сфера реалізації права громадян на працю. Він враховує усіх зайнятих, незалежно від статусу і пошуків  іншої чи додаткової роботи, і усіх безробітних, які шукають оплачувану роботу чи намагаються організувати власний бізнес[3].

 В  цілому по Україні кількість  економічно активного населення  працездатного віку за рік збільшилась на 0,1%. Під зайнятістю населення розуміється ступінь залучення людей до трудової діяльності, забезпечення робочими місцями.

 Серед  регіонів країни за кількістю  зайнятих область посідає четверте  місце, поступаючись лише Донецькій  (1995,4 тис. осіб), Дніпропетровській  (1531,3 тис.) областям та м. Києву  (1401 тис.).

 Рівень  зайнятості населення віком 15-70 років збільшився, у порівнянні  з попереднім роком, на 1,3 в.п.  і склав у 2011 році 60,6% від загальної  чисельності всього населення  відповідного віку. Цей показник  для населення працездатного  віку складав 68,9% та був на 1,4 в.п. більший, ніж у 2010 році. Ця тенденція склалася через  зростання на 0,9% чисельності зайнятого  населення працездатного віку[16].

 Протягом  року ситуація на ринку праці  характеризується скороченням обсягів  безробіття та зменшенням його  рівня.

Формою  розвитку людського фактора є  процес його відтворення. Це невід’ємна складова процесу суспільного відтворення  в цілому, при цьому відтворення  людського фактора — це відтворення  окремих елементів його структури, робочої сили, підприємств, а також  тих суспільних зв’язків, які їх об’єднують. Іншими словами, відтворення  людського фактора є елементом  саморозвитку продуктивних сил і  виробничих відносин.

Методологічною  основою дослідження відтворення  робочої сили, вироблення заходів  для керування нею, підвищення ефективності використання є теорія відтворення  робочої сили. З цього не випливає, що відтворення робочої сили і відтворення людського ресурсу — тотожні процеси. Процес відтворення робочої сили є більш специфічним. До нього належить не тільки процес відтворення самого носія робочої сили, але й тих відносин, які виникають у процесі відтворення робочої сили (відносини наймання, ринку праці, зайнятості). До сьогодні немає єдності поглядів на саме поняття «відтворення робочої сили», його складові і напрями розвитку останніх. Процес відтворення робочої сили — це, по-перше, виробництво робочої сили, тобто підтримання і відновлення фізичних і розумових здібностей людей до праці, у т. ч. заміну працівників, які вибувають з процесу виробництва (причому ця заміна відбувається, як правило, в розширених масштабах), по-друге, розподіл робочої сили в галузях, підрозділах і сферах народного господарства і, по-третє, споживання робочої сили, тобто її використання в процесі виробництва.

Викладене вище розуміння процесу відтворення  робочої сили загалом допустиме, але воно не враховує того факту, що складовою процесу відтворення  робочої сили є обмін.

Процес  відтворення робочої сили поділяється  на чотири фази, розглянуті в табл.1.1.

Таблиця 1.1

Процес відтворення робочої  сили

Поділ усього процесу відтворення робочої  сили на окремі фази зумовлений тим, що характер процесу на кожній з них  модифікується різними факторами, що впливають на ці фази.

Хоча  всі фази відтворення робочої  сили є єдиним цілим, їх виділення  дозволяє глибше проаналізувати фактори, що впливають на ці фази.

Про наявність  взаємозв’язку і взаємозалежності окремих фаз для досліджуваного процесу можна стверджувати виходячи з таких загальновідомих явищ. Темпи і розміри підготовки робочої  сили (перша фаза) залежать не тільки від створення необхідних для  цього умов (матеріально-технічних  і соціально-економічних), але й  від темпів і розмірів, які змінюють стосунки між працівниками в процесі  виробництва. Ці зміни визначаються соціальними факторами, об’єднаними  в систему. В останній виділяються  декілька груп, які безпосередньо  впливають на розвиток робочої сили, наприклад, фактори, які виявляються  через ставлення до праці; фактори, які відображають відповідність  між рівнями розвитку робочої  сили і знаряддями праці; фактори, які  поєднують моральне і матеріальне  зацікавлення в процесі праці; фактори, які характеризують зміну умов відтворення  робочої сили.

Ринок праці  і відтворення робочої сили. Розглядаючи  проблеми відтворення робочої сили, слід завжди пам’ятати, що воно здійснюється в ринковій економіці. На ринку праці  діє закон попиту і пропонування робочої сили, який впливає на заробітну  плату. Він віддзеркалює невідповідність  вільних місць складу працівників, що прибувають на ринок праці, за кількісними  і якісними параметрами.

