Аналіз державного боргу та рейтингова оцінка країн-позичальників

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський національний економічний університет

Кафедра фінансів

Студентська науково-дослідницька робота

«Аналіз державного боргу  та рейтингова оцінка країн-позичальників»

Керівник роботи

к.е.н., доцент.                                                         Кондусова Л.Ф.

Студентки 2 курсу 1 групи

Фінансового факультету      Кравченко Г.Г.

Харків 2011

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні аспекти державного боргу та механізму управління ним.

1. Сутність та види державного боргу.
2. Механізм управління державним боргом.
3. Вивчення  зарубіжного досвіду в регулюванні державного боргу.

2. Аналіз державного боргу України та деяких інших країн.

1. Аналіз державного боргу та боргового навантаження України.
2. Аналіз основних макроекономічних показників Італії, Іспанії, Португалії та Греції.

Висновок

Перелік використаної літератури

Додатки

ВСТУП

 Формування та нагромадження внутрішнього та зовнішнього державного боргу є органічною складовою функціонування економіки більшості країн світу, потужним важелем макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії. На жаль, в Україні в ході трансформаційних процесів формування державного боргу відбувалося значною мірою хаотично, під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що отримало відображення в його структурі та обсягах.

В останні роки все  помітнішою стає необхідність створення  умов, які сприятимуть стабілізації фінансової системи держави, досягнення прийнятих темпів економічного зростання, проведенню заходів щодо інтеграції національної економіки у світову господарську систему,подолання інфляційних процесів і залежності держави та національних економічних суб’єктів від зовнішніх джерел фінансування. Напряму чи опосередковано ці процеси можуть бути пов’язані з ефективною політикою по управлінню державним боргом України. Особливо актуальною ця проблема стає у зв’яжу із збільшення обсягів зовнішніх зобов’язань держави, банківських установ, суб’єктів господарювання. Більше того, досвід багатьох країн свідчить про те, що неефективність структури боргу в плані строків погашення, валют та процентних ставок і значних, не забезпечених резервами, зобов’язань були важливими факторами зародження і розповсюдження економічних криз.

Питання управління та регулювання  державної заборгованості є надзвичайно  актуальним, особливо за сучасних умов, коли Україна крім значного дефіциту бюджету має ще й досить великий  державний борг.

Розвиток соціально-економічних  відносин у державі підтверджує необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової оптимізації як основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи.

Метою роботи є визначення пріоритетів для національної економіки  при здійсненні внутрішніх та зовнішніх запозичень, а також дослідження основних аспектів врегулювання боргової проблеми у зарубіжних країнах для підвищення ефективності управління вітчизняним державним боргом.

Питання, що пов’язані державним боргом, є предметом дослідження провідних учених і практиків. Позитивним є те, що останнім часом посилюється увага вітчизняних фахівців до аналізу означеної проблеми. Особливо відзначилися роботи таких дослідників, як Барановський О.І., Кириченко О.А., Дудченко В.Ю., Андрущенко В.А., Онищук Я.В. та ін.

Наявність державного боргу, його розміри, розміщення і методи погашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі сторони економічного життя держави, такі як: розмір грошової маси в обігу, що визначає темпи інфляції, дефіцит державного бюджету, звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції та інші. Усе це робить державний борг не просто засобом залучення коштів для фінансування державних потреб, але й важливим інструментом фінансової політики держави, невірне використання якого може призвести до істотних ускладнень, чи навіть до фінансової кризи [3].

1. Теоретичні аспекти державного боргу та механізму управління ним

1.1 Сутність та види державного боргу

 Кожна країна, в тому числі й Україна, з метою найефективніше використати свої фінансові ресурси, активізувати підприємницьку діяльність намагається залучити додаткові капітальні вкладення у розвиток своєї економіки. Залучення додаткових фінансових ресурсів у формі кредитів є передумовою виникнення державного боргу.

Борг є важливим елементом  кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

За економічною суттю  державний борг визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами і  нерезидентами) щодо перерозподілу  частки вартості валового внутрішнього продукту на умовах повернення, строковості та платності.

Відповідно до ст. 2 Бюджетного Кодексу України державний борг – загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених  і непогашених боргових зобов’язань  держави, включаючи боргові зобов’язання держави, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства або договору [1, с. 2].

Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених  і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), і відсотків за ними, включаючи надані іноземним позичальникам гарантії за кредитами місцевим органам влади і державним підприємствам. Крім того, до державного боргу включаються неоплачені державні замовлення, заборгованість з заробітної плати перед бюджетниками, невідшкодований податок на додану вартість та ін., оскільки практично ця заборгованість являє собою некоректно оформлений державний борг, на який до того ж не виплачуються відсотки.

Порядок формування державного боргу здійснюється шляхом здійснення зовнішніх та внутрішніх запозичень, та обслуговування вже існуючого боргу.

Відповідно за типом  кредитора державний борг поділяється  на:

- внутрішній – це сукупність зобов’язань держави перед резидентами, тобто заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації;

- зовнішній – заборгованість перед кредитором за межами держави: за позиками міжнародних організацій; за позиками, наданими іноземними державами під гарантії уряду; за позиками, наданими іноземними банками; за позиками, наданими іноземними юридичними особами; ішна заборгованість [2, с.267].

Зовнішній державний  борг має такі дві складові:

-  борг органів державної влади і управління, який виникає в результаті залучення кредитів іноземних держав та випуску державних цінних паперів, що розміщуються на міжнародних ринках капіталів. Ця частина державного зовнішнього боргу погашається та обслуговується за рахунок коштів Державного бюджету та коштів Національного банку України;

-  борг суб’єктів господарювання, гарантований Урядом. Він погашається та обслуговується суб’єктами господарювання — позичальниками. Проте у разі невиконання боргових зобов’язань суб’єктами господарювання перед іноземними кредиторами набирає чинності державна гарантія і погашення та обслуговування таких кредитів здійснюється Державним казначейством за рахунок коштів Державного бюджету.

Цей вид боргу є  для країни найбільшим тягарем, оскільки для його погашення держава має  віддавати будь-які коштовні товари, робити певні послуги. Можливі ситуації, коли кредитор ставить певні умови, після виконання яких і надається позика. Якщо платежі по ній становлять значну частину надходжень від зовнішньоекономічної діяльності країни, наприклад 20-30 %, то залучати нові зарубіжні позики стає важко. їх надають неохоче і під більш високі відсотки, вимагаючи застав чи особливих порук. У деяких мало розвинутих і середньо розвинутих країнах щорічні зобов'язання виплат по позиках перевищують усі надходження від зовнішньоекономічної діяльності. У сфері зовнішнього державного боргу діє ряд нормативних актів, що і визначають відносини з такого боргу між Україною та іншими державами. це Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів, Положення про порядок проведення операцій зменшення зовнішніх державних боргових зобов'язань з використанням казначейських векселів, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 16 листопада 1999 р., постанова Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. «Про впорядкування залучення і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, вдосконалення системи залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього державного боргу» тощо.

Слід зазначити, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і  виплати відсотків за ним не зменшують  фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй  основі відплив капіталу з держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у власності держави. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками залежить насамперед від валютних надходжень. Можливості у погашенні зовнішнього боргу визначаються сальдо торговельного балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.

Державний борг також ділять на капітальний та поточний. Капітальний включає всю сукупність боргових зобов’язань держави на певну дату. Поточний складається з платежів по зобов’язаннях, які позичальник повинен погасити у звітному періоді [4].

Залежно від суб'єкта розрізняють державний і муніципальний борг. Муніципальний внутрішній борг являє собою загальну суму заборгованості муніципального утворення по непогашених боргових зобов'язаннях і не виплачених по них відсотках.

Основними причинами  виникнення і зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.

Згідно з міжнародними стандартами (Маастрихтською угодою) критичними вважаються боргові зобов’язання держави, які перевищують 60 % від ВВП.

Залежно від терміну  дії розрізняють короткостроковий (до одного року), середньостроковий (від  одного до п'яти років) і довгостроковий (п'ять і більш років) державний  борг. Найбільш важкими є короткострокові борги. По них доводиться протягом короткого часу виплачувати основну суму з відсотками. Таку заборгованість можна пролонгувати (продовжити), але це пов'язано з виплатою відсотків. Державні органи намагаються консолідувати короткострокову і середньострокову заборгованість, тобто перетворити її на довгострокові борги, відклавши на тривалий термін виплату основної суми й обмежуючись щорічною виплатою відсотків.

