Особливості передачі безеквівалентної лексики у перекладі (на матеріалі «Лицедії» У.С.Моема)

Анотація

В процесі дослідження  розглядається функціонування реалій в українсько-англійському бінарному  зіставленні.

Мета дослідження полягає  в теоретичному обґрунтуванні поняття  “реалія” та визначенні способів перекладу  реалій на основі зіставлення україномовного перекладу з оригіналом твору  У.М.Моема “Thеаtre”.

В курсовій роботі аналізується поняття “реалія” в перекладознавстві  і лінгвокраїнознавстві, з'ясовуються проблеми класифікації реалій, та їх проблеми перекладу.

Вступ

Актуальність  роботи. Мова під час свого розвитку акумулює в собі історію народу, його культуру, звичаї, традиції. Мова відображає в собі ту реальність, в якій живе народ, є виразником соціальної дійсності.

Не існує двох мов настільки  тотожних, щоб їх можна було вважати  виразником однакової соціальної дійсності. Різні мови – це різне бачення  одного і того ж предмета. Мова відображає світогляд народу, який створює дану мову, тому кожному народові притаманна своя система понять.

У контексті загальної  проблематики національно-культурної специфіки мови і мовленнєвої  діяльності загалом особливого теоретичного і практичного інтересу в перекладознавстві  набуває проблема реалій.

Перекладач повинен знати  не тільки мову, але й життя, побут, історію, географію, культуру, державний  та політичний устрій тих країн, з  мови яких ведеться переклад. Незнання реальної дійсності, яка стоїть за словами, нерозуміння реалій часто призводить грубих помилок у перекладі.

У наш час, який характеризується активністю міжнародних стосунків  у всіх сферах людського спілкування, особливо актуальним є дослідження реалій як мовних одиниць, у яких на лексичному рівні представлена соціокультурна інформація: історія народу, його культура, системи світовідчуття та світорозуміння. Повноцінне міжнародне спілкування, діалог культур є неможливим без розуміння реалій даного народу.

Дослідженням реалій вчені-лінгвісти  почали займатися порівняно недавно, лише у 40-х роках ХХ століття. Хоча лексика “реалія” вживалася у  філологічній літературі ХІХ і першої половини ХХ століття для позначення матеріальних предметів і характерних національних звичаїв.

Дослідженням реалій у  другій половині ХХ століття займалися  А. Федоров, С. Толстой, Г. Шатков, Л. Соболєв, Я. Рецкер, В. Коптілов, О. Кундзіч, С. Влахов, С. Флорін, Г. Томахін. Усі дослідники зробили чимало для вивчення реалій, для обґрунтування їхньої класифікації та способів відтворення їхніх функцій  у перекладі.

Питання функціонування, класифікації, перекладу реалій в українсько-англійському бінарному зіставленні виявляється  досить складним. З одного боку елемент  іншої культури може бути уподібнений  існуючому в певній культурі в  тому випадку, якщо елемент, який використовується для розпізнання уже існує. З  іншого боку, кожна мова характеризується своєрідною системою зовнішніх відмінностей, які виражають її систему слів і мовних значень.

Об'єктом дослідження є процес функціонування реалій в українсько-англійському бінарному зіставленні.

Предметом дослідження – мовні реалії в українсько-англійському бінарному зіставленні на прикладі твору У.М.Моема “Thеаtre”.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні поняття “реалія” та визначенні способів перекладу реалій на основі зіставлення україномовного перекладу з оригіналом творуУ.М.Моема “Thеаtre”.

Матеріалом дослідження слугували лексичні одиниці на позначення етномовних реалій, відібраних методом суцільної вибірки із художнього тексту (роману У. С. Моема «Тheatre») та їх відповідники у перекладі загальним обсягом 96 одиниць.

Мета дослідження передбачає розв'язання таких конкретних завдань:

• дослідити поняття “реалія” в перекладознавстві і лінгвокраїнознавстві;
• з'ясувати проблеми класифікації реалій;
• з'ясувати проблеми перекладу реалій;
• дослідити способи перекладу реалій в українсько-англійському бінарному зіставленні;

Під час вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження:

1. Теоретичний: синтез, аналіз та узагальнення наукової літератури для теоретичного підґрунтя дослідження.
2. Метод порівняльного аналізу для порівняння оригіналу та перекладу твору У.М.Моема “Thеаtre”.
3. Статистичний: для характеристики певних статистичних даних дослідження.

