Засоби створеня звукового образу на радіо

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

КАФЕДРА ЖУРНАЛІСТИКИ, РЕКЛАМИ ТА PR-ТЕХНОЛОГІЙ

СПАСІБІНА

Світлана В’ячеславівна

ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ ЗВУКОВОГО  ОБРАЗУ В РАДІОПРОГРАМАХ

Напрям  підготовки 6.030301 – журналістика

Курсова робота

студентки ІІ – Ж курсу

ННІ української філології та

соціальних  комунікацій

Науковий керівник –

ФЕДОРЕНКО Ольга Дмитрівна,

кандидат філологічних наук, доцент

Черкаси – 2011 

ЗМІСТ

ВСТУП…………….……………………………………………………………...3

РОЗДІЛ  I. ФУНКЦІЇ ТА ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ ЗВУКОВОГО ОБРАЗУ…………………………………………………………………....……6

1. Сутність поняття «звуковий образ» у радійному просторі………………6
2. Основні функції звукового образу………………………….……..............8
3. Засоби створення звукового образу……………………………………….11
1. Формотворчі засоби радіожурналістики…………………..…….12
2. Стилетворчі засоби радійного мовлення……..……………........14

Висновок………………………………………………………………………….17

РОЗДІЛ II. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЗВУКОВОГО ОБРАЗУ НА РАДІО……………………………………………………….…………….……..19

2.1.Слово як важливий виражальний засіб радіо……………...…….………...19

2.2. Музика та шуми в радіопрограмах………………………………………...23

2.3. Роль монтажу у створенні радійного образу……………………………...26

Висновок…………………………………………………………………….……28

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..30

ДОДАТКИ……………………………………………………………..…на диску

Додаток А. Новини на «Радіо Свобода»………………………………. на диску

Додаток Б. Новини на «101 Далматин» (04.01.11)……………………..на диску

Додаток В. Радіорепортаж «Ігор Коктаж» на «Радіо Свобода»………на диску

Додаток Г. Вечірня колисанка на «Українському  Радіо» (18.03.11)….на диску

Додаток Д. Реклама «Водна хвилина» на «Люкс FM»……..………......на диску

Додаток Е. Реклама «Седасен Форте» на «Люкс FM»………………....на диску

Додаток Ж. Реклама «Супер няня» на «Люкс FM»……………….........на диску

Додаток З. Реклама «Jeminbluz – 2010» на «Люкс FM»………………на диску

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….……33 

ВСТУП

Сучасні медіа застосовують найрізноманітніші  засоби для створення журналістських матеріалів, які б змогли привернути увагу слухача. Це пов’язано насамперед із тим, що ЗМІ пропонують великий масив інформації, насиченої різноманітними деталями. Тож необхідно шукати все нові форми й засоби, щоб дбати про ефективне сприймання та засвоєння аудиторією інформації. Сучасне радіо має активно працювати, щоб не поступатися таким ЗМІ, як телебачення та інтернет.

У дослідженнях останніх років неодноразово зазначалося, що «золотий вік» радіо (20-60-ті роки ХХ ст.) минув, і його популярність зменшується, як і можливість його економічно підтримувати, тому роль цього каналу ЗМІ в житті людей буде незначною. Однак радіо – надзвичайно «гнучкий» і демократичний засіб масової інформації. Відкривши для людства нову технологічну еру спілкування («без паперу і відстаней»), радіо постійно вдосконалює способи і методи передачі й отримання інформації.

Перспективний розвиток звукового  образу сучасного радіомовлення  пов’язують із новітніми технологіями, до яких необхідно зарахувати технологічний розвиток радіо (цифрові технології, супутникове, інтернет-радіомовлення) та комунікативні особливості майбутнього комерційного радіоефіру.

