Безробіття в Україні. 2

курсова на тему "Безробіття в Україні"

Зміст.

1.Вступ.3

2.теоретичні  проблеми регулювання  безробіття.3

2.1. показники  безробіття.3

2.2.причини безробіття7

2.3.методи боротьби  з безробіттям.9

3. динаміка та структура  безробіття на  україні.16

4. майбутнє української  політики в області  зайнятості21

5. висновок.23

6. СПИСОК ЛітЕРАТУРи.24

Вступ

Досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Економічна система, що створює додаткову  кількість робочих місць, ставить  задачу збільшити кількість суспільного  продукту і тим самим у більшому ступені задовольнити матеріальні  потреби населення. При неповному  використанні наявних ресурсів робочої  сили система працює не досягаючи  границі своїх виробничих можливостей. Чимало проблем безробіття наносить і життєвим інтересам людей, не даючи  їм прикласти своє уміння в тім  роді діяльності, у якому людина може найбільше виявити себе, чи лишає їх такої можливості, через  що люди переносять серйозний психологічний  стрес. З вищесказаного можна  зробити висновок, що показник безробіття є одним із ключових показників для  визначення загального стану економіки, для оцінки її ефективності.

2.Теоретичні  проблеми регулювання  безробіття.

2.1. ПОКАЗНИКИ БЕЗРОБІТТЯ.

В економічній  теорії використовується два показники, що можуть показати об'єктивну картину  економічної нестабільності на ринку  праці. Це рівень безробіття і середня  її тривалість.

Показник  рівня безробіття використовується для виміру масштабів безробіття і виміряється як частка офіційно зареєстрованих безробітних до чисельності зайнятих у виробництві.

Тривалість безробіття характеризує середній час перерви  в роботі.

Розрізняють безробіття фрикційне, структурне, інституціональне, циклічне, добровільне.

Фрикційне безробіття показує плинність кадрів, зв'язану зі зміною робочих місць, місця проживання. Серед сукупної робочої сили якась частина постійно знаходиться в русі, переходячи на нові робочі місця. Цей тип безробіття включає в собі людей, що не зайняті в зв'язку з переходом з однієї роботи на іншу і протягом тижня розраховують приступити до роботи на новому місці, а також працівників у тих галузях, де тимчасові звільнення є нормою без впливу на загальний рівень доходу людей, наприклад, у будівництві. У період впровадження нових досягнень технічного прогресу, такий рух стає не тільки неминучим, але і більш інтенсивним. Якоюсь мірою це безробіття є бажаним тому що багато робітників переходять з низькопродуктивної, малооплачуваної роботи на більш високооплачувану і більш продуктивну роботу. Це означає більш високі доходи для робітників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже, і більший реальний об'єм реального національного продукту.

Структурне  безробіття власне кажучи є розширенням фрикційного. З часом у структурі споживчого попиту та у технології відбуваються важливі зміни, що, у свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу. Через такі зміни попит на деякі види професій зменшується або зовсім припиняється. Попит на інші професії, включаючи нові, збільшується. Виникає безробіття, тому що робоча сила реагує на цю зміну повільно і її структура не відповідає новій структурі робочих місць.

Різниця між  структурним і фрикційним безробіттям  дуже невизначена. Істотне розходження  полягає в тому, що в "фрикційних" безробітних є навички, що вони можуть продати, а структурні безробітні не можуть відразу одержати роботу без  перепідготовки. Фрикційне безробіття носить більш короткостроковий характер, а структурна більш довгострокова  і тому вважається більш серйозною  проблемою.

Інституціональне  безробіття виникає, коли сама організація ринку праці недостатньо ефективна. Наприклад, неповна інформація про вакантні робочі місця. Рівень безробіття був би нижче при налагодженій роботі системи інформації. У цьому випадку зростає тривалість безробіття тому що гасяться стимули для енергійних пошуків роботи.

Циклічне  безробіття викликає спад виробництва під час промислової кризи, депресії, спаду, тобто фаза економічного циклу, що характеризується недостатністю загальних, чи сукупних, витрат. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття росте. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям зв'язаним з дефіцитом попиту. З переходом до пожвавлення і підйому число безробітних зазвичай стає менше.

