Аналіз грошового ринку як складової фінансового ринку України

 

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………..4

1. Сутність, структура та функції грошового ринку…………………….6
2. Аналіз грошового ринку як складової фінансового ринку України…17

2.1.Характеристика основних суб’єктів грошового ринку……………....17

2.2.Оцінка стану грошового ринку країни……………………………… . 26

3. Шляхи удосконалення діяльності грошового ринку країни………….31

Висновки…………………………………………………………………….37

Список використаних джерел

Додатки

 

Вступ

 

Економічна наука з самого початку свого виникнення досліджувала природу грошей. Мабуть, немає жодного її напрямку, школи, які б не приділяли цьому питанню значної уваги. І це не випадково. З давніх часів люди знали, що придбати чужі товари можна в обмін на свої, чи сплатити за них гроші. За гроші можна купити будь-які товари і в будь-якій кількості. Здавалося б, що за тривалий час свого розвитку економічна наука повинна була б створити єдину теорію грошей, однозначно визначити їх суть та функції.

Актуальність теми дослідження. Як відомо, ринок у найпростішому розумінні - це система економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів. Він представляє сукупність товарного і грошового обороту.

У функціональному розумінні власний ринок - поняття більш глибоке, комплексне і представляє систему ринків, серед яких найважливіша роль належить грошовому фінансовому) ринку.

Грошовій ринок - це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно перемішуються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.

Грошовій ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів.

Інтернаціоналізація суспільно-економічного життя, перехід до відкритої економіки сприяють приєднанню України до світового господарства, її входженню в світовий економічний простір. Поряд з інтернаціоналізацією відбувається збільшення міжнародних потоків товарів, послуг, капітанів і особливо грошей.

Фінансовій ринок - це ринок, якій опосередковує розподіл грошових коштів серед учасників економічних відносин. За його допомогою мобілізуються віть ні фінансові ресурси і спрямовуються до тих, хто може більш ефективно використати дані кошти. Це сприяє не тільки підвищенню продуктивності та ефективності економіки в цілому, а й поліпшенню економічного добробуту кожного члена суспільства. На фінансовому ринку відбувається пошук засобів для розвитку сфер виробництва та послуг. Головна роль фінансового ринку у сучасній економічній системі полягає в акумуляції заощаджень економічних агентів і використання цих коштів для створення нового капіталу.

Процеси реформування власності супроводжуються структурною перебудовою економіки і обумовлюють створення фондового ринку, як складової фінансових відносин, який забезпечує вільній обіг коштів у вигляді цінних паперів. Фондовій ринок сприяє обігу та раціональному розміщенню фінансових коштів, дає можливість самостійно оцінювати ефективність управління підприємством та створює умови для конкуренції. Фондовій ринок дає необмежені можливості для формування фінансових ресурсів і його роль набуває все більшого значення. В силу цього дослідження проблем формування і функціонування фондового ринку є актуальним і важливим.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади грошового ринку.

Предмет дослідження – відносини на  грошовому ринку України.

Метою курсової роботи є дослідження та аналіз грошового ринку.

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:

- дослідити поняття та особливості  функціонування грошового ринку;

- здійснити аналіз грошового  ринку України в ракурсі обертання його основних інструментів;

- запропонувати можливі шляхи  удосконалення діяльності грошового ринку України.

Тема дослідження має не лише теоретичне, суто пізнавальне, але і практичне значення.

 

Розділ 1

СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ ГРОШОВОГО РИНКУ

 

Як відомо, ринок у найпростішому розумінні система економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів. Він представлю сукупність товарного та грошового обороту.

У функціональному розумінні сучасний ринок — поняття більш глибокі комплексне і представляє систему ринків, серед яких найважливіша роль належить грошовому (фінансовому) ринку.

Грошовий ринок — це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщаються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.

Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщаються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів (Рис. 1.1)

 

Рис. 1.1. Потоки грошових коштів

В умовах ринкової економіки виникає дві протилежні ситуації:

1. Домашні господарства, як правило, витрачають щороку менше, ніж  утримують доходів, тобто в них  з'являються заощадження.

Заощадження — це частина доходів домашніх господарств, яка не використовується на купівлю товарів і послуг, сплату податків та інших боргових зобов'язань.

Найрозповсюдженішою формою заощаджень є: нагромадження у вигляді готівки вклади в банки або придбання цінних паперів.