Практична цінність дослідження виявляється в тому, що його результати можуть бути використані в майбутніх дослідженнях таких загальних проблем, як поняття “реалії”, класифікація реалій та шляхи передачі іншомовних реалій. Структура роботи . Мета та завдання зумовили структуру роботи, котра складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури та додатків.

У вступі коротко аргументується актуальність, новизна, матеріал, об’єкт, теоритична і практична значущість, мета та завдання роботи.

У першому розділі розглядаються теоретичні засади дослідження, а у другому розділі проводиться практичне дослідження передачі реалій у перекладі.

Основні результати дослідження наводяться у висновках  та додатках роботи.

Список літератури налічує 25 джерел.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОВНИХ РЕАЛІЙ

1.1 Реалія як  лінгвістичне поняття

У контексті загальної  проблематики національно-культурної специфіки мови і мовленнєвої  діяльності загалом особливого теоретичного і практичного інтересу в перекладознавстві  набуває проблема реалій. Вони щільно пов'язані з виразом національної форми у перекладі. Ще на II Всесоюзному з'їзді радянських письменників у доповіді П. Антокольського, М. Рильського йшлося про те, що великим недоліком нашої теорії перекладу є недостатня розробленість проблем національної форми у перекладі. Сучасна семасіологія, лінгвокраїнознавство, зіставна стилістика, трансляційна лінгвістика акцентують культурну зумовленість змістового плану слова, історичну, соціальну, національну співвіднесеність мовних одиниць з явищами певної культури. Це не суперечить перекладності як філологічному принципу, оскільки загальний арсенал зафіксованого в лексиці пізнаного буття переважно збігається в усіх розвинених сучасних мовах, хоча лексична конкретизація дійсності — розчленування буття на поняття, що їх виражають слова чи словосполучення, — у різних мовах відбувається по-різному [9; 38].

 Виникнення реалій  не залежить від наших уподобань,  вони зумовлені  суспільною  необхідністю, позамовними чинниками.  Реалії належать до диференційних  мовних явищ.  Ідейно-естетична  цінність,  пізнавальне значення  цього розряду лексики (сказати  б, етнолексики) як репрезентантів змісту твору надзвичайно важливі. Реалії щільно пов'язані з національним колоритом, національною самобутністю, «національною фізіономією», як образно  висловився Т. Шевченко в повісті  «Близнюки», додаючи: «Нація без своєї власної риси, що тільки їй належить і тільки її характеризує, схожа просто на кисіль, і то на найменш смачний кисіль» [9;40].

Слова-реалії – це лексичні елементи, що позначають етноспецифічні поняття (поняття, притаманні тільки одній  культурі). Реалії вважаються безеквівалентною лексикою, тобто такими словами, що не мають в мові перекладу еквівалента. Саме через це реалії іноді складно  перекладати [12; 421].

Реалії – це ті елементи етнокультури, які, так би мовити, є  унікумами, неповторними в іншій  етнокультурі. Отже, їхня передача іншою  мовою завжди передбачає втрати, компроміси. Тому й невипадковий інтерес дослідників  до цього явища. В цьому полягає  прагнення вивчити природу реалій аби мінімізувати втрати, відшукати  шляхи їх відшкодування в перекладі [5; 194].

Термін «реалія» уперше вжив А. Федоров у праці «Про художній переклад» (1941), але для того, щоб позначити не лексему, а національно-специфічний об'єкт. У подальших працях дослідник, що зробив чимало для вивчення реалій, для обгрунтування їхньої класифікації та способів відтворення їхніх функцій у перекладі, залишився вірний такому розумінню терміна «реалія». У докторській дисертації «Лінгвістичні основи науки про переклад» (1953), у всіх чотирьох виданнях своєї основної праці про переклад учений писав про «слова, що позначають реалії». До речі, реалії — це часто не просто слова, асловесні комплекси термінологічного, фразеологічного чи побутового характеру.