Добровільне безробіття викликане тим, що в будь-якім суспільстві існує прошарок людей, що по своєму психічному складу або з інших причин не хочуть працювати. У нашій країні добре відомо, що зусилля по примусової роботи так званих "бомжів" не привели до переорієнтації цієї категорії населення.

У такий спосіб безробіття є характерною рисою  ринкової економіки. Тому повна зайнятість - нонсенс, не сумісний з ідеєю ринкового  господарства. У той же час поняття  "повна зайнятість" не означає повної відсутності безробіття. Економісти вважають фрикційне і структурне безробіття зовсім неминучим, отже, рівень безробіття при повній зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття. Іншими словами, рівень безробіття при повній зайнятості досягається в тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює нулю. Рівень безробіття при повній зайнятості називається природним рівнем безробіття. Наприклад, у 60-их роках у США природним безробіттям вважалися 4% від зайнятої робочої сили. Сьогодні цей рівень піднявся до 5-6%, що зв'язано зі зміною демографічного складу робочої сили й інституціональних змін.

Сьогоднішня інформація про масштаби безробіття, надана Держкомстатом, занижує справжній рівень безробіття приблизно в 5 разів, що створює додаткову  тривогу і без того нестабільній економіці України.

Тут самий час  ознайомитися з методикою, розробленою  міжнародною організацією праці (МОП), і зокрема з досвідом, накопиченим  у цій області США.

Для розрахунку показників безробіття виробляється збір даних на підставі щомісячних опитувань  близько 50 тисяч випадково обраних  сімейних господарств. Питання стосуються наступних проблем: чи мав той  чи інший індивід роботу на минулому тижні; чи намагався він знайти роботу; скільки часу він уже витратив на працевлаштування; які дії він  починав з цією метою. Виходячи з  відповідей на питання, до безробітного відносять осіб старше 16 років, що у  розглянутий період: не мали роботи (дохідного заняття); займалися активними  пошуками роботи; були готові приступити до роботи.

Не зайнятих у суспільному виробництві і  не прагнучих одержати роботу осіб не враховують при визначенні чисельності  робочої сили (тобто економічно активного  населення). Багато людей з цієї категорії  можуть трудитися, але не роблять  цього в силу тих чи інших причин. Це студенти денних відділень, пенсіонери, домогосподарки. Автоматично виключаються з категорії економічно активного  населення діти у віці до 16 років  і ув'язнені, що відбувають покарання  у в'язниці.

Особливу категорію  представляють військовослужбовці. Число осіб, що знаходяться на дійсній  військовій службі, входить у величину сукупної робочої сили, а при визначенні чисельності робочої сили, зайнятої в цивільному секторі економіки, ця категорія економічно активного  населення не враховується, що позначається в розрахунку загальної норми  безробіття і норми безробіття для  цивільного сектора. Ці показники відбивають питому вагу безробітних у чисельності  сукупної робочої сили і чисельності  робочої сили даного сектора відповідно. Розбіжність між величинами складає  біля десятої частини відсотка, і  в публікаціях частіше зустрічається  останній показник.

Проте методологія  Міжнародної організації праці  не може перебороти деяких неточностей, зв'язаних з виміром рівня безробіття, у зв'язку з чим офіційне визначення норми безробіття можна критикувати  як за зменшення справжнього числа  безробітних, так і за його перебільшення. Одним зі способів запобігання неясностей є зіставлення офіційного визначення безробітного з поняттями "непрацюючий" і "нездатний знайти роботу".

"Безробітний  і "непрацюючий". На практиці визначення безробітного і зайнятого істотно відрізняються від понять "працюючий" і "непрацюючий". З одного боку, багато працюючі не попадають у категорію зайнятих, наприклад, домогосподарки. Вони враховуються в якості зайнятих тільки тоді, коли вони за свою працю одержують грошову винагороду. Крім того, у число зайнятих не включаються працюючі діти до 16 років, незалежно від того, чи одержують вони заробітну плату за працю чи працюють безкоштовно.

