Збільшення прибутку фірми і зменшення витрат

У довготерміновому періоді  фірма може змінювати кількість  всіх ресурсів, які використовуються у виробничому процесі. Коли фірма використовує два або більше факторів виробництва, проблема визначення їх оптимальної кількості ускладнюється можливістю заміни ресурсів один одним. Для виробника важливим є розв'язання двох взамопов'язаних завдань:

1) визначити поєднання  різних необхідних ресурсів для виробництва будь-якого бажаного обсягу продукції з мінімальними витратами;

2) визначити поєднання  різних необхідних ресурсів для виробництва певного обсягу продукції, при якому фірма одержує максимальний прибуток.

Правило мінімізації витрат

Як відомо з теми 9, фірма  виробляє будь-який необхідний обсяг  продукції при поєднанні ресурсів, яке забезпечує мінімальні витрати  виробництва, коли остання грошова  одиниця, витрачена на придбання  кожного з ресурсів, дає однаковий  граничний продукт. Іншими словами, витрати на виробництво будь-якого обсягу продукту є мінімальними, якщо кожний необхідний для виробництва продукту ресурс купується в кількості, для якої граничний продукт у розрахунку на грошову одиницю вартості кожного ресурсу, є однаковим. Це правило можна записати математично у вигляді рівності:

К"о> П^ШІ = ГПкапіпишу = (и 9)

Ц праці Ц капіталу

де Кп0, Кк0 - відповідно оптимальні кількості праці і капіталу (при яких мінімізуються витрати виробництва продукції).

Правило максимізації прибутку

Для того, щоб максимізувати  прибуток, що є основним мотивом  діяльності фірми, недостатньо лише мінімізувати витрати, оскільки існує  багато різних обсягів випуску, при яких фірма може виробляти продукт з найменшими витратами. Проте, як відомо, існує лише один єдиний обсяг виробництва, при якому фірма одержує максимальний прибуток (це обсяг випуску, при якому граничний дохід і граничні витрати фірми є однаковими).

При вивченні попиту на окремий  змінний ресурс у питанні 14.2 було з'ясовано, що кількість певного  ресурсу, яка дозволяє випускати  бажаний обсяг продукту з максимальним прибутком, визначається рівністю граничної дохідності цього ресурсу і граничних витрат на нього (правило 14.5).

Для виробництва певного  продукту фірма використовує різні ресурси. Купуючи ці ресурси з метою максимізації прибутку, вона повинна дотримуватись певного правила: кожний ресурс повинен купуватись в кількості, для якої гранична дохідність кожного ресурсу повинна дорівнювати граничним витратам на цей ресурс:

Кп0 ГДРпраці = ГВРпраці;

Кка; ГДРкапіталу = ГВРкапіталу, (14.10)

де Кп09 Кк0 _ відповідно оптимальні кількості праці і капіталу (при яких максимізується прибуток).

Якщо ж ресурс купується  на чисто конкурентному ринку  ресурсу, то правилом його найбільш прибуткового використання є рівність граничної дохідності цього ресурсу і його ціни (формула 14.7). Це правило стосується всіх ресурсів, які використовуються у виробничому процесі. Тому, в цілому можна сказати, що при придбанні ресурсів на конкурентних ринках фірма максимізус свій прибуток при такому поєднанні різних ресурсів, при якому кожний ресурс, який приймає участь у виробництві продукту, витрачається в такій кількості, при якій його ціна дорівнює граничній дохідності цього ресурсу:

Кпа; ГДР праця = Ц праці,

Кк0; ГДР капітал ~ Ц капіталу. (14.11)

Іншим виразом цього правила  є рівність:

Кп.,Ккв;ГДРяраця = ЩР капітал -1. (14.12)

° ° Ц праці Ц капіталу

Слід звернути уваїу на те, що в рівнянні (14.12) недостатньо, щоб гранична дохідність всіх ресурсів була пгюіюрційна їх цінам; граничні дохідності всіх ресурсів повинні дорівнювати їх цінам і тільки тоді співвідношення між граничною дохідністю всіх ресурсів і їх цінами буде дорівнювати 1, і тільки тоді фірма буде одержувати максимальний прибуток.