В останньому виданні книжки «Основи загальної теорії перекладу: Лінгвістичні проблеми» (1983) А. Федоров дещо уточнює дефініцію «реалії»: ідеться не просто про «слова, що позначають реалії», а про «слова, що позначають  національно-специфічні  реалії  суспільного життя і матеріального побуту» [10; 48].

У такому ж розумінні, як у А. Федорова, зустрічається  термін  «реалія»  у  кандидатській  дисертації Г. Шаткова (1952),  присвяченій  проблемам перекладу російської безеквівалентної лексики норвезькою мовою, у  кандидатській  дисертації  і  в  статтях Г. Чернова — дослідника способів відтворення російської безеквівалентної лексики в перекладах радянської публіцистики англійською мовою [10; 48].

Як зазначає Р.П. Зорівчак, вище  подана  дефініція не зовсім чітка і вимагає внесення певних корективів. По-перше,  слова,  що  належать  до  сфери  безпосередньої лексичної номінації, не можуть мати «еквівалентів у побуті», де їм відповідають  певні  співвідносні денотати— предмети і явища. По-друге, реалія — це варіативна категорія, пов'язана з процесом переважно бінарного зіставлення мов на лексичному та фразеологічному рівнях [10; 49].

В українському перекладознавстві  термін “реалія” вперше вживає О.Кундзіч  в 1954 році у праці “ Перекладацька  мисль і перекладацький недомисел”, підкреслюючи при цьому неможливість перекладу реалій: “Я схильний вважати  народні пісні аналогічними реаліям  даного народу, що, як правило, не перекладаються” [27;4].

Леонід Соболєв стверджує, що деякі прислів’я також є  свого роду реаліями. Чи слід їх перекладати  чи замінювати, по можливості, прислів’ями  мови перекладу? Дослідник говорить, що тут можливо установити правило: прислів’я, що втратили свою свіжість та національну оригінальність, можна  замінювати; ті ж, що зберегли свою соковитість  та самобутність слід перекладати [20; 283].

Однак, на думку Р. Зорівчак, окремі компоненти прислів'я, без сумніву, можуть бути реаліями, але прислів'я як цілісна одиниця через узагальнено-абстрактний характер не має відповідника, співвідносного денотата у позамовній предметній дійсності, отже, його не можна  зараховувати до реалій.  Так, у складі прислів'я, використаного І. Франком в оповіданні «Історія кожуха» — «А без кожуха взимі — як без духа!», є лексема «кожух» — реалія стосовно англійської мови як цільової, але ціле прислів'я — не реалія [10; 49].

Дуже стислу дефініцію  реалій дає Л.С. Бархударов, який вважає реаліями „слова, які позначають предмети, поняття і ситуації, які не існують  в практичному досвіді людей, які говорять на іншій мові”. Далі він розвиває цю дефініцію шляхом переліку можливих „предметів матеріальної та духовної культури”, наприклад, „страви  національної кухні”, різноманіття „народного одягу та взуття”, „народні танці”, „політичні заклади і суспільні  явища” та ін.. [6; 43].

Але, найглибше цю перекладознавчу  категорію, а саме реалії, опрацьовували  болгарські перекладознавці – С.Влахов та С.Флорин. Вони є авторами книги  “Непереводимое в переводе” (1980), і  дали найточніше визначення реалій: “Це  слова і словосполучення, що називають  об’єкти, характерні для життя ( побуту, культури, соціального і історичного  розвитку) одного народу і чужі для  іншого” [30].

Крім перкладознавства, термін “реалія” досить поширений в етнолінгвістиці  і лінгвокраїнознавстві. У цих  галузях філології під терміном “реалія” розуміють слова і словосполучення, що позначають специфічно національні  предмети та явища, реальні факти, характерні для культури того чи іншого народу. Факти дво- і багатомовності, бінарного  зіставлення не враховуються. Велика увага присвячується національно-історичному  колориту референта. Деякі дослідники відносять до реалій і окремі факти  життя, що не мають сталого мовного  оформлення. Для англійців, наприклад, вважає М.Вайсбурд, як реалія виступає той факт, що на Україні рудий  колір волосся зустрічається  зрідка. У такому випадку лінгвокраїнознавство перетворюється просто в краєзнавство [25; 9].

