Міністерство  освіти і науки  України

Київський національний торговельно-економічний  університет 
 

Кафедра економічної теорії

Курсова  робота

з основ економічної теорії, мікроекономіки та макроекономіки

На тему №42:

“Зайнятість і відтворення  робочої сили в Україні ” 
 
 

Студентки II курсу

5 групи ОФФ

Сергієнко А.О. 

Науковий  керівник - асистент

Зігліна Юлія Ігорівна  
 
 

Київ 2006

                          План

Вступ.…………………………………………………………….............3

1. Сутність зайнятості та відтворення робочої сили.................5

2. Проблеми  зайнятості  різних груп населення  в Україні.......................................................................................12

3. Проблеми зайнятості  та відтворення  робочої сили в  Україні

Висновки  та пропозиції…….....................……...………........39 Додатки....................................................................................42 Список використаної літератури………………….……........45 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                         Вступ

    Тема  моєї курсової роботи “Зайнятість  і відтворення робочої сили в  Україні ”. Коли я шукала матеріали, то була здивована тим, що так багато інформації, особливо нових  статистичних даних. Передусім це пов’язано з тим, що за умов ринкової економіки, ми зіткнулися з низкою проблем, серед яких важливе місце посідає проблема зайнятості. Тому я не залишилась осторонь  цієї проблеми, і  обрала саме цю тему із запропонованих програмою.

    Ми  знаємо, що праця відіграє надзвичайно важливу роль у розвитку людини і суспільства. Працею ми називаємо організовану діяльність людей, яка спрямована на створення матеріальних і духовних благ, які так потрібні для задоволення як суспільних, так і особистих потреб людей. Ось чому ми повинні усвідомлювати те, наскільки зайнятість суспільства є важливим питанням.

    Отже, метою даної роботи перш за все є дослідження проблеми зайнятості і відтворення робочої сили в Україні. Ми повинні визначити, кого саме ми можемо називати зайнятим, а кого безробітним, які види відтворення існують, як ці питання регулюються законодавством у нашій країні тощо.

    У даній курсовій роботі об’єктом дослідження виступає населення, яке становить робочу силу. Все населення ми можемо поділити на жінок, чоловіків, дітей, молодь, а також інвалідів, які в більшості випадків теж являються зайнятими. Тож ми повинні дослідити, якою є зайнятість серед вище перерахованих категорій населення.

    Практичне значення роботи полягає в аналізі показників, тенденцій, напрямків та інших особливостей зайнятості і відтворення робочої сили на сучасному етапі в Україні, застосовуючи теоретичну і нормативну  базу.

    Курсова робота складається з 3 питань, в яких розглядаються теоретичні і методологічні основи зайнятості та відтворення робочої сили, загальні умови зайнятості, проблеми зайнятості різних груп населення, безробіття та політика держави щодо регулювання зайнятості.

    У своїй роботі я використала велику кількість періодичної літератури, статистичних даних, а також в  дослідженні окремих питань були посилання на Закони України та Укази Президента України.

    Отже, вивчення трудових ресурсів є необхідною умовою для того, щоб виробити державну демографічну політику і мати вплив  на процеси відтворення населення  та забезпечення його зайнятості.   

    1. Сутність зайнятості та відтворення робочої сили.

       Ринкова система – це сукупність взаємопов’язаних ринків, які охоплюють  різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, які на них формуються під впливом попиту і пропозиції, конкуренції, тощо. Можна виділити три основні ринки: ринок товарів (сировини, палива, матеріалів, послуг), ринок капіталу  (інвестицій, цінних паперів, грошей ), а також ринок праці.

    Ринок праці - це соціально-економічна категорія, який включає в себе такий, що історично сформувався специфічний суспільний механізм регулювання певного комплексу соціально-трудових відносин, який сприяє встановленню і дотриманню балансу інтересів між працівниками, підприємствами і державою. Як і будь-який інший, ринок праці характеризується видом товару, який на ньому продається, його ціною, попитом та пропозицією. Цей ринок охоплює всіх здатних працювати (зайнятих і незайнятих найманою працею), тобто трудові ресурси.

        Трудовими ресурсами ми називаємо форму вираження людських ресурсів, які є одним із видів ресурсів економіки. Крім того, цей термін є ринковою категорією, що використовується як ефективний інструмент державного регулювання ринку праці. Іншими словами, трудові ресурси - це частина працездатного населення, яка володіє фізичними, розумовими здібностями та знаннями, що є необхідними для здійснення корисної діяльності.

       Зайнятість – це сукупність економічних, соціальних, правових, національних та інших відносин, пов’язаним із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, яка приносить йому заробіток. За характером діяльності зайнятість це:

• робота в організаціях різних форм власності та господарювання
• робота за кордоном і на спільних підприємствах
• служба в армії
• навчання в денних навчальних закладах
• ведення домашнього господарства, виховання дітей у сім’ї, тощо.

