Особливості перекладу на 3 рівні еквівалентності

                                                    ЗМІСТ

              ВСТУП……………………………..……………………….…….2

              РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ ЕКВІВАЛЕНТНОСТІ  У СУЧАСНОМУ                                         ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВІ

              1.1 ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ ЯК БАЗИСНЕ ПОНЯТТЯ В ТЕОРІЇ ПЕРЕКЛАДУ……………………….....…………………............................4

              1.2 ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ЕКВІВАЛЕНТНОСТІ…...12

РОЗДІЛ 2  ТИПИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКВІВАЛЕНТНОСТІ

               2.1  ТИПИ ПЕРЕКЛАДАЦЬКОЇ ЕКВІВАЛЕНТНОСТІ…..… 15             

               2.2 ХАРАКТЕРИСТИКА 3-ГО ТИПУ ЕКВІВАЛЕНТН..…….19

              ВИСНОВОК……………………………………………….……..23                                                                                                                                            СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………..…...…...24

                                                         ВСТУП

           Переклад є одним з найдавніших видів людської діяльності, це складний і багатогранний процес. Завдання будь-якого перекладу – передати засобами іншої мови цілісно і точно зміст оригіналу та зберегти його стилістичні і експресивні особливості. Процес перекладу – своєрідна мовна діяльність, спрямована на найбільш повне відтворення змісту і форми тексту іншою мовою. Базовим поняттям теорії перекладу є поняття еквівалентності. Під еквівалентністю у теорії перекладу розуміють збереження відносної рівності змістовної, семантичної, стилістичної і функціонально-комунікативної інформації, що міститься в оригіналі і перекладі.

       Вивченням різних аспектів еквівалентності та безеквівалентності у перекладі займаються дослідники сучасних літературних мов, стилістики, контрастивної лексикології, теорії та практики перекладу, лінгвокраїнознавства, етнолінгвістики тощо. Дослідженням даної теми займалися    Л.С. Бархударов,     Є. М. Верещагін,    Л. Б. Воскресенська, Р. П. Зорівчак,        В. Г. Костомаров,      Т.А. Космеда,      В. М. Манакін, Г. Д. Томахін, А.Д. Швейцер та багато інших перекладознавців. Таким чином, бачимо, що дослідженню різних аспектів еквівалентності було присвячено багато праць українських, російських і навіть іноземних фахівців і дослідників.    Поняття еквівалентності, неповноеквівалентності та безеквівалентності у перекладі та їх специфіка вивчені досить глибоко і вміло, але на наш погляд, актуальність даного дослідження полягає в тому, у сучасному перекладознавстві еквівалентність залишається одним із найбільш дискусійних понять, визначення якого залишається однією з до кінця не розв’язаних задач теорії перекладу. Перш за все, при вивченні іноземної мови величезне значення має уявлення про ступінь глибини або достовірності зв’язку тих чи інших перекладних еквівалентів. Без знання відповідних конотацій, присутніх в іноземній мові, неможливо повністю зрозуміти весь зміст, закладений в тому або іншому вислові.                       Безеквівалентна та неповноеквівалентна лексика також потребує більш глибокого вивчення. Йдеться насамперед про реалії суспільно-побутового життя, про власні назви. Отже, це одне з тих питань мовознавства, вивчення якого має дійсно практичну користь.

 Об’єктом дослідження є явища еквівалентної, лексики в перекладознавстві. Предмет дослідження становить еквівалентна,  лексика англійської  мови.   Мета дослідження полягає у дослідженні явищ еквівалентності, у перекладі. Матеріалом дослідження слугують речення з книжок відомих лінгвістів. Основні методи дослідження: методи порівняльного аналізу, контекстного аналізу.

     Наукова новизна роботи полягає у багатосторонньому дослідженні явища еквівалентності,  в перекладі та її специфіки.