2. Як правило, протилежна ситуація  виникає з боку фірм. Вони позичають  гроші, що пов'язано з необхідністю здійснення прямих інвестицій.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Отже, якщо в сімейних господарств існують надлишки грошових коштів (заощадження), а фірмам, навпаки, конче необхідні грошові кошти для інвестицій, то необхідний механізм їх передачі. Саме такий механізм утворюється завдяки функціонуванню фінансових ринків. [2. c. 47]

Канали фінансового ринку, якими грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників, поділяються на дві основні групи:

1. Канали прямого фінансування.

2. Канали непрямого фінансування.

Канали прямого фінансування — це канали, якими грошові кошти рухаються безпосередньо від власників до позичальників (див. Рис. 1.2.).

 

Рис. 1.2. Схема руху грошових потоків на фінансовому ринку (пряме і непряме фінансування)

Пряме фінансування може здійснюватись двома способами:

1) коли кошти передаються позичальнику (фірмі) для здійснення інвестицій в обмін на право участі у власності на цю фірму (капітальне фінансування).

Прикладом такого фінансування є продаж фірмам акцій (див. Рис. 1.3.).

Рис.1.3. Капітальне фінансування

 

2) коли кошти передаються фірмі для здійснення інвестицій в обмін на зобов’язання повернути ці кошти в майбутньому з процентом (фінансування шляхом отримання позик).

Прикладом такого фінансування є продаж облігацій (див. Рис. 1.4.).

Рис.1.4. Фінансування шляхом отримання позик

 

Канали непрямого фінансування - це канали, якими грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників через фінансових посередників (див. Рис.1.2).

До фінансових посередників відносяться різноманітні кредитно-фінансові установи (банки, інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди та інші). [2. c. 55]

Структура грошового ринку. Грошовий ринок має складний механізм функціонування. На нього застосовуються різноманітні інструменти та методи управління грошовими потоками.

За видами інструментів грошовий ринок складається з двох взаємопов’язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків:

• Ринок позикових капіталів.
• Ринок цінних паперів.

Ринок позикових капіталів. Охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах зворотності, строковості та платності. Отже об’єктом оперування є власне не гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.

Ринок цінних паперів - охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які оформляються спеціальними документами (цінними паперами), що можуть продаватись, купуватись, погашатись.

Залежно від призначення та ліквідності фінансових активів, що обертаються на грошовому ринку, можна виділити два основних його сегменти: ринок грошей і ринок капіталів. На першому з них продаються і купуються грошові кошти у вигляді коротострокових позик та фінансових активів (боргові зобов’язання до 1 року), на другому - грошові кошти у вигляді середньо- і довгострокових кредитів та фінансових активів (боргові зобов’язання більше 1 року) та акції (див. Рис.1.5).

 

Рис.1.5. Структура грошового (фінансового) ринку

 

Ринок грошей (монетарний ринок) - мережа спеціальних інститутів, що забезпечує взаємодію попиту й пропозиції на гроші як спеціфічний товар.

Слід підкреслити, що гроші не "продаються" і не "купуються" в тому ж розумінні, що продаються і купуються звичайні товари за відповідними цінами. Тут вкладено інший смисл - гроші обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму позикового процента. Тому ринок грошей є складовою, відповідним сегментом фінансового ринку, де здійснюються короткострокові депозитно-позикові операції (на строк до 1 року).

Об’єктом купівлі-продажу на ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Економічні агенти купують гроші як капітал, тобто беруть у борг з виплатою процента. Отже, ціною "товару", що продається і купується на ринку, є позиковий процент. [3. C.25]

За функціональними ознаками грошовий ринок складається з двох секторів:

• міжбанківський ринок;
• відкритий ринок.

Міжбанківський ринок стихійно виник у кожній країні для того, щоб забезпечити проведення банківських операцій та надання кредитів для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. Міжбанківський ринок обслуговує угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність. Крім цього, операції на міжбанківському ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, управляти процентами та банківськими ризиками.

Відкритий ринок. На відкритому ринку відбувається купівля та продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком.

Сутність та роль фінансового ринку в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях, основними з яких є:

1) мотивована мобілізація заощаджень  приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів  та трансформація акумульованих  грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;

2) реалізація вартості, втіленої  у фінансових активах, та організація  процесу доведення фінансових  активів до споживачів (покупців, вкладників);

3) перерозподіл на взаємовигідних  умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;

4) фінансове обслуговування учасників  економічного кругообігу та фінансове  забезпечення процесів інвестування  у виробництво, розширення виробництва  та дольової участі на основі  визначення найбільш ефективних  напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

5) вплив на грошовий обіг та  прискорення обороту капіталу, що  сприяє активізації економічних  процесів;

6) формування ринкових цін на  окремі види фінансових активів;

7) страхова діяльність та формування  умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

8) операції, пов’язані з експортом-імпортом  фінансових активів; інші фінансові  операції, пов’язані із зовнішньоекономічною  діяльністю;

9) кредитування уряду, місцевих  органів самоврядування шляхом  розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

10) розподіл державних кредитних  ресурсів і розміщення їх серед  учасників економічного кругообігу  тощо.