Слід звернути увагу і  на те, що рівність (14.9) не є достатньою умовою максимізації прибутку: при виконанні цієї умови фірма може виробляти "не той" обсяг продукції, при якому максимізується прибуток, а "той", при якому лише мінімізуються витрати виробництва. В той же час, умова поєднання різних виробничих факторів, яке забезпечує одержання максимального прибутку (умови (14.11) і (14.12)), одночасно передбачає виконання умови застосування технології, яка мінімізує витрати виробництва.

Під витратами взагалі розуміють затрати в грошовій формі, пов'язані з виробництвом продукції. В сучасній західній економічній літературі розрізняють витрати виробництва з точки зору бухгалтера та економіста. Бухгалтери оцінюють фактичні витрати, пов'язані з виробництвом продукції, тобто фактичні грошові затрати і амортизаційні відрахування.

Розуміння економістами витрат базується на двох незаперечних фактах: рідкісності економічних ресурсів і можливості їх альтернативного використання.

Застосування певних ресурсів для виробництва якогось товару означає відмову від виробництва з цих ресурсів іншого, альтернативного, товару. Тому економічні витрати безпосередньо пов'язуються з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів. Наприклад, з певної кількості деревини можна виготовити 100 дерев'яних ящиків або 10 столів. Економісти оцінюють альтернативні витрати виробництва 100 ящиків вартістю 10 столів, від яких необхідно відмовитись. Іншими словами, економічні витрати - це витрати втрачених можливостей або альтернативні витрати.

Виділяють два аспекти  економічних витрат: витрати з  точки зору суспільства (в широкому розумінні) і витрати з точки  зору окремого підприємства (у вузькому розумінні). Обидва аспекти витрат пов'язані з відмовою від можливості використання ресурсів в альтернативних виробництвах.

З позиції суспільства витрати будь-якого ресурсу, який використовується для виробництва товару, дорівнюють його вартості (цінності) при найкращому з можливих варіантів його застосування

З точки зору вартості альтернативного використання ресурсів, економічні витрати оцінює і окреме підприємство. Економічні витрати з позиції підприємства - це ті виплати (платежі), які воно повинно здійснити, або це ті доходи, які воно зобов'язане забезпечити постачальникам (власникам) економічних ресурсів для того, щоб не допустити використання цих ресурсів в альтернативних виробництвах.

Ці виплати можуть бути явними (зовнішніми) і неявними (внутрішніми). Зовнішні витрати - це витрати підприємства у грошовій формі, які пов'язані з придбанням економічних ресурсів у постачальників. Сюди входять витрати підприємства на сплату заробітної плати найманим працівникам та купівлю сировини, матеріалів, палива, оплату спожитої електроенергії і транспортних послуг, рентні платежі, виплати банкам та іншим постачальникам фінансових послуг тощо. Внутрішні витрати - це альтернативні витрати підприємства по використанню ресурсів, які знаходяться у його власності. Витрати на власні ресурси, які використовуються їх власником самостійно у підприємницькій діяльності, є неоплаченими (внутрішніми). Але, оскільки ці власні економічні ресурси можуть використовуватись альтернативно, то з точки зору підприємства ці внутрішні витрати дорівнюють грошовим платежам, які можуть бути одержані за кожний самостійно використаний власний ресурс при найкращому з можливих варіантів його застосування.

До власних ресурсів підприємства можуть належати: грошовий капітал, обладнання, будівлі, земля, підприємницькі здібності власника. Ці власні ресурси можуть використовуватись альтернативно. Так, земля, будівлі, обладнання можуть здаватись в оренду і приносити їх власнику дохід у вигляді ренти. Грошовий капітал може бути покладений на банківський рахунок і приносити дохід у вигляді процента. Свої розумові і фізичні здібності власник може реалізувати на іншому підприємстві, на якому він буде працювати найманим працівником і одержувати дохід у вигляді зарплати.

Мінімальна плата, необхідна  для того, щоб зацікавити власника економічних ресурсів займатись  власною підприємницькою діяльністю, називається нормальним прибутком* Нормальний прибуток є складовою внутрішніх витрат підприємства поряд з внутрішніми (нс-одержаними в грошовій формі) рентою і заробітною платою.