      Теоретичне значення визначається тим, що у роботі подана  характеристика явища еквівалентності, в перекладі.

    Практичне значення роботи полягає у можливості використання її висновків у загальному перекладознавстві.

  Структура роботи. Дане дослідження складається  із вступу, двох розділів та  списку використаної літератури. У вступі визначаються об’єкт  та предмет дослідження, мета та основні завдання, визначається наукова новизна, теоретична та практична значущість роботи, вказуються основні методи дослідження.

                                                     РОЗДІЛ 1

      ПОНЯТТЯ ЕКВІВАЛЕНТНОСТІ У СУЧАСНОМУ ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВІ

                 1.1. Еквівалентність як базисне поняття теорії перекладу

      Переклад має довгу історію. Але як самостійна наука переклад сформувався лише на початку ХХ ст. В умовах розширення міжнародних зв’язків та обміну інформацією перекладознавство швидко розвивалось. Цей процес триває і досі, так як мова постійно оновлюється за рахунок неологізмів та запозичень. З’являються нові теорії, погляди на проблеми перекладу.

   В наш час динамічного розвитку, що постійно впливає на всі сфери людської діяльності, прямопропорційно ростуть і вимоги до перекладу, а саме до якості останнього.

    Переклад як термін має полісемантичну природу, його найбільш розповсюджене і здебільшого узагальнююче значення пов’язують з процесом передачі значення/змісту слова, групи слів, речення або уривку з мови оригіналу на мову перекладу [14, с. 10]. Поняття «переклад» можна визначити наступним чином: заміна текстового матеріалу однієї мові (мови оригіналу) еквівалентним текстовим матеріалом іншої мови (мови перекладу) [10, с. 68].   Завдання будь-якого перекладу – передати засобами іншої мови цілісно і точно зміст оригіналу, зберігши його стилістичні і експресивні особливості. Переклад повинен передавати не лише те, що виражене оригіналом, але і те, як  це виражено в ньому. Ця вимога відноситься як до всього перекладу певного тексту, так і до окремих його частин. [18]

   Повноцінність перекладу означає вичерпну передачу змісту оригіналу  і повноцінну функціонально-стилістичну відповідність йому [20].

    Основна проблема, з якою стикається перекладач при передачі референційних значень, що виражаються в початковому тексті, – це неспівпадання кола значень, властивих лексичним одиницям мови оригіналу та мови перекладу. Не існує двох різних мов, у яких смислові одиниці – морфеми, лексичні одиниці, стійкі словосполучення – збігалися б повністю у всьому об’ємі своїх референційних значень. Хоча самі значення в більшості своїй збігаються, способи їх вираження – їх угрупування, розчленовування і об’єднання, їх поєднання в межах однієї формальної одиниці (або декількох одиниць), як правило, в різних мовах певним чином розходяться. Це особливо яскраво можна продемонструвати на матеріалі словникового складу двох різних мов – в нашому випадку, української і англійської. Проте треба мати на увазі, що типи розбіжностей між семантичними системами різних мов не обмежуються словами, а характерні також і для інших мовних одиниць (наприклад, для морфем).

    В цілому всі типи семантичних відповідностей між лексичними одиницями двох мов можна звести до трьох основних: 1) повна відповідність; 2) часткова відповідність; 3) відсутність відповідності.

    Випадки повного збігу лексичних одиниць різних мов у всьому об’ємі їх референційного значення відносно нечасті. Як правило, це слова однозначні, тобто що мають в обох мовах тільки одне лексичне значення,  число їх в порівнянні із спільною масою слів в лексиконі мови відносно невелике. Сюди відносяться слова, що належать переважно до наступних лексичних груп [4, с. 76]:

1) Імена власні і географічні назви, що входять в словниковий склад обох мов, наприклад: Гомер – Homer, Москва – Moscow, Польща – Poland;

2) Наукові і технічні терміни, наприклад: логарифм – logarithm, шестигранник – hexahedron, водень – hydrogen, натрій – sodium, ссавець – mammal, noзвонок – vertebra, хрестоцвітний, – cruciferous, протон – proton, екватор – equator, вольтметр – voltmeter;

3) Деякі інші групи слів, близькі по семантиці до вказаних двом, наприклад, назви місяців і днів тижня: січень – January, понеділок – Monday і так далі Сюди ж можна віднести таку група слів, як числівники: тисяча – thousand, мільйон – million.

