Збагачення словникового складу учнів в процесі коммунікативної компетенції з французької мови( на прикладі теми "Театр та кіно")

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КАФЕДРА ВИКЛАДАННЯ ДРУГОЇ ІНОЗЕМНОЇ  МОВИ 
 
 
 

Скороходова Аліна Геннадіївна

(група  2339-302А) 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА 

ЗБАГАЧЕННЯ СЛОВНИКОВОГО ЗАПАСУ УЧНІВ З ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ

(НА  ПРИКЛАДІ ТЕМИ  «ТЕАТР ТА КІНО») 

Напрям  підготовки: 6.020303 – Філологія

Професійне  спрямування: 

Мова  та література (англійська) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Науковий керівник – 

к. п. н., доцент Ружин К.М. 

Нормоконтролер ___________________________________________________________

     (посада)                  (підпис і дата)                                     (П.І.П.) 

Запоріжжя – 2011 

ЗМІСТ 

ВСТУП 

      До  недавнього часу проблема вивчення іноземної мови як другої займала далеко не перше місце в українській науці, однак у зв’язку з останніми змінами в системі освіти Європи та України зокрема ця проблема була посіла одне з перших місць. Побудова єдиного культурного простору – одне із завдань європейських інститутів. Сьогодні, завдяки реформації в системі освіти, Європа висунула французьку мову на друге місце після англійської. Роль французької мови давно зумовлена історично її впливом на всі європейські мови. Зараз практично в усіх школах та вищих навчальних закладах другою іноземною мовою, яку вивчають, стає саме французька, а наука, яка займається дослідженням методів її вивчення і викладання на базі першої іноземної мови називається методикою.

      Проблема  вивчення французької мови на базі англійської, а також лінгвістичний  досвід є основною нашого дослідження. Вона успішно розробляється у працях вітчизняних і зарубіжних учених.

      Теоретико-методологічна основа дослідження представлена працями з різних лінгвістичних аспектів. У даний час головними концептуальними роботами з навчання другій іноземній мові в школі є роботи А.В. Щепілової, М.В. Баришнікова (французька на базі англійської), а також інші розробки, які розкривають особливості навчання другій іноземній мові як у цілому, так і в окремих випадках, аспектах мовленнєвої діяльності.

    Вивчення  французької мови на базі англійської  є важливим для відповідної спеціальності в навчальних закладах. Не знаючи багатьох особливостей, ми отримуємо досить одностороннє уявлення про стан сучасної англійської та французької мов. 

    Актуальність теми дослідження полягає в тому, що питання навчання лексиці другої іноземної мови (французької) на базі першої (англійської) залишається недостатньо теоретично та методично вивченим.  

    Мета дослідження – виділити специфіку формування лексичних навичок з французької мови з опорою на англійську мову в процесі розвитку комунікативної компетенції.

    Для досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:

1. опрацювати теоретичну базу за окресленою темою;
2. визначити особливості навчання лексиці французької мови як другої іноземної;
3. виділити оптимальні стратегії оволодіння лексикою другої іноземної мови, розробити методику формування лексичних навичок французької мови на базі англійської;
4. створити комплекс вправ, інтегрованих у систему вивчення лексики.

    У ході дослідження були використанні такі методи: методи аналізу і синтезу, методи узагальнення та порівняння, опису.

    Об’єктом дослідження є словниковий запас учнів, які вивчають французьку мову як другу іноземну (за темою «Театр та кіно»).

    Предметом дослідження є особливості методики розширення словникового запасу учнів, які вивчають французьку мову як другу іноземну, за допомогою опори на лексичні знання першої іноземної мови (англійської).

    Наукова новизна полягає в тому, що була виявлена специфіка формування лексичних навичок французької мови як другої іноземної, а також розроблений комплекс вправ для кращого освоєння лексики.

    Практична значення роботи полягає в тому, що розроблені нами завдання для розширення словникового запасу учнів можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях та можуть бути включені у план уроку.

    Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списоку використаних джерел. Загальна кількість сторінок – 32. 

РОЗДІЛ 1

      ЛЕКСИЧНИЙ ЗАПАС УЧНІВ, ЯКІ ВИВЧАЮТЬ ФРАНЦУЗЬКУ МОВУ ЯК ДРУГУ ІНОЗЕМНУ, ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЙОГО ЗБАГАЧЕННЯ 

1. Французька  мова та її значення у світі

    Сьогодні  Європа перебуває в пошуках нових  цінностей, що пов'язані із взаєморозумінням, співробітництвом, згодою, прагненням створити полікультурну, полілінгвістичну й поліетнічну Європу.