Отже, на відміну від бухгалтера, який витратами вважає лише зовнішні витрати, економіст рахує витратами як зовнішні, так і внутрішні платежі (включаючи в останні нормальний прибуток), які необхідні для того, щоб залучити і втримати ресурси в межах даного виду діяльності.

Метою фірми на ринку монополістичної конкуренції є максимізація прибутку чи мінімізація збитків у короткостроковому періоді і винятково максимізація прибутку в довгостроковому періоді.  
  
мал. 69. Графік вибору оптимального обсягу у короткостроковому періоді при максимізації прибутку .  
У першу чергу звертає на себе увага крива попиту (D). Вона задовольняє умову недосконалої конкуренції – попит має негативний нахил. Фірма, що діє в умовах монополістичної конкуренції, завдяки диференціації продукту на своєму сегменті ринку має монопольну владу, тому і крива попиту здобуває характерний негативний нахил: ріст обсягу реалізації досягається за рахунок зниження ціни.  
По-друге, механізм визначення фірмою оптимального розміру виробництва в умовах монополістичної конкуренції полягає в тому, що фірма максимізує прибуток вибираючи обсяг, при якому MC=MR .  
Іншими словами фірма нарощує виробництво доти, поки додаткові витрати, пов'язані з випуском ще однієї одиниці продукції, не починають перевищувати додатковий дохід від її реалізації . Відповідно точка перетину MC і MR на графіку дає той обсяг випуску продукції Q , продаючи який за ціною Р фірма максимізує свій прибуток (мал. 69 ) чи мінімізує збитки (мал. 70)  
Умови максимізації прибутку для фірми на ринку монополістичної конкуренції наступні:  
 
MC=MR

 
При зміні ринкової ситуації (зниження попиту і відповідно зниження ціни) у фірми в короткостроковому періоді можуть виникнути збитки. У випадку, якщо ціна перевищує середні змінні витрати ( AVC ), продовжуючи випуск, фірма мінімізує збитки. Якщо ж ціна нижче середніх змінних витрат варто тимчасово призупинити виробництво.    
мал. 70. Графік вибору оптимального обсягу випуску фірмою, що мінімізує витрати.  
Припустимо, що продавець на монопольно-конкурентному ринку безалкогольних напоїв прагне максимізувати прибуток. Його товар відрізняється від товарів продавців-конкурентів, за смаком і тому, що він має більше натуральних домішок. У цьому випадку продавець може підняти ціну без падіння рівня продажів до нуля, тому що знайдуться покупці, які готові платити підвищену ціну за цей продукт, (інше залежить від еластичності попиту на цей товар, тобто чи покриє прибуток від збільшення ціни втрати від скорочення продажів чи ні).  
Попит і граничний доход залежать також від цін, установлених конкуруючими фірмами. Якби вони знизили свої ціни, то дана фірма безалкогольних напоїв продала б менше за даною ціною. Протилежне було б справедливо, якби конкуренти підняли свої ціни. Але, як уже говорилося раніше, монопольна-конкурентна фірма не враховує реакції конкурентів, коли встановлює ціни або орієнтири з обсягів продажу.  
  
мал.71. Короткострокова рівновага фірми безалкогольних напоїв  
Короткострокова рівновага фірми безалкогольних напоїв представлено на (мал. 71). Обсяг випуску, за якого максимальний прибуток складає 2000л. на місяць і відповідає точці, у якій MR=MC. Щоб продати цю кількість товару фірма встановлює ціну 3 гривні за літр. За такою ціною обсяг попиту, відповідає точці A на кривій попиту.  
Середні витрати на щомісячний випуск 2000 літрів рівні 2 гривень за літр. Отже, прибуток з одиниці випуску складає 1 гривню. Загальний місячний прибуток представлений на графіку заштрихованою площею і дорівнює 2000 гривням. Це означає, що фірми отримують більше, ніж нормальний прибуток.  
Отже, власники фірми одержать більше від факторів виробництва, якими вони володіють і які самі надають, ніж вони могли б здобути, функціонуючи на ринку досконалої конкуренції 

Конкурентне підприємство в короткостроковому періоді володіє незмінним устаткуванням і намагається максимізувати свої прибутки або мінімізувати свої втрати, пристосовуючи свій обсяг виробництва через зміни величини змінних ресурсів, які воно використовує. Економічні прибутки, яких прагне підприємство, визначаються як різниця між валовим доходом і валовими витратами.

