Аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Міжгалузева академія управління

 

                                       Кафедра  обліку і аудиту

 

 

 

Курсова робота

На тему: «Аналіз  дебіторської і кредиторської заборгованості»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                             Виконав:

Кривощея А.Ю.

                                                                                     Група: ЕД 4.1

                                                     Перевірив(ла):

                                                                                   

 

 

Київ 2012

 

Зміст

 

Вступ …………………………………………………………………………. ст

Розділ 1. Управління дебіторською заборгованістю підприємства …… . . .5

1.1. Сутність та класифікація  дебіторської заборгованості підприємства…5

1.2. Фактори, що визначають обсяг дебіторської заборгованості підприємства……………………………………………………………………6

1.3. Теоретичні основи  управління дебіторською заборгованістю…………8

Розділ 2. Поняття кредиторської заборгованості……………………………11

2.1. Погашення кредиторської заборгованості в добровільному порядку…13

2.2. Склад і показники  кредиторської заборгованості………………………16

2.3. Планування кредиторської  заборгованості……………………………...18

3. Аналіз дебіторської  і кредиторської заборгованості  ТОВ ”Юнігран”…..21

Висновок ………………………………………………………………………..

Список використаної літератури………………………………………………..

Додатки……………………………………………………………………………

зауваження:

вирівнювання  по-ширині,

відступи  між формулами не потрібні,

ніяких  посилань,

якщо  нумераці рис. 1.1.. то і формул така ж

в 2-му розділі відсутня нумерацію формул

наявність в тексті російськомовних слів

візьміть  нормальну фінансову звітність – нові форми, а не табл.

 

 

 

Вступ

 

Аналіз і управління дебіторською і кредиторською заборгованістю мають дуже велике значення для підприємств, що функціонують в умовах ринку. Вміле й ефективне управління цією частиною поточних активів є невід'ємною умовою підтримки необхідного рівня ліквідності і платоспроможності. Управління дебіторською заборгованістю необхідно як при формуванні іміджу надійного позичальника, так і з погляду  забезпечення ефективної поточної діяльності підприємства.

Особливо актуальним представляється аналіз і управління дебіторською заборгованістю для фірм, що здійснюють діяльність, велика частина  господарських операцій якої полягає в русі коштів  і фінансової документації, а не матеріальних потоків. У таких фірм значна частка поточних активів приходиться саме на дебіторську заборгованість. Управління дебіторською заборгованістю має особливе значення в період інфляції, коли подібна іммобілізація власних оборотних коштів стає особливо невигідною.

У залежності від спрямованості  діяльності деякі підприємства працюють переважно за готівку, а деякі  надають свої послуги визначеній частини покупців у залежності від  рівня сталих відносин у кредит. Кредит може бути необхідною умовою існування підприємства, особливо якщо його надають конкуренти.

Рівень заборгованості визначається багатьма факторами: видом  продукції (послуг), місткістю ринку, ступенем насиченості ринку даною  продукцією (послугами), прийнятою на підприємстві системою розрахунків та ін. Якщо підприємство має значну питому вагу дебіторської заборгованості в складі поточних активів, найважливішою задачею фінансових менеджерів є ефективне управління нею.

Інформаційною базою  для аналізу заборгованості є офіційна фінансова звітність: бухгалтерський звіт (розділ "Оборотні активи"), форма № 5 "Додаток до бухгалтерського балансу" (розділ 2 "Дебіторська і кредиторська заборгованість" і довідки до нього). Для більш детального аналізу якості дебіторської заборгованості користуються даними ордерів чи відомостей обліку розрахунку з покупцями і замовниками, підзвітними особами і т.д.

Ліквідність дебіторської заборгованості визначається головним чином швидкістю і термінами  її оборотності. Якість дебіторської заборгованості визначається ступенем відповідності термінів заборгованості умовам платежу.

При дослідженні динаміки дебіторської заборгованості виникає  питання: чим обумовлені ті чи інші її зміни – варіюванням масштабів  діяльності,  успіхами чи прорахунками менеджерів? Для того щоб відповісти на це питання, необхідно порівняти її зміни з динамікою результатів діяльності фірми. Зробити це можна за допомогою коефіцієнтів оборотності дебіторської заборгованості, що також відносяться до групи так званих показників ділової активності.