Кожний засіб масової інформації має свої можливості, обмеження, специфіку. Для радіомовлення актуальна проблема уваги, оскільки журналіст працює у складніших умовах, ніж його колеги з газети чи телебачення. Увагу слухача до радіопрограми важче привернути, підтримати та проконтролювати: вона постійно переноситься на інші заняття і предмети. Відомо, що прослуховування радіо часто-густо супроводжується іншими видами діяльності. Відсутність певного рівня слухацької уваги зводить нанівець будь-які зусилля комунікатора [10, с.13].

Радіо – це зручний засіб масової  інформації. На відміну від преси  та телебачення, радіомовлення має низку переваг: може бути фоном під час повсякденної діяльності людини, впливає лише на слуховий аналізатор, що забезпечує ефективніше сприймання інформації. Саме тому формування звукового образу радіопрограм відіграє вирішальну роль у рейтингу радіостанції. Все залежить від того, настільки ефективно радійники використовують виражальні засоби звукового образу і чи допомагає він досягнути бажаного ефекту. Аудиторія радіо потребує нових форматів і нових прийомів впливу, що досягається шляхом створення звукового образу певної програми, який, у свою чергу, залежить від авторської думки та ідеї.

Специфіку звукового образу на сучасному  етапі розвитку журналістики досліджували В. В. Лизанчук [9; 10], О. Я. Гоян [4; 5], І. Л. Михайлин [18], І. Г. Мащенко [14], В. В. Смирнов [25; 26], А. А. Шерель [22; 23; 24; 30], Ю. В. Любченко [11; 12; 13] та ін. Зокрема І. Г. Мащенко в енциклопедії електронних мас-медіа запропонував визначення звукового образу, окреслив його функції та види [14]. В. В. Лизанчук дослідив засоби створення звукового образу, класифікував їх, охарактеризував його складові частини [9; 10]. О. Я. Гоян вивчав специфіку звукового радійного образу [5]. Ю. В. Любченко вказала на специфіку звукового образу радіореклами, його функції, дослідила вплив виражальних засобів на людину [13].

Звуковий супровід здатний передавати людські емоції, рух, простір і  час. Звукова палітра організовує та зорієнтовує емоційне сприйняття аудиторії. Музика й шуми вважаються одним із найдавніших способів впливу на людину. Психолог В. І. Петрушин стверджує, що необхідні емоції можна моделювати за допомогою музичних засобів [21, с.151]. Теоретик радіо А. А. Шерель головним засобом створення звукового образу на радіо називає монтаж звуку [22; 23; 24; 30].

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю проведення комплексного аналізу засобів створення звукового радійного образу, що сприяють ефективнішому впливу та допомагають аудиторії краще засвоїти інформацію.

Мета дослідження полягає у виявленні потенціалу засобів, що створюють звуковий образ, на матеріалі різних форматів радійних програм.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

• визначити поняття «звуковий образ», окреслити його функції;
• проаналізувати засоби створення звукового радійного образу на матеріалі програм різних форматів;
• виокремити й описати різновиди звукового образу.

Об’єктом дослідження є звуковий образ у радійних програмах.

Предмет дослідження – засоби створення звукового образу в програмах українського радіо.

Методи роботи. Для вирішення поставлених завдань застосовано метод реферування наукової та довідкової літератури. Дослідження питань, що недостатньо описані науковцями, здійснювали з допомогою методу узагальнення. З метою виявлення специфічних ознак звукового образу радіопрограм застосовано порівняльно-зіставний і описовий методи. У практичній частині роботи використано метод аналізу.

Наукова новизна курсової роботи полягає насамперед в авторському тлумаченні різновидів звукового образу, в самостійному виокремленні та описі функцій радійного образу, в аналізі засобів створення звукового образу новинних, розважальних і рекламних програм сучасного радіо.

Практичне значення дослідження полягає в можливості використання одержаних результатів у навчальній і практичній діяльності майбутніх журналістів, зокрема, при вивченні дисциплін «Телерадіожурналістика», «Види журналістики», «Журналістська майстерність» та ін. Вивчення засобів створення звукового образу допоможе глибше зрозуміти природу та специфіку радійної комунікації.

Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновків, 8 додатків та списку використаних джерел (30 позицій). Загальний обсяг роботи – 37 сторінок. 

РОЗДІЛ  I

ФУНКЦІЇ ТА ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ ЗВУКОВОГО ОБРАЗУ

1. Сутність поняття «звуковий образ» у радійному просторі

Сучасний формат радіо  та специфіка його аудиторії потребують спілкування в ефірі, створення  певного звукового образу. О. Я. Гоян зазначає, що звуковий образ радіо індивідуальний, він має специфічний професійний почерк і відрізняється від звукових образів інших медіа чи видів мистецтва (телебачення, театру, кінематографу) завдяки особливій сукупності звукових елементів, їхньому драматургічному поєднанню та композиційній взаємозалежності [5, с. 263].

У радіотворчості, як і в художній літературі, основою є слово. Різниця полягає в тому, що в першому випадку читач сприймає інформацію слуховим аналізатором, у другому – зоровим. Будь-яка інформація створює певний образ. У літературознавстві «художній образ» визначається як особлива форма естетичного освоєння світу, при якій зберігається його предметно-чуттєвий характер, цілісність, життєвість, конкретність [8].

У журналістиці поняття «звуковий  образ» розроблено в 70-ті роки, і є  результатом усвідомлення особливостей функціонування різноманітних виражальних засобів радіо. Специфіка звукового образу радіопрограми відрізняється від художнього образу в літературі насамперед засобами створення. В уяві людини художній образ виникає у процесі читання тексту, а радіопрограму людина сприймає слуховим аналізатором. На нашу думку, це є ефективнішим, оскільки звукові асоціації підсилюють вплив та краще ілюструють інформацію.

Ступінь впливу радіопрограм на аудиторію безпосередньо залежить від вибору накопичених в арсеналі радіожурналістики виражальних засобів. Успіх людини перед мікрофоном обумовлений тим, як логічно й аналітично вона розповідає про подію чи явище. Але не менш важливим є ступінь емоційного ефірного привітання, здатного «зачепити» і розум, і почуття слухача. Це стосується всіх видів журналістики – преси, електронних ЗМІ, але для радіомовлення є неодмінною умовою його функціонування. Радіо тяжіє до образного спілкування зі слухачами, звуком пробуджує творчу уяву.

Звуковий образ у радіожурналістиці  тлумачать як «сукупність звукових (мовленнєвих, музичних, шумових) елементів, що створюють за допомогою асоціацій  уявлення про матеріальні об’єкти, явища, історичні події, характер людини» [22, с. 140]. У структурі звукового образу всі елементи рівнозначні, оскільки здатні нести понятійне, сюжетотворче й естетично-оформлюване навантаження у віддзеркаленні дійсності. Пошуки оптимального їх поєднання в кожному конкретному випадку складає суть творчості радіожурналіста, який прагне досягти якомога зрозумілої та виразної форми для передачі своїх думок і життєвих спостережень [22, с. 140].

Інтерактив радіо формується на основі звуку, завдяки якому людська  свідомість активізується і спрямовується  до діяльності. А. А. Шерель назвав це звуковим образом – сукупністю звукових елементів (мови, шумів, музики), за допомогою яких у слухача формуються уявлення чи асоціації про матеріальні блага, життєвий досвід, характер людини [24]. Ефективне сприйняття інформації відбувається за допомогою збалансованого використання мовленнєвих і звукових знакових систем у вигляді звукових образів.

У термінологічному словнику звуковий образ тлумачиться як «сукупність  звукових (мовних, музичних, шумових) елементів, що за допомогою асоціацій створюють  уявлення про матеріальний об’єкт, характер людини, процес або явище» [14, с. 154].

Традиційно серед звукових образів виокремлюють реалістичні, фантастичні й абстрактні [14, с. 154]. Вважаємо за необхідне вказати на специфіку цих різновидів.