З іншого боку, зовсім не кожен "непрацюючий" попадає  в категорію безробітних. До них  можна віднести багато людей, що не роблять нічого, щоб знайти собі нову роботу. Безробітними не вважаються ті, хто відсутній у даний момент на робочому місці через хворобу  чи погану погоди, а також так  названі "частково зайняті" (працюючі неповний робочий день і т.д.).

"Безробітний"  і "нездатний  знайти роботу". Ці подібні поняття насправді також лише приблизні. Наприклад, у число безробітних попадають люди, тимчасово звільнені з місця служби, а також які знайшли місце роботи і припускають почати працювати протягом місяця. Навряд чи можна також говорити про "нездатність знайти роботу" у тих, хто залишив колишнє місце в пошуках кращого варіанта.

2.2.ПРИЧИНИ  БЕЗРОБІТТЯ.

Аналіз причин безробіття дають багато економічних шкіл. Одне із самих ранніх пояснень дано в праці англійського економіста-священика Т. Мальтуса (кінець 18 століття ) "Досвід про закон народонаселення". Мальтус помітив, що безробіття викликає демографічні причини, у результаті яких темпи росту народонаселення перевищують темпи зростання виробництва. Недолік цієї теорії полягає в тому, що вона не може пояснити виникнення безробіття у високорозвинених країнах з низькою народжуваністю.

Досить ретельно досліджував безробіття К. Маркс у "Капіталі" (друга половина 19 століття). Він відзначив, що з технічним прогресом росте маса і вартість засобів виробництва, що приходяться на одного працівника. Це приводить до відносного відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, і в цьому криється причина безробіття. Таке трактування математично не цілком коректне, тому що якщо попит на робочу силу росте, те безробіття зникає, чи хоча б розсмоктується, незважаючи на те що ріст капіталу відбуваються ще більш високими темпами.

Маркс допускав і інші причини, зокрема, циклічність  розвитку ринкового господарства, що робить її постійним супутником розвитку ринкового господарства.

Виведення безробіття з циклічного розвитку економіки  стало після Маркса стійкою традицією  в економічній теорії. Якщо економіка  розвивається циклічно, коли підйоми  і спади переміняють один одного, наслідком цього стає вивільнення  робочої сили і згортання виробництва, збільшення армії безробітних.

Заслуга Кейнса в розробці теорії безробіття в тім, що він представив логічну модель механізму, що розкручує економічну нестабільність і її інтегральну складову - безробіття. Кейнс помітив, що в міру росту національного господарства в розвитому ринковому господарстві в більшості населення не весь прибуток споживається, визначена його частина перетворюється в заощадження. Щоб вони перетворилися в інвестиції необхідно мати визначений рівень так названого ефективного попиту, споживчого та інвестиційного. Падіння споживчого попиту гасить інтерес вкладати капітал, і, як наслідок, падає попит на інвестиції. При падінні стимулів до інвестування, виробництво не росте і навіть може згортатися, що приводить до безробіття.

Цікаве трактування  безробіття видного англійського економіста А. Пігу, що у своїй відомій книзі "Теорія безробіття" (1923 р.) обґрунтував тезу про те, що на ринку праці діє недосконала конкуренція. Вона веде до завищення ціни праці. Тому багато економістів указували, що підприємцю вигідніше заплатити високу заробітну плату кваліфікованому фахівцю, здатному збільшити вартість випуску продукції. За рахунок високопродуктивної праці підприємець має можливість скоротити робочий персонал (діє принцип: краще взяти одного на роботу і добре йому заплатити, чим тримати 5-6 чоловік з меншою зарплатою). У своїй книзі Пігу детально і всебічно обґрунтовував думку, що загальне скорочення грошової заробітної плати може стимулювати зайнятість. Але все-таки ця теорія не може дати повного пояснення джерел безробіття. Та й статистика не підтверджує положення про те, що армія безробітних завжди поповнюється за рахунок працівників з порівняно низьким рівнем заробітної плати.