 

1. Управління дебіторською  заборгованістю підприємства

1.1. Сутність  та класифікація дебіторської  заборгованості підприємства

 

Дебіторська заборгованість – це складова оборотного капіталу, яка представляє собою вимоги до фізичних чи юридичних осіб щодо оплати товарів, продукції, послуг. Збільшення дебіторської заборгованості означає вилучення коштів з обороту, що, в свою чергу, вимагає додаткового фінансування.

Традиційна класифікація дебіторської заборгованості передбачає її розподіл за правовим критерієм на строкову або прострочену. До строкової відноситься дебіторська заборгованість, строк погашення якої ще не настав або становить менше одного місяця і яка пов’язана з нормальними строками розрахунків, визначеними в угодах. Прострочена – це заборгованість з порушенням договірних термінів, або заборгованість, що пов’язана з помилками в оформленні розрахункових документів.

Окремо необхідно виділити безнадійну дебіторську заборгованість – рахунки, які покупці не оплатили. Такі борги списуються на збитки по закінченні строку позовної давності.

Дебіторська заборгованість, як правило, представлена у вигляді  кредиту, що надається по відкритому рахунку. Єдиним доказом того, що покупець винен постачальнику гроші за отримані ним товари чи послуги, є запис в бухгалтерських книгах і рахунок, підписаний покупцем. Щоб захистити себе від ризику несплати по рахунках, постачальник може вимагати оформлення комерційного кредиту шляхом виписки простого або переказного векселя або виставлення покупцем акредитиву[8].

 

1.2. Фактори, що визначають  обсяг дебіторської заборгованості  підприємства

 

Розмір дебіторської заборгованості визначається багатьма факторами, які поділяються на зовнішні та внутрішні (рис. 1.1. і 1.2).

 

Рис. 1.1. Склад зовнішніх факторів, що визначають розмір дебіторської заборгованості

 

Зовнішні фактори практично  не залежать від діяльності підприємств  і обмежити їх вплив досить складно. Внутрішні – залежать від того, наскільки фінансовий менеджер володіє  навичками управління дебіторською заборгованістю.

Рис. 1.2. Склад внутрішніх факторів, що визначають розмір дебіторської заборгованості

 

Дебіторська заборгованість покупців – це фактично безвідсоткова позика контрагентам. Її рівень визначається підприємством за умовами розрахунків зі своїми клієнтами. Якщо ці умови є суворими, то зменшується обсяг продажу товарів через те, що покупці не мають можливості придбати товар в кредит і, відповідно, зменшується величина дебіторської заборгованості за рахунками клієнтів. З іншого боку, якщо розрахункові умови послаблюються, з’являється більше замовників, зростає товарооборот і сума дебіторської заборгованості.

Послаблення розрахункових  умов, що збільшує дебіторську заборгованість покупців, має свої переваги і недоліки. Так, з одного боку – це зростання обсягу продажу товарів та прибутку, а з іншого – збільшення суми безнадійних боргів та додаткові фінансові витрати через наявність на балансі дебіторської заборгованості.

Перш ніж прийняти рішення про послаблення розрахункових  умов, слід порівняти витрати від утримання на балансі додаткової дебіторської заборгованості контрагентів з вигодою від зростання обсягу продаж. Якщо результат такого порівняння дає прибуток, то підприємство може послабити покупцям свої розрахункові умови.

Однак послаблення вимог щодо розрахунків не завжди дає такий результат. Інколи додаткові витрати на безнадійні борги та утримання на балансі додаткової дебіторської заборгованості значно перевищують прибуток від додаткового товарообороту. Результатом може стати накопичення на балансі, окрім старої, ще й нової дебіторської заборгованості. В цьому випадку краще не змінювати умови розрахунків, тобто не послаблювати їх [8].

 

 

1.3. Теоретичні основи  управління дебіторською заборгованістю

 

Після того, як встановлено тривалість виробничо-фінансового циклу, слід провести аналіз дебіторської заборгованості підприємства-постачальника.

