Організація розрахунків акредитивами

ЗМІСТ

ВСТУП

На сучасному етапі  в торговельних відносинах дедалі важливішу роль відіграє організація та здійснення розрахунків за допомогою акредитивів. Це дає змогу банкам збільшити свою ресурсну базу, розширити спектр банківських послуг, що надаються клієнтам банку. Особливого значення операції з розрахунків акредитивами набувають на міжнародному рівні, оскільки сприяють розвитку торговельно-економічним відносинам з іншими країнами, а також значно підвищують ефективність діяльності банку.

Актуальність теми дослідження  обумовлюється суттєвим зростанням ролі безготівкових розрахунків  на сучасному етапі становлення  і розвитку економіки України, їх впливом на фінансову діяльність держави та господарську діяльність всіх суб’єктів підприємництва, установ, організацій. Суспільні відносини, що виникають з приводу безготівкових  розрахунків, є істотним і невід’ємним  елементом сучасної економіки.

Метою написання курсової роботи є визначення ролі банку у  реалізації розрахунків акредитивами в системі банківського обслуговування господарських розрахунків.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло завдань, які передбачалося вирішити при  підготовці цієї курсової роботи:

- визначити теоретичні  підходи до розкриття сутності  акредитиву, його видів, форм та  функцій;

- визначити роль банків  як посередників у міжнародних  розрахунках за допомогою акредитивів;

- дослідити механізм дії  документарного акредитива та  організації банківської діяльності  по обслуговуванню акредитивів;

- проаналізувати основні  тенденції розвитку банківської  діяльності в Україні по обслуговуванню  документарних акредитивів.

Об’єктом дослідження  є роль банків у обслуговуванні міжнародних  розрахунків. Предметом дослідження  є операції банків, пов’язані з  механізмом використання акредитивної форми розрахунків при реалізації зовнішньоторговельних угод.

У процесі дослідження застосовувались як загальнонаукові, так і спеціальні методи: наукової абстракції, індукції та дедукції, історико-логічний, аналітичний, системний та методи статистичного аналізу.

Методологічною основою  дослідження послужили теоретичні положення економічної науки, праці  українських та зарубіжних учених щодо участі банків в розрахунках акредитивами. Основні положення роботи, висновки та пропозиції базуються на використанні та узагальненні даних періодичних  видань, Інтернету.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ  РОЗРАХУНКІВ АКРЕДИТИВАМИ

1. Сутність акредитивної форми розрахунків

Акредитив є інструментом, який вже давно знайомий багатьом учасникам фінансового ринку України. Використання такої форми розрахунків для вітчизняних підприємств можливо не настільки вигідна як їх іноземним партнерам, але зважаючи на відсутність інформації про платоспроможність контрагентів, акредитив є запорукою якісного виконання зовнішньоекономічних зобов'язань.

В Україні дослідженню питання щодо організації розрахунків акредитивами присвячені роботи таких науковців, як Береславської О.І., Бровкова С.М., Кобіхадзе Г.К., Мороза А.М., Озеля Д.М., Пластуна В.Л., Руденко Л.В., Савлука М.І., Фролова С.М. та інших. У їх працях розкривається сутність та описуються основні схеми здійснення акредитивних форм розрахунків та пропонуються важливі напрями їх удосконалення у сучасних умовах розвитку економіки та банківського бізнесу в Україні. Проте залишається ціла низка невирішених проблем, зокрема однозначність трактування поняття «акредитив», тому вважається за необхідним розглянути різні підходи вчених щодо визначення  акредитиву.

Так, Руденко Л.В., у своїх  роботах використовує поняття акредитив  як взяте банком на прохання імпортера зобов’язання сплатити певну суму коштів бенефіціару (експортеру) за умови, що останній надасть, відповідно до вимог акредитива, документи у встановлений часовий відрізок [25,с.172].