Розрізняють різні види зайнятості:

1. за галузевою ознакою: у сфері матеріального виробництва; у невиробничій сфері; в окремих великих галузях (зв’язок, транспорт, сільське господарство тощо).
2. за особистим використанням робочого часу:
• Повна - діяльність протягом повного робочого дня (тижня, року, сезону), що забезпечує дохід у тих розмірах, що є оптимальними для даного району.
• Неповна – зайнятість особи протягом неповного робочого часу з неповною оплатою. Вона в свою чергу поділяється:

1) явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, необхідністю здобуття освіти, професію тощо

2) прихована неповна зайнятість спричинена зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, що виявляється в низьких доходах населення чи низькій продуктивності праці;

• Часткова зайнятість – це добровільна неповна зайнятість.

         в) за наявністю додаткової зайнятості:

          - Первинна - зайнятість за основним місцем роботи.

          - Вторинна, якщо крім основної роботи є додаткова зайнятість.

    Крім  вище зазначених, існують нетрадиційні види зайнятості, які на даний момент в Україні дуже поширені:

• Тимчасова – робота за тимчасовими контрактами.
• Сезонна – пов’язана з особливостями виробництва, тобто робота надається на певний час і оформлюється відповідним контрактом.
• Зайнятість у неповний робочий час – робота у неповну змінну за бажанням працівника чи через реконструкцію виробництва тощо.
• Нерегламентована зайнятість – це діяльність робочого населення працездатного віку, що не враховується державною статистикою.

    Відповідно  до закону України „Про зайнятість населення” можна сказати, що до зайнятого населення відносяться:

• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, фермери, а також особи, які зайняті торговою діяльністю тощо);
• особи, які працюють за наймом на умовах повного чи неповного робочого дня (тижня) на підприємствах;
• громадяни, які служать в збройних силах, прикордонних, внутрішніх і залізничних військах, органах внутрішніх справ тощо;
• особи, що займаються вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
• громадяни, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва.

    В Україні спостерігається скорочення працюючих. За 2003 рік чисельність  населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності скоротилось  на 3,5% в порівнянні з 2002 роком.

    Незайняте населення - це працездатні громадяни, які не мають постійної чи тимчасової роботи, не шукають роботи, не зареєстровані в державній службі. Серед незайнятих розрізняють:

• Осіб, які не працюють але прагнуть до цього і шукають роботу (особи, які мають розпочати трудову діяльність, безробітні тощо);
• Осіб, які хоч мають роботу, але нею не задоволення і шукають друге місце основної чи додаткової роботи;
• Осіб, що шукають інше місце роботи, оскільки ризикують втратити роботу.

    Тимчасово незайняте населення - це працездатні громадяни, які не мають підходящої роботи, але зареєстровані в державній службі зайнятості.

    Для того, щоб охарактеризувати зайнятість слід звернути увагу на низку показників:

      А) рівень зайнятості населення професійною працею. Цей показник можна задати формулою 

Він показує  залежність зайнятості  від демографічних  факторів (коефіцієнта народжуваності, смертності і приросту населення). - одна із характеристик добробуту суспільства

      Б) рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві. Цей показник розраховується аналогічно попередньому і пов’язаний із динамікою працездатного населення залежно від змін демографічних і соціально-економічних факторів.

      В) рівень розподілу трудових ресурсів суспільства по сферах суспільно-корисної діяльності. Цей коефіцієнт зайнятості за навчанням, у домашньому господарстві та інших видах діяльності, яка є корисною в цілому для суспільства, теж визначається подібно попереднім, для того, щоб  встановити ті пропорції, які необхідно, щоб відбувся розподіл трудових ресурсів.

     Г) рівень раціональної структури розподілу працівників по галузях і секторах економіки.

    Д) рівень професійно-кваліфікованої структури працівників. Цей показник характеризує відповідність професійно-кваліфікованої структури працюючого населення структурі робочих місць

    Виходячи  з сутності зайнятості (Див. схема 1) ми можемо сказати, що до демографічних  факторів формування трудових ресурсів можна віднести інтенсивність відтворення населення, що залежить від рівня народжуваності, а також міграційних процесів. 

Схема 1 
 
 
 
 
 
 

  Очевидно, якщо існує використання робочої  сили, то обов’язково має бути і  відтворення. (Див. схема 2). 

Схема 2. 
 