Не слід думати, проте, що всі слова, які можна віднести до вищезгаданих груп, належать до повних відповідностей. Нерідко мають місце  випадки, коли однозначності відповідностей в межах даних семантичних розрядів слів не спостерігається. Так, слова-терміни у багатьох випадках характеризуються багатозначністю і через це мають не одне, а декілька відповідностей в іншій мові. Наприклад: англійський термін power має у фізиці значення (і, відповідно, українські еквіваленти): сила, потужність, енергія, а в математиці також ступінь. Особливо великою багатозначністю відрізняється технічна термінологія. Назви маловідомих або рідких для даної країни тварин є зазвичай однозначними і мають повні відповідності, наприклад: дикобраз – porcupine, фламінго – flamingo та інші, тоді як назви добре відомих і поширених тварин є не лише зоологічними термінами, але і входять в загальновживану лексику і тим самим набувають багатозначності. Наприклад, англійське tiger має, окрім тигр, також значення (і, відповідно, українські еквіваленти): жорстока людина, небезпечний супротивник. У ряді числівників однозначність англо-українських відповідностей порушується наявністю в українській мові таких пар, як два – двійка, три – трійка, п’ять – п’ятірка, сім – сімка, десять – десятка – десяток і ін.

    У окремих випадках повна відповідність, тобто збіг слів в двох мовах у всьому об’ємі їх референційних значень, зустрічається і у багатозначних словах. Так, українське лев, як і англійське lion, мають наступні значення: 1) «крупний хижий ссавець сімейства котячих»; 2) «знаменитість, законодавець світських мод» 3) «сузір’я і знак Зодіаку» (при написанні з прописної букви). Проте ця повнота семантичної відповідності порушується у формі множини – англійське lions має також значення «Місцеві пам’ятки» (наприклад, у виразах to see, to show the lions), що відсутнє у українського слова.

   Зрозуміло, що повні відповідності не є особливою трудністю для перекладача, їх передача не залежить від контексту і від перекладача вимагається лише чітке знання відповідного еквіваленту.

Л.С. Бархударов [4, с. 11] вважає, що про повну відповідність можна говорити лише відносно, адже за його словами при перекладі уникнути втрат неможливо, тобто має місце неповна передача значень, що містить текст оригіналу.        Виходячи з цього вчений робить закономірний висновок, що текст перекладу ніколи не може бути повним та абсолютним еквівалентом тексту оригіналу. Схожої ж думки дотримується і Ю. Найда [17, с. 62], за словами якого намагання досягти еквівалентності може призвести до значного відступу від оригіналу. Еквівалентність виступає в якості основи комунікативної рівноцінності, наявність якої і робить текст перекладом.

В.В. Виноградов [6, с. 20] також зазначає, що еквівалентність перекладу по відношенню до оригіналу завжди поняття відносне. І рівень відносності може бути вельми різним. Ступінь зближення з оригіналом залежить від багатьох чинників: від майстерності перекладача, від особливостей мов та культур, що зіставляються, епохи створення оригіналу і перекладу, способу перекладу, характеру текстів, що перекладаються, і тому подібне.