Тимчасово вільний капітал, який перебуває у формі суспільних заощаджень, тобто грошових та інших фінансових ресурсів населення, підприємств, державних органів, не витрачений на споживання і реальне інвестування, залучається через механізм фінансового ринку окремими його учасниками для наступного ефективного використання в економіці країни.

Механізм функціонування фінансового ринку забезпечує виявлення обсягу і структури попиту на окремі фінансові активи та своєчасне його задоволення в межах всіх категорій споживачів, які тимчасово мають потребу в залученні капіталу із зовнішніх джерел. [ 5. c. 33]

Функція фінансового ринку, що полягає в організації процесу доведення фінансових активів до споживача, виявляється через створення мережі різноманітних інститутів з реалізації фінансових активів (банків, бірж, брокерських контор, інвестиційних фондів, фондових магазинів, страхових компаній і т.п.). Її завдання полягає в створенні нормальних умов для реалізації грошових ресурсів (заощаджень) споживачів (покупців, вкладників) в обмін на фінансові активи, що їх цікавлять.

Задовольняючи значний обсяг і широке коло інвестиційних потреб господарюючих суб’єктів, механізм фінансового ринку через систему ціноутворення на окремі інвестиційні інструменти виявляє найбільш ефективні сфери і напрями інвестиційних потоків з позицій забезпечення високого рівня дохідності капіталу, який використовується із цією метою.

Зміст функції фінансового забезпечення процесів інвестування полягає в створенні фінансовим ринком умов для залучення (концентрації) підприємцем фінансових ресурсів, необхідних для розвитку виробничо-торгового процесу. Процес залучення фінансових ресурсів містить у собі як накопичення капіталу, так і взяття його в борг (позика), у найм (селенг).

Сутність функції впливу на грошовий обіг зводиться до створення фінансовим ринком умов для безупинного переміщення грошей у процесі здійснення різноманітних платежів і регулювання обсягу грошової маси в обігу. Через дану функцію здійснюється реалізація на фінансовому ринку грошової політики держави. Від усталеності грошового обігу залежить усталеність фінансового ринку. [4. c. 43]

Ринковий механізм ціноутворення на фінансовому ринку протилежний державному, хоча і перебуває під певним впливом державного регулювання. Він дозволяє повністю врахувати поточне співвідношення попиту і пропозиції за різними фінансовими активами, яке формує відповідний рівень цін на них; максимальною мірою задовольнити економічні інтереси продавців і покупців фінансових активів.

Робота з таким специфічним товаром, як фінансовий актив, передбачає наявність каналів, за якими грошові кошти (фінансові активи) переміщуються від власників заощаджень до користувачів коштів. Це переміщення може здійснюватись за двома напрямами: каналами прямого та непрямого інвестування. Можна виділити два види каналів прямого фінансування: дольова участь і фінансування шляхом одержання позик. У першому випадку власник заощаджень шляхом обміну одержує право на дольову участь у власності фірми або на умовах пайовика, або на умовах акціонера. А при позиках фірми одержують грошові кошти у вигляді інвестицій в обмін на зобов’язання виплатити ці гроші у майбутньому з обумовленим відсотком, при цьому правом власності власник грошового внеску не володіє.

При непрямому фінансуванні заощадження населення, пересуваючись до фірм, проходять через так званих фінансових посередників, до числа яких можна віднести: банки, фінансові, страхові, інвестиційні компанії, позиково-ощадні асоціації, пенсійні фонди та фонди грошового ринку. У США, наприклад, близько 2/3 щорічного обсягу інвестицій проходить саме каналами непрямого фінансування.

Фінансовий ринок пов’язаний із здійсненням кваліфікованого посередництва між продавцем і покупцем фінансових активів. Такі фінансові посередники добре обізнані зі станом поточної фінансової кон’юнктури, умовами здійснення угод з різними фінансовими інструментами та в найкоротші терміни можуть забезпечити зв’язок продавців і покупців. Фінансове посередництво сприяє прискоренню не тільки фінансових, але і товарних потоків, забезпечує мінімізацію пов’язаних з цим суспільних витрат.