1.2 Механізм управління  державним боргом 

Безпосереднім напрямком зростання державної заборгованості є організація системи управління державним боргом. Під управлінням державним боргом розуміється сукупність заходів держави з виплати доходів кредиторам і погашення позик, визначення умов і випуску нових державних цінних паперів.

 Відповідно до Закону України «Про державний внутрішній борг України» управління державним внутрішнім боргом України здійснюється Міністерством фінансів України в порядку, погодженому з Національним банком України. Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела і терміни погашення встановлюються Верховною Радою України одночасно з прийняттям Державного бюджету України на наступний рік. Рахункова палата здійснює контроль за утворенням і погашенням державного внутрішнього боргу України.

Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснюється Міністерством фінансів України  через банківську систему України  шляхом проведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних  позик, інших цінних паперів, їх погашення і виплаті доходу по них у вигляді відсотків та в іншій формі. Для фінансування витрат з розміщення, рефінансування, виплати доходу по погашенню боргових зобов'язань Уряду України в складі Державного бюджету України створений фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. У цей фонд зараховуються кошти в розмірі 50 %, отриманих від приватизації майна державних підприємств [5].

Управління державним боргом має за мету: досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та інше.

Базовими показниками, на підставі яких у Міністерстві фінансів України приймається рішення  про управління державним боргом, є:

- відношення державного боргу до ВВП (критичним рівнем для цього встановлюється діапазон від 60% (за методологією Міжнародного Валютного Фонду) до 80 – 100% (за методологією МБРР)). На 01.01.2003р. цей показник ( для України) перебував у межах 35%.

- відношення державного боргу до доходів державного бюджету базового року, за яким бюджет затверджений (за методологією МВФ граничне значення цього показника є 300%).

- відношення загальної суми річних платежів по зовнішніх державних боргах до доходів державного бюджету поточного року, за якими бюджет затверджений (згідно з Маастрихтськими критеріями граничною межею цього співвідношення є 20%).

- відношення загальної суми річних платежів за державним боргом до ВВП (критичним рівнем для нього часто встановлюється діапазон 10 – 15%).

У процесі управління державним боргом вирішують такі завдання:

- пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

- недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

- забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

- визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги країни;

- забезпечення стабільності валютного курсу та фінансового ринку країни.

В управлінні державним  боргом України можна виділити такі принципи:

-  зберігання фінансової незалежності – підтримка оптимальної структури боргових зобов’язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;

-  безумовності – забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов’язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;

- оптимальності структури – підтримання оптимальної структури боргових зобов’язань за термінами обертання і погашення;

-  зниження ризиків – розміщення і погашення позик таким чином, щоб максимально знизити вплив коливань кон’юктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов’язань;

-  прозорості – дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника. [6]

Основні заходи щодо управління й обслуговування державного боргу найбільш розповсюдженими у світовій практиці є: рефінансування, конверсія, консолідація, уніфікація, новація, відстрочення, анулювання.

Рефінансування —  це випуск нових позик з метою  покриття раніше випущених боргових зобов'язань. Цей механізм використовується звичайно при недостатності коштів централізованого грошового фонду (бюджету).

 Держава має право  уточнювати первинні умови позики. Зміна первинних умов позики, що стосуються прибутковості,  називається конверсією. Зміна прибутковості  може приводити як до зниження, так і до підвищення процентної ставки доходу, який виплачується позичальником — державою своїм кредиторам. Існує кілька методів проведення конверсій, головними з яких є примусові, добровільні та факультативні. При примусовій конверсії кредитор зобов'язаний обміняти облігації старої позики на облігації нової зі зниженою процентною ставкою. При добровільній конверсії кредитор має право погодитися на нові умови або одержати дану в борг суму назад, при факультативній — погодитися чи відмовитися від змін умов позики. Щоб зацікавити власників облігацій у конверсії, держава, як правило, звичайно надає пільги по новій позиці.

Консолідація — це зміна термінів дії раніше випущених  позик. Якщо виникає необхідність змінити  термін державної позики, то держава  правомочна скоротити або збільшити терміни повернення боргових зобов'язань тільки за узгодженням із кредиторами, тобто з юридичними і фізичними особами, що є власниками державних облігацій.