    У теорії і практиці перекладу оперують такими схожими поняттями, як еквівалентність, адекватність і тотожність. У широкому плані еквівалентність розуміється як щось рівноцінне, рівнозначне чому-небудь, адекватність – те, що є повністю рівним, а тотожність – те, що володіє повним збігом, схожістю з чим-небудь. Можливо, менша семантична категоричність слова «еквівалентність» і зробила його переважаючим в сучасному перекладознавстві. Хоча, звичайно, поняття адекватності, тотожності, повноцінності і навіть аналогічності залишаються в тому ж семантичному полі, що і термін «еквівалентність» і інколи дублюють один одного. На думку В.В. Виноградова [6, с. 24], під еквівалентністю, в теорії перекладу слід розуміти збереження відносної рівності змістовної, смислової, семантичної, стилістичної і функціонально – комунікативної інформації, що міститься в оригіналі і перекладі. Слід особливо підкреслити, що еквівалентність оригіналу і перекладу – це перш за все спільність розуміння інформації, що міститься в тексті, включаючи і ту, яка впливає не лише на мислення, але і на відчуття реципієнта і яка не лише експліцитно виражена в тексті, але і імпліцитно віднесена до підтексту.

    Еквівалентність перекладу залежить також від ситуації появи тексту оригінала і його відтворення в мові перекладу. Таке трактування еквівалентності відображає повноту і багаторівневість цього поняття, пов’язаного з семантичними, структурними, функціональними, комунікативними, прагматичними, жанровими та іншими характеристиками. Причому всі вказані в дефініції параметри повинні зберегтися в перекладі, але ступінь їх реалізації буде різною залежно від тексту, умов і способу перекладу.

   Під поняттям еквівалентності перекладу розуміють передачу в перекладі змісту оригіналу, який розглядається як сукупність інформації, що міститься в тексті, включаючи емотивні, стилістичні, образні, естетичні функції мовних одиниць. Таким чином, еквівалентність – поняття ширше, ніж «точність перекладу», під яким зазвичай розуміють лише збереження «предметно-логічного змісту» оригіналу. Іншими словами, норма еквівалентності означає вимогу максимальної орієнтованості на оригінал.

Адекватний переклад є по означенню еквівалентним, хоча ступінь смислової спільності між  оригіналом та перекладом може бути різною. Найбільш повна еквівалентність (на рівні мовних знаків) означає максимально  можливу наближеність змісту різномовних текстів. Еквівалентний переклад не завжди буде вважатись адекватним, через те що він буде лише задовільняти вимогу смислової наближеності до оригіналу [11, с. 120].

Завдання будь-якого перекладу  – передати засобами іншої мови цілісно і точно зміст оригіналу, зберігаючи про цьому його стилістичні і експресивні особливості. Переклад повинен передавати не лише те, що виражене оригіналом, але і те, як це виражено в ньому. Ця вимога відноситься як до всього перекладу певного тексту, так і до окремих його частин.

Т.Г. Тер-Мінасова [19, с. 63] зазначає, що еквівалентність, та ще і повна, може існувати інколи тільки на рівні реального  світу. Поняття ж про одні і  ті ж, тобто еквівалентні предмети і  явища дійсності в різних мовах  різні, тому що будуються на різних уявленнях в національно відмінних свідомостях. Так само і слова в різних мовах мають різну сполучуваність, різні стилістичні і соціокультурні конотацїї. Соціокультурний чинник, тобто ті соціокультурні структури, які лежать в основі структур мовних, остаточно підривають ідею «еквівалентності» слів різних мов, співпадаючих за значенням, якщо взяти до уваги їх співвідношення з еквівалентними предметами і явищами навколишнього світу.

Дійсно, «еквівалентні» слова різні і за об’ємом семантики (будинок ширше за значенням, ніж house, оскільки включає і home, і building, і block of flats, і condominium, і mansion), і по вживанню в мові (наприклад, будинок в українській адресі і відсутність слів з даним значенням в англійському написанні адреси), і по стилістичним конотаціям (наприклад,  зелені очі і green eyes), і по можливостям лексичної сполучуваності (наприклад, міцний чай і strong tea). Але навіть в тих окремих випадках, коли всі ці моменти збігаються в різних мовах, не слід забувати про зовнішньолінгвістичні відмінності, тобто про те, що різні не лише самі предмети і явища, а і уявлення, поняття про них. Це цілком природно і закономірно, оскільки у різних народів різні способи життя, світогляду, звички, традиції, ті нескінченні і різноманітні умовності, які визначають національну культуру в широкому сенсі слова. Будинок і house – це різні види житла, що мають різну соціальну і культурну структуру.