На ринку  праці відбувається досить жорсткий відбір найбільш здібних, підприємливих. Слабих і нездібних ринок праці  не сприймає. Разом з тим він  стимулює висококваліфіковану працю, високу дисципліну, сприяє створенню  жорсткого взаємозв’язку між  внеском кожного (граничною продуктивністю праці) і оплатою праці[10].

Міжнародний досвід свідчить, що ринок праці  не може існувати поза конкурентною, основаною  на приватній власності економікою і демократичних суспільних інститутів. Національний ринок праці охоплює все суспільне відтворення — через нього кожна галузь і кожне підприємство одержують необхідну їм кількість кадрів не тільки заданого професіонально-кваліфікаційного складу, але й певних культурних і етичних властивостей, адекватних вимогам цивілізованої і демократичної економіки.

На ринку  праці як елементі суспільного відтворення  реалізується можливість:

• вільного вибору професії, галузі, місця діяльності, що стимулюється пріоритетними пропозиціями (рівень оплати праці, можливості реалізації творчих задумів і т. д.);
• наймання і звільнення за дотримання норм трудового законодавства, що захищає інтереси людей з точки зору гарантій праці, його оплати;
• незалежної і разом з тим економічно заохочуваної міграції трудових ресурсів між регіонами, галузями і професійно-кваліфікаційними групами, котра звичайно сприяє покращенню умов життя і трудової діяльності;
• вільного руху заробітної плати та інших доходів при збереженні пріоритету освіти, дотримання установленого законом гарантованого мінімуму заробітної плати, що забезпечує прожитковий мінімум, і регулювання верхньої межі доходів через податкову систему, засновану на прогресивній шкалі.

У конкретних ринкових відносинах відображаються глибокі  процеси: розвиток економіки, розвиток і відтворення людського ресурсу (загальної і професійної культури, творчих можливостей, етичних норм), розвиток і відтворення на розширеній основі економічних відносин (відносин власності, розподілу, обміну тощо). Вони створюють важливу складову економічного прогресу в суспільстві, його змісту.

Робоча  сила являє собою товар особливого роду, виробничо-творчі якості якого  цілком визначають ефективність конкурентної економіки, її можливості створення  високоякісних товарів і комфортних послуг, масштаби і темпи науково-технічного прогресу й організаційних перетворень. Тому підготовка і випуск на ринок  праці освіченої і творчо активної робочої сили, забезпечення її кваліфікаційної і територіальної мобільності є однією з пріоритетних у відтворенні робочої сили, однією з першооснов життєдіяльності економічної формації. Чим вище загальний рівень розвитку економіки, чим більш складні завдання їй припадає вирішувати, тим значнішою є потреба в робочій силі вищої кваліфікації[15].

Розширюються  масштаби особистого володіння. Воно утверджує  в людині свідомість і почуття  відповідальності за належну йому частину  національного багатства, розвиває в ньому соціальний інстинкт збереження матеріальних і духовних цінностей, бажання їх розвивати і зміцнювати. Близько 80 % зайнятих у західних країнах  у тій чи іншій формі виступають власниками сімейної справи, дрібних, малих, середніх і великих підприємств, власниками акцій корпорацій.

Новим аспектом відтворення робочої сили є й  те, що воно спирається на потужну інфраструктуру, а також на гігантські організаційні  структури, які охоплюють не тільки економіку, але й численні державні, громадські й приватні інститути, включаючи  національну систему освіти, установи культури, охорони здоров’я, некомерційні соціальні організації.

Трудові ресурси – важлива частина  економічного потенціалу країни.

Кількість трудових ресурсів постійно змінюється. Якщо в 1991 році чисельність трудових ресурсів становила 29,8 млн. чол., то за даними, наведеними в проекті прогнозу економічного і соціального розвитку України до 2015 року, чисельність зайнятих в галузях економіки, досягне свого мінімального значення у 2010 році – 19,5 млн. чол., в подальшому очікується поступове зростання зайнятих на 1-2 млн. чол. за 10 років[6].

Важливо й те, що видатки на розвиток трудових ресурсів, які здійснюються за рахунок  державного бюджету, підприємств, окремих  підприємців, не оподатковуються, не мають  особливих економічних, виробничих оцінок і не ставлять трудящого у  зв’язку з цим в юридичну чи фактичну залежність від підприємств, держави, суспільства в цілому. Ні держава, ні приватний капітал не пред’являють трудящим рахунки у  будь-якій формі за вкладені в робочу силу кошти, не вимагають їх компенсації. Здійснюється свого роду безоплатне фінансування розвитку робочої сили до використання її як елемента продуктивних сил. При цьому ні держава, ні капітал не є ні з самого початку, ні будь-коли власниками робочої сили, ні повними, ні частковими власниками створеного за їх участю суб’єктивного товару на ринку праці.