У підручнику за редакцією  Савлука М.І. акредитив визначається як угода згідно з якою банк зобов'язується на прохання клієнта здійснити оплату документів третій особі (бенефіціару), на користь якої відкрито акредитив [16,с.82].

Мороз А. М. стверджує, що акредитив є грошовим зобов’язанням банку оплатити платіжні вимоги, які він надає на прохання свого клієнта-платника його контрагенту-постачальнику (бенефіціару) за умови дотримання останнім передбачених в акредитиві умов поставки та платежу [1,с.81].

Озель Д.М. дає наступне визначення акредитиву: «Акредитив – це розрахунковий  документ із дорученням однієї кредитної  установи іншій здійснити за рахунок  спеціально за депонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений  товар» [17].

Фролов С.М. пропонує таке визначення акредитиву: «грошове зобов’язання банку, що виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера  на користь експортера. Банк, що видав  зобов’язання, має здійснити платіж експортеру (акцептувати його тратти) чи забезпечити здійснення платежу (акцепту тратт) іншим банком» [37].

Відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для документарних  акредитивів: «Акредитив – це угода, за якою банк, діючи на прохання і  на підставі інструкцій клієнта або  від свого імені, повинен здійснити  платіж третій особі або вдатися  до інших дій» [34].

Інші джерела, до яких ми схиляємось, розкривають сутність і  подають більш просте і точне  формулювання акредитиву як договору, що містить зобов'язання банку-емітента, згідно з яким цей банк, за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від  свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитиву, зобов'язаний виконати платіж на користь  бенефіціара (особи, якій призначений  платіж або на користь якої відкрито акредитив), чи доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж [6,12,19].

Надалі проводячи дослідження  у курсовій роботі, ми будемо дотримуватися  саме цього визначення.

Для визначення економічної  сутності акредитиву необхідно визначити  його функції, оскільки вони обумовлюють  його роль та економічну суть. Таким  чином, можна виділити три основні  функції, що виконує акредитив:

- документариний акредитив  є однією з форм міжнародних  розрахунків – деякі науковці  вважать цю функцію акредитиву  основною (розрахункова функція);

- специфіка здійснення  розрахунків за допомогою акредитива  забезпечує захист від можливих  ризиків, що існують у міжнародній  торгівлі, як продавця, так і покупця  (гарантійна функція);

-  документарним акредитивом  виконується кредитна функція

Специфічність акредитивної форми розрахунків обумовлена цілою низкою умов та вимог, які мають бути виконані торговельними партнерами, а також банками. Комерційні банки з простого переказника грошових коштів, якими вони є при використанні відкритого рахунку та авансових платежів, перетворюються у заінтересованих учасників розрахункової операції поряд із зовнішньоторговельними контрагентами. Банк діє як посередник між покупцем і продавцем – через нього після виконання низки операцій здійснюється платіж. Після надання відповідних акредитивних документів бенефіціар (експортер) отримує від банку суму, передбачену в акредитиві, у формі платежу, акцептованого векселя або зобов'язання виконати платіж (в залежності від домовленості). Завдяки акредитиву бенефіціар не залежить більше від платоспроможності покупця і його готовності платити, він зразу ж після відвантаження товару і подання документів у виконуючий банк може отримати ліквідні кошти.

Розрахунки у  формі документарного акредитива більш  характерні для угод, які передбачають платіж проти надання експортером документів (готівковий платіж) або надання покупцю короткотермінового (до одного року) комерційного кредиту. Використання акредитива для оплати товару на умовах довгострокового кредитування в практиці міжнародних розрахунків трапляється дуже рідко. Якщо кредит надається покупцю на тривалий термін, акредитив використовується в поєднанні з іншими формами розрахунків і покриває ту частину вартості товару, котра оплачується проти подання банку комерційних документів, тобто готівкою.