Реалістичні звукові образи (лат. realis – речовий, дійсний) виражають прагнення до об’єктивності й достовірності відображення, точності в зображенні деталей. Конфліктність (драматизація) сюжету програми виявляється у відтворенні реальних звуків, що супроводжують певну подію (шум майдану, ринку), слова конкретної особи (діалог ведучих радіопрограми) тощо. Реалістичні звукові образи створюють за допомогою формотворчих засобів (шуму, слова тощо).

Фантастичні звукові образи використовують ірраціональні мотиви, все те, що не підлягає логічному  тлумаченню.  Вони створюються за допомогою стилетворчих засобів (мікшування, ревербація, синтез звуку та ін.).

Абстрактні звукові образи (лат. abstractio – віддалення, відсторонення) спрямовані на виокремлення суттєвих ознак предметів або явищ об’єктивної дійсності з неістотних, випадкових, другорядних, тобто акцентування уваги слухача на найсуттєвішій деталі з-поміж інших. Вони утворюються за допомогою стилетворчих засобів (підсилення звуку, музичний супровід, прийом «буратіно», тобто пришвидшення чи уповільнення звучання тексту тощо) [10, c. 154].

Сучасне радіо, що прагне стати другом для своєї аудиторії, має особливу специфіку спілкування в ефірі, зокрема, своєрідні межі довіри між комунікантами, що ґрунтуються на морально-етичних та естетичних засадах. Ці засади визначаються ефективністю радіомовлення, тобто вибором комплексу виражальних засобів і вербальних технологій, за допомогою яких здійснюється вплив на аудиторію, а значить, встановлюється зворотний зв’язок із нею.

Отже, звуковий образ радіопрограм відіграє важливу роль у сприйнятті та розумінні інформації. Його тлумачать як сукупність звукових елементів, що формують у слухача уявлення про матеріальний об’єкт, характер людини, процес або явище. У радіожурналістиці виокремлюють такі різновиди звукових образів: реалістичні, фантастичні та абстрактні.

2. Основні функції звукового образу

У термінологічному словнику І. Г. Мащенка виокремлено основні функції звукового образу: розповідь, відтворення обстановки, витлумачення ідей, символіка, імітація, ідентифікація тощо [14, с. 154]. У сучасних наукових працях із радіожурналістики ми не знаходимо пояснення окремих функцій. Тому спробуємо потлумачити їх самостійно.

Розповідь є основною функцією звукового  образу. Це зображення подій і вчинків  персонажів через об’єктивний виклад їх від третьої особи. Нерідко  такий тип розповіді характерний  для репортажу. Основну роль у  реалізації цієї функції виконують  стилетворчі засоби, зокрема слово.

Функція відтворення обстановки дає змогу слухачеві зрозуміти місце дії, умови дії, час тощо. Акцентується увага на важливих деталях, що підсилюють розповідь, покращують сприйняття матеріалу, допомагають сформувати ставлення до героїв дії. Ця функція реалізується як за допомогою стилетворчих засобів (шуми, музика), так і формотворчих (відлуння, звукова мізансцена, голосовий грим, монтаж та ін.).

Функція витлумачення ідей пов’язана з тим, що автор шляхом словесного та звукового оформлення намагається якомога доступніше пояснити суть певної інформації, акцентувати увагу слухача на тих моментах, що є найсуттєвішими в повідомленні.

Функція символіки – це опосередковане вираження особливостей певного  явища за допомогою словесних  або звукових знаків.

Імітація (лат. іmitation – наслідувати) – наслідування, підроблення. Вживається задля увиразнення безпосередності враження. Засоби створення звукового образу використовуються для демонстрування чи наслідування певних звуків природи, людини, тварини шляхом створення штучних.

Ідентифікація – це уподібнення, ототожнення будь-яких об’єктів за тими чи тими ознаками. На радіо – це мимовільне або свідоме ототожнення реального слухача і героя програми, зарахування особи до якоїсь групи подібних їй. Таке враження виникає тоді, коли автор програми вдало обирає кут подачі матеріалу, фактаж, коментарі спеціалістів, думки конкретних людей, компонує (монтує) зібрану інформацію в правильному логічному порядку, що ефективно впливає на слухача і дає йому можливість ототожнити себе з героєм програми.