Наявність фінансового ринку та фінансових інститутів, що забезпечують його функціонування, допомагає мобілізувати великий обсяг заощаджень, ефективніше їх розмістити та знизити ризики, ніж це можуть зробити окремі вкладники, а також сприяє скороченню оперативних витрат; об’єднанню та диверсифікації ризиків; розвиткові спеціалізованих консультаційних послуг з управління ризику, перспектив інвестицій, оцінки платоспроможності тих, хто їх залучає; задоволенню потреб вкладників у ліквідності та безпечності; задоволенню потреб інвесторів у терміновому вкладенні вільних коштів.

Фінансовий ринок виробив власний механізм страхування цінового ризику (і відповідно систему спеціальних фінансових інструментів), який в умовах нестабільності економічного розвитку країни та кон’юнктури фінансового і товарного ринків дозволяє знизити до мінімуму фінансовий та комерційний ризик продавців і покупців фінансових активів і реального товару, пов’язаний зі зміною цін на нього. Крім того, в системі фінансового ринку отримала широкого розвитку пропозиція різноманітних страхових послуг.

Вищеназвані функції фінансовий ринок здійснює переважно через: відкриття банківських рахунків і заснування спеціальних фондів (пенсійних, страхових тощо); надання банківських кредитів, комерційних та інших позичок; здійснення операцій із цінними паперами підприємств та держави (акціями, облігаціями) тощо.

Забезпечуючи мобілізацію, розподіл і ефективне використання вільного капіталу, забезпечення в найкоротші терміни потреби в ньому окремих господарюючих суб’єктів, фінансовий ринок сприяє прискоренню обороту використаного капіталу, кожний цикл якого генерує додатковий прибуток і приріст національного доходу в цілому.

Ці функції і обумовлюють структуру фінансового ринку. [17. c.264]

Сучасний рівень розвитку фінансового ринку в розвинених країнах обумовлюється, головним чином, рівнем накопичення, господарськими традиціями, розмірами суспільного багатства та благополуччя нації. На фінансовому ринку формуються взаємовідношення заощаджень та інвестицій, де для залучання заощаджень вкладника необхідно запропонувати прибуток, що мінімально компенсуватиме втрати від інфляції. Інакше заощадження будуть переведені у товарну форму.

Розвинені фінансові ринки відображають стійке економічне зростання, відносно однорідний розвиток галузей та регіонів, низькі темпи інфляції, розумні режими оподаткування, стабільну законодавчу базу, сприятливий політичний клімат у країні та певний баланс фінансово-економічних інтересів у суспільстві.

Для нормального функціонування економіки постійно необхідна мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів між її сферами і секторами. Мобілізація та розміщення цих ресурсів можуть бути виконані за допомогою бюджету, що мобілізує ресурси через податки і розміщує їх відповідно до потреб уряду; фінансового ринку, що мобілізує заощадження на добровільних засадах і надає позички чи інвестиції, реагуючи на ринкову ситуацію. [22 c. 25]

Схема створення та використання валового національного продукту (ВНП) дозволяє виявити фактори, що обумовлюють розвиток ринкової фінансової системи, а отже, і можливості економічного зростання.

ВНП = Споживання + Інвестиції + Держвитрати + Сальдо зовнішньої торгівлі:

(Y)=(C) + (I) + (G) + (X-M).  (1.1)

Споживання = ВНП – Податки – Заощадження:

(C) = (Y) – (T) – (S).   (1.2)

Баланс державного бюджету: G = T.

Торговельний баланс: Х =М.

Звідси:

Y = (Y – T – S) + I + G + (X – M), (1.3)

S + T =I + G (X – M),   (1.4)

S = I + (G – T) + (X – M),   (1.5)

S = (X – M) = (G – T).   (1.6)

Таким чином, можливості економічного зростання (інвестування) залежать від заощаджень, сальдо торговельного балансу, збалансованості державного бюджету.

Бюджет та фінансовий ринок не діють ізольовано, бо, з одного боку, уряд досить часто звертається до фінансових ринків за грошовими ресурсами, а з іншого – «доводить» ресурси до приватного сектора через фінансові інститути (державні позики, державні облігації). Але уряд несе головну відповідальність за створення середовища, яке буде сприяти ефективному розвитку фінансових систем. Це передбачає необхідність вирішення проблем, пов’язаних із:

- економічними стимулами та  макроекономічним середовищем;

- політикою фінансового сектора;

- юридичною і регулятивною інфраструктурою;

- встановленням меж сфери послуг  фінансового сектора;

- надійністю та конкурентоспроможністю  фінансових інститутів.

Отже, грошовий ринок з притаманою йому системою фінансових посередників (банки, парабанки, фондові біржі) - це те середовище, в якому реалізуються відносини власності, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються ресурси. Саме ринки цінних паперів і позикових капіталів забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній перебудові суспільного виробництва.