Далі проводиться аналіз оборотності дебіторської заборгованості, для чого використовують відповідні коефіцієнти. Для розрахунку цих коефіцієнтів використовується бухгалтерський баланс і Звіт про фінансові результати.

Оборотність ДЗ  =  ,                                   (1.1)

де ВР – виручка від реалізації;

ДЗсер – середня дебіторська  заборгованість.

Для розрахунку середньої  дебіторської заборгованості використовуються формули:

середньої хронологічної (якщо є дані про розміри дебіторської заборгованості на початок кожного місяця або кожного кварталу):

ДЗсер = ,                                (1.2)

де ДЗ1, ДЗ2,...,ДЗn – величина ДЗ на початок кожного місяця або кварталу;

середньої арифметичної (якщо є дані про розміри дебіторської заборгованості тільки на початок і кінець періоду):

ДЗсер = ,                                      (1.3)

Чим швидше обертається  дебіторська заборгованість, тим менший ризик її непогашення. Чим вищий є цей коефіцієнт, тим агресивніша політика стягнення платежів;

Період погашення  ДЗ = ,                (1.4)

 

Чим більший період погашення  дебіторської заборгованості, тим вищий  ризик її непогашення. Період до 60 днів вважається нормальним, до 90 днів – поганим, а більше 90 днів – суцільні проблеми.

Слід проаналізувати також такі показники рівня дебіторської заборгованості як:

Частка ДЗ в  поточних активах =   (5)

 

Частка сумнівної  ДЗ = .                     (1.5)

Цей показник характеризує якість дебіторської заборгованості. Чим вищий цей показник, тим нижча ліквідність дебіторської заборгованості.

Можна провести аналіз дебіторської заборгованості за покупцями з метою  виявлення покупців, що порушують  строки платежів, і підготовити звіт про збитки по безнадійних боргах[11].

При аналізі коефіцієнтів, що характеризують дебіторську заборгованість, необхідно дотримуватися наступних принципів:

• порівнювати їх із середньогалузевими і з коефіцієнтами підприємств цієї ж галузі. Велика розбіжність із вказаними показниками у будь-який бік потребує уваги;
• враховувати циклічність бізнесу, тобто розраховувати коефіцієнти окремо для періодів зростання і для періодів спаду;
• порівнювати їх значення при зміні кредитної політики, яка проводиться підприємством, і тим самим визначати ефективність цієї політики;
• розрізняти продаж в кредит і за готівку. Якщо у підприємства переважає продаж за готівку, а за продажем в кредит мають місце постійні затримки і середній період сплати занадто високий, то можливо варто припинити продаж в кредит взагалі і продавати товари та послуги тільки за готівку;
• прагнути до балансу між кредиторською заборгованістю і дебіторською, адже кредиторська заборгованість є безкоштовним джерелом фінансування.

Аналіз дебіторської заборгованості дозволяє зробити висновок про ефективність кредитної політики, що проводиться підприємством, виявити її недоліки і врахувати їх при розробці нової кредитної політики[16].

 

2. Поняття кредиторської  заборгованості

 