Переклад є заміною  репрезентації певного тексту в  одній мові репрезентацією цього  тексту в іншій. Проте, процес перекладу не може обмежуватися тільки мовою, він є діяльністю, що включає вербальну комунікацію, тісно пов’язану з поняттями норми і культури. Слід також визнати, що переклад – це явище комунікативне і культурне, важлива роль в якому відводиться мові. Очевидно, що письмовий текст не обов’язково зводиться до свого мовного компоненту. Важливу роль в «перекладній» комунікації, в якій задіяні образи реального і вигаданого світу, відіграє семіотика простору і жестів. Переклад може вважатися успішним у тому випадку, коли він відповідає певним вимогам, зокрема, він повинен виконувати функцію, ідентичну функції оригіналу, і ідентично впливати на реципієнта.

У сучасному перекладознавстві  еквівалентність залишається одним  із найбільш дискусійних понять , визначення якого залишається однією з до кінця не розв’язаних задач теорії перекладу. Так, наприклад,   М. Шаттлворт і М. Коуї відзначають складність наукового дефініювання еквівалентності і намагаються уникати категоричних формулювань: «термін використовується багатьма авторами для опису природи і міри відносин, що існують між мовами оригіналу та перекладу або меншими одиницями мови» [Dictionary of Translation]. Аналогічної точки зору притримуються

М. Бейкер і К. Мальмчер, відзначаючи, що хоча поняття еквівалентності і є центральним для теорії перекладу, воно водночас залишається одним із найбільш суперечливих. Так, у сумі погляди цілої низки перекладознавців нази-вають еквівалентність «необхідною умовою перекладу, перешкодою здійснення процесу перекладу, або корисною категорією для опису перекладів» [Routledge Encyclopedia of Translation].

Еквівалентність можна  визначити як стосунки, що існують  між двома або більш спільнотами, які можуть бути описані як стосунки подібності, схожості, рівності з погляду будь-якого набору можливих якостей . Ці дві (або більше) спільноти є культурою оригінала і культурою перекладу, між якими в процесі адаптації перекладу має бути досягнутий певний ступінь відповідності за допомогою перенесення змісту і знаків в культуру перекладу. При цьому деякі деталі оригіналу можуть бути втрачені, проте, спільний ефект переведеного повідомлення має бути еквівалентним ефекту оригіналу внаслідок вибору знаків і їх значень.

Для опису еквівалентності в  теорії перекладу використовуються різні терміни. П. Ньюмарк  використовує термін динамічної еквівалентності і описує це явище як «принцип схожої або еквівалентної реакції і ефекту, або принцип функціональної еквівалентності». Еквівалентним в даному випадку може бути як когнітивний аспект (зміст), так і формальний аспект (форма). Елементи повідомлення у мові перекладу повинні і за формою, і за змістом відповідати елементам повідомлення оригіналу .

За визначенням І. Гатта  успішність перекладу визначається природністю  використання мовних засобів і легкістю сприйняття переведеного повідомлення. Поняття динаміки означає, що переклад природним чином використовує мовні структури, а також, що реципієнти в культурі перекладу не зазнають труднощів при його сприйнятті.