Уніфікація — це об'єднання декількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики. Така міра передбачає зменшення кількості видів цінних паперів, які є у обігу одночасно, що спрощує роботу і скорочує витрати держави по системі державної позики.

Новація — це угода  між позичальником і позивачем з заміни зобов'язання за зазначеною фінансовою позикою іншим зобов'язанням.

Відстрочення погашення  позики чи усіх раніше випущених позик  проводиться в умовах, коли подальший  активний розвиток операцій з випуску  нових позик не має фінансової ефективності для держави. Це відбувається в момент, коли уряд уже випустив занадто багато позик і умови їх емісії не були досить вигідні для держави. У таких випадках велика частина надходжень від реалізації облігацій нових позик спрямовується на виплату відсотків і погашень по раніше випущених позиках. Щоб розірвати це порочне коло, держава повідомляє про відстрочення погашення позик, яка відрізняється від консолідації тим, що при відстроченні не тільки відсуваються терміни погашення, але і припиняється виплата доходів. Під час консолідації позик власники облігацій продовжують одержувати за ними свій дохід.

Анулювання — це повна  відмова держави від своїх  боргових зобов'язань (внутрішніх, зовнішніх, по всьому державному боргу в цілому). Анулювання може здійснюватися через дві причини. По- перше, через анулювання державного боргу може бути застосоване у випадку фінансової неспроможності держави, тобто її банкрутства. По-друге, анулювання заборгованості може бути наслідком приходу до влади нових політичних сил, що з певних причин відмовляються визнати фінансові зобов'язання попередньої влади.

Конверсія, консолідація, уніфікація державних позик звичайно здійснюються відносно тільки внутрішніх позик. Що стосується новації і відстрочення погашення зобов'язань, то ці міри можливі і стосовно нової заборгованості. Відстрочення погашення позик, як правило, проводиться за узгодженням із кредиторами. При цьому відстрочення погашення боргу може і не спричинити припинення виплати відсотків по ньому.

Управління державним  боргом варто розглядати як циклічний і багатостадійний процес, що послідовно включає три стадії: залучення — використання — погашення. На етапі залучення позик управління державним боргом здійснюється в контексті бюджетного процесу. Зокрема, Законом України "Про державний бюджет України" на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу, вказуються обсяги державних запозичень із чіткою класифікацією на внутрішні і зовнішні. У період залучення позик необхідно основну увагу акцентувати на мінімізації затрат при погашенні боргу, враховуючи аспекти, що надані на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Основні аспекти, що враховуються при погашенні боргу.

Управління розміщенням  запозичених коштів є основним елементом  усієї системи управління державним  боргом. Воно має базуватися на принципі максимізації доходу від залучених позик та створення джерел його погашення. Використання позик може бути:

- фінансовим, коли державні позики та кредити виступають джерелом фінансування інвестиційних проектів і використовуються на розвиток національного виробництва. Цей спосіб є найпрогресивнішим видом використання державного боргу. При цьому надзвичайно важливим є відбір конкурентних високоефективних інвестиційних проектів, які б забезпечували повернення одержаних ресурсів;

- бюджетним, за якого залучені ресурси спрямовуються на поточне споживання, шляхом фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на покриття дефіциту бюджету. Цей спосіб використання ресурсів є найменш ефективним з існуючих;

- фінансово бюджетним, коли запозичення використовуються як на фінансування поточних бюджетних потреб, так і на інвестиційний розвиток економіки в цілому [7].

Управління державним  боргом здійснюється за тісної взаємодії  і співпраці різних міністерств  і відомств, які несуть відповідальність за розроблення та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В Україні в управлінні державним боргом беруть участь органи, подані на рис. 1.2.

Рис.1.2. Органи управління державним боргом.

Державні позики характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються для фінансування дефіциту державного бюджету шляхом випуску і реалізації різних видів державних цінних паперів. Відповідно до Закону України «Про державний внутрішній борг України» боргові зобов'язання Уряду України виступають у вигляді облігацій внутрішніх державних позик і казначейських зобов'язань України. В окремих випадках можуть бути й інші форми урядових боргових зобов'язань. Характер і умови таких зобов'язань у кожному окремому випадку визначаються Урядом України за погодженням з Національним банком України.