Кредиторська  заборгованість - тимчасово залучені суб'єктом у власне користування грошові кошти, які підлягають поверненню юридичній або фізичній особі. Розрізняють нормальну (законну) і прострочену кредиторську заборгованість. Нормальна виникає у межах діючих термінів її сплати. Заборгованість, не погашена з настанням термінів сплати, є простроченою. В регульованих ринкових системах з розвинутим господарським законодавством кредитор у разі невиконання позичальником у передбачені терміни своїх кредитних зобов'язань може подати на нього позові в судовому порядку вимагати не лише повернення боргу, а й повного відшкодування збитків. У разі невиконання позичальником рішень суду про сплату заборгованості суд оголошує боржника неплатоспроможним і застосовує механізм банкрутства, який водночас є й механізмом вибору ефективного власника, і механізмом запобігання можливій ланцюговій реакції поширення неплатежів між господарюючими суб'єктами, що може перетворитися на потужний дестабілізуючий фактор економіки. Проте в періоди глибоких економічних потрясінь механізм банкрутства належним чином не виконує зазначені функції, і через несприятливі об'єктивні обставини дуже часто неплатоспроможними стають виробники з нормальним і навіть високим рівнем ефективності господарювання, які створюють потрібну споживачам продукцію (послуги). Банкрутства і кредиторська заборгованість у такому разі набувають масового характеру, посилюють процес згортання виробництва, зменшення кількості робочих місць, доходів, рівня споживання суспільства. В Україні проблема кредиторська заборгованість була однією з найгостріших у першій половині 90-х XX ст. Способи, якими її намагалися вирішувати в 1992-93 (через надання державою господарюючим суб'єктам кредитів, субсидій, допомог, джерелом яких була додаткова емісія грошей), не мали і не могли мати бажаних наслідків, оскільки коріння проблеми - у виробництві, насамперед невідповідності його структури структурі суспільних потреб (високому ступені залежності від імпорту сировини, комплектуючих, енергоносіїв тощо, високій фондо- і матеріаломісткості продукції за низької її якості та відносно високої ціни тощо), а навпаки, погіршили загальну макроекономічну ситуацію, спричинивши бурхливий розвиток інфляційних процесів. Інфляція руйнувала виробництво, фінансово-грошову систему. Криза в державі набула рис глибокої стагфляції. За таких умов уряд спрямовував значні зусилля на стримування галопуючої інфляції. Вжиті ним упродовж 1994-95 заходи дали змогу суттєво знизити її рівень (з 850% у 1994 до 180% у 1995 на рік). Проте жорстка монетарна політика, за допомогою якої уряд боровся з інфляцією, посилила кризу неплатежів. Монетарна політика, по суті, є політикою стримування доходів, тому підвищення платоспроможності господарських суб'єктів неможливе, отже, неможливо перебороти спад виробництва, вивести економіку з кризи. Досвід країн Західної Європи, уряди яких у 70-80-ті використовували концепцію монетаризму як керівництво до дії в боротьбі зі стагфляцією у цих країнах, засвідчує, що монетарна політика ефективна щодо приборкання інфляції, але супроводжується подальшим згортанням виробництва, зростанням безробіття, загостренням соціальної напруженості. Логіка й реальна практика, в т.ч. самої України, засвідчують, що розв'язати проблему неплатежів можна тільки в контексті загального оздоровлення економіки на базі піднесення виробництва через пряме (не опосередковане штучним "накачуванням" в економіку номінального попиту) стимулювання його розвитку. Для цього потрібна цілісна програма, в якій, крім заходів щодо стримування інфляційних процесів, передбачаються і ретельно виважені, узгоджені між собою, конкретизовані напрями політики держави в галузі інвестицій, амортизації, цін, податків, підготовки кадрів, оплати праці, зовнішньоекономічних відносин тощо, спрямовані на структурну перебудову економіки, підвищення її ефективності, розвиток конкурентного середовища, чутливості виробництва до суспільних потреб, на зростання на цій основі реальних доходів господарюючих суб'єктів, усього населення країни.

До складу майна підприємства, як майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи його борги. В іншій правовій нормі - при перерахуванні об'єктів цивільних прав борги, чи кредиторська заборгованість, не названі в числі інших видів майна, до яких віднесені речі, включаючи гроші і цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права. Це явна непогодженість у законодавстві. Якщо в числі об'єктів цивільних прав названі майнові права, то варто було б вказати і кореспондуючі їм майнові обов'язки, чи, більш конкретно, кредиторську заборгованість[8].

Економічна сутність кредиторської заборгованості полягає  в тому, що це не тільки частина майна  організації, як правило кошти, але  і товарно-матеріальні цінності, наприклад у зобов'язаннях по товарному кредиті. Як правова категорія кредиторська заборгованість - особлива частина майна організації, що є предметом обов'язкових правовідносин між організацією і її кредиторами. Організація володіє і користається кредиторською заборгованістю, але вона зобов'язана повернути чи виплатити дану частину майна кредиторам, що мають права вимоги на неї. Дана частина майна суть борги організації, чуже майно, чужі кошти, що знаходяться у володінні організації-боржника. Таким чином, кредиторська заборгованість має двоїсту юридичну природу: як частина майна вона належить організації на праві володіння, чи навіть праві власності щодо отриманих позичково грошей чи речей, визначених родовими ознаками; як об'єкт зобов'язальних правовідносин - це борги організації перед кредиторами, тобто обличчями, уповноважений на вимагання чи стягнення від організації зазначеної частини майна.