2.3.МЕТОДИ  БОРОТЬБИ З БЕЗРОБІТТЯМ.

Методи боротьби з безробіттям визначає концепція, який керується уряд конкретної країни.

Пігу і його послідовники, що вважають, що корінь зла - у високій заробітній платі, пропонують :

сприяти зниженню заробітної плати ;

роз'ясняти профспілкам, що ріст заробітної плати, якого вони домагаються, обертається ростом безробіття ;

державі працевлаштовувати  працівників, що претендують на невисокий  оход, зокрема, заохочувати розвиток соціальної сфери.

З рекомендацій Пігу широко застосовується розподіл ставки заробітної плати і робочого часу між декількома працівниками. Використання часткового робочого дня  скорочує безробіття навіть при збереженні несприятливої кон'юнктури.

У світі накопичено багатий досвід боротьби з безробіттям. Багато підходів до рішення цієї проблеми використовувалися на практиці наприкінці 70-х років, у не настільки вже  віддаленому минулому, під час  нафтових криз. Далі буде розглянутий  погляд на подолання безробіття з  погляду двох шкіл: кейнсіанськой  і монетарістськой.

У 1950-х роках  у політиці державного регулювання  застосовувалися кейнсіанські методи. Кейнсіанці вважали, що саморегулююча економіка не може перебороти безробіття. Рівень зайнятості залежить від так званого "ефективного попиту" (спрощено - рівня попиту та інвестицій).

Дж.-М. Кейнс писал: "Хронічна тенденція до неповної зайнятості, характерна для сучасного  суспільства, має свої корені в недоспоживанні.".

Недоспоживання  виражається в тім, що в міру підвищення доходів у споживача в нього  в силу психологічних факторів "схильність до заощадження" перевищує "спонукання до інвестицій", що волоче спад виробництва  і безробіття.

Таким чином, кейнсіанці, показавши неминучість кризи  саморегулюючої економіки, указували  на необхідність державного економічного впливу для досягнення повної зайнятості.

Насамперед варто  підвищити ефективний попит, знижуючи позичковий відсоток і збільшуючи інвестиції. Неокейнсіанці вводять поняття "мультиплікатор зайнятості", що розглядається як приріст усієї зайнятості стосовно первинної зайнятості в галузях, сильно взаємозалежних один з одним, в які зроблені інвестиції.

Відповідно до поглядів автора "Загальної теорії", "справжня" інфляція виникає тільки тоді, коли економіка країни досягає  рівня повної зайнятості, до цього  моменту ріст грошової маси впливає  не на рівень цін, а на обсяг виробництва. Невелика ("повзуча") інфляція має, з погляду кейнсіанців, корисний ефект, супроводжуючи зростання  виробництва і доходу.

У 60-х роках  прихильники кейнсіанського підходу  використовували криву Філліпса, для того щоб тримати в полі зору безробіття й інфляцію і враховувати  їхній негативний вплив у довгостроковому  плані.

Монетаристи виступили проти кейнсіанського тлумачення кривої Філліпса як простого і доступного рішення проблеми вибору цілей економічної політики. Інфляція не розглядається ними як "неминуча плата" за досягнення високого рівня зайнятості. У 1967 році М.Фрідмен висловив думку про існування "природного рівня безробіття", що жорстко визначений умовами ринку праці і не може бути змінений мірами державної політики. Якщо уряд намагається підтримати зайнятість вище її "природного рівня" за допомогою традиційних бюджетних і кредитних методів збільшення попиту, то ці міри будуть мати короткочасний ефект і приведуть лише до росту цін.

З позиції монетаристів, чим вище темпи інфляції, тим у  більшому ступені учасники відтворювального процесу враховують у своїх діях майбутній ріст цін і намагаються  його нейтралізувати за допомогою спеціальних  застережень у трудових угодах, контрактах і т.п. Отже, з часом стимулюючий  ефект інфляції, на який робили упор кейнсіанці, слабшає. Щоб активізувати виробництво, уряд змушений прибігати  до додаткових скачків інфляції, що веде до усе більш великих доз  дефіцитного фінансування з бюджету. Бачачи "безглуздість" політики стимулювання попиту, Фрідмен вважав нераціональним досягнення повної зайнятості.