    Як  зазначає О.А.Смірнова, побудова єдиного культурного простору – одне із завдань європейських інститутів, кожна держава ЄС намагається не тільки зробити внесок у розвиток власної внутрішньої культури, а й сприяти становленню загальноєвропейської [18, с.102].

    Провідним інструментом об'єднання визнано  мову. Стосовно загальних підходів до проблеми мови в Європі, то стратегічним спрямуванням мовної політики на континенті є мультилінгвальність з перспективою оволодіння кожним європейцем трьома і більше мовами. У листопаді 1992 року Радою Європи була прийнята «Європейська хартія мов регіональних і національних меншин», у якій підкреслюється цінність інтеркультуралізму й мультилінгвалізму. Відомий лінгвіст Шодансон з метою досягнення мультилінгвальності, запропонував радикальну пропозицію: зберегти три робочі мови – англійську, французьку та німецьку.

    О. А. Селіванова наголошує на тому, що дані опитування, проведеного в країнах Європейського Союзу, свідчать про те, що німецька мова – рідна для 24% населення, англійською говорять 17%, французькою – 16%. Інша ситуація складається при з’ясуванні того, якими іноземними мовами як другими володіє населення. В результаті опитування було виявлено, що англійською мовою як другою володіють 25%, німецькою – 7%, а французькою – 13% населення. Незважаючи на те, що сьогодні англійська мова є мовою міжнаціонального спілкування всього людства, французька мова в міжнародному плані посідає важливе друге місце  [20, c. 246].

    Дослідниця  стверджує, що французька мова за кількістю людей, що користуються нею як рідною, займає 11-12 місце у світі після китайської, хінді, англійської, іспанської, російської та ін. Але міжнародна значущість французької мови значно вища, оскільки для багатьох народів вона є найважливішим засобом спілкування і засвоєння світової культури. В даний час французька мова представлена не тільки на своїй історичній батьківщині у Франції, але і в інших країнах світу, виконуючи там функцію офіційного спілкування, міжнародних зв’язків, національної мови, мови науки, художньої літератури і т.д.

    Французькою мовою говорять лише 80-100 мільйонів осіб, але кількісний показник включає не тільки людей, для яких ця мова є рідною, але й тих, з якими можна вільно спілкуватися цією мовою. Тому й розрізняють франкофонів з рідною французькою мовою (locuteurs à titre maternel) і франкофонів з другою французькою мовою (locuteurs à titre secondaire). Загальне число людей, які користуються цією мовою, становить не менше 500 млн. осіб.

    Французька  мова зберігає досить сильні позиції  як мова міжнародного спілкування. Вона є однією з офіційних мов ООН, робочою мовою ЮНЕСКО,  різних міжнародних, громадських організацій [20, c. 243].

    Франція завжди прагнула підтримати позиції своєї мови як на території своєї країни, так і на світовому рівні. Протягом усієї історії розвитку французької мови, уряд Франції боровся проти різнобічних впливів на їх рідну мову, саме тому в країні прийнято стільки юридичних актів, що стосуються лінгвістичної політики, однак французька значною мірою проникала в інші європейські мови та відіграла велику роль у формуванні «вторинного споріднення» (подібності) мов Європи, що підкреслює її функцію міжнародного спілкування [19, с. 107]. У міжнародному просторі французька мова зміцнюється завдяки діяльності міжурядових і громадських організацій. Таким чином, французька мова домінує в Європейському фінансовому суді, службах Європейської комісії та прес-залі Комісії.

    Одним з надійних способів розвитку французької  мови, а також її закріплення на світовому рівні було створення нового типу шкіл – європейського. Передбачається, що кожен учень у такій школі повинен досконало володіти двома мовами: рідною і однією з трьох робочих мов Союзу – англійською, французькою, німецькою. Звісно, в якості першої іноземної європеєць вибере англійську мову, але другою в нього з великою ймовірністю стане французька [20, c. 246].

    Введення другої іноземної мови у школах як окремої навчальної дисципліни, за словами М.В. Баришнікова – явище нове, але, безумовно, позитивне, що стало реальним кроком на шляху гуманізації та гуманітаризації освіти [3, с.  25].

    Н. Селіванова переконана, що навчання французькій мові як другої іноземної сприяє міжкультурному спілкуванню, що передбачає формування позитивного переносу знань, умінь і навичок, отриманих при вивченні першої іноземної мови, у галузь вивчення другої іноземної мови [16, с. 104], а також формуванню комунікативної компетенції.