Важливу роль відіграє звуковий образ (лейтмотив) для поєднання окремих  сцен, а також для монтажного переходу від сцени до сцени чи від одного епізоду до іншого.

Мова, яка лунає в ефірі, несе смислова та емоційне навантаження. Ці дві функції слова нерозривні, тому що слово, за спостереженням Л. С. Виготського, є формою вияву думки і почуття одночасно [24]. Якщо музика і шуми замінюють людську мову в радіопрограмі, то реалізуються насамперед такі функції.

1. Позначення місця та часу дії. Напр., у спортивному огляді звуки гонгу, тупіт копит, шум натовпу, що наростає чи стихає, позначають, що репортаж ведеться з іподрому, кореспонденту не обов’язково витрачати час і слова на опис місця дії.

2. Позначення переміщення дії  в часі та просторі. Сучасний  репортаж проходить завершальну  стадію підготовки до ефіру  в монтажній, і репортер часто  поєднує в його композиції  фрагменти, записані в різних  місцях і в різний час. Музика допомагає більш чітко та зрозуміло для слухача здійснити це об’єднання. Естонський радіожурналіст І. Тріккель пише про це так: «Найчастіше в репортажних передачах музика використовується для переходів, якими зв’язуються окремі частини, тематичні шматки репортажу, підкреслюється перехід з одного часу в інший. Музика замінює провідного в переходах, у цьому плані вона незамінна» [24].

3. Вираження емоційного характеру  описуваної події. Точне поєднання  звукових елементів дозволяє  відтворити атмосферу дії глибоко  та повно. 

4. Вираз психологічного стану  учасників події або самого  журналіста [24].

Досвід засвідчує, що ступінь смислового й естетичного впливу будь-якої радіопрограми напряму залежить від цілісності її інтонаційної структури, від точності всіх його звукових елементів – слова, музики та шумів [24].

Використання монтажу як основного  формотворчого засобу передбачає реалізацію таких функцій:

• зменшення обсягу тексту програми;
• композиційне переміщення фрагментів документальних записів у їхньому поєднанні з авторським текстом;
• зменшення часу;
• використання звукових виражальних засобів у вигляді фону, декорацій відповідно до задуму автора та характеру матеріалу;
• створення різноманітних часових і просторових планів;
• використання контрасту виражальних засобів – зіткнення смислових, психологічних ситуацій, сцен, планів;
• створення цілісної композиції радіопрограми [26].

Отже, звуковий образ виконує функції розповіді, відтворення обстановки, витлумачення ідей, символіки, імітації, ідентифікації. Засоби створення звукового радійного образу відповідають за виконання цих функцій.

3. Засоби створення звукового образу

Звуковий образ радіо  індивідуальний, він має специфічний  професійний почерк і відрізняється від інших медіа сукупністю звукових елементів, їхнім драматургійним поєднанням і композиційною взаємозалежністю. Його формують виражальні засоби радіожурналістики, які, на думку В. В. Лизанчука, можна виокремити в дві групи: перша – це природні, натуральні виражальні засоби, зокрема усне слово, шуми (акустична характеристика подій), музика; друга – усі технічні складники, зокрема монтаж у різних його значеннях [10, с. 210–211].

До першої групи, що характеризується стабільним набором компонентів і не зазнає численних змін, зараховують той «вихідний матеріал», яким оперує радіожурналіст: слово (мова), музика, шуми (реальні, життєві чи студійні) та документальні звукові записи, підготовлені поза студією, що є особливим елементом відображення дійсності мовою радіо. Ці записи, у свою чергу, включають мову, музику та різні звуки (шуми), але, на відміну від перших, в окрему програму вони можуть перетворитися або в комплексі, або в співзвучності із записаними в студії мовленнєвими коментарями. Ці чотири елементи системи називають природними чи формотворчими. Вони незмінні, стабільні, їхня природа не підвладна суб’єктивному впливові радіожурналіста.