Серед аргументів монетаристів із приводу неспроможності кейнсіанської політики ставився акцент на непередбачуваність результатів  державного втручання через великі затримки в прояві ефекту цих мір. Пізніше монетаристи вказували  також на ефект витиснення приватних  інвестицій унаслідок відтоку матеріально-грошових ресурсів у сферу державних операцій: те, що виграє господарство від збільшення держінвестиций, воно втрачає через  скорочення уливань з приватного сектора.

Однак при усіх своїх позитивних рисах теорія природної  норми безробіття знімає з капіталізму  відповідальність за долі мільйонів  безробітних і повідомляє недостачу  вакантних робочих місць результатом "вільного вибору" людей, що добровільно  відмовляються брати участь у  трудовому процесі.

Монетаристьскі  методи регулювання зайнятості досить радикальні, але не несуть у собі в той же час адекватної ефективності. Монетаристи обвинувачують робітників у тім, що вони утримуються від  роботи й одержують компенсацію  у виді допомоги по безробіттю. Звідси рекомендації скасувати цю допомогу, щоб змусити людей працювати. Монетаристи пропонують відмовитися  від стимулювання економічного росту  шляхом збільшення попиту. Однак політика обмеження попиту може викликати  непорівнянні втрати для народного  господарства.

Однак, існує  ще один шлях рішення цієї проблеми - через створення могутньої сервісної  системи по роботі з кадрами.

Загальновідомо, що основа функціонування будь-якої економіки - це трудові ресурси. Фрази типу "кадри вирішують все", чи навпаки, "незамінних у нас нема" і  т.п., зведені в ранг ідеологічних гасел, і це тому свідчення.

Спостерігаємі сьогодні в Україні переміщення  в економічній обстановці неминуче супроводжуються міграцією фахівців. Разом з тим, незважаючи на те що зараз багато говорять про актуальність питань працевлаштування, підбора кадрів і моніторингу трудових ресурсів, реальний перехід від слів до справи, тобто організації повномасштабної  сервісної служби по роботі з кадрами, являє собою неясну перспективу. Обсяг потенційного ринку робочої  сили, розширення потреби у фахівцях, міграція кадрів, зміна статусу фахівців і ряд інших факторів істотно  ускладнюють діяльність по актуалізації пропозицій та попиту на сучасному  ринку праці. Почасти в результаті цього працевлаштуванням, пошуком, підбором кадрів і полюванням за головами на професійному рівні сьогодні займаються трохи кадрових компаній і невелике число бірж праці.

Сьогодні без  інтегрального використання високотехнологічних  рішень домогтися успіху на ниві підбора  кадрів неможливо. Причому звичайних  рішень типу роботи з базами даних  у цій прикладній області явно недостатньо - наприклад, дуже складно  формалізувати і заздалегідь  угадати, які навички чи особисті якості потенційних працівників  будуть цікаві компаніям через півроку  чи рік. А скласти адекватний портрет  як наймача, так і претендента  тільки на основі резюме, чи анкети навіть однієї особистої бесіди буває дуже важко.

Існує також  інша структура кадрового бізнесу, основними принципами якої є:

-виявлення потреб  клієнта - чи компанії організації,  що бажає набрати персонал;

-пошук претендентів  на вакантні місця; 

-виявлення найбільш  придатних кандидатів;

-надання клієнту  інформації з обраних фахівців;

-організація  зустрічей; 

-дотримання  гарантійних зобов'язань. 

Крім агентств на ринку трудових ресурсів працюють ще біржі праці, що переслідують трохи  іншу мету - знайти людині роботу, у  той час як для агентств головне  забезпечити компанію співробітниками. Процес підбора кадрів починається  з зустрічі консультанта кадрового  компанії з клієнтом і визначення вимог,

пропонованих  до потенційних працівників. Відповідно до висунутих умов відбувається добір  претендентів по базі даних. Якщо в  базі немає потрібних зведень, то пошук ведеться іншими шляхами, наприклад  через оголошення в пресі.