    Основною метою навчання французькій мові як другої іноземної на першому етапі є досягнення учнями елементарного рівня володіння комунікативною компетенцією. Комунікативна компетенція – це здатність вступати в контакт, висловлювати свою точку зору, слухати і розуміти точку зору співрозмовника, вести дискусію і т.д.  [16, с. 105].

    Таким чином, сьогодні французька мова займає провідне друге місце у світовому контексті, після англійської. Це явище зумовлено історично, проте і зараз уряд Франції робить усе можливе для просування і поширення французької мови у більш широкі маси людей. Запровадження французької мови як навчальної дисципліни в школах і вишах є доказом того. Оскільки ця тенденція є абсолютно новою і невивченою, то існує ряд проблем, пов’язаних з упровадженням французької мови як другої іноземної, викликані недостатньою теоретичною базою, а також недостатньо розробленими методичними прийомами.   

    Уміння  правильно висловлювати свої думки  є свідченням високої мовної культури. Тому при вивчені нової лексики іноземної мови слід звертати увагу на слово- та формотворчі засоби. 

2. Словотворчі засоби французької мови як спосіб збагачення словникового запасу учнів

    Свідоме ставлення до певної мови починається із вивчення її лексичного багатства. Оскільки слово – найактивніша одиниця мовлення, то вивченню лексеми слід приділяти належну увагу на всіх освітніх рівнях. Лексична робота повинна здійснюватись у трьох напрямках: збагачення словника учнів новими словами, уточнення значення вже відомих слів, переведення слів з пасивного в активний словник.

    Згідно  з А. П. Боклан, С. М. Мусійчук у французькій мові, як і в інших мовах, існують традиційні словотворчі засоби мови як напрямок збагачення словникового запасу учнів. Аналіз складу мови показує, що розширення словникового запасу відбувається такими шляхами: 1) морфологічним у результаті афіксального перетворення; 2) семантичним – через переосмислення наявного значення слова; 3) шляхом складання; 4) шляхом абревіації; 5) запозиченням [6, c. 1].

    Група слів, яка виникає за стандартним правилом, за продуктивними моделями словотворення, що включає одну або дві афіксальні морфеми (суфікс або префікс), є найбільш представленою. Такий спосіб словозбагачення утворюється за допомогою словотворчих афіксів. Словотворчий афікс – це префікс або суфікс, який приєднується до твірної основи для творення нового слова.

    Суфіксація  – явище дуже поширене у французькій мові. Наведемо декілька прикладів суфіксів, які беруть активну участь у процесі утворення нових одиниць:

1. age – un bavardage (балачки), un arrachage (витяг)
2. ment – un changement (зміна), un adoucissement (помякшення)
3. -iste – un, une marxiste (марксист), un, une dogmatiste (догматик)
4. -isme – un marxisme (марксизм), un conformisme (конформізм)

    Що  стосується префіксації, то вона продовжує  залишатися одним з активних способів словотворення та словозбачачення  словникового складу учнів. Префіксація  – афіксальний спосіб словотворення, коли словотворче значення виражається за допомогою префіксів [6, c. 2].

    Виділяють дві семантичні групи найбільш продуктивних і активних префіксів у сучасній французькій мові. До першої належать префікси інтенсивності: super-, ultra-, archi-, extra-, sur-, які виражають найвищий ступінь чого-небудь:

1. superproduction - фільм-бойовик, supermarché - універсам;
2. ultramoderne - надсучасний, ultrafiltre - ультрафільтр;
3. archifaux - вкрай помилковий;
4. extrafort - надміцний, extraordinairement - незвичайно.

    Другою  семантичною групою активних префіксів  є префікси негативного значення. Наприклад, префікс dé-(des-) приєднується до дієслів: débrancher – вимикати; décharger – розвантажувати; disparaitre – зникати.

    Функціонально і частково семантично префікси близькі до суфіксів. Однак є і суттєві відмінності між ними. Суфікси, перебуваючи в кінці слова, є наголошеними, тому більш тісно, ніж префікси, злиті з твірною основою. Словотворче значення суфіксів є складнішим.

    Парасинтез – це префіксально-суфіксальний спосіб словотвору, при якому створення нових слів відбувається шляхом одночасного приєднання до твірної основи префікса і суфікса. Таким чином, у парасинтезі проявляється взаємодія двох морфологічних способів словотворення – префіксація і суфіксація [6, c. 1].