При розрахунках  за комерційним кредитом також можуть відкриватися акредитиви для акцепту й оплати строкових тратт (переказних векселів) бенефіціара (експортера), виставлених на банк, що виконує акредитив, або на імпортера. У цьому разі виконуючий банк здійснює акцепт (акцепт та оплату) тратт. За допомогою акцепту банк дає згоду на виконання своїх зобов'язань за акредитивом. Надалі сторони вступають у правові відносини, які регулюються нормами вексельного права.

Розглядаючи взаємозв'язки між договорами купівлі-продажу та акредитивами, зазначимо, що акредитив являє собою угоду, відокремлену від договору купівлі-продажу (контракту) або іншого договору, на якому він може базуватися, і банки ніяким чином не зобов'язані займатися такими договорами, навіть якщо в акредитиві є посилання на такий договір. Аналогічно клієнт за результатами своїх взаємовідносин між банком-емітентом або бенефіціаром не може виставити претензію щодо зобов'язань банку здійснити платіж, оплатити чи акцептувати тратту або негоціювати і/чи виконати будь-які інші зобов'язання за акредитивом. Бенефіціар за акредитивом у жодному разі не може скористатися на свою користь договірними відносинами, що існують між банками або між стороною, яка дала наказ відкрити акредитив, і банком-емітентом. Під час операцій з акредитивом заінтересовані сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами і/або іншими видами виконання зобов'язань, до яких можуть належати документи. Акредитиви виставляються банками на підставі доручення або заяви клієнта (імпортера), які фактично повторюють усі умови розділу контракту, що стосується платежів.

Таким чином, з позиції банку акредитив характеризується наступними ознаками:

- акредитив є правочином, відокремленим від договору, який  встановлює такий вид розрахунків;

- акредитив є грошовим  зобов'язанням, виконання якого  здійснюється банком на умовах, визначених акредитивом;

- банк здійснює платіж  на користь одержувача грошових  коштів за дорученням клієнта  (платника) і відповідно до його  вказівок або від свого імені.

- банк здійснює платіж отримувачу коштів (бенефіціару) після представлення останнім товарозпорядчих документів (комерційних документів, які підтверджують виконання зобов'язання за господарським контрактом) [17].

Застосовується акредитивна  форма в міжгосподарських (міжнародних) розрахунках, коли контрагенти хочуть забезпечити собі гарантію відповідно до поставки продукції та оплати поставленої продукції. Форму та спосіб розрахунків між контрагентами зазначається в одному із пунктів угоди (контракту) про поставку товарів, робіт чи послуг.

Отже, акредитив — це фактично безпечна попередня оплата. Він є  своєрідним компромісом у разі, коли покупець товару сумнівається в надійності продавця і не зважується ризикувати своїми грошима; крім того, акредитив  дає змогу мінімізувати всі ризики, особливо в тому разі, коли комерційні зв'язки з торговими партнерами тільки налагоджуються.

1.2 Види акредитивів та  їх класифікація

Світова банківська практика виробила безліч видів акредитивів, що дозволяє враховувати різноманітні інтереси сторін угоди і робить цю форму розрахунків досить популярною у зовнішньоторговельних відносинах.

Узагальнивши різні підходи ми можемо запропонувати комплексну класифікацію (додаток А). Зупинимося  більш детально лише на основних класифікаційних ознаках [5, 13, 17, 25].

1. За способом використання акредитиви поділяються:

— на документарні (товарні), які використовуються для розрахунків  за товари та послуги при наданні  обумовлених в акредитиві документів;

— грошові (циркулярні) —  акредитиви, виплата за якими не обумовлена наданням документів.

2. За формою акредитиви поділяються на документарні акредитиви та акредитивні листи. Особливість акредитивних комерційних листів у тому, що вони направляються не банку в країні продавця, а безпосередньо бенефіціару. При цьому банк у країні продавця може використовуватися лише як проміжна інстанція. Бенефіціар, після відправлення товару та отримання усіх необхідних, передбачених у акредитивному листі документів, може або передати їх банку, вибраному на свій розсуд, або направити для сплати безпосередньо банку, який виписав акредитивний лист.
3. За способом повідомлення бенефіціара про відкриття акредитива на його користь акредитиви поділяються:

— на прямо авізовані;

— авізовані через авізуючий  банк;

— попередньо авізовані.