З урахуванням відзначених ознак  кредиторську заборгованість можна  було б визначити як частина майна  організації, що є предметом виниклих з різних правових основ боргових зобов'язань організації-дебітора (боржника) перед уповноваженими обличчями кредиторами, що підлягає бухгалтерському обліку і відображенню в балансі як борги організації – балансо утримувача[9].

 

2.1. Погашення  кредиторської заборгованості в  добровільному порядку

 

Якщо кредитор по настанні термінів виконання зобов'язання не звертається до організації-дебітора з вимогою про виплату боргів, кредиторська заборгованість залишається  в розпорядженні дебітора і він  може або повернути кредитору  борги за власною ініціативою, або використовувати незатребувані засоби в складі свого майна. Неповернення боргу спричиняє застосування до боржника визначених майнових санкцій: стягнення неустойки, передбаченої договором; штрафів, установлених законом; відсотків за користування чужими коштами внаслідок їхнього неправомірного утримання, відхилення від їхнього повернення, іншої прострочення в їхній сплаті. Кредитори можуть стягнути з дебітора й збитки, заподіяні ним несвоєчасним поверненням чи неповерненням боргів: за загальним правилом збитки відшкодовуються в частині, не покритою неустойкою чи відсотками, стягуваними за користування чужими коштами. Неповернення боргів може привести до порушення в арбітражному суді справи про неспроможність (банкрутстві) організації-дебітора.

Незважаючи на розгалужену структуру нормативних і договірних санкцій, їхній сумарний афект може бути менше тієї економічної вигоди, що розраховує одержати організація-дебітор у наслідок використання чужих коштів. Наприклад, за договором на виготовлення й постачання складного серійного устаткування замовник перелічує виконавцю аванс по підписанні договору, а потім робить попередню оплату двох-трьох перших етапів робіт. Дана схема розрахунків за договором дозволяє організації-виконавцю тимчасово використовувати отримані від замовника фінансові ресурси на інші мети, наприклад, на ринку цінних паперів. Якщо при цьому терміни виготовлення і здачі об'єкта зрушаться і виконавцю прийдеться заплатити неустойку, а може бути, і повернути замовнику отримані від нього аванси, суми санкцій будуть погашені виконавцем-боржником за рахунок прибули, отриманої від використання чужих фінансових ресурсів.

Дана практика підтверджена численними судовими суперечками про  стягнення кредиторської заборгованості. Одним із стимулів до добровільного повернення боргів служить плата за користування чужими коштами. Тим часом законодавець, дорівнюючи розміри плати до дисконтної ставки банківського відсотка на день пред'явлення позову, значно послабив стимулююче вплив цієї санкції. Варто було б установити розмір плати за користування чужими коштами рівним дворазовій дисконтній ставці банківського відсотка. Тоді вплив санкції на несправних дебіторів було б більш відчутним і стимулювало б їх до добровільного погашення боргів.

Будь-які боргові зобов'язання організація-дебітор може виконати в добровільному порядку. Самий елементарний і найбільш розповсюджений шлях для цього - перерахування суми боргу на банківський рахунок кредитора. Якщо реквізити банківського рахунка кредитора невідомі і довідатися їхній неможливо, боржник, вправі внести належні з його гроші чи цінні папери в депозит нотаріуса, а у випадках, передбачених законом, у депозит суду. Внесення грошової чи суми цінних паперів у депозит чи нотаріуса суду стане виконанням зобов'язання і, отже, погашенням кредиторської заборгованості[11].

 

 

 

 

 

2.2. Склад і  показники кредиторської заборгованості

 

У тих випадках, коли організація-дебітор  не приймає ніяких заходів щодо  добровільного повернення боргів, у  кредиторів залишається можливість примусового стягнення, що у залежності від характеру кредиторської заборгованості здійснюється одним із двох способів: 1) у судовому чи 2) у позасудовому порядку.