    Поряд з розглянутими вище морфологічними способами утворення нових одиниць мови існує словоскладання і розширення значення слова.

    Збагачення  словника може відбуватися шляхом зміни  значень вже існуючих слів за рахунок  розширення їх значення. Під розширенням  значення розуміється такий розвиток, при якому слово, що називає спочатку одне поняття, починає номінувати поняття більш загальне. Цей вид словозбагачення є найпродуктивнішим методом розширення словникового запасу [6, c. 2].

    Складні слова французької мови утворюються за загальними правилами, виробленим протягом розвитку мови. У словоскладанні беруть участь не одна, а дві (іноді і більше) основи, які ніби «складаються». У сучасній французькій мові словоскладання є живим, продуктивним способом словотворення. Наведемо кілька прикладів:

      1. un gratte-ciel - хмарочос;

      2. franco-soviétique - франко-радянський;

      3. un magnétophone - магнітофон.

    Наступним способом словотворення є конверсія. Конверсія позначає перехід слова з однієї частини мови в іншу. На лексичному рівні даний спосіб словотвору характеризується тим, що похідне слово утворюється без афіксів, без складання основ, тобто без зміни форми. Словотворчим засобом при конверсії служать граматичні категорії тієї частини мови, до якої відтепер належить похідне. Конверсія є одним із живих способів словотворення, одним із продуктивних шляхів збагачення словникового складу мови.

    Будь-яка  мова прагне до економії у висловленні, і в словотворенні ця тенденція особливо проявляється в абревіації – скорочення слів (un métro – метро, un cinéma – кіно) і словосполучень: CGT, ONU. У абревіатурах інформація передається меншим числом звуків або букв, ніж у словосполученнях чи нескорочених словах. Це найновіший спосіб словотвору з усіх існуючих, що отримав активний розвиток у XX столітті і зараз є найпопулярнішим та найактивнішим засобом розширення словникового складу учнів: un prof (un professeur), un sana (un sanatorium), un proc (un procureur), une télé (une télévision), un foot (un football).

    Серед продуктивних способів поповнення словникового складу французької мови слід виділити і запозичення з інших мов. У своїй історії французький народ спілкувався з іншими народами, що проявилося в запозиченнях французькою мовою слів з інших мов.

    Запозичення слів з однієї мови в іншу досить давнє і звичайне явище. Розширення економічних і культурних зв'язків, розвиток науки і техніки призводить до появи нових понять і слів, запозичення з інших мов [6, c. 3].

    Найбільш  суттєвими були запозичення з  латини, звідки і була запозичена велика кількість синтаксичних зворотів, моделі словотвору, слів та суфіксів, наприклад: -aire, -at, -(a)teur, -(a)tion, - (a)trice, - (a)ture, -al, -ique, -isme, -iste, -ité, -(a)toire.

    Досліджений матеріал свідчить про те, що найширше представлені запозичення з англійської  мови. Так, разом з англійськими запозиченими словами у французьку мову прийшов суфікс – ing. Зауважимо, що французька мова запозичає не тільки афікси, а й цілі слова, наприклад: footing, doping, interview.

    Найчастіше  іншомовні слова засвоювались разом  з поняттям, предметами, явищами, які  вони позначали. Але багато запозичень у французькій мові розширили своє значення або змінили свій первісний зміст. Не всі англіцизми зберігають свою вимову, перейшовши у французьку мову. Тобто, французи намагаються провести фонетичну «францизацію» запозичених слів там, де це видається можливим. Отже, розглянувши приклади запозичень слід зазначити, що це дуже продуктивний спосіб поповнення словникового складу французької мови, який продовжує діяти і в наш час.

    Необхідно сказати, що протягом усієї історії  існування мови найбільш впливовий зв’язок французька мова мала саме з англійською. Тому між цими мовами відбувся інтенсивний процес взаємозбагачення їх словникового складу: французька мова засвоювала англійські слова, а англійська – французькі. Лексичний запас французької та англійської мов, як відомо, більше ніж в 70 % випадків мають суттєві риси подібності, нерідкі випадки повного збігу значень. Наведемо кілька прикладів:

      французька              англійська              українська   

      une page                   a page                      сторінка

      une table                    a table                      стіл

      une base                     a base                    бас

      une mode                   a mode                     манера

      une lampe                  a lamp                      лампа

    Таким чином, основними словотворчими засобами французької мови є: суфіксація, префіксація, парасинтез, словоскладання та розширення значення слова, конверсія та запозичення з інших мов. Нас цікавлять саме способи, пов’язані зі змінами на лексичному рівні, адже вони є яскравим свідченням тісного зв’язку французької та англійської мов, є ланкою для вивчення другої іноземної мови на основі першої.