Прямо авізовані акредитиви банк-емітент направляє безпосередньо  бенефіціару без втручання іншого банку. Бенефіціар у свою чергу повинен  звертатися з вимогами до закордонного банку, що його обслуговує. Ця форма  авізування має низку недоліків, які проявляються при розрахунках. Перш за все бенефіціар не має необхідних умов для контролю "справжності" акредитива, більше того, це ускладнює  процес з´ясування платоспроможності  банку-емітента.

Авізований акредитив  — це акредитив, за яким банк-емітент звертається з дорученням до іншого банку (авізуючого) щоб сповістити бенефіціара про відкриття акредитива без будь якого зобов´язання з боку авізуючого банку.

Акредитив із попереднім авізо  — це акредитив, за яки банк-емітент  звертається з дорученням до іншого банку (авізу ючого), щоб попередньо сповістити бенефіціара про відкритт акредитива без будь-якого зобов´язання як з боку авізуючог банку, так  і з боку банку-емітента.

4. За ступенем гарантованості сплати сум, які мають бути сплачені експортеру, акредитиви поділяються на відкличні та безвідкличні.

Відкличний акредитив  — це акредитив, який може бути в  будь-який час змінений або відкликаний (анульований) банком-емітентом за дорученням імпортера, що доручив банку-емітенту відкрити цей акредитив, без обов’язкового повідомлення бенефіціара.

Оскільки відкличний акредитив  не створює додаткових зобов’язань імпортера в частині сплати куплених ним товарів, експортери не вважають його достатньою гарантією і в зовнішньоторговельних розрахунках він використовується досить рідко. У випадку, коли імпортер та експортер усе ж таки дійдуть згоди щодо використання у міжнародних розрахунках відкличного акредитива, останній може бути використаний як інструмент, який завдяки своїй простоті, точності та невеликій вартості, порівняно з безвідкличним акредитивом, забезпечить:

— платіж у встановлені  терміни, роблячи зручнішим управління грошовими ресурсами продавця;

— контроль банком розпоряджень продавця, що стосуються документів про  відправку товару.

Безвідкличний акредитив  може бути змінений чи анульований  тільки після узгодження з бенефіціаром.

5. За наявністю або відсутністю підтвердження акредитива з боку авізуючого або іншого банку акредитиви поділяються на підтверджені та непідтверджені.

Підтверджений безвідкличний акредитив — це акредитив, за яким банк-емітент звертається з проханням до іншого банку (досить часто — до авізуючого банку) взяти безпосередню участь в операції шляхом надання свого власного зобов’язання до безвідкличного зобов’язання банку-емітента. Між продавцем та підтверджуючим банком встановлюються нові юридичні відносини, які дають змогу експортеру скористатися двома взаємодоповнюючими банківськими зобов’язаннями. Підтверджуючий банк зв’язаний із банком-емітентом. Останній повинен виставити рамбурс банкові, який робить підтвердження, якщо той здійснив платіж.

Безвідкличний підтверджений  акредитив дає експортеру ту перевагу, що перед ним відповідає не тільки банк-емітент, але й банк, який підтвердив акредитив. Останній бере на себе ті ж  зобов’язання, що й банк-емітент. Якщо акредитив підтверджений іншим банком, експортер отримує додаткові гарантії від деяких ризиків, які не можуть бути забезпечені банком-емітентом (наприклад, ризиків, пов’язаних із забороною в країні імпортера здійснювати виплати іноземною валютою за торговельним зобов’язанням).

Непідтверджений акредитив  — це акредитив, який не містить  зазначеного вище зобов’язання. У цьому випадку авізуючий банк обмежується тільки авізуванням експортера щодо відкриття акредитива та платить лише у тому випадку, коли банк-емітент (банк імпортера) перерахує йому відповідну суму.

6. За валютою платежу акредитиви поділяються на такі, що сплачуються:

— у національній валюті бенефіціара;

— національній валюті імпортера;

— третій валюті.

Якщо за акредитивом платіж передбачено в іншій валюті, ніж  валюта, в якій відкрито акредитив, у його умовах має чітко зазначатися  курс перерахунку з валюти акредитива у валюту платежу, який необхідно  використовувати при здійсненні виплат за акредитивом.

7. За характером платежу у зв’язку з можливістю (неможливістю) здійснювати часткові поставки продукції акредитиви поділяються на подільні та неподільні.

За подільним акредитивом  передбачається виплата експортеру відповідно до контракту сум після  кожної часткової поставки.

За неподільним акредитивом  уся сума, яка належить експортеру, буде сплачена після завершення поставок або після останньої часткової  поставки. Такий акредитив використовується зазвичай при постачанні окремими партіями обладнання, технологічно тісно пов’язаного, тобто коли непоставка однієї або кількох партій робить неможливим використання обладнання, яке надійшло раніше. Неподільний акредитив, таким чином, захищає інтереси покупця (імпортера).

8. За місцем та суб’єктом виконання акредитиви поділяються на такі, що:

— виконуються банком-емітентом  у країні імпортера;

— виконуються авізуючим  або підтверджуючим банком, який знаходиться  у країні бенефіціара (експортера);

— виконуються за участю третього банку.

У тих випадках, коли виконуючим банком є банк-емітент, строк дії  акредитива закінчується у країні банку-емітента, і акредитив сплачується тільки після отримання та перевірки  документів, необхідних для розкриття  акредитива. У випадку, коли виконуючим банком є авізуючий банк, можливі  кілька видів оплати документів залежно  від того, який спосіб оплати зазначено  в умовах контракту.

9. Залежно від виду зовнішньоекономічної діяльності (експорту чи імпорту товарів та послуг) акредитиви поділяються:

— на акредитиви на імпорт —  використовуються для розрахунків  за імпортовані товари та надані послуги  і відкриваються вітчизняними банками  за дорученням вітчизняних підприємств-імпортерів.

— акредитиви на експорт  — використовуються для розрахунків  за експортовані товари та надані послуги  і відкриваються іноземними банками за дорученням іноземних підприємств-імпортерів.

Одним із видів імпортних  акредитивів є транзитні акредитиви. Вони можуть авізуватися, підтверджуватися та виконуватися уповноваженими банками  за дорученням іноземних банків-кореспондентів, які відкривають ці акредитиви в  інших країнах. Як правило, транзитні  акредитиви авізуються за рахунок іноземного банку-емітента, який також сплачує  комісійні та інші витрати авізуючого банку. Підтвердження та виконання  транзитних акредитивів доцільно здійснювати  тільки в особливих випадках, наприклад  за умови надання уповноваженому банку з боку банку-емітента попереднього валютного покриття.

10. За способом виконання акредитиви поділяються на акредитиви, які виконуються шляхом платежу за пред’явленням; акцепту; платежу з відстрочкою; негоціації.

Платіж за пред’явленням здійснюється, як правило, авізуючим або підтверджуючим банком у країні експортера при наданні відповідних фінансових та комерційних документів. Такий спосіб виконання акредитива дає змогу експортеру отримати платіж одразу після надання відповідних документів до банку-платника.

Акредитиви, які виконуються  шляхом акцепту, передбачають видачу векселя. Незалежно від того, на кого виставлено вексель, банк-емітент, а за необхідності — підтверджуючий банк, зобов’язуються акцептувати та здійснити платіж у зазначений строк.

Акредитиви, які виконуються  шляхом платежу з відстрочкою. Вибір  між відстроченим платежем та акцептом обумовлюється головним чином звичаями та законодавством країни-експортера. Наказодавець може уникнути оплати мита та митних зборів на цінні папери ряду країн, якщо вибрав відстрочений платіж замість акцепту. За такого способу  виконання платежу банк-емітент  та підтверджуючий банк (якщо акредитив  підтверджений) зобов’язуються здійснити платіж у визначений термін.

Акредитиви, які виконуються  шляхом негоціації. За такої форми  виконання акредитива банк-емітент  зобов’язується платити експортеру за пред’явленням або шляхом акцепту, але передбачається також можливість негоціації. Як правило, банк-емітент відправляє безпосередньо на адресу бенефіціара листа, у якому передбачається:

— термін дії для негоціації у країні бенефіціара;

— уточнення про добропорядність, за яким банк-емітент зобов’язується платити пред’явнику акредитива з доданими до нього оформленими належним чином документами.

На практиці банк-емітент  для передачі акредитива бенефіціару досить часто використовує послуги банку-кореспондента, якому відводиться допоміжна роль при пересиланні акредитива та засвідченні підписів, поставлених в акредитиві, і який не отримує повноваження на здійснення платежів. При виконанні акредитива бенефіціару не обов’язково звертатися до банку, який передав цей акредитив, за винятком випадку, коли банк-емітент обмежив негоціацію визначеним банком.

11. Залежно від наявності депонованих грошових коштів у підтверджуючому банку акредитиви поділяються на покриті та непокриті.

Покритими вважаються такі акредитиви, при відкритті яких банк-емітент  попередньо надає у розпорядження  виконуючого банку валютні кошти (покриття) у сумі акредитива на строк  дії зобов’язань банку-емітента з умовою можливості їх використання для виплат за акредитивом.

Валютне покриття може надаватися шляхом:

— кредитування на суму акредитива кореспондентського рахунку виконуючого  банку в банку-емітенті або іншому банку;

— надання виконуючому  банку права на списання всієї  суми акредитива з кореспондентського рахунку, відкритого у нього банком-емітентом  у момент отримання акредитива до виконання;

— відкриття банком-емітентом  у виконуючому банку депозитів  покриття або страхових депозитів.

Непокритими вважаються такі акредитиви, при виставленні яких банк не депонує кошти клієнта  на окремому рахунку і відповідно не надає попередньо у розпорядження  виконуючого банку валютні кошти (покриття).

12. Залежно від наявності інших бенефіціарів акредитиви поділяються на переказні (трансферабельні) та непереказні.

Переказним (трансферабельним) є акредитив, за яким бенефіціар (перший бенефіціар) має право уповноважити банк, що здійснює платіж, платіж з відстрочкою платежу, акцепт чи негоціацію, на те, щоб акредитивом могли користуватися повністю або частково одна чи декілька інших осіб (другі бенефі-ціари).

Окрім зазначених видів, у  практиці міжнародних розрахунків  також використовуються специфічні конструкції акредитива: переказні, револьверні, відновлювані, резервні, акредитиви з червоною смугою тощо. Їх конструкції та спосіб використання детально розглянуті в Додатку Б.

Таким чином, з усього сказаного  вище, можна зрозуміти, що акредитивна  форма розрахунку у міжнародній  торгівлі є досить складним та багатогранним  інструментом здійснення оплати за надані товари та послуги. Але, незважаючи на це, даний інструмент є досить дієвим і відтак досить широко вживаним, особливо це характерно для практики міжнародної  торгівлі між країнами з розвиненою економікою. Для оптимізації розрахунків  за допомогою акредитивів існує  широкий спектр їх видів, завдяки  чому як експортер, так і імпортер, можуть дійти спільної згоди у виборі способу розрахунку.

3. Уніфікація правил використання акредитивів

Правова база, що регулює  взаємостосунки сторін-учасників акредитиву була вперше сформульована в «Уніфікованих правилах та звичаях для документарних акредитивів». У 1929 році на Амстердамському конгресі МТП прийняла єдині правила по документарний акредитивам. Пізніше, на Віденському конгресі в 1933 році вони отримали свою нинішню назву. Норми Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів затверджені МТП в Парижі.