Поняттям кредиторської  заборгованості охоплюються боргові  зобов'язання організації-дебітора, що мають різне походження, а отже, різні юридичну природу і правовий режим, що, власне кажучи, обумовлює практичну необхідність використання погодженого на рівні закону понятійного апарата. Оскільки кредиторська заборгованість служить одним із джерел засобів, що знаходяться в розпорядженні організації-дебітора, неї показують у пасиві балансу. Облік кредиторської заборгованості ведеться, природно, по кожнім кредиторі окремо ("розрахунки з кредиторами" чи просто "кредитори"), а в узагальнюючих показниках відбивають загальну суму кредиторської заборгованості і дають її, розбиваючи на вісьмох груп.

За діючими правилами  в поясненнях до бухгалтерського  балансу і звіту про фінансові  результати в числі інших додаткових даних указують зведення "про  наявність на початок і кінець звітного періоду окремих видів  кредиторської заборгованості". До складу кредиторської заборгованості входять показники по наступним позиціях:

- постачальники і підрядчики;

- векселя до  сплати;

- заборгованість  перед дочірніми і залежними  суспільствами;

- заборгованість  перед персоналом організації;

- заборгованість перед бюджетом і соціальними фондами;

- заборгованість  учасникам (засновникам) по виплаті  доходів;

- аванси отримані;

- інші кредитори.

У залежності від юридичної  природи і правового режиму зазначені  позиції можуть бути зведені до трьох  груп.

Перша - це заборгованість організації перед бюджетом і соціальними фондами. Заборгованість перед бюджетом - це, недоїмки, тобто не сплачені своєчасно податки; нараховані податковими органами фінансові санкції; заборгованість по платежах прирівняним з погляду їхньої обов'язковості до податків, наприклад, по платежах у дорожні фонди, митним зборам і іншим видам платежів, що надходять безпосередньо на казначейські рахунки у федеральний, регіональний чи місцевий бюджет (наприклад, платежі по державному зборі зараховують у федеральний бюджет на рахунки федерального казначейства). До цієї ж групи відноситься заборгованість по обов'язкових платежах у позабюджетні фінансові фонди.

Друга група - заборгованість організації перед її персоналом: борги по виплатах працівникам заробітної плати, компенсаціям, платежам у порядку відшкодування шкоди, заподіяного здоров'ю чи працівників унаслідок смерті працівника на виробництві.

Третя група - заборгованість перед партнерами і контрагентами по договірних і корпоративних зобов'язаннях: борги по платежах постачальникам за поставлені товари, підрядчикам - за виконані роботи з повернення отриманих, але невідпрацьованих авансів, оплата векселів. Тут же заборгованість організації перед учасниками (засновниками) по виплаті їм доходів (дивідендів) і заборгованість чи холдингу фірми-засновника перед дочірніми суспільствами по оплаті внесків у статутний капітал, по компенсації збитків, заподіяних дочірньому суспільству з вини основного суспільства. Борги третьої групи досить різноманітні, тому далеко не всі їх види зазначені в Положенні по бухгалтерському обліку (вони охоплені одним відверненим терміном - "Інші кредитори")[18].

 

 

 

2.3. Планування  кредиторської заборгованості

 

Планування погашень по зобов'язаннях здійснюється фінансовими  чи менеджерами безпосередньо центрами фінансової відповідальності по статтях бюджету, установлених регламентом. У рамках своєї компетенції і доцільності фахівці можуть визначати можливі варіанти планування заборгованості, використовуючи як прогнози "Розрахунки з постачальниками", визначаючи відстрочки платежів по конкретних контрактах і "Кредиторська заборгованість минулих періодів", установлюючи графіка погашення заборгованості по клієнтах, так і на основі бізнес-прогноз "Графік фінансування", що є спрощеною формою формування кредиторської заборгованості.

Прогноз призначений  для планування величини кредиторської  заборгованості і кількості днів її рівномірного погашення, суми авансів  і відстрочки поточних платежів по статтях і елементам бюджету.