3. Вивчення зарубіжного досвіду в регулюванні боргу

В умовах посилення глобалізаційних  процесів підвищуються вимоги до якості заходів регулювання національних економік. Соціальні та економічні перетворення на тлі світових змін потребують значних ба безпечних джерел фінансування, основними умовами з яких, у переважній більшості країн, є зовнішні та внутрішні державні позики. На сьогодні майже не існує країни, державний бюджет якої характеризується наявністю позитивного сальдо. І розвиненим країнам, і країнам, що розвиваються, притаманна тенденція до постійного зростання абсолютної суми державного боргу. Обмеженість власних ресурсів, неефективне використання кредитів, порушення строків виконання боргових зобов’язань обумовили значне зростання обсягу світової заборгованості.

Виділяють три етапи  формування фінансово-економічного механізму  регулювання державного боргу в країнах:

1. кризовий етап – формування елементів механізму регулювання державного боргу. На даному етапі боргова політика країн спрямована на здійснення та обслуговування позик міжнародних організацій;
2. етап становлення та розвитку – формування та розвиток зв’язків між елементами механізму регулювання державного боргу. Функціонування елементів механізму регулювання підпорядковано поточним потребам у сфері державних витрат. Боргова політика орієнтована на короткострокову перспективу, вирішення поточних проблем дефіцитності державного бюджету. Початок становлення інфраструктури. Вироблення стратегічного підходу у сфері державних запозичень;
3. етап вдосконалення  - це етап майбутнього, перспективного розвитку подій, що має передбачати:

• становлення зв’язків між елементами механізму регулювання державного боргу та складовими фінансової системи;
• координацію операцій на ринках внутрішніх та зовнішніх боргових зобов’язань;
• вироблення процедур управління ризиками, пов’язаними зі структурою державного боргу.

Методи регулювання  державного боргу сформувалися за допомогою  гнучкої співпраці країн-дебіторів  і країн-кредиторів за тривалий період світової боргової практики.

Поширеною практикою  в процесі обслуговування державного боргу є використання приватизаційних програм. Найбільші приватизаційні емісії державних облігацій здійснили також Італія, Іспанія та ін.

У механізмі формування державного боргу різних країн простежуються  специфічні риси та особливості цього  процесу, однак можна виділити загальну еволюційну схему за якою відбувається накопичення зобов’язань і загальні методи та інструменти врегулювання заборгованості, що є результатом накопиченого світового досвіду вирішення боргових проблем.

Процес управління державним  боргом знаходиться на етапі переходу до єдиної системи, що включає в себе уніфіковані та багатоланкові  елементи регулювання державними борговими зобов’язаннями.

Складовою системи регулювання  державним боргом має стати боргове  планування, що органічно поєднане та здійснюється на основі єдиної методології з бюджетним та макроекономічним плануванням.

Базуючись на роботах  дослідників зарубіжної практики врегулювання боргової проблеми ми виділяємо наступні напрями удосконалення механізму  регулювання державного боргу:

- визначення та законодавче  закріплення напрямку боргової стратегії, зокрема щодо співвідношення внутрішньої та зовнішньої складової державних запозичень;

- створення агентства  з управління державним боргом, що підзвітне міністерству фінансів  та зорієнтоване на управління  ризиками боргової діяльності;

- розробка та впровадження  середньострокової програми регулювання  державного боргу як елементу  будови ефективної системи планування  державної заборгованості [8].

2. АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОГО  БОРГУ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

1. Аналіз державного боргу України

В умовах ринкової економіки  держава для фінансування своїх  потреб може мобілізувати фінансові  ресурси у формі державного кредиту. Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Державний борг безпосередньо впливає на фінансовий сектор економіки, спричиняючи дефіцит державного бюджету, негативне сальдо платіжного балансу України, стримує економічний розвиток та погіршує інвестиційний клімат. Саме тому проблема державного богу стає особливо актуальною нині в умовах глобалізації економіки та інтеграції виробництва, тобто за умов, коли всі країни світу намагаються якнайвигідніше використати наявні обмежені ресурси для задоволення безмежних потреб суспільства [9].