Засоби розміщення Львівщини

Вступ

Основною складовою туристської індустрії є готельне господарство. Саме готельні підприємства виконують одну з найважливіших функцій у сфері обслуговування туристів: забезпечують їх сучасним житлом і побутовими послугами. Витрати на готельні послуги становлять приблизно від 30% до 50% усіх витрат у кошторисі туристів. Окрім того, готельний комфорт є головним предметом зацікавлення туристів. Тому ця сфера є дуже важливим сегментом туристичної галузі. Важливим чинником розвитку туризму є якість обслуговування туристів у готелях. Дослідження показують, що якість обслуговування туристи оцінюють в чотири рази вище, ніж адекватність і поміркованість ціни, і в 1,2 рази вище, ніж якість самого туристичного продукту.

Якість обслуговування, в певній мірі, також залежить і від стану матеріальної бази готельних підприємств. За останні роки інфраструктуру туризму в Україні було зруйновано, прийшла в занедбаність частина готелів, мотелів, туристичних баз, порушилась система напрацьованих зв‘язків і маршрутів, були втрачені досвідчені кадри. В Україні, згідно з інформацією Держтуризму, приймати іноземних туристів можуть лише 300 готелів (86 тисяч місць) усіх форм власності. При цьому за міжнародними стандартами, тільки 28 українських готелів можуть претендувати на три * і лише 3, та й то з натяжкою на чотири *.

З усіх готелів, які діють в Україні, 65% треба просто закривати.

Актуальною на сьогодні є проблема зміцнення існуючої матеріально технічної бази готелів, зокрема її реконструкції та модернізації. Для туриста хороший готель – це візитна картка країни або міста, він створює її імідж іноді в більшій мірі, ніж десятки інших факторів.

Але, на жаль, позитивний імідж країни чи міста все таки не виникає одразу – для цього потрібні роки напруженої праці.

В туризмі на створенні імені економити не можна – це стосується також і готелів. Конкуренція на світовому ринку туристичних послуг дуже висока, і Україна на ньому далеко не перша. У боротьбі за туриста дуже важливі декілька речей – по-перше, якість самої послуги, по-друге – відмінна від інших рекламна кампанія, спрямована на визнання готелю і країни, по-третє – поміркована цінова політика.

Теоретичні дослідження туристичної сфери, дослідження досвіду і аналіз вітчизняної практики розвитку підприємств сфери послуг показують, що існує значна кількість проблем, вирішення яких дозволяє сподіватися на докорінну зміну в забезпеченні широких верств населення та іноземців доступним і якісним обслуговуванням. Головна роль у цьому процесі повинна належати державі. Вірна і узгоджена державна політика підтримки туристичних підприємств, з урахуванням специфіки їх функціонування, може дати можливість подолати кризові явища і створити найбільш сприятливі умови для розвитку туризму.

Отже, основна мета даної роботи полягає у дослідженні особливостей розвитку готельних послуг у Львівській області на прикладі діючого готельного господарства.

Об‘єктом дослідження даної курсової роботи є розвиток готельного господарства Львівщини та туризму, проблеми, які турбують галузь, і шляхи їх вирішення, перспективи розвитку готельного господарства та туризму.

Дана курсова робота складається з вступу, п’яти розділів, висновків та пропозицій та списку використаної літератури.

1.     Типізація засобів розміщення. Фактори, які визначають тип засобів розміщення.

Для сучасного світового готельного господарства притаманна значна кількість підприємств, що пропонують клієнтам згідно з попитом широкий обсяг готельного сервісу. Урізноманітнення попиту клієнтів спричинило появу на ринку сфери гостинності нових послуг та форм обслуговування, функціональних характеристик підприємств, диференціацію якості послуг, тому будь-яка систематизація типів і характеристик підприємств розміщення умовна.

Оскільки в готельному підприємстві послуги розміщення, харчування, додаткові послуги доповнюють одне одного і здебільшого взаємозалежні й сприймаються клієнтами єдиним цілим, то, з огляду на це, формується певний тип готельного підприємства.

Типологія важлива як фаховий принцип для керівників у дослідженні особливостей діяльності засобів розміщення, управління кожним типом підприємства, вивченні вибору клієнтами готелів, менеджменту служб готелів у плануванні витрат їхнього функціонування й визначенні оптимального рівня комфорту під час відпочинку, лікування, виконання професійних обов'язків клієнтами.

Засіб розміщення – це будь – який об’єкт, який надає туристам епізодично або регулярно послугу з тимчасового розміщення тобто надання місця для ночівлі та санітарно – технічних зручностей.             

Типізація – метод наукового узагальнення, основою якого є групування об’єктів за допомогою узагальненої моделі або типу. В процесі типізації обирається об’єкт, найбільш характерний для цієї сукупності, з оптимальними властивостями.

              Типізація засобів розміщення – це об’єднання їх у групи за загальними ознаками залежно від функціонального призначення.

Тип засобу розміщення – це одиниця класифікації засобів розміщення за функціональними призначеннями і доповнення іншими характерними ознаками.