Реальне життя, однак, найчастіше вибивається з  цієї схеми. Наприклад, іноді приходиться "на місці" конкретизувати потреби  клієнта і разом з ним розбиратися, хто ж у дійсності потрібно. А часом нелишнє буває пояснити, які взагалі маються фахівці  на нинішньому ринку, який рівень їхньої оплати, попит на кожну професійну групу - інакше кажучи, представити  клієнту докладну консультацію. А  для цього треба як мінімум  володіти актуальною інформацією, стежити  за станом різних сегментів ринку - обробляти масу різнопланових даних, представлених у всіляких формах.

Процес підбора  претендентів аж ніяк не простий. Робота з резюме і пошук серед можливих претендентів - це тільки мала частина  кадрового бізнесу, що відрізняється  різноманіттям форм. У цьому бізнесі  існує багато форм роботи. Можна  просто пересилати замовнику резюме - і нехай сам розбирається, просіває, домовляється з кандидатами, робить професійний добір. Можна провести попередню роботу з претендентами, і виготовити напівфабрикат - пакет  з документами на більш-менш придатних  співробітників. Працювати можна  як з активними апплікантами - шукаючими  в даний момент роботу, так і  з пасивним резервом, що складається  з фахівців, що потрапили в поле зору агенства, але в даний момент уже працевлаштованих. Існує також  практика, відповідно до якої інформація, що один раз надійшла, про фахівця  назавжди залишається в базі агентства; більш того, за динамікою розвитку його кар'єри менеджери агентства  ведуть постійне спостереження. Час  від часу вони дзвонять даному фахівцю, задаючи питання типу: як справи, чи всі в порядку, які зміни  відбулися в кар'єрі, а також  ведуть огляд періодичної преси (до речі, до питання про користь  активних виступів у спеціалізованій  і суспільно-політичній пресі), аналізують відкликання і рекомендації інших  клієнтів агентства.

Не виключена  ситуація, коли інформація про одного й того самого фахівця попадає  в банки даних різних кадрових компаній. Така увага може показатися нав'язливою, однак за умови дотримання конфіденційності, воно свідчить про  те, що даний фахівець на очах, він  котирується, про нього пам'ятають і готові запропонувати якісь  інші варіанти. І навпаки, якщо тобі не подзвонили, значить ти нікому не цікавий, тобто є привід задуматися. До речі, на Заході норма - один дзвоник  у день фахівцям дефіцитних спеціальностей, а якщо більше, то ти на хвилі, і можна  сподіватися на черговий крок у кар'єрі. Усе це, як говорили раніш, формує впевненість  у завтрашньому дні, а занудотна, на перший погляд, діяльність кадрової компанії сприяє згладжуванню соціальної напруженості в суспільстві і  створенню цивілізованого ринку  робочої сили.

Дуже важливі  в роботі кадрового агентства  результати особистої бесіди з кандидатом і її наступний аналіз із залученням усієї наявної в розпорядженні  консультанта інформації. Збір цієї інформації може відбуватися через колег  чи нинішнього керівника даного фахівця. Сюди ж входить і перевірка  резюме по ключових параметрах: місця  роботи, з'ясування щирих причин звільнень  і т.п. З людиною працюють кілька консультантів, що виключає неминучий  у спілкуванні людей суб'єктивізм і дозволяє сформувати об'єктивний портрет претендента. Отут важливо  зібрати воєдино окремі записки, розрізнені звіти про бесіди, зроблені різними консультантами в різний час, підготувати інформаційний  пул, достатній для проведення експертної оцінки. Проблеми можуть виникнути  навіть при обробці досить стандартної, але мающої не більш 30% полів анкети з чітко визначеними правилами  заповнення, що практично неможливо  заздалегідь визначити.