1.2. Реалія в  системі безеквівалентної лексики

Зіставлення словникового складу будь-якої іноземної та рідної мови з’ясовує, що в іноземній мові поряд  з мовними одиницями, що мають  одиничні, або численні відповідності  в перекладацькій мові, є такі лексичні і граматичні одиниці, для яких в  перекладацькій мові не існує прямих відповідностей. Одиниці іноземної  мови, що не мають регулярних відповідників  в мові перекладу, мають назву  безеквівалентних одиниць. Безеквівалентна  лексика, як зазначає А.В. Суперанська, головним чином, виявляється серед  “неологізмів, серед слів, які називають  специфічні поняття і реалії, і  серед маловідомих імен і назв, для яких треба створювати оказіональні відповідності в процесі перекладу”. А.В. Суперанська також відносить  до безеквівалентної лексики “імена людей, прізвиська тварин, географічні  назви, назви рослин, історичних подій, документів, організацій, партій, символів, транспортних засобів та ін.” Влахов і Флорин вважають, що до складу безеквівалентної лексики входять, окрім реалій, терміни, вигуки, звукоімітації, екзотизми, абревіатури, звернення, фразеологізми .

Безеквівалентними граматичними одиницями, з точки зору Т.Р.Левицької  та А.М. Фітермана, “можуть бути як окремі морфологічні форми (наприклад, герундій) і частини мови (наприклад, артикль), так і синтаксичні структури (наприклад, абсолютні конструкції)” [18; 47-48]. Як і відповідності, безеквівалентні одиниці виявляються лише у відношенні до однієї з двох мов, які аналізуються. Ми зазначаємо це, тому що одиниці іноземної мови, безеквівалентні у відношенні до даної перекладацької мови, можуть мати регулярні відповідності в інших мовах [30].

Безеквівалентна лексика  – це слова і словосполучення, що позначають предмети, процеси та явища, яких на даному етапі розвитку мови перекладу не мають в ній  еквівалентів [15; 27].

На основі праці Я. Рецкера  «Про закономірні відповідники при  перекладі рідною мовою» (1950) та обгрунтованого ним поняття «еквівалентності», а також факту наявності в  семантичній структурі  різномовних  слів значень, що не збігаються, Г. Шатков упроваджує поняття «безеквівалентності».  За  його  визначенням,  «безеквівалентні слова — це такі лексичні одиниці  будь-якої мови, які на певному історичному  відрізку часу зовсім не мають готових еквівалентів у лексиці іншої мови». До безеквівалентної лексики Г. Шатков зараховує слова-реалії, окремі слова, деякі звороти. У своє визначення слів-реалій дослідник впроваджує формальний перекладацький критерій: фактор наявності/відсутності еквівалентного словникового відповідника у двох зіставлюваних мовах. Такий критерій не вказує на будь-які субстанційні якості слова-реалії, а переносить можливість його ідентифікації у сферу міжмовних відповідників. Це й природно: лише лінгвокраїнознавство може розглядати реалію у площині однієї мови; перекладознавство завжди пов'язане принаймні з двома мовами. Г. Шатков дуже приблизно подавав визначення обсягу безеквівалентної лексики. До цього питання глибше підходить Г. Чернов, який виділяє декілька видів безеквівалентної лексики: лексико-предметну, лексико-семантичну та стилістичну безеквівалентності. По суті, реалії відносяться  до  лексико-предметної  безеквівалентності [9; 48].

Цілковита неможливість знайти хоч якийсь відповідник слову  оригіналу є відносно рідкісним  явищем. Воно виникає, головним чином, тоді, коли слово оригіналу позначає місцеве явище, якому немає відповідників  в побуті та в поняттях іншого народу [25; 160].