Визначення рівня виробництва, за якого конкурентне підприємство отримуватиме максимальні прибутки або матиме мінімальні збитки, здійснюється двома способами. Перший — шляхом зіставлення валового доходу з валовими витратами; другий — зіставленням граничного доходу з граничними витратами. Обидва підходи придатні не тільки для чисто конкурентного підприємства, але також і для підприємств, що функціонують в умовах будь-якої із основних ринкових структур. Для полегшення розуміння визначення обсягу виробництва в умовах чистої конкуренції використовуються обидва підходи.

Перед конкурентним виробником за фіксованої ринкової ціни стоять такі три взаємопов'язані питання: Чи потрібно виробляти? Якщо потрібно, то яку кількість продукції? Який прибуток (або збиток) буде отриманий? Кожне  підприємство виробляє продукцію тоді, коли це йому приносить прибуток. Тобто підприємство здійснює виробництво в короткостроковому періоді, якщо воно може отримати економічний прибуток або його збитки менші за його постійні витрати.

Що стосується кількості  виготовленої продукції, то в короткостроковому  періоді підприємство виготовлятиме такий обсяг продукції, за якого воно максимізує прибутки або мінімізує збитки. Що ж до розрахунків прибутків і збитків, то кожне підприємство максимізуватиме свої прибутки через виробництво і мінімізуватиме свої збитки (якщо за будь-якого обсягу виробництва ці збитки перевищуватимуть постійні витрати — випадок закриття)

Рис. 15.2 графічно порівнює валовий  дохід і валові витрати. Валовий  дохід позначений прямою лінією, тому що за чистої конкуренції кожна додаткова  одиниця продукції збільшує валовий  дохід на одну і ту ж величину — її ціну (див. табл. 15.2). Валові витрати зростають із збільшенням виробництва; нарощування обсягу продукції вимагає більшої кількості ресурсів. Але ступінь зростання валових витрат міняється залежно від ефективності підприємства.

Дані про витрати відображають дію закону спадної віддачі, згідно з яким з часом темп зростання  валових витрат уповільнюється, оскільки підприємство ефективніше використовує всі свої наявні ресурси. Та поступово валові витрати починають знов зростати внаслідок неефективності через надмірне використання устаткування підприємства.

Коли підприємство змушене закриватися, то всі сукупні постійні витрати мають бути оплачені підприємством. Якщо при виробництві будь-якого обсягу продукції загальна сума збитків підприємства буде перевищувати або дорівнювати сукупним постійним витратам, тоді підприємство змушене закриватися.

Визначити оптимальні розміри  підприємства можна іншим способом, а саме, порівнюючи граничний дохід (стовпчик 7) і граничні витрати (стовпчик 8). Поки зі збільшенням виробництва граничний дохід зростає швидше, ніж граничні витрати, прибуток збільшується, і виробництво можна розширювати далі. Однак, як тільки граничні витрати перевищують граничний дохід, виробництво потрібно скорочувати. Точка оптимального розміру підприємства знаходиться там, де граничні витрати виробництва і граничний дохід рівні між собою. Другий підхід отримання оптимальної точки з допомогою порівняння граничних витрат з граничним доходом, по суті, не відрізняється від першого підходу — аналізу прибутку.

Максимізація  прибутку у довгостроковому періоді.