 
 
 
 

Існують певні фази відтворення трудових ресурсів:

1. Фаза формування включає в себе:

• природне відтворення, тобто народження людей та досягнення ними працездатного віку;

• відновлення здатності до праці в існуючих працівників;
• одержання людьми освіти, спеціальності і повної трудової кваліфікації.

2. Фаза розподілу і перерозподілу:

• здійснюється розподіл бажаючих працювати за видами робіт, родом діяльності, а також по організаціях, підприємствах, районах і регіонах країни. Одночасно розподіл здійснюється також відповідно до статі, віку, рівня освіти і здоров’я.
• перерозподіл передбачається у вигляді руху робочої сили,  відповідно до попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці.

3. Фаза використання передбачає використання економічно активного населення на підприємстві, в організаціях і в економіці загалом.

    Ці  типи відтворення взаємно доповнюють один одного. Чисельність молоді, що є основним джерелом поповнення трудових ресурсів, залежить від режиму її відтворення,  яке в свою чергу буває:

• Розширене - перевищення кількості народжених над числом померлих на 1000 осіб населення;
• Просте відтворення - відсутність приросту чисельності населення, де кількість народжених дорівнює числу померлих на 1000 осіб населення;
• Звужене відтворення – коли не лише відсутній природній приріст, а й відбувається депопуляція.

     Тому  за останні роки в Україні ми можемо спостерігати таку ситуацію, коли відбувається зниження навантаження на одне вільне робоче місце. На 1 січня 2003р. навантаження становило 7 чоловік, на 1 січня 2002 - 11 чоловік,  на 1 січня 2001 року - 33 особи.  (Див. Діаграма 1). 

     Діаграма 1

    Навантаження  на  одне вільне робоче місце у    2003-2004 рр.

     ( на 1 січня;  осіб)

     Статистичний щорічник України за 2003 рік.ст.396 

      Щодо безробіття, то її можна  вважати серйозною проблемою  будь-якої держави. Але одночасно ми повинні зрозуміти той факт, що таке поняття як „повна зайнятість” є досить складним адже в жодній країні 100% зайнятості немає.  

    Проблеми  сучасного етапу реформування економіки  України спричинили зниження загального рівня зайнятості, і, відповідно, зростання повного, часткового та прихованого безробіття, труднощі з працевлаштуванням молоді, жінок та інших соціальне незахищених верств населення, які спостерігаються на тлі загального зниження життєвого рівня населення. Розрив господарських зв'язків, банкрутство, реорганізація підприємств, зміна форм власності призвели до вивільнення значної кількості робочої сили, загострення проблеми структурного безробіття.

    Безробіття – це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості населення, яке є працездатним.

    Безробіття  буває відкрите (існування явно незайнятого  населення) та приховане (наявність  формально зайнятого населення), що є характерним для ситуації економічного спаду. Його причинами  є неповне завантаження потужностей підприємств, зменшення обсягів виробництва, неповна зайнятість працівників протягом робочого тижня тощо.

    Існують такі види безробіття:

• Фрикційне пов’язане із переміщенням людей з однієї роботи на іншу, або з однієї місцевості в іншу. Цей вид безробіття означає, що відбувається заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо. Воно завжди існує в умовах ринкової економіки.
• Структурне, як правило, виникає при структурних зрушеннях в економіці, закритті застарілих підприємств і виробництв, при скороченні випуску продукції у разі переорієнтації виробництва. Воно є тривалим і має хронічний характер. (Причиною  виникнення можна вважати кваліфікаційну, а також територіальну невідповідальність між вільними робочими місцями і кількістю безробітних).
• Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер, а також мають значні зміни в попиті на працю (сільське господарство, будівництво та ін).
• Циклічне – безробіття, яке має здатність до постійної зміни за своїми масштабами, складом, тривалістю. Як правило цей вид безробіття досягає максимуму під час спаду (виробництва) і навпаки: мінімуму під час піднесення.
• Інституційне безробіття утворюється правовими нормами, які в свою чергу впливають на попит і пропозицію праці. Воно може бути спричинене недосконалою податковою системою чи, наприклад, введенням гарантованої мінімальної заробітної плати.
• Хронічне - пов’язане з невідповідністю між інвестиціями у створенні нових робочих місць та зростанням чисельності найманих працівників.

    Згідно  Закону України “Про зайнятість населення  ” слід зазначити, що особа є безробітною, якщо виконуються три умови:

• Відсутність роботи.
• Пошук роботи чи прагнення організувати власну справу.
• Готовність приступити до роботи протягом наступних 2-х тижнів, тобто це особи, які навчаються за направленням служби зайнятості, чекають відповіді і готові працювати.

    Іноді проблема неповної зайнятості і прихованого  безробіття, з часом виявляється  як проблема часткового чи тимчасового  безробіття, яке в свою чергу передбачає перерву в одержанні заробітної плати чи зменшення її розміру, з причин тимчасового припинення виробництва без розірвання трудових відносин.