Однак наявність в словниках  варіантів перекладу аж ніяк не означає  того, що в даному конкретному випадку  перекладач неодмінно повинен ними керуватися. Не виключається можливість того, що він може знайти який-небудь інший шлях. Не всяку безеквівалентну  лексику слід намагатися обов’язково  перекласти: необхідно широко використовувати  синонімію та інші мовні засоби передачі тієї ж думки [15; 29].

Що стосується слів, які  позначають загальноприйняті речі, дії, вчинки, почуття, переживання і т. п., то неможливість чи складність їх передачі можна проілюструвати рідкісними прикладами із високорозвинених мов. Наприклад  англійський критик Моріс Берінг зазначає, що в одній із байок  Крилова „Два голуби” не можливо  зробити поетичний переклад слова  „нудно”, оскільки англійське слово  „boring” є абсолютно не поетичним, і у віршах замінюється парафразами. Слід зазначити, що відповідні труднощі виникають і при перекладі цього слова на німецьку та французьку мови: німецьке слово „langweilig” та французьке „ennuyeux” сильно відрізняються за об’ємом значення та емоційним забарвленням [25; 161].

Відсутність точних і постійних  лексичних відповідників тому чи іншому терміну ні в якому разі не означає ні неможливості передати його значення в контексті (хоча б  описово), ні його неперекладності в  майбутньому. Історія кожної мови свідчить про постійні зміни словникового складу в зв’язку з постійними змінами в житті суспільства, з розвитком виробництва, культури, науки [25; 163].

Безеквівалентна лексика  існує, по-перше, тому, що з тієї чи іншої  причини в мові перекладу не існує  єдиного і постійного відповідника. Скажімо, для виразу (на)чорний день сталий еквівалент (for) arainyday, тоді як вираз чорні думки не має фіксованого еквіваленту в англійській мові і кожного разу перекладається по-різному: gloomythoughts, darkthoughts, evildesigns, sinisterplans. По-друге, поява безеквівалентної лексики пояснюється тим, що в мові перекладу тих чи інших лексичних одиниць взагалі немає з огляду на відсутність самих понять і для їх передачі необхідно звертатися до транслітерації, калькування чи опису значення [15; 29].

Як відомо, між словами  двох мов може траплятися повна відсутність  відповідностей. Слова, словосполучення, які не мають ні повних, ні часткових  відповідностей у словнику іншої  мови утворюють безеквівалентну лексику цієї мови. Всю безеквівалентну лексику можна умовно розподілити на дві групи :

1. Власні імена (особові імена, географічні назви, назви установ, організацій, газет тощо).

2) Слова-реалії– словникові  одиниці, які означають предмети, поняття та ситуації, що не  існують у практиці іншомовного  соціального колективу. В цю  групу входять слова, які означають  різного роду предмети побуту, матеріальної та духовної культури, властивої тільки даному народові.

Особливої уваги варті слова-реалії. Вони виникають у мові кожного народу мимоволі, і оскільки відображають національну специфіку, часто завдають великих труднощів перекладачам [25; 3].

Трапляється, дослідники ототожнюють  реалії з безеквівалентною лексикою. Так, Л. Микуліна в статті «Національно-культурна специфіка і переклад» пише: «Сюди (в національно-культурну специфіку твору)треба віднести так звану безеквівалентну лексику, що позначає унікальні національні реалії». Насправді поняття безеквівалентна лексика значно ширше, ніж семантичне поле поняття «реалія», що відповідає лише випадкам лексико-предметної безеквівалентності. Очевидно, всі реалії входять в обсяг безеквівалентної лексики. Але в обсяг цієї лексики входить також частина прислів'їв і приказок, окремі лексеми надзвичайно місткого семантичного наповнення, слова типу «доба» в українсько-англійському бінарному зіставленні, що пов'язані з відмінностями в сегментації довколишнього світу окремими мовними колективами, та інші випадки лексико-семантичної безеквівалентності. Адже, як слушно зазначив Л. ІЦерба, дійсність у мовах різних народів представлено по-різному [9; 65].