У довгостроковому періоді  умови беззбитковості формуються за наявності критичної ринкової ціни, коли ідентичні підприємства тільки покривають свої повні конкурентні витрати. Якщо ринкова ціна нижча за цю критичну довгострокову ціну, то підприємства полишатимуть галузь доти, доки ринкова ціна не стане знову рівноважною. За ціни, яка перевищує довгострокову ціну, у галузі утворюватимуться нові підприємства, що спонукає вже існуючі підприємства знижувати ринкову ціну до рівня довгострокової рівноважної, яка покриває конкурентні витрати. Таким чином, коли в галузі збільшується кількість підприємств з ідентичними витратами (за умови вільного входження і виходу з неї), довгострокова рівноважна умова така: ринкова ціна має дорівнювати граничним витратам, тобто мінімумові середніх витрат. Говорячи про конкурентний ринок у довгостроковому періоді, зауважимо, що окремі фірми і цілі галузі просуваються до стану довгострокового нульового прибутку.

У реальному житті за умов досконалої конкуренції в основному розвивається сільське господарство. Для багатьох обробних галузей промисловості характерне поступове зменшення середніх витрат. За таких умов одне або декілька підприємств розширюватимуть випуск продукції, допоки стануть суттєвою частиною ринку продукції галузі. Тут можливі три варіанти: по-перше, фірма — монополіст, що домінує в галузі; по-друге, декілька великих фірм-продавців — "олігополістів п — спільно домінують у галузі; по-третє, використання певного виду конкуренції, що являє собою відхилення від економічної моделі досконалої конкуренції.

У чисто конкурентній економіці  дії виробників, що прагнуть прибутку, призведуть до такого розподілу ресурсів, який максимізує задоволення потреб споживачів. Якщо у довгостроковому  періоді ціна і мінімум середніх витрат однакові, це означає, що конкурентні фірми використовують найефективнішу із відомих технологій і призначають найнижчу ціну з урахуванням своїх витрат виробництва. Рівність ціни і граничних витрат показують, що ресурси розподіляються відповідно до споживчих смаків. Отже, на ринках з чистою конкуренцією у довгостроковому періоді досягається і виробнича ефективність, і розподільна ефективність.

2. Умови максимізації  прибутку конкурентної фірми  в короткостроковому періоді .

Процес максимізації прибутку полягає у виборі фірмою такого рівня випуску продукції, який забезпечує їй одержання максимального прибутку при наявності обмежень, що накладаються на поведінку фірми кривими попиту і витрат. Зручніше для цього використати конкретний числовий приклад. У таблиці 11 продемонстровано різні рівні випуску продукції, які обирає конкурентна фірма в процесі максимізації прибутку. Ринкова ціна складає 500 доларів за одиницю. Як повні витрати, так і сукупний дохід збільшуються в міру росту випуску продукції. Якщо збільшення доходу перевищує збільшення витрат, то подальший ріст випуску на одну одиницю збільшує сукупний прибуток, якщо ж збільшення витрат перевершує збільшення доходу, то збільшення випуску на одну одиницю зменшує сукупний прибуток.

Оптимальний рівень випуску може бути знайдений шляхом порівняння граничних витрат і граничного доходу. (оскільки фірма є "прайс-тейкером", граничний доход дорівнює ціні.) Прибуток збільшується до тієї точки, поки зростаючі граничні витрати не починають перевищувати граничний доход; після чого прибуток зменшується.

Отже, для максимізації прибутку фірма  повинна розширювати обсяги виробництва доти, поки граничний дохід перевищує граничні витрати і негайно припинити випуск як тільки граничні витрати почнуть перевищувати граничний доход. Для даної фірми цей обсяг складає 19 одиниць. "Граничний" підхід до вирішення питання максимізації прибутку в короткостроковому періоді графічно представлений на мал. 50б. Якщо випуск не перевершує 19 одиниць, то крива граничних витрат розташована нижче кривої граничного доходу і тому кожна додаткова одиниця продукції, що випускається, збільшує прибуток. Як тільки крива граничних витрат перетинає криву граничного доходу і йде над нею, кожна додаткова одиниця випуску продукції зменшує прибуток. Слід зазначити, що загальний прибуток не обов'язково повинен бути максимальним, коли менеджер прагне мінімізувати середні витрати в порівнянні з ціною. Для максимізації загального прибутку він повинен ретельно оцінювати граничні витрати і випуск, щоб бути впевненим, що граничні витрати дорівнюють граничному доходу і дорівнюють ціні. Порівнюючи з ціною, замість граничних, середні витрати, менеджер не зможе побачити який обсяг випуску максимізує прибуток. Таким чином, умова максимізації прибутку в короткостроковому періоді для фірми на ринку досконалої конкуренції буде мати наступний вигляд:

MC=MR=P

6.3. Умови мінімізації  короткострокових збитків конкурентної  фірми.