                                 1.2  Підходи до визначення еквівалентності

   Специфіка перекладу, що відрізняє його від всіх інших видів мовного посередництва, полягає в тому, що він призначений для повноправною заміни оригіналу і що рецептори перекладу вважають його повністю тотожним початкового тексту. Разом з тим, очевидно, що абсолютна тотожність перекладу оригіналу недосяжна і що це аж ніяк не перешкоджає здійсненню міжмовної комунікації. Справа не тільки в неминучих втратах при передачі особливостей поетичної форми, культурно-історичних асоціацій, специфічних реалій та інших тонкощів художнього викладу, але і в розбіжності окремих елементів сенсу в перекладах найелементарніших висловлювань.

   Внаслідок відсутності тотожності відношення між змістом оригіналу та перекладу був введений термін «еквівалентність», що позначає спільність змісту, тобто смислову близькість оригіналу і перекладу.

     Оскільки важливість максимального збігу між цими текстами видається очевидною, еквівалентність зазвичай розглядається як основна ознака і умова існуванняперекладу. З цього випливає три слідства.

   По-перше, умова еквівалентності має включатися в саме визначення перекладу. Так, Дж.Кетфорд визначає переклад як "заміну текстового матеріалу на одній мові еквівалентним текстовим матеріалом на іншій мові». Також американський дослідник Ю. Найда стверджує, що переклад полягає у створенні на мові перекладу «найближчого природного еквівалента» оригіналу.

     По-друге, поняття «еквівалентність» набуває оціночний характер: «хорошим», або «правильним», перекладом визнається тільки еквівалентний переклад.

     По-третє, оскільки еквівалентність є умовою перекладу, завдання полягає в тому, щоб визначити це умова, вказавши, в чому полягає перекладацька еквівалентність, що повинно бути обов'язково збережено при перекладі.

        У пошуку відповіді на останнє запитання у сучасному перекладознавстві можна знайти три основних підходи до визначення поняття «еквівалент».

До останнього часу в перекладознавстві провідне місце належало лінгвістичним теоріям перекладу, в яких домінує традиційне уявлення про те, що головну роль у перекладі відіграють мови. При такому підході завдання перекладача можуть бути зведені до максимально точної передачі тексту оригіналу мовою перекладу в його повному обсязі. Деякі визначення перекладу фактично підміняють еквівалентність тотожністю, стверджуючи, що переклад має повністю зберігати зміст оригіналу. А.В. Федоров, наприклад, використовуючи замість «еквівалентності» термін «повноцінність», говорить, що ця повноцінність включає «вичерпну передачу смислового змісту оригіналу». Однак ця теза не знаходить підтвердження в спостережуваних фактах, і його прихильники вимушені вдаватися до численних застережень, які фактично суперечать вихідному визначенню. Так, Л.С. Бархударов обумовлює, що про незмінність «можна говорити лише у відносному сенсі», що «при перекладі неминучі втрати, тобто має місце неповна передача значень, що виражаються текстом оригіналу». Звідси Л. С. Бархударов робить закономірний висновок, що «текст перекладу ніколи не може бути повним і абсолютним еквівалентом тексту оригіналу», проте залишається незрозуміло, як це поєднати з тим, що «незмінність плану змісту» була вказана в якості єдиного визначальної ознаки перекладу .

       Такий підхід до перекладу дав підстави для появи так званої теорії не перекладається, згідно з якою переклад взагалі неможливий. Безумовно, унікальність словникового складу і граматичного ладу кожної мови, не кажучи вже про різницю культур, дозволяє стверджувати, що повну тотожність текстів оригіналу і перекладу в принципі неможливо. Однак, твердження про те, що неможливий і сам переклад, дуже суперечливе.