    З вище сказаного можна зробити  висновок, що загострення проблеми безробіття супроводжується економічними втратами, зменшенням ВНП та його відставанням від  минулорічного ВНП. Чим вищий буде рівень безробіття тим помітнішим буде відставання ВНП.

    Тут доцільно дуло б застосувати закон  А.Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природній рівень (3-5%) на 1%, то відставання обсягу ВНП становить 2,5%. Звідси можна зробити висновок про те, що 2,5-3% ВНП має спрямовуватися на створення нових робочих місць.

    Проблеми  сучасного реформування економіки  України спричинили зниження загального рівня зайнятості і в свою чергу, зростання повного часткового і прихованого безробіття.  При цьому відбувається зниження загального рівня життя населення. Все це негативно позначається на сукупному попиті внутрішнього ринку,  який став перешкодою зростання обсягів виробництва. Низьке пристосування значної частини населення (яка до цього працювала в умовах відносної стабільності), незначна трудова мобільність призвели до зниження ефективності використання трудового потенціалу, зростання чисельності незайнятого населення, та соціальної напруженості у суспільстві.

    На 1 жовтня 2003 р. на обліку в Державній  службі зайнятості перебувало 987,6 тис  незайнятих громадян. Серед них 97,4% мали офіційний статус безробітних, з них двом третинам  було призначено допомогу по безробіттю. Із кожних 100 зареєстрованих безробітних, які перебували на обліку в службі зайнятості 48 раніше займали робітничі вакансії, 28 – посади службовців, решту становили особи без професії або такі, які займали вакансії, що не потребують спеціальної підготовки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Діаграма  4 

    Тривалість  зареєстрованого  безробіття у

    2002-2003рр  на 1 січня у%

    Статистичний  щорічник України за 2003 рік ст.. 390 

    На  діаграмі 4 ми можемо спостерігати, яка  тривалість безробіття в різні проміжки часу. Так найвищий рівень безробіття у 2003р у часовому проміжку від 6 місяців до 1 року. Отже, це означає, що ці особи лише недавно втратили роботу і на даному етапі зайняті пошуками іншої. А що стосується осіб, які являються безробітними понад 3 роки, то тут можна спостерігати таку тенденцію, що у 2002р цей показник становив 3,3%, а в 2003 - 1,1%. Тому таке явище зниження безробіття не може не радувати.

    Дані  аналізу причин безробіття за 1999-2003рр. свідчать про основні причини  надходження безробітних, зокрема на реєстрований ринок праці України. Найбільшу питому вагу в обсязі зареєстрованих безробітних за цей період становили особи, звільнені за власним бажанням (38,7% у 1999р до 27,8% у 2003р). Незважаючи на позитивну тенденцію скорочення питомої ваги цієї групи, її абсолютна чисельність за цей період збільшилась з 637063 до 1008077 осіб, тобто майже,  у 2 рази. 
 

Таблиця 2 

  Чисельність безробітних,  що перебували  на обліку в  службі зайнятості  та рівень безробіття  на кінець року  в Україні у 1999-2003 pp.

    Україна: аспекти праці. 2004 - №2. – с. 13. 

    В таблиці 2 зображено тенденцію зміни рівня зареєстрованого безробіття, який був найнижчим з поміж зазначених років, у 1999р, а найвищим в 2001р., надалі починаючи з 2002 року рівень зареєстрованого безробіття поступово знижувався з 4,3% у 2001 році до 3,68% у 2003р.

    Причиною  негативних змін у структурі зайнятості населення став структурно-технологічний  регрес в економіці України. Перш за все ця проблема зачепила молодь, жінок та інші верстви населення.

    Щодо  безробіття в різних областях нашої  держави, то рівень безробіття в 2003 році становив: Волинська (12,1%), Житомирська (12,8%), Івано-Франківська. (12,1%), Миколаївська (12,8%), Рівненська (12,5%), Сумська (11,9%), Тернопільська (13,0%),Херсонська (11,7%), Хмельницька (13,3%), Черкаська обл. (11,2%), в решти областей цей показник становив від 5,4% до 10,5%.[СТ.Щор.ст.388]

    Згідно  таблиці 3  ми можемо проаналізувати рівень безробіття за статтю і місцем проживання. В цілому динаміка цих  процесів має загальну тенденцію  до зменшення (крім населення в сільській  місцевості, де щорічно рівень безробіття зростає), так у 2003р рівень безробіття сільського населення становив 7,0% порівняно з 6,3% в 1999 року.

    Таблиця 3

    (відсотків  до кількості економічно активного

      населення відповідної вікової  групи)