Якщо ринкова  ціна настільки низька, що виключає можливість одержання прибутку, то фірма повинна звести до мінімуму збитки. Падіння ринкової ціни до 300 доларів тотожно зсуненню вниз кривої попиту на продукцію, якщо попит на неї зовсім еластичний. У цьому випадку фірмі прийдеться реагувати на зміну ситуації тільки коректуванням обсягу випуску, тому що на ринку досконалої конкуренції фірма не впливає на ціну. Логіка продовження виробничих операцій з метою мінімізації збитків застосовується тільки в короткостроковому періоді, коли фірма повинна компенсувати постійні витрати не залежно від того, випускає вона продукцію, чи ні

Кожен підприємець, починаючи свою діяльність, повинен яснопредставляти потребу на перспективу у фінансових, матеріальних,трудових і інтелектуальних ресурсах, джерела їхнього одержання, а такожвміти чітко розрахувати ефективність використання ресурсів у процесіроботи фірми (підприємства). Це пояснюється тим, що в сучаснійекономіці саме підприємства (фірми) виробляють основну масу товарів іпослуг, які задовольняють потреби людини.

У даній роботі терміни  «фірма» і «підприємство» розглядаються яксиноніми, хоча на практиці це не завжди так. Наприклад, фірма можескладатися з декількох підприємств, але тоді вони будуть виступати якскладові частини цієї фірми.

У ринковій економіці  підприємці не зможуть домогтися стабільногоуспіху, якщо не будуть чітко й ефективно планувати свою діяльність,постійно збирати й акумулювати інформацію як про стан цільовихринків, положенні на них конкурентів, так і про власні перспективи іможливостях.

Підприємство (фірма) - ця економічна одиниця виробляє товариабо послуги для продажу, приймає самостійні рішення, прагне доотримання найбільшого доходу (прибутку) шляхом найкращого використаннязалучених і власних факторів виробництва. За свою діяльність цейчисленний суб'єкт ринкової економіки несе повну відповідальність.  
Отримувана прибуток йде в особистий доход і на вдосконалення та розширеннявиробництва, на виплату податків.

Про будь-який цікавить вас компанії можна дізнатися  з абревіатури,що стоїть перед її назвою. Ця абревіатура є скороченою записомїї організаційно-правової форми і сама по собі може розповісти вам профірму і її власників. Будь-яка фірма незалежно від виду, масштабу абосфер господарської діяльності функціонує у певній організаційно -правовій формі, передбаченої законодавством відповідної країни.  
Це форма визначає порядок установи фірми, відповідальність і правомочностіїї членів, порядок звітності та оподаткування прибутку, що отримується,структуру органів управління і порядок перетворення або ліквідації фірми.  
Від виду організаційно-правової форми часто залежить і вид діяльності,який дана фірма може (або не може) здійснювати.

Організаційно-правові  форми підприємств, що діють на території  
Російської Федерації, встановлені частиною першою Цивільного кодексу РФ:

- юридичні особи,

- повне товариство,

- товариство з  обмеженою відповідальністю, < p> - товариство з додатковою відповідальністю,

- акціонерне товариство (закрите і відкрите),

- дочірнє господарське  товариство,

- залежне господарське  товариство,

- виробничий кооператив,

- державне і муніципальне  унітарне підприємство.

Серед названих форм підприємств велика частина - це господарськітовариства (два) і суспільства (п'ять). Головна відмінність між нимиполягає в наступному: товариства створюються на основі об'єднання осіб (фізичних,юридичних), які зобов'язані брати безпосередню участь у діяльностітільки одного товариства. Товариства створюються і діють на основіустановчого договору. Не встановлено мінімальний розмір складеногокапіталу товариства; товариства створюються на основі об'єднання капіталів (майна). Особи  
(юридичні, фізичні), які вкладають свій капітал в суспільство, можуть і небрати безпосередню участь у його діяльності, керуючи ним черезспеціально створені органи. Товариство створюється і діє як напідставі установчого договору, так і статуту. Статутний капітал товаристване повинен бути нижче певного розміру, який передбачаєтьсявстановити в спеціальних нормативних актах.