На рис. 1.2. зображені елементи відтворення  робочої сили.

Рис. 1.2. Елементи відтворення робочої сили

Отже, що розширене відтворення сукупної робочої сили суспільства — це зростання її чисельності в органічному зв’язку з підвищенням рівня кваліфікації, зростанням продуктивності праці, тривалості трудового стажу та добробуту населення.

Проблеми  політики зайнятості в Україні. В Україні в другій половині     90-х рр. ХХ ст. фактично не відбувалося розширеного відтворення робочої сили. Об’єктивними показниками цього явища є: поступове зменшення чисельності населення і робочої сили; різке зниження реальної заробітної плати; скорочення державних видатків на розвиток освіти, охорони здоров’я, житлового будівництва тощо. Різке погіршання умов для відтворення робочої сили негативно впливає на демографічні процеси в країні, які характеризують тип відтворення робочої сили — звужене відтворення.

Кількість робочої сили і трудових ресурсів у кінцевому підсумку визначається чисельністю, статевовіковою структурою, народжуваністю і тривалістю життя населення, тобто демографічними процесами[7].

Таким чином, зайнятість з економічної точки зору суспільства – це діяльність працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу. Якісне відтворення людських ресурсів, формування трудового потенціалу та раціональне його використання – все це залежить від управління людськими ресурсами на всіх рівнях.

Можна зробити  висновки, що важливою умовою економічного зростання та соціально-економічного прогресу є досконалість економічної системи. Економічне зростання є однією з найважливіших суспільних проблем до якої постійно звернута увага економістів, політиків та міжнародних організацій. Динамічний економічний розвиток прискорює економічний прогрес, створює можливості для підвищення продуктивності праці, скорочення робочого часу і збільшення часу дозвілля, самоосвіти.

РОЗДІЛ 2

МІКРОЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ РИНКУ ПРАЦІ  ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ

2.1. Взаємодія попиту  і пропозиції праці на ринку  досконалої конкуренції

Ринок праці  — це сфера взаємин покупців і  продавців трудових послуг. Він охоплює всю сферу праці як безробітних, так і зайнятих, всю сукупність робочої сили, а отже, весь спектр трудових відносин — проблеми оплати праці, умов праці, стабілізації зайнятості на підприємствах тощо.

Дослідження ринків праці починається і закінчується аналізом попиту та пропозиції праці.

Що стосується пропозиції робочої сили на ринку  праці, то тут представлені такі групи, як працівники і майбутні працівники, чиї рішення щодо того, де працювати  і чи працювати взагалі, приймаються  з урахуванням власних можливостей  професійних і біологічних.

Механізм  функціонування ринку праці, як і  будь-який ринок, включає попит на працю, пропозицію праці та ринкову  рівновагу.

Пропозиція  праці визначається рівнем заробітної плати, податків, потребами в матеріальному  забезпеченні непрацюючих членів сім'ї  робітника, звичками, традиціями, силою  профспілок тощо. Пропозиція праці  буде збільшуватися при зростанні  зарплати, престижу роботи, морального задоволення. Також на пропозицію праці  впливає чисельність працездатного  населення, кількість відпрацьованого  часу за рік, кваліфікація тощо.

Попит на ринку праці формується залежно  від її ціни, потреб виробництва, технічного рівня підприємств тощо. Тому можуть траплятися випадки, коли здібності  професіоналів нікому не потрібні, а попит на звичайну малокваліфіковану  працю високий. Попит на ринку  праці залежить від:

• від попиту на товари і послуги, для виготовлення яких потрібно наймати працівників;
• продуктивності праці кожного найнятого працівника (продуктивність визначається кількістю  продукції, яку працівник здатен виробити за одиницю часу; інтенсивність - кількість часу яку витрачають на виробництво одиниці продукції);
• економічної кон'юнктури в країні (загального попиту на товари в країні), від того на якій фазі економічного циклу знаходиться виробництво в країні;
• втілення нових технологій;
• структури економіки, сукупності галузей і підприємств.

Стан  рівноваги на ринку праці визначається рівноважною ціною - певним рівнем заробітної плати (рис.2.1).

Рис. 2.1. Ринок праці

Підвищення  заробітної плати вище рівноважного рівня приведе до безробіття, оскільки працівники погодяться виконувати більший  обсяг роботи, а значить, наймати  нових при розширенні виробництва  недоцільно. Зниження заробітної плати  приведе до нестачі працівників. Це можна пояснити тим, що мало робітників матимуть бажання продавати свою робочу силу за таку заробітну плату. В умовах вільної конкуренції  рівновага постійно порушується і виникає безробіття[3].