      Другий підхід до вирішення проблеми перекладацької еквівалентності полягає в спробі виявити змісту оригіналу якусь інваріантну частину, збереження якої необхідно і достатньо для досягнення еквівалентності перекладу. Найбільш часто на роль такого інваріанта пропонується або функція тексту оригіналу, або описувана в цьому тексті ситуація. Іншими словами якщо переклад може виконати ту ж функцію чи описує ту ж саму реальність, то він еквівалентний. Однак, який би частину змісту оригіналу ні обиралася в якості основи для досягнення еквівалентності, завжди можна знайти безліч реально виконаних і забезпечують міжмовну комунікацію переказів, в яких дана частина вихідної інформації не збережена. І, навпаки, існують переклади, де вона збережена, однак, вони не здатні виконувати свою функцію як еквівалентних оригіналу. У таких випадках ми опиняємося перед неприємним вибором: або відмовити подібним переказами в праві бутиперекладами, або визнати, що інваріантність даної частини змісту не є обов'язковою ознакою перекладу.

   Третій підхід до визначення перекладацької еквівалентності можна назвати емпіричним, він представлений в роботах В.М. Коміссарова. Суть його полягає в тому, щоб не намагатися вирішувати, у чому мала б полягати спільність перекладу й оригіналу, а зіставити велике число реально виконаних перекладів з їх оригіналами і з'ясувати, на чому грунтується їх еквівалентність. Проробивши такий експеримент, Комісаров зробив висновок про те, що ступінь смислової близькості до оригіналу у різних перекладів неоднакова, та їх еквівалентність грунтується на збереженні різних частин змісту оригіналу. 

                                       РОЗДІЛ 2       

       ТИПИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКВІВАЛЕНТНОСТІ

            2.1 Типи перекладацької еквівалентності

       В. Коллер вважає, що поняття еквівалентності набуває реальний зміст лише у тому випадку, коли уточнюється вид чи тип еквівалентних стосунків між текстами. Само по собі поняття еквівалентності, на його думку, постулює лише наявність якихось стосунків між початковим і кінцевим текстами. Недиференційоване вимагання еквівалентності, що пред’являється до перекладу, беззмістовне, оскільки залишається неясним, в якому саме відношенні переклад має бути еквівалентним оригіналу.

    Вид еквівалентності уточнюється шляхом вказівки на ті аспекти, в яких застосовується це нормативне поняття. Іншими словами, мова йде про ті конкретні властивості оригіналу, які мають бути збережені в процесі перекладу. В. Коллер розрізняє наступні п’ять видів еквівалентності: 1) денотативну, що передбачає збереження наочного змісту тексту (у перекладацькій літературі вона іменується «змістовною інваріантністю» або «інваріантністю плану змісту»; 2) конотативну,  що передбачає передачу конотацій тексту шляхом цілеспрямованого вибору синонімічних мовних засобів (у перекладацькій літературі зазвичай відноситься до стилістичної еквівалентності); 3) текстуально-нормативну, яка орієнтована на жанрові ознаки тексту, на мовні норми ( у перекладацькій літературі називається інколи «стилістичною еквівалентністю); 4) прагматичну, що передбачає певну установку на одержувача (у перекладацькій  літературі також іменується «комунікативною еквівалентністю»); 5) формальну, орієнтовану на передачу художньо-естетичних, каламбурних, індивідуалізуючих і інших формальних ознак оригіналу.

    В. Коллер відзначає, що еквівалентність є нормативним, а не дескриптивним поняттям. У переліку видів еквівалентності, що приводиться ним, знаходять своє віддзеркалення нормативні вимоги, які пред’являються до перекладу.    Співвідношення між різними вимогами, що пред’являються до перекладу, є змінною величиною. Проте вимога  комунікативно-прагматичної еквівалентності за всіх умов залишається найголовнішою, бо саме ця вимога передбачає передачу комунікативного ефекту початкового тексту та має на увазі визначення того його аспекту або компоненту, який є провідним в умовах даного комунікативного акту. Іншими словами, саме ця еквівалентність і задає співвідношення між рештою видів еквівалентності – денотативною, конотативною, текстуально-нормативною і формальною.