Повним є товариство, учасники якого (повні товариші) ввідповідно до укладеного між ними договором займаютьсяпідприємницькою діяльністю і несуть відповідальність за йогозобов'язаннями належним їм майном. По відношенню до учасниківповного товариства діє необмежена відповідальність.

Учасник повного  товариства, який не є його засновником, відповідаєнарівні з іншими учасниками за зобов'язання, що виникли до його вступув товариство. Учасник, що вибув з товариства, відповідає зазобов'язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, нарівні зучасниками, що залишилися на протязі 2 років від дня його затвердження звіту продіяльності товариства за рік, у якому він вибув із товариства.  
Механізм дії відповідальності учасників повного товариства за йогозобов'язаннями знижує економічну (матеріальную.) привабливість дляокремих установ, тому така організаційно-правова формагосподарської діяльності не отримала широкого розвитку. Господарськітовариства також не мають права випускати акції.

Товариство на вірі (командитне товариство).

Воно замінило собою  змішане товариство. І справа тут  не тільки взміну назви. У даному випадку  закріплені деякі положення, що раніше нещо мали місце:

- правове положення  повних товаришів у товаристві  на вірівизначається нормами, які встановлюють правовий статус учасника повноготовариства;

- повний товариш  товариства на вірі не може бути учасником повноготовариства;

- вкладник товариства  на вірі не бере участь упідприємницької діяльності даного товариства;

- включення імені  вкладника в найменування товариства  змінює йогостатус, він стає повним  товаришем;

- у разі ліквідації товариства вкладники мають переважнеправо на отримання своїх вкладів.

Повне товариство і  товариство на вірі в силу різних причин  
(наприклад, таких як повна відповідальність товаришів всім належним їммайном за зобов'язаннями фірми) в даний час є практично  
"Мертвої" організаційною формою, хоча в країнах Заходу організаційно -правові форми, аналогічні товариству, є основою малого бізнесу.

Товариство з  обмеженою відповідальністю (ТОВ).

ТОВ за Цивільним кодексом є прямим наступником ТОО  
(товариства з обмеженою відповідальністю) - організаційно-правовоїформи, що існувала раніше.

ТОВ засновується одним або кількома юридичними особами (абофізичними і юридичними). Не може бути засновано іншим товариством,що складається з однієї особи. Максимальна кількість учасників поки невизначено, зате є обмеження на мінімальний розмір статутного капіталу  
- 100 МРОТ (мінімальних розмірів оплати праці). Участь членів суспільства вйого діяльності необов'язково, достатньо лише внесення вкладів.

Як видно, від  товариства на ТОВ відрізняє необхідність присутності вскладі засновників юридичної особи - іншої компанії. Обумовлений такожмінімальний розмір статутного капіталу.

Відмінною рисою  товариства з додатковою відповідальністює  те, що його учасники крім відповідальності, обмеженоїрозміром їх вкладу (обмеженої  відповідальності), несуть ще йдодаткову відповідальність за його зобов'язаннями, пропорційнувартості їх внесків  у статутний капітал товариства. Ця особливість робитьтовариство з додатковою відповідальністю в даний час меншпопулярної організаційно-правовою формою, ніж ТОВ.

При розподілі прибутку і збитків у всіх видах товариств, втоваристві з обмеженою відповідальністю і в суспільстві з додатковоювідповідальністю головну роль грає частка учасника в статутному капіталіфірми. Зовсім інший спосіб застосовується у виробничому кооперативі, деприбуток розподіляється відповідно до трудового участю його членів.  
Мінімальна кількість учасників виробничого кооперативу - 5 чол.  
Первісне майно кооперативу формується з пайових внесків йогочленів (мінімальний розмір внесків не визначено). Всі члени кооперативунесуть субсидіарну (додаткову) відповідальність за зобов'язаннямикооперативу в порядку, викладеному в Статуті.