Виражальні радійні засоби другої групи є мобільнішими, адже перебувають  у повній залежності від волі та суб’єктивних творчих потреб автора радіопрограми. Їх називають технічними (або стилетворчими) та виокремлюють такі компоненти: монтаж, звуковий грим, звукову мізансцену, звукові спецефекти (міксування, реверберація, синтез звуку, голосовий грим) [24].

На думку В. В. Смирнова, головними формоутворювальними й виражальними засобами радіожурналістики є слово, музика, шуми і монтаж [26]. Всі вони спрямовані на вирішення завдання, що ставить перед собою журналіст і яке втілює у творчому процесі. Форма і тип зв’язку всіх компонентів можуть бути поліфункціональними. У конкретному творі вони визначаються ідейно-творчим задумом, стилістичними особливостями, професійною підготовкою журналіста і режисера [26].

На нашу думку, вмотивованішою є інша класифікація, за якою звукові образи поділять на стилетворчі та формотворчі. Перша група – статична та незмінна, оскільки є природним відображенням довкілля й не передбачає суб’єктивного втручання. Друга – рухома й мобільна завдяки авторському впливові, індивідуальному творчому пошукові й технічним можливостям, що позначається на особливостях того чи іншого звуку, переданого по радіо, тієї чи іншої радіопрограми, радіостанції, радіоканалу [24].

Істотні зміни звукового радійного образу, як правило, пов’язані з розвитком технічного поступу, зі змінами в технології виробництва радіопродукту та відповідно до творчої фантазії авторів радіопрограм.

Із розвитком радіо кількість стилетворчих виражальних засобів зазнає змін: збільшується (завдяки технічному прогресу) або зменшується (відповідно до реальних функціональних потреб мовлення конкретної станції чи у зв’язку з особистими смаками автора) [24].

1. Формотворчі засоби радіожурналістики. У роботі зі словом перед журналістом постає три основних завдання. Насамперед слова повинні точно описувати подію, що є об’єктом журналістської уваги, достовірно передавати її атмосферу.

Друге завдання журналіста – знайти найбільш точну інтонацію, що передає не менше інформації, ніж зміст матеріалу. Б. Шоу зауважив, що є тільки один спосіб написати слово «так» чи слово «ні», але існує 50 варіантів їхньої вимови, нерідко з протилежним значенням [24]. К. С. Станіславський акцентував увагу на здатності людини при словесному спілкуванні бачити «внутрішнім поглядом те, про що йде мова»: «Якщо ж ми слухаємо інших, то спочатку сприймаємо вухом те, що нам говорять, а потім бачимо оком почуте» [24]. Тож слухати, за К. С. Станіславським, означає бачити те, про що говорять, а «говорити – значить малювати зорові образи» [24].

Третє завдання, яке стоїть перед  журналістом у роботі над словом, – пошук логічних і експресивних акцентів (наголосів). Вчення К. С. Станіславського про дію словом ставить на перше місце в процесі досягнення виразності й переконливості мови не силу голосу, а вміння мовця користуватися чергуванням інтонацій (підвищенням і зниженням), чергуванням наголосів (фонетичним акцентом) і пауз (повною зупинкою) [24]. Що ж стосується гучності, то силою звуку можна оглушити, але викликати потрібні емоції важко. Наголос охарактеризовано режисером як елемент смислової точності в мові. Правильне використання наголосів полягає не тільки в умінні поставити його на тому слові, де йому належить бути, «але і в тому, щоб зняти його з тих слів, на яких йому не треба бути» [24].

Ефект залучення слухачів у програму створюють, аби наблизити її до природного мовного спілкування людей. Працюючи зі словом (не у випадку імпровізації в ефірі, а коли текст готується для запису заздалегідь) необхідно пам’ятати, що воно не є єдиним носієм ідейного та художнього змісту. Не менш важливою вважається здатність слова до контакту з музикою і шумами.