      Отже, ефективним застосування словотворчих засобів у ході вивчення французької мови як другої іноземної можливе лише при використанні відповідних методів. На нашу думку, результативним може бути метод зіставлення, оскільки він базується на вже набутих знаннях. Його ми і розглянемо в наступному підрозділі. 
 
 
 
 

3. Використання  методу зіставлення при вивчені французької мови як другої іноземної.

    Вивчення  другої іноземної мови на базі першої буде ефективним, якщо активно використовувати  знання саме з першої мови. З цією метою доцільно застосовувати метод  зіставлення.

    М.В. Баришніков вважає, що другою іноземною мовою опанувати легше, ніж першою [3, с. 27].

    Як  зазначає М. Селютіна, з досвіду вивчення першої іноземної мови (англійської) учні знають, як узагалі вивчається іноземна мова, мають свою стратегію запам’ятовування, яку вони застосовують при вивченні другої іноземної мови (французької) [17, с. 50].

    М. Ручка стверджує, що специфіка навчання французькій мові як другої іноземної в більшості навчальних закладів України полягає в тому, що в учнів складається тримовність ще до того, як у них у навчальному розкладі з’явився новий предмет – друга іноземна [14, с. 65].

    Рідна, перша іноземна, друга іноземна мови утворюють унікальне явище – штучну триглосію, на тлі якої реалізується оволодіння учнями другою іноземною мовою. Триглосія характеризується недосконалим володінням двома іноземними мовами.

    Далі  ми спробуємо показати можливі способи й методи розширення потенційного словника учнів, які вивчають французьку мову як другу іноземну.  

    М.Л. Щацкова вважає, що в навчанні другій іноземній мові велике значення має попередній лінгвістичний досвід учнів, який включає знання, уміння і навички, набуті ними при вивчення рідної та першої іноземної мов, позитивно впливає на засвоєння другої іноземної мови. Лінгвістичний досвід, по суті, визначає особливості методики викладання другої іноземної мови   [22, с. 44].

    Як  зазначає А.В. Щепилова, існують єдині вихідні теоретичні позиції, загальні закономірності навчання французькій мові на базі англійської, урахування яких необхідне для досягнення ефективності навчального процесу. Одна з основних вимог – реалізація порівняльного                   підходу [23, с. 24].

    На  методику викладання французької мови як другої іноземної суттєво впливає схожість французької та англійської мов, а також відмінності між ними.    

    У методиці добре відома «позитивна» і «негативна» роль попереднього лінгвістичного досвіду. Опора на подібне явище мов, що вивчаються, осмислення їх відмінностей сприяє більш міцному оволодінню мов.    

    У момент початку вивчення другої іноземної мови в пам’яті учнів уже зберігається чималий обсяг слів першої іноземної та рідної мови, лексичні одиниці другої іноземної повинні зайняти своє місце в системі інших, їх семантичні значення повинні бути скоординовані. Таким чином, засвоєння слів другої іноземної мови пов’язане з великим навантаженням на пам'ять. Тому процес навчання лексиці другої іноземної мови повинен вибудовуватися з урахуванням закономірностей роботи пам’яті як накопичувача і носія вербальної інформації в мозку людини, що впливають на продуктивність засвоєння слів іноземної мови.

    У результаті аналізу наукової літератури були виявлені особливості, при яких засвоєння нових слів зростає:

• при пред’явленні і запам’ятовуванні лексики на основі зв’язного в смисловому плані тексту;
• при включенні лексики в різноманітну мовну практику;
• при осмисленому способі запам’ятовування;
• при асоціативній організації лексичного матеріалу в пам’яті;

    Як  стверджує О.М. Шапкіна, досвід у вивченні рідної мови та іноземних мов дає можливість здійснювати позитивний перенос уже отриманих знань, умінь і навичок у сферу навчання другій іноземній мові. Це перенесення можливе, насамперед, на рівні навчальних умінь: школярі застосовують при вивченні другої іноземної мови вже відомі їм навчальні стратегії, в тому числі компенсаторні прийоми, що дозволяють уникати труднощі. Їх розвиток вкрай важливий для навчання другій іноземній мові.

    Наявність подібних лінгвістичних явищ у досліджуваних мовах полегшує їх засвоєння, учні схильні порівнювати мовні явища іноземних мов, знаходити аналогії, робити власні узагальнення на основі спостережень    [23, с. 24].