  Це положення цілком узгоджується з положенням про функціональний інваріант перекладу, визначуваний функціональними домінантами тексту і їх конфігурацією, який охоплює як ті випадки, коли первинного значення набуває вимога денотативної еквівалентності, так і ті, коли комунікативна установка мовного акту висуває на перше місце інші функціональні характеристики тексту, що перекладається [22, с. 81].

    На відміну від В. Коллера, В.Н. Комісаров розрізняє наступні рівні (типи) еквівалентності, маючи на увазі різні ступені змістової спільності між перекладом і оригіналом: 1) цілі комунікації, 2) ідентифікації ситуації, 3) способу опису ситуацій, 4) значення синтаксичних структур і 5) словесних знаків [10, с. 62]. Якщо у В. Коллера всі види еквівалентності розташовані в одній площині, то у В.Н. Комісарова вони утворюють ієрархічну структуру. На думку автора, запропонована ним раніше ієрархічна модель еквівалентності була спрощеною. «Очевидно, що тут ми маємо справу з іншим типом ієрархії, компоненти якої не організовуються в багатоярусну систему, де одиниці кожного рівня включають одиниці рівня нижченаведеного» [10, с. 100].

    Найменшим ступенем смислової спільності характеризуються стосунки між оригіналом і перекладом на рівні мети комунікації. Сюди відносяться такі випадки, як: Maybe there is some chemistry between us does not mix – «Буває, що люди не сходяться характерами».

     Другий тип еквівалентності (на рівні ідентифікації ситуації) відрізняється від першого тим, що тут зберігається додаткова частка змісту оригіналу, яка вказує, про що повідомляється в вихідному повідомленні. Іншими словами, в тексті відбивається та ж наочна ситуація, хоча і змінюється спосіб її опису:  Не answered the telephone – «Він зняв трубку».

   Третій тип еквівалентності (рівень «способу опису ситуації») характеризується збереженням в перекладі спільних понять, за допомогою яких описується ситуація («способу опису ситуації»): Scrubbing makes me bad-tempered – «Від миття підлоги у мене характер псується».

    У четвертому типі еквівалентності (рівень синтаксичних значень) до вказаних вище рис спільності додається ще одна – інваріантність синтаксичних структур оригіналу і перекладу: I told him what I thought of him – «Я сказав йому свою думку про нього».

     До п’ятого типу еквівалентності (на рівні словесних знаків) відносяться ті випадки, коли в перекладі зберігаються всі основні частини змісту оригіналу. Сюди відносяться такі випадки, як: I saw him at the theatre – «Я бачив його в театрі».

   Перевагою концепції В.Н. Комісарова в порівнянні з викладеною вище концепцією В. Коллера є те, що тут в поняття еквівалентності вкладається достатньо конкретний зміст. Як обов’язкова умова еквівалентності постулюється «збереження домінантної функції вислову» [10, с. 71]. В.Н. Комісаров відзначає провідну роль мети комунікації у встановленні еквівалентних стосунків між оригіналом і перекладом. Оскільки мета комунікації відноситься до категорії прагматичних чинників, це рівноцінно визнанню домінуючого положення прагматичної еквівалентності в ієрархії вимог, що пред’являються до перекладу. Менш обґрунтованим представляється твердження про те, що відмінність між типами еквівалентності зводиться до ступеня спільності змісту оригінала і перекладу. Наприклад, відмінність між третім і четвертим типами еквівалентності зовсім не зачіпає їх змісту, а стосується лише їх синтаксичної форми. Четвертий тип характеризується більшою мірою синтаксичної (але не семантичної) схожості, чим третій. Те ж саме відноситься і до відмінності між п’ятим типом і, скажімо, четвертим і третім. Відмінність тут також характеризується ступенем формальної (але не смислової) схожості. Тому немає достатньо переконливих підстав стверджувати, що лише п’ятий тип еквівалентності забезпечує «найбільший ступінь смислової спільності, яка тільки може існувати між текстами на різних мовах» [12, с.  95].