Аналіз ринку  по публікаціях у пресі, прогноз  розвитку галузей на предмет активності як клієнтів, так і фахівців, що вивільняються  в результаті, скажемо, серії банкрутств - усе це здійсненно лише при наявності  творчого підходу. Ясно, що працювати  приходиться зі споконвічно неформалізуємим, величезним обсягом інформації. Щоб  скорегувати дефіцит агентства, вам можуть порадити пройти перенавчання, тому треба постійне стежити за цим  ринком і підтримувати партнерські  відносини із суміжними областями, якось: навчання, маркетингові дослідження. Не можна забувати і про зовнішні проблеми, наприклад конкуренції  з іншими агентствами, що стимулює пошук  нових методів боротьби за замовника. Так, надавши додаткові послуги, можна виконати роботу оперативніше і краще. Іноді зайві зусилля  можуть виявитися навіть важливіше, ніж сам результат - замовник залишився  задоволений тим, що в коло пошуку потрапили всі доступні фахівці, у роботі не було збоїв, а агентство  зробило все можливе, щоб одержати необхідні зведення про сформований  на даний момент ринку праці. І  нарешті, з огляду на те, що Україна  вже давно стала членом міжнародного співтовариства, і, отже, замовники  і фахівці вправі поширювати свої інтереси за межі країни, кадрові агентства  повинні мати контакти з закордонними компаніями, що займаються аналогічним  бізнесом.

Дана система  є не тільки теоретично, але і  практично обґрунтованою - вона уже  виправдала себе в Росії і країнах  Прибалтики.

3. ДИНАМІКА І СТРУКТУРА  БЕЗРОБІТТЯ НА  УКРАЇНІ.

Сучасна ситуація на ринку праці України істотно  відрізняється від тієї, що була ще 4 роки назад. За ці роки чисельність  зайнятого населення скоротилася  на 9%. В даний час більш 6, 5 млн. чоловік не мають заняття, але  активно його шукають і майже 2, 7 млн. чоловік зареєстровані в  органах служби зайнятості в якості безробітних.

У зв'язку зі зміною галузевої структури зайнятості (зменшенням числа працюючих у  галузях обробної промисловості, особливо в машинобудуванні і легкій промисловості) загострилися регіональні проблеми зайнятості.

Регіональна диференціація  гостроти безробіття з перших же місяців  реєстрації виявилася дуже значною. Уже до кінця 1991 р. найвищий і найнижчий  регіональний рівні безробіття відрізнялися більш ніж у 10 разів, але за минулий  період зазначене розходження зросло ще майже в 5 разів.

Цікава також  диференціація регіонів країни по складу безробітних. Спочатку основну масу безробітних на Україні складали жінки, обличчя з вищою і середньою  фаховою освітою, обличчя передпенсійного  віку. Але потім у тих регіонах, де рівень безробіття був вище за середнє, стала рости частка чоловіків, частка осіб з низьким рівнем освіти, частка молоді.

Таким чином, по складу безробітних можна судити про просунення того чи іншого регіону  по гостроті безробіття. У тих регіонах, де переважають "високоосвічені жінки  передпенсійного віку", можна  говорити лише про початкову стадію безробіття. Рівень безробіття і напруженість на ринку праці в таких регіонах як правило невеликі, хоча рости  вони можуть високими темпами. У тих  регіонах, де серед безробітних переважає  молодь, чоловіки, обличчя з низьким  рівнем утворення, проблема безробіття дуже гостра, але чисельність безробітних  найчастіше росте повільніше, ніж  у середньому по країні

У загальному випадку  всі області України по гостроті зареєстрованого безробіття можна  розділити на кілька груп.

Перша група - регіони з дуже високим безробіттям. Ці регіони відрізняються високим рівнем безробіття, високими темпами його росту (у 2 рази вище середньоукраїнських), великою напруженістю на ринку праці.

Друга група - регіони з високим рівнем безробіття і великою напруженістю на ринку праці (показники перевищують середньоукраїнські). Але темпи росту безробіття тут середні або нижче середніх. В основному це регіони північної половини європейської частини країни. Багато хто з цих регіонів відрізняються підвищеною змушеною неповною зайнятістю.