Основою для складання видаткової частини бюджету руху коштів повинні бути операційні бюджети всіх напрямків діяльності компанії і графік погашення заборгованості, що визначають наступні групи платежів, встановлені в прогнозі "Графік фінансування":

  * планові платежі  по усіх видах податків і зборів перед бюджетом і позабюджетними фондами;

  * обслуговування  кредитів, що містять план виплат  по основному боргу і відсоткам; 

  * витрати по оплаті  праці; 

  * зобов'язання перед  постачальниками за матеріали,  що поставляються, забезпечення енергоресурсами;

  * зобов'язання перед  замовниками за виконані роботи;

  * фінансування управлінських  і комерційних витрат; 

  * графік інвестиційних  виплат за придбання і модернізацію  основних засобів; 

  * інші витрати. 

По визначенню, кредиторська заборгованість - це тимчасово притягнуті підприємством і підмети поверненню фізичним і юридичним особам кошти. Кредиторська заборгованість відбиває вартісну оцінку фінансових зобов'язань підприємства перед різними суб'єктами економічних відносин і визначається, як:Кз = РАС x Оп / Р,                        (2.1)

де РАС - матеріальні витрати + величина відкладених виплат стороннім організаціям;

Оп - відстрочка платежів у днях,

P - тривалість періоду в днях.

Для планування кредиторської  заборгованості на короткостроковий період можна умовно приймати, що погашення заборгованості виробляється рівними частками протягом запланованої кількості днів додатково до поточного платежам, з урахуванням суми виданих авансів. При розрахунку витрати коштів сума платежу поділяється на кількість днів місяця і зміщається щодо місяця в обсязі, що приходиться на період відстрочки.

Прогнозний розрахунок кредиторської заборгованості є  одним з основних етапів формування бюджету руху коштів і прогнозного  балансу, а також для виконання фінансового аналізу.

Для аналізу стану  кредиторської заборгованості використовуються коефіцієнти оборотності кредиторської  заборгованості, що відносяться до групи показників ділової активності.

Коефіцієнт оборотності  кредиторської заборгованості, що виражається в числі оборотів за період, можна розрахувати: Кокз = Рп / Кз,                            (2.2)

де Рп - вартість реалізованої продукції (собівартість);

Кз - середньорічна кредиторська заборгованість.

Період обороту (погашення) кредиторської заборгованості, розраховується в днях: Покз = 360/ Кокз

Важливість аналізу  і керування кредиторською заборгованістю обумовлюється її значною часткою  в поточних пасивах підприємства, її зміни помітно позначаються на динаміку показників його платоспроможності і ліквідності.

Поточне фінансове благополуччя підприємства значною мірою залежить від того, наскільки вчасно воно відповідає по своїх фінансових зобов'язаннях.

Фінансове планування бюджету, організація керування фінансовими  потоками є підставою для складання платіжного календаря підприємства, що є інструментом оперативного планування і складається на невеликий проміжок часу з детально можливою точністю.

 

3. Аналіз дебіторської  і кредиторської заборгованості ТОВ ”Юнігран”

Протягом  2009-2011 рр.  грошовий  потік  від операційної діяльності  до  змін  у чистих оборотних активах ТОВ «Юнігран» був додатнім і його значне збільшення (у  3,1  рази)  відбулось у 2009  році  до  27 282,4 тис. грн.  за  рахунок збільшення чистого доходу  від реалізації  на  58,8%.  У 2009 році  відбулось значне  збільшення чистого   оборотного   капіталу   на   суму   11 093,0 тис. грн.   Грошовий   потік   від операційної діяльності протягом періоду збільшувався від 4 962,6 тис. грн. (у  2006 році) до 16 189,4 тис. грн. (у 2009 році).

Протягом аналізованого  періоду  Товариство  здійснювало  інвестиції  в  основний капітал   (придбання   обладнання   з   видобутку   і   дроблення   гранітів)   на   суму 43 768,5 тис. грн., зокрема у 2007 році на суму 27 048,9 тис. грн.

Фінансування   інвестиційної   діяльності   здійснювалось   за   рахунок   операційної   і фінансової діяльності. Так протягом аналізованого періоду різниця між отриманими і погашеними кредитними   ресурсами   становила   1 035,3 тис. грн., Товариство   випустило   облігації   серій   «В»   і   «С»   на   суму   10 000,0 тис. грн.   і збільшило власний капітал на суму 2 450,0 тис. грн.