У межах визначеного типу засобів розміщення, як правило, існує багато їхніх різновидів.

На ідентифікацію типу готельних підприємств впливає низка взаємопов’язаних факторів. У кожній державі формуються певні типи підприємств, що враховують особливості географічного місце розташування, кліматичні умови, ряд інших факторів і, найголовніше, особливості сформованого попиту.

Визначальними факторами для типізації засобів розміщення є:

      місцезнаходження;

      термін перебування;

      режим експлуатації;

      місткість номерного фонду;

      забезпечення харчуванням;

      цінова політика;

      ціль перебування обслуговуваного контингенту споживачів.

Типи засобів розміщення залежно від місцезнаходження відображено в рис. 1.1.

Рис. 1.1. Вплив фактора «місцезнаходження засобу розміщення» на тип засобу розміщення.

              Місцезнаходження засобу розміщення визначається відстанню від аеропорту, ділового центра міста, узбережної зони моря, інших об’єктів і туристичних ресурсів.

              Аналізуючи вплив вищезазначеного фактора на типи підприємств готельного господарства, доцільно виділити деякі особливості.

              Так, в основному всі підприємства, що розташовані в межах міста ( у центрі, на околиці ), є готельними підприємствами, призначеними для сегмента туристичного ринку – «ділові туристи» .

              Для засобу розміщення, що розташовані на морському узбережжі, на цінову політику впливає відстань до моря.

              Підприємства, розташовані у горах на туристичному маршруті, повинні мати необхідний інвентар, споряджений для літнього та зимового відпочинку.

              Вплив фактора термін перебування споживачів готельних послуг, наведено на рис.1.2.

Рис.1.2. Вплив фактора «термін перебування споживачів готельних послуг» на типізацію засобів розміщення.

              Термін перебування у засобах розміщення є різним, що обумовлюється їх функціональним призначенням.

              Як свідчить тенденції розвитку готельного господарства, терміни перебування відрізняються і від мети подорожуючих.

              Наприклад, організований туризм, пов'язаний з відпочинком, може тривати 6-7 ночівель. До європейських столиць та інших історичних місць туристи приїжджають на вихідні (2-3 ночівлі в засобах розміщення). В організованих туристів підвищеним попитом користуються готелі одна – дві зірки. Туристи можуть не користуватися послугами підприємств ресторанного господарства обраного готелю.

              Діловий туризм (участь у конгресах, виставках, переговорах тощо) значно відрізняється від організованих культурно – пізнавальних поїздок. Розрізняють і терміни перебування (від однієї ночівлі до півроку), і категорії засобу розміщення (перевага надається категоріям 4*, 5* ).

              Цей сегмент туристів вимагає підвищеного сервісу та комфорту. Їм необхідний широкий спектр додаткових послуг. Ділові туристи користуються послугами закладів ресторанного господарства. Пік прибуття (і відповідно завантаження готелю) припадає на вівторок – середу. Це означає, що потоки ділових туристів практично не перетинаються з організованими турами, а взаємодоповнюють один одного. Крім того, терміни перебування туристів з діловою метою не мають різких спадів.

              Залежно від експлуатації режим функціонування готельних господарств може бути цілорічним, літнім або змішаним.

              Наприклад, готелі ділового призначення функціонують цілорічно, кемпінги призначені тільки для літньої експлуатації; туристичні готелі можуть збільшувати влітку свою місткість до 50% за рахунок спорудження літніх спальних будинків або палаток, без збільшення приміщень для обслуговування.

              Вплив фактора на типізацію засобу розміщення залежно від режиму функціонування наведено на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Вплив фактора «режим експлуатації» на типізацію засобу розміщення.             

        Залежно від місткості номерного фонду (кількість місць) засобу розміщення поділяють на:

      великі (понад 300 номерів, більше 400 місць);

      середні (до 300 номерів від 150 до 400 місць);

      малі (до 100 номерів, 150 місць).

Рис.1.4. Вплив фактора «місткість номерного фонду» на типізацію засобу розміщення.

              Структура готельного господарства України характеризується тим, що типи підприємств, які належать до різних форм малого підприємства (мотелі, кемпінги, молодіжні бази тощо) і надзвичайно поширені в світовій готельній індустрії, у вітчизняному готельному бізнесі не розвинені.

              Основою для віднесення до типу малих вітчизняних засобів розміщення є прийняті українським законодавством такі кількісні критерії, як чисельність працюючих, обсяг виручки від реалізації продукції за рік. Для готельного господарства вони є відносними, оскільки не характеризують усієї специфіки функціонування засобів розміщення цього типу. В готельному господарстві, де капіталомісткість виробництва послуг і фондомісткість основних фондів вищі ніж у торгівлі та ресторанному господарстві, а швидкість обігу капіталу значно нижча, малі підприємства не матимуть можливості відшкодувати втрати. Отже, для готельного господарства ці показники є відносними, оскільки не характеризують усієї специфіки функціонування засобів розміщення цього типу.