 

 

 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ГРОШОВОГО РИНКУ ЯК СКЛАДОВОЇ ФІНАНСОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

 

2.1. Характеристика основних суб’єктів грошового ринку

 

На ринках діють суб’єкти ринку (продавці – посередники – покупці), які беруть участь у торговельних операціях різних специфічних товарів – інструментів ринку. Характер (тактика) поведінки суб’єкта на ринку залежить від мети, яку він поставив перед собою (стратегія).

Суб’єктами фінансового ринку є:

- фізичні особи;

- юридичні особи;

- фінансові посередники, які отримують  для управління гроші клієнтів  і повинні, виконуючи правила  й вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати дохід у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів, та мати норму прибутку, середню для цього виду діяльності.

- Комерційні банк

- Центральний банк

Суб’єктами фінансового ринку можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи усіх форм власності.

Суб’єкти фінансового ринку класифікуються за формою та функціями.

За формою:

- господарчі суб’єкти;

- домашні господарства;

- держава;

- місцеві органи влади.

За функціями:

- емітенти;

- інвестори;

- інституційні інвестори;

- фінансові посередники;

- інститути інфраструктури ринку  тощо. [ 6. c. 34]

Домогосподарство – це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх майбутніх потреб.

Домогосподарству належить надзвичайно важлива роль у системі ринку фінансових послуг. Воно є одним із його суб’єктів, тому що частина доходу, що не використовується домогосподарством упродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може, за наявності відповідного фінансового механізму, стати потужним джерелом економічного зростання країни.

Сфера фінансів домашніх господарств є складовою частиною фінансової системи країни. Це грошові фонди, що формуються у жителів країни з доходів, отриманих на основі трудової, господарської та інших видів діяльності. Основною метою фінансів цієї сфери є формування дохідної частини загальносімейних бюджетів (бюджетів окремих громадян) і використання цих доходів на цілі поточного споживання і накопичення.

Державний сектор пов’язаний з усією економічною системою наступними трьома способами: через податки, державні закупки і, нарешті, через позики. Останній спосіб зв’язку держави в особі уряду з усією економічною системою – державні позики, що здійснюються на фінансових ринках.

Державні витрати не завжди співпадають (точніше – ніколи) із податковими надходженнями. Бюджетний дефіцит, що виникає, покривається за рахунок позик, які здійснюються на фінансових ринках. Ці позики здійснюються шляхом продажу урядових облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо домашнім господарствам. Якщо у держави виникає надлишок фінансових ресурсів, то уряд стає «чистим» постачальником грошових коштів на фінансові ринки.

Вплив держави на процес кругообігу фінансових активів на фінансовому ринку позначається через таке джерело, як фіскальна політика. Від ступеня досконалості податкової системи великою мірою залежить ефективність заходів щодо виходу економіки із системної кризи. В Україні непродумана фіскальна політика призвела до посилення приховування національним виробником своїх доходів і перекачування грошей на зовнішні фінансові ринки. Коли економіка знаходиться в депресивному стані, фіскальна політика держави повинна бути спрямована на зниження податкового тиску.

Рефінансування бюджетів місцевих адміністрацій за допомогою випуску боргових зобов’язань вже близько ста років є нормою фіскальної політики будь-якої країни з розвиненою ринковою економікою. У деяких країнах за допомогою ринку цінних паперів вдається повністю обслуговувати бюджетний дефіцит. Сучасна Україна, в якій ринкові відносини тільки формуються, намагається відродити досить розвинений колись спосіб мобілізації фінансових ресурсів. Згідно з чинним законодавством України рішення про випуск облігацій приймається органами місцевого самоврядування.

Можливість одержати значні додаткові фінансові ресурси для розвитку інфраструктури регіонів через випуск облігацій обумовлює, згідно зі світовим досвідом, високі темпи розвитку ринку муніципальних (регіональних) цінних паперів, суб’єктами якого, перш за все, виступають місцеві (регіональні) органи влади. [ 8]

Світова практика свідчить, що випуск цінних паперів, забезпечених доходами за інвестиційними проектами, – досить поширений механізм залучення необхідних грошових коштів у інфраструктуру регіонів: інституційну, інформаційну, законодавчу, соціальну, ділову, управлінську.

Муніципальні позики є одним із важливих інструментів фінансування критичних суспільних потреб, таких, як розвиток систем електро-, водопостачання та каналізації, будівництва житла, розвиток транспортних мереж, будівництво об’єктів освіти, охорони здоров’я тощо. Перерозподіл боргових зобов’язань між різними рівнями управління дозволяє реалізувати регіональні програми, підвищує фінансові можливості місцевого самоврядування та знижує тиск на загальнодержавний бюджет.