У межах безеквівалентної лексики реалії виділяються в  окрему перекладознавчу категорію, і належать до найменш вивчених лінгвістичних  одиниць. Аналіз існуючих визначень  реалії дозволяє виділити дві основні  точки зору на розуміння цього  явища – екстралінгвістичну та лінгвістичну. Прихильники екстралінгвістичного підходу розглядають реалію як “суто  позамовне явище, визначаючи її як факти, пов’язані з подіями суспільного  та культурного життя країни, особливостями  її державного ладу, історією її народу” [16; 97].  У працях представників  лінгвістичної течії релевантним  критерієм виділення реалії вважається її “яскраво виражений національно-культурний колорит, співвіднесеність з об’єктивною  реальністю, відображеною в свідомості конкретної лінгвокультурної спільності і, як наслідок цього, відсутність відповідностей в інших мовах” [30].

С.Влахов та С. Флорин вважають, що реалії входять як самостійне коло слів в рамки безеквівалентної лексики. Частково покривають коло реалій, але  разом з цим частково виходять за межі безеквівалентної лексики терміни, вигуки, екзотизми, абревіатури, звернення, відступлення від літературної норми; із реаліями стикаються власні імена  і фразеологізми. В тих же рамках безеквівалентної лексики значне місце  займають слова, які можна назвати  власне безеквівалентною лексикою – це одиниці, які не мають лексичних відповідностей в мові перекладу”.

Дослідники також відмічають наступний момент, що відрізняє реалію від безеквівалентного слова: в  загальних рисах слово може бути реалією по відношенню до всіх чи більшості  мов, а безеквівалентним – переважно  в рамках даної пари мов, тобто, як правило, список реалій даної мови буде більш чи менш постійним, не залежним від мови перекладу, тоді як словник  безеквівалентної лексики виявиться  різним для різних пар мов [25; 43].

1.3 Реалія як  аспект перекладацької діяльності

Переклад реалій, як слів специфічних для певного народу або країни, вимагає від перекладача  особливої уваги. Хоча мова йде про  поняття та предмети, яким можна  дати точний опис та визначення, при  передачі їх на мову перекладу, можливі  значні відхилення та варіанти. Це пов’язано  з тим, що по частоті вживання, по ролі в мові, по побутовому характеру  слова, що виступають в якості назв таких реалій, не мають термінологічного забарвлення; вони не вирізняються навіть в найбільш буденному контексті  оригіналу, не вирізняючись в ньому  стилістично, є звичними для мови оригіналу і саме тому при їх перекладі  виникають труднощі [19; 15].

Зрозуміло, що аби правильно  передати означення предметів, про  які йдеться в оригіналі, і  образів, пов’язаних з ними, необхідно  мати певні знання про ту дійсність, що про неї йдеться у тексті оригіналу. В теорії перекладу такі знання називають “фоновими знаннями”. Тобто сукупність уявлень, про те, що являє собою реальний фон, на якому  розгортається картина життя  іншої країни та народу. Фонова лексика - слова або вирази, що несуть в  собі додатковий зміст та певні семантичні та стилістичні відтінки, які накладаються на основне значення, і є загальновідомими людям, що належать до певної мовної культури. Г.Д. Томахін, припустивши певну градацію фонових знань, визначив поняття фонових знань, як таких, що пов’язані з національною культурою та притаманні певній етнічній та мовній спільноті. Так як вони базуються на масовій повсякденній свідомості носіїв мови та культури, де поряд з повсякденними побутовими знаннями представлені , в певній мірі, знання наукового характеру, що набуваються в процесі виховання людини в певній культурі, через різні засоби освіти та передачі інформації [19; 15].

 Аби правильно перекласти  реалії, необхідно також враховувати  :

1.Тип тексту;

2.Зміст реалій в контексті; 

3.Тип реалій та їх  систематична роль у культурах  мови оригіналу та мови перекладу; 

4.Ступінь сприйняття  незвичних словосполучень та  “екзотичних” виразів у культурі  мови перекладу [19; 17].

А.В. Федоров зазначає, що по відношенню до такого лексичного елемента іншомовного тексту, як позначення реалій громадського життя та матеріального  побуту, специфічних для певного  народу та країни, постають питання  синонімії при перекладі [23; 201].