              Аналізуючи форми державної статистичної звітності щодо результатів фінансово – господарської діяльності малих засобів розміщення, було виявлено, що до цієї групи відносять також середні за потужністю підприємства, а це є неправомірним, так як збільшує їхню частку в макроекономічних показниках.

              Існують критерії до визначення малих засобів розміщення доцільно доповнити рядом додаткових характеристик. Такими можуть бути показники:

      кількості номерів (кількості місць);

      вартість основних фондів;

      характер організації й управління, який відрізняється від існуючого на великих засобах розміщення.

Як свідчить світовий досвід, з практичної точки зору більш суттєвим критерієм для малих підприємств є місткість номерного фонду, під якою розуміється кількість одночасно пропонованих клієнтам місць або номерів.

              Водночас у кожній країні до цього підходять по – різному, враховуючи конкретні особливості соціально – економічного та історичного розвитку. Так, за класифікацією ВТО під малим готелем рекомендовано розуміти підприємство з кількістю номерів до тридцяти. Слід визнати, що це визначення є пріоритетним для кожної окремої держави.

              У Росії критерієм для віднесення підприємств до малих є кількість місць. До малих відносять засоби розміщення від 10 до 100 місць; до середніх від – 101 до 500 місць; до великих – понад 500 місць.

              За класифікацією американських міжгалузевих балансів засобів розміщення поділяють залежно від кількості працюючих на 4 групи: великі (до 50 осіб і більше), середні (10 - 49), малі (9) і малі – без найманих працівників. У Німеччині малим вважається підприємство місткістю до 40 місць.

              У контексті проблеми, що розглядаються, буде доречно навести думку науковця Г.Папіряна, який вважає, що розмір готелю – це не проста зміна. Його можна визначати за допомогою кількості номерів у співвідношенні з чисельністю персоналу або кількістю додаткових засобів, що пропонуються. Наприклад, готель може мати невеликий номерний фонд, але пропонувати велику територію для прогулянок, мати велику кількість спортивних майданчиків тощо. Тому серед зазначених вище критеріїв щодо визначення малих засобів розміщення, існуючих у законодавчій нормативній документації України, доцільно використовувати показник кількості місць у засобах розміщення, керуючись при цьому рекомендаціями ВТО.

              Вік обслуговуваного контингенту споживачів готельних послуг також впливає на ідентифікацію типу засобу розміщення. Залежно від цього показника розрізняють готелі для: молоді віком до 30 р.; туристів середнього віку від 31 до 50р.; туристів віком від 51 р.; батьків з дітьми; змішаного контингенту туристів (рис.1.5.) .

              Прийом, розміщення та обслуговування кожного контингенту має специфічні особливості.

              Молодь, наприклад, надає перевагу подорожам з мінімальним набором додаткових послуг і водночас вибирає різноманітні за тематикою екскурсійні програми, що передбачають активне дозвілля. Туристи цієї вікової категорії активно користуються послугами засобів розміщення, які мають назву хостели.

Хостели – це молодіжні готелі або бази відпочинку, в яких розміщується переважно молодь, але віковий ценз чітко не визначено. У деяких країнах Західної Європи хостели – це пансіони для людей середнього рівня статку.

Рис.1.5.  Вплив фактора «контингент споживачів готельних послуг» на типізацію засобів розміщення.

       Споживачі готельних послуг середнього віку вимагають більших зручностей в номері та комплексі обслуговування, змістовних екскурсійних програм.

        В усьому світі швидко зростає чисельність споживачів готельних послуг віком від 50 років. Туристи цієї вікової категорії вимогливі до сервісу і потребують не тільки комфортних умов перебування, але й персональної уваги з боку обслуговуючого персоналу, отримання медичної допомоги, дієтичного харчування, більше вільного часу, розташування засобів розміщення у затишній місцевості. Номери таких готелів можуть бути обладнані: великими ванними кімнатами для обслуговування відвідувачів у інвалідних кріслах; галогенними лампочками, що приєднані до телефонного апарата та дверного дзвінка; телефонними апаратами з великими кнопками, годинниками – будильниками з великим циферблатом, поручнями у ванних кімнатах та іншими спеціальними пристосуваннями. З цих пристроїв подається звук, спалахують вогники, щоб привернути увагу гостей, які недочувають, або глухих.

       За рівнем цін на проживання засоби розміщення умовно поділені на:

      бюджетні ($ 25 – 35);

      економічні ($35 – 55 );

      середні ($55 – 95);

      першокласні ($95 – 195);

      апартаментні ($65 – 125);

      фешенебельні ($125 – 425).

2.Класифікація вітчизняних засобів розміщення.

Засоби розміщення туристів, згідно з ДСТУ 4268:2003 «Послуги туристичні. Засоби розміщення. Загальні вимоги», поділяють на дві категорії — колективні та приватні (рис. 2.1). Колективні охоплюють готелі й аналогічні засоби розміщення, комерційні та соціальні, спеціалізовані засоби розміщення.

Рис. 2.1. Типологія засобів розміщення

Відповідно до "Правил користування готелями та аналогічними засобами розміщення і пропозиції готельних послуг", затверджених