Недооцінка ролі музики та шумів, їхньої здатності самостійно висловлювати сенс, атмосферу та сюжетні лінії аудіомовлення – явище не нове. У практиці мовлення та в теоретичних роботах нерідко домінував погляд на музику і шуми лише як на доповнення до слова. Психологи довели теоретичним і експериментальним шляхом, що обсяг семантичної інформації в музиці практично дорівнює змісту мовного повідомлення. Це стосується й шумів, тобто звуків, імітованих у студії або справжніх. Вони також несуть смислове й сюжетне навантаження. У радіожурналістиці існує поняття «малюють шуми», що підкреслює можливість не словами, а звуками «описати» місце дії. Тож нерідко науковці ставлять знак тотожності між музикою і шумами, зважаючи на їхню здатність відображати явища матеріального світу «ритмічно й інтонаційно організованими звуками» [24].

Музика та шуми в структурі радіопрограм можуть бути самостійними елементами композиції, рівноцінними слову. Вони здатні уточнювати, доповнювати й розвивати як ідейну, так і естетичну інформацію, виражену словом, нести посутнє логічне й емоційне навантаження.

Документальний радійний запис включає мову, музику і шуми, що відображають реальну звукову атмосферу життя в певному місці та часі, виступає в радіожурналістиці відразу в двох іпостасях. По-перше, як виражальний засіб, що допомагає радіожурналістові розповісти про певну подію, передати її психологічну атмосферу, акцентувати увагу на обставинах часу, місця дії тощо. По-друге, є самостійним або додатковим аргументом на підтвердження достовірності фактичного матеріалу програми.

Отже, природні виражальні засоби формування радійного образу утворюють форму і жанр радіопрограми, диктують найбільш вигідні композиційні акценти [24].

2. Стилетворчі засоби радіойного мовлення є мобільними, змінними у своєму компонентному складі. Саме з їхньою допомогою формуються стиль програми, індивідуальна манера викладу матеріалу, ритм тощо.

Аналіз стилетворчих виражальних засобів здійснюється від простішого до більш складного, від суто технічних прийомів до ускладненого мислення (комплексу емоцій). Виокремимо найважливіші та найцікавіші засоби та прийоми звукотворення.

Відлуння – за допомогою пульта управління процесом звукозапису журналіст  надає звучанню голосу або запису події додаткову об’ємність, ефект «відлуння». Цей прийом використовується для того, щоб акцентувати увагу слухача на мові персонажа, на виразній фразі журналіста або звуковій деталі події.

Прийом «буратіно» був відкритий  видатним режисером вітчизняного радіо  Р. Іоффе. Вона встановила, що прискорення чи уповільнення ходу магнітофонної плівки може з «технічного браку» перетворитися в сильний художній прийом, який і був реалізований під час запису дитячої радіовистави «Золотий ключик, або Пригоди Буратіно» (звідси й назва цього прийому). Із художнього мовлення прийом «буратіно» досить швидко був запозичений радіожурналістикою. Він дозволяв підкреслити іронічне ставлення кореспондента до промови інтерв’юйованого. Професійний журналістський і соціальний ефект такого репортажного прийому реалізувався без додаткових коментарів. Потрібна була лише одна коротка репліка кореспондента: «А сам-то Іван Іванович хіба вірить у те, про що говорить?» [24].

Звукова мізансцена – положення  мікрофона відносно учасників події, про яку йдеться в ефірі. Мікрофон можна встановити так, щоб усіх було чути однаково, можна передавати його з рук у руки, наближати й віддаляти від працюючого механізму, створюючи ефект присутності на місці події в узагальненому поданні. Можна ж вибрати для мікрофона таку точку, щоб певний звук або голос виходив на «передній» звуковий план і був сюжетним, смисловим і емоційним стрижнем програми.