Ці, так би мовити, неперекладні одиниці — найцікавіші невід'ємні від місця та епохи, вони дають найбільше для пізнання способу мислення, побуту й історії носіїв мови-джерела, найщільніше зв'язані з підтекстом твору. Основні труднощі при їх перекладі — це, по-перше, відсутність у мові-переймачі відповідника — повного чи часткового — у зв'язку з відсутністю в носіїв цієї мови позначуваного реалією референта; і, по-друге, необхідність, водночас із денотативним значенням реалії, передавати колорит і конотації її національного та історичного забарвлення. Справа ускладнюється і потребою враховувати цілу низку умов, що надають певним явищам життя різне словесне відображення. Тому не можна не погодитися з думкою О. Швейцера: «У процесі перекладу відбувається не тільки зіставлення різних мовних систем, а й зіткнення різних культур і навіть цивілізацій. Цей аспект перекладу виступає зокрема рельєфно при перекладі реалій» [27; 39].

Певну близькість з семантичного та стилістичного боку мають реалії з термінами – мовними знаками, які репрезентують наукові поняття спеціальної професійної галузі знань. Їхня кореляція полягає в тому, що інколи термін збігається з реалією, тобто існують терміни-реалії. Наприклад, “рутин світ” – назва рослини і, отже, термін. Водночас в українсько-англійському бінарному зіставленні це – реалія, бо такої рослини немає в англомовному світі. Як і реалії, терміни можуть набувати переносного значення, це – один із активних процесів у сучасних мовах.

За походженням терміни  і реалії різняться між собою. Реалії виникають переважно в  народній гущі, а терміни створюють  учені та спеціалісти-практики, часто  на основі елементів з латинської та грецької мов або шляхом свідомого  переосмислення звичайних “неспеціалізованих”  слів. Сукупність термінів з певної галузі створює єдине ціле – терміносистему. Опис значення терміна тотожний самому його значенню, у реалії ж можна  виділити при описі окремі аспекти.

Терміни і реалії по-різному  стають широковідомими: терміни як назви певних предметів починають  часто вживатися з поширенням цих предметів, в науці це зв’язано з процесом обміну науковою інформацією. Реалії проникають в інші мови завдяки  художньому перекладу і засобам  масової комунікації. Головна розбіжність  між ними – сфера їхнього вжитку, функціонально-стилістичний критерій: терміни найширше вживаються у мові науки, вони – основа всіх терміносистем. Реалії переважають у художніх текстах, усному мовленні [9; 69].

Необхідно бути уважним, аби  не переплутати реалії з термінами. Адже між цими двома поняттями  є значна різниця. Але деякі реалії буває дуже важко відрізнити від термінів, через те, що останні можуть іноді співвідноситись і з унікальними референтами. Крім того, терміни так само, як і реалії, не мають ідеографічних синонімів і входять до лексико-семантичної системи літературної мови. Терміни, на відміну від реалій, можуть бути інтернаціональними і є характерними для художнього стилю, реалії ж можуть вживатись в будь-якому стилі мови [19; 13].

1.4. Класифікації  реалій

Реалії як лексичні елементи мови та одиниці безеквівалентної лексики  досліджувалися багатьма науковцями. Дослідження цього питання знаходить  своє відображення у працях Я. І. Рецкера, А. Д. Швейцера, Е. М. Верещагіна, Л. С. Бархударова, В. Н. Комісарова, А. В. Федорова, А. Н. Соболєва. Можна розглянути класифікації, які  у свої працях подають Р. П. Зорівчак, М. П. Кочерган, С. Влахов та С. Флорін, що на нашу думку є найдетальнішими. Всі вони розглядають дане питання  з різних кутів зору. Так, Р. Зорівчак провадить поділ реалій в історико-семантичному (з огляду на синхронічні та діахронічні  денотати відносно моменту дослідження  реалій) та структурному планах (розглядається  композиційний склад реалій); М.Кочерган класифікує реалії за тематичною (предметною) ознакою та за поширенням; С. Влахов та С. Флорін проводять наступні поділи: предметний, місцевий